Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст реліг моногр. Видання друге. К.: Ат "Обереги", 1994. 424 с



Сторінка19/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

8. На війні і вдома.

"Спокійна й тиха" вдача слов'ян мирного часу мінялася не до пізнання під час війни. Вони завжди були хоробрі й завзяті вояки. Сусіди слов'ян, греки, німці, а також араби, багато пишуть про велику жорстокість слов'ян на війні, але ці свідчення, безумовно, перебільшені, та, зрештою, всі жорстокі /363/ на війні, навіть за християнського часу, і певне вони описують слов'ян приграничних, що мусіли сильно боронитися. Слов'яни технічно були мало підготовлені до війни, готові були більше до війни оборонної, чому й мусіли брати ворога на різні військові хитрощі, як про це свідчать деякі письменники. Маврикій докладно розповідає про різні військові хитрощі слов'ян, напр., що вони легко й довго трималися в воді, з очеретинкою в роті, а ворог приймав це за звичайний очерет, і т. ін.

Військову хоробрість наших предків значно збільшувало ще й їхнє вірування, що полонені будуть служити ворогові й на тому світі, чому вони не здавалися в полон. В "Слові о полку Ігореві" князь Ігор, коли побачив затьму сонця (1 травня 1185-го року), що віщувала йому лихо, а може й полон, промовляв до своїх вояків: "Братіє і дружино, – луце (лучче) ж би потяту бити, неже полонену бити".

Багато маємо різних свідчень, що наші предки були завжди роботящі, про що склалося чимало й приповідок, напр.: Гріх дармувати. Раз дале слово – закон, і ламати його не вільно, а хто зламає, того жде кара на цьому світі й на тому.

/364/ ХІІ

Вивчення дохристиянських вірувань.
Належно висвітлити дохристиянські вірування українського народу надзвичайно трудно, бо ще не маємо в потрібній кількості відповідного ціннішого матеріялу. В багатьох випадках доводиться користуватися матеріялом, який свідчить про вірування взагалі слов'ян, а не самого українського народу, та й матеріял той часто непевний і мало опрацьований. Скажемо, українська наука останніх літ цією важливою ділянкою займається мало.
І. ДЖЕРЕЛА.
1. Найцінніші джерела.

Писаних наших давніших пам'яток, в яких знаходимо матеріяли про дохристиянські вірування, досить багато, але сам матеріял цей часто малої ваги, бо не завжди певний, і часто подає самі тільки натяки, для нас тепер не все зрозумілі. Усі давні свідчення, які маємо, вийшли звичайно з-під рук осіб духовних, а вони в цій справі не могли бути об'єктивними: вони могли перебільшувати якесь явище, а то могли й зовсім замовчати про нього.

У всякому разі давнина не позоставила нам ані одного спокійного опису давніх вірувань, бодай так, як описувались звичайні події. Усе "поганське" нищилось і заборонялось, а коли про нього щось подавалось, то в викривленому освітленні. Ось через /365/ це дослідник стародавнього вірування завжди мусить бути дуже обережний зо своїм джерельним матеріялом, і піддавати його потрібній всебічній критиці.

Збірку давніх свідчень про наші стародавні вірування першим видав проф. С. Тихонравов у IV томі свого видання: "Лѣтописи русской литературьі й древностей", 1862 р., під назвою: "Слова й поученія, направленныя против языческих вѣрованій й обрядов". Усі ці Слова року 1897-го передрукував зо своїми цінними примітками проф. А.И. Пономарев у 3-му випускові своїх "Памятники древне-русской церковно-учительской литературы" з передмовою проф. П. Владимирова, який перший дав тут загальний начерк нашої мітології. Але в цілому видання це було мало критичне й непильне.

До 1862-го року, до видання Тихонравівського збірника Слів, – а він видав їх аж сім, – дослідники не мали належного матеріялу. З бігом часу матеріял ріс, і Пономарев дав уже більшу збірку, появилося багато відповідного матеріялу й по інших виданнях. Але ввесь цей матеріял звичайно видавався малокритично, без належного досліду, і тільки року 1914-го появилася праця, присвячена головно критиці всього відомого матеріялу. Це була докторська дисертація проф. Є.В. Аничкова: Язычество и древняя Русь, в якій він піддавав науковому аналізу 27 давніх "Обличительних Слів", направлених проти нашого старого вірування (поганства). І це поважна заслуга Аничкова, бо з цього часу вже можна було науково й критично підходити до тих численних пам'яток, що їх заховала нам старовина. На жаль тільки, повного наукового видання цих цінних давніших пам'яток нема ще й тепер, /366/ а воно сильно потрібне, бо без нього ступити не можна.

Найцінніша група джерел, це власне й є оці "Обличительні (викривальні) Слова", направлені проти давнього поганства та його залишків і двоєвір'я. Це Слова-проповіді, серед яких є кілька дуже давніх; вік їх – головно XI–ХІІ-ий. Хоч географічно вони ще мало окреслені, але Є. Аничков справедливо зв'язує їх головно з Києвом, як центром тодішнього церковного й політичного життя. Усі ці Слова – основний джерельний матеріял для досліду дохристиянських вірувань. Це звичайно Слова перекладні з грецького, але наукове порівняння їх з оригіналами показало, що наші перекладачі часом додавали від себе й свої власні "гріхи", а саме – поганство й двоєвір'я своє, яких нема в оригіналах.

Подібні вставки, – це звичайна річ по наших давніх пам'ятках: списувачі чи перекладачі завжди додавали й своє; так постав наш Літопис, як показали глибокі досліди А. Шахматова1. Відомості, які подають ці Слова, завжди дуже короткі й неясні, а то й сумнівні, і дослідник мусить ставитися до них обережно; проте все таки, – це найцінніший наш джерельний матеріял. Глибокий дослідник В. Ягіч уважав, що перводжерелом для всіх них мусів бути Початковий Літопис, з чим погоджується й Аничков (ст. 227).

Серед усіх давніх Слів, що збереглися до нашого часу, найважливіші оці дві: "Слово нікоєго Христолюбця" та "Слово святаго Григорья, како погани кланялися ідолом", – вони цілі направлені проти поганства та двоєвір'я, тоді як інші написані на іншу тему, але при перерахуванні гріхів мають /367/ вставки проти нашого поганства. Я спинюся тут на цих двох головніших наших джерелах докладніш.


2. "Слово Христолюбця" XI віку.

"Слово нікоєго Христолюбця, ревнителя по Правої Вірі", це, певне, не перекладне Слово, бо грецького оригіналу його не знаємо. Воно відоме нам у трьох рукописах XIV і XV віків. Перший знайшов його ще А. Востоков2. Початкова редакція цього Слова була написана тільки проти пирів (бенкетів), гри, забав та пісень, а трохи пізніше в ньому появилися нові вставки вже проти поганства та двоєвір'я.

"Слово Христолюбця" – найдавніше Слово, яке постало в середині XI віку за князя Ярослава Мудрого. Є. Аничков, грунтовно дослідивши його, твердить, що це проповідь до Священиків, яка була виголошена на одному з їхніх з'їздів, а може на Соборі, при Софійській Катедрі. До Софійської Київської Катедри, як знаємо, щороку на "Збірну Неділю" збиралося Духовенство, й оце власне їм було сказане це Слово, що має, таким чином, і канонічний характер, як Слово Митрополита Соборові.

Подаю тут це Слово ціле з найширшої редакції – з Новгооодського Софійського рукопису XV віку (Аничков, ст. 374–379). Друкуючи, букву ъ опускаю, опускаю й надрядкові значки. А букву ѣ передаю через і, а букву ы через и, замість оу даю у. Початкове и передаю через і. На кінці слова чи складу даю й зам. и.

"Се же ізложено от многословесних книг ніким Христолюбцем, ревнителем по Правій Вірі, на раздрушение льсти неприязнині, на укор творящим /368/ таковая, на поучение правовірним і на причастьє будущаго віка, послушащим Книг сих Святих і творящих ділом повеления в оставлениє гріхов.

Яко же Ілия Ѳезвитінин, заклав Ієрея і жерьці ідольския числом яко триисот, і рече: "Ревнуя поревновах по Господі Бозі моем Вседержители", тако і сей, не мога тьрпіти хрьстьян, двовірно живущих. І вірують в Перуна, і в Хърса, і в Сима, і в Рьгла, і в Мокошь, і в Вили, іхже числом тридесяте сестрениць, глаголють оканьнии невігласи і мнять богинями, і тако кладуть ім треби і короваи им молять, кури ріжють, і огневи молять же ся, зовуще єго Сварожичьмь, і чесновиток, богом же творять, єгда же будеть у кого пир, тогда кладуть в відра і в чаші, і пьють, веселящеся о ідоліх своих.

І єгда же у кого их будеть Брак (Весілля), творять с боубьни, і с сопільми, і с многими чюдеси бісовьскими. І іно же сего горіе єсть: устроівше срамоту мужьскую і вкладивающе в відра і в чаші, пьють і, винемьше, осморкивають, і облизивають, і цілують. Не хужьше суть жидов і єретик і болгар, іже в Вірі і в Хрьщенії суще, а тако творять. Не токмо же то творять невіжі, но і віжі, Попове і книжници. Аще ли не творять того віжі, да пьють і ядять моленоє то брашно. Але ли не пьють, не ядять, да видять діяння та их злая. Але ли не видять, да слишать, і не хотять их поучити. О такових бо Пророк рече: "Окамені сердце людий сих, і ушима тяжко слишаша, і очи свои съміжиша". І Павел к Римляном рече: "Откриється гнів Божій с Небесе на все бещестьє, і на неправду человічю ськривающим істину в неправьді, імь же разуміниє Божиє яві єсть, в них Бог бо яви".

Нъ си не хотять учити. І Сам Господь рече: "Мнози пастуси погубиша виноград Мой". Пастуси суть Учители, Попове, а виноград Віра, а сущеє в /369/ винограді, в Вірі, человіци. Человіци в Вірі погибають лихими учители, безумними невігласи. Да аще тако творящим не лишаться проклятаго того моления і служби тоі дьяволі, то достойни будуть огню невгасимому і смолі присноврющий. Си же учители под ними будуть, аще их не обратять от лица невірних людий, приходящих в Хрьщеніє і ученію добрих діл: "Да обратять ни боящиися Тебе і відущии свідінья Твоя". Се же молвить книжником, ти бо відять свідіния Божия, а не відающим свідінья не достоить Попом бити, тако бо і в Заповідех глаголеть: Аще невіжа будеть поставлен Попом, да ізвержеться. Павел бо рече: "Горе тому, імьже съблазна приидеть".

Нъ се є пришла і расплодилася всюду. І паки рече Господь: "Іже кто добре научить, тъ велик наречеться в Царствії Небесном". Аще би кто хотіл научити, да прочії невігласи не дадять зависти ради, і на убийство попущаються, яко же на Ісуса жидовьстії Архиєреї і книжьници. І паки рече Павел к Римляном: "Аще і многи наставники имате о Христі, нъ немноги Отці. О Христі бо Ісусі Євангильємь аз ви родих, молю же ви ся, подобьници ми будете". То і вам, Попом, молвить Павел, моля.

Будете же ви, книжници-попове, подобьници Павлу, великому учителю, учите же люди на добро і обращайте от льсти тої дьяволі к Вірі істиньній, служити Єдиному Богу, да і ви речете пред Богом пророчьским гласом: "Се аз і діти моя, єже ми дал Господь", аз родих ученьем.

Аще ли ни то, что имаши отвіщати, а слишиши: "Єму же буде дано много, много от него і істяжють". І паки рече: "Связавше єму руці і нозі, въверзіте ліниваго раба в тьмоу кромішнюю, скрившаго талант". Талант єсть ученьє. Того бо ради пьєте і ясте, і дари эмлете у них. А аще ли поучити /370/ іх не хочете, і аще тако діюще єсте, да не примішайтеся к ним, ни дружьби с ними держите, по єуагельскому слову, іже рече: "Аще імаєши око твоє лукаво, істъкни є, аще ли руку, то отсіщи ю. Луче бо єсть, да єдин уд погибнеть, неже все тіло". Не можеть бо погибнути праведник про безаконьника. "Кое причастьє світу к тьмі, коє ли причастьє Христосу с бісом?" Тако же і служащим Христосу, коє причастьє к служащим бісом і угодья бісом творящим?

Павел Коренѳом рече: "Братіє, писах вам Посланья не примішатися вам к блудником і к лихоємьцемь, рекше: К резоимьцем, і к грабителем, і к корчемитом, і ідолослужителем, і к клеветником". Коє же суть ідолослужители? То суть ідолослужители, іже ставять тряпезу Рожяницям, короваи молять Вилам, і огневи под овином (клунею), і прочеє их проклятьство.

І паки рече: "Не должни єсте от мира сего ізити, рекше умрети, нині писах вам, не примішаитеся, аще ти єсть брат так, ли блудник, ли різоимець, ли корчьмит, ли пьяниця, ли служитель кумиреск, с таковими ні ясти, ні пити". Ізверзіте таковаго, "таковії бо не наслідять Царства Божья", окамені бо сердце іх в неистовом пьянстві, і биша слуги кумиром. Яко же пишеть: "Сідоша бо людиє ясти і пити, не в Закон, но в упоі, і биша пьяни ,і въсташа іграть і съблудиша со ближники своіми, і того дни погибе их 23000 за своє неистове пьянство.

Того ради не подобаєть хрьстьяном в пирех і на свадьбах бісовьских ігр іграти, аще ли то не Брак (Весілля) наричеться, нъ ідолослужениє, іже єсть пляска, гудьба, пісни мирьския, сопіли, бубьни, і вся жертва ідольска, іже моляться огневи под овином, Вилам, Мокошьи, Симурьглу, Перуну, Волосу, скотью /371/ богу, Хърсу, Роду, Рожаницям і всім проклятим богом іх.

Се же оучениє нам написася на конець вік. Тім же мьняися стояти, да ся не падеть. Възлюбленії, бігайте жьртви ідольскоі і требокладенья, і всея служьби ідольския, да не в лжю будем рекли, крьщающеся: Отрицаємься сатани, і всіх діл єго, і всіх ангел єго, і всіх служеб єго, і всего студа єго. Тако же і обіщахомся Христови. Да аще ся обіщахом Христови слоужити, то чему не служим Єму, нъ бісом служим і вся угодья ім творим на пагубу души своєї?

Не токмо же простотою зло творим, нъ і смішаєм нікия чистия Молитви с проклятим молениємь ідольским, трьсвятия Богородиця с Рожаницами, іже ставять лише кутья, іни трапези законьнаго обіда, іже наріцається беззаконьная трапеза, мінимая Роду і Рожаницам в прогніваниє Богу. Сам бо Господь рече: "Не всяк вънидеть в Царствиє, река Ми: Господи, Господи, нъ творяй Волю Отця Моєго". І Павел рече: "Видіх облак кровав простьрт надо всім миром. І въпросих, глаголя: Господи, что єсть? І рече ми: Се єсть Молитва человічьска, смішено с безаконьєм". Того ради рече Господь: "Не можеть раб один работати двома господинома: єдинаго възлюбить, а дрогаго възненавидить". Тако и ми, братіє, възненавидим дьявола, Христоса възлюбим, в Онь бо хрьстихомся, і Єго Хліб ями, і Єго Чашю пьєм, і оумираєм, і здрави биваєм о Немь, рекуще: Слава Тобі, Господи, о всім данім нам Тобою, не токмо в сесь вік, нъ і в будущий паче.

І паки рече Павел: "Что убо треби кладоуть страни бісом, а не Богу? Не велю же вам обьщником бити бісом. Не можете бо пити Чаші Господні і чаші біс, не можете бо причаститися Тряпезі Господни і трапезі біс", да не розгнівим Бога. Таже рече: "Аще кто повість вам, яко се трьбно кумиром, не ідите того /372/ діля повідавьшаго". Аще бо пьєте і аще їсте, все в Славу Божию творите". "Господня бо єсть земля, ісполненіє і конци ея". Таже рече: "Все ми леть єсть, нъ не все на пользу; аще чрево брашну, і брашьно чреву, і тъ Бог да уразни".

І паки Павел рече: "Братіє, очистим собе от всякия скверьни плътьния і душевния, творяще Святиню в страсі Божії". Всім бо нам подобаєть стати пред Судищем Христосовим, да приимемь кождо нас противу ділом, яко же єсми створили: ли добро, ли зло. Відуще убо страх Господень, почто не въспримаєм разумно глаголющая ни богоумним ученьєм в спасеньє? Надіюжеся на ваше спасенне і на свідіньє, яко не вътщє глаголю. Віді бо яко приобрітеньє хощеть бити вашего же і моєго спасенья. "Аще бо бихом сами ся осужали, не бихом осужени били. Судими же от Господа наказани єсми, да не с ненаказаними осужени будем".

Братіє, не велю вам не відіти бесіди сея, нъ і інім будіте на пользу, хотящим поучитися во спасениє, да бисте многи исторгше от сітии дьяволь, привели к Пречистому Світу Господа нашего "Іисуса Христа, і прияли милость, неж ети, они, нъ і ви.

І к Тимоѳею рече: "Вім, яко добр Закон, аще кто законьні творить, яко правьдиву Закон не лежить". Беззаконьним же і непокоривим і противящимся здравому ученью і нечьстивим, хулящим Святая Писанья і раздрушающим Заповіди Святих Отец Слави Божія не наслідити. Хвала си єсть сьвідіния нашего в простини і в чистоті Божиї, а не в мудрости пльтнеі".

"Молю же ви іменем Господа нашего Іисуса Христа, да то же глаголете вси, да не будуть в вас разори, да будіте свершени в том же умі і в том же разумі". Возвісти бо ми ся о вас і пред вами Благодать і мир от Бога і Отца Господа нашего Іисуса Христа.

/373/ Хвалю Бога моєго о вас і о Благодати Божії, данії вам, яко вам не лиховати нікоєго же дара, яко свідіниє Христово ізвіститися в вас, чающе пришьствия Господа нашего Іисуса Христа, іже посадить ви в дворіх жизни вічния со всіми служащими Єму всегда і ніні і присно".


3. "Слово, як погани кланялися Ідолам" XI віку.

Друге великої ваги джерело, це "Слово, како погани кланялися ідолом". Основа цього Слова – грецьке "Слово на Богоявлення" Григорія Богослова, відоме в нас уже в перекладі XI віку й видане А. Будиловичем 1875-го року (в цьому виданні Слово десяте). Автор нашого Слова скоротив Слово Григорія Богослова, але поробив до нього цінні свої вставки десь, може, в 60-ті роки XI століття.

Постало воно так само, як і Слово Христолюбця, в Києві, може вже в Печерському манастирі. Для вияснення дохристиянських вірувань це Слово дуже важливе, – це перша основна праця з української мітології. Слово відоме з кількох рукописів XIV–XVII віків, і кількох редакцій. Найповніша редакція – з Новгородського Софійського рукопису XV віку, в якому повносив до тексту всі попередні пояснення – глоси.

Подаю повністю цей текст за виданням Є. Аничкова (ст. 384–386). Повний титул такий: "Слово святого Григорья, ізобрітено в толціх о том, како первоє, погани суще, кланялися ідолом і треби им клали, то і нині творять". Слово подано з тими ж правописними змінами, як і перше.

"Видите ли оканьную сию і скверненую службу, стваряєму от скверних язик? Єлени оканьнії! Блядивия жертви! Ученієм дьяволим ізобрітено, потвореньєм темнаго біса і кощюною злим бісом крадом. Зловірниї, мняще суєту істиною, служаще і кланяющеся /374/ ідолом, нікоє ухищренье творят. Ми же сих, чада, отметаемгся нечестивих жертв, і Диєва служенья, і кладенья треб Критьскаго оканьнаго мучителя, і Мамеда проклятаго, сарациньскаго жерца, єленьския любви, бубеньнаго плесканья ,свирілнаго звука, плясанья сотонина, фряжьския слоньница і гуслі мусикійския і замора, іже бісятся, жруще матері бісовьстії Афродиті богині, і Коруні, Коруна же будеть Антіихрисця мати, і Артемиді проклятії Деомиссі, стегнороженію. І недоношений пород, і бог мужежен.

І фивійскоє безумноє пьянство почитают, яко бога, і Семелино требокладеньє грому і моланьям, і Вилам, іже єсть бил ідол, нарицаємий Вил, єго же погуби Данил Пророк в Вавилоні. Тім же богом требу кладуть і творять і словеньский язик: Вилам і Мокошьі, Диві, Перуну, Хьрсу, Роду і Рожаницам, Упирем і Берегиням, і Переплуту, і верьтячеся пьють єму в розіх. І огневи Сварожицю молятся, і навьм мъвь творять, і в тесті мости ділають, і колодязі і іна многая же. У тіх Фали каци же, і фюфюли чгуться, срамния уди, і в образ створени, і кланяються им і треби ім кладут.

Словіне же на свадьбах вькладиваюче срамоту і чесновиток в відра пьют. От нихже от фюфильских же і от арвитьских писаній болгаре научившеся, от сромних уд істекшую скверну вкушають, рекуще, яко же сим вкушеньєм оціщаються гріси. І суть всіх язик скврьнійше проклятійше таверьская діторізанья ідоли, от первенець, лаконьская требищьная кров, просяжаємая ранами, то іх епитимья, єюже мажют Екадью, богиню, сию же Діву вміняют. І Мокошь чтіт, і Килу, і Малакию, іже єсть ручний блуд, велиї почитают, рекуще Буякини. Пенелоповоє темноє мясотвореніє, ім же насищают боги, і творя є алчни. Ли трипода Дельфичьскаго ворожа /375/ і розгометания, писаная в книгах, іли Кастелино запоіство чьтуть яко бога, волхвованиє, і волшебная проповід, наузи смраднії, от них же никий же язик ганьзул, халдійская остронумія, і родопочитанье, іже єсть мартолої, і фрячьския сни, і чари, і устрічі, і къшь, Ефропови скверния басни, яже і всюда суть, і кощуни, Митрофа мука, нарицаемая праведная, проклятого же Осирида рожениє, мати бо єго рожающа оказися, і того створища богом собі, і треби єму силни творяхуть окаяньнії.

От тих ізвикоша древле халдеї, начаша треби їм творити великия своима богома Роду і Роженицам по роженію проклятаго і скверьньнаго бога Осира. Сего же Осирида скажють книги лживия і скверния, сороциньския срачиньскаго жьрца Маомеда і Бахмита проклятаго, яко не ліпим проходом пройде, рожаяся, но смердящим, того ради і богом єго нарекоша, того ради сороцини, миють оход, і болгаре, і търкмени, і комли, і олико їх єсть в вірі той, і омисте то впливають в рът. Оттуда же ізвикоша елени класти треби Артемиду і Артемиді, рекше Роду і Рожениці, тації же ігуптяне, таже римляне.

Тако же і до словін доїде се слово. І ти почаша треби класти Роду і Роженицам преже Перуна, бога іх, а преже того клали треби упирем і Берегиням. По Святім же Крещеньи Перуна отринуша, а по Христа, Бога нашего, яшася. Но і ноне по украінам молятся єму, проклятому богу Перуну, і Хърсу,. і Мокоши, і Вилам, то творят отаі. Сего же не могуть ся лишити, наченше в поганьстві, даже і доселі, проклятаго ставленія втория трапези, нареченния Роду і Роженицам на велику прелесть вірним крьстьяном і на хулу Святому Крьщенію і на гнів Богу.

По Святім Креіденії череву роботни Попове уставиша Трепарь прикладати Рожества Богородици /376/ к Рожаничьні тряпезі, оклади діюче. Таковии нарицаются кормогузьци, а не раби Божьі. І Неділі день і кланяються, написавше жену, в человічьск образ, тварь.

Паки же се єще Єгуптяне чтуть і треби кладуть Нилу і огневі, рекше: Нил плододавец і раститель класом. А огонь творят, спориню сушить, єгда съзрієть. Того ради окаяньниї полуденьє чтуть і кланяються на полъдень обратившеся.

Си же повість велика єсть, но ми, літописи ради, от многа мало избрахом".


4. Інші джерела.

Крім цих двох головних Слів, в науці відомі ще 25 Слів, – в них є вставки проти нашого поганства, але вони без більшого значення. Проте всі Слова, разом узяті, творять поважне джерело для вивчення наших дохристиянських вірувань. Серед цих Слів помітніші такі, як "Слово о ведрі і казнех Божиих", відоме по рукопису ХІІ в., що користалося й "Словом Христолюбця".

"Хожденіє Богородиці по мукам" дійшло до нас у рукопису XII віку. Це переклад з грецького, але перекладач додав таку вставку, якої нема в грецькому оригіналі: "Нъ забиша Бога і віроваша, юже бі тварь Бог на работу створил, то то они все боги прозваша: солнце і місяць, землю і водоу, звіри і гади. То сетьніє і человічьска имена то утрня Троюна, Хърса, Велеса, Перуна на боги обратиша, бісом злиим віроваша. Да і доселі мракъмь злиимь одьржими суть, того ради сде тако мучаться"3.

Цінний матеріял дають також наші різні Літописи (див. "Полное собраніе Русских Лѣтописей", /377/ скорочено ПСРЛ.), але все це матеріял випадковий, уривковий, і завжди поданий з точки зору противника старих вірувань, що, правда, роблять і всі взагалі автори стародавніх пам'яток. Для нас особливо цінні матеріяли дають Літописи Початковий (т. зв. Несторів), Іпатіїв4, і ін.; т. зв. Густинський Літопис XVII ст. (див. "Полное собраніе Русских Лѣтописей" т. 11) дає досить докладний опис деяких наших вірувань та давніх Свят, але не все віригідний.

Цінні вказівки на давні вірування дають Договори з греками, напр. з 907 року, князя Ігоря 944 року (не 945 p., як Літописець подає, див. Е. Голубинскій: Ист. Р. Ц., т. І, ст. 66) й 971 р.*, "Наука дітям великого князя Володимира Мономаха" († 1125 р.) за Лавріновим Літописом, дорогоцінне "Правило церковное вкратці" Митрополита Київського Іоана II (1077–1089), в виданні Павлова, див. "Русская Историческая Библіотека" Т. VI.

Багато різних рукописних пам'яток XI–XVII віків виступають проти давніх вірувань," а тим самим і свідчать про них. Серед цього давнього матеріялу немало є різних церковних Слов чи проповідей, направлених проти поганських вірувань, але їхні свідчення завжди зафарбовані фаховою неприхильністю до цих вірувань, як поганства, а тому можуть бути легко перебільшені. Крім цього, проповідники не рідко подають провини своїх вірних за традиційним трафаретом, цебто провини, яких могло й не бути, або були не тими. Особливо цінні /378/ Слова-проповіді Єпископа Турівського Кирила з другої половини XII віку, що вчився в Києві.

По стародавніх проповідях ще з давнього часу завжди маємо вказівки на поганство. Напр. у Слові про "Казні Божі" Преп. Феодосія Печерського знаходимо про залишки поганства. У Київському Номоканоні багато говориться про давні суєвір'я.

Окремі давні літературні пам'ятки часом також дають цінний джерельний матеріял, особливо "Слово о полку Ігореві" 1187-го року, – тут маємо навіть згадки про деякі наші дохристиянські божества. На жаль тільки, тут не подається значення й опису цих богів, бо автор пише про них, як про загально й добре знаних, але зате дуже цінний для нашої справи загальний стародавній дохристиянський фон "Слова", що дає багато цінного матеріялу для освітлення духовости свого часу5.

Для вивчення дохристиянських вірувань дуже важливі для нас юридичні українські пам'ятки. Якраз тепер вийшли "Памятники права Киевского Государства" X–XII вв. Склав доцент А.А. Зимин. М. 1952 рік. У цьому І томі дано: І. Договори Руси з Візантією X в., ст. 3–72. ІІ. Руська Правда, ст. 73– 234. III. Церковний Устав кн. Володимира, ст. 235–256. /379/ IV. Церковний Устав кн. Ярослава Мудрого, ст. 257–285. Цінне видання.

"Статут Великого Княжества Литовского" 1529 року, Мінск, 1960 рік, на 254 ст. Видання Білоруської Акад. Наук.

"Соборное Уложение царя Алексея Михайловича" 1649 року, 504 ст. М. 1957 рік. Видання: "Памятники Русского Права", том VI.

Ці юридичні пам'ятки відбивають у собі і дохристиянські вірування.

Цінний ще "Синопсис" 1674-го року Архимандрита Києво-Печерської Лаври інокентія Гізеля († 1683), що дає докладні описи стародавніх Свят і вірувань, але не все віригідні, бо брав їх із інших рук, напр. від польських істориків Стрийковського, Кремера й ін.

Звичайно, народні вірування були джерелом-і багатьох таких писаних пам'яток, як напр., різних апокрифічних переказів, а не навпаки. Часом, річ ясна, писані пам'ятки могли впливати на вірування тих, хто їх читав; цебто, головно, на вірування Інтелігенції, а не простого народу, що звичайно й читати не вмів. Апокрифічна стародавня література в нас дуже велика, і для стародавніх вірувань вона дає багато цінного матеріялу. Добру збірку їх видав наш учений Іван Франко: Апокрифи і легенди, т.т. І–V, з відповідними виясненнями й докладною літературою предмету.

Апокрифи, взагалі деяке помішання стародавнього з новим, знаходимо часом у стародавніх Чинах Требника. Друковані Требники ми маємо вже з 1606 року (Єпископа Гедеона Балабана), а Требник 1646-го року Митрополита Київського Петра Могили став епохальним. У цьому Требнику вміщено 126 Чинів, з них 37 своїх власних місцевих, яких не знали Требники грецькі, і в яких помітно /380/ відбилися деякі наші стародавні вірування. Взагалі, Требник – це книга дуже стара своїм змістом.

Так само в Піснопіннях Тріоді, особливо давніх редакцій, знаходимо не мало стародавнього, напр. у Службах на день Св. Пророка Іллі, Св. Юрія й інші. Взагалі Требник і Тріодь давно вже чекають пильної редакції для відділення в них стародавніх нашарувань від чисто християнського.

По стародавніх Требниках та Уставах, особливо рукописних, не рідко подаються найрізніші Сповідальні питання, а серед них маємо чимало й таких, що вказують на дохристиянські вірування, напр.: "Ли (или, чи) сплутила (зблудила) єси з бабами богомерьския блуди, ли молилася єси Вилам, ли Роду і Роженицам, і Перуну, і Хорсу, і Мокоши, пила и їла" (Устав Преп. Савви, за рукописом XVI віку). Багато подібного матеріялу зібрав А. Алмазов у своїй цінній праці: Тайная исповѣдь в Православной Церкви, т. IІІ, Одеса, 1894 p., з текстами.

Цінний матеріял подають нам і деякі чужосторонні письменники, в першу чергу арабські подорожні й історики X віку, а саме; Ібн-Даста (чи Ібн-Росте, Русте; ібн – син); Аль-Масуді в своєму творі "Золоті Луги"; Ібн-Фодлан (Фадлан, Федлан), що дав опис руського похорону 921–922-го року; Ібрагім – Ібн-Якуб, і інші. Російський переклад цих свідчень і дослід про них подають учені А.Я. Гаркаві, П. Голубовський, В.В. Макушев, В. Розен, Д. А. Хвольсон і ін.6

/381/ Візантійські хроністи й письменники так само часом дають цінний матеріял для досліду наших дохристиянських вірувань, напр. Прокопій VI віку в своєму творі "Про готську війну" (De bello gotico), головно про південних слов'ян. Антіохієць VI–VII віку Іoaн Малала, що написав "Всесвітню Хроніку". "Стратегіка" імператора Маврикія (582–611) й "Тактика" Імп. Льва VI Мудрого (886–912), див. у Міня: Patrologia Graeca, т. 89, ч. 760. Лев Диякон, історик X віку, його Хроніку на російську мову переклав Д. Попов: "Исторія Льва Діакона", Спб. 1820 p., Імп. Костянтин Порфіророджений (945–954), у своєму творі "Про управління імперією" (російський переклад див. у "Чтенія в Общ. Исторіи и Древн. Рос", М. 1899 р.), Скилиця (Skylitses), історик кінця XI – початку XII віку, й інші7.

Не мало матеріялу дають і західні слов'янам сусіди, головно німці, напр.: німецький історик X віку Дитмар (Dietmar) чи Титмар, † 1019 p. Саксонський історик Відукинд (Widukind), † 1004 року, написав Res gestae saxonicae, видано в Monumenta Germaniae том III. Канонік Адам Бременський († 1076 р.) у своєму творі "Descriptio insularum aquilonis" подає відомості про балтійських слов'ян. Історик XII віку Гельмольд (Helmold) у "Chronica Slavorum" також пише про тих же балтійських слов'ян, виданий у XXI томі Monumenta Germaniae 1868 p. Французький інженер Боплан написав дуже цінний "Опис України" (Description d'Ukraine) 1650 року, див. рос. переклад Устрялова 1832 р. "Описаніе Украины", і інші. На жаль тільки, ми не завжди можемо точно окреслити, до якого саме /382/ слов'янського народу стосуються звістки, які подають стародавні чужоземні письменники.

Археологічних матеріяльних джерел для висвітлення дохристиянських вірувань українського народу маємо небагато, бо археологічні розкопи звичайно дають односторонній матеріял, – головно про погребові обряди та про культ мерців. Ідоли давніх божків до нашого часу не дійшли, бо були вони звичайно дерев'яні, і тому легко гинули (крім т. зв. Збруцького ідола, див. ст. 155.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка