Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст реліг моногр. Видання друге. К.: Ат "Обереги", 1994. 424 с



Сторінка14/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22

2. Коляда.

Святковий календар у всіх народів, у тому і в нас, розпочинався зимовим поворотом сонця на літо, коли день починає прибувати. Це було Свято народження сонця (Dies natalis solis), що святкувалося наприкінці грудня й на початку січня, зустріч нового соняшного року. Це т. зв. Коляда, найважніше, центральне зимове Свято, все пересякнене хліборобськими ознаками3.

З цим Святом ми вперше познайомились ще за глибокої давнини від римлян. За Чорноморсько-Дунайської /272/ доби, коли ми жили при Дунаї, десь ще перед IX віком, ми й перейняли це римське Свято при допомозі слов'ян, що стали пізніше балканськими. У римлян були веселі зимові Свята, т. зв. Сатурналії, що справлялися цілий тиждень, від 17 по 23 грудня. Цього Свята готувалося жертовне порося, робилася врочиста святкова трапеза, скрізь були гри та забави, давалися взаємно дарунки. Врочисто святкувалися бог Сатурн та жінка його Опс, як покровителі врожаю на полі та городі, та багатства взагалі.

Перед Сатурналіями в римлян були т. зв. Брумалії, Свято бруми, зими, Свято вина. Тягнулися вони 24 дні, з 24 листопада по 17 грудня, по числу буков грецько-латинського алфавиту. І з цими Брумаліями ми так само добре були знайомі ще за Чорноморсько-Дунайської доби.

Ось оці римські Брумалії та Сатурналії сильно вплинули й на наш святковий календар. У нас так само перед Колядою, від Введення починаючи, йде ряд малих, але виразних Свят: Катерини, Андрія, Варвари.

Римські Сатурналії святкувалися довго й пишно, і поширилися по всій Европі, а з тим осілися і в нас. Саме слово "коляда" безумовно латинське, від слова calendae – так звався перший день кожного місяця, а особливо місяця января, коли він гучно святкувався. Це ж слово зайшло .й до інших народів, пор. новогрецьке колянта, болгарське коленде чи коледа й т .ін.4 Наша Коляда святкується два тижні, від 25 грудня по 6 січня ст. стилю.

На передодні Різдва, що заступило Коляду, всяка робота спиняється, і тільки готовиться Свята Вечеря. /273/ Скрізь мусить бути повний порядок, – іде Свят Вечір і Різдво, коли господар грає в своєму домі виразну ролю стародавнього жерця. Він тепер накликує своєму домові й своїй родині щастя й урожаю на новий хліборобський рік.

День напередодні Різдва проводиться в спокої й мирі. По полудні добувається новий вогонь і ним розпалюються в печі 12 полін, що готувалися 12 день, і на них починають готувати 12 ритуальних страв; коли ж не 12, то хоч 9. Уся родина і вся худоба на Свят Вечір мусить бути вдома, а хто не буде, той засуджений блукати цілий рік. За Вечерею, що зветься Святою чи Багатою Кутею, сідає врочисто вся родина зо слугами, а також запрошуються ті, хто не готовить своєї Вечері.

Різдвяна кутя й узвар мають ритуальний характер, і надзвичайно давні. Хв. Вовк твердить (Студії 183), що "одварені в воді зерна пшениці або ячменю, з медом, та зварені в воді сушені овочі нагадують ще неолітичну добу". А під вечір до хати вноситься й кладеться на покуті дід чи дідух ритуального значення, вноситься сіно, а під стіл обжинковий чи звичайний сніп. На покуті ставляться кутя, узвар і бохонець хліба.

Христос родився на сіні, – і цим ушанував його, тому воно на Різдво так шанується всіма. У ніч під Різдво воно стелиться на покуті, а в нього ставиться кутя й узвар.

Про Святу Вечерю повно різних повір'їв. На Святій Вечері не вільно ані розмовляти, ані вставати води напитись, – а інакше будеш усі жнива хотіти пити. Як чхнеш за Вечерею, то на щастя.

На чотирьох вуглах столу на Свят Вечір господиня кладе часник під скатерку, – щоб злу силу відганяти.

/274/ Діти залазять під стіл і квокчуть по-курячому, – щоб кури добре неслися.

Перед Св. Вечерею закликають до столу нищівні стихійні сили – звірів, бурі, метелицю, мороза й т. ін. Хтось із молодших, а то й сам господар, кричить у двері чи в вікно: "Морозе, морозе, – ходи до нас куті їсти! Коли не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю й усяку пашницю".

У святкуванні Свят-Вечора чи куті під Різдво в теперішній час поміщалося Дохристиянське з християнським. Звичайно в цей день постять, а за стіл сідають тільки тоді, коли появиться на Небі Різдвяна зірка. Хто в родині перший завважить Різдвяну зірку, той буде щасливіший. Перед вечерею господар дому обкаджує з Молитвою ввесь дім, усе обійстя й худобу ладаном. За цю Святу Вечерю конче ставлять порожні миски й кладуть до них ложки для своїх померлих, або й для відсутніх живих.

Сідаючи за вечерю, господар, набравши куті в ложку, вітає всю свою родину, бажаючи всім щастя й здоров'я, щоб Народжене Дитятко благословляло нас і худобу цілий рік і відвертало зле від дому, і на знак великого будучого врожаю тричі кидає кутю аж під стелю, – це й на розплід худоби та бджіл.

Удавнину на Коляду був звичай, щоб господар ховався під час вечері за сніп чи за хліб. Звичай цей відомий у слов'ян Аркони, і його описав Саксон Граматик XII віку: "Жрець під час вселюдної служби ставив снопа між собою й народом, і питався в руян, чи бачать вони його. Коли вони відповідали, що не бачать, то він їм бажав, щоб наступного року його за пирогами зовсім не видно було". Те саме позосталося й досі в деяких місцях України. Господар ніби ховається за снопа чи за пироги, й питається сім'ю: "Чи бачите мене, діти?" Ті відповідають: /275/ "Не бачимо!" На це господар: "Дай, Боже, щоб і другого року не бачили!" Або: "Щоб і другого року не видно було світу за стіжками, за копами, за возами та за снопами!" Такий самий обряд відомий і в сербів Герцоговини5.

На Свят-Вечір господар особливо не забуває за свою худобу, і дає їй дещо з ритуальних страв, а то благословляє її хлібом та обкурює ладаном.

По Вечері виряджують дітей рознести трохи куті й інші дарунки до своїх родичів та близьких, – за душі померлих предків. Увечері приходять колядники й колядують надворі під вікнами, а в хаті віншують, цебто промовляють святкові побажання: щастя й здоров'я, "повні кошари й великі отари, телички й овечки, зеленого винця й красного молодця". Опівночі під Різдво (в деяких місцевинах під Новий Рік) воли й корови розмовляють і скаржаться на господаря, якщо він їх зле доглядає. Господь може почути цю скаргу й покарати несумлінного. Господь поблагословив волам і коровам говорити раз на рік за те, що вони гріли в яслах народженого Дитинку-Христа.

Цього вечора багато ворожать, а то й заклинають. Господиня, варячи кутю, квокче, щоб кури неслися. Господар, стелючи сіно чи солому, ричить коровою, бекає вівцею й ірже конем, щоб велася худоба. Затикають усі дірки в лавах, – щоб так роти позатикало ворогам. Від Св. Вечері не годиться вставати води напитися, бо так буде і в жнива на полі.

Проти різних стародавніх різдвяних звичаїв виступала і Церква, і уряд. Так, у Збірці російських /276/ Законів том XIV ч. 4, 33-34 уміщено таку заборону: "У Навечір'я Рідзва Христового і протягом Свят заводити, за стародавніми ідолопоклонними звичаями, грища, і наряджаючись в кумирську (ідольську) одіж, танцювати по вулицях і співати соромицькі пісні, – забороняється".

Починаючи від Свят-Вечора аж до Водохреща колядують, цебто співають ритуальні пісні, так звані колядки. Колядки – це часто величання з вірою, що те, що говориться про господаря та його родину, конче сповниться, і цим колядки наближаються до заклять. Господарю й господилі в колядках бажаеться щастя й здоров'я, врожай та багатство6. Серед колядок є немало дуже стародавніх змістом. Колядують або окремі особи одинцем, або групи парубків та дівчат, тоді їхній голова зветься "березою" (румунське бреза – замаскований, болгарське брезая – маска).

Багато колядок і щедрівок на честь Коляди або з побажаннями врожаю. Уже пізніш, за Християнського часу, поставали нові колядки й щедрівки, в яких почали згадуватися Особи християнського світу. Творенням цих нових колядок і щедрівок вславилася Київська Могилянська Академія в ХVІІ-ХVIII віках, та її вихованці, а в Західній Україні ченці Почаївської Лаври в XVIII столітті. З бігом часу християнський елемент у колядках зростає усе більше.

Ще не так давно на Різдво звичайно ходили перебрані та замасковані хлопці чи чоловіки й водили козу; це, певне, запозичений від римських Сатурналій звичай, а коза віщувала врожай. Ці перебрані звалися в стародавніх слов'ян скоморохи (пор. франц. scaramouche, готське scarn – сміх, /277/ scarmach – сміхотворець), слово тепер уже майже не знане7.

Пізніше Християнство заступило перше Свято народження сонця (Dies natalis solis) Святом Народження Христа, але обряди старого Свята скрізь позосталися мало змінні. Християнська Церква на початку святкувала Різдво або 25 грудня (відповідно до 25 березня до Благовіщення, як було на Заході), або 6-го січня (на Сході), і тільки пізніше, з IV віку по всій Церкві стали святкувати Різдво одного дня, 25 грудня, а на 6-го січня було встановлене саме Богоявлення.

Церква сильно боролася зо старим Святом народження сонця, але була невсилі зовсім його вивести. Знаємо, що вже в V віці папа Лев І Великий (440-461) сильно скаржиться, що римський народ святкує не Різдво Христа, але схід нового сонця, його народження, Сатурналії.

Так само й наша Церква завжди виступала проти Коляди, але не могла вивести старих обрядів. У "Синопсисі" 1674-го року Інокентія Гізеля, Києво-Печерського Архимандрита, читаємо: "Ніції пам'яти того біса Коляди й доселі не престають обновляти, наченше от самого Рождества Христова, по вся Святия дні собирающеся на богомерзкія ігралища, пісні поють, і в них аще і о Рождестві Христовом поминають, но зде же беззаконно і Коляду, ветхую прелесть діаволскую, много повторяюще, присовокупляють".

З довгими Святками Коляди поєднані були різні інші Свята, що вже або забулися, або позосталися в неясних уривках, про які згадують обрядові пісні. Так, у Галичині святкували Свято Туриці, на честь бога Тура, і про це Свято є згадка й у Львівському /278/ Номоканоні XVII віку, про що я розповідав вище (див. про Тура, ст. 113).

З Колядою зв'язано й Свято Корочуна. Що це за Свято, наука вияснила мало8. Дослідники твердять, що Корочун – це назва Коляди, і таке розуміння заховалося в Україні, у волохів і болгар. В Іпатієвому Літопису під 1202 роком згадується угрин Корочун: Оставил бо бі у него Корочюна. В XII віці про Корочуна згадує Новгородський Літопис, як назву загальну. Є вістка, що на Закарпатті крачун – великий білий коровай, різдвяна паляниця. Саме слово "корочун" пояснюють або що це найкоротший день 12 грудня, або що це день "покрочував", почав здовжуватися; а то виводять від румунського craciun – Різдво.
3. Новий Рік і Водохреща.

Як у римлян по Сатурналіях ішли святкові відправи на щастя в Новому Році, так само і в нас по Різдві наступають новорічні Свята. Напередодні Нового Року, чи власне Св. Василія Великого (329–378), врочисто й гучно справляються Маланки (Преп. Меланії Римлянки, † 439 р.), – перебрана й замаскована молодь щедрує по-під вікнами. Саме Свято обернулося в князя Василя й княгиню Маланку.

В щедрівках, як і в колядках, висловлюються бажання-закляття доброго врожаю на будучий рік. Сам вечір під Новий Рік зветься щедрим, цебто багатим, бо кожному щедрують, цебто бажають достатку. Рівно о 12 годині під Новий Рік (по інших місцях – під Водохрещі) вода в річках перетворюється в вино, як це є і в інших слов'ян. Взагалі, у цю ніч може сповнитися те, що хто хоче, тільки треба вміти потрібне проказати належно і в час.

/279/ Під Новий Рік дуже багато найрізніших гадань (власне, під Свято Св. Василія), і всі ці гадання ідуть з найдавнішого часу.

Так само повно всяких повір'їв та оповідань. Напр., що саме ти робитимеш у хвилю наступлення Нового Року, добре чи зле для тебе, те робитимеш і цілий рік.

У гуцулів позостався давній звичай купання хліба в воді на Василя. Господар (або господиня, але в шапці) з хлібом іде до води й тричі занурює хліб у воді, промовляючи: "Не купається хліб у воді, але я в здоров'ї й силі!" По цьому набирає води до коновки, проказуючи: "Не води беру, але мід і вино!" Вернувшись до хати, кладе хліб усім на голову й заклинає: "Абисьте були такі величні, як Василь величний!" До коновки з водою кидаються гроші, а рано всі вмиваються цією водою за старшинством, – на здоров'я й багатство.

Сміття, що назбирається від Свят-Вечора до Нового Року, не можна виносити, щоб не винести з ним і доброї Долі; сміття це палиться, і дим його цілющий, – ним скурюються дерева, щоб добре родили. Гуцули палять сміття на городі, як очищення землі огнем, і промовляють молитву на врожай.

На Новий Рік рано ходять засівальники, і з рукавиці чи з кишені засівають зерном і проказують стародавнє заклинання: "На щастя, на здоров'я, на Новий Рік роди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю!" У деяких місцях на Новий Рік ходили з плугом, а то водили козу.

Є ще повір'я, що на Новий Рік піч виходить заміж, тому цього дня й її Свято.

Почасти ці ж звичаї були й на Московії, і там року 1628-го забороняли: "Коляди б і овсеня, і плуги не кликали".

Під Водохреща, 5 січня, цілий день постять, /280/ а тому ця третя кутя зветься Голодною (Куті: 1 – під Різдво, 2 – під Новий Рік). Духовенство обходить своїх вірних, і на дверях малює Йордана – Хреста й освячує йорданською водою дім й обійстя. Зараз по Йордані, 6-го січня, на освяченні води, Коляду забивають стрілами зо зброї, і цим Свято Коляди закінчується. Слово Водохреща, як календарна назва Свята, згадується вже в Іпатієвому Літопису під 1148 роком: "в неділю по Водохрещах" (ст. 258).

Під Водохреща і на Водохреща повно гадань, і повно різних повір'їв. Рівно о 12-ій год. вночі під Водохреща вода в ріках обертається в вино.

В Києві щороку Йордан справлявся високо врочисто, і на Дніпро на Освячення води сходилось пів Києва.

І завжди кілька хлопців кидалися в Дніпро, щоб викупатися в освяченій воді.


4. Менші зимові Свята.

По Колядних – Різдвяних Святах іде ряд менших Свят, які тягнуться аж до веснянок, почасти заходячи в них. Це вже Свята християнські, але до них прив'язалося багато з стародавніх вірувань. Як я вже підкреслював, нові християнські Свята стали віхами в хліборобському календарі, які часто визначають зміну погоди та стан хліборобства.

На Стрітення (1 літого) зима зустрічається з наступаючим літом, і вони сильно змагаються, хто кого переможе. Народне повір'я каже, що коли на Стрітення півень не нап'ється води (з талого снігу), то на Юрія віл не напасеться трави.

В цей день освячується вода, яка така ж цілюща, як і Йорданська, особливо на пристріти. Стрітенська чи громнична свічка хоронить від грому й страху. В Требнику, в Чині Блогословлення свічок на Стрітення, говориться, що ці свічки будуть "в здравіє душ /281/ і тілес". В Західній Україні, як і в поляків, це Свято зветься Громничною чи Весняною Богородицею, і сильно почитається.

На Обрітення глави Івана Хрестителя (24 лютого) птахи повертаються з Вирія, – збираються вертатися або й вертаються.

На Свято 40 мучеників (9 березня) – Свято жайворонків, як початок весни. Цього дня печуть з тіста жертву наступаючій весні – вироблених пташок, а замість очей вставляються родзинки, і дарують їх один одному. На Полтавщині й Харківщині цей звичай добре знаний, на Київщині призабутий. Зате на Київщині ще сильно поширений звичай цього дня носити дарунки своєму вчителеві до школи, а серед них конче 40 бубликів, – це в Україні старий звичай.


5. Весняні Свята.

Благовіщення – велике і величне Свято, коли, шануючи його, навіть пташка гнізда не в'є. На сонце виганяється все живе, щоб довідалося, що весна наступає. З старим поєдналося глибоке шанування Діви Марії.

Весняний відділ народнього календаря дуже широкий і має в собі багато стародавнього. Розпочинається він приблизно зо старого Нового Року, цебто з 1 березня, і тягнеться власне до Зелених Свят, але в більшості припадає на Великий Піст. Цього часу, але головно від Запустів, співають особливі ритуальні пісні, т. зв. веснянки, найпоетичніші народні твори.

Зараз же в першу неділю Великого Посту, що зветься Збірною Неділею9, молодь збирається на вигоні, /282/ і вибирають собі на всю весну весняну березу, – найкращу дівчину, щоб керувала веснянками. Цих веснянок до нашого часу дійшло надзвичайно багато, а серед них немало й стародавніх. Веснянки – це, власне, закликання весни, щоб скоріше прийшла, що супроводиться магічними діями та танками. Описане в веснянках, через ці дії, мусить конче збутися. Багато з Різдвяних обрядів перенесені й до обрядів весняних10.

На Масницю були свої обряди проводу зими й зустрічі весни, і було багато веселих та радісних ігрищ, багато пили й їли, але від стародавніх обрядів полишилися тільки уривки. В останній день масниць, на запусти, справляються Колодки: парубкам і дівчатам, що не побралися шлюбного сезону в м'ясниці, прив'язують колодку, як кару, від якої можна відкупитись тільки грішми або горілкою. Колодки вдавнину – це малі брусся з дірками для рук чи ніг, тепер же це стрічки з квітками. Цю колодку дослідники порівнюють з німецьким звичаєм прив'язувати двері до застарілих дівчат.

А в перший понеділок Великого Посту справляється полоскозуб, – остаточно "полоскати" горілкою зуби на піст.

Надзвичайно популярним весняним Святом став у нас Св. Юрій, що святкується 23-го квітня. Це велике народне дохристиянське Свято, про яке, як і про самого Юрія, склалося багато різних оповідань. Дослідники вказують, що Юрій замінив якогось стародавнього бога, але невідомо тільки, якого /283/ саме. І з бігом часу в нас постало два Юрії: один канонічний, церковний, а другий – утворений народнім віруванням, апокрифічний, і ці два Юрії мають між собою мало спільного. Проф. Кирпичников у своїй праці про Юрія пише: "Св. Георгій стал богом весны, покровителем земледѣлія й особенно скотоводства, й при этом притянул к себѣ черты вѣроятно, нескольких светлых й благодѣтельных человѣчеству божеств, которих мы точно опредѣлить не в состояніи"11.

А. Фаминцин обсяг діяльності Юрія накреслює дуже широко: "Юрія чествуют как бога с Небес, как коня, как бога свѣта или Бѣлобога, как поборника злой силы, как бога весенняго плодородія й покровителя нив и стад, как покровителя охотников, наконец, как оракула й подателя женихов" (ст. 306).

Як інші стародавні боги не раз побивали злі істоти, так само й Юрій забив многоголового дракона чи змія, що кривдив довгий час людей12, чому головним епітетом його став "хоробрий", "воїн", і чому іменем Юрія стали заклинати змій. Старші наші дослідники мітологічної школи в перемозі Юрія над драконом убачали перемогу сонця над зимою, бо самого Юрія приймали за символ сонця. Юрій зветься ключником, бо відмикає весною Небо ключем, якого дає йому Бог, щоб тепло йшло, відмикає й землю для весни, щоб зелена трава росла, відмикає землю на дощі та роси. Він весною сурмить у сурму, і все навкруги зеленіє. Приказка наша каже: "Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить" /284/ (Номис, 433). Юрій зводить весну на землю.

Юрій має різні назви, як до місцевості: церковне Георгій, Юрій, місцеве: Юрко, Юр, Юрай, Урай, а то й просто Рай. Потебня доводив, що назва Юрія постала з стародавньої дохристиянської назви "Рай". В народніх творах він надзвичайно поважається, а в одній пісні зветься навіть "сином Божим"13.

Виступає Юрій і як громовик, пор. приповідку (Плавюк 355): Гур-гур, їде Святий Юр!

Юрій – охоронець скота, і береже його від хвороби та звірини. Але що Юрій призначить звірині, те мусить їй піти: "Що в вовка в зубах, то Юрій дав", каже наша приказка, і на Юрія від звірини не можна відбирати того, що попало їй у зуби, бо це їй призначене.

Юрій керує також і звіриною: "Святий Юрій звіра пасе" (Номис, 434). Юрій також і вовчий пастух, а вовки – то Юрові собаки; взагалі Юрій – господар над усією звіриною. Він покровитель ловців: може звіря нагнати на ловця, або відігнати від нього. Коли він ходить, він оточений вовками, або звіриною. Юріїв день, 23 квітня, це Свято пастухів, коли починається новий пастуший рік; цього дня рано пастухові зносять їжу та дарунки.

Роса в Юріїв день надзвичайно цілюща, і подає здоров'я та красу, чому цього дня качаються по росі для здоров'я; качаються по росі й по посівах на чотири боки навіть господарі, щоб урожай був добрий і щоб бути здоровим. Худоба цього дня вперше виганяється в поле на пашу в череду, виганяється ще вдосвіта, на "Юрієву росу", що дає й їй здоров'я.

На Юрія так само й дівчата вмиваються росою для краси. В одній пісні співається, – Юрій проказує своїй матері:

/285/ Ти подай, матко, ключі

Одімкнути Небо,

Випустити росу,

Дівоцькую красу.14

Відьма і всяка інша зла сила не може зіпсути скотину, яка побувала в Юрієвій росі. Деякі зілля, зібрані на Юрія, дуже цілющі.

Юрій їздить на білому коні ввесь у білому вбранні, звичайно в супроводі трьох псів-вовків. В нашому заговорі говориться про Юрія: "

хав Юрій на білому коні, білі губи, білі зуби, сам білий, в біле одягся, білим підперезався".15 Юрій виїзджує найсильніших коней.

Увечері під Юрія гуцули палять рясно вогні, – це "Юрика палити". На Юр'я в багатьох місцях України служать Молебні, кроплять череду освяченою водою і йдуть на поля з корогвами.

З бігом часу Юрій став найпопулярнішим Святим у всій Европі, а також і в слов'ян. Легенда про нього відома в римлян уже в ІV–V віках. Як Юрій поширений в Европі, вказує хоча б те, що на Заході відомо понад 190 топографічних назов на його честь.

Велес був "скотій бог", охоронець череди, але в цьому його потроху замінив Юрій, а також Св. Власій, що святкується 11 лютого.

Усі обряди на Юрія мають головно скотарський характер. Молодь іде на поле з піснями, хороводами та танцями, а старші йдуть хресним ходом. Уся худоба окроплюється свяченою водою; по церемоніях справляється громадський обід. Як знаємо, наш письменник XVII віку Іван Вишенський гостро виступав /286/ проти цього ходження на поле на Юр'я, і накликав знищити цей "празник диявольський на поле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чинити".

На передодні Юр'я, 22 квітня, по деяких місцевостях України справляється цікавий стародавній обряд "ляля". Хв. Вовк описує його так (Студії 185): "Дівчата обірають найкращу поміж себе, лялю, прикрашують її шию, груди, руки й ноги різними зіллями, а на голову кладуть вінка з квітів. Убравши так, лялю садовлять на дернову лавку, куди ставлять також глечик молока, сир, масло тощо, а до ніг кладуть кілька вінків з свіжого зілля. Потім навкруги лялі починають коловий танок і співають пісні. Нарешті всі частуються, а ляля роздає вінки всім присутнім. Де-не-де ці вінки несуть до води, ставлять на них запалені свічки та пускають їх за водою". На Волині ці вінки ховаються до другої весни.
6. Великдень.

Великдень тісно зв'язаний з весняними Святами, – це головне весняне Свято. Кожна родина дуже пильно до нього готується ввесь Страсний Тиждень. Уже Вербна субота й неділя – підготова до великого Свята. В Вербну суботу (чи в неділю) зносять до Церкви на Освячення молоду вербу, а потім б'ються нею, приговорюючи: "Верба б'є, не я б'ю, за тиждень Великдень, недалечке червоне яєчко". В Іпат. Літоп. під 1148 роком уже згадується Вербна неділя, як календарне означення: "В то время уже бисть тепло, бяшеть бо уже Вербної неділі" (ст. 260). У Страсний четвер увечері вертаються до дому з Церкви з запаленими страсними свічками, які дуже помічні на всяку нечисту силу. До цього четверга всі грубші роботи біля хати мусять бути покінчені, а сама хата прибрана, бо це – /287/ Чистий Четвер. Починаючи з п'ятниці, замовкають дзвони, – калатають, за давнім звичаєм, тільки довбеньками в суху дошку ("било"), розносячи похоронний сум.

В саму Великодню ніч парубки та чоловіки розкладають біля Церкви великий вогонь, а як святять паски, то стріляють. Сходячи на Великдень, сонце грає, – танцює й міниться. Того дня, як Христос Воскрес, сонце з радости не заходило, і день був великим, тому й назва Великдень. На Великдень освячується стародавня християнська їжа: паска, порося, ковбаси, крашанки, сир, що так уразили Царгородського Патріярха Єремію II, і він 1591-го року виступив з окремим Посланням проти того, і видрукував його в Львівській Братській друкарні.

На Великдень цілий день гудуть дзвони, і дзвонять не тільки діти, але й дорослі, бо хто на Великдень подзвонить у дзвони, у того врожай буде великий, особливо гречки. Уся нечисть найбільше боїться великодніх дзвонів, і розбігається в страху далеко по нетрах та прірвах.

А дівчата біля Церкви співають веснянки й виводять весняні хороводи; ці особливі веснянки звуться в Галичині "гаїлками". Веснянки співають і ввесь Світлий тиждень16.

Червоне яєчко – ознака радості взагалі, а великодньої зосібна. Про нього багато різних оповідань, у більшості легендарних.

Але "Книга Старчества" – дуже стародавня – подає оповідання великого Отця Івана Дамаскина († 777 р.) "О Велиці Дні", яке було дуже поширене по нашій давній літературі. Ось воно:

"Яйце уподоблюється всій тварі: скорлупа як /288/ Небо, плівка – як хмари, білок – як води, жовток – як земля, а вогкість посеред яйця – як у світі гріх. Господь наш Ісус Христос, коли воскрес із мертвих, всю твар відновив своєю кров'ю, як яйцями прикрасив, а вогкість духовную висушив, як яйця згустив.

На Воскресення Господнє один одного цілуємо з червоним яйцем, і проказуємо, один: "Христос Воскрес!" другий: "Воістину Творець Неба і землі і всього світу воскрес із мертвих!"

"Христос Бог наш яйцями дав образа на заплямування жидів".

Це ідеологічне християнське значення великодньої крашанки, яке подав великий богослов Іван Дамаскин (673–777).

Великдень, цебто Воскресення Христове, врочисто святкується, але до цього святкування здавна увійшли й поганські звичаї. Ще Карфагенський Собор 318-го року виступив проти непотрібного в цьому святкувані. Своїм 68 Правилом він наказує: "Поганських звичаїв не чинити, а саме: на дошках не скакати, і на гойдалках не гойдатися, і яйцями не качати і не бити, і грохотання (реготання) не чинити. А коли хто не послухає цього, нехай буде заборонений 5 років, 140 поклонів на день і 280 Молитов"17.

Великодня гра крашанками: "На вбитки" – чиє яйце міцніше, і "качати яйцями" позосталося й до наших днів. Воно ще дохристиянське весіннє.

Увесь Великодній тиждень зветься Світлим.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка