Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст реліг моногр. Видання друге. К.: Ат "Обереги", 1994. 424 с



Сторінка5/22
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

5. Дуалізм у дохристиянському віруванні.

Уже первісна людина добре бачила боротьбу Добра й Зла в світі, сприймала її до свого світогляду /90/ й достосовувалася до неї в своєму житті. Людина бачила в житті і в довкільній природі зміну дня ніччю, літа зимою, тепла холодом, світла темрявою, а звідси виникала й думка взагалі про боротьбу Зла з Добром; пізніше постали оповідання про боротьбу Св. Іллі зо зміями й дияволами, Юрія з драконами й т. ін.

Густинський Літопис XVII в. пише: "Два суть бози: Єдин Небесний, другий во аді" (ПСРЛ 11. 273). Старші наші вчені знаходили дуалізм у нашій мітології, але новіша наука його відкидає3. Так, якогось спеціяльного бога Зла в нас удавнину не було, але були небезпечні людині менші злі сили. Перетворення цих сил на бісів чи дияволів сталося вже за християнського часу, але головний поміж ними чорт був іще задовго до Християнства, а саме воно принесло до готового тільки нові гебрейсько-грецькі назви: диявол, демон, сатана. Дуалістична наука заносилася до нас дуже рано, ще за часу, коли ми жили при Дунаї разом з тими слов'янами, що пізніше подалися на південний захід. Візантія висилала сюди всяких єретиків, – маніхеїв, павлікіян і т. ін., які й сіяли скрізь свій філософський дуалізм. Маніхейська наука про дуалізм відродилася в болгарському богомильстві.

Вплив болгарського богомильства на нас розпочався дуже рано, і далі йшов без перерви. Уже походи князя Святослава († 972) заразили його військо богомильським дуалізмом, а купці підтримували його завжди. Богомили (богумили) навчали, що ввесь цей світ, усе видиме й матеріяльне – землю, рослини, звірів, птахів, каміння, людей, /91/ – усе це створив Сатанаїл, і тому світ і грішний, тому і гине в гріхах. Це від Сатанаїла пішло в світі все зле та темне. Бог створив тільки світ духовий і Рай, створив душу. І в світі точиться вічна боротьба Добра зо Злом, Бога й сатани, у світі вічний дуалізм.

Оповідання про створення Сатанаїла попало навіть до нашого Початкового Літопису (986 рік, Іпат. Літ. ст. 58–59), який подає, що той був створений четвертого дня творення світу: "Видів же первий от Ангел, старійшина Чину ангельську, помисли в собі, рек: Сниду на землю, і приіму землю, і поставлю престол свой на облаціх сіверських, і буду подобен Богу. І ту абьє сверже и (його) с Небеси, а по нем спадоша, іже биша под ним Чин десятий. Бі же ім'я противнику Сатанаїл, в неже (на його місце) місто постави старійшину Михаїла. Сотона же, грішив помисли своєго і отпад Слави первия, наречеся противник Богу".

У Літопису ж волхв розповідає про дуалістичне створення людини таке передання (під 1071 р., Іпат. Літ. ст. 124): "Мився Бог в мовьници (лазні) і, воспотився, отерься віхтем, і сверже с Небеси на землю. І распреся (посварився) Сотона с Богом, кому в нем створити человіка. І створи дьявол человіка, а Бог душю в онь (в нього) вложи, тим же, аще умреть человік, в землю ідеть, а душа к Богу".

Дуже давня і українська легенда апокриф про дуалістичне створення людини. Ось вона: Бог належно виліпив людину з глини, та й поставив сушитися, але наказав собаці стерегти її. Собака довго стеріг, а вкінці заснув. Диявол підгледів, і коли побачив, що собака заснув, то підійшов до людини, розірвав у неї груди й наплював туди. Запримітивши таке, Бог удихнув у людину душу живу. Але все ж таки в людину було заложено Боже й дияволове, /92/ і людина ще й тепер, кашлявши, харкає4.

У творах Панаса Мирного подається багато первісних вірувань, у тому й дуалістичні. Напр.: "Як побачить Бог, що сатана вмішається в його Святе діло, почне світом каламутити, то й шле Святого Ілію на вогненній колесниці вбити сатану. Ото як Ілля котить, то грім гремить, а як стрельне вогняною стрілою, то блискавка заблисне"6.

Про сотворення людини за апокрифами богумилів див. у М. Возняка "Історія укр. літератури" т. І ст. 109.

Кидається в вічі, що серед Вищих Сил у нас вдавнину було сотворено багато персоніфікованих шкідливих осіб, як Біда, Голод, Мара, Мороз, Посуха й т. ін. Вони скрізь підстерігали людину й шкодили їй.


6. Згадки про божків по давніх пам'ятках.

Деякі давні пам'ятки, а їх немало, згадують різних наших стародавніх богів. Так, у договорі кн. Олега з греками 907-го року згаданий Перун і Велес; у договорі 944 р. Ігоря з греками згаданий Перун, а в договорі з ними ж кн. Святослава 971 р. знову Перун і Волос. Під 980 р. Початковий Літопис розповідає, що князь Київський Володимир, почавши княжити, поставив у Києві на холмі поза своєю палатою ідоли богів: "Перуна і Хорса, Даждьбога і Стрибога, і Симарегла, і Мокошь", – це вже Київський Олімп.

В "Слові о полку Ігоревім", пам'ятці певне 1187 року, згадані боги: Стрибог, Даждьбог, Велес, Хорс, /93/ Див, Обида, Желя, Троян. В апокрифі XII віку "Хожденіє Богородиці по мукам" читаємо, що люди "человіческіє імена Трояна, Хорса, Велеса, Перуна на боги обратиша" (видання Срезневського в "Изв. Акад. Н." т. 10).

У "Слові нікоєго Христолюбця" XI віку найповніше подано списка слов'янського Олімпу: "Вірують в Перуна, і в Хорса, і в Мокошь, і в Сима, і в Регла, і в Вили, їх же числом тридевять сестриниць глаголять (кажуть) невігласи, і мнять богинями..., і огневі моляться, зовуще єго Сварожичем... і Вилам, і Мокоші, і Симу, і Реглу, і Перуну, і Роду, і Рожаниці, і всім тим, іже суть тим подобні"6.

Пам'ятка десь чи не XII віку, але відома "нам у спискові XVI віку: "Слово і откровеніє Св. Апостол" твердить, що люди звуть "боги многи: Перуна і Хорса, Дія і Трояна, і інії многі... То человіци били суть старійшиі... Хорс в Кипрі". В Густинському Літопису XVII віку згадуються ще Купайло, Ладо, Коляда, Позвизд7.

Є багато ще й дрібніших згадок про слов'янських богів по різних давніх пам'ятках. У Житті князя Володимира: "А Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи". Проложне життя його ж: "Ізбі вся ідоли: Перуна, Хорса". У Житті Авраамія, Ростовського Чудотворця, читаємо, що при ньому "чюдський конец (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу". Паісіїв Збірник XIV в. ганьбить тих, хто вірує "в Перуна, і в Хорса" (Пам. Учит. лит. III. 224). "Бесіда трьох Святителів" подає, що "два ангела громная єсть: елленьский старец Перун і Хорс жидовин"8.

/94/ В Уставі Св. Сави ставиться питання: "Ли (чи) молилася єси Вилам, ли Роду й Роженницам, і Перуну, і Хурьсу". Слово Св. О. нашого Івана Златоустого: "А друзі віруюють в Стрибога, Даждьбога і Переплута" (Памятники учит. лит. ІІІ. 258). Слово Св. Григорія Богослова: "І нині по українам (по окраїнах) моляться єму, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші" (Памятники, III. 235).

Оце головні найдавніші джерела, в яких згадується про наших стародавніх богів. Джерела ці не все певні, але їх не мало. Наукова література про них не мала9, але все таки вони ще чекають глибшого вивчення, головно всі разом, цебто мітологія в цілості.

Богів було в нас багато, на що не раз натякають пам'ятки, – це все були малі боги, може й місцевого /95/ почитання. "Бозі ваші – древо суть", говорить князю Володимирові папський посланець, натякаючи цим на численність цих богів. Як твердить проф. Е. Аничков (ст. 352), біля Києва, недалечко села Берестова, був священний гай, а на схилах під цим гаєм знаходилися печери, в яких береглися Київські боги. Пізніше на цьому місці розбудувалася Печерська Лавра.

Тепер коротко розповім про всіх наших дохристиянських богів, про кожного з них зокрема.



ГОЛОВНІ ДОХРИСТИЯНСЬКІ БОГИ.
1. Сварог.

В науці остаточно не встановлено, чи слов'яни мали розуміння Єдиного Бога, бо всі свідчення говорять про них, як про мнобожників. Грецький письменник VI віку Прокопій у своєму творі "Про готську війну" III. 14 подає важливу звістку про слов'ян та антів, що вони почитали Єдиного Бога: "Єдиного Бога, що посилає блискавку, признають вони владикою всіх". Так само історик XII ст. Гельмольд (І. 83) розповідає про віру балтійських слов'ян і твердить, що вони признають одного Великого Бога, що є богом землі та Неба.

Початковий наш Літопис також, оповідаючи про договори з греками, подає ніби звістку про Одного Бога в киян, але дуже неясно. В договорі князя Ігоря з греками (944–945 р.) читаємо про того, хто порушить цей договір: "Да будеть клят от Бога, і от Перуна". А в договорі Святослава 971 р.: "Да імієм клятву от бога, в єго же віруєм, в Перуна, і в Волоса, скотья бога" (ПСРЛ І. 31). Тут вираз "от бога" неясний, бо може бути й "от Бога" для християнської частини. Дослідник А. Фаминцин бачить тут верховного бога, окремого від Перуна й Волоса (ст. 141).

/96/ Розуміння Неба первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього йде їм світло та дощ, тому й обожили його з найдавнішого часу. Небо – це все те, що над нами. Так само й слов'яни почитали Небо й молилися до нього. За вірою наших предків, Небо – це місце, де живуть боги, це Палата Божа, а зорі – це вікна, в які вони виглядають на світ. На Небі все добре, бо Боже, а звідси наша стара поговірка: Живе, як у бога за дверима, або: Батьки раді своїй дитині й Неба прихилити. На всяку їжу в нас кажуть: Дар Божий. Розуміння "Небо", "Небеса" слов'яни мали своє ще задовго до прийняття Християнства, і грецьке nefos не змогло виперти його.10

Можливо, що напочатку єдиним головним богом був у нас Сварог, бог Неба, сам Небо й світло. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог – батько сонця й вогню, і вже від нього пішли всі інші боги, як Сварожичі. Даждьбог, бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, а світом правлять його діти, Сварожичі. Слово "Сварог" зв'язують з індійським svar, svarga – Небо, сонце, соняшне світло (правда, В. Ягіч виводив його від слов'янського "варити").

В Іпатієвому Літопису під 1114 роком читаємо, що по Сварозі "царствова син єго, іменем Солнце, єго же наричють Дажьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог, бі бо мужь силен". В цьому місці цього Літопису подається уривок з візантійського хронографу VІ-VІІ віку Іоана Малали про Гефеста й його сина Геліоса, і, цікаво, що наш Літописець Гефеста переклав Сварог, а Геліоса – Даждьбог, "син Сварогов". Це переклад десь X віку. /97/ В Слові XI віку "Како первое, погани суще, язиці (народи) кланялися ідолом", за списком XIV віку, вогонь зветься Сварожичем: "І огневі Сварожиці моляться".

Свого часу В. Ягіч у свойому журналі сильно удоводнював, що Сварог не був найвищим богом у слов'ян, що до давніх пам'яток він попав тільки випадком; крім того, це був ніби бог північний, новгородський, а не південний. Такої ж думки тримається й Е. Аничков у своїй дисертації 1914 р.: "Язычество и древняя Русь"; він твердить, що Сварог взагалі не був богом, а назва постала від Сварожич, що визначала священний вогонь біля стодоли, і тому його нема серед Володимирових богів, хоч його почитали хлібороби. Але не всі погоджуються з думками Ягіча, напр. М. Грушевський (див. Історія І. 530), і Сварог таки позостається господарем українського Олімпу.

В науковій літературі Сварог – це бог вогню, тому він опікун ковальства і ковалів, а також опікун ремесла, шлюбу і родинного щастя. У грецькій мітології йому відповідні боги Гефест і Прометей.

Щодо ковальства, то в Християнстві покровителем ковальства, замість Сварога, стали Святі Кузьма і Дем'ян (пам'ять 1–14 листопада).
2. Перун.

У X віці в нашій українській мітології перше місце займає вже не Сварог, але Перун11, відомий /98/ і іншим слов'янським народам, а також литовцям Перун головно бог грому й блискавки, володар Неба. Він творча сила, що оживлює все, податель дощу. Пізніше це бог воїн, покровитель війська. Військо, на доказ вірности договору, клянеться завжди Перуном у Києві, де на одному з пагірків стояв його прикрашений бовван: сам був дерев'яний, голова срібна, а вуса золоті. На крилатих вогнистих конях Перун їздить по небу в вогненній колесниці. На зиму він замикає Небо й засинає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе оповідання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, вона будить Перуна з зимового сну, і він відмикає Небо й пускає на землю тепло. Тому й зозуля віщий птах.

У Початковому Літопису бог Перун згадується кілька разів. Уже мужі князя Олега "водиша мужий на роту (присягу), і кляшася оружьєм своїм, і Перуном, богом своїм" ПСРЛ І. 13, під 907 р.). В договорах з греками 945-го й 971-го років русичі клянуться так само Перуном, що в таких договорах згадується на першому місці серед інших богів.

В одному давньослов'янському перекладі грецького оповідання про Олександра Македонського ім'я бога Зевеса, що стоїть в оригіналі, перекладено словом Перун12, а це вияснює значення цього бога. Про те саме свідчить і чеський Ґлоссарій 1202-го року, в якому слово Перун пояснюється словом Юпітер. В "Бесіді трьох Святителів" розповідається, що "два ангела громная єсть: еллінський /99/ старець Перун і Хорс жидовин". Перуна згадують і багато інших пам'яток, див. їх вище.

Перун на всіх наводить страх, бо б'є вогненними стрілами, цебто громом, демонів, але може вдарити й злу людину, чому в нас – особливо в Західній Україні – аж дотепер збереглося стародавнє прокляття: "Бодай тебе Перун побив!"

Уявлення та повір'я про грім та блискавку в нас дуже старі. Під час грому забороняється свистіти чи співати, а також їсти або спати, бо грім заб'є. Злі сили сильно бояться грому й шукають порятунку під деревами, тому гамліе слід xоватися1щоб випадком не вбило разом з нечистим. Правда грому всі бояться, і тільки про відчайдушну людину говориться: "Він і грому не боїться".

Вдавнину сильно була поширена ворожбитська книга "Громник", в якій подавалось багато різних повір'їв, напр.: Коли зростає луна, і сильно загримить, то "великий муж помре". Громова стріла має цілющу силу й помагає від хворіб.

Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, то своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Коли вперше гримить, то ще й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об що інше, і спина не буде боліти цілий рік, і буде щаститися такій людині.

Перун посилає блискавки, що весною будять землю до життя й оплодотворюють її дощами. Блискавки проганяють, коли треба, хмари, а також злих демонів, і випускають на волю Світло. Коли що запалила блискавка, гасити не вільно, та й даремно: не загасиш, але можна загасити – як подають перекази – молоком, особливо козиним, та сироваткою.

Пізніше, з прийняттям Християнства, культ Перуна /100/ забувався дуже поволі, і не забувся зовсім, але був перенесений на Святих громовиків: Іллю, Михайла й ін. Постало кілька громових Свят: Гавриїла 13. VII, Кирика 15. VII, Іллі 20. VII, тріскуча Анна 25. VII, Паликопа – Пантелеймона 27. VII. Найпопулярніший громовик – це Ілля. Він їздить по Небу в вогненному возі, і головно – полює на чортів вогненними стрілами та блискавками. Свято Іллі, 20. VII, на Гуцульщині зветься "громовим Святом". Володарем блискавки часто звуть Паликопу (Пантелеймона) чи Палія. Архангол Михаїл під час грози носиться на крилах по Небу й полює на злу силу.

Як грім ударить, треба хреститися; пор. приказку: "Грім не вдарить, мужик не перехреститься"13. Прийшовши в четвер увечері зо Страстей, дітям опалюють страсною свічкою трохи волосся, – щоб не боялися грому; так само помагає й громниця, стрітенська свічка. Під час грози, коли Перун чи Ілля женеться за нечистою силою чи за демоном, треба конче позатикати комини, щоб ці сили часом не вскочили до хати. Крім цього, на двір, на зливу, за двері треба викинути навхрест поскладані коцюбу та вилошника, щоб часом зла сила не забралася до хати й через двері. Взагалі ж грози сильно лякаються й тепер.

Е. Аничков твердить, ніби Перун був головним богом тільки Київських князів Рюриковичів – Ігоревичів та дружини, а купецтво та селянство мали своїх богів, тому народ і не боронив його, коли Перуна скидали в Дніпро. Ставши самовладцем, Володимир хотів піднести значення Перуна найвище, – /101/ бог великого князя мав стати богом богів. Володимир 980 р. виставив Перуна за стіни "Теремного Двору", і тим призначив його для вселюдного почитання. Тому він ставить Перуна і в Новгороді: "Володимир посади Добриню, уя (дядька) своєго, в Новігороді. І пришед Добриня Новугороду, постави Перуна кумира над рікою Волховом, і єму кланялися людьє Новгородьстії, аки Богу" (Іпат. Літ. ст. 53 під 980 р.). Але це теорія сумнівна, – маємо багато вказівок, що Перун був богом повселюдним, інакше різні "Слова" й не виступали б проти нього. Як я вище вказував, саме слово "перун" сильно поширене по Україні14 й тепер, а це свідчить, що бог цей таки був і богом народнім; І крім цього, Літопис свідчить, що народ плакав, коли тягли Перуна в Дніпро.

Слово "Перун" часом виводять від пьрати – бити, чавити. Литовське Реreunas, албанське Перин – це бог. Рожнецький доводив германське походження Перуна, але не переконливо. А Торп литовське Pereunas ставить поруч з германським fairguni – холм, покритий лісом. Уже Корш твердив, що про слов'янське походження слова Перун не може бути й мови.

На Зах. Україні слово перун живе й часте. Польське piorun – тепер це грім, блискавка, удар грому.

У глибоку давнину Перун був богом хліборобства, і це він насилав дощ. А пізніше, з розвоєм військових справ, Перун став богом воїном.
3. Даждьбог.

Богом сонця в нас був Даждьбог, син Сварбгів, син Неба. Першу згадку про нього подає південнослов'янський переклад візантійського Хронографу /102/ VI-VIII віку Іоана Малали, і згадує: "Царствова єгиптяном син Гефеста, Солнце іменем, єгоже нарічють Даждьбог, 7477 дній. Солнце же царь, син Сварогов, єже єсть Даждьбог, бі муж силен... Рече Омир творець о нем, аки Даждьбог, рече, обличи Афродиту, блудящу с Арієм... По умертвії Дажьбожі, сина Сварогова"... Як я вище згадував, в Іпатієвому Літопису під 1114 р. подається з цього Хронографу уривок, і тут Геліоса названо Даждьбогом: По Сварозі "царствова син єго, іменем Солнце, єго же нарічють Даждьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог, бі бо мужь силен". В Слові Св. О. нашого Івана Золотоустого читаємо: "А друзії вірують в Стрибога, Дажьбога і Переплута" (звичайно, це вставка до Слова).

Корш уважає, що Даждьбог – це бог соняшний, визначає сили й дію сонця, як підстави життя. Пізніше цей бог став родоначальником руського народу, чому в "Слові о полку Ігоревім" названо русичів Даждьбожими внуками: "Погибашеть жизнь Даждьбожа внука". Потебня й Перетц твердять, що Даждьбожі онуки – це головно князі й їхня дружина, без смердів. Деякі вчені, починаючи з Бодянського15, уважають, що Даждьбог і Хорс – це різні назви одного соняшного бога.

Походження назви Даждьбог – своє, народне; це слово складне, зложене з приказового способу даждь, цебто дай, і бог, багатство, разом – податель добра, багатства, бог подавець, дарівник, пор. Deus dator. У цій назві слово бог давніше за даждьбог. В історичних пам'ятках це ім'я звичайно пишеться або по-давньо-слов'янському Даждьбог, /103/ або по-староукраїнському Дажьбог; народне було б Дайбог, – може це залишки його чуємо в такому частому в нас "дай боже", особливо в ритуальних обрядах та при питті; пор. у колядках приспів: Ой дай Боже! У всякому разі ім'я це було поширене, і в Тупикова: Словарь древнерусских имен, 1903 р. знаходимо Дажбогович Васко, в документі 1397 року. Але деякі дослідники, напр. Огоновський, Корш та інші, настоюють на чужоземному походженні назви цього бога, – тут даждь – постало ніби з іранського dagh – пекти, палити, цебто Даждьбог визначає бог вогню. Г.М. Баратц твердить, що староруські боги взагалі східнього походження, – вавилоно-асирійського, ханаанського та фінікійського; а про Даждьбога він подає, ніби це філістимський бог Даґан, по-арабському Даджун, цебто той, хто дарує небесний дощ, Дощівник. Але Баратцова думка в науці не прийнялася.

У сучасній богомильській дуалістичній науці південних слов'ян згадується Дабог (Ягіч, "Міт. нариси").

А взагалі Даждьбог – це бог достатку.


4. Хорс

Друга назва для бога сонця була Хорс. Чим він різнився від Даждьбога, нема змоги встановити. Багато вчених: Бодянський, Крек, Ягіч, Фаминцин і інші, твердять, що Хорс і Даждьбог – це одна особа, один бог сонця. Але проти свідчать самі пам'ятки, що все подають цих богів, не змішуючи, як дві особі. Одної форми назви для бога Хорса пам'ятки не знають, і пишуть різно: Харс, Хурс, Хурьс, Хорс, Хърс, Хръс, Хрос. У "Слові о полку Ігоревім" 1187-го року вживається назви Хорс, як бога сонця, при тому він зветься Великим: князь Ігор, утікавши, /104/ "Великому Хорсові волкомь путь прерискаше". У слов'янських перекладах ім'я грецьке Аполлон часом перекладене нашим Хорс. Божество це було добре відоме й західнім слов'янам.16

Дуже багато давніх пам'яток згадують про Хорса. Літопис під 980 р. зве його серед Володимирових богів. "Слово Св. Григорія Богослова" подає: "І нині по українам (на границях) моляться єму, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші". Цікаве твердження "Бесіди трьох Святителів": Два ангела громная єсть: єлленьский старец Перун і Хорс жидовин". Але не вияснено, чому Хорс зветься жидовином, – може пов'язаний з половцями. Інші пам'ятки і їх свідчення див. вище.

Деякі дослідники слово "Хорс" виводять із тюркської мови, чому Е. Аничков уважає Хорса божком тюрків, – ніби Володимир підпорядкував його своєму Перунові з політичних мотивів, але така теорія малооправдана.

Дослідники виставили багато різних гіпотез для вияснення етимологічного походження слова Хорс, але загальноприйнятого пояснення ще нема. Корш виводить це слово з середньо-перського "хуршед". В.Д. Смирнов ("Визант. Врем". 1923 р. т. 23 ст. 71-72) виводить Хорса з назви м. Керчі, по-турецькому Карші. Але цікаво, що в сербів Хорс уживається, як ім'я власне, проте походження його в них невідоме.
5. Велес чи Волос.

Одним з важніших богів був у нас і бог Велес, "скотій бог", цебто бог достатку, як пояснює його наш Початковий Літопис. Спочатку він, як і інші божки, був соняшним богом, але пізніше набрав собі іншого значення. Слово "скот" в давнину визначало /105/ взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі17, тому Велес – це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби лат. Меркурій. Він, за твердженням мітологів, був не тільки охоронцем черід на землі, але пастухом і небесних стад, цебто хмар, і цим пов'язувався з Перуном18.

Важливість цього божества бачимо з того, що князь і дружина клянуться Перуном і Велесом по договорах з греками, з 907-го року починаючи, і він часто пояснюється "скотій бог". У Літопису панує форма Волос, але в інших пам'ятках знаходимо й Велес. В "Слові о полку Ігоревім" XII в. поет і співець Боян зветься Велесовим онуком: "Віщій Бояне, Велесів внуче", а це показує, що Велес був і богом І поезії й музики, взагалі богом культури й мистецтва.

В Початковому Літопису під 980 роком вичисляються боги, яким Володимир поставив бовванів у Києві, і в цьому спискові Велеса нема; але знаємо, що його ідол стояв у Києві на Подолі, а ще на початку XI віку також у місті Ростові. У Житті Авраамія, чудотворця Ростовського, читаємо, що при ньому "чюдьский конець (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу". Але в Житті кн. Володимира подається, що "Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи", цебто, Волос при Володимирі був.

Пізніше Велес був широко знаний, і широко позостався в топографічних східньо-слов'янських назвах. В місті Новгороді на півночі також стояв ідол Волоса, і ця вулиця довгі віки звалася Волосовою. Був тут і манастир Волотов, і Церква Богоматері на Волотові, побудовані на місці, де був ідол /106/ Волосів. Є й місцевості, що звуться Волосово, напр. біля м. Володимира, біля Петрограду й ін. місцях. У Болгарії так само є місто Велес, а в Боснії гора Велесова. Ім'я Велеса взагалі не рідке в південних та західніх слов'ян. В Новгородському Літопису під 1230 р. згадується Волос Блуткинич.

Е. Аничков твердить, ніби Велес був славною людиною, а потім попав у боги; а ставши богом, він почитався головно в купців, як бог торгівлі всієї Русі.

Саме слово Велес-Волос дослідники багато вияснювали, але усталеного ще нічого нема19. Звичайно ототожнюють дві формі: Велес і Волос, але підстав для ототожнення нема, бо форми ці зовсім різні. "Волос" веде до форми Влас, а Велес до Влѣс, але такої форми пам'ятки зовсім не знають. Мансика твердить, що Волос – це північна форма, а Велес – південна, хоч такого твердження пам'ятки не завжди оправдують.

Слово Велес знане й серед слов'янсько-литовських народів. У чехів veles – нечиста сила, слово знане з XIV віку. Латиське vels – біс, литовське velis – небіжчик, vele – душі померлих, чому припускають, що Велес був перше духом предків, що дбав про хатню худобу, а звідси б і став він "скотьїм богом".

Г.М. Баратц доводив, ніби Велес – семітський Баал, Бел, володар світу, соняшний бог, що дає людям світло. З Ваалом ототожнює Волоса й Мансика.

Є теорія й походження назви Волос від слова ст.-сл. волъ, пізніше віл, бо віл – бик часто обожувався.

/107/ В Україні серед обжинкових звичаїв є й т. зв. Волосова (чи Іллєва) борода: остання купка збіжжя зав'язується на бороду, і при співах відповідних пісень через неї пролазять парубки.20

В Християнських часах Велеса заступив Св. Власій, що святкується 11 лютого. Заступив не тільки через фонетичну співзвучність, але й через нахили свого життя, бо з його життєпису знаємо, що Св. Власій був добрим пастухом, чому й замінив попереднього пастуха Велеса, і став покровителем черід (стад). У Новгороді на місці, де стояв ідол бога Велеса, пізніше була побудована Церква св. Власія, покровителя скота.

Деякі вчені готові навіть викреслити бога Велеса з нашої мітології, бо ніби він постав із Св. Власія, – очевидно, це перебільшення. У Греції Св. Власій уважається оборонцем скота з давнього часу, і як оборонець скота, він шанується й по Европі: в Німеччині, в Англії, у Франції, а також у Болгарії, Сербії, Чехії й інш. краях. Св. Власія звичайно малюють на образах з кіньми та з худобою, а під час хвороби скота йому моляться. В Новгородському Літопису під 1187 роком Волос уже виступає як Власій, на що звернув увагу ще М. Костомаров ("Вѣстн. Евр". 1873 р. кн. 2 ст. 585).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка