Інноваційний підхід до управління школою



Скачати 134.56 Kb.
Дата конвертації13.03.2016
Розмір134.56 Kb.
УДК 371.11:371.2

В. М. Руссол,

канд. пед. наук, доцент кафедри менеджменту і розвитку освіти
Інноваційний підхід до управління школою
Інноваційність управління школою в період докорінного реформування вітчизняної освіти з метою виведення її на рівень розвинутих країн світу набуває особливої актуальності.

Основними факторами, які зумовлюють актуальність та забезпечують інноваційність розвитку управління, є протиріччя:



  • між постійно змінюваними умовами буття та вимогами суспільства, держави до якості освіти й існуючим рівнем їх задоволення, який потребує адекватного реагування (науково-технічний прогрес; зміни суспільно-політичного, соціального-економічного становища в країні; розвиток ринкових відносин, конкуренції і підприємництва);

  • між об’єктивними потребами демократизації та гуманізації управління суспільством і традиційними змістом та формами його організації;

  • між новими ціннісно-цільовими орієнтирами демократичного суспільства і застарілими стереотипами мислення та очікувань, закріпленими в умовах тоталітарного суспільства;

  • між зміною педагогічної парадигми з орієнтацією на особистісний і компетентнісний розвиток людини, співпрацю, толерантність в організації навчально-виховного процесу і залишками авторитарної педагогіки та уніфікації освіти;

  • між потребою розвитку школи як освітньої організації, відкритої педагогічної системи і недостатністю її взаємозв’язку і взаємодії з середовищем, незбалансованістю вертикальних і горизонтальних функціональних і управлінських зв’язків;

  • між декларованою необхідністю надання закладам освіти самостійності, автономності у виборі змісту, форм, способів організації педагогічного процесу і надмірною його регламентацією вищими управлінськими інстанціями;

  • між зростаючими вимогами до особистості керівника освітнього закладу, рівня його посадово-професійної компетентності і недостатністю уваги до підвищення його управлінської культури через самоосвіту, систему методичної роботи, курсової підготовки, спеціальної освіти;

  • між прагненням увійти у світове освітнє співтовариство і невизначеністю критеріїв відповідності зі збереженням і розвитком національної самоідентичності і своєрідності.

Усе більше керівників навчальних закладів підключаються до процесу пошуку і впровад­ження інновацій в управлінську діяльність, що базується на розумінні освіти як основи розвитку сучасного цивілізаційного середовища і неминуче породжує відповідно нові часові ціннісно-цільові орієнтири, новий освітньо-педагогічний зміст, методи, форми, засоби і способи, види організації освітнього процесу, а отже й адекватні їм системи управління, що забезпечують оптимальне функціонування, розвиток і удосконалення закладу освіти, створення необхідних умов для досягнення поставленої мети.

Сучасний освітній заклад, що знаходиться в системі розвитку, характеризується інноваційними процесами. Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності є закономірним, соціально та історично обумовленим етапом розвитку вітчизняної освіти. Досить повний логічний аналіз змісту поняття «педагогічна інновація» дає О. Ю. Плахотнюк у своїй статті з відповідною назвою. У педагогіці, як і в інших сферах наукового знання, що розробляють ідею нововведення, єдиного загальновизнаного визначення поняття «інновація» немає. З 40-х років минулого сторіччя воно входить у педагогічний лексикон, позначаючи все те нове, що надходить у систему освіти. Аналіз спеціальної літератури засвідчує понад 40 визначень понять «інновація», «педагогічна інновація». Термін «інновація» часто розглядається через такі поняття як «нове», «новизна» «новина» («новшиство»), «нововведення», «новаторство», а часом всі ці поняття ототожнюються і використовуються як синонімічний ряд. Якщо узагальнено означити дефініції поняття «педагогічна інновація», то вони окреслюватимуть процес; результат; фактор; ідеї; процеси, засоби, форми організації і види технологій; ідеї, процеси, засоби, результати, взяті в єдності; властивість, яка внутрішньо притаманна предметам або явищам, що розгортаються, створюються і впроваджуються на основі «оновлення теорії і практики» (Л. І. Максименко), «творчого пошуку оригінальних нестандартних рішень» (В. Ф. Паламарчук); «введення нового» (М. С. Бургін); «...якісного вдосконалення педагогічної системи» (І. Підласий, А. Підласий) тощо.

Важливим для інноваційної практики є визначення рівнів новизни, найвищим серед яких, на думку М. С. Бургіна, слід вважати абсолютно нове, якщо такого ніколи і ніде ще не було. Локально-абсолютна новизна, коли в даній науковій галузі чи практиці таке раніше не існувало (але в інших галузях вже було наявним).

Рівень умовної новизни, коли вона вже була відома (навіть використовувалася) і використовується з урахуванням нових умов застосування.

Підкреслюється також необхідність розуміння градації новизни на основі відмінності її від раніше відомої і застосовуваної (наприклад, методика або форма навчання). Тут дотримуються такої градації:

1) формальна новизна — інший вигляд побудови відомого, тобто фактична відсутність суттєво нового;

2) повторення, використання відомого з несуттєвими змінами;

3) доповнення, уточнення, конкретизація, деталізація відомого суттєвими елементами;

4) створення якісно нового об’єкта [4].

Виділяють три рівні новизни, що важливо в шкільній практиці:

1) рівень конкретизації;

2) рівень доповнення;

3) рівень перетворення.

Для оцінки стану інноваційної діяльності школи та управління нею слід розрізняти два типи нового:

1) «нове», що створено вперше. Воно знаходиться на рівні відкриття або адекватне відкриттю;

2) «нове» з домішками «старого», яке складається, умовно кажучи, із «шару старого» і «шару нового», утворюючи нову якість, раніше невідомий об’єкт.

Для подальшого недопущення формального підходу необхідно розуміти, що «розробка і впровадження освітніх інновацій не ставить самоціллю створювати нове заради нового. Нове, в кінцевому рахунку, має підпорядковуватися головній меті освіти, інакше немає сенсу її застосувати» [12, 232].

Не менш важливо усвідомлено підходити до розуміння відмінностей між поняттями «новація» та «інновація», якщо перше («новація») є модернізуючим, то друге («інновація») — радикальним нововведенням.

Логічно вивіреною є думка про те, що «будь яка інновація під час її реалізації в загальноосвітньому навчальному закладі потребує інтелектуальних, матеріальних, часових затрат усіх учасників навчально-виховного та управлінського процесу» [12, 32]. До них слід додати неабиякі вольові та емоційні (психологічні) затрати, без яких на успіх у будь-якій серйозній справі оновлення сподіватися не можна.

Таке розуміння підтверджується рядом протиріч, суперечностей у самому управлінстві між:



  • ціннісно-цільовими орієнтирами,змістовими напрямками, формами і методами управління, що сформувалися в більшості керівників у попередні часи і які часто передаються як традиція, та потребою їхньої модернізації, перегляду, реформування, нововведень в управлінні школою, що повинна функціонувати в режимі змін, розвитку і удосконалення;

  • розвитком системи наукових знань про інноваційні процеси і недостатністю уваги до них або й їх повним ігноруванням керівниками з узвичаєними підходами до управління;

  • необхідністю здійснення радикальних змін, суттєвих нововведень, інновацій в управлінні освітнім закладом і звичним змістом управлінської та інформаційні спрямованості;

  • потребою широкого, мобільного, динамічного впровадження управлінських інновацій і недостатністю, недосяжністю або й відсутністю необхідного для цього регулятивного та науково-методичного забезпечення.

Слід погодитися з обґрунтованою гіпотезою М. П. Кузькіна щодо того, що «упровадження в процес управління сучасною школою інновацій буде ефективним, якщо:

  • визначені сутність і зміст інновацій в управлінні;

  • виявлені і теоретично обґрунтовані інновації в управлінні;

  • специфіка і зміст інновацій в управлінській діяльності забезпечують позитивні зміни у навчально-виховному процесі: роботу навчального закладу в режимі розвитку і підвищення якості освіти учнів;

  • визначені критерії ефективності інновацій в управлінні...» [7].

Розуміння навчального закладу як особливої соціальної організації, складної, відкритої системи, живого організму, що постійно змінюється і розвивається під впливом змін середовища на основі своїх особливостей, внутрішніх закономірностей, стає міцним підґрунтям інноваційного підходу до скоординованого управління функціонуванням школи, створення необхідних умов для вдосконалення і оптимальної реалізації поставленої мети.

Як зазначає О. І. Мармаза, дослідник проблеми інноваційності в управлінні школою, «зміни можуть бути значними і незначними, запланованими та вимушеними, негативними та позитивними, кількісними та якісними тощо». Далі автор виокремлює характерні ознаки розвитку управління.

«По-перше, про розвиток слід говорити за наявності якісних змін у системах управління. Це означає, що розвиток передбачає зміни суттєвих властивостей системи управління та її елементів, структури, в тому числі появу нових якостей. Успішність розвитку як переходу до нової якості обов’язково вимагає розуміння:

1) досягнутого рівня (відправного пункту);

2) образу майбутньої моделі управління;

3) шляхів та засобів переходу від першого до другого.

По-друге, розвиток слід вважати і розуміти як природні органічні зміни, що випливають із внутрішньої логіки системи управління. Не ігноруючи в цілому зовнішніх впливів на управління, перевагу необхідно віддавати внутрішнім процесам, які означатимуть саморозвиток управління.

По-третє, розвиток управління — це завжди процес керований, цілеспрямований, який передбачає на виході позитивні зміни».

Узагальнюючи сказане, автор підсумовує: «Таким чином, управління як функціонування передбачає реалізацію уже створеного потенціалу, а управління як розвиток спрямоване на приріст збагачення цього потенціалу» [10, 17–18]. І хоча вчений не подає розгорнутого тлумачення, деталізованої схеми чи розвернутого алгоритму конкретної діяльності, для керівників школи це добрий, спрямовуючий і одночасно застережливий від поверховості і формалізму орієнтир у підході до змін і розвитку школи шляхом оновлення, модернізації, реформування на основі нововведень та інновацій.

Вивчення наукових першоджерел і прогресивного досвіду дало підстави в якості ефективності впровадження нововведень та інновацій визначити такі критерії:

1) суб’єктна готовність управлінського апарату, яка характеризується відповідним рівнем посадово-професійної компетентності і виявляється в інноваційній специфіці управлінської взаємодії з педагогічним та учнівським колективом школи, батьківською громадою, зовнішнім середовищем, що забезпечує перехід усієї системи управління на якісно новий рівень і передбачає її подальший розвиток;

2) оптимальність процесу результатів управління, що проявляється у підвищенні професійної майстерності педагогів і якості освіти учнів;

3) комплексність інновацій в управлінні, яка передбачає урахування всіх особливостей і напрямів управлінської діяльності, що повинна забезпечити цілісний розвиток навчального закладу;

4) перманентність нововведень в управлінську практику, що забезпечує нову, відповідну вимогам часу функціональну якість системи управління;

5) динамічність переходу розвитку закладу на вищий рівень з підвищенням його статусу;

6) взаємодетермінованість особливостей розвитку освітнього закладу і специфіки та змісту впровадження в управлінні ним інновацій;

7) оптимальне поєднання традиційних форм і методів управління з інноваційними на основі базових закономірностей, законів і правил його ефективної організації.

У дослідженні, розробленні, впровадженні нововведень, інновацій, як й будь-якої іншої суттєвої проблеми, передбачається урахування і дотримання таких компонентів послідовності дій:



  • теоретичний — методологічне осмислення змісту, призначення предмета, протиріч між відомими досліджуваними його аспектами на основі наукових ідей, концепцій, закономірностей і практичного досвіду; встановлення нових конструкцій, комбінацій, теоретичних узагальнень і висновків;

  • прагматичний — вихід на осмислення реальної значимості, призначення оновлення, розроблення правил, алгоритму застосування, використання в певних умовах і ситуаціях;

  • практичний — детальна розробка моделі, технологій включення теоретичних висновків, правил у загальну практику управлінського використання;

  • організаційний — створення умов для застосування нововведень в управлінні процесом включення в практику інноваційних правил. Він передбачає не лише освоєння й осмислення технологій, стадій, методів використання, але й конкретне предметне їх упровадження в життя школи.

Інноваційний процес в управлінні навчальним закладом повинен спиратися на його провідні концептуальні параметри, основою яких можна вважати ті ідеї, на які вказує О. І. Мармаза:

  • нова філософія шкільної освіти (з орієнтацією на всебічний розвиток Людини як особистості і найвищої цінності, розвиток її талантів, фізичних і духовних сил, виховання кращих моральних якостей, формування громадянина, здатного до свідомого громадянського вибору. — Авт.);

  • нова кадрова політика;

  • внутрішньошкільна культура;

  • тотальна якість освітніх послуг;

  • нова ідеологія виховання;

  • особистісний розвиток, розвиток позитивного Я — концепції керівника, вчителя, учня [10, 20].

Треба враховувати, що «ідеї, які виражають собою ті стосунки (відношення), що вже перестали існувати, не можуть не бути застарілими» (В. Г. Пєханов) і що «ідеї (маючи на увазі передусім застарілі — авт.) можуть бути знешкоджені тільки ідеями» (О. Бальзак). Отже, опанування ідеї інноваційного підходу до управлінської діяльності — найперша і найпотужніша передумова прогресивного стратегічного розвитку школи і сучасного рівня управління цим процесом. Входження в інноваційний простір починається з творення чи сприйняття нових ідей, ідей нововведення.

Інноваційність управління може бути успішною лише за умови створення в школі відповідної загальної культури, зорієнтованої на розвиток шляхом прогресивних нововведень. Це, в свою чергу, вимагає від керівництва школи зосередженості на формуванні в шкільному колективі (педагогічному, учнівському, батьківському) спільності інтересів у вдосконаленні освітнього закладу як цілісної соціально-педагогічної організації; спільності мети щодо забезпечення сучасного рівня організації навчально виховного процесу і досягнення максимально можливого ступеня якості освіти (навченості, вихованості, розвитку) учнів і на основі такої спільності, — вироблення єдності дій на кожному напрямі, етапі, всіх учасників навчально-виховної діяльності.

Як зазначалося вище, інноваційність, у тому числі й в управлінській діяльності, починається з творення чи творчого сприйняття й осмислення новаторських ідей. Тут доречно зіслатися на В. Гюго: «Наше життя — мандрівка, ідея — путівник. Немає путівника і все зупиняється. Мета втрачена і сил як не бувало». А «розум, розтягнутий новою ідеєю, ніколи не набуває попередніх розмірів» (Олівер Венделл Голмс). У науковій літературі є чимало порад і рекомендацій щодо факторів і алгоритмів послідовності дій щодо творення ідей. Ось один з варіантів, який подається як «перелік» дієслів, що стимулюють творення ідей.

«Замінити

Скомбінувати

Пристосувати

Модифікувати

Збільшити

Використати по-іншому

Перевернути чи переставити».

А далі йдуть поради:

«1. Використовуючи цей перелік, виокремте те завдання чи тему, яку ви прагнете обдумати.

2. Перегляньте цей перелік крок за кроком крізь призму потрібного завдання або вибраної теми й переконайтеся чи не з’явилася у вас нова ідея» [5, 198].

Рекомендація досить предметна і логічно вивірена, слушна як для дослідника, так і для науковця-розробника та практика-управлінця. Якщо ще врахувати твердження, що «Ідея — це нова комбінація старих елементів. Немає нових елементів. Існують тільки нові комбінації» [5, 184], то є всі передумови для включення в творення нових ідей.

Сама по собі ідея результату не дає. Необхідне її перенесення, перетворення в дію, у факти. Якщо цього не зробити, вона залишиться чистим побажаннями без будь-яких шансів на впровадження в широку практику. «Проповідь найвищих ідеалів не служить нічому, якщо не бачити позитивного шляху до їхнього досягнення» (А. Барбюс). Тому абсолютно логічним є твердження про те, що «будь-яке управлінське нововведення (як і будь які інші інновації — авт.) має два аспекти: змістовий та організаційний. Змістовий пов’язаний із сутністю змін, які несе в собі нововведення. Організаційний аспект передбачає технологію, стадії, етапи, методи засвоєння (ми б сказали і «впровадження. — Авт.) нового» [10, 18].

Як у першому, так і в другому аспекті перед розробниками й користувачами виникає проблема залучення, мобілізації додаткових ресурсів і сил. Насамперед, перед ними в пов­ний зріст постають такі три психологічні бар’єри: інтелектуальний (об’єктивна знаннєва неготовність або ж внутрішня невпевненість у своїх розумових можливостях опанувати ідею, розв’язати проблему, досягти успіху); вольовий (сумніви у своїй наполегливості, силі волі для проходження складного шляху, страх зриву, «сходу» з дистанції задовго до фінішу або втрати темпу тощо); емоційний (переживання за свій імідж, неспроможність, невдачі, ураження самолюбства, боязкість втрати набутого авторитету, громадського реноме тощо).

Ці бар’єри сприймаються як широкі, глибокі і небезпечні провалля.

Для їхнього подолання є один шлях — усвідомлення ситуації необхідності конкретної, рішучої, сміливої діяльності, концентрація і включення усіх потенційних можливостей, пам’ятаючи, що натхнення приходить під час праці. Слід згадати стару мудрість: якщо ви хочете мати що-небудь, чого у вас ніколи не було, вам треба зробити те, чого ви ніколи не робили. Якщо такого не зробити, то зрозуміло, що й того, чого не мав, але хочеш мати, — не матимеш. Тому названі вище бар’єри на шляху впровадження нововведень треба не лише долати, але й перетворювати у могутній фактор творчої активності.

На основі аналізу літературних джерел, дослідження широкої управлінської практики можна виділити деякі головні напрямки пошуку, розроблення та застосування управлінських нововведень:


  • Управління школою як цілісною організацією, відкритою соціальною системою.

  • Концептуально-стратегічний підхід до управління розвитком школи.

  • Шляхи, засоби і способи розвитку школи на основі спільності інтересів, спільності мети та єдності дій шкільного колективу.

  • Комплексний підхід до проектного управління розвитком школи.

  • Управління шкільною організацію на засадах органічного взаємозв’язку офіційного (посадового) і понадофіційного (особистісного) лідерства керівника. «Керівник-лідер».

  • Управління школою в умовах її автономізації.

  • Моделювання в практиці управління розвитком освітньої організації. Технологія моделювання управління розвитком школи.

  • Стратегічне управління як умова прискореного цілевизначеного розвитку школи — роботи «сьогодні на завтра».

  • Збалансованість вертикального і горизонтального способів управління загальноосвітнім закладом.

  • Впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій в систему управління школою.

  • Управління інноваційним процесом як необхідна умова школи розвитку.

Література

1. Державна національна програма «Освіта». Україна ХХI століття.

2. Закон України «Про освіту».

3. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХI столітті.

4. Бургин М. С. Инновации и новизна в педагогике // Педагогика. — 1993. — № 2.

5. Гордон Драйлен. Революція в навчанні / Гордон Драйлен, Дожонетт Вос ; пер. з англ. М. Олійник. — Л. : Літопис, 2005. — 542 с.

6. Кремін В. Г. Філософія освіти ХХI століття // Освіта. — 2002. — № 58.

7. Кузькин Н. П. Инновации в управлении современной школой : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Н. П. Кузькин. — Саратов, 2004.

8. Лунячек В. Е. Алгоритм управління школою / В. Е. Лунячек. — Х. : Основа, 2005. — 176 с.

9. Марк Е. Генсон. Керування освітою та організаційна поведінка / Е. Марк ; пер. з англ. Х. Проців. — Л. : Літопис, 2002. — 384 с.

10. Мармаза О. І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом / О. І. Мармаза. — Х. : Основа, 2004. — 240 с.

11. Освітній менеджмент : навч. посіб. / за ред. Л. Даниленко, Л. Карамушки. — К. : Шкільний світ, 2003. — 400 с.

12. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи : зб. наук. пр. / редкол.: Л. І. Даниленко [та ін.]. — К. : Логос, 2000.

13. Полонский В. М. Критерии и оценки эффективности педагогических исследований / В. М. Полонский. — М., 1988.

14. Руссол В. М. Закони, закономірності, напрямки особливості, принципи і правила ефективного управління освітою // Наша школа. — 2009. — № 5. — С. 68–74.

15. Руссол В. М. Методологічні основи розробки Концепції розвитку школи // Наша школа. — 2010. — № 4. — С. 11–16.



16. Руссол В. М. Посадово-психологічний профіль керівника навчального закладу // Наша школа. — 2008. — № 4. — С. 15–19.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка