Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст реліг моногр. Видання друге. К.: Ат "Обереги", 1994. 424 с



Сторінка20/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

5. Етнографічні матеріяли.

Ось тому дуже важливим матеріялом для дослідника дохристиянських вірувань стає етнографічний матеріял, який у нас надзвичайно широкий. Різні пісні, особливо обрядові, поговірки, приказки, оповідання, голосіння, казки, заговори, заклинання, колядки, щедрівки й т. ін. часто дають цінний стародавній матеріял. Беручи на увагу консервативність змісту цього матеріялу, ми часто маємо тут живими дохристиянські вірування нашого народу.

Вивчення народніх звичаїв, обрядів, повір'їв, переказів і інш. часто розкриває нам очі на самі народні вірування, хоч правдивого значення ми нерідко вже й не знаємо. Серед казок маємо немало законсервованих, з Бабою-Ягою, Кощеєм безсмертним і т. ін., які ясно дохристиянського походження. Наші приказки та прислів'я справді правдиво звуться збіркою народньої мудрости, народньою філософією, – вони для нас завжди цінний матеріял для вивчення народніх вірувань, особливо в такому збірникові, як, напр., збірник Номиса (1823–1901) 1864 p., який на приказку дивився дуже широко, й зібрав їх до 15 тисяч. На жаль, тільки збірка Номиса (М. Симонова, читай навиворіт) свого часу, 1864 p., /383/ більш як на половину була заборонена цензурою. Тепер вийшло нове видання, бо повний рукопис твору зберігався. Дуже багато дає цінний шоститомовий корпус приказок І. Франка з 1901 року. Загадки звичайно мають метафоричну мову й відбивають у собі стародавні вірування. Цінна збірка приказок у Канаді Плавюка.

Сама наша мова часто надзвичайно образова й анімістична, й глибший дослід її розкриває нам очі на первісні вірування. У нашій фразеології, яку ми вживаємо повсякденно, позосталося ще немало з дохристиянських вірувань, а то й залишків з ритуальних стародавніх обрядів. У цій праці, на певних місцях, я завжди вказую й на ці наші мовні залишки глибокої давнини (див. в Покажчику).

Український етнографічний матеріял надзвичайно великий і багатий, і добре виданий (див. старші покажчики його хоча б Б. Грінченка, або Дм. Дорошенка, новий О. Андрієвського), на жаль тільки, дуже мало опрацьований з погляду первісних вірувань. Звичайно, працюючи над цим матеріялом, завжди треба мати на увазі, що він в усному переданні з покоління в покоління сильно змінюється, християнізується й багато втрачає з свого початкового вигляду, тому до нього треба підходити з певним критичним розважанням.

Але все таки етнографічний матеріял, через брак іншого, з часу ще Буслаева, І. Срезневського, Афанасьєва й інш. учених, грає при дослідах первісних вірувань важливу ролю, але не першу. Ціну цього матеріялу завжди зрозуміє той, хто познайомиться з трьохтомовою, для свого часу епохальною працею А. Афанасьева: "Поетическія воззрѣнія славянъ на природу", 1865–1869 років, що ще й дотепер не втратила своєї вартости власне через поважний збір старшого етнографічного матеріялу.

/384/ Ось головніше з етнографічного матерінлу. В. Антонович и М. Драгоманов: Историческая пѣсни малорусскаго народа, Київ, 1874–1875 p.p. томи I–II. – Гнатюк В.: Етнографічні матеріали з Угорської Руси. "Етн. Зб." НТШ., т. 3. Львів, 1897 рік. – Гнатюк В.: Знадоби до галицької української демонології. "Етн. Зб." XXV, Львів, 1909 рік. – Гнатюк В.: Гаївки. "Мат. Укр. Етн." т. XII, 1909 рік, Львів. – Гнатюк В.: Етнографічні матеріяли Угорської Руси, "Етн. Зб." IV, XXV, XXIX. Львів. – Гнатюк В.: Галицько-руські народні легенди. – Басараба И.В.: Матеріалы для этнографіи Херсонской губерній. "Сборник Отд. Русск. яз. и слов." Спб. 1916 рік. – Иванова П.В.: Жизнь и повѣрья крестьян Купянскаго уѣзда Харков. губ. "Сб. Харк. Ист.-фил. Общ.", т. XVII, 1907 рік.

Я. Головацкій: Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Руси, томи I–IV, М. 1878 р. – Б. Грінченко: Этнографическіе матеріалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерніях, Черн., томи I–III, 1895–1897–1900 р. – Його ж: Из уст народа, Чернігів, 1901 рік, 1906 рік. Тут оповідання, казки й т. ін. 1906 р. – П. Кулиш: Записки о Южной Руси, 1856–1857 р. – М. Номис: Українські приказки, прислівья й таке инше, Спб. 1864 р. – Романов: Бѣлорусскій Сборник, 1891 р., т, I–V. – Рудченко: Сказки, томи І–II, 1869 р. –С. Савченко: Русская народная сказка, исторія собиранія и изученія, Київ, 1914 р., з "Кіев. Унив. Изв." 1912–1914 p., 547 ст.; тут і література про казку. – Терещенко: Быт русскаго народа, томи І–VII. – Ів. Франко: Галицько-руські народні приповідки, 6 томів, Львів, 1901–1910 p.p., див. "Етногр. Збірник" томи 10, 15, 23, 24, 27 і 28. – В.С. Плавюк: Приповідки, Едмонтон, 1946 p., 355 ст., рецензія моя 1946 р. – П. Чубинскій: Труды этнографическо-статистической /385/ экспедиціи в Юго-Западный Край, томи I–IX, 1872–1879 p.p., але уряд спинив продовження цінної цієї праці; на труд Чубинського цінна рецензія акад. Веселовського в "Зап. Ак. Наук" 1880 р., т. 37. Зміст І т. вірування, II т. народній календар, ІІІ т. побут, Родини, Хрестини, Весілля, Похорон, IV т. пісні. – П.В. Шеин: Матеріали для изученія быта и языка русскаго населенія Сѣверо-Западнаго Края, томи І–IV, Спб. 1887–1893 р.р. – В. Шухевич: Гуцулыцина, томи I–V, Львів. – "Етнографічний Збірник", заложений у Львові М. Грушевським у 1895 році, вийшло понад 40 томів; це найцінніше етнографічне видання. Цінні також "Матеріали до українсько-руської етнольогії", з 1899 p., понад 20 томів. Див. взагалі праці старшої Київської етнографічної школи: Антоновича, Драгоманова, Максимовича, Чубинського; Харківської школи: Потебні, Сумцова, Халанського; Львівської школи: В. Гнатюка, Ф. Колесси, Івана Франка, і багатьох інших.

Літературу українського фольклору зібрав Б. Грінченко: Литература украинскаго фольклора 1777–1900 p.p., Чернігів, 1901 p. Цінний новий покажчик Ол. Андрієвського: Бібліографія літератури з українського фольклору, т. І, Київ, 1930 р. (до 1916 року).

Див. ще "Zbior wiadomosci do antropologii krajowej. Видає з 1877 p. Краківська Академія Наук. Тут багато старішого матеріялу про українські вірування.

Загальні енциклопедії за своїми гаслами подають багато відповідного матеріялу. Див. такі:

Энциклопедический словарь, видавці Ф. Брокгауз і І. Ефрон, 86 томів (півтомів), Спб. 1890–1907. Друге видання цього Словника перервалося в 1914 р. на букві Л. Високо цінне видання.

/386/ "Енциклопедія українознавства", виходить з 1955-го року. Видає "Молоде Життя" в Мюнхені.

"Українська Мала енциклопедія", видає Євген Онацький у Буенос Айрес з 1957-го року. У цьому виданні дуже багато матеріялу з дохристиянських вірувань.

"Українська радянська енциклопедія" у XVI+I томах. Том І вийшов у Києві 1959-го року.

Останній XVII том вийшов 1964-го року.


6. Літературні твори.

Дуже цінний матеріял дають також і літературні твори наших письменників, особливо старших, напр. Квітки-Основ'яненка, Стороженка, М. Вовчка, Ів. Нечуй-Левицького, П. Мирного, Лесі Українки, Ольги Кобилянської й ін. У цьому відношенні виділюються деякі твори, що мають багато про вірування нашого народу, напр.: М. Коцюбинський: "Тіні забутих предків" (про вірування гуцулів) 1911 р., "На віру" 1891 p., Гнат Хоткевич: Камінна душя (також) 1911 p., Леся Українка: Лісова пісня (вірування поліщуків і волиняків)8, Ілля Киріяк: Сини землі, три томи, Канада, 1939–1945 p.p. (вірування Галичини), й т. ін.

У Львові свого часу виходила "Руська Бібліотека", що випустила твори наших класиків, – часто в цій праці я подаю виписки з неї.

Зазначу тут іще кілька творів, що розроблюють народні повір'я: "Чари" Кирила Тополі 1837 p., "Перекотиполе" Квітки, його ж: "Мертвецький Великдень", Стороженка "Закоханий чорт", М. Вовчка "Чари" і т. ін.

/387/ З нових письменників Черемшина часто подає дохристиянські вірування гуцулів. Дуже багато подає їх і Ольга Кобилянська (Гуцульщина, Буковина) у кожному своєму творі. У Ол. Олеся: "Злидні" 1925 p., "Микита Кожум'яка" і ін.

Силу давніх забобонів у житті сильно змалював Лесь Мартович у своєму творі "Забобон".

Загально підкреслю, що твори наших письменників – це дуже цінне джерело для вивчення наших дохристиянських вірувань. Письменники, що писали головно з народнього життя, обома руками брали ці народні оповідання, і звичайно багато їх подавали. З цього погляду вони ще зовсім не вивчені, і я оце вперше багато користуюся у цій монографії й ними.

________


Оце той головний джерельний матеріял, на основі якого ми можемо досліджувати дохристиянські вірування нашого народу. Матеріялу цього, як бачимо, не мало, але його загальна вада – він занадто доривочний, не систематичний, випадковий. І може не багато перебільшує П.Н. Милюков, коли пише про цей матеріял (ст. 105): "Возстановлять по таким матеріалам исторію Религіи – это все равно, что писать исторію искусства на основаніи груды обломков разных времен и стилей, сваленных в одну безпорядочную кучу в каком-нибудь забытом дѣдовском сараѣ" ("Религія славянъ" 1896 р.).
ІІ. ЛІТЕРАТУРА.

Література про первісні слов'янські вірування тепер уже дуже велика, і щорічно безпереривно збільшується, бо науковий дослід цих питань не спинюється. Деякі відділи вже добре розроблені. На жаль, серед великої літератури вивчення українських /388/ праць зовсім мало, а за останніх 50 років в Україні з цієї ділянки дано мало.

Подаю тут головніше про загальне вивчення, а праці про вивчення окремих питань були подані на відповідних місцях.

Праці подаю в азбучному порядку прізвищ авторів:

Азбукинъ: Борьба Русской Церкви съ язычествомъ, "Рус. Фил. В.", томи 28, 37–39. Рец. проф. Є. Голубинського 1905 р.

Аничков Е.В.: Язычество и древняя Русь, Спб. 1914 р., ст. XXXVII + 386. Зміст праці: ч. I: Языческій быт и христіанскія поученія, І: К литературѣ вопроса ст. 1; II: "Слово нѣкоего Христолюбца" 26; ІІІ: "Слово о том, како первоє погани суще язици кланялися ідолом" 58; IV: Разбор остальных поученій, включенных в это изслѣдованіе 81; V: Два взгляда на язычество у древне-русских книжников 105; VI: Возникновеніе обоих основных поученій 147; VII–IX: Пиры и игрища, как главный предмет обличенія 155. Ч. ІІ: Боги и обряды; X: Возникновеніе и источники вставок о древних вѣрованіях 227; XI: Гибель кумиров и перерожденіе волхвов, как первое послѣдствіє крещенія 256; XII: Двоевѣріе Руси и народное язычество 286; ХІІІ: Боги Владиміра по свидѣтельству Лѣтописи 308; XIV: Боги в "Словѣ о полку Игоревѣ" и новый взгляд древних книжников на язычество 329; XV: Многобожіе 346; тексти 358–386. – Його ж: Весенняя обрядовая пѣсня на Западѣ и у славян, Спб. 1903–1905 р., томи I–ІІ. Його ж: Исторія народной словесности, Спб. 1908–1910 р. вид. "Міра".

Афанасьевъ А.: Поэтическія воззрѣнія славян на природу. Опыт сравнительнаго изученія славянских преданій и вѣрованій, в связи с миѳическими сказаніями других родственных народов, /389/ Москва. Том I, 800 ст., 1865 р. Зміст: I. Происхождение миѳа, метод и средства его йзученія, II Свет и тьма, III. Небо и земля, IV. Стихія свѣта, V. Солнце и богиня весенних гроз, VI. Гроза, вѣтры и радуга, VII. Живая вода и вѣщее слово, VIII. Ярило, IX. Илья – громовник и Огненная Марія, X. Баснословныя сказанія о птицах, XI. Облако, ХІІ. Баснословныя сказаній о звѣрях, XIII. Небесныя стада, XІV. Собака, волк и свинья. – Том II, 1868 р., 788 ст.: XV. Огонь, XVI. Вода, додаток: Жертвоприношенія у славян, XVII. Древо Жизни и лѣсные духи, XVІII. Облачныя скалы и Перунов цвѣт, XIX. Преданія о сотвореніи міра и человѣка, XX. Змѣй, XXI. Великаны и карлики. – Том ІІІ, 1869 р., 818 ст,: XXII Нечистая сила, XXIII. Облачныя жены и дѣвы, XXIV. Души усопших, XXV. Дѣвы судьбы, Род и Рожаницы, XXVI. Вѣдуны, вѣдьмы, упыри и оборотни, XXVII. Процессы о колдунах и вѣдьмах, XXVІІI. Народные праздники. – Капітальна тритомова праця А. Афанасьева подає так багато найрізнішого матеріялу, що не втрачає своєї вартости й сьогодні, хоч його філософське вияснення та лінгвістичні викладки часами й перестарілі.

Ахматов: Языческая вера и ее наследие. Див. його Этюды по истории музыки. Нью-Йорк, Видав, ім. Чехова.

Богдановиче А.Е.: Пережитки древняго миросезерцанія у бѣлоруссовъ, Гродно, 1895 р.

Булаховский Л.А.: Лінгвістичні уваги про міфологічні назви "Слова о полку Ігореві". Див. "Мовознавство", Київ, 1959 рік, том XV, ст. 21–32.

Булашевъ Г.О.; Украинскій народ в своих легендах и религіозных воззрѣніях и вѣрованіях, Київ, 1908 p.

/390/ Буслаевъ Ѳ.И.: Историческая Христоматія, М. 1861 р.; О вліяніи Христіанства на славянскій языкъ, 1848 р.

Веселовскій А.: Разысканія в области русскаго духовнаго стиха, розд. VII, "Сборник Ак. Наук", т. 45–46, Спб. 1890 р., Сравнительная миѳологія и ея метод, "Вѣстн. Европы" 1873 р. кн. 10.

Владиміровъ П.В.: Введеніе в исторію русской словесности, Київ, 1896 р., розділи II, IV і V, подає багато фактичного матеріялу в історичному освітленні, його ж: Поученія против древне-русскаго язычества и народных суевѣрій, див. "Памятники древне-русской церковно-учительской литературы" Пономарева, т. IІІ, 1897 p.

Вовк Хв.: Студії з української етнографії та антропології, Прага, 1927 р.; тут давніші праці: Вірування 166–182 та Обряди 182–210, але коротко й неповно.

Вольтер Эдуард А.: Об изученіи латышской мифологіи.

Воронин Н.Н.: Медвежий культ в верхнем Поволжье в XI в. "Матеріалы и изследования по археологіи СССР", № 6, М.-Л.: 1941.

Галько: Народный звычаи и обряды з над Збруча, 1861 p.

Гальковскій M.М.: Миѳологическій элемент в сербской народной поэзіи, "Фил. Зап.", Воронеж, 1909 p.

Гальковскій Н.: Борьба Христіанства с остатками язычества в древней Руси, т.т. I–II, М. 1913.

Геника Г.: Древняя религія славян. Мітава, 1804 р.

Гнатюк В.: Останки передхристиянського світогляду наших предків, "Етнографічний Збірник" томи 33-34, Львів, 1912 p.

/391/ Голубинскій Е.: Исторія Русской Церкви, том І, кн. 2, вид. 2, М. 1904 р., ст. 834–859.

Голубовскій П.: Нѣсколько соображеній к вопросу о кн. Турѣ, "Кіев. Стар." 1891 р., кн. 10.

Грушевський М.: Релігійний світогляд, див. Історія України-Руси, т. І, ст. 279–300, вид. 2, Львів, 1904 р.; Кіевская Русь, т. І, Спб. 1911 p.; Історія української літератури, т. І, добрий і докладний опис народніх свят.

Державин И.С, Академик: Славяне в древности. М. 1946 рік. Видання Академії Наук. Див. розділ IX ст. 134–164: Релігія давніх слов'ян.

Драгомановъ М.: Малорусскія народныя преданія и разсказы, Київ, 1876 p. Див. його "Розвідки", томи І–IV, Львів. "Етнографічний Вісник", Київ, з 1925-го року.

Зеленинъ Д.К.: Очерки русской миѳологіи, 1916 p.

Кагаров Е.Г.: Религія древних славян, 1918 р. М.

Кастровскій М.И.: Начертаніе славянской мифологіи. Спб. 1841 р.

Килимник Степан, проф. (1890–1963), дослідник української етнографії, написав багато праць для дослідження її. Головна його праця: "Український рік у народніх звичаях в Історичному освітленні", томи I–V, 1955, 1957, 1959, 1962, 1964. Список його праць див. у томі ІІІ 1962 р., ст. 359– 365.

Ключевский В.О.: Древне-русскія Житія Святих, как историческій источник. М. 1871 рік.

Костомаров Н.: Славянская миѳологія. Витяги з викладів, читаних в Університеті Св. Володимира у другій половині 1846-го року. Київ, 1897 рік, 113 ст., видрукувана церковно-слов'янським шрифтом. Праця у продаж не встигла поступити.

/392/ Костокаровъ Н.: Славянская миѳологія, Київ, 1847. Об историческом значеній русскаго пѣсеннаго народнаго творчества, 1870 р.; Об историческом значеній русской народной поэзіи, 1843 р.

Котляревскій А.: Докладний розбір праці А. Афанасьєва: "Поетическія воззрѣнія", див. Сочиненія т. VI.

Лавров Н.Ф.: "Религия и Церковь", див. "История культуры древней Руси", т. II, ст. 61–113,. 1951 рік.

Левицький І.: Світогляд украинского народа. Ескіз украінскоі міфологіі. Написав Иван Левіцький. Львів, 1876 р.

Лобода А.М.: Лекцій по народной словесности. Київ, 1910 p.

Маркевич М.: Обычаи, повѣрья, кухня и напитки Малороссіян, Київ, 1860 p.

Милюков П.Н.: Религія славян, "Книга для чтенія по исторіи средних вѣков П. Виноградова", вип. I, М., 1896 р., ст. 102–117; Древнѣйшій быт славян, там само, ст. 83–101.

Мюллеръ М.: Сравнительная миѳологія.

"Народна творчість та етнографія". Видає Академія Наук Української РСР. у Києві. Науково-популярний тримісячник. Виходить з 1957-го року.

Никифоровскій М.: Русское язычество, Спб. 1875 p.

Нікольскій Н.М., проф.: Міталёгія і абрадовасьць валачобных песен. "Працы катедры этнографіі Бел. Акадэміі Навук", т. ІІ, Менск.

Никольскій Н.М., проф.: Дохристианские верования и культы днепровских славян, дин. його "История Русской Церкви", вид. 2, Москва, 1931 р., ст. 5–44. Видав "Центральный Совет Союза воинствующих безбожников СССР". Видання 1-е 1930 р. Опирається головно на білоруському матеріялі, усе /393/ подане з атеїстичного погляду, боротьба класів добачується навіть по смерті (ст. 18, пор. ст. II).

Никольский Н.М.: Живёлы у звичаях, обрадах и вераньях белорусскага селянства. "Працы Сэкцыі Этн.", вип. 3. Менск, 1933.

Овсянико-Куликовскій Д: Опыт изученія вакхических культов, Одесса, 1884 p.

Онацький Євген проф. видав багато праць з етнографії, багато з них увійшло в його Малу Енциклопедію.

Первісне громадянство, Київ, 1929 р. Збірник.

Потебня: О миѳологическом значеніи некоторых повѣрій и обрядов, 1865 р.; О Долѣ и сродных с нею существах, "Труды Моск. Арх. Общ", т. I.

Пыпин А.Н.: Исторія русской, этнографіи, т.т. І–IV, видання третє. Спб. 1907.

Рыльскій Тад.: К изученію украинского народнаго міровоззрѣнія, "Кіев. Стар." 1888, кн. 11 і 1890 р., кт. 9–11.

Собѣстіанскій И.М. Ученія о національних особенностях характера и юридическаго быта древних славян, Харків 1892 р. Рец. "Кіев. Стар.", 1892 р., кн. 10–12.

Соловьевъ С.М.: Очерки нравов, обычаев и религии славян, преимущественно восточных, во времена языческіе, "Архив историко-юридических свѣдѣній, относящихся до Россіи", вип. І, М. 1850 р.

Сумцов Н.Ф.: Очерки исторіи южнорусских апокрифических сказаній и пѣсень, "Кіев. Стар," 1887 р., кн. II; Культурный переживанія, "Кіев. Стар." 1889–1890 р.р.

Тихонравов Н.С: Лѣтописи русской литературы и древностей, т. IV, 1862 р., тут: Слова и поученія. направленныя против языческих вѣрованій и обрядов.

/394/ С.А. Токарев: Религиозные верования восточнославянских народов XIX – начала XX века. Москва, 1957 р., 164 стор. Видання Академії Наук. На ст. 156–163 подана література.

Успенский М.И.: Из исторіи русских суеверий в XVIII столетии. "Сов. Этн." т. IV. М. 1940 р.

Фаминцын А.С: Божества древних славян, Спб. 1884 р., вип. І (другого не було), 331 ст. Зміст: I. Предметы поклоненія древних славян, II. Жертвенные обряды, III. Основы религіознаго міровоззрѣнія (в індоевропейців), IV. Система славянской миѳологіи, А. Божества небесныя, Восточные славяне: I. Бог, Бѣлобог, (Бѣлун). Дѣд, Сварог, Небо, Христіанскій Бог. 2. Солнце. 3. Олицетворенія солнца, Восточные славяне: Хорс, Дажьбог, Ярило, Тур, Ав сень, Лад, Купало, Матушка красное солнце, Царица-вода (солнцева сестра). 4. Св. Юрій в просто народном сознаніи.

Франко Іван Як.: Студії над українськими народами піснями. "Записки НТШ, томи 75, 76, 78, 83, 94, 95, 98, 101, 103–108, 110–112. Львів, 1913 рік.

Франко Іван: Вибрані статті про народню творчість.

Фрезер І.: Фольклор в Ветхом Завете. З англійської переклав Д. Вольпин. М. 1931 рік, 437 ст. Багато роз'яснювального матеріялу. Передмова М. Никольського.

Чулков М.Д. (1740–1793) багато досліджував сх. слов, етнографію. Року 1782, видав: "Словар русских суевѣрій", перевиданий 1786 р.

Чубинскій П.: Очерк народных юридических обычаев в Малороссіи, "Записки Р. Геогр. Общ.", т. I.

Шеппинг Д.О.: Миѳы славянскаго язычества, М. 1849 р.

Шестаков: Изслѣдованія в области греческих /395/ народных сказаній о Святых. Варшава, 1910 рік, 268 ст. Це цінна праця про двоєвірство в Греції, яка багато внаслідувала від поганських часів. А з Греції це двоєвірство сунуло й до нас, в Україну. Тут рясна література европейська. Див.

Щапов: Историческій очерк народнаго міросозерцанія.

Эрбен: О славянской миѳологіи.

Bachofen I.I.: Der Bar in den Religionen des Altertums, Basel, 1863.

Bruckner A.: Mythologische Studien, "Archiv fur sl. Ph." VI, IX, XIV. Die Slaven, "Religions-geshichtliches Lesebuch" von Bertholet, III, Tubingen, 1926; Mitobgja slowianska, Krakow. 1918. Mitologja polska, Warszawa, 1924.

Сernу: Mythicke bytosce luzickich Serbov, 1898, Budisin.

Grzetіс: О vjeri atarieh Slovena prema pravjeri Arijaca і Prasemiba, 1900, Mostar.

Jagic V.: Mythologishe Skizzen, "Archiv fur sl. Ph." IV–V, IX.

M. К.: О religji poganskich Slowian, 1894.

Кresk: Einleitung in die slavische Literatur-gesehichte, Gratz, 1874, вид. 2, 1878.

Lefevre A.: Mythologie des Slaves et des Finnois, "Revue de l` Ecole d' anthropologie" 1897. – Germanes et Slaves, Paris, 1903.

Leger Luis: La Mythologie Slave, 1902, Paris, Рецензія M. Грушевського в "Записки", т. 60. – Perun et saint Elie, "Etudes" I.

Lasіtzkі Iohannes: De Russorum, Moseovitorum et Tartarorum religione, sacrificiis nuptiarum, funerum ritu. Anno 1582.

Maсhаl H.: Nakres Slovanskeho bajeslovi, /396/ Praha, 1892. Подає підсумок усього зробленого.

MansikkaV. І.: Die Religion der Ostslaven, I. 1922. Quellen, Helsinki.

Meyer К.H.: Fontes historiae religionis slavicae. Berolini, 1931.

Moszynski: Kultura ludowa Slowian. II: Kultura duchowa. I. Krakow, 1934.

L. Nіder1e: zivot starych slovanu, Praha, 1924. Vyd. 2.

Polivka: О srovnovacim studiu tradic lidovych, "Narod. Sb. C.-sl.", 1898.

Tretiak: Dawna poezya ruska, "Encyklopedya Polska" XXII, 1918.

Urbanczyk Stanislaw: Religia pogankich, Slowian. Krakow, 1947, 90 str. "Biblioteka Studium Slowianskiego".

Wienecke E.: Untersuchungen zur Religion der Westslaven. Leipzig, 1940.

Wolter E.: Mythologische Skitzen.

Додано тут ще новішу літературу:

Колесса Ф.: Українська усна словесність. Львів, 1933 p.

Возняк М.: Українські перекази. Львів, 1944 рік.

Українські народні прислів'я та приказки. За редакцією М.Т. Рильського. Київ, 1955 рік.

Лавров Н.Ф.: Религия и Церковь. Див. История культуры древней Руси, М. том II, стр. 61–80, 1951 р.

Штернберг Л.Я.: Первобытная религия в свете этнографіи. Лнг. 1936 р.

Інша література, що стосується окремих питань, подається в самому тексті цієї праці, – її дуже багато.
/397/ ІІІ. МЕТОДОЛОГІЯ ВИВЧЕННЯ ДОХРИСТИЯНСЬКИХ ВІРУВАНЬ.

У вивченні дохристиянських вірувань було кілька методологічних напрямків чи шкіл, які поставали головно в Німеччині, а звідти ширилися по всій Европі, у тому й в нас.

Перша школа, мітологічна, постала через вплив науки братів Гримів, що р. 1813-го випустили працю: "Про міт, епос і історію". На Сході ця школа особливо сильно розвинулася в 1850–1860 роках, коли тут усі явища вірувань зводилися наукою до мітів сонця, грому, хмар, і т. ін., і ці міти вважалися загальними, індоєвропейськими. До цієї школи належали славні вчені такої міри, як Буслаєв, Афанассьєв, Ор. Міллер, Крек і ін., а в нас головно Потебня.

Але на зміну цій школі незабаром прийшла нова, – школа запозичень. В 1859 р. вийшла праця Бенфея про Панчататру, і в ній цей учений усе зводив до впливу Індії, звідки впливи йшли й до Европи різними шляхами: через монголів – до Східньої Европи, а через мусульман – до Візантії й Західньої Европи, також через Іспанію та Італію. В дусі цієї школи на Сході працювали: В. Стасов, Bс. Міллєр, А.Н. Веселовський9 і інші, а в нас особливо Драгоманів М. при перших своїх працях 1870-х років.

Але й ця школа не втрималася довго, – постала школа історично-порівняльна. Представники цієї школи стояли вже в своїх дослідах на національному грунті, досліджували історичні пам'ятки, але завжди рівняли свої явища з такими ж явищами в інших народів. І ось з цього часу, /398/ головно з 1890-х років, вивчення дохристиянських слов'янських вірувань сильно подвигнулося вперед працями вже довгої низки різних учених. Ця метода праці в нас панує й тепер, нею працював і визначний наш науковий етнограф Хв.К. Вовк (1847– 1918), професор Петроградського університету (1907–1918). Нею ж написані найцінніші праці проф. Є. Анічкова.

Зазначу ще тут, що з часом розвивався в науці взагалі сильний скептицизм до багатьох тверджень у дослідах стародавніх вірувань. Проти поглядів мітологічної школи сильно виступав акад. В. Ягіч, що в своїх "Мітологічних нарисах" розбив мітологічний погляд на дохристиянську віру й обгрунтував своє недовір'я до головних джерел, і це, часом перебільшене, недовір'я тримається ще й тепер.

Але в теперішній час наука перейшла головно на історичко-порівняльну методу. І справді, первісні народи в своїх віруваннях переходили однакові дороги розвитку, і глибший дослід показав багато спільного в віруванні не тільки всіх слов'ян, але й усіх індоєвропейських народів. І що більше народів мають однаковий обряд чи однакове вірування, то воно старіше. Цікаво, що багато є такого в нас, що бачимо і в віруваннях навіть греко-римського світу. Ось тому без порівняльної методи вивчення наші власні вірування не ясні. Є багато спільного або подібного з віруваннях усіх слов'янських народів, а ще більше їх у слов'ян східніх, – українців, росіян, білорусів, – за час дохристиянський, бо вони проходили спочатку близьку дорогу своєї культури та духового розвою.

Початковий людський світогляд по всій землі /398/ був примітивний і близький до себе, і ця близькість поставала не конче через впливи, – однаковий стан приводив до однакових наслідків, і тому не треба шукати неодмінно запозичень скрізь там, де є ця первісна близькість. Ось через це в багатьох народів і вірування, і обряди часто нагадують одні одних, і то навіть тоді, коли між ними просторінь дуже далека, напр. українці й австралійці.

Розподіляти дохристиянські вірування на якісь окремі доби ще не маємо змоги, і наука цього ще не робить. Християнство запроваджено в нас офіційно вже досить пізно, бо при кінці X віку, в 988-му році (Є. Голубинський переконуюче встановив, що в 990-му році), а ввесь час до того звемо дохристиянським. Але реально 988-ий рік не був якоюсь міцною стіною, що відразу заступила всі ті вірування, що доти панували, – вони міцно трималися ще довго й по 988-му році.

Найдавніша доба життя кожного з народів Европи, в тому й нашого, це т. зв. індоевропейська доба, коли народи Індії й Европи жили ще більш-менш разом. Ще тоді, в далекий час до Христа, почали вироблятися мови, культури й вірування цих народів, а в тому й нашого. Серед наших ві-рувань багато є таких, що постали в найдавнішу добу, цебто в добу індоєвропейського співжиття; так, напр., саме розуміння "бога" в нас, як і в усіх інших народів, надзвичайно давнє, і часто має своє власне слово для його зазначення. Так само багато й інших релігійних розумінь дуже давнього походження.

Друга доба в історії вироблення наших вірувань – це доба загально-слов'янська, кінець якої наука вже добре знає.

Теперішні наукові досліди над станом життя й культури нашого народу міцно встановили, що була в нас т. зв. Чорноморсько-Дунайська /400/ доба нашої культури, коли ми заселювали на півдні береги Чорного моря та обидва береги гірла Дунаю. Це був довгий час IV–ІХ віків, що тривав не менше яких 500 літ. Початковий наш Літопис, як знаємо, виводить усіх слов'ян з Дунаю.

Ось пробуваючи на цій території ми стикалися з багатьма найрізнішими впливами, з багатьма віруваннями, і основи своїх вірувань ми витворили вже за Чорноморсько-Дунайської пори. Стрічалися ми там не тільки зо всім світом слов'янським, але й з світом греко-романським, і ще десь за тієї доби прийшли до нас від римлян Коляда, русалії, Доля й ін. З греками ми мали за цей час, особливо в Криму, широкі реальні стичності.

Східні, напр. індійські впливи реально йшли до нас через монголів, турків та персів, особливо в районі Кавказу. Тут же були й впливи юдейські, що пізніше, за доби хозар, сильно збільшилися.

Схід впливав на нас надзвичайно довго, понад тисячу літ, впливав різними шляхами, і на ці східні впливи треба звертати пильну увагу; усяка астрологія, алхимія, кабала й т. ін., – усе це йшло до нас зо Сходу. Проф. Є. Аничков у своїй праці 1914 р.: "Язычество и древняя Русь" зовсім слушно закликає досліджувати й північні фінські вірування для зрозуміння наших дохристиянських. Наші сусіди степовики: печеніги, половці й татари позоставили на наших віруваннях не один слід; на жаль тільки, ці східні впливи в нас вияснені мало.

Усякі вірування, раз защепившися, тримаються дуже вперто, проте підпадають і різним впливам. Але ніколи не приймається те, на що в нас удома нема свого доброго сприятливого грунту. Отож, за час Чорноморсько-Дунайської доби розвинулися наші вірування, що охопили головно природу, – її /401/ явища, світ звіринннй та рослинний, і творилися відповідні обряди.

Пізніше, десь з IX віку, розпочалася в нас Київська доба життя й культури, і тоді закінчилися наші дохристиянські вірування, що прийняли вже ті форми, які позостаються в нас дуже довго, а почасті й дотепер. Українські племена мусіли покинути Чорноморсько-Дунайські простори й осістися головно по Дніпру, і тут уже творилися й нові вірування й обряди, переважно хліборобського характеру, і перетворювалося те, що було припинене з розселення.

Далі, в своєму викладі вірувань, я не подаю їхньої хронології, бо цього наука не спроможна ще зробити. Звичайно, багато з того, що я подаю, знаходимо і в інших народів, але підкреслюю, – не конче через запозичення, а головно через однаковість грунту їхнього розвою. В кожному процесі завжди буває своє й чуже, поєднані в одну нерозірвальну цілість. Серед тут подаваного можуть знайтися й ті явища, що постали вже по 988 році, але розвивалися вони на грунті дохристиянському, і тільки з ним і зв'язані істотно. Ось через це часто дуже трудно розрізнити, як належить писати: чи Бог, Божий (доба християнська), чи бог, божий (доба дохристиянська).

Але цікаво тут зазначити, що вже наші книжники XI віку добачали в поганстві дві добі: 1. почитання сил природи й 2. ідолопоклонство. Таку власне думку висловлює й грецький філософ перед князем Володимиром: "На 70 і єдин язик разділишася і разідошася по странам, кождо свой нрав прияша, і по дьяволю научению ові рощениєм і кладязям жряху (приносили жертви), і рікам, і не познаша Бога. По сем же дьявол в болша прелщения вверже человіки, і начаша куміри творити, ові древяния і мідяния, а /402/ друзії мороморяни, злати і сребряни, і кланяхуться їм, і привожаху сини своя і дщери своя, і закалаху пред ними, і бі вся земля осквернена" (Іпат. Літоп. під 986 р. ст. 61–62). Оце такий поділ давнього поганства ще заховався був у пам'ятках людей XI віку.
/403/ ХІІІ.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка