Імені юрія федьковича чучко Михайло Костянтинович



Сторінка1/3
Дата конвертації07.03.2016
Розмір0.63 Mb.
  1   2   3
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА




Чучко Михайло Костянтинович
УДК: 94 (478) ,,13/17” + 94 (477.85) ,,17/191”

СОЦІОРЕЛІГІЙНІ АСПЕКТИ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ ПРАВОСЛАВНОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВНІЧНОЇ ЧАСТИНИ МОЛДАВСЬКОГО ВОЄВОДСТВА
ТА АВСТРІЙСЬКОЇ БУКОВИНИ


(друга половина XIV – початок ХХ ст.)

07.00.02 – Всесвітня історія


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Чернівці – 2008


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича МОН України



Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор



Марусик Тамара Володимирівна,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

проректор з науково-педагогічної та навчально-виховної роботи.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор



Жалоба Ігор Володимирович,

професор кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського Національного авіаційного університету;


доктор історичних наук, професор

Подаляк Наталія Гордіївна,

професор кафедри зовнішньої політики і дипломатії Дипломатичної академії при МЗС України;


доктор історичних наук, професор

Юрій Михайло Федорович,

завідувач кафедри соціально-економічних дисциплін Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету.

Захист відбудеться 24 жовтня 2008 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (м.Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м.Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 23 вересня 2008 року.
Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г. М. Скорейко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Після здобуття Україною державної незалежності в 1991р. розпочався якісно новий етап у розвитку вітчизняної історичної науки, розширилася тематика досліджень. Зокрема, почали досліджуватися теми з історії релігії та її впливу на життя населення різних регіонів у контексті певних історичних епох.

У цьому сенсі значний теоретичний та практичний інтерес становить вивчення церковно-релігійного життя в Молдавському воєводстві та імперії Габсбургів, до складу яких входила територія історичної Буковини. Українське та східнороманське населення цієї землі, котре у своїй більшості належало до Православної Церкви, здавна відзначалося глибокою релігійністю, яку у 50-х – 80-х рр. ХХст. не вдалося побороти навіть „безбожним” режимам радянських та румунських комуністів. Характерно, що і в нинішній час, незважаючи на сучасні глобалізаційні виклики, релігійний чинник продовжує залишатися важливою, органічною складовою культурно-побутових реалій місцевої людності.

Проте, соціорелігійний аспект повсякденного життя православного населення буковинського краю в історичній ретроспективі не знайшов належного висвітлення в історіографії. Це зумовлює актуальність поглибленого вивчення даної проблеми з метою простеження динаміки розвитку та переосмислення її місця і ролі в історії. Потреба фундаментального наукового дослідження церковно-релігійного життя православного населення Буковини в період молдавського та австрійського володарювання викликана також практичною необхідністю і соціокультурним значенням з огляду на прогресуючі процеси духовного відродження української та румунської спільнот по обидва боки українсько-румунського державного кордону.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах наукового напрямку кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Проблеми стародавньої історії і середньовіччя та значення археологічних і етнологічних джерел в реконструкції минулого” (номер державної реєстрації 0106U008490).

Мета дослідження полягає у необхідності простежити закономірності розвитку церковно-релігійного життя православного населення північних волостей Молдавського воєводства та австрійської Буковини на прикладі соціорелігійних реалій другої половини XІV – початку ХХст. Загальна мета конкретизується у завданнях:

– простежити особливості формування адміністративно-територіального та церковно-адміністративного устрою краю;

– проаналізувати кількісні показники населення краю, з’ясувати його етнічну та конфесійну структуру, а також характер міжконфесійних взаємин;

– вивчити питання, що стосуються різних аспектів взаємодії духовенства та віруючих, Православної Церкви і державної влади у середньовічній Молдові та імперії Габсбургів;

– охарактеризувати персональний склад вищої православної церковної ієрархії Сучавської митрополії, Радівецького єпископства, Буковинської єпархії, Буковинсько-Далматинської митрополії;

– з’ясувати канонічний статус і владні прерогативи православних владик, особливості їх повсякденного побуту;

– дослідити життя парафіяльного кліру, питання взаємин священиків із паствою у парафіях;

– охарактеризувати духовне життя і побут буковинських православних монастирів;

– вивчити питання православної суті обрядовості життєвого циклу віруючої людини;

– проаналізувати уявлення православних жителів краю про час і святковий календар;

– висвітлити питання формування культу крайового патрона св. Іоана Сучавського та організації масових прощ віруючих до святих реліквій;

– дослідити літургійну практику в краї за часів молдавського та австрійського володарювання;

– з’ясувати значення молитви і церковного співу в релігійному житті православної громади краю;

– розглянути феномен народної релігійності;

– вивчити проблему боротьби православного кліру із народними віруваннями;

– дослідити нормативно-канонічні засади православного культового будівництва на Буковині та іконописні традиції краю.



Об’єктом дисертаційного дослідження виступає православне населення північних волостей Молдавського воєводства та австрійської Буковини в добу Пізнього Середньовіччя та Новий час. Предметом наукових студій стали соціально-релігійні аспекти повсякденного життя православних буковинців.

Хронологічні межі дисертації охоплюють другу половину XIV – початок ХХст. Нижня хронологічна межа обумовлена часом державно-політичного становлення Молдавії, оформлення адміністративно-територіальних і церковно-адміністративних структур, а також формування етноконфесійного складу населення в північній частині країни. Верхню межу становить час розпаду Австро-Угорської монархії, коли припинила своє існування крайова автономія герцогства „Буковина”, а разом з нею й усталений устрій життя її мешканців. Розгляд проблеми в таких широких хронологічних рамках дасть можливість порівняти стан релігійного життя буковинців в два різні історичні періоди – молдавський та австрійський.

Географічні рамки дисертаційного дослідження окреслені територією історичної Буковини, землі якої протягом другої половини XІV – третьої чверті XVIIIст. становили Сучавську, Чернівецьку і Хотинську (з 1715р. турецька райя/нахіє) волості Молдавського воєводства, а з кінця XVIII – до початку ХХ ст. в якості австрійської провінції Буковина входила до складу імперії Габсбургів. Нині південна частина краю перебуває у складі Румунії (Сучавський повіт), а північна належить Україні (центральна та західна частини Чернівецької області).

В основу дослідження покладено методологію реляційного структуралізму, який передбачає опис та інтерпретацію дій індивіда чи групи в соціокультурних просторах, що вибудовуються від макроструктур, до структур середнього рівня і мікроструктур. Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, об’єктивності, системного аналізу. Принцип історизму дозволив вивчити процеси, пов’язані зі становленням та розвитком церковних структур на півночі Молдавської землі та в провінції Буковина, а також визначити місце соціорелігійного чинника в житті місцевого православного населення. Принципом наукової об’єктивності автор керувався при аналізі історичних джерел, що відображали фактичні події і процеси досліджуваної доби.



Для досягнення визначеної у дисертації мети та розв’язання окреслених завдань в дослідженні використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Загальнонаукові та конкретно-історичні методи застосовувалися при виявленні емпіричних фактів, їх систематизації, аналізі та узагальненню. Зокрема, метод історичної ретроспективи використовувався при відтворенні історичних реалій другої половини XIV – початку ХХ ст., статистичний при аналізі етнодемографічної та конфесійної структури населення краю, ілюстративний – для демонстрації історичної ситуації в різні періоди. З-поміж спеціальних методів дослідження з метою порівняльного аналізу церковно-релігійного життя в молдавський та австрійський періоди використовувався компаративний метод. Для послідовного викладу матеріалу в кожній структурній одиниці дисертації в межах окреслених часових рамок застосовувався хронологічний метод. При порівнянні подій і явищ, що відбувалися в один період, автор вдавався до синхроністичного методу. Для порівняння явищ різних століть з метою виявлення певних особливостей було використано діахронічний метод. Застосування типологічного методу допомогло при класифікації церковних інституцій та структур в контексті їх еволюції. Для аналізу, синтезу та осмислення наявного джерельного матеріалу автор використав джерелознавчі методи (критичний, евристичний, археографічний, іконографічний, герменевтичний).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше здійснюється спроба постановки проблеми комплексного вивчення світу віри у повсякденних життєвих реаліях православного населення північних волостей Молдавського воєводства та австрійської Буковини через призму його сприйняття тогочасним соціумом. Під час виконання роботи у науковий обіг було введено значний за обсягом джерельний матеріал, який характеризує особливості духовного життя та поведінки людей з локально-релігійною та соціально-груповою специфікою.

Практичне значення роботи полягає в тому, що вперше до кола зацікавлень історичної науки введено проблему релігійного світогляду православних жителів північних волостей Молдавської землі та австрійської Буковини в руслі аналізу їх самоідентифікаційних засад. Матеріали, результати та висновки роботи можуть бути використані в подальшій науковій роботі, для створення узагальнюючих праць з історії, в учбово-педагогічній практиці, при написанні навчально-методичних посібників зі спеціальних курсів з історії та релігієзнавства. Прикладне значення одержаних результатів полягає у можливості залучення їх при формуванні тематичних експозицій в історичних та історико-краєзнавчих музеях, а також в державній політиці у сфері церковно-релігійних відносин.

Особистий внесок здобувача. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано одну статтю в співавторстві з А.В.Гостюк (конкретний внесок здобувача – дослідження релігійної складової в народній медицині буковинців – 57%).

Апробація дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження пройшли всебічну апробацію. Його результати обговорювалися на науково-методичному семінарі кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Матеріали дисертаційної роботи викладено в доповідях на 10 міжнародних, всеукраїнських та краєзнавчих наукових конференціях, конгресах і симпозіумах.

Публікації. Зміст дисертаційної роботи розкрито в індивідуальній монографії (обсяг – 26, 38 авт. арк.) та 27 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, шести розділів (26 підрозділів), висновків (основна частина роботи складає 379 сторінок) та списку використаних джерел (542 найменування). Загальний обсяг дисертації 431 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У „Вступі” вмотивовано вибір теми, обґрунтовано її актуальність, висвітлено ступінь розробки проблеми, показано зв’язок з науковими програмами, визначено мету, завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслено хронологічні й територіальні межі роботи, вказано методологічну основу праці, новизну роботи та її практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження і структуру дослідження.

У першому розділі „Проблема церковно-релігійного життя на Буковині в світлі історіографії та джерел” проаналізовано стан вивчення проблеми й охарактеризовано джерельну базу дослідження.

Перший підрозділ „Основні напрями дослідження проблеми в історичній ретроспективі” присвячений вивченню питання церковно-релігійного життя на Буковині в історіографії.

Питання, дотично пов’язані з різними аспектами історії церковно-релігійного життя православного населення Буковини, зокрема з історією Православної Церкви в краї, стали предметом наукових зацікавлень румунських, австрійських, німецьких, українських та російських дослідників ще у ХІХст. Досить докладно розглянули різноманітні аспекти історії Православної Церкви та церковно-релігійного життя румунів Буковини румунські дослідники ХІХ – першої половини ХХ ст. Т.Бенделла, І.Г.Сбієра, С.Ф.Маріан, Іс.Ончул, Н.Гремада, Л.Герман, І.Ністор, Д.Дан, Н.Котлярчук, О.Боканецу, С.Релі, Е.Гостюк. Протягом другої половини XX – початку XXI ст. у Румунії з’явилася низка праць, присвячених проблемам історії Православної Церкви у північних волостях Молдавії та австрійській Буковині (роботи М.Пекурарю, І.Вікована, Ш.Горовея, М.Пахомі, Д.Х.Мазилу, І.Цігеліу, Ш.М.Чаушу, В.Демчука, Ф.Грігореску, Н.Кожокару та ін.). Вивченням етноконфесійних проблем на Буковині займалися румунський дослідник П.Цугуй та молдавський вчений К.Унгуряну. У праці молдавського дослідника Н.Руссєва проаналізовано історичні реалії та міфи довкола постаті св. Іоана Нового, що знайшли відображення у його житії.

Українська історіографія вивчення церковно-релігійного життя в краї започаткована працями буковинських русофілів (Г.Купчанко, І.Продан). Низку статей з історії Православної Церкви на Буковині опублікували наприкінці ХІХ – на початку ХХст. Е.Є.Воробкевич, М.Копачук, В.Танасійчук, І.Ших. З народовських позицій висвітлювали питання церковно-релігійного життя та національного руху буковинських українців С.Дашкевич, С.Смаль-Стоцький, М.Кордуба, Є.Пігуляк, В.Доманицький, К.Баладиженко (К.Шероцький) та ін. Українська радянська історіографія зосереджувала основну увагу на „антинародній”, „експлуататорській” ролі Православної Церкви в історії Буковини (Д.Степанюк, І.Буховець). Натомість вчених української діаспори цікавили, головним чином, проблеми церковно-національного руху буковинських українців у середині ХІХ – на початку ХХ ст. (І.Ткачук, А.Жуковський). Кінець ХХ – початок ХХІст. позначився пожвавленням студій з історії Буковинської Православної Церкви та церковно-національного руху українців серед українських дослідників краю (Г.Скорейко, О.Масан, В.Старик, О.Добржанський, С.Яремчук, М.Чучко, С.Пивоваров, Б.Боднарюк, В.Можарівський, О.Полянко та ін.).

Торкалися проблеми історії Православної Церкви на Буковині й російські дослідники кінця ХІХ – ХХ ст. (Є.Голубінський, В.Мордвінов, єпископ Арсеній (Стадницький), Г.Воскресенський, С.Четвериков, ієромонах Гедеон (Губка).

Австрійська історіографія церковно-релігійного життя на Буковині складається з окремих публікацій, а також оказіональних згадок в узагальнюючих працях дослідників ХІХ – початку ХХ ст., серед яких варто згадати Ф.А.Вікенгаузера, Л.А.Симигіновича-Штауфе, Ф.Ціглауера фон Блюменталя, В.Мільковича, Е.Фішера, Й.Полєка, Р.Ф.Кайндля. Німецька історіографія церковного життя на Буковині представлена працями істориків другої половини ХХ ст. К.Цах та Е.Турчинського. Дослідження французького вченого Ж.Кюїзеньє присвячене вивченню окремих аспектів православної релігійності румунів південної частини Буковини.

Отже, проблема мала тривалий і різноманітний досвід розробки. Проте фрагментарний характер дослідження питання зумовлює потребу в її комплексному історичному вивченні.

У другому підрозділі „Класифікація джерел” подана характеристика джерельної бази дисертації за класами, типами, родами, видами та різновидами.

Важливе значення для дослідження мають писемні свідчення з минулих епох. Корпус використаних в дисертації писемних джерел складає актові, епістолярні та наративні матеріали. Неопубліковані писемні джерела, більшість з яких вводиться автором у науковий обіг вперше, зберігаються у фондах Державного архіву Чернівецької області (Ф.№1, Ф.№3, Ф.№4 сч., Ф.№27, Ф.№320 Ф.№1245) і стосуються церковно-релігійного життя на Буковині в кінці XVIII – на початку ХХст. У дисертації використано також матеріали відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (Ф.№167), Центрального державного історичного архіву у м. Львові (Ф.№386) та військового відділу Австрійського державного архіву Відня (B IX a 424). Це відомості про священиків, їхні автобіографічні записки, карта розташування буковинських монастирів.

Окрему групу джерел складають опубліковані матеріали: грамоти молдавських воєвод, катастифи, відомості переписів, а також законодавчі і регламентаційно-правові акти, послання, розпорядження, що стосуються різних аспектів діяльності Православної Церкви в північній частині Молдавського воєводства та австрійській Буковині, „Шематизми” та „Щорічники єпархії”, єпархіальна хроніка у журналі „Candela” („Світильник”). З-поміж наративних джерел заслуговують на увагу слов’яно-молдавські, молдавські (Г.Уреке, С.Даскалула, М.Келугерула, М.Костіна, І.Некулче, Н.Костіна, логофета Георгакі, Є.Когельничану, В.Мезеряну та ін.), греко-фанаріотські (П.Депасти Пелопонеського, Н.Римнічану) літописи. Окремо варто згадати „Опис Молдавії” Д.Кантеміра (1714 – 1716 рр.). Цінність даних матеріалів полягає в тому, що вони містять інформацію про духовенство, календарні свята, обрядовість.Уявлення про зовнішнє сприйняття повсякденного життя мешканців Молдавської землі, їхніх релігійних поглядів, звичаїв, традицій дають подорожні нотатки іноземців, котрі в XV – середині XVІІІ ст. за різних обставин відвідували Молдавське воєводство, зокрема його північну частину або писали про неї зі слів очевидців-сучасників. Цінний фактичний матеріал щодо церковно-релігійного життя православного населення на початку австрійського періоду історії Буковини міститься у працях Г.фон Сплені, К.фон Енценберга, Ф.фон Міга, Й.Будінзкі, В.Балша та Б.Гаке. Певна інформація про церковно-релігійне життя в краї у ХІХ – першій половині ХХ ст. міститься в анонімному описі „Буковина перед 1801 р. за алфавітним порядком” та нотатках Й.Рьорера, І.Будай-Деляну, В.Баттяні. Франца І (ІІ), Й.Коля, В.Кельсієва, Я.Бадені, А.Бьома, Н.Йорги, Е.І.Де-Вітте. Суттєво доповнює джерельну базу дослідження мемуарна література (чернець Парфеній, митрополит Євлогій (Георгієвський), Г.Дроздовський, І.Карбулицький, О.Попович, Т.Галіп).

Важливими джерелами для вивчення соціорелігійних аспектів життя православного населення Буковини є газетна хроніка (наприклад, в газетах „Русская Рада”, „Буковински Въдомості”, „Русска правда”, „Православная Русь”, „Борба”, тощо), а також твори художньої літератури та публіцистики минулих епох, фольклорні матеріали. В них знайшли відображення народні погляди на релігію та мораль.

Аналіз різних типів джерел засвідчує широку базу для всебічного дослідження проблеми соціально-релігійного життя православних буковинців в епоху Пізнього Середньовіччя та Нового часу, яка досі комплексно не вивчалася ані у вітчизняній, ані у зарубіжній історіографії.

У другому розділі праці „Територія та населення краю” досліджено питання формування території історичної Буковини, етнічного та конфесійного складу її населення.

Перший підрозділ „Формування і розвиток адміністративно-територіальної та церковно-адміністративної структури Буковини як історико-географічної і автономної цілісності” стосується аналізу адміністративно-територіального та церковно-адміністративного устрою краю в історичній ретроспективі.

Виникнення Молдавського воєводства, яке в іноземних джерелах тієї доби фігурувало під назвою Valachia Minor („Мала Валахія”), або Богданія, справило суттєвий вплив на події в регіоні. Адміністративно Молдавія поділялася на волості (цинути). Згідно з переписом 1591 року, на півночі Молдови знаходилося три цинути: Чернівецький, Сучавський та Хотинський. У 1741 р. господар К.Маврокордат здійснив територіальну реформу, розділивши існуючі волості на декілька околів. У церковно-адміністративному плані більша частина території північної Молдови належала до Радівецького єпископства, менша до Сучавської митрополії.

Під час російсько-турецької війни (1768-1774 рр.) Молдавію зайняли російські війська. Проте в ході виведення російських військ з окупованих земель у 1774 р. в північну частину Молдавії увійшли австрійські військові підрозділи. Буковина стала складовою імперії Габсбургів. В 1786 р. Буковину прилучено до Галичини. Край був 19 округом королівства Галичини і Володимерії до 1849 р., коли він став автономною провінцією зі статусом герцогства (воєводства). Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. цивільний адміністративно-територіальний поділ краю неодноразово змінювався. Юридично оформивши у 1777 р. свою владу над Буковиною, Віденський двір вирішив у 1781 р. врегулювати питання юрисдикції Радівецького єпископа та Молдавського митрополита в краї. У 1782 р. єпископську кафедру було перенесено до Чернівців, а в 1783 р. цісар підпорядкував єпископа Буковини митрополиту в Карловіцах (Славонія). З 1786 р. Буковинська єпархія поділялася на 6 протопресвітеріатів та 2 вікаріати. У 1843 р. у Буковинській єпархії було збільшено кількість протопресвітеріатів з 8-ми (в 1841 р.) до 12-ти, а 23 січня (4 лютого) 1873 р. цісар підніс Буковинське православне єпископство до рангу митрополії, підпорядкувавши їй дві сербські єпархії в Далмації.

Тривалий процес адміністративно-територіальної та церковно-адміністративної консолідації краю, що завершився набуттям ним автономного статусу, відобразився у формуванні своєрідного буковинського крайового патріотизму, протиставлянні Буковини іншим землям імперії.

У другому підрозділі „Кількісні показники населення краю та спроби визначення його етнічного складу” проаналізовано чисельність та етнічний склад жителів північних волостей Молдавської землі та австрійської Буковини.

Симптоматичною ознакою ХІV ст. стала активізація міграційних тенденцій, які охопили населення значної частини Центральної та Південно-Східної Європи. Починаючи з кінця ХV ст., молдавські господарі з метою збільшення народонаселення воєводства надавали притулок не лише добровільним переселенцям з інших місцевостей, але й оселяли на його території бранців, захоплених під час військових виправ у сусідні землі. Поряд з молдаванами та русинами господарі також розселяли в Молдові захоплених у Валахії холопів-циган, а також сербів і сасів з Угорщини. Згідно з „Катастихом числа селян, дворян, ветафів, немешів та священиків” 1591 року, в північних волостях Молдавського воєводства налічувалося близько 8903 дворів (загальна чисельність населення могла сягати 30-32 тис. осіб). Джерела кінця ХVІ – початку ХVІІІ ст. засвідчують поліетнічність населення Молдови. Крім молдаван, там жили русини, татари, поляки, серби, вірмени, болгари, семигородські німці та багато циган. За даними подвірного перепису населення (1772-1773 та 1774 рр.), на території північних волостей Молдови проживало від 68704 до 84514 осіб. На момент заволодіння Буковини австрійськими військами тут мешкало 17047 сімей. Після укладення австро-турецької конвенції 1775р. і демаркації кордону населення буковинського краю зменшилося до 14989 сімей (1776р.). З метою збільшення числа жителів Буковини цісарська адміністрація запрошувала сюди колоністів з різних земель. Внаслідок природного приросту, а також завдяки прибуттю переселенців населення краю неухильно продовжувало зростати: з 190389 осіб у 1800 р. до 339669 – у 1840 р.

Австрійська влада на перших порах не розрізняла русинів (українців) та молдаван. До відсутності чіткого етнічного розмежування між представниками цих етнічних груп на Буковині значною мірою спричинилася їх належність до однієї православної конфесії. Лише запровадження в переписних листах у 1846 р. рубрики про розмовну мову кожної громади дозволило чітко розрізняти українців від молдаван. За даними 1846 р., на території краю мешкав 371131 чол., у тому числі 180417 русинів і 140625 молдаван. У 1857 р. на Буковині проживало 188288 русинів і 175679 румунів (з другої половини ХІХ ст. молдавани стали вживати етнонім румуни). Згідно перепису 1869 року край населяли 511964 особи. З них більшу частину – 204800 осіб – становили русини. Румунів налічувалося 201800 душ. Переписи 1880, 1890 та 1900 рр. також відзначають збільшення кількості населення краю й чисельне переважання українців над румунами. Останній перепис австрійського періоду, проведений у 1910 р., засвідчив, що на Буковині мешкали 305101 русин (українець), 273254 румуни, 102919 євреїв, 64932 німці та 36210 поляків.

Загалом в етнодемографічній статистиці Буковини того періоду переплелися як демографічні, так і національні проблеми, тісно пов’язані з обрядово-релігійною культурою жителів краю.

У третьому підрозділі

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка