Імені михайла остроградського в в. дРужиніна, Г. П. Луценко гнучкість місцевого ринку праці: теорія І практика



Сторінка1/3
Дата конвертації21.03.2016
Розмір0.7 Mb.
  1   2   3
Дружиніна В.В., Г.П. Луценко

ГНУЧКІСТЬ МІСЦЕВОГО РИНКУ ПРАЦІ:

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Міністерство освіти і науки України

кременчуцький державний університет

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО



в.в. дРУЖИНІНА, Г.П. Луценко

ГНУЧКІСТЬ МІСЦЕВОГО РИНКУ ПРАЦІ:

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Видавництво ""

Кременчук

2009


ББК 65.01

Д 76


УДК 331.5:352
Схвалено Вченою Радою Кременчуцького державного політехнічного університету імені Михайла Остроградського

(Протокол № 1 від 08. 10. 2009 р.)




Рецензенти

В.М. Василенко, заступник директора Інституту економіко-правових

досліджень НАН України, доктор економічних наук, професор



М.М. Хоменко, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедрою менеджменту Кременчуцького державного університету імені Михайла Остроградського

Д 76 Дружиніна В.В., Луценко Г.П.

Гнучкість місцевого ринку праці: теорія і практика. Монографія. – Кременчук: вид. ПП Щербатих О.В., 2009 – 176 с.



ISBN 978-966-8931-63-5
В монографії розкрити теоретичні основи дослідження особливостей місцевого ринку праці. На основі аналізу соціально-економічного положення ринку праці м. Кременчука оцінено гнучкість місцевого ринку праці і визначено взаємодію попиту і пропозиції на місцевому ринку праці.

Особлива увага приділена змістовному наповненню міської політики трудової активності населення на основі диференціації відповідних повноважень органів місцевого самоврядування.

Рекомендована науковцям, економістам, студентам економічних вузів, аспірантам та викладачам навчальних закладів.
ББК 65.01
ISBN 978-966-8931-63-5 Дружиніна В.В., Луценко Г.П., 2009

ПП Щербатих О.В., 2009



ЗМІСТ


ВСТУП………………………………………………………………………

3

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження

особливостей місцевого ринку ПРАЦІ…….....

7


1.1.Сутність та принципи функціонування ринку праці…………...

7

1.2. Особливості організації місцевого ринку праці…......................

28

1.3. Механізм забезпечення гнучкості місцевого ринку праці…...

42

Висновки до розділу 1……………………………………………….

57

РОЗДІЛ 2. Визначення характеру функціонування

місцевого ринку праці……………………………....

60


2.1. Аналіз функціонування місцевого ринку праці………………..

60

2.2. Оцінка гнучкості місцевого ринку праці………………….…....

74

2.3. Визначення взаємодії попиту та пропозиції на місцевому

ринку праці………………………………………………..……....


90


Висновки до розділу 2……………………………………………….

105

РОЗДІЛ 3. Обґрунтування заходів По підвищенню

гнучкості місцевого ринку праці…………….

107


3.1. Прогнозування зміни факторів забезпечення зайнятості

населення........................................................................................


107


3.2. Обґрунтування стратегії підвищення гнучкості місцевого

ринку праці......................................................................................


118


3.3. Обґрунтування заходів щодо наповнення міської політики

трудової активності населення......................................................


145


Висновки до розділу 3………………………………………………..

155

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………

157

ДОДАТКИ……...............................................................................................

160

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...

210

ВСТУП
Ринок праці займає особливе місце в системі ринкових відносин. Більшість економічних, соціальних, демографічних явищ та процесів відбиваються прямо або побічно, повністю або частково на ринку праці. Будучи невід’ємною ланкою сучасної економіки, ринок праці виконує важливу роль у системі відтворення. Саме на ринку праці відбувається купівля-продаж робочої сили, оцінюється її корисність і суспільна значущість. Сучасний ринок праці в Україні знаходиться на етапі становлення зі всіма властивими цьому періоду особливостями. Процеси його формування, перебуваючи в постійному русі, вимагають врахування специфіки української економіки.

В той же час діють негативні сторони розвитку ринку праці (стрімкий спад попиту на робочу силу в одних галузях та секторах ринку і відносно бурхливий розвиток інших, жорстка регламентація умов праці на підприємствах з традиційними режимами зайнятості, зайва урегульованість трудових відносин) здатні уповільнити адаптацію ринку праці до умов, що змінюються, збільшити супроводжуючі цей процес витрати, привести до появи нових диспропорцій, зокрема у вигляді високого і тривалого безробіття.

Проблеми ринку праці й зайнятості населення виключно актуальні для міст, перед якими стоїть необхідність зберегти, примножити і раціонально використовувати наявний трудовий потенціал. Без цього неможливе подальше просування на шляху ринкових реформ, де вирішальною передумовою підвищення ефективності місцевого ринку праці стає використання висококваліфікованої, мобільної робочої сили, зацікавленої як у високих результатах виробництва, так і у стабільній зайнятості.

На шляхи підвищення ефективності ринку праці існують різні погляди класиків, кейнсіанців і монетаристів. Класики виходять з того, що ринок праці діє на основі цінової рівноваги. Кейнсіанці і монетаристи розглядають ринок праці як явище постійної нерівноваги, де попит на робочу силу регулюється сукупним попитом. Але у будь-яку теоретичну модель життя вносить суттєві корективи. У реальному економічному житті на пропозицію робочої сили впливають рівень народжуваності, темпи зростання чисельності працездатного населення, його статевовікова структура, ступінь економічної активності різних демографічних і етнічних груп працездатного населення, процеси міграції, а з боку попиту головним чинником динаміки зайнятості стають стан економічної кон'юнктури, фаза економічного циклу, науково-технічний прогрес.

Зовнішні чинники функціонування місцевого ринку праці призвели до зміни структури робочої сили, збільшення в ній частки жінок і молоді. Зміна структури зайнятих внесла певні корективи у вимоги працівників до умов праці та його оплати. Для значної частини трудового населення стають буденними зайнятість впродовж тільки частини робочого дня, гнучкий режим праці.

Нові тенденції в розвитку економіки приходять в суперечність з жорсткою регламентацією умов праці, викликають до життя нові форми організації і оплати праці, нестандартні форми функціонування місцевого ринку праці, створення індивідуальних умов залучення і використання працівників на промислових підприємствах. Становлення гнучкого місцевого ринку праці може йти по різним напрямкам і приймати різні форми. Серед них можна виділить нестандартні режими використання повного робочого часу; нестандартні форми зайнятості; підвищення гнучкості у питаннях найма, звільнення, ротації. Отже, важливим уявляється розв’язання наукового завдання підвищення гнучкості місцевого ринку праці, що надасть можливість не тільки формувати уявлення про те, як він функціонує, але й прогнозувати процеси працевлаштування і зайнятості населення.

Гнучкість місцевого ринку праці «задається» в першу чергу нормами трудового законодавства, проте важливу роль виконують і інші інституційні чинники: механізм формування заробітної плати, а також порядком індексації, система страхування по безробіттю, роль і вплив профспілкових організацій. Гнучкість трудових норм дозволяє швидше здійснювати перерозподіл робочої сили і з меншими втратами пристосовуватися до виникаючої ситуації. Особливо небезпечна неповороткість ринку праці тоді, коли відбувається зміна економічного режиму.

Узагальнення й аналіз опублікованих праць вітчизняних та зарубіжних вчених щодо гнучкості місцевого ринку праці свідчать про те, що підходи до її оцінки розроблені недостатньо як у теоретичному, так і в методичному аспектах, і потребують подальшого дослідження. Недостатньо розроблено підходи до визначення форм гнучкості місцевого ринку праці, проведення комплексного аналізу місцевого ринку праці, прийоми аналізу трудової активності населення. У зв’язку з чим виникає необхідність у додаткових дослідженнях теоретичних і практичних питань стосовно підвищення гнучкості місцевого ринку праці. Саме ці аспекти визначили актуальність вибраної теми та основні напрями дослідження.

Теоретичну та методологічну основу дослідження склали фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів по проблемах ринку праці і зайнятості населення. Серед теоретиків ринку праці основу складають фундаментальні праці видатних представників економічної думки – А. Сміта, К. Маркса, Дж. Кейнса, П. Самуельсона та ін. Слід особливо відзначити праці К. Маркса, які мають велике значення в методологічному відношенні.

Вивченню зайнятості у вітчизняній науці надавалося багато уваги в радянський період, але оскільки вважалося, що досягнута повна зайнятість і відсутнє безробіття, науковий інтерес не представляли питання планування і розробки балансів праці, відтворення і рухи робочої сили і інші аспекти ефективного використання робочої сили. Вивчення проблеми ускладнюється тим, що роботи в цей період політизувалися і ідеологізувалися, деякі втрачали економічне значення.

Приблизно з 1992 р. починається пострадянський період розвитку економічної науки: нова економічна обстановка, перехід до договірних ринкових відносин, зміна наукових парадигм, свобода наукової думки. У цей час з’являється багато наукових розробок щодо проблем зайнятості в ринкових умовах господарювання. Серед вітчизняних вчених-економістів та практиків, які займаються дослідженням й розв’язанням проблем функціонування ринків праці, можна назвати таких дослідників, як: А. Акмаєв, Н. Балтачеєва, Н. Брюховецька, Н. Борецька, В. Василенко, Н. Вишневська, Г. Джагарян, Є. Качан, І. Кравченко, О. Кратт, В. Павленкова, П. Перерва, А. Рофе, Л. Чижова, І. Швець та ін.

Вирішення соціальних та економічних проблем, які в сучасних умовах з’явились перед суспільством, значною мірою залежить від того, чи буде забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобілізовані її можливості до підвищення активності.

Трудова активність людей залежить від їх здібностей, нахилів та можливостей. В процесі уточнення і досягнення цілей щодо забезпечення гнучкості місцевого ринку праці виникає ряд проблем, рішення яких складає основний зміст формування місцевої політики трудової активності населення. Тому існує необхідність підвищення ролі місцевих органів самоврядування, робота яких буде спрямована на розширення меж та змісту профінформаційних послуг населенню та роботодавцям, надання різним категоріям населення індивідуальних профконсультаційних послуг з питань вибору або зміни професії, визначення рівня профпридатності до зайняття підприємницькою діяльністю, надання психологічної підтримки.

В монографії представлений аналіз сучасного стану місцевого ринку праці, прогнози його розвитку і пропозиції щодо підвищення гнучкості місцевого ринку праці шляхом розробки стратегії забезпечення високого рівня зайнятості населення, спрямовані на формалізацію соціально-трудових відносин в масштабах міста.



РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ

МІСЦЕВОГО РИНКУ ПРАЦІ
Определите значения слов, и Вы убережете человечество от половины его ошибок.

Рене Декарт
1.1. Сутність та принципи функціонування ринку праці
Перші кроки по створенню повноцінного і ефективного ринку праці в Україні свідчать про те, що він знаходиться на самому початку цього важкого і, ймовірно, тривалого процесу. Вирішення стратегічної задачі подальшого розвитку ринку праці повинне поєднуватися з ретельною розробкою відповідних заходів щодо його функціонування. Питання про суть і зміст ринку праці – одне з найпринциповіших питань економічної теорії. Серед вітчизняних і зарубіжних вчених немає єдності в поглядах щодо суті поняття «ринок праці». Одні автори вважають, що від категорії «ринок праці» слід відрізняти «ринок робочої сили» [97]. Інші, навпаки, змішують ці поняття, вживаючи їх як синонiми [97]. Достатньо відомою є і точка зору, згідно з якою використовування терміну «ринок послуг праці» є найбільш точним [63]. При цьому одні вважають, що на ринку праці продається і купується робоча сила (здібність до праці) [15], інші об'єктом ринкових відносин оголошують працю [90] або ж послугу праці [16].

Прихильники купівлі-продажу робочої сили виходять з аналізу ринку праці К. Маркса, згідно з яким «... на товарному ринку власнику грошей протистоїть не сама праця, а робітник. Те, що продає останній, є його робоча сила.» [66]. У свою чергу, під робочою силою розуміється «сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особа, і які пускаються ним в хід всякий раз, коли він виробляє які-небудь споживні вартості» [66] .

На відміну від розглянутого підходу, західні економісти проголошують об'єктом купівлі-продажу працю, оперуючи при цьому категорією «ринок праці» [67], а робочу силу фактично ототожнюють з економічно активним населенням [150]. Подібної позиції дотримуються і деякі російські вчені [29]. На наш погляд, навряд можна погодитися з положенням про те, що на ринку праці купується і продається праця або послуга праці [77]. Останні, як процес використовування робочої сили, можливі тільки після її купівлі-продажу, коли вона покинула сферу обігу і перейшла в сферу виробництва. Таким чином, найнятий робітник виносить на ринок свою здатність трудитися, а її реалізація здійснюється в процесі виробництва. У табл. 1.1 наведено визначення «ринок праці» різними авторами.

Таблиця 1.1

Визначення категорії «ринок праці»

Автор

Визначення

Маркс К.,

Енгельс Ф





Ринок праці – способи, суспільні механізми і організації, що дозволяють людям знайти роботу по своїх здібностях і навиках, а працедавцям – найняти працівників, які їм необхідні для організації комерційної або іншої діяльності. Маркс пропонує розглядати ринок праці, як товарний ринок, з обмовкою, про те,  що даний підхід є наслідком капіталістичного відношення до праці і робочої сили, вірніше, наслідком фактичного стану речей [66]

Лівшиц А.Я.

Ринок праці є механізмом здійснення контактів між покупцями робочої сили (наймачами) і продавцями робочої сили (найманими) [23]

Журавльова Г.П

Ринок праці – це сфера, де підприємці і працівники спільно ведуть переговори, колективні або індивідуальні, щодо заробітної плати і умов праці [45]

Васильченко В.С.

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками [142]

Рощін С.Ю.

Ринок праці є вираженням конкретних систем суспільної організації наємної праці в умовах товарно-грошових відносин та забезпечує функціонування ринкової економіки на основі дії законів попиту і пропозиції [144]

Принципи функціонування ринку праці такі

кожен індивідуум має право і можливість вільно продавати свою робочу силу на засадах трудового найму за власним вибором і бажанням і за ринковою ціною на основі контракту між робітником і наймачем;

роботодавець (підприємець, виробничий колектив, місцеві органи самоврядування тощо) сам вирішує, скільки і яких робітників йому наймати;

робочі місця створюються і регулюються місцевими органами самоврядування не більшою мірою, ніж іншими роботодавцями [80].

Вивчення ринку праці як об’єкту регулювання проводиться за допомогою заходів державної політики за схемою, запропонованою М.В. Шаленко [133]. Проаналізуємо взаємодію основних складових ринку: попиту на працю і пропозиції праці. Як видно з рис. 1.1, на збалансування ринку праці впливають усі сфери національної економіки.

Разом з поняттям ціни робочої сили, в ринковій економіці розвинених країн давно застосовується показник витрат працедавця на робочу силу [49]. Для вітчизняної економічної науки це не тільки новий показник, але і нове поняття, що вимагає теоретичного осмислення.

Визначення витрат працедавця на робочу силу і їх загальна типова класифікація затверджені МОП в Резолюції XI міжнародної конференції за статистикою праці. Структура витрат працедавця на робочу силу за методологією МОП заснована на видовому критерії їх класифікації і включає 10 груп елементів [123]:

пряма заробітна плата;

оплата за невідпрацьований час;

одноразові заохочувальні виплати;

витрати на живлення, паливо і інші натуральні видачі;

витрати по забезпеченню працівників житлом;

витрати на соціальний захист;

витрати на професійне навчання;

витрати на культурно-побутове обслуговування;

витрати, що не увійшли до раніше приведених класифікаційних груп;

податки, що відносяться до витрат на робочу силу.

Для подальшого дослідження причинно-наслідкових зв'язків реальних економічних явищ і процесів, що відбуваються на ринку праці, на нашу думку, необхідно: 1) систематизувати і розглянути наявні концепції, що розкривають механізм функціонування ринку праці; 2) оцінити межі і масштаби ринку праці; 3) виявити чинники, що впливають на попит і пропозицію робочої сили. Розгляд економічних явищ, що відбуваються на ринку праці необхідно почати з вивчення різних підходів, що розглядають ринок праці як систему.

Прихильники неокласичного підхіду, представленого у роботах З. Бріттана [152], П. Самуельсона [95] і ін., розглядають ринок праці як внутрішньо неоднорідну, надзвичайно динамічну і рухому систему, в основі якої лежать ринкові механізми. Основним регулятором в цій системі виступає ціна робочої сили (заробітна плата). Саме за допомогою заробітної плати регулюється попит і пропозиція робочої сили і підтримується необхідна рівновага між ними.

Завдяки ринковим механізмам ціна на робочу силу гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись або зменшуючись залежно від його кон'юнктури [146]. Найважливішою закономірністю функціонування ринку праці є, згідно з неокласиками, зворотньопропорційна залежність між рівнем заробітної плати і величиною зайнятості: чим нижча заробітна платня, тим, за інших рівних умов, вища зайнятість і навпаки; чим вища заробітна платня, тим менше кількість зайнятих. «Існує такий рівень реальної заробітної платні, при якому пропозиція праці і попит на неї співпадають, – відзначає англійський неокласик С. Бріттан у книзі «Роздуми про політику повної зайнятості». «Якщо реальна заробітна плата підтримується вище за цей рівень, то утворюється надлишок робітників, що шукають роботу, якщо нижче - то виникає брак праці. Заробітна плата, яка відповідає збігу попиту і пропозиції на ринку праці і є ціною рівноваги» [152].

За розрахунками неокласиків, які були одержані експертним шляхом, при незмінному обсязі виробництва 1% зниження реальної заробітної плати в довгостроковому плані веде до збільшення зайнятості як мінімум на 0,2-0,5% [115]. Згідно з дослідженням західних експертів, аналіз української економіки також свідчить про наявність залежності між зайнятістю і заробітною платою. Тому американський економіст Дж. Сакс з метою стабілізації ринку праці і зниження рівня безробіття рекомендує обмежувати рівень заробітної плати [94]. Вітчизняні ж дослідники даної проблеми, точку зору яких ми цілком розділяємо, в більшості своїй пропонують зворотне.

Ціна робочої сили на Україні і так продовжує залишатися дуже низькою, що має негативні наслідки [55]. При низькій заробітній платі пригнічується ініціатива творчості людей, їх прагнення ефективно і плідно працювати, посилюється соціальна напруженість в суспільстві. Подальше зниження рівня реальної заробітної платні призведе до природного відтоку працівників, не задоволених оплатою своєї праці [139] .

Реалізація неокласичного підходу на практиці ставить проблему вибору між зниженням рівня безробіття і збільшенням зайнятості, з одного боку, і посиленням соціальних проблем і втратою економічних стимулів до продуктивної праці, з іншого боку [138].

На відміну від неокласичного підходу, представники кейнсіанської школи розглядають ринок праці як інертну, статичну систему, в якій ціна робочої сили жорстко фіксована, регламентована і практично не змінюється. Регулювання ринку праці покладається на державу, яка, збільшуючи або зменшуючи сукупний попит, в змозі ліквідовувати неврівноваженість. При цьому Дж. М. Кейнс не заперечував, що зниження рівня заробітної платні здатне привести до збільшення зайнятості [51].

Але Дж. М. Кейнс не вважав цей засіб головним у боротьбі з безробіттям. На його думку, сукупний попит в суспільстві управляє обсягом виробництва, а отже і попитом на робочу силу. «Схильність до споживання і обсяг нових інвестиції, – пише Дж. М. Кейнс, - спільно визначають обсяг зайнятості, який у свою чергу абсолютно певним чином пов'язаний з величиною реальної заробітної платні. Якщо схильність до споживання і обсяг нових інвестицій призводять до недостатності ефективного попиту, тоді дійсний рівень зайнятості буде менший, ніж потенційна пропозиція праці при існуючій реальній заробітній платі» [51].

Прихильники монетаристського підходу (М. Фрідмен, Э. Фелпс), так само як і представники кейнсіанського напряму, виходять з факту жорсткої структури цін на робочу силу і однонаправленої тенденції зростання ставок заробітної платні. Монетаристами вводиться поняття якогось «природного» рівня безробіття. У зв'язку з цим М. Фрідмен стверджує: «У будь-який момент часу є якийсь природний рівень безробіття, що має властивість сумісності з рівновагою в структурі ставок реальної заробітної плати. При цьому рівні безробіття ставки реальної заробітної плати мають тенденцію рости певним «нормальним» темпом, тобто темпом, який може безперервно підтримуватися до тих пір, поки процеси капіталостворення, технічних нововведень і так далі залишаються на своїх довготривалих траєкторіях» [124].

Контрактна теорія функціонування ринку праці (Д. Гордон, М. Бейлі) з'явилася у середині 70-х років ХХ сторіччя [23]. Відмітна її особливість полягала у тому, що вона спробувала синтезувати основоположні постулати неокласичної і кейнсианської теорій. З одного боку, вона брала до уваги кейнсианські тези про жорсткість грошової заробітної платні, а, значить, припускала, що попит на робочу силу регулюється не коливаннями ринкових цін на робочу силу, а сукупним попитом, тобто обсягом виробництва. Але, з іншого боку, сама ця жорсткість виводилася з раціональної поведінки людей, діючих винятково у власних економічних інтересах. Контрактна теорія ввела в аналіз ринку праці одну з найважливіших його реалій, яка раніше ніяк не відображалася в економічній теорії.

Інституційний підхід до аналізу функціонування ринку праці представлений роботами Т. Веблена, Дж. Данлопа, Л. Ульмана та ін. [23]. Вивчення інституційних чинників ринку праці традиційно сприяло розглянутим вище макроекономічним доктринам. Відповідно до своєї методології інституціоналісти зосереджують увагу на вивченні політико-правових, етичних і т.п. чинників («інституцій», за термінологією прихильників цього напряму), які виконують важливу роль і багато в чому визначають поведінку господарюючих суб'єктів на ринку праці. Інституційне трактування ринку праці одержало широку популярність у західних фахівців. Зокрема, МОП визначає ринок праці як «місце зустрічі» підприємців і трудящих, які спільно ведуть переговори (колективні або індивідуальні) щодо заробітної платні і умов організації праці.

На думку Р. Стендінга, реалізація такого підходу на практиці дозволяє виділити п'ять характерних рис сучасного ринку праці [154]:

гарантія зайнятості на тривалу перспективу;

забезпечення працівників стабільними доходами;

стабільність зайнятості за рахунок ухвалення правил, які строго регламентують звільнення працівників;

дотримання встановлених класифікацій робіт тарифікації працівників;

безпека роботи.

Обґрунтування правомірності і доцільності використання окремих положень інституційної теорії при характеристиці сучасного ринку праці об'єктивно вимагає і розширення кількості його суб'єктів. У зв'язку з цим не підтримуємо точку зору тих дослідників, які, кажучи про суб'єктів ринку праці, виділяють тільки три основних: найнятих робітників (і їх об'єднання – профспілки), працедавців (підприємців) і їх союзи, державу і її органи [92].

При характеристиці механізму функціонування ринку праці не можна не звернути увагу на такий факт, що в науковій економічній літературі склалося різне розуміння меж ринку праці. У теперішній час досить розповсюджений підхід, що обмежує ринок праці особами, які шукають роботу. Прихильники подібного трактування ринку праці вважають, що у міру того, як починається трудовий процес ринок праці закінчується [11].

У зв'язку з цим відомі західні вчені Р. Еренберг і Р. Сміт зазначають: «Ринок праці складається зі всіх, хто купує або продає працю. У будь-який конкретний день буквально тисячі працівників знаходяться на «ринку» і намагаються укласти цю угоду» [150]. Це уявлення про ринок праці є, на наш погляд, вузьким його трактуванням, на противагу якої існує і починає розповсюджуватися розширювальне трактування кількісного аспекту ринку праці. Суть у тому, що згідно цьому трактуванню, все економічно активне населення (і зайняті і безробітні) є рівноцінним учасником ринку праці. Так В.А. Павленков вважає, що відносини купівлі-продажу безперервні від найму працівника до його звільнення [74].

Ринок праці слід розглядати як сукупне суспільне відношення «працівник-працедавець», яке є взаємодією між ними на всіх етапах їх сумісного функціонування, у всіх ситуаціях, що виникають в економічній системі (зокрема в умовах безробіття, спаду виробництва, закриття підприємства і т.д.) [148]. На підставі сказаного, не погоджуємося з позицією окремих економістів, які заперечують можливість існування внутрішньофірмового ринку праці.

Внутрішньофірмовий ринок праці знаходиться у межах одного підприємства (фірми) [117]. У зв'язку із звільненнями працівників, модернізацією і розширенням виробництва і т.п. усередині фірми постійно з'являються вільні робочі місця, частину з яких працедавці пропонують співробітникам підприємства. Рух робочої сили в цьому випадку може здійснюватися або по вертикалі (пониження або підвищення по службі) або по горизонталі (ротація робочого місця з метою придбання працівником знань про суміжні виробництва). Зовнішній ринок праці пов'язаний з рухом робочої сили між підприємствами. При цьому зовнішній ринок праці підрозділяється на два сектори - організований, де за посередництва служби зайнятості з'єднуються інтереси працедавців і незайнятих трудовою діяльністю громадян, і неорганізований (стихійний) сектор. Зовнішній ринок праці найбільш характерний для моделі ринку праці США [65].

На основі різних підходів щодо функціонування ринку праці можна виділити кількісні і якісні його характеристики. До якісної характеристики відносять поточну пропозицію на ринку робочої сили, яку характеризують наступні категорії громадян:

безробітні громадяни, які шукають роботу;

особи, які хочуть змінити робоче місце або ж знайти нову роботу «про запас», бажаючи «підстрахуватися» на випадок можливого звільнення;

громадяни, які мають намір знайти роботу як друге заняття разом з вже наявною роботою або навчанням.

Попит же на робочу силу складається з:

кількості вільних вакансій на ринку праці;

кількості працівників, що явно не задовольняють працедавця, який шукає

їм заміну.

Що стосується чинників кількісної характеристики, що в тій чи іншій мірі впливають на обсяг попиту на робочу силу, то, на нашу думку, можна виділити наступні:

позиція і активність профспілок;

політика держави щодо низькорентабельних і збиткових підприємств;

розміри державних, приватних і іноземних інвестицій;

масштаби тіньової економіки;

забезпеченість економіки природними ресурсами і ін.

Визнаючи важливість всіх вищевказаних чинників, на останньому з них (враховуючи його особливу значущість для вітчизняної економіки) зупинимося докладніше. Взаємозв'язок попиту на робочу силу із забезпеченістю економіки природними ресурсами достатньо добре досліджений економічною наукою. Зокрема, французький учений А. Сові пише: «у країні, що володіє обширними природними ресурсами або має нагоду придбавати необхідну сировину, можливості зайнятості необмежені» [99]. Порівняно з іншими країнами Україна має вельми різноманітні і значні природні ресурси. У сучасних умовах цей чинник значною мірою впливає на обсяг попиту на робочу силу.

Пропозиція ж робочої сили залежить від:

загальної чисельності населення;

статєвовікової структури населення;

міграційних процесів;

наявності альтернативних (нетрудових) джерел доходу у певної частини населення;

соціальної політики держави і ін.

Хоча фундаментальні основи ринку в Україні вже існують, але наявні й впливові елементи попередньої системи. Це означає, що Україна вступила до ринкових відносин [91].

В Україні вона ґрунтується на трьох головних чинниках [140]:

перехід до іншої системи господарювання має комплексний характер тому, що цілковито змінюються основні інститути;

становлення економіки України має принципові відмінності від інших типів економік у вирішенні соціальних проблем (передуюча система була системою загальних соціальних гарантій, що зумовило значні труднощі в сприйнятті принципових перетворень);

перехідна економіка України була створена не в замкнутому економічному просторі, а в країні, яка була частиною народногосподарського комплексу колишнього СРСР із високим ступенем кооперованості й спеціалізації.

Головною ознакою перехідного періоду стала нестабільність, що не пов’язана з циклами виробництва і є функцією системної кризи (тривале зниження виробництва протягом майже 8 років). Особливістю перехідного періоду в Україні, який негативно впливає на ринок праці, є надмірне розшарування населення за доходами і зниження через це загального рівня його життя [17].

Скорочення зайнятості населення в національній економіці в умовах розбалансування призводить до небажаних соціально-економічних наслідків. Щоб запобігти цьому потрібне запровадження дієвих методів заохочення зайнятості та створення нових робочих місць в усіх секторах економіки. Для цього мусить бути розроблений відповідний правовий механізм, який дозволив би регулювати зайнятість населення на користь держави, та заохочував би громадян співпрацювати з державою.

Чисельність зайнятого населення України впродовж 2001-2007 рр. збільшилась на 930 тис. осіб і у середньому за 2007 р. склала 20,9 млн. осіб; чисельність безробітного населення (визначеного за методологією МОП) скоротилась за цей період на 1 млн. oсіб [111]. Рівень безробіття населення скоротився до 6,4 % від економічно активного населення у віці 15-70 років, його значення є нижчим ніж у таких економічно розвинутих європейських країнах як Німеччина, Франція, Фінляндія, Польща, Бельгія та інші [26].

Щорічно розширюється сфера застосування праці шляхом створення нових робочих місць більше як для 1 млн. осіб. Розмір середньомісячної заробітної плати підвищився за означений період у 4,3 рази і склав у середньому за 2007 р. 1,4 тис. грн [92] (за 6 місяців 2008 р. – 1,7 тис. грн). Упродовж 2008 р. розмір мінімальної заробітної плати має підвищилась з 515 грн. (на 01.01.2008 р.) до 605 грн. на 01.12.2008 р. (90,4% прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Передбачено запровадження регульованого мінімуму погодинної оплати праці.

Значно знизилися обсяги тіньової зайнятості (чисельність працівників, які знаходились у вимушених адміністративних відпустках, скоротилась з 7,2% від середньооблікової чисельності працюючих у 2001 р. до 1,1 % у 2007 р.) [89]. Кількість працівників, які підвищили свою кваліфікацію на підприємствах у 2007 році, збільшилась до 9,2 % облікової кількості штатних працівників проти 8,6 % у 2006 р.

Разом з тим, гострими лишаються проблеми економічної активності населення (чисельність економічно неактивного населення працездатного віку не змінюється із 2002 р. і перевищує 8 млн. осіб або 28 % від чисельності населення працездатного віку), кількісно-якісного дисбалансу між пропозицією та потребою у робочій силі, низького кваліфікаційного рівня шукачів роботи та працюючого населення, а також проблеми зайнятості молоді та інвалідів, насамперед у монофункціональних містах, шахтарських регіонах, сільській місцевості, нелегальні зовнішні трудові міграції, неформалізовані внутрішні трудові міграції та тіньовий ринок праці [19]. Глобальною проблемою ринку праці є його функціонування в умовах вступу України до світової організації торгівлі, в тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців з позиції визначення їх місця в соціумі країни [141]. Ще одна особливість перехідного періоду в Україні – нехтування роллю ринку праці в ринкових економічних відносинах 8 лютого 1996 р. рішенням Верховної Ради України Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН) втрачає свій статус самостійної фінансової системи і входить до бюджету (табл. 1.2), в зв’язку з цим достовірна інформація за 2006-2007 рр. відсутня. Складається парадоксальна ситуація за розширення сфери організації праці, своєчасну допомогу безробітним надає Державний центр зайнятості, а кошти на ці цілі на свій розсуд виділяє Державне казначейство. Внаслідок цього Державна служба зайнятості (ДСЗ) фінансувалась майже наполовину від потреби, загальмовувались заходи щодо активної політики, органи ДСЗ заборгували безробітним, підвищилась плинність кадрів у самій службі. Крім того, постійні затримки з виплатою заробітної плати підірвали довіру працівників до державних підприємств і установ й до самої служби зайнятості.



Таблиця 1.2
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка