Імені івана франка зданевич Лариса Володимирівна



Сторінка1/4
Дата конвертації21.03.2016
Розмір0.74 Mb.
  1   2   3   4


ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА


Зданевич Лариса Володимирівна


УДК [371.134+376.56-053.4]-027.21(043.3)


ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО РОБОТИ З ДЕЗАДАПТОВАНИМИ ДІТЬМИ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Житомир – 2014



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Житомирському державному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант:

доктор педагогічних наук, професор

Дубасенюк Олександра Антонівна,

Житомирський державний університет імені Івана Франка,

професор кафедри педагогіки.


Офіційні опоненти:


доктор педагогічних наук, професор

Поліщук Віра Аркадіївна,

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка,

завідувач кафедри соціальної роботи;
доктор педагогічних наук, професор

Рогальська-Яблонська Інна Петрівна,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини,

завідувач кафедри теорії та методик дошкільної освіти;
доктор педагогічних наук, доцент

Маковецька Наталія Валеріївна,

Запорізький національний університет,

завідувач кафедри туризму.


Захист дисертації відбудеться 17 червня 2014 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 14.053.01 в Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40).

Автореферат розісланий 16 травня 2014 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради





С.Л. Яценко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Становлення сучасної української держави передбачає структурування майбутньої життєдіяльності її суспільних інститутів у новому ментально-ідеологічному форматі. Геополітична, економічна та інформаційна боротьба наявних імперативів зумовлює глобалізаційну та ідеологічну невизначеність. Важке й суперечливе впровадження інноваційних підходів у вищій педагогічній освіті детермінує необхідність оновлення теоретичних і методичних засад підготовки майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу до професійної діяльності.

Нормативно-правовими підставами для такої роботи є ретроспективний і прогностичний аналіз низки державних документів, що визначають смислові орієнтири та процесуальні параметри професійної підготовки такого майбутнього педагога у вищому навчальному закладі. Про це йдеться у законах України “Про вищу освіту” (2001), “Про дошкільну освіту” (2001), Концепції Загальнодержавної програми “Здоров’я 2020: український вимір” на 2012–2020 рр. (2011), Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр. (2012), Базовому компоненті дошкільної освіти (нова редакція).

Гуманістична парадигма сучасної освіти висуває перед дошкільною освітою завдання не тільки всебічного розвитку особистості дитини, а й збереження і зміцнення її фізичного, психічного, психологічного, соціального і духовного здоров’я. Останнім часом спостерігається тенденція до погіршення психічного і психологічного здоров’я дітей дошкільного віку. Проявами психічної патології у дітей є неврози, психопатії, девіантна поведінка, що зумовлено не лише об’єктивним характером травмуючого чинника, а й суб’єктивним реагуванням на нього відповідно до індивідуально-психологічних особливостей дошкільників. Негативно впливає на психічне здоров’я дітей і дошкільна дезадаптація, яка супроводжується серйозними проблемами, що породжуються, передусім, неадекватністю педагогічних дій і взаємним почуттям несприйняття, а також відкритою конфронтацією між дитиною і вихователем, вихователем і батьками (родинами).

Доцільність дослідження окресленої проблеми визначається також сукупністю чинників, що зумовлюють необхідність підвищення рівня ефективності професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів, зокрема до роботи з дезадаптованими дітьми.

За результатами досліджень, синдром дошкільної дезадаптації спостерігається у 20-30% дітей, простежується тенденція до подальшого зростання їх кількості. На перших етапах дошкільного життя дезадаптація спостерігається у 40-50 % дітей. З урахуванням таких масштабів, а також подальших негативних наслідків цього явища, які проявляються у виникненні стійких видів соціальної психологічної дезадаптації, порушеннях поведінки, що набувають рівня клінічної вираженності (М. М. Семаго, Л. М. Шипицина), є підтвердженням актуальності підготовки майбутніх вихователів до розв’язання досліджуваної проблеми.

Аналізуючи проблему виявлення дошкільної дезадаптації, науковці та практики до її основних ознак найчастіше відносять ускладнення в дошкільному віці й різні порушення норм поведінки. Разом із тим, як засвідчує практика, а також спеціальні дослідження (Б. М. Алмазов, А. Й. Капська), вихователь здатний лише констатувати проблему дитини, що вже закріпилася, не може своєчасно діагностувати ускладнення, правильно визначити їх дійсні причини, скоректувати наявні прояви дезадаптації у дитини.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури виявлено, що в Україні приділяється належна увага дослідженню проблеми професійної підготовки майбутніх фахівців, зокрема таким її аспектам: методологічні засади сучасної філософії освіти (В. П. Андрущенко, Г. П. Васянович, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, П. Ю. Саух), неперервна професійна освіта (С. У. Гончаренко, Н. Г. Ничкало та ін.).

Розробці концептуальних положень підготовки майбутніх педагогів присвячено дослідження О. Є. Антонової, Л. М. Ахмедзянової, І. Д. Беха, О. М. Пєхоти; формуванню педагогічної майстерності – Є. С. Барбіної, О. А. Дубасенюк, С. О. Сисоєвої; управління інноваційними процесами в освітніх закладах – Л. І. Даниленко, Н. Ф. Денисенко; визначенню загальних підходів до підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів присвячені наукові праці Л. В. Артемової, А. М. Богуш, Г. В. Бєлєнької, Н. В. Гавриш, К. Л. Крутій, О. Г. Кучерявого, Н. В. Лисенко, І. О. Луценко, Н. В. Маковецької, Т. І. Поніманської, І. П. Рогальської-Яблонської, Т. М. Степанової.

Дослідженню тенденції до подальшого зростання феномену дошкільної адаптації присвятили свої роботи І. О. Коробейников, А. Й. Капська, Н. Г. Лусканова, В. А. Поліщук, Г. В. Семенович та ін. Виникнення стійких видів соціальної психологічної адаптації, порушення поведінки, що сягають рівня клінічної виваженості, стали предметом дослідження М. М. Семаго, Л. М. Шипицина та ін.

Тенденції розвитку вищої педагогічної освіти в Україні та зарубіжних країнах стали предметом дослідження таких науковців, як В. Г. Кремень, Н. Г. Ничкало та ін. Порівняльний аналіз ступеневої освіти за кордоном і в Україні здійснено Л. П. Пуховською. Теоретико-методологічні засади підготовки майбутніх учителів дослідили Л. О. Бондар, О. А. Дубасенюк, В. О. Сластьонін. Особливості розвитку творчої особистості майбутніх педагогів розглядали О. Є. Антонова, С. О. Сисоєва; єдності теорії і практики у цьому процесі здійснили А. Бойко, В. В. Краєвський, Ю. С. Красильник.

Існує також низка суперечностей, які потребують вирішення на різних рівнях наукового розгляду, а саме:

  • на філософсько-методологічному рівні – між визнанням людини, її життя та свободи найвищими цінностями суспільства й надто повільним і безсистемним характером імплементації гуманістичної освітньої парадигми як базисної в практику вищої професійної освіти майбутнього вихователя ДНЗ;

  • на нормативно-правовому рівні – між стійкою тенденцією централізації вищої професійної освіти майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу та відсутністю офіційно затверджених єдиних державних стандартів у її процесуальних константах і прикінцевих результатах;

  • на науково-педагогічному рівні – між суперечливим характером реалізації соціоцентричних і технократичних підходів до моделювання системи вищої освіти та недостатнім рівнем усвідомленості конструктивності й нонконфронтаційного характеру поліпарадиґмального підходу в підготовці майбутнього фахівця визначеного профілю;

  •  на науково-методичному рівні – між таксономічним домінуванням когнітивних результатів педагогічного процесу й цілісністю всіх структурних компонентів готовності майбутнього вихователя ДНЗ до професійної діяльності.

Соціальна значущість, актуальність необхідності ефективної професійної підготовки майбутнього вихователя ДНЗ у вищому навчальному закладі, недостатнє наукове обґрунтування окресленої проблеми в педагогічній теорії та практиці зумовили вибір теми дисертації: “Теоретичні і методичні основи підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до роботи з дезадаптованими дітьми”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах напряму наукової роботи Регіональної лабораторії соціально-педагогічних проблем адаптації студентів до навчання в умовах ВНЗ Університету менеджменту освіти НАПН України, вона є складовою комплексної науково-дослідної теми “Управління процесом професійної адаптації особистості в системі неперервної педагогічної освіти” (державний реєстраційний номер 0107U010127), “Психолого-педагогічні засади реформування організації і змісту діяльності вищої школи в Україні (теоретико-методологічний аспект)” (РК № 0196U008876), “Психолого-педагогічні основи технології навчання у вищій школі” (РК № 0199U000390). Дослідження виконувалося відповідно до програм дослідження кафедри педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка “Професійна підготовка фахівців в умовах ступеневої освіти” (РК № 0110U002274). Тему дисертації затверджено вченою радою Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (протокол № 5 від 29. 04. 2009 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол № 6 від 14. 06. 2011 р.).

Мета дослідження: на основі цілісного наукового аналізу розробити теоретичні й методичні засади системи підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до роботи з дезадаптованими дітьми.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати вітчизняну та зарубіжну наукову літературу щодо визначення понятійно-термінологічного поля дослідження та уточнити сутність і структуру базових понять “професійна підготовка майбутнього вихователя до роботи з дезадаптованими дітьми”, “готовність майбутніх вихователів до роботи з дезадаптованими дітьми”, “дезадаптована дитина дошкільного віку”.

2. Окреслити сучасні тенденції розвитку вітчизняної та зарубіжної теорії і практики професійного навчання майбутніх вихователів та виокремити концептуальні підходи до розробки відповідної системи підготовки.

3. Обґрунтувати теоретичні засади професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільної освіти у ВНЗ до роботи з дезадаптованими дітьми.

4. Визначити педагогічні умови ефективного формування готовності майбутніх вихователів дошкільної освіти у досліджуваній сфері.

5. Спроектувати модель професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільної освіти до роботи з дезадаптованими дітьми та експериментально перевірити її ефективність.

6. Розробити та експериментально перевірити технологію професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільної освіти до роботи з дезадаптованими дошкільниками.



7. Створити навчально-методичний комплекс для забезпечення професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільної освіти у визначеному напрямі.

Об’єкт дослідження: професійно-педагогічна підготовка майбутніх фахівців дошкільної освіти.

Предмет дослідження: теоретико-методичні засади підготовки майбутніх вихователів у ВНЗ до роботи з дезадаптованими дітьми.

Провідна ідея дослідження. Підготовка майбутніх вихователів до роботи з дезадаптованими дітьми є складовою цілісної моделі підготовки і розглядається як педагогічна система, яка включає принципи, мету, завдання, зміст, засоби, методи, критерії та показники її результативності, що дозволить на професійному рівні забезпечити соціально-педагогічний захист дошкільників, підвищити виховний потенціал дезадаптованих дітей. Підготовка майбутнього фахівця до роботи у досліджуваній сфері має здійснюватися шляхом інтеграції акмеологічного, аксіологічного, діяльнісного, компетентнісного, особистісно орієнтованого і системного підходів, які у своїй єдності визначають методологічні засади дослідження.

Концепція дослідження охоплює три взаємопов’язані концепти, що сприяють реалізації провідної ідеї: методологічний, теоретичний і технологічний.

1. Методологічний концепт ґрунтується на визначенні теоретико-методологічних засад побудови ефективних освітніх процесів, що інтегрує фундаментальні філософські й соціально-психологічні ідеї діалектичного розвитку людини в суспільстві, сучасні наукові уявлення про її біосоціальну та психосоматичну сутність. Розуміння культурно-історичної й людинотворчої місії освіти як специфічного виду людської діяльності визначають аксіологічні та акмеологічні орієнтири підготовки майбутнього вихователя на основі уявлень про феномен професійної діяльності вихователя ДНЗ у площині сучасних філософських, загальнонаукових і конкретно-наукових рівнів методології.

2. Теоретичний концепт дослідження пов’язаний із визначенням його термінологічної основи, обґрунтуванням категоріального статусу підготовки до професійної діяльності й підготовки майбутнього вихователя ДНЗ як об’єкта моделювання та модифікації. Він ґрунтується на ідеї екстраполяції в теорію й методику вищої професійної освіти такого фахівця наукових положень й емпіричних уявлень: про взаємозв’язок свідомості й діяльності людини; про єдність навчання, виховання та розвитку; про методологію освіти; про особистість як активного суб’єкта діяльності та розвитку.

3. Технологічний концепт дослідження ґрунтується на виявленні педагогічних умов, адекватних завданню підготовки майбутнього вихователя ДНЗ до професійної діяльності з дезадаптованими дітьми, квазіпрофесійної й дослідницької роботи студентів зі спеціальності “Дошкільна освіта” на гуманістичних засадах взаємодії з професорсько-викладацьким складом. Практичне втілення науково-методичної системи зумовлює поетапність і варіативність нарощування компонентів готовності на інтерактивній, проблемно-центрованій, модульно-рейтинговій і контекстній основі.

Концепція дослідження реалізується в таких положеннях: формування готовності студентів до роботи з дезадаптованими дітьми є спеціальним, цілеспрямованим, системним, керованим і вимірюваним процесом, що потребує використання сучасних інноваційних технологій. У межах визначеного процесу відбувається професійне становлення студентів, а готовність до роботи з дезадаптованими дітьми є системним показником ефективності підготовки фахівців дошкільної освіти до професійної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах. В основу ефективного функціонування такої підготовки покладено гуманістичну філософію освіти, основною ідеєю якої є суб’єктність студента в навчальному процесі, створення умов для його повної самореалізації і самоактуалізації, прояву творчості й індивідуальності.

Провідна ідея та основні положення концепції відображені в загальній гіпотезі дослідження, яка полягає в тому, що фахова підготовка майбутніх вихователів дошкільної освіти до роботи з дезадаптованими дітьми набуває ефективності, якщо здійснюється відповідно до розроблених теоретичних і методичних основ, які ґрунтуються на сучасних освітніх парадигмах й концепціях, тенденціях, прогресивних ідеях вітчизняного і зарубіжного досвіду підготовки фахівців дошкільної освіти; розробленої моделі та технології підготовки, змісту, форм та напрямів формування фахової компетентності майбутнього вихователя дошкільної освіти у визначеному напрямі.

Загальну гіпотезу дослідження конкретизовано в часткових припущеннях: ефективність підготовки майбутніх вихователів дошкільної освіти до роботи з дезадаптованими дітьми в педагогічних ВНЗ набуває ефективності за умов: забезпечення сукупності цілеспрямовано сконструйованих можливостей змісту освіти, форм, методів цілісного навчально-виховного процесу (заходів впливу), що покладені в основу підготовки майбутніх вихователів ДНЗ до професійної діяльності (організаційно-педагогічні умови); реалізації сукупності спеціально сконструйованих взаємозалежних і взаємообумовлених можливостей освітнього та матеріально-просторового середовища ВНЗ, орієнтованих на перетворення конкретних характеристик особистості майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу шляхом забезпечення взаємозв’язку всіх напрямів підготовки майбутніх вихователів (теоретичної, методичної, практичної) (психолого-педагогічні умови); цілеспрямованого відбору, конструювання і використання елементів змісту, методів (прийомів), а також різноманітних організаційних форм навчання для досягнення дидактичних цілей шляхом розробки і впровадження відповідного навчально-методичного забезпечення (дидактичні умови).

Методологічна основа дослідження ґрунтується на положеннях: педагогіки та психології, загальної психолого-педагогічної теорії учіння та пізнання, зокрема про взаємозв’язок теорії і практики; концептуальних ідеях педагогіки і психології щодо фахової підготовки майбутніх вихователів дошкільної освіти; теоріях комплексного підходу до навчання та виховання, а також на поєднанні традиційних, активних та інтерактивних методів, форм і засобів навчання. З метою виявлення особливостей відбору і структурування змісту професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільної освіти використовувалися ідеї професійно спрямованого, проблемного, інтегративного, інноваційного, індивідуального та диференційованого підходів.

Методологічними засадами дослідження також виступили фундаментальні теорії, ідеї та положення різних наукових галузей, що відображаються на філософському, загальнонауковому та конкретно-науковому рівнях дослідження: філософські ідеї гуманізму і сучасні концепції гуманізації освіти (К. О. Абульханова-Славська, Г. О. Балл, Г. П. Васянович, С. У. Гончаренко, О. А. Дубасенюк, І. А. Зязюн, М. Б. Євтух, Н. Г. Ничкало, В. А. Семиченко); теорії особистості і мотивації (О. М. Леонтьєв, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн); соціально-педагогічні теорії особистості та її соціалізації (Г.О. Балл, І.Д. Бех, Е. Еріксон, О. В. Запорожець, М. С. Каган, І. С. Кон, В. Т. Кудрявцев, Н. М. Лавриченко, В. В. Москаленко, О. В. Мудрик, К. Роджерс, Ф. Й. Фельдштейн, Г. К. Уразалієва та ін.).



Теоретичну основу дослідження становлять Закони України “Про вищу освіту”, “Про дошкільну освіту“, Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір, нормативно-правові документи Кабінету Міністрів, Міністерства освіти і науки України; досягнення педагогіки, психології, висновки та положення сучасних міждисциплінарних досліджень (філософських, психологічних і педагогічних): гуманістичної філософії освіти (В. П. Андрущенко, Г. П. Васянович, Б. С. Гершунський, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень, В. С. Лутай та ін.); теорії систем, системного аналізу та системно-структурний підхід до аналізу різноманітних педагогічних явищ (П. К. Анохін, В. Г. Афанасьєв, Б. Ф. Ломов, Е. Г. Юдін та ін.); теорії педагогічних систем (А. М. Алексюк, В. І. Бондар, С. У. Гончаренко, Н. В. Кузьміна, О. Я. Савченко, В. О. Сластьонін, І. С. Якиманська та ін.); компетентнісного підходу до підготовки майбутніх фахівців у ВНЗ (В. М. Аніщенко, М. С. Волошина, Т. В. Добутько, Т. Г. Жаровцева, І. О. Зимня, А. К. Маркова, В. В. Сєріков та ін.); про розвиток як основний спосіб життєдіяльності людини у процесі різних форм взаємодії (К. О. Абульханова-Славська, Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн та ін.); провідні ідеї теорії неперервної професійної освіти (С. Г. Батищев, В. С. Ледньов, Н. Г. Ничкало, С.О. Сисоєва та ін.); теорії змісту й технології психолого-педагогічної підготовки фахівців (Г. О. Балл, І. Д. Бех, Н. Г. Грама, В. В. Рибалка та ін.); змісту навчання (М. І. Махмутов, В. Оконь, М. М. Скаткін та ін.); педагогіки вищої школи, організації навчально-виховного процесу (С. І. Архангельський, Ю. К. Бабанський, Т. Г. Жаровцева, О. Е. Коваленко, І. Я. Лернер, Л. М. Мітіна, О. Г. Мороз, В. Ф. Орлов, О. Г. Романовський, В. В. Ягупов та ін.); теорії педагогічної і соціально-педагогічної діяльності (О.В. Безпалько, М. А. Галагузова, І. Д. Звєрєва, А. Й. Капська, Л. Г. Коваль, О. М. Леонтьєв, С. Литвиненко, Н. В. Маковецька, А. В. Мудрик, Р. В. Овчарова, І. П. Рогальська-Яблонська, В. О. Сластьонін та ін.); концепції адаптації людини, що розкривають важливу роль адаптаційних процесів у перетворенні освітнього середовища молоді (Ю. А. Александровський, Ф. Б. Березін, В. Г. Короленко, С. П. Крягжде, П. Кузнєцов, М. П. Лукашевич, В. А. Поліщук, П. О. Просецький, В. А. Семиченко, О. Г. Солодухова та ін.).

Теоретичне підґрунтя аналізу проблем дезадаптації склали концептуальні підходи педагогічної та вікової психології щодо закономірностей розвитку особистості, її мотиваційно-потребової сфери, розвитку особистості в умовах навчальної діяльності (Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Я. Л. Коломенський, С. Д. Максименко, В. І. Петровський, В.О. Моляко, В. О. Ядов та ін.).



Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети, вирішення дослідницьких завдань і перевірки гіпотези використовувався комплекс психолого-педагогічних методів: загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, зокрема такі, як історико-генетичний (аналіз джерельної бази), системно-структурний аналіз (розробка моделі, розкриття процесів дезадаптації тощо), систематизація матеріалу (узагальнення педагогічного досвіду, аналіз навчальних програм, дидактико-методичних матеріалів вищої школи), порівняння, систематизація даних, перехід від абстрактного до конкретного, моделювання процесу професійної підготовки майбутніх вихователів ДНЗ до роботи з дезадаптованими дітьми, лонгітюдний метод; емпіричні методи – прогностичні (методи експертних оцінок, безпосередніх та опосередкованих педагогічних спостережень, самоспостережень, самооцінки), математичної статистики для встановлення достовірності дослідження і визначення ефективності впровадження розробленої моделі, кількісного та якісного аналізу результатів експерименту; діагностичні (анкетування, бесіди, спостереження, інтерв’ювання, письмове опитування, психодіагностичні тести, аналіз поведінки студентів, вивчення навчально-виховної документації), за допомогою яких визначалися показники підготовленості студентів до роботи з дезадаптованими дітьми на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні; педагогічний експеримент – пілотний експеримент, який підтвердив необхідність проведення дослідження, локальний педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний етапи) щодо впровадження моделі професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів; прогностичні (моделювання, метод незалежних експертних оцінок) з метою впровадження й апробації розроблених навчально-методичних матеріалів.
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка