Інна Царалунга (Хмельницький, Україна) ’373 назви речей домашнього ужитку в українських актових книгах



Скачати 134.91 Kb.
Дата конвертації19.03.2016
Розмір134.91 Kb.
Інна Царалунга (Хмельницький, Україна)

УДК 811.161.2’373



НАЗВИ РЕЧЕЙ ДОМАШНЬОГО УЖИТКУ В УКРАЇНСЬКИХ АКТОВИХ КНИГАХ КІНЦЯ ХVІ – ПОЧАТКУ ХVІІ СТОЛІТТЯ

На основі ділових документів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. досліджено тематичну групу слів «назви хатнього начиння». За допомогою лексикографічних праць виявлено питому та запозичену лексику, застарілі, діалектні слова, з’ясовано особливості функціонування назв.

Ключові слова: діалектне мовлення, лексема, лексика, назви хатнього начиння.
Українські актові книги кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. містять цінний матеріал для мовознавців, оскільки лексикон цих важливих пам’яток насичений народнорозмовними одиницями.1 Вони містять не лише багату юридичну термінологію, а й назви реалій, речей, що створювали матеріальний світ українця того часу, відображали його соціальний статус, суспільне становище.

В історії української мови досліджено становлення різноманітних тематичних груп лексики, зокрема, наукові студії Л. М. Полюги «Українська абстрактна лексика XIV–XVI ст.», Г. В. Войтів «Назви одягу в пам’ятках української мови ХІV–ХVІІІ ст.», О. В. Кровицької «Семантична та словотвірна характеристика назв осіб у пам’ятках української мови ХVІ–ХVІІІ ст.», Г. М. Дидик-Меуш «Медична номенклатура в пам’ятках української мови ХVІ–VІІІ ст.», Н. Й. П’яст «Формування тематичної групи „назви посуду” в українській літературній мові», Т. І. Жили «Адміністративно-територіальна лексика української мови» та ін.

Поза увагою мовознавців залишився пласт лексики на означення предметів хатнього начиння. В українському мовознавстві небагато праць присвячено становленню таких номенів. Назви предметів домашнього вжитку розглянуті у монографії М. Л. Худаша «Лексика українських ділових документів кінця XVI – початку XVII ст. (на матеріалах Львівського Ставропігійського братства)» [3, 44–46]. Цю лексико-семантичну групу назв виділив В. В. Німчук у словниковому складі актових документів Волині і Наддніпрянщини XVII ст. [1, 13].

Проаналізуємо тематичну групу назв «предмети домашнього ужитку», дослідимо її склад за походженням, визначимо характер лексичних запозичень, простежимо історію становлення цих мовних одиниць і особливості функціонування їх на сучасному етапі.

Із хатнього начиння українців XVI–XVII ст. засвідчено такі назви предметів домашнього вжитку як завεсикъ: завεсикъ китаичаныи (АЖМУ, 1583, 43), демінутивна форма від завіс < прасл. *vesiti «вішати» (ЕСУМ,407). Лексема завhсъ/завесъ «(заслона з тканини) завіса» (СлУМ, ІХ, 244) і її деривати завесикъ «т. с.» (СлУМ, ІХ, 221), завhсецъ, зависецъ «т. с.» (СлУМ, ІХ, 242) активно функціонували в українській мові XVI – першої половини XVII ст. Натомість на сучасному етапі розвитку української літературної мови широко використовується номен завіса «велике полотнище для закривання просвіту в чому-небудь або для приховання, відгородження кого-, чого-небудь» (СУМ, ІІІ, 51).

До дрібного домашнього майна належав кобεрεц: кобεрεц (АЖМУ, 1583, 46), кобεрεц совгацкоε работы (ДМВН, 1605, 36). Коберець «невеликий килим», демінутивне похідне від кобер/ковер, що, імовірно, є давнім запозиченням з тюркських мов (ЕСУМ, ІІ, 482). Лексема ковьръ/коверъ «килим» міститься у «Повісті временних літ», писемних пам’ятках XIІІ ст. (Срезневский, І, 1244). Вона представлена у лексикографічних працях ХІХ–ХХ ст.: кобер, коберець «килим, килимок» (Пискунов, 108), кобер, коберець «т. с.» (Желехівський, І, 353), (Уманець, IІ, 22), (Грінченко, IІ, 259). Слово із певними фонетичними змінами збереглося і в сучасній українській літературній мові: ковер, коверецьзаст. «килим, килимок» (СУМ, IV, 203), а також виявляється у діалектному мовленні українців: у гуцульських говірках – коверец «вовняне покривало» (ГГ, 98), буковинських – коверец «невеликий килим, витканий з різнокольорових вовняних ниток» (Гуйванюк, 214), закарпатських – ковйор «килим, палас» (Сабадош, 146), наддністрянських – коберці, мн., «килимок» (Шило, 144).

Хатні речі для вкривання позначені такими назвами: колдра, коцъ, покривало, простирадло, рядно.

Номен колдра: взял… колдру (ДМВН, 1605, 47), колдра турεцкая (ДМВН, 1650, 193), – запозичення з польської мови, пор. пол. kołdra «ковдра; покривало для ліжка, столу, на стіну, на підлогу; вид плаща; паперові шпалери», що виводиться через посередництво італійської мови від латинського culcita «подушка, матрац» (ЕСУМ, ІІ, 482). Слово не зафіксоване у словнику І. Срезневського, відсутнє у писемних пам’ятках XIV–XV ст. Знаходимо його в перекладних лексикографічних працях ХІХ–ХХ ст.: ковдра/ковдря (Пискунов, 108), ковдра (Желехівський, І, 354), ковдря (Уманець, ІІ, 231), ковдра/ковдря (Грінченко, ІІ, 261). Сьогодні назва функціонує в українському діалектному мовленні у бойківських говірках – ковдра, ковдря, кодро «ватна ковдра» (Онишкевич, І, 363), в діалектизмах Одещини – коўдра «дитяче одіяло» (Москаленко, 44), а також у літературній мові: «тепле вкривало, звичайно на ваті» (СУМ, IV, 203).

Лексема коцъ: коцъ бεлыи (АЖМУ, 1584, 78), коц чирвоныи фарбованыи (ДМВН, 1605, 36), «килим, ковдра» – походить від давньоверхньонімецького kozzo «груба вовняна тканина, ковдра, одяг» (ЕСУМ, ІІІ, 63). У лексикографічній праці І. Срезневського представлено форми коць/кочь «опанча», XIII–XIV ст. (Срезневский, І, 1305). Знаходимо цю лексему в лексикографічних працях ХІХ–ХХ ст.: коць «простий килим; попона» (Пискунов, 114), коц «вовняна ковдра» (Желехівський, І, 372), коць «килим» (Уманець, ІІ, 22), коць «килим; ткана шерстяна або шовкова ковдра» (Грінченко, ІІ, 295). Слово використовується в усному регіональному мовленні: у поліських говірках коц «домотканий, переважно кольоровий килимок, яким застеляють ліжка, лаву» (Лисенко, 105), буковинських – коц «вовняна ковдра» (Гуйванюк, 228). В сучасній українській мові, переважає форма коц, рідше вживається коць, і має значення «грубе вовняне однотонне вкривало з начісками, покривало на ліжко з якої-небудь тканини; ворсовий пристрижений однобічний килим» (ВТСУМ, 581). Лексема маркується як розмовна.

Номен прεстирадло: прεстирадло рубковоε зъ фарботами (ДМВН, 1605, 47), походить від польського prześcieradło «простирадло, простиня», відповідає власне українській формі простирало (ЕСУМ, IV, 606). Первісно номен простирало означав «місце для розстилання; сушильня» (Срезневский, ІІ, 1574). У лексикографічних працях минулих століть засвідчені лексеми простирало (Желехівський, ІІ, 778), простирадло, простирало, простиня (Уманець, ІІІ, 210), простирало (Грінченко, ІІІ, 481). На сучасному етапі розвитку української мови побутують форми простирало, простирадло «довге і широке полотнище, яке стелиться на постіль, підкладається під ковдру або використовується для обтирання» (ВТСУМ, 1170), діалектному лексиконі – простирло «простирадло» (Шило, 218).

Використовували у побуті й покрывала: покрывала кεлижовые (АЖГУ, 1590, 60). Номен покривало «тканина для покривання» – похідне утворення від праслов’янського *kryti (ЕСУМ, ІІІ, 95). Словник І. Срезневського тлумачить цю назву як «покривало; завіса; повітря», ХІ ст. (Срезневский, ІІ, 1118). Вміщена вона у перекладних лексикографічних працях ХІХ–ХХ ст. покривало, покривайло «покривало, завіса» (Желехівський, ІІ, 686), (Уманець, ІІІ, 90), (Грінченко, ІІІ, 277). На сучасному етапі розвитку української мови значення слова розширилося: покривало – «шматок тканини, яким покривають кого-, що-небудь; легке накриття, яким звичайно покривають постіль удень; легкий жіночий одяг у вигляді накидки; те, що укриває собою, ховає під собою» (СУМ, VII, 44). В усному народному мовленні, зокрема бойківських говірках, покривало – «накривка» (Онишкевич, ІІ, 102).

Схожа за значенням лексема рядно: рядно (АЖМУ, 1584, 102), – «простирадло або покривало з ряднини», від прасл. *rędъ «ряд» (ЕСУМ, V, 154). У словниках минулих століть ця лексема означала: «простирадло з грубого полотна» (Пискунов, 231), «полотно; простирадло» (Желехівський, ІІ, 846), «товста тканина; покривало чи ковдра з такої тканини» (Грінченко, IV, 92). В сучасній українській мові рядно – «вид простирадла або покривала з ряднини; різнокольоровий килим або ковдра з грубої вовни; оберемок, купа чого-небудь, що вміщується в одному рядні» (ВТСУМ, 1281). Збереглася вона і в діалектах: у західнополіських говорах – радно «покривало, виткане кольоровими смугами» (Аркушин, ІІ, 112), наддністрянських – радно «рядно» (Шило, 223).

Важливими елементами хатнього інтер’єру українців того часу були матεрацъ: матεрацъ атъласовыи (ДМВН, 1650, 193); подушка: подушку (АКЖУ, 1590, 45), подушок атласовых три (ДМВН, 1605, 47); ручники: ручники два, ωдεн бεлю вышиваныи, а другии простыи (АЖМУ, 1584, 78); скатεрти: скатεртεи вεликих, тонких, двε (АЖМУ, 1583, 46), скатεртъ цвилиховая (АЖМУ, 1583, 53). У сучасній літературній мові вказані лексеми зберігають свої функції називання і входять до складу активної лексики.

Зберігалися дрібні хатні речі у скринях, скринкахъ: скриня малεвана#, скриню бεлую вεликую (АЖГУ, 1590, 50), во двох скрынях (АКЖГУ, 1611, 109), скринка малая (АЖМУ, 1584, 75), а також у шкатулах: шкатула вεликая, ωкована з ланцухом (АКЖГУ, 1611, 34), шкатулу взял (ДМВН, 1605, 47), і коробах: коробεи и иншихъ рεчεи (АЖМУ, 1584, 76).

Номени скриня, скринька походять від праслов’янського *skrinja, успадкованого через середньоверхньонімецьку мову з латинської (ЕСУМ, V, 286). Вони вживалися у староукраїнській мові XV ст. (ССУМ, ІІ, 350). Знаходимо ці лексеми в лексикографічних працях ХІХ–ХХ століть: (Пискунов, 239), (Желехівський, ІІ, 878), (Грінченко, ІV, 143). На сучасному етапі розглядувана назви активно побутують у діалектному мовленні: скринька «ящик будь-якого призначення; шухляда стола; коробочка» (Аркушин, ІІ, 153), скриня «скриня; засік; огріх або пропуск в оранці; не перевернута скиба після оранки; коробка; » (Онишкевич, ІІ, 227), скриня «скриня; частина колиски, воза; стіна дерев’яного будинку» (ГГ, 172), скринька «зменшене до скриня; ящик; вулик» (Гуйванюк, 497). Вони використовуються і в літературному мовленні: скриня «великий ящик з кришкою і замком для зберігання одягу, коштовних предметів і т. ін.; скринька «зменшене до скриня; маленька коробка для зберігання коштовностей, дрібних предметів; невеликий ящик для кореспонденції, бюлетенів» (СУМ, ІХ, 318–319).

Слово шкатула походить через пол. szkatuła від лат. scatula (Фасмер, IV, 447). Воно міститься у реєстрах словників минулих століть (Пискунов, 295), (Желехівський, ІІ, 1092), (Уманець, IV, 213), (Грінченко, IV, 499). Побутує номен в усному народному мовленні: шкатула «шкатулка; кузов з дощок на санях» (Онишкевич, ІІ, 384), шкатула «шкіряна сумка, що одягається через плече» (Гуйванюк, 665). В українській літературній мові лексема кваліфікується як застаріла (СУМ, ХІ, 472).

Назва короб «тара з лубу, бересту, лози; козуб; верхня частина воза, саней; жолоб; ящик, коробка» походить від праслов. *korbьji «луб’яна або плетена посудина» (ЕСУМ, ІІІ, 33). У лексикографічній правці І. Срезневського номен коробъ зафіксований у писемних пам’ятках другої половини ХІІІ ст. (Срезневский, І, 1288). Мовознавці ХІХ–ХХ ст. репрезентують такі варіанти лексеми: короб/короп «ящик, лубок» (Пискунов, 113), короб, коробок «ящик» (Желехівський, І, 367), (Уманець, ІІ, 36), короб «вид кошика, ящика з лубу чи лози» (Грінченко, ІІ, 285). Назва відома і в сучасній українській мові (ВТCУМ, 575 ), і в регіональному мовленні: кораб/ короб/короп «посудина з липової кори» (Лисенко, 103).

Для зберігання одягу використовували бодню: бодню с платεмъ узεли (АКЖГУ, 1611, 56), бодни з убогими маεтностями (АКЖГУ, 1611, 55), походить від праслов’янського *bъdьnь (ЕСУМ, І, 221). Лексема бодня, бодъня зафіксована у «Словнику української мови XVI–XVII ст.» як «діжка з кришкою і замком, яка використовувалась замість скрині» (СлУМ, ІІІ, 6). Слово наявне у лексикографічних працях минулого: (Желехівский, І, 37); бодня, боденька «діжка чи різновид вулика з кришкою і замком» (Грінченко, І, 81); бодня «дерев’яна діжка чи бочка з замиканим віком» (Тимченко, І, 114), (Рудницький, І, 160), а також у сучасних словниках – «дерев’яна низька діжка з кришкою» (СУМ, І, 210).

Гроші теж мали своє спеціальне місце, що позначалося словом калита: пнзи с калитами... собε побрали (АЖМУ, 1582, 40); калита «торба для грошей» – запозичення з тюркських мов, де мало значення «кишеня, шкіряний мішок, гаманець» (ЕСУМ, ІІ, 351). Назва фіксується в українській мові із XV ст.: вын#(л) ис калиты осмь копъ гро(ш)и квалъто(м)ъ (ССУМ, І, 465). Номен побутував у ХІХ–ХХ ст. як «скарбниця» (Желехівський, І, 331), «мішок з грішми» (Грінченко, ІІ, 210). У сучасному діалектному мовленні збереглися переважно деривати цієї лексеми – калитка «гаманець; виплетена з липової кори невелика коробочка; торбинка, в якій носили кресало» (Аркушин, І, 205), калита «гаманець» (Онишкевич, І, 336), калитка «гаманець; кисет на тютюн» (Москаленко, 38), калитка «гаманець з матерії або шкіри; відділення для грошей у чересі» (Гуйванюк, 183), калитка «гаманець» (Шило, 135). У літературній мові лексема маркується як застаріла: калита «торба для грошей». Наявне омонімне утворення калита «помащений медом корж, який вживають для ворожіння в день святого Андрія» (CУМ, IV, 77).

Синонімний до назви калита номен мошна: з мошною... в нεи было двε копε грошεи (АЖМУ, 1582, 40), пох. від праслов’янського *mošьna «гаманець, торба» (ЕСУМ, ІІІ, 527). Лексему мошна «калитка, гаманець, капшук» знаходимо у «Словнику староукраїнської мови XIV–XV ст.»: нашолъ тоую мошноу с тыми гро(ш)ми; нє вhда(л) ты(х) гро(ш)и ани мошны (ССУМ, І, 617). Номен мошна наявний у словниках ХІХ–ХХ ст.: (Желехівський, І, 455), (Уманець, IІ, 114). У сучасному літературному мовленні він не вживається, проте функціонує (поряд із дериватами) в українських діалектах: мошна «торбинка для тютюну і кресала; торбинка з тканини чи шкіри» (Аркушин, І, 322), мошонча «калитце, гаманець» (Онишкевич, І, 455), мошенка «гаманець» (ГГ, 126), (Гуйванюк, 299), мошонка «т. с.» (Шило, 177).

Номен чεрεсъ: чεрεсъ с пнзми ωтнял (АЖМУ, 1582, 40), пох. від праслов’янського ersъ «шкіряний пояс для грошей» (Фасмер, IV, 342). Він зафіксований лексикографічними працями минулих століть: «шкіряний пояс» (Пискунов, 267), «шкіряний широкий пояс» (Желехівський, ІІ, 1067), «шкіряний пояс, в якому носять гроші» (Грінченко, IV, 456). У словниках сучасної української мови черес – «старовинний широкий шкіряний пояс, зшитий уздовж із двох складених разом ременів так, що має всередині порожнину для грошей тощо» (СУМ, ХІ, 307), (ВТСУМ, 1599). Активно побутує ця назва в усному регіональному мовленні: чирис «широкий пояс» (Онишкевич, ІІ, 370), черес «широкий шкіряний пояс з кишеньками і пряжками» (ГГ, 211), черес «заст. широкий шкіряний пояс у чоловіків» (Сабадош, 414), черес «гаманець; широкий шкіряний пояс» (Шило, 273).

Своєрідний лексичний паралелізм репрезентують назви мεшокъ: в мεшку было грошеи готовых три золотых (АЖГУ, 1590, 45), ωборвали мεшок зъ грошъми (ДМВН, 1605, 36); сумка: сумки, в которыхъ было полдванадцаты копы грошεи (АЖМУ, 1584, 78); торба: в торбε пограбил тую двεстε копъ грошεи (АЖМУ, 1584, 98). Усі ці слова мають прямі відповідники в сучасній українській мові й активно функціонують у ній.

Пристаємо до думки В. М. Мойсієнка, що численні лексичні варіанти у пам’ятках ділового стилю (напр., ковдра – коц; покривало – рядно; скринька – шкатула; калита – мошна – черес; мішок – торба – сумка) викликані збереженням давніх номенів та появою нових, місцевих розмовних, а також зумовлені іншомовними впливами, зокрема, проникненням полонізмів, германізмів, латинізмів у тексти, творені на українських землях [3, 123].

Таким чином, українські актові книги кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. відображають загальновживаний пласт лексики на означення помешкання, елементів побуту українців того часу. Це слова праслов’янського походження, власне українські лексеми, а також номени, запозичені з польської, німецької, латинської, тюркських мов. Вони, переважною більшістю, активно функціонують в українській мові, побутують у діалектах, деякі належать до застарілої лексики, поодинокі – вийшли з ужитку. Подекуди лексеми не лише зберігають свої функції називання, входячи до активного лексикону української мови, а й розширюють свої виражальні можливості. Засвідчені омонімні, синонімні лексико-семантичні відношення у розглядуваній групі назв. Лексична варіативність «руської мови» кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. була зумовлена збереженням давніх мовних елементів, появою нових питомо українських слів, що впроваджувалися у писемну мову, та впливом інших мов.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Ділова мова Волині і Наддніпрянщини ХVII ст. : збірник актових документів / підгот. до вид. В. В. Німчук, В. М. Русанівський, К. С. Симонова та ін. – К. : Наукова думка, 1981. – 316 с.

  2. Мойсієнко В. М. Варіативність у староукраїнській літературно-писемній мові (на прикладі текстів північноукраїнського ареалу XVI ст.) / В. М. Мойсієнко // Волинь – Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. – № 22. T. 1 – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2010. – С. 114–125.

  3. Худаш М. Л. Лексика українських ділових документів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. (на матеріалах Львівського Ставропігійського братства) / Михайло Лукич Худаш. – К. : АН УРСР, 1961. – 164 с.

СКОРОЧЕННЯ

АЖГУ Акти Житомирського гродського уряду: 1590 р., 1635 р. / Підгот. до вид. В. М. Мойсієнко. – Житомир, 2004. – 251 с.

АЖМУ Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582–1588 рр.) / Підгот. до вид. М. К. Бойчук. – К., 1965. – 192 с.

АКЖГУ Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року / Підгот. до вид. А. М. Матвієнко, В. М. Мойсієнко. – Житомир, 2002. – 390 с.

Аркушин Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок. – Луцьк, 2000. Т. 1–2.

ВТСУМ Великий тлумачний словник сучасної української мови. / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К., 2005. – 1728 с.

Грінченко Словарь української мови / Упор. Б. Грінченко. Т. I–IV. – К., 1907–1909.

ГГ Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред. Я. В. Закревська. – Львів, 1997. – 230 с.

Гуйванюк Словник буковинських говірок / За ред. Н. В. Гуйванюк. –Чернівці, 2005. – 688с.

ДМВН Ділова мова Волині і Наддніпрянщини ХVII ст. (Збірник актових документів) / Підгот. до вид. В. В. Німчук, В. М. Русанівський, К. С. Симонова та інші. – К., 1981. – 315 с.

Желехівський Желехівський Є., Недільський С. Малоруско-німецький словар. Т. 1–2. – Львів, 1885–1886.

ЕСУМ Етимологічний словник української мови: У 7 т.– К.,1982–2006.– Т. I–V.

Лисенко Лисенко П. С. Словник поліських говорів. К., 1974. – 260 с.

Москаленко Москаленко А. А. Словник діалектизмів українських говірок Одеської області. – Одеса, 1958. – 78 с.

Онишкевич Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок: У 2 ч. – К., 1984.

Пискунов Пискунов Ф. Словник живої народної, писемної і актової мови руських югівщан російської і Австрійсько-Венгерської цесарії. – К., 1882. – 304 с.

Рудницький Рудницький Я. Б. Етимологічний словник української мови. Т. 1–2. Вінніпег, 1962–1972.

Сабадош Сабадош І. В. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району. – Ужгород, 2008. – 480 с.

СлУМ Словник української мови XVI–XVII ст. Вип. 1–13. Львів, 1994–2006.

Срезневский Срезневский И. И. Словарь древнерусского языка. Т. І–ІІІ. – М., 1989.

ССУМ Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. / Редкол. Л. Л. Гумецька та ін. Т. 1– 2. – К., 1977–1978.

СУМ Словник української мови: В 11 ти томах. – К., 1970–.1980.

Тимченко Історичний словник українського язика / Зредагував Є. Тимченко. Кн.. 1. Зошит 1–2. Харків, 1930, 1932.

Уманець Словар російсько-український / Укл. М. Уманець, А. Спілка. Т. 1–4. – 1893–1898.

Фасмер Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Т. 1–4. – М., 2004.

Шило Шило Г. Ф. Наддністрянський реґіональний словник. – Львів, 2008. – 288 с.


INNA TSARALUNGA

NAMES OF HOUSEHOLD ITEMS IN THE UKRAINIAN BOOKS OF ACTS AT THE END OF XVI – AT THE BEGINNING OF XVII CENTURY



Тhe theme group «names of household items» were discovered on the basis of business documents at the end of XVI – at the beginning of XVII century. With the help of lexicographical works specific borrowed vocabulary, obsolete and dialectical names were revealed, shown features of the functioning of lexemes.

Key words: dialectical speech, lexeme, vocabulary, names of household items.

1 Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст. (1582–1588 рр.) / Підгот. до вид. М. К. Бойчук. – К., 1965. – 192 с.; Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року / Підгот. до вид. А. М. Матвієнко, В. М. Мойсієнко. – Житомир, 2002.– 390 с.; Акти Житомирського гродського уряду:1590 р., 1635 р. / Підгот. до вид. В. М. Мойсієнко. – Житомир, 2004. – 251 с.; Ділова мова Волині і Наддніпрянщини ХVII ст. (Збірник актових документів) / Підгот. до вид. В. В. Німчук, В. М. Русанівський, К. С. Симонова та інші. – К., 1981. – 315 с.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка