Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст реліг моногр. Видання друге. К.: Ат "Обереги", 1994. 424 с



Сторінка15/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22

7. Волочільний і обливаний понеділок.

Світлий понеділок – це волочільний понеділок, бо люди "волочаться" зо свяченим з хати /289/ до хати й вітають один одного, обмінюючись "дорою" (свяченою паскою) та писанками, проти чого виступав іще Іван Вишенський у XVII столітті.18

Цей же понеділок зветься ще обливаним, бо парубки обливають дівчат, як я розповідав про це вище (ст. 48). Звичайно обливають тільки "своїх" дівчат, чужої ж жінки обливати не вільно. Воду ллють на одіж, а то й на голову, а дівчина дає крашанку, або обоє обмінюються ними. Вдавнину був іще звичай кидати людину в воду, як жертву на добрий врожай. Про це давній рукопис XVI віку розповідає: "Нікоториї криницам, озером за обфитость урожаю приносили, а часом на офіру і людей топили, що й тепер по нікоторих сторонах безрозумнії чинять под час знаменитого праздника Воскресенія Христова. Зобравшися молодії обоєго полу, і взявши человіка, вкидають у воду, і трафляєть, за споряженьєм тих богов, то єсть бісов, іж вкинений в воду албо о дерево, албо о камень розбивається, албо утопаєть"19.

За царя Петра І († 1725) церковними справами керував українець Архиєпископ Феофан Прокопович, і це він склав "Духовний Регламент" 1727-го року, в якому кинув заборону на багато які стародавні звичаї, а про багато з них Петро І видавав ще й окремі свої накази. Так, 21 квітня. 1721-го року він видав заборону і про звичай обливатися водою. Він (звичайно, це Арх. Феофан) писав: "У російському государстві по городах і по селах невіжди чинять непотребство, а саме: коли хто не буває за всього Світлого Тижня Великодня на Утрені, того обливають водою і в річках та в озерах купають. І хоч /290/ простий народ робить собі це ніби на святкову забаву, а проте від тієї марнотної забави чиниться шкода не тільки здоров'ю, але й людському життю. Бо цим нерозумним купанням на глибокому часом топлять і вбивають людей, а сонних і п'яних наглим облиттям й ума позбавляють"20.


8. Наський чи Рахманський Великдень.

На Світлому тижні в четвер справляється Наський Великдень (цебто Навський, мертвецький, від "навь" – померлий); часом це роблять в четвер на Страсному тижні21. А наступного тижня, в понеділок чи в вівторок – Проводи, про що я вже розповів вище.

Рахманський Великдень це теж Наський (мертвецький) Великдень, але часто його відділюють і святкують у середу четвертого тижня по Великодні на т. зв. Преполовеніє, коли припадає половина (25 днів) часу від Великодня до Тройці). Третього дня Великодня люди кидають шкаралупи від освячених крашанок в річку, і вони пливуть до Чорного моря, до країни мерців, до Рахманів, і туди прибувають якраз на Преполовення в середу. З цього мерці Рахмани довідуються, що на живій землі Великдень, тому й собі його святкують.

Рахмани – це індійська каста брахмани. Рахмани великі посники, їдять крашанки раз на рік, живуть десь у Раю на Сході. Різні наші подорожні, що їздили в Індію чи взагалі на Схід, поширили відомості про рахманів чи брахманів.

У деяких містах України в суботу під Тройцю ставляють дідам за померлих трапезу з семи страв22.
/291/ 9. Літні Свята. Русалії.

Літній круг Свят так само був дуже широкий, і так само обертався біля сонця та хліборобства. Складався він з багатьох різних Свят, тепер для нас часто мало ясних. Сьомий тиждень по Великодні, цебто тиждень перед Зеленими Святами звався з глибокої давнини русалчиним тижнем, або просто Русалії. Назва ця постала в нас безумовно дуже рано, ще за Чорноморсько-Дунайської доби, при нашому тодішньому ближчому співжитті з тими слов'янами, що остаточно потягли на Балкани. Назва постала від латинської назви такого ж римського Свята 23 травня Dies rosae чи Rosalia, Свято рож, новогрецьке rousalia, ст. сл. русаліа, бо час Свята збігався. Русалії були Святом переходовим від весняних до літніх, а справлялися не одного часу, часом збігалися з Святою Неділею (Тройця). Четвер перед Трійцею звався ще й Семиком, бо сьомий четвер по Великодні.

Русалії були Святом веселим, і супроводилися музикою та танцями, грами та перерядженнями, що відоме з давнього часу. В старому Азбуковнику XVII віку слово "русалія" пояснюється: "ігрища, ігри скоморошескія". Свято Русалій нерідко згадується в нашому Початковому Літопису; напр., під 1007 р. читаємо, що диявол відхиляє людей від Бога "трубами, і скоморохи, гусльми і Русальї. Видим бо ігрища утолчена і людій много множьство, як упихати начьнуть друг друга, позори діюще от біса замишленого діла, се Церкви стоять" (порожні, ПСРЛ І. 73).

Під роком 1174-м Іпатіїв Літопис подає: "Володимиру бисть болізнь кріпка, єю же сконьчася мая в 10-е. Преставися Русальноє Неділі в понеділник", примітка подає: це неділя Святих. Отець. Єпископ /292/ Кирило Турівський в своїм Слові (XII вік) перераховує злі діла: "плясаньє, бубни, сопіли, гусли, пискове, ігранья неподобния, Русалья"23. Тут же під роком 1177: "Приідоша половці на Русскую Землю на Русалной Неділи" (пор. ще під 1174, 1195, 1262 і ін.). Як бачимо, в Літопису Русалії подаються, як загально відомі, а Русальна Неділя – це Свята Неділя, Зелені Свята.

Народ вірив, що в русалчин тиждень русалки виходять із води, як жито цвіте, і гуляють по лісах та полях аж до Петра. Не можна попастися їм у руки, – залоскочуть на смерть, чому русального тижня, особливо в четвер на Святій Неділі ("сухий четвер") ніхто не працює на полі чи городі далеко від хати. Це русальний або мавський (мавка – русалка, мавка з "навь" – мерлець, зла істота) Великдень. Особливо полюють русалки на парубків та дівчат, і або залоскочують їх на смерть, або заманюють до себе в підводне царство24. Щоб не попастися русалкам, треба носити з собою полин та любисток, що відганяють злу силу.

Свято русалок прив'язують тепер по різних місцях до різного часу. Напр., по деяких місцях воно припадає на десятуху, десятий понеділок по Великодні. Стоглав 1551-го року, як я вище зазначив, виступає проти того, що в Троїцьку суботу на могилах справляються гучні бенкети, – можливо, що це мається на увазі час Русалій.

Свята Неділя чи Зелені Свята – з глибокої /293/ давнини це Свято зелених дерев, і всі хати розмаюються маєм, цебто зеленим віттям. Це вже правдивий початок літа. На Полтавщині на Святу Неділю відомий звичай "тополі": дівчата вибирають з-поміж себе одну на тополю, прибирають її намистом та стрічками, лице зав'язують хустками, руки прив'язують до палиці, і так водять з піснями по селу25. Увесь май місяць ходять у ліс чи на поле на гучні маївки, де п'ють та гуляють. В суботу перед Трійцею поминають покійників, і ставлять для цього старцям (жебракам) трапезу з семи страв.

Пора Петрівки, тиждень по Святій Неділі до Петра (29 червня) перестроює Свята на інший лад, – зачинають співати купальські пісні, хоч часом є й пісні Петрівські.


10. Купайла.

Головним літнім Святом було Свято. Купала чи Купайла26, коли помічається найбільший розцвіт природи, і коли припадає літній сонцеворот, цебто сонце повертає на зиму. В Літописах це Свято часом подається, як загально знане, як календарне окреслення; напр., у Іпатієвому під 1262 р.: "Накануні Івана дня, на самая Купалья". Святкувалося це Свято дуже врочисто, тяглося певен час й охоплювало власне кілька Свят.

Починається воно тепер звичайно з початком Петрівки й тягнеться аж до Петра, 29-го червня, – увесь цей час співаються тільки т. зв. "купальські /294/ пісні", круг яких дуже широкий; цікаво, що в Росії купальські пісні майже невідомі. За християнських часів Свято Купайла поєдналося зо Святом Івана Хрестителя 24 червня, і таким чином постав Іван Купайло.

Ніч на Купайла 23 червня повна всяких чудес: чути мову звірят, рослини ходять з місця на місце, цвітуть чудодійні квітки, а між ними й папороть. Папороть розцвітає опівночі, і загорається дивним-вогнем, але зараз і осипається; хто встигне вирвати цю квітку, тому закопані скарби відкриваються самі, і він дістане чудодійну силу та знання; але цю квітку стереже вся нечиста сила, щоб хто не зірвав.

Ніч під Івана звичайно дуже темна, і чари найсильніші. Ніч найчарівніша, і нечиста сила найбільше ганяє, бо стереже папороть і інші чудодійні зела, які вперше розцвітають цієї ночі.

Рівно опівночі розцвітає папороть, – з тріскотом загорається, і горить блакитним вогнем. Звичайно цвіт папороті зриває собі тільки нечиста сила, а тому вона така багата, всезнаюча й всемогутня. Коли б квітку папороті зірвала людина, то й вона була б такою, але сатана її до чудодійної квітки не допустить.

Хто шукає захованого скарбу чи квітки папороті, тому треба зняти з себе Хрестика, і навіть хреститися невільно, – бо він зникне разом з нечистим.

В Іванову ніч дозріває багато чудодійних зел, і їх треба збирати головно в цю ніч. Це такі зела: розрив трава, Іван та Мар'я, чорнобильник, ведмеже вушко й ін., див. вище ст. 58. Чорнобильник – це жертовне зело: його кидають у Іванів вогонь і просять, чого хотять, – сповниться.

Багато-багато різних гадань по Івановому вогневі, головно про свою Долю.

/295/ Чудодійна навіть Іванівська роса, – надає краси обличчю, коли нею вмитися.

У цю ж ніч молодь десь над водою запалює вогнище й плигає через нього (часом через кропиву) так, щоб попасти в воду: Купальський вогонь і купальська вода мають велику цілющу силу, чому через цей вогонь переводять і худобу. Для запалення купальського стосу вдавнину перше добували "живий вогонь", – терли дерево об дерево, аж поки воно не запалювалося.

А на Купайла рано сонце, сходячи, "грає – Купайла звеличає": міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Над вечір дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне – помре. Пускають вінки і з свічками, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом парубки ловлять пущені вінки, а дівчата співають:

Хто віночка пойме,

Той дівоньку возьме,

Хто вінка дістане,

То той моїм стане.

Вінки це взагалі давній символ побрання молодих.

По деяких місцях дівчата зрання йдуть у ліс чи в поле, збирають там квітки та зілля й плетуть з них вінки. Вибирають з-поміж себе гарну дівчину, Купайла, і в лісі садовлять у яму, повну вінків. Дівчині-Купайлу зав'язують очі, й вона роздає вінки присутнім, а ті в вінках танцюють навколо неї.

А в інших місцях роблять з соломи, кропиви чи з чорнокльону жіноче опудало, велику ляльку, це Марена, і прикрашують її вінками, квітами та стрічками, а то й свічками. Біля Марени ставлять Купайла, прив'язують їх до дерева, й співають та /296/ танцюють навколо них та плигають через розкладений вогонь при співі купальських пісень (Хв. Вовк: Студії 185). По всьому цьому Марену кидали в воду або спалювали, або закопували в землю. (Див. вище Марена, ст. 119).

А чоловіки в цей день викачуються в купальській росі, щоб бути здоровими.

Свято Купайла широко знане на всьому слов'янському Сході, і його мальовничо описує вже року 1505-го ігумен Єлеазарового манастиря Памфил у листі до Намісника псковського й псковських влад. У цьому Посланні читаємо: "Аще бо єще єсть останок непріязні в граді сем (Пскові), і зіло не престала зді єще лесть ідолская, кумирскоє празнованіє, радость і веселіє сотонински, в нем єсть ликованіє і величаніє діаволу і красованіє бісом єго в людех сих, невідящих істини... Си бо на всяко літо кумирослуженним обичаєм сотона призиваєть в град сей і тому, яже жертва, приноситься всяка скверна і беззаконнеє богомерзкоє празнованіє. Єгда бо приходить велій Праздник, день Рождества Предтечева, і тогда во святую ту нощь мало не весь град взмятеться (в селіх) і возбіситься... Стучать бубни і глас соповлій, і гудуть струни, женам же і дівам плесканіє і плясаніє, і главам їх накиваніє, устам непріязнен кличь і вопль, всескверненния пісні, бісовскія угодія свершахуся, і хребтом їх вихляніє, і ногам їх скаканіє і топтаніє. Ту же єсть мужем же і отроком великеє прелщеніє і паденіє, но яко на женскоє і дівическоє шатаніє блудно їм возрініє. Тако же і женам мужатим (замужним) беззаконнеє оскверненіє і дівам растлініє"27.

/297/ Так само виступав проти цього Свята й Стоглавий Московський Собор 1551-го року. Він подає, що в Іванів день "сходяться мужі і жени, і дівиці на нощноє плещаваніє, і на безчинний говор, і на бісовскія пісні, і на плясаніє, і на скаканіє, і на богомерзкія діла, і биваєть отроком оскверненіє і дівам растлініє"28.

В одному "Слові" за списком XIV віку читаємо, що багато є таких, що приносять жертви "огневі, і каменію, і рікам, і істочникам, і Берегиням, і в древа, не токмо же преже в поганьстві, но мнозі і нині то творять і черес огнь скачють, мняшеся крестяни, а поганьская діла творять"29. Звичайно, тут мова головно про Свято Купайла.

Є таке й наше джерело, це "Житіє Володимира", пам'ятка XVI віку, і в ній30 читаємо такий опис Свята Купайла: "В вечер зобравшися младенци і панни плетуть собі вінки із зілія розного, которіє кладуть на голову і опоясуються іми. Кладуть зась огонь і беруться за руки, і коло огня оного скачуть, співаючи пісні, в которих часто споминають Купала, а потом през оний огонь прескакують, бісу оному Купалі офіруючи сами себе. І іних много вимислов бісовских бридких на той час на оних сборищах чинять".

Оце "Житіє Володимира" XVI віку стало за основу і Густинському Літопису XVII в., і "Синопсису" І; Гизеля 1674 р., що пишуть про стародавні українські звичаї. Густинський Літопис XVII віку розповідає про це Свято значно докладніше:

"Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, єму же безумниї за обиліє благадареніє приношаху /298/ в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу, бісу єще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рожства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, поюще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом през оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще" (Полное собраніе русских литописей, 11 ст. 257).

Проти Свята Купайла виступав і наш полемист XVII віку Іван Вишенський: "Купала на Хрестителя утопите, і огненноє скаканіє одсічите". Виступав і Семен Полоцький в своїй "Вечері Душевній", 1683 року, де вміщено "Слово о суєверіи", що докладно описує Свято Купала: "В навечеріє праздника Рождества Св. Іоанна Предтечи поганьским обичаєм огнь возгніщають (запалюють), скачють же и нарицают то своє торжество Купало, єже от древних поган во честь богов їх вообичанія. Преводят всю нощь в безсонії і стрегут виходяща солнца, єже узрівше, баснословят "іграти є" (що воно грає), скачюще із міста на місто і в различния цвіти ізмінятися. Невегласи сіє іграніє солнца прияша. В той же день собирають ніциї нікія трави і гадательствують о них, яко аще обнощь єдину развинутся (розцвітуть), то гаданія благополучнеє сбити обіщают себі; аще же не розвинутся, то сітуют, надіющеся злоключенія".

Отож, як бачимо, ще в глибоку давнину була якась велична купальська містерія, але до нашого часу з неї дійшли тільки неясні уламки.

/299/ Щодо скакання через вогнище взагалі, то воно відоме з дуже давнього часу на Сході, напр. у жидів. І проти нього виступив уже VI Трульський Собор 692-го року 65-им Каноном. А саме: "У новомісяччя дехто запалює перед своїми лавками (крамницями) чи домами вогнища, через які – за давнім звичаєм – безумно скачуть. Наказуємо віднині це вивести. Тому, коли хто зробить таке, то клирик нехай буде викинений, а мирянин відлучений."

Скакання через вогонь з найдавнішого часу визначало очищення людини.


11. Численні інші літні Свята.

За літнього часу в зв'язку зо Святом Купайла були ще інші Свята, напр., Свято бога Ладо, про яке польський історик Стрийковський пише, що воно святкувалося цілий місяць, з 25 травня по 25 червня, а самому богові приносили в жертві білого півня31. Див. ст. 110.

Було ще дуже стародавнє Свято Ярила, божка весни та літа, але коли саме воно справлялося, трудно встановити, бо його справляли різного часу: на пущення на Петрівку, або в перший понеділок Петрівки, цебто в тиждень по Святому Дусі, а в деяких місцях – 30 червня, або раніше весною. Свято це в нас, в Україні, майже зникло32. І за цього Свята були відповідні гри, й справлявся Похорон Ярила, якого клали до гробу, а жінки оплакували його.

Церква сильно боролася з цим Святом, але воно було в силі ще в 1765 році, 30-го травня, скажемо, в Воронежі, де воно справлялося з танцями та пісними33. /300/ В Україні це Свято тепер уже незнане, але ще поширене в Росії, де святкується 24 червня34.

Перший понеділок Петрівки в деяких місцях – це т. зв. Розигри, коли звірі грають, і небезпечно ходити в поле чи в ліс35. Часом це останній понеділок перед Іваном Купайлом.

Святом літнього сонцевороту було й Свято Коструба, як Свято повороту сонця на зиму. Справлялося воно гучно, – з грами та піснями врочисто ховали зробленого божка Кострубонька, може підкреслюючи тим початок заникання літа. Оплакування й Похорон Коструба позостався в нас тільки в малих залишках.

В деяких місцях Коструба ховали на Великодньому тижні, а в деяких – на Купала36.

У жнива, в місяці липні, йде ціла низка малих Свят громових, а саме Святих: Гавриїла 13 липня, Кирика 15 липня, Трискучої Анни 25 і Паликопа-Пантелеймона 27 липня. Усі ці Свята святкують з обави грому. А хто буде жати на Паликопа, цей Святий попалить йому копи. До цієї групи громовиків відносять і Архангела Михаїла, що під час грози носиться на крилах по Небу та полює на чортів. Але найголовнішим громовиком став пророк Ілля, що святкується 20 липня37.

Погляд на Пророка Іллю, як на бога грому, стався ще на грецькому грунті, де народ замінив /301/ своїх старих богів Геліоса та Зевса на Іллю. У нас ще з початком Християнства Пророк Іілля замінює бога Перуна, і приймає на себе його якості й обов'язки. Старий Заповіт розповідає, що Пророк Ілля легко зводив вогонь з Неба (III Книга Царств 18.21-39), а IV Книга Царств 2.11. подає, що Ілля був узятий до Неба на вогняних конях і на вогняному возі, власне з цього й пішло представлення Іллі, як бога грому й блискавки38.

Коли гримить, у народі говорять, що це Ілля їде своїм возом по Небу, а коли блискає, це Ілля жене й б'є змія чи нечисту силу. Уже в житті Андрея Юродивого подане це повір'я: "Іліа Пророк на колесниці яздя, гремить і молніа пущаєть по облокомь, і гонить змія".

Свято Іллі 20 липня, й цього дня конче буде дощ. Купатися можна тільки до 20 липня, а далі забороняється, Сю "Ілля в воду ... налляв".

Перша Церква в Києві, що згадується ще в договорі Ігоря з греками 944 (945) р., була побудована на честь Іллі, адоже якраз у противіс Перунові.

В апокрифічній розмові Єпифанія з Андреєм за рукописом XV віку Єпифаній питається: "По праву ли сіє глаголють, яко Ілья Пророк єсть на колесниці їздя гремить, молнії пушаєть по облоком, і гонить змія". Але Церква не змогла вивести стародавнього погляду на Іллю, і він позостався аж до нашого часу, і широко знаний по всій Україні. У нас по багатьох місцях пильнували зажинки починати з Іллі.

Дуже важливими були літні Свята жнив: зажинкии обжинки. Вони засновані на законі Біблії, Книга Вихід 23.16: Будеш дотримувати "Свято жнив первоплоду праці своєї, що сієш на полі", – /302/ це про зажинки. А про обжинки: Будеш дотримувати "Свято збирання при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою".

Ці два Свята святкуються по всьому світі, звичайно в кожній землі по різному. В Україні святкувалися велично, особливо обжинки.

По громових Святах кінчалися жнива, і врочисто справляли обряд обжинків. Вірили, що божество поля живе в останньому снопі, тому його пишно складали, а остаток недожатого зав'язували на бороду Волоса. Вибирали гарну дівчину, клали їй на голову вінка, і врочисто несли господареві останнього снопа. Господар приймав і давав почастунок. І взагалі кожен господар беріг останнього снопа до нового врожаю, як ритуальну святість39.

Зо жнивами зв'язані Свята Маковея 1 серпня, коли в Церкві святять мак, вінки з квітів, зілля і збіжжя, і Спаса, 6-го серпня, коли святять плоди, а також і мед (чи мід), – це офіційні розговини на плоди й мед, бо до цього часу їх не їдять.

Головосіка, 29 серпня, пильно святкують, і цього дня не вільно їсти нічого круглого, що нагадує голову, бож Івану Предтечі Ірод голову стяв.


12. Осінні Свята.

А далі йде вже осінній цикл Свят народнього календаря: усі кінчають працю в полі, і можна зайнятися хатніми справами.

На Семена 1-го вересня початок нового церковного року, за старим грецьким звичаєм, і молодь починає потроху сходитись і на вечорниці, бо якраз час паруватися. За народнім повір'ям, з цього дня горобців стає менше, бо чорт їх хапає.

Найбільше весіллів на час Покрови: "Свята /303/ Покрівонько, покрий мені голівоньку", цебто допоможи вийти заміж, – так зітхає кожна дівчина на відданні. Друга приповідка каже: Прийде Покрова, зареве дівка, як корова, – бо піде до чужої хати заміж, за милого або за нелюбого.

Багато різних переказів і про Св. Димитрія. Він закінчує землеробський рік, замикає землю й приводить зиму. Він держить ключі в себе аж до весни, коли передає їх св. Юрію, як той приїде до нього на білому коні за тими ключами, щоб відімкнути землю на весну. Пам'ять цього Святого святкується 26 жовтня ст. ст., а скоро по ньому, 14 листопада, вже зачинається Пилипівка, коли не вільно вінчатися, чому й постала поговірка: "До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри". "До Дмитра дівка кричить на корову: Алуч, бо перескочу! А по Дмитрі вже свиню просить: Ачу, бо впаду!"

Субота перед Дмитром – поминки померлих, це "дідова субота". На Волині, у Рівенському повіті господині готують страви й роблять обіди для жебраків-дідів. З кожної страви відкладають в окрему посудину й ставлять на ніч на покуті, кладуть тут і ложки. Тут же ставлять і воду, і вішають рушника, щоб душечки померлих пообідали й повмивалися40.

На Свято безмездних (негрошолюбних) Кузьми-Дем'яна, перероблених на "беззмерзних", 1-го листопада, впорядковують хати проти морозу, і цього дня починаються досвітки, – збираються складки натурою ("куряча складка") чи грішми.

На Введення 21-го листопада зима вводиться в свої володіння. Звечора подекуди святять /304/ воду дохристиянським звичаєм: беруть її там, де сходяться три воді, і проливають через полум'я. Це дуже цілюща вода. Напередодні корів обсипають сім'ям, а вим'я мастять маслом, щоб давала багато молока. Також обкурюють їх і замовляють, щоб відьми не приходили.

На Введення багато ворожіння та гадання. Хто перший з чужих прийде до хати, – так і станеться: як багатий і здоровий – на щастя, а як старий та недужий – на зле. До Введення покінчуеться вся господарська, робота, бо починається новий господарський рік. Хто б по цьому тер коноплі, накличе бурю: був на це свій час!

На Свято Катерини, 24 листопада, багато гадають про одруження, і цим це Свято нагадує Андрея. Особливо цікаве кликання Долі, коли дівчина вилазить на ворота й кличе: "Доле, Доле, йди до мене вечеряти!" Це роблять під Катерини або в її день.

А через два дні, 26 листопада, св. Георгія-Юрія (чи, власне, пам'ять Освячення Храма Св. Великомученика Георгія в Києві, перед св. Софією), а по народньому: Вовче Свято, – його святкують, щоб вовки худоби не хапали, бо Юрій керує вовками.

Багато ігрищ та різних гадань припадає на Свято Андрея, 30-го листопада, коли молодь, парубки та дівчата, ввечері, зібравшися на Досвітки, хапають, т. зв. калату. Робиться це так. Калату, цебто пшеничний круглий великий корж чи хліб, густо помазаний медом, підвішують на мотузку до сволока, а хлопці їдуть під нею на коцюбі й хапають її, щоб укусити, але послуговуватись руками не вільно. Хто їде, проказує: "їду, їду калату хапати!" Калата, звичайно, калатається, й утікає з рота й маже обличчя медом, з чого здіймається /305/ гучний регіт у хаті. По забаві всі сідають за вечерю, на якій конче мусять бути й вареники, але їсти їх треба дуже обережно, бо свавільні дівчата начиняють їх для сміху чимбудь, напр. часто вовною. Тут же з'їдаються й рештки калати.

Калата, як твердять дослідники, це різдвяний хліб, перенесений на Андрея, це французький раin de calende, болгарський колендар, албанський колендра, – різдвяний хліб, що печеться під Різдво й роздається колядникам. Друга назва калати – король; саму калату звуть: калата (від калататися, гойдатися), калита, калета, як до вимови місцевости.

Для вороження під Андрія дівчата "сіють" льон чи коноплі й приговорюють:

"Андрію, Андрію,

на тобі коноплі сію,

дай мені, Боже, знати,

з ким буду шлюб брати!" (Плавюк 2).

Взагалі цього вечора гадають про будучу пару різними способами.

З Св. Варвари, 4 грудня, ніч поменшала, день побільшав: "Варвара ночі ввірвала, а дня приточила" (приказка). Дівчата варять для хлопців вареники з маком, але замість маку часом може бути на збитки й що інше, часто вовна.

З Св. Микалаєм у нас нема пов'язаних народніх свят, як то бачимо в Росії41.

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка