Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст реліг моногр. Видання друге. К.: Ат "Обереги", 1994. 424 с



Сторінка21/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.67 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

ЗАКІНЧЕННЯ:

ГЛИБОКА ХРИСТИЯНИЗАЦІЯ УКРАЇНИ.
1. Характер Українського Православія.

Така була вдача й суспільне життя наших предків ще в дохристиянські часи. Як бачимо, наші предки стояли на досить високому по тому часі ступені культурного розвитку, мали свою власну культуру – культуру українську. А тому легко сталося, що Християнство, коли воно було рано занесене в Україну й офіційно запроваджене 988 (чи 990) року, дало тут глибоку Христіянізацію народу. І хоч позосталося тут і надалі багато й з стародавніх вірувань, проте Християнізація в Україні була найглибшою зо всіх народів на Сході слов'янства.

Ця глибока Християнізація народу вилилася тут, як про це свідчать навіть чужинці в своїх писаннях, у великій побожності та моральності, цих основних підвалинах духової християнської культури. Так, напр., згаданий вище Архидиякон Павло Алепський, що добре й глибоко приглянувся до українського народу в 1654-му році, пише: "Ми запримітили в козацькому благословенному народі побожність, богобоязність і благочестя, що приводять розум до здивування" (т. II, ст. 4). Трохи далі він дивується: "Нема в них ані злодіїв, ані грабіжників" (т. II, ст. 30).

Усе це ясно свідчить, що Нова Наука, Християнство, впала в Україні на добрий попередній грунт, /404/ і дала щедрий врожай: створила окрему українську культуру, головно культуру народню. І все вищеподане ясно свідчить теж, що Християнство на землях України-Русі появилося дуже й дуже рано, коли вже в IX–X віках, як свідчать і араби, і греки, український народ стояв на такому високому ступені свого морально-чеснотного життя. Оповідання про побут і проповідь Апостола Андрея Первозванного в середині І віку десь там на Дніпрі, де був закладений Київ, держалося й держиться в Україні сильно й глибоко, завжди свіже й рідне, а тому вважаємо, що Християнство дуже рано почало розвиватися в нас. І власне багато найдавніших рис з характеру українців голосно свідчать, що Християнство старе в Україні, і дуже рано защепилося в ній, творячи власну окрему культуру.

Характер українського двоєвір'я сильно допоміг, щоб легче приходило й сприймалося Християнство, – у Християнстві було багато такого, що не відкидало цілком попереднього, але доповняло й освящало його. Християнство принесло найважливіше: розуміння єдинобожжя, Віру в Єдиного Бога, Творця й Опікуна людства й вселенної. Дохристиянські руси-українці сприйняли це легко ще далеко до свого офіційного Охрещення, і воно – основа нашої народньої української культури.

Головні основи поганства були однакові по всьому світу, вони інтернаціональні:

1. Обман, як основа життя зо всіма, хто не з моєї родини, не з мого роду чи племені, обман у всьому, що тільки мені допоможе.

2. Кривава помста чи всяка інша помста й гнів за найменшу кривду, яку хто мені зробив, і то помста конечна й незабутня.

3. Насильство чи диктатура в громадському житті і в житті державному.

/405/ Ці три основні підставі не були надто гострими в Україні, а стародавні залишки їх легко завмирали під впливом Християнства.

I Християнство, давши відразу розуміння Єдиного Бога, легко запроваджувалося в Україні, бо легко єдналося з попередніми віруваннями, особливо в тому, що не суперечило Християнству.

І в кінці протягом віків в Україні виробилося своє Православіє, народне, зо своїми обрядами, часом поєднаними з дохристиянськими, але в основі все чисте Християнство. Таким чином Українська Православна Церква довгими віками виробляла свою власну православну ідеологію з відмінами супроти церковної ідеології інших народів, напр. російського, де старе поганство все було сильним, а в новітньому комунізмі воно відродилося з глибокою руйнуючою силою, як пожар у сухому лісі.


2. Відірвання інтелігенції від народу в Україні.

Відірвання української інтелігенції від свого українського народу, а тим і від своєї віковічної духової культури, розпачалося в Україні дуже рано. Уже за литовського часу, від 1386-го року, коли литовський король Ягайло поєднав Литву з Польщею, вже з того часу розпочалося насильне запровадження Католицтва в Україні-Русі. Ягайло запровадив закона, що державні посади займають тільки католики, – і помалу, але невпинно, українська інтелігенція кидає свою віковічну Православну Віру й приймає Віру католицьку, приймає з причин кар'єри. Цей процес утрати своєї інтелігенції (князів, бояр, дідичів і т. ін.) з часом сильно побільшили унія Люблинська 1569-го року, коли Україну силою "поєднали" з Польщею, та унія Берестейська 1596 року, унія так само насильна, що постановила поєднати нас релігійне з зовсім чужим Римом.

/406/ Друга частина української інтелігенції ні за що не хотіла приймати Католицтва, – і по 1386-му році стала втікати в Московію... І багато-багато втекло її туди!...

Ось оці унії, що пхнули українську інтелігенцію в Католицтво, цілком відірвали її від українського народу, а тим самим і від єдиної української народньої православної культури. І народ позостався зо своєю власною культурою сам.

З бігом часу і позостала українська православна інтелігенція також відірвалася від свого народу, і стала сильно хилитися до Росії. Сильну русифікацію України розпочав ще цар Петро І († 1725), і цей процес не вгавав і не вгаває аж до наших часів: українська інтелігенція ще з XVIII ст. легко прийняла російську мову, позаповнювала російські школи, сприйняла до свого дому російську обстанову й російський спосіб життя, і т. ін. І цим українська інтелігенція сильно відривалася від віковічної культури свого народу, і в Україні створилося дві культурі: віковічна народня "мужицька" і чужа їй "панська" чи інтелігентська.

Народ український безумовно мав свою високочеснотну культуру, а інтелігенція й міщани погорджували нею і звали "мужицькою".

А з першої половини XIX віку, коли в Росії появився сильний руїнний соціялістичний рух, який усе ширшав і міцнішав, українська інтелігенція з головою поєдналася з російською інтелігенцією і прийняла її ідеологію, сильно пориваючи зо своїм народом, цебто зо своєю народньою віковічною культурою. Російська інтелігенція ще з середини XVIII віку покинула свою Церкву, – це саме по-рабському робила й інтелігенція українська, тим відкидаючись від самої душі української народньої культури, – Церкви.

/407/ Але український народ, як окрема нація, хоч і творить свою інтелігенцію, проте позостався зо своєю власною віковічною культурою, в основі своїй християнською. Український народ довгі віки мав і має свою власну культуру, і всі віки його страшні окупанти: татари, Литва, Польща і Московія-Росія сильно накидають йому свою, українському народові чужу культуру... Таким чином твориться і діється насильна жорстока трагедія знищення віковічної української православної народньої культури...


3. Православіє – основа української національної культури.

Українське дохристиянське ("поганське") вірування, довгі віки досить помітно хитане, на кінець X віку легко поєдналося з Православієм, і стало виразно уступати йому. І наша Українська Церква стала закорінюватися й міцніти, хоч була принесена з іншого грунту.

У самій Візантії справа була інша: Церква там зростала від свого початку, ширилася з бігом віків, мала свою вікову безперервну історію й переживала належно свої життєві реальні стосунки з поганством. Не те було в Україні: до певної міри на нашій землі вона була новиною, яка вже далеко відійшла від старого поганства.

Але все таки Українська Православна Церква чесно, широко й реально виконала своє високе завдання вже за перші три віки, за X–XI–XIV, бо вона приймала готове, віками в Греції вже створене живим життям. Належало тільки відповідно застосувати його до духових обставин в Україні-Русі.

Родова помста, кривава помста й кров за переступи взагалі, як основа поганства, була помалу знищена, коли вдалося закласти основи міцної держави, /408/ Русі, та ще єдиновластя, монархії. Сама основана на монархічній ідеології, Православна Церква сильно й глибоко допомагала в цьому державі. В "Руській Правді" XI віку кривава помста була замінена "вірою", грошевою карою, а це була революція в тодішній ідеології. За вбивство дружинника наложена кара в 80 гривен, звичайного чоловіка – 40 гр., жінки – 20 гривен, але кара на горло за ці переступи була відмінена. Кара на горло – чужа українській культурі.

В основу державного життя, в суд Церква внесла зовсім нові поняття, і то в християнському розумінні. Скажемо, в "Руській Правді" вже й сліду нема від різних судових поєдинків, від т. зв. "Судів Божих", де все віддавалося на вирішення бога Долі ще до Християнства. Розуміння "суду", як Правди Божої, глибоко держиться в українській народній культурі ще й тепер.

Найбільше праці вимагала Християнізація життя родини, бо воно ж віками йшло своєю уторованою дорогою. Християнство вимагало зовсім іншого життя, життя морального й чеснотного, з основою взаємопошани й любови. Звичайно, ця праця легко не йшла. Але держава це зрозуміла, і віддала догляд над родиною виключно в руки нової Церкви, і всі судові родинні справи були віддані власне Церкві. Це сильно й реально допомогло Християнізації України в найбільшій ділянці – родині. І Православна Церква зробила тут надзвичайно багато і це була реальна праця Церкви, що поставила поруч Священика й вірного батька-матір, творців родини, основ української народної культури.

Безконечно багато зробила Православна Церква для запровадження й зміцнення самого державного устрою. Великі князі, і Володимир й /409/ Ярослав, монархи всієї Руси, глибоко зрозуміли вагу Церкви в державі, глибоко зрозуміли силу одно-вір'я для держави, і завжди закликали до себе і Митрополитів, і Архиєреїв взагалі на наради в державних справах, і державну ідеологію Архипастирі проповідували своїм вірним.

І правильно твердить славний історик В. Ключевський, описуючи початки Київської Церкви: "Церква на Русі вдавнину відала не саме тільки діло Спасіння душ: на неї покладено було багато чисто світських турбот, які близькі були до державних завдань. Вона часто була співробітницею, а то нерідко й керівничкою світської державної влади в побудові громадянства і в підтриманні державного порядку" (том І, ст. 308).

Той же історик (І. 272) твердить: "Сама ідея законодавчого обов'язку, покладеного на государя Господом (Звище), думка про можливість регулювати громадське життя волею влади була принесена й нам разом з Християнством, наказувалась від Церкви".


4. Українська народня культура.

Українська духова народня культура творилася від глибокої дохристиянської давнини. Україна-Русь лежить на перехресті Сходу й Заходу, тому ще з глибокої давнини йшли до нас впливи східні й західні. Східні впливи були більші і реальніші, і вкінці все це перероблювалось на своє й творило українську народню культуру, амальгаму багатьох, головно східніх сусідніх впливів, а пізніше південних та західніх. Зрозуміти українську народню культуру повно, як єдине ціле, нема можности без знання дохристиянських вірувань, які були в ній дуже сильні і такими подостаються й надалі.

Роля церковної книги Требник в ділі Християнізації /410/ України була дуже широка. Постав Требник у глибокій давнині і містив у собі найдавніші східні Молитви, часто достосовані до буденного народнього життя. В Україні Требник сильно увійшов у родинне життя своїх вірних, і сильно допомагав Християнізації. У нас Требник помітно вплинув на наше життя, і навпаки – життя сильно вплинуло на Требника, який мав багато своїх власних українських Чинів: Церква йшла за народом і єдналася з ним, – див. у Покажчини Чини Требника.

Українська Православна Церква глибоко й широко охопила все народне життя, і дала повну змогу йому сприйняти глибоку Християнізацію, а тим самим творити українську національну культуру, культуру народню, сильно відмінну від культури, скажімо, інтернаціональної інтелігентської.

Сама жива народня українська мова вироблялася під великим впливом і дохристиянських вірувань, і двоєвір'я, – і все це позосталося в ній і дотепер. Так зв. релігійний стиль в українській літературі – це явище реальне, скажемо, в творах Т. Шевченка, Квітки-Основ'яненка й ін.

І в цьому історичному процесі творення й життя української духової національної культури перемогла Християнська Віра, і українська народня культура, й українське народне духове життя легко розвивалося й міцнішало з Християнством в основі своїй.

Це провіщало створення сильної своєї власної національної духової української культури, її творив і створив головно сам український православний народ, бо пізніше українська інтелігенція виразно відірвалася від свого народу.

Але цей могутній процес за останні віки – ХVIII–XIX–XX – стрінувся з сильним і послідовним /411/ чужим, головно російським атеїзмом ще від царя Петра І († 1725), який все більше розгортався, і не тільки в Росії. У Франції постав атеїзм енциклопедистів, що вплинув на цілий світ. Останнього часу в Німеччині за Гітлера відродилося було старе германське криваве поганство, а в Росії постало кровожерне комуністичне безбожжя, що великою збройною силою свідомо нищить Християнство.

Сьогодні в духову культуру Сходу офіційно ставиться в основу обман, насильство й державно-партійна диктатура. Свого часу в Римській державі все це поганство допровадило до морального здичіння людини і до нового скірплення рабства. І тепер уже сильно видніється на Сході голод і рабство, як наслідки боротьби з Христовою свободою, широкою й реальною.

Цебто, знову відновлюється дохристиянське поганство, але в його найгіршому вигляді, бо воно узброєне могутньою технікою та атомовою зброєю, а до того й чужонаціональне.

Світ стоїть на тяжкому роздоріжжі між кривавим Антихристом і кротким Ісусом ...


Зноски (в оригіналі стоять в тексті).
Дохристиянські вірування

1 Проф. А. Введенскій: Религіозное сознаніе язычества. Том І: Естественныя релігіи. М. 1902 рік. – Булашев Г.О.: Украинскій народ в своих легендах и религіозных воззрѣніях и вѣрованіях. Вип. І. Космогоническія украинскія народныя воззрѣнія и вѣрованія. Київ, 1909 рік. – Васильев М.К. и Н.Ф. Сумцов : Антропоморфическія представленія в вѣрованіях украинскаго народа. "Этн. обозр". Кн. 15, 1892 р. (див. і 1890 р. кн. 4). – Фаддей К. Рыльскій: К изученію украинскаго народнаго мировоззрѣнія", "К. Стар". 1888 р., кн. 11 і 1890 р. кн. 9–11, 1890 р. кн. 18–V. – П.И.: Народныя представленія и вѣрованія, относящіяся к внѣшнему міру. "Харьковскій Сборник", вип. 2, 1888 р. – Е. Барсов: Очерки народнаго мировоззрѣнія и быта, "Древняя й новая Россія" т. 3 ч. 11, 1876 рік. – І.С. Нечуй-Левицький: Світогляд українського народу, Львів, 1876 рік. – М. Грушевський: Початки громадянства, Відень, 1923 рік, 328 ст. – М.О. Косвен : Очерки истории первобытной культуры, вид. 2, М. 1957 р. 238 ст.

2 "Сборн. Харьк. Ист. - Фил. Общ.", т. IV, ст. 44. – М. Грушевський: Історія укр. літер. І. 325.

3 Пор. Будилович: Первобытные славяне в их языкѣ, бытѣ, понятіях, 1878 р.

4 Д. Робертсон: Исторія Христіанской Церкви переклад Д. Лопухина, Спб. 1890 р. т. І ст. 221.

5 Полное собраніе русских лѣтописей, том V ст. 31.

6 Е. Аничков, ст. 107.

7 Разысканія, ст. 139, 555, 561.

8 И. Срезневскій: Об обожествленіи солнца.

*М. Помазанскій: Православноє Догматическое Богословіе, 1963 рік, ст. 9.

9 Полное собраніе русских Лѣтописей, т. І, ст. 102.

10 Ф. Буслаев: Историческая христоматія, ст. 519, 522, Москва, 1861 рік.

11 Памятники отреченной литературы, т. II, ст. 145.

12 Про Косму Індикоплевства див. Каrі Кrumbacher: Geschichte der Bysantinischen Literatur; 1897 р., вид. 2-е, ст. 412–414.

13 Памятники отреченной литературы, т. II, ст. 436.

14 Там само, ст. 443.

15 А. Афанасьев: Поэтическія воззрѣнія славян на природу, т. II ст. 164.

16 А. Афанасьев, ст. 459–460. Пор. оповідання М. Коцюбинського: "Тіні забутих предків".

17 З корпусу В. Гнатюка, ст. 112, див. – М. Грушевський: Історія української літератури, т. І ст. 208, 1923 р. Про створення світу взагалі див. – Erben: Baje slovanskoa stvoreni sveta, "Casopis M. Kr. Cesk." 1866 r.

18 Про воду взагалі див. у Литвинової про культ криниці, "Кіев. Стар." 1884 р. кн. 4.

19 М. Грушевський: Історія української літератури, т. І, ст. 272.

20 Там само, ст. 110.

21 Русскія достопримѣчательности, т. І ст. 94.

22 Видання Будиловича, 1875 р., ст. 243.

23 Про це свідчить подорожній І. Стрюйс чи Страус († 1694 року), що подорожував по Московії й написав своє "Путешествіє", перекладене на російську мову, див. "Рус. Архив" 1880 р. т. І.

24 Вовк: Студії, 1927 р., ст. 172. Гроші кидають у воду по всій Европі, також і в Канаді.

25 М. Грушевський: Історія укр. літ. 1923 р. т. І, cт. 145.

26 Про дощ та хмари див. Лавровскій: Изслѣдованіе о мифических вѣрованіях у славян в облака и дождь, "Уч. Зап. 2 отд. Спб. Ак. Наук" 1863 р. т. VII.

27 Афанасьев: Поэтическія воззрѣнія, І. 447.

28 Афанасьев: Поэтическія воззрѣнія, І ст. 447.

29 "Новая Скрижаль", вид. 17, Спб. 1908 р. ст. 414–415.

30 Д. К. Зеленин: Тотемы-деревья в сказаннях и обрядах европейских народов. М. Л., 1937 рік

31 Sobotka: Rostlinstvo v narodnim podani. "Novoceska Biblioteka", ч.22

32 А. Афанасьев, т. ІІ ст. 325.

33 Пор. мою легенду: Трепета.

34 Апокрифічна Бесіда Панагіота з Азимітом. Афанасьев II. 294.

35 Афанасьев: Поэтическія воззрѣнія славян на природу, т. II розд. 17.

36 Іпатіїв Літопис, ПСРЛ II. 155, вид. 1671 р. Пор. баладу М. Вороного: Євшан-зілля.

37 У Старому Заповіті це т. зв. мандрагори або мандрагорові яблучка, по-гебр. dudaim вживається як наш любисток, див. Книга Буття 30. 14–16. Корневище мандратори – вживалося як амулет і приворотне.

38 Н. Сумцов : Хлѣб в обрядах и Пѣснях, Харків, 1885. Ястребов: Свадебные обрядовые хлѣбы в Малороссіи, "Кіев. Стар". 1897, кн. 6.

39 В. Клінґер: Животныя в античном современном суевѣріл. Київ, 1911 рік.

40 Шеппинг Д.О.: Значеніе нѣкоторых звѣрей, птиц, и других животных по суевѣріям русскаго народа, "Филолог. Зап". 1895 р., Вороніж. В. Гнатюк: Українські народні байки (звіриний епос), "Етнограф. Збірник" 1916 р. том 37–38, тут 327 байок.

41 Труды этногр.-статист. экспедиціи, т. III ст. 265.

42 Н. Сумцов.: Туры в народной словесности, Київ 1887 р.

43 Пор. мою легенду: Зозуля. Див. І. Руденко: Про зозуль, посмітюх і гадюк. "Основа" 1862 р. кн. 9.

44 П. Мирний: Хіба ревуть воли, як ясла повні? Львів, ст. 23.

45 Пор. мою легенду: Голуб і горобець. Див. вище.

46 В. Перетц: Слово о полку Ігоревім, Київ, 1926 р., ст. 298–299. Пам. отреч. р. лит. II. 350. Барсов: Слово о полку Игореве III. 416–417.

47 М. Драгоманов: Байка Богдана Хмельницького, "Сѣв. Вѣстник" 1885 р., див. "Розвідки" т. II. Пор. мою легенду: "Прощу, та не забуду."

48 Пор. мою легенду: Святий Юрій і змій. Див. "Слово Істини" ч. ч. 16, 19, 1949 рік.

49 Див. цінну працю, Д. Шестаков: Изслѣдованія в области греческих народних сказаній о Святих. Варшава, 1910 р. Тут і рясна література.
УКРАЇНСЬКА МІТОЛОГІЯ.

1 Про походження окремих релігійних термінів див. у моїй праці "Життя слів", що друкувалася в "Рідній Мові" за 1935–1937 роки, де розповідаю про них докладніше. Це етимологічно-семантичний словник української мови, який друкується тепер (з 1963 р.) в "Вірі й Культурі".

2 Про Володимирових богів див. Проф. Корш : Владиміровы боги, "Сбор. Харк. ист.-фил. Общ". 1908 р. т. 18. –

Е. Аничков: Old Russian Pagan Cults, в трудах 3-го Міжнаро. Конгресу Історії Релігії в Оксфорді. – Його ж : Боги Владиміра по свидѣтельству Лѣтописи, "Язичество и древняя Русь", 1914 р. ст. 308–328. – Л.А. Булаховський : Лінгвістичні уваги про міфологічні назви "Слова о полку Ігореві", див. "Мовознавство", Київ, 1959 р., том XV ст. 21–32.

3 Мочульскій В.: О мнимом дуализмѣ в мифологіи славян, "Русск. Фил. В". 1889 р. кн. 2 ст. 153–204. – М. Грушевський: Історія України-Руси, т. І вид. 2 ст. 284.

4 М. Драгоманов: Дуалістичне сотворення світу, 1893 р., "Розвідки", т. III. – Мочульскій В.: Апокрифическое сказаніе о созданіи міра, 1896 р.

5 П. Мирний: "Хіба ревуть воли як ясла повні". Львів, ст. 25.

6 Тихонравов: Лѣтописи русской литературы, IV. 3, ст. 89. Буслаев, Христоматія, ст. 552.

7 Лѣтописи рус. лит., т. V. 2, ст. 5.

8 "Рус. Фил. В", т. 35, ст. 234.

9 Літературу див. нижче, в XII розділі. Крім того: Г.М. Барац: Библейско-агадическія параллели. 1908 р.; О составителях Повѣсти временных лѣт и ея источниках, преи-мущественно еврейских, Берлін, 1924 р. – Карѣев Н.: Главные антропоморфическіе боги славянскаго язичества, "Филолог. Записки", Вороніж, 1872 р. кн. 5. – Е.Ф. Карскій: Бѣлоруссы, т. III ч. І. ст. 33–37. – А. Кирпичников: Что мы знаем достовѣрнаго о личных божествах славян, "Журн. Мин. Нар. Просв". 1385 р. кн. IX. ч. 241. – В. Корш: Владиміровы боги, "Пошана", "Собрн. Харьк. Ист. – фил. Общ." т. 18, 1909 р. – Л. Леже: Славянская мифологія, 1908 р. переклад, редакція й додатки проф. Шляпкина. – В. Перетц: Поганські боги в "Слові", див. його працю "Слово о полку Ігоревім" 1926 р. ст. 69–80. – Сребрянскій: Мифологія Слова о полку Игоревѣ, "Изв. Ист. – Фил. Инст. кн. Безбородко" т. XV, 1895 р. – Шептинг Д.О.: Наши письменные источники о языческих богах русской мифологіи, "Фил. Зап". 1886 р. кн. 6. – Іван Левіцький: Світогляд українського народа, ескіз української міфології, Львів, 1878 р. – М. Костомаров: Славянская мифологія, 1847 р. – Я. Головацкій: Очерк мифологіи. 1860 р. – Кагаров: Замѣтки по русской мифологіи, "Изв. отд." 1919 р. кн. 1.

10 Про Сварога див. Богдан Кравців: До проблеми Тура-Сварога-Трояна. "Америка", Філаделфія, 1952 р., 16 ст. Тут і література.

11 Про Перуна в нас існує вже не мала література. Крім вищеподаної загальної літератури, зазначу ще: St. Rozniecki: Perun und Thor, "Arch. für El. Ph". ч. 23, 1902 р.: рецензія на цю працю К.Ф. Тіандерав "Извѣстіях отд. рус. яз. й сл." 1903 р. т. 7 кн. 3. – Йордан Иванов: Культ Перуна у южных славян, "Извѣстія" 1903 р. кн. 4. – Державин Н.С.: Перун в языковых й фольклорных переживаніях у славян, див. "Язык и литература" т. ІІІ. – Кравців Б.: Про Перуна – дуба і громовержця, "Америка" за 3. III. 1950 р., Філаделфія.

12 Афанасьев, т. І ст. 250.

13 Пор. Лев Толстой: "Отрочество" (II: Гроза): "Кучера при каждом ударѣ грома снимают шапки и крестятся. Гнѣв Божій! Как много поэзіи в этой простонародной мысли!"

14 В Словнику Памви Беринди 1627 року на ст. 153 є слово "Перунъ-громъ".

15 Бодянський О.: О тождествѣ славянских божеств Хорса и Даждьбога, "Чтенія Общ. ист. и др. р." 1846 р. кн. 2. – Про Даждьбога див. В. Перетц: "Слово о полку Ігоревім" ст. 77-78.

16 Кравців Б.: Про Волоса-Хорса. "Америка" ч. 9 (59) 1950 р. Філаделфія.

17 Пор. в Іпат. Літ. ст. 10: І начаша скот брати от мужа по четири куни.

18 Афанасьев, І. 474.

19 Про Велеса див. вище загальну літерагуру. Див. ще. Тоbоlkа: Воh Vеlеs. – В. Перетц: "Слово о полку Ігоревім", 1926 р. ст. 74–77.

20 Афанасьев. І. 697. Терещенко. VI. 39 М. Грушевський: Іст. укр. літ. І. 193. Е. Аничков, ст. 39, 40, 106.

21 В. Петр: Стрибог, "Изборник Кіевскій в честь проф. Флоринскаго" 1904 р. – Б. Кравців: Про Стрибога й Коструба, "Америка" за 17. II. 1950 р., Філадельфія.

22. Афанасьев, II. 267. Куліш, І. 177.

23 История Культури древней Руси, М. 1948 р. т. І ст. 108.

24 Там же, т. ІІ ст. 69, 1951 рік.

25 Кrоnіkа роlska І. 146. Фаминцын, ст. 255.

26 Вс. Миллер : Лада, "Энц. Словаръ" Брокгауза, 1896 р. півт: 33 ст. 234–235. – А. Фаминцын: Богиня весни в пѣснях и обрядах славян, "Вѣстник Европы" 1885 р. кн. VII–VIII.

27 Єфименко П.: О Ярилѣ, языческом божествѣ русских славян, "Зап. Имп. Р. Геогр. Общ. по отд. этногр." 1868 р. т. II ст. 79–112. – Яцимирскій А. Й.: Ярило, "Энц. Слов. Брокг. 1904 р. півт. 82 ст. 807–808.

28 Лѣтописи русской литературы, т. V. 2, ст .5. Афанасьев, т. І. ст. 128.

29 Афанасьев, т. II. 618.

30 Пор. Б. Кравців: "Збыся Див, кличеть верху древа". "Америка" 1950 р. 20. І, Філаделфія.

31 Фаминцын, ст. 236. Петрушевич: Общер. дневник.

32 Пор. Н.Ѳ. Сумцов: Тур в народной словесности, "Кіев. Стар." 1887 р. кн. І.

33 Памятники XII в. ст. 179. Афанасьев, т. III. ст. 416.

34 Афанасьев, т. IIІ. ст. 368, 388, 345.

35 Див. Д.О. Шеппинг: Опыт о значеній Рода й Роженицы, "Временник" 1851 р., Москва. Vа1jаvес: О Rodjenicach ili Sudjenicach, II. Памятн. церк. учит. лит. IIІ. Лѣтопись Тихонравова, т. IV. Поливка: Новыя данныя для исторіи Рожаниц, "Этногр. Обозр"!

36 Памятники стар. рус. литерат., т. III. ст. 119.

37 Потебня А.: О Долѣ и сродных с нею сушествах, див. "О нѣкоторых символах в славянской народной поезіи", 1867 р., 2 видання 1914 р. – А. Н. Веселовскій: Судьба-Доля в народних представленіях славян, "Разысканія в области духовнаго стиха", "Сборник отд. рус. яз. и словес." т. 46, 1890 р. ст. 172–216. – Иванов П: Народные разсказы о Долѣ, "Сборник Харьков, историко-филолог. общ.", 1892 р., т. IV. – Сонни : Горе и Доля в народной сказкѣ, "Кіев. Унив. Изв." 1906 р. кн. 10, також у збірнику "Еранос". – М. Грушевський: Исторія украин. литературы, т. І. ст. 334, 1903 р.
УКРАЇНСЬКА ДЕМОНОЛОГІЯ.

1 Про українську демонологію див. праці: Ф. Рязановскій: Демонологія в древней русской литературѣ М. 1916. – Милорадович: Замѣтки о малорусской демонологіи, "Кіев. Ст." 1899 р. кн. 8; диві ще Харківський "Сборник" т. 10. – Онищук О.: Матеріяли до гуцульської демонольогії, "Етноґр. Зб". т. XI. – Гнатюк В.: Знадоби до української демонольогії, "Етноґр. Зб." т. 33–34. Львів, 1912 рік. – Д. Щербаківський: Сторінка з української демонології, "Наук. Зб." 1924 р.

2 Це велет, велетень, яких плутають з великий, і неправильно пишуть велит, велитень.

3 Про домовиків див. статтю Ю.А. Яворського в "Живая Старина" 1897 р.

4 Пор. "Лісова пісня" Л. Українки, Кущ оповідає: "Цапа чорного держить при конях, щоб я мав на чому їздить. Я блискавкою мчу було на цапі, а коники стоять собі спокійно".

5 А. Конан Дойл: Загублений світ М. 1956 р. ст. 80.

6 Див. А.Н. Веселовскій: Генварскія русаліи и готскія игры в Византіи, "Разысканія в области духовнаго стиха" XIV.

7 Життя русалок, і взагалі домових, лісових і польових Духів добре описала Л. Українка в своїм драматичнім творі "Лісова пісня" 1911 р. Тут давні вірування волиняків.

8 М. Грушевський: Історія укр. літ. І. 313.

9 П.В. Владиміров: Введеніе в исторію русской словесности, 1896 р. ст. 42. – Сумцов Н.Ф.: Злычни в бочкѣ, "Сборник в честь Анучина", М. 1913 р.

10 П. Знаменскій: Руководство к Русской Церковной Исторіи, Казань, 1878 рік, ст. 255–256.

11 Див. Іст. укр. літ. М. Грушевського, т. І ст. 336–338, 1923 р. Див. казку Ох в творах М. Коцюбинського.

12 Наше повір'я про попелюх подає рос. письменниця Вербицька в свойому романі "Ключі счастья".

х же описує Леся Українка в "Лісовій Пісні" 1911-го року.

13 Зотов В.: Документальная исторія чорта "Истор. Вѣстник" 1884 р. кн. 1.

14 Див. мою статтю: "Лайка в українського народу, роман Уласа Самчука "Кулак", в "Рідній Мові" 1937 р. ст. 305–318, 319–328 і 357–364.

15 Див. "Граматика української мови" Ол. Павловського, перевидав проф. Іван Огієнко, Київ, 1918 р.

16 П. Знаменский: Руководство, ст. 538–539. – Див. ще Е. Голубинскій: Каноннзація, ст. 439– 440: Указ Св. Синода 1737 р. про суєвір'я.

17 Гаркави: Сказанія мусульман, писателей, ст. 265.

18 Є. Голубинскій: Исторія Русской Церкви, М. 1901 р., т. І вид. 2, ст. 240. В Галичині знайдений т. зв. Збруцький ідол. Див. "Исторія культури древней Руси", М. 1948 р. ,т. І ст. 159.

19 Памятники старинной русской литературы, т. III ст. 119.

20 Див. проф. Айналов : Изображенія дреине-русских богов, "Отчет Спб. Университета", 1904 р. Малюнки ідолів західніх слов'ян подає L. Leger: Mythol. Slave, Париж, 1902 р.

21 Саstrеn: Vorlesungen über die Finnishe Mythologie, Спб. 1853 р., ст. 193–231.

22 Аничков, ст. 346, 351.

23 Літературу про кам'яних баб див. у Грушевсього: Історія України-Руси, вид. 2, т. І ст. 485.

24 И. Срезневскій: Святилища й обряды языческаго богослуженія древних славян по свидѣтельствам современным и преданіям. Харків, 1846 р. – Изслѣдованіе о языческомъ. богослуженіи древнихъ славянъ, Спб. 1848 р. – Динцес Л.А.: Дохристианские Храмы Руси в свете памятников к народного искусства. "Сов. этн." ч. 2. 1947 рік.

25 Гаркави: Сказанія мусульм., 125, 139–140. – Ал. Фаминцын , ст. 28–29.

26 Е. Голубинскій: Исторія Р.Ц. 1. 625.

27 А. Фампнцын, ст. 30.

28 Е. Голубинскій: Исторія Р.Ц. І. 241, 242.

29 Оригінал і переклад цієї Саги видрукував о. Сабинин у "Русск. Истор. Сб. Общ. Ист. и Древн. Росс." т. IV кн. І, Москва, 1840 р.

30 Штриттер: Извѣстія Византійских историков, III, 39.

31 Гаркави: Сказаніе мусульм., 95.

32 Фаминцын, ст. 34–35. Гаркави, ст. 95–96.

33 А.А. Шахматов: Как назывался первый русскій Мученик", "Извѣстія" 1907 р. за травень, серія VІ-та.

34 Пономарев: Памятники, І, ст. 136.

35 Гаркави: Сказанія мусульманських писателей. ст. 269.

36 Памятники, XII в., ст. 179.

37 Тихонравов: Лѣтописи русской лит. IV. 3, 89. – Фаминцын, ст. 35–36, 60.

38 Фаминцын, ст. 30

39 Там само, ст. 55, 59.

40 Е. Аничков, ст. 300.

41 Кrоnіkа Роlska І. 146.

42 И.Ф. Наживин у своєму романі 1925 р.: "Неглубокоуважаемые" на ст. 298 пише: "В жертву Перуну приносились только дубовые плахи, которые неугасимо, день и ночь, курились перед его изображеніем". Джерела для цього мені не відомі.

*М. Брайчевський: Коли і як виник Київ. Київ 1963 р. ст. 106. – М. Каргер: Древний Киев. М. 1958 р., том І ст. 105–107.

43 Гаркави: Сказаніе мусульм. ст. 265, або в виданні Хвольсона ст. 30–31.

44 Аничков, ст. 164, 165.

45 Про скоморохів див. Фаминцын: Скоморохи на Руси, Спб. 1889 р.

46 П. Владиміров: Введеніе, ст. 43.

47 Е. Голубинскій: Исторія Русской Церкви, про волхвів див. ст. 211–214 т. І ч. 7 вид. 2.

48 А.И. Соболевскій: "Чтенія Общ. Нест. Лѣт.", Київ.

49 П. Владиміров: Древняя русская литература, Київ, 1901 р. ст. 86.

50 Алмазов: Тайная исповѣдь в Православной Церкви, 1894 р., т. III, від. IV № 6.

51 Костомаров: Славянская мифологія, 97.

52 Алмазов А.И.: Врачевальныя молитвы. "Лѣт. ист.-фил. Общ. при Новорос. ун." V.

53 Н. Сперанскій: Відьмы и колдовство, М. 1906. – С. Смирнов: Бабы богомерзкія, див. "Сборник статей, посвященных В.О. Ключевскому", М. 1909 р.

Про відьом див. ще: Антонович В.Б.: Колдовство. Документи, процессы. Изслѣдованія. Спб., 1887 р., дуже цінна праця. – Довнар – Запольскій М.В.: Чародѣйство в Сѣверо-Западном Краѣ в ХVII–ХVII вв., Этногр. Обозр." ч. 2. 1890 р. – Ефименко П.С.: Суд над вѣдьмами, "Кіев. Старина" 1883 рік кн. XI. – Канторович Я.: Средневѣковые процессы о вѣдьмах. Вид. 2, Спб. 1899 рік. – Дм. Кравцов: Брюховецький і відьми, "Україна" 1927 р. кн. 5. – Сумцов Н.Ф.: Колдуны, вѣдьмы и упыри (библ. указатель), "Сборнік Харк. ист.-фил. Общ.", Харків, 1891 р. т. 3.

54 Літопис Грабянки, ст. 197. – М. Костомаров: Руина, ст. 210.

55 Пор. оповідання Гр. Квітки-Основ'яненка: "Конотопська відьма". – Див. іще В.Б. Антонович: О колдовствѣ в Юго-Западной Руси до начала ХІХ-го вѣка, Київ.

56 "Новое Русское Слово" 1957 р. ч. 16134, Нью-Йорк.

57 П. Владиміров: Введеніе, ст. 45.

58 Про цього вовкулаку див. М. Драгоманов: Шолудивый Буняка в украинских народних сказаніях, 1887 р.; передруковано в українському перекладі в т. II його Розвідок.

59 Іпат. Літ. ст. 528. Але не виключене, що Митуса був не поетом, а просто "словутьним півцем" Перемиської Катедри, знаним співаком з хору.

60 Ілля Киріяк: Сини землі, 1939 р., т. І ст. 205.

61 П. Владимиров: Древняя русская литература, 1907 р., ст. 86.

62 Про закляття див. Л.Н. Майков: Великорусскія заклинанія, Спб., 1869 р., тут 372 числі. – В 1872 р. вийшов т. І Трудов П. Чубинського, а в ньому збірка заклять. – Єфименко П.С: Сборник малороссійских заклинаній, "Чтенія М. О. И. Д. Р." 1874 р. кн. І, тут 212 чисел. – М. Крушевскій: Заговори, как вид русской народной поэзіи, "Варш. Унив. Изв." 1876 р. кн. 3. – Владиміров П.: Введеніе в исторію русской словесности, 1896 р.

– Вс. Миллер: Ассирійскія заклинанія и русскіе народные заговоры, "Рус. Мисль" 1896 р. кн. 7. – Н. Сумцов: Пожеланія и проклятія, преимущественно малорусскія, "Сборник Харьк. Ист. – Фил. Общ." т. IX, 1896 р. – Ѳ. Зелинскій: О заговорах, Харків. "Сборник" 1897 р. т. X. – А. Ветухов: Заговоры, заклинанія, обряды и другіе види народнаго врачеванія, основанные на вѣрѣ в силу слова, "РФВ" 1901–1907 (праця недокінчена). – Романов: Бѣлорусскій сборник, 1891 р. вип. 5, усіх заговорів 824. – Н.Ф. Сумцов: Заговори, бібліографічний покажчик, Харків, 1892 р.

Див. ще: Алмазов А.И.: К исторіи молитв на разные случаи, "Лѣт. ист. фил. Общє при Новорос. Ун.", від III, Одеса, 1896. – Н.Н. Виноградов: Заговоры, обереги, спасительныя Молитви, "Живая Старина" 1908 рік. – Проф. Довнар – Запольскій, Чародѣйство в Сѣверо-Западном Краѣ в XVII–XVIII вв., "Этн. Обозр." ч. 2. – Елеонская Е.Н.: Вредоносные заговоры из Сборника XVII в. "Slavіа" 1929 р., Прага. – Иващенко: О южно-русских шептаніях, "Труди III Арх. Съѣзда" т. 2, Київ, 1878 рік. – Познанскій Н.Ф.: Заговоры, "Зап. ист.-фил. Фак. Спб. ун." ч. 136, Спб. 1917 рік. – В.Н. Златарскій: Клятва у языческих болгар, "Сборник статей, посвященных В.И. Ламанскому" ч. І, Спб. 1907 р. ст. 251–260. Див. ще "Виз. Врем." том V. – Євген Онацький: Зурочення, "Збірник Укр. . Наук. Інст. в Америці", Прага, 1939 р., ст. 158–167.

63 В. Златарскій : Клятва у языческих болгар, "Византійській Временник" том V ст. 126.

64 П. Владиміров: Древняя русская литература Кіевскаго періода. Київ, 1901 р., ст. 86.

65 Е. Голубинскій: Исторія Рус. Церкви, т. І ст. 623. Вѣдьство – це відунство, ворожбитство.

66 Акты историческіе, IV. 5.

67 Памятники Кіевской Временной Коммиссии, III. 18.

68 Памятники отреченной литературы, т. II ст. 353–359. Афаяасьєв, І. 420.

69 Див. праці проф. А.И. Алмазова: Исторія чинопослѣдованій Крещенія й Миропомазанія, Казань, 1885 р. – Його ж: Тайная Исповѣдь в Православной Восточной Церкви, т. І–III, Одеса, 1894 р. – Його ж: Чин над бѣсноватым, Одеса, 1901 рік.
ЖИТТЯ ЛЮДИНИ В ОБРЯДАХ І ПОВІР'ЯХ.

1 Малинка: Родини й хрестини, "Кіев. Стар". 1898 р. – Ящуржинскій X.: Повѣрья и обрядности родин и крестин, "Кіев. Стар." т. 42. – И.И. Срезневскій: Роженицы у славян и других языческих народов. "Архив" Калачева, кн. II, і окремо, – Москва, 1855 рік.

2 Пор. оповідання Стороженка "Суджена".

3 Література про українське весілля дуже велика, подаю тут найголовніше. Боплан: Опис України, 1650 р., дає добрий опис весілля (Веаuрlаn: Dеscriрtіоn dе'1 Ukraіnе). – Гр. Калиновський: Описаніе свадебных украинских простонародных обрядов, Спб. 1777 р., див. "Сборник" Харк. т. III, 1889 р. – Ефименко Е.: Народныя юридическія воззрѣнія на брак, "Знаніе" кн. І, 1874 р. – Н.Ф. Сумцов: О свадебных обрядах, преимущественно русских, Харк. 1881 р.; К исторіи южно-русских свадебных обычаев, "Кіев. Стар." 1883 р. кн. II; – Религіозно-миѳическое значеніе мало-русской свгдьбы, "Кіев. Стар". 1885 р. кн. 3. – Елена Маркович: Свадебныя пѣсни Елисаветградскаго уѣзда, "Степ" 1886 р. – Янчук Н.: Малорусская свадьба в Корницком приходѣ Сѣдлецкой губ. Москва, 1886 р. – Roszkiewicz O.: Obrzȩdy i piesni weselne ludu ruskiego we wsi Lolinie, Краків, 1886 р. Колцуняк Н.: Весілля в Ковалівці, Коломийського повіту, "Правда", Львів, 1890 р. кн. 9 і 1891 р. кн. 7. – Вовк Хв.: Rites et usages nuptiaux en Ukraine, "L' Anthropologie" 1891 р. 2, 1892 р. 3, Париж; українською мовою передруковано в "Студії" 1927 р. Ст. 215–337 – це найцінніша розвідка про український шлюб. – Свадебные обряды в Угорской Руси, "Живая Старина" 1892 р. – А. М. Лобода: Русскія былины о сватовствѣ, Київ, 1904 р., дисертація. – Охримович: Значеніе малорусских свадебных обрядов и пѣсни в исторіи зволюціи семьи. "Этногр. Обозр." т. IX. – П. Литвинова: Весільні обряди в Чернігівщині, "Мат. до укр. етногр." т. ІІІ. – В. Гнатюк: Бойківське весілля в Мшанці, "Мат. до укр. етн." г. X. – Див. ще М. Грушевський: Історія України-Руси, вид. 2, т. І ст. 300–301, 532–533 № 46. – Ящуржинскій: Лирическія малорусскія пѣсни, преимущественно свадебныя, Варшава, 1880 р. – Проф. М.В. Довнар-Запольскій: Бѣлоруськая свадьба в культурно-религіозных пережитках, "Этногр. Обозр." кн. 16, 17, 19, ч.ч. 1, 2, 4, 1893 рік. – П.И.: Народные обычаи, повѣрья, примѣты, пословицы и загадки, относящіеся к малорусской хатѣ, "Харьк Сборник" 1889 р. вип. 3. – Кагаров Е.Г.: Состав и происхождение свадебной обрядности, "Сборник Музея антропологии" т. VIII, Л. 1929 рік. – Є. Онацький: Символіка коровая в українському весіллі, "Нові Дні" 1955 р. ч. 63. – Ruskoje wesile, opysanoje czerez J. Lozinskoho, Перемишль, 1835 р.

4 М. Возняк: Пробудження Галичини, ст. 98.

5 Потебня: О миѳическом значеніи нѣкоторых повѣрій и обрядов, "Чтенія М. О. И. Др." 1865 р. кн. 3.

М. Костомаров: Об историческом значеніи русской народной поэзіи, 1843 р. – М. Драгоманов: Малорусскія народныя преданія и разсказы. Київ, 1876 р. – Булашов Г.О. Украинскій народ в своих легендах и религіозных воззрѣніях и вѣрованіях, Київ, 1908 р.

6 Порфирьев: О почитаній среды и пятницы в древнем русском народѣ, "Православний Собесѣдник" 1859 р. кн. І.

7 Пор. оповідання Стороженка "Суджена".

8 М. Возняк: Історія української літератури, І. 147.

9 І. Крип'якевич: Історія України, ст. 57.

10 Н. Костомаров: Руина, 1882 р., ст. 678.

11 Там само, ст. 670.

12 Видання "Общества Любителей Древней Письменности", вип. 26, 56, 69, л.л. 276–28.

13 М. Сперанскій: Гаданіе по Псалтыри, "Пам. Древн. Письм." Спб., 1899 р. т. І.

14 Це гуцульське гадання, пор. оповідання М. Черемшини: Бо як дим підіймається.

15 Пор. Вербицкая: Исторія одной жизни.

16 Про народні лікування пор. Л.Ѳ. Змѣев: Русскіе врачевники, 1896 р.

17 В. Снегирев: Вѣра в сны. – Дохман: Сновидѣнія, и значеніе их, как предвѣстников болѣзней, 1890 р. – П. Вяземскій: Замѣчанія на "Слово о полку Игоревѣ" 1875 р., ст. 265–271. – В. Перетц: Слово о полку Ігоревім, Київ, 1926 р. ст. 238–259. – Рождественскій Н.В.: вѣщіе сны, Спб. 1897 р., 64 сторінки. – Арх. Михаїл: Духовний світ, Торонто, 1961 рік.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка