Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності



Сторінка12/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.25 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21

Висновки. Компетентність в області інформаційно-комунікаційних технологій слухачів курсів підвищення кваліфікації та професійного навчання є основою успішного освоєння курсу, подальшого саморозвитку та ефективної професійної діяльності. Програми курсів підвищення кваліфікації та професійного навчання спеціалістів повинні включати елементи вимірювання та оцінювання ІКТ-компетентності слухачів, навчання основам ІКТ та використання відкритих хмароорієнтованих сервісів і ресурсів для самоосвіти.

Список використаних джерел

1. Андреев А.Л. Компетентностная парадигма в образовании: опыт философско-методологического анализа / А.Л. Андреев // Педагогика. – 2005. – № 4. – С. 19–26.

2. Биков В.Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти: Монографія. – К.: Атіка, 2008. – 684 с.

3. Биков В.Ю. Електронна педагогіка та сучасні інструменти систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, І.В. Мушка // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2009. – Т. 13, № 5. – Режим доступу: http://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/ article/view/ 177#.Um1loxCKJYA (дата обращения: 20.05.2013).

4. Биков В.Ю. Відкрита освіта і відкрите навчальне середовище / В.Ю. Биков // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2008. – №2. – С. 116-123.

5. Бессарабов В.І. Універсальна система управління навчальними ресурсами науково-дослідного проекту відкритої освіти «Хмара» / В.І. Бессарабов // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2013. – Том 38, №6. – С. 162-169. – Режим доступу до журн.: http://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/936#.UvHxfLQVfw8.2.



6. Бессарабов В.И. Новая система актуализации знаний в области социальной геронтологии и герогогики: основные положения / В.И. Бессарабов, К.И. Прощаев, А.Н. Ильницкий // Геронтология. – 2013. – Т. 1, № 1. – С. 92-99.
УДК 378.147: 004 Блозва А. І.,

Національний університет біоресурсів і

природокористування України
СТИМУЛЮВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ

ЗАСОБАМИ ВЕБ-КВЕСТІВ
У статті розкрито сутність пізнавального інтересу студентів, здійснено обґрунтування до його підходів, визначено форми і методи з метою формування пізнавального інтересу студентів; показано роль комп’ютера як засобу стимулювання пізнавального інтересу. Доведено, що активне використання Web-квестів дозволяє підвищити якість навчання студентів.

Ключові слова: пізнавальний інтерес, сучасна освіта, візуальне забезпечення, веб-квест.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Педагогічний підхід до проблеми інтересу пов’язаний із вивченням умов його розвитку в навчальній та позанавчальній діяльності, а також з виявленням методів і прийомів формування інтересу як цінної риси особистості і основи успішності. Зацікавити, а не дати знання в готовому вигляді – завжди було метою дидактики і теорії виховання. Це завдання розглядалося педагогами всіх епох.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Умови та шляхи розвитку пізнавальної самостійності в студентів розглядаються в працях Л. Занкова, Д. Ельконіна, В. Данилова, Є. Голанта, В. Лозової, О. Савченко, В. Сухомлинського, В. Буряка, Г. Щукіної та ін. Теоретичні та практичні розробки в галузі інтерактивних методів навчанні належать Ш. Амонашвілі, В. Гузєєву, Г. Коберник, С. Лисенковій, Л. Пироженко, Н. Побірченко, О. Пометун, В. Сухомлинському, І. Якиманській. Творчий підхід до навчально-виховної діяльності вони вбачають у психолого-педагогічному обґрунтуванні та проектуванні особистісно-зорієнтованих технологій навчання, які системно поєднують традиційні та інтерактивні методи навчально-пізнавальної діяльності студентів, забезпечують цілісний розвиток когнітивної, емоційно-ціннісної, діяльнісно-практичної та психомоторно-регулятивної сфер особистості, що дає можливість покращити якість навчання.

Мета статті – обґрунтувати процес стимулювання пізнавального інтересу у студентів засобами веб-квестів.

Виклад основного матеріалу. Інтерес як важливий компонент внутрішньої мотивації характеризується трьома основними ознаками: позитивною емоцією стосовно діяльності; наявністю пізнавального компонента цієї емоції; наявністю безпосереднього мотиву, який є продуктом самої діяльності (Г. Щукіна) [2, с. 45]. З огляду на це, у навчанні важливо забезпечити виникнення глибоких позитивних переживань стосовно пізнавальної діяльності, її змісту, форм і методів здійснення. Процеси мислення, пам'яті, уваги стають ефективнішими, якщо їх супроводжує душевне хвилювання (радість, гнів, здивування тощо). Цікаво робити те, що вимагає напруження, але труднощі мають бути посильними. Неправомірне спрощення навчального матеріалу, невиправдано повільний темп його вивчення, багаторазові повтори не можуть сприяти розвитку пізнавального інтересу [2].

В усіх підходах затвердилось поняття «пізнавальний інтерес», яке вживалося в значенні інтересу до опанування будь-якою новою інформацією, у тому числі – до навчання. Систематизація інтересів включає інтереси глобальні та локальні, державні та окремих категорій населення, професійні та сімейні, колективні та індивідуальні, технічні, художні, гуманітарні, спортивні і таке інше. Вважаємо, що пізнавальний інтерес має відношення до будь-якої з названих – адже всі вони не існують без усвідомлення нового. Тому правомірно назвати пізнавальний інтерес особливим видом інтересів, який, за висловом К.Д.Ушинського, є інтересом, повним змісту.

У педагогіці можна зустріти термін «навчальний інтерес» як синонім «пізнавального інтересу». У зарубіжних джерелах використовується поняття «інтелектуальний інтерес». Включаючи в себе навчальний й інтелектуальний інтереси пізнавальний матеріалізується в єдності важливих для розвитку особистості психічних якостей, таких як активний пошук, домисли, готовність дати оцінку, тощо. Пізнавальному інтересу притаманні й емоційні прояви: здивування, чекання нового, переживання інтелектуальної радості та успіху. У цьому сплаві психічних процесів і станів важливим елементом є вольове зусилля. Адже пізнавальний процес, який протікає під впливом пізнавального інтересу, являє собою своєрідний рух, що супроводжується подоланням труднощів сприймання нової інформації, її розуміння та інтеріоризації.

До основних методів формування пізнавального інтересу належать: дискусія, диспут, включення студентів у ситуацію особистого переживання успіху в навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної, рольової гри та ін.

До методів емоційного стимулювання навчання належить прийом створення ситуації зацікавленості, тобто застосування цікавих для студентів прикладів, парадоксальних фактів, проведення дослідів. Робота за аналогією, а саме зіставлення наукових і життєвих тлумачень окремих природних і суспільних явищ також підвищує інтерес до навчання.

Основним джерелом інтересу до навчальної діяльності є насамперед її зміст. Щоб підсилити стимулювальний вплив змісту, необхідно чітко дотримуватися вимог принципів науковості, систематичності і послідовності, зв'язку навчання з життям і практикою. Для підвищення стимулювального впливу змісту навчання можна використовувати прийоми створення ситуації новизни, актуальності, наближення змісту до важливих наукових відкриттів тощо.

Нині у вищих навчальних закладах практично всі студенти користуються сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями, що спрощує для них процес пошуку інформації, обробки її та представлення в різноманітних презентаційних формах. Використання комп’ютера як інструменту творчої діяльності сприяє досягненню таких цілей:


  • підвищення мотивації до самоосвіти;

  • формування нових компетенцій;

  • реалізація креативного потенціалу;

  • підвищення особистісної самооцінки;

  • розвиток особистісних якостей.

Ураховуючи те, що вища освіта України побудована відповідно до вимог Болонської конвенції, де особлива увага приділяється самостійній роботі студентів, яка потребує підвищення й інтеграції видів і форм організації навчальної діяльності студентів, здійснюється інтегрування інформаційно-комунікаційних технологій з педагогічною системою організації навчальної діяльності, що дозволяє розширити навчальні можливості студентів, здійснити вибір і організацію індивідуальної траєкторії навчання, яка відбувається в контексті розвитку самостійного критичного і творчого мислення. Визначальну роль в цьому відіграє Інтернет, який є універсальним засобом пошуку інформації та передачі знань, особливо в процесі самостійної роботи студентів, що, в свою чергу, потребує формування навичок інформаційної діяльності. Педагогічні технології сприяють формуванню навичок інформаційної діяльності студентів навчальних закладів та є основою для здійснення їхньої самостійної діяльності.

Застосування різноманітних педагогічних технологій навчання забезпечує самостійну роботу студентів з урахуванням значних обсягів інформації. Проте необхідність її обробки і передачі потребує інтеграції педагогічних технологій з інформаційно-комунікаційними технологіями. Ураховуючи той факт, що у навчальних закладах особливе місце займає дослідницька робота студентів, заслуговує на увагу інтеграція рольових ігор.

Активне використання навчальними закладами Інтернет-технологій, телекомунікаційних засобів дозволяють говорити про впровадження ними інноваційних процесів, за допомогою яких відбуваються зміни різного плану: змінюється мета й зміст навчальних планів, форми й методи навчання.

Квест (від англ. quest – подорож, мандрівка) – комп’ютерна гра, в якій гравець має досягти певної мети, використовуючи власні знання і досвід, а також спілкуючись з учасниками квеста [1, с. 68]. Отже, їх використання пов’язано з практичною метою для отримання студентами інформації, сприяючи розвиткові критичного мислення, аналізу, синтезу й оцінки інформації.

Розглянемо алгоритми розробки Web-квестів, під яким будемо розуміти спеціально організований вид дослідницької діяльності, для виконання якої студенти здійснюють пошук інформації в мережі Інтернет за вказаними адресами. Створюються квести засобами Веб-технологій у середовищі WWW.

За своєю організацією вони складні, оскільки спрямовані на розвиток у студентів навичок аналітичного і творчого мислення. Викладач має володіти високим рівнем предметної, методичної та інформаційно-комунікаційної компетентності з метою професійного навчати студентів.

Таким чином, веб-квест поєднує в собі ідеї проектної та ігрової методики у середовищі WWW засобами веб-технологій.

Веб-квести було розроблено Б. Доджем і Т. Марчем (США, університет Сан-Дієго, 1995 р.).

З метою максимальної ефективності, він, як спеціальним чином організована web-сторінка, повинен містити такі частини:


  • вступ,вякомуописуютьсятермінипроведення,ізадаєтьсяпочатковаситуація;

  • цікавезавдання,якеможнареальновиконати;

  • набірпосиланьнаресурсимережі,необхіднідлявиконаннязавдання.

Деякі (але не всі) ресурси можуть бути скопійовані на сайт даного Web-квеста, щоб полегшити таким чином викачування матеріалів. Вказані ресурси повинні містити посилання на web-сторінки, електронні адреси експертів або тематичні чати, книги або інші матеріали, наявні в бібліотеці або у викладача. Завдяки вказівці точних адрес при виконанні завдань студенти не витрачатимуть зайвого часу на пошук інформації;

  • розбитий на етапи процес виконання роботи з вказівкою конкретних термінів;

  • деякі пояснення щодо обробки отриманої інформації: прямі запитання, деревопонять, причинно-наслідкові діаграми;

  • висновок, який нагадує що вивчали, чого навчалися, виконуючи дане завдання;

  • за можливістю – шляхи для подальшої самостійної роботи за темою або опис того, яким чином можна перенести отриманий досвід в іншу галузь.

За тривалістю Web-квести поділяють на короткострокові та довгострокові. Метою перших є здобуття знань і здійснення їх інтеграції в свою систему знань. Робота над короткочасним web-квестом може займати від одного до трьох сеансів.

Довгострокові Web-квести направлені на розширення і уточнення понять. Після закінчення роботи над довгостроковим web-квестом, студент повинен вміти вести глибокий аналіз отриманих знань, уміти їх трансформувати, володіти матеріалом настільки, щоб зуміти створити завдання для роботи за темою. Робота над довгостроковим web-квестом може тривати від одного тижня до місяця (максимум два).

За нашими спостереженнями Web-квести найкраще підходять для роботи в міні-групах, проте існують і Web-квести, призначені для роботи окремих студентів.

Форми Web-квеста також можуть бути різними. Найбільш популярні:



  • створення бази даних з проблеми, всі розділи якої готують студенти;

  • створення мікросвіту, в якому студенти можуть пересуватися за допомогою гіперпосилань, моделюючи фізичний простір;

  • створення документа, що дає аналіз якої-небудь складної проблеми і що запрошує студентів погодитися або не погодитися з думкою авторів.

Створюючи і виконуючи on-line інтерв’ю з віртуальним персонажем. Відповіді і питання розробляються студентами, що глибоко вивчили дану особу. Даний варіант роботи краще всього пропонувати не окремим студентам, а міні-групі, яка отримає загальну оцінку за свою роботу.

Робота з Web-квестами може бути запропонована і як домашнє завдання для студентів, які цікавляться предметом. Добрий результат дає даний вид діяльності при підготовці до олімпіад, оскільки розширює кругозір та ерудицію.

Використання Веб-технологій, зокрема Веб-квестів у навчальному процесі, на наш погляд, грає суттєву роль в розвитку пізнавальної активності, якості знань студентів, сприяє розвитку навичок самостійного одержання знань, набуття, крім базових знань, необхідних професійних компетенцій.

Наведемо, як приклад, розробку веб-квесту [4].



Вступ. Зібрати сучасний комп’ютер, що відповідає сучасним технічним вимогам і потребам користувача.

Розвиток комп’ютерної техніки, масове її використання зумовили певні вимоги до комплектуючихкомп’ютер: процесора, материнської плати, відеокарти, пам’яті.

Сучасний ринок комплектуючих до комп’ютера і периферії до нього здатний задовольнити потреби самого вимогливого користувача. Так з чого ж почати? І як при цьому не дати постраждати гаманцю?

Мета даного Веб-квесту – розглянути процес побудови обчислювальної системи з позицій аналітика, технічного консультанта, консультанта з програмного забезпечення, прайс-менеджера.

Вам необхідно виступити в одній з ролей:

Роль 1. Аналітик.

Роль 2. Технічний консультант.

Роль 3. Консультант з програмного забезпечення.

Роль 4. Прайс-менеджер.

Розглянемо зміст наведених вище ролей:

Роль 1. Аналітик.

Ваші завдання:



  • підготувати огляд сучасного ринку комп’ютерів, приділивши особливу увагу різним його аспектам:

  • комп’ютери серверного типу;

  • мейнфрейми;

  • персональні комп’ютери для професійної діяльності;

  • персональні комп’ютери побутової сфери;

  • ігрові комп’ютери.

  • здійснити аналіз перспектив розвитку комп’ютерів у різних секторах ринку – визначити лідерів індустрії, порівняти їх частки на світовому ринку.

Звіт можна представити у вигляді презентації в PowerPoint. Спробуйте дати відповідь на запитання: Що заважає Україні зайняти лідерські позиції на ринку комп’ютерних комплектуючих?

Роль 2. Технічний консультант.

До обов’язків технічного консультанта входить створення конфігурації комп’ютера. Технічний консультант має знати загальний склад комп’ютера, технічні характеристики різних комплектуючих. За необхідністю, має надати консультативну допомогу своїй команді.

Вам необхідно відповісти на такі запитання:

1. Які обставини необхідно врахувати у виборі комплектуючих для комп’ютера?

2. Опишіть найбільш важливі характеристики комплектуючих.

3. Як часто потрібно проводити up-grade комплектуючих, щоб уповільнити моральне старіння комп’ютера?

4. Розкрийте проблему розгону комп’ютера. Чи має користувач реальний приріст продуктивності системи або ризикує її стабільністю?

5. Проведіть аналіз комплектуючих вітчизняних виробників.

Зміст звіту:повинен бути представлений у вигляді HTML-файлів та включати схеми, фотографії й інші матеріали. В усній формі дайте свою оцінку новомодному напряму – «моддингу».

Роль 3. Консультант з програмного забезпечення.

Від того, наскільки грамотно, коректно встановлене програмне забезпечення і виконане його налагодження, залежить якість і надійність роботи пристроїв комп’ютера. Завдання – підібрати програмне забезпечення, яке найбільш повно задовольняє потреби користувача в конкретній сфері діяльності.

Необхідно відповісти на такі запитання:

1. Наведіть найбільш повну класифікацію програмного забезпечення комп’ютера.

2. Що розуміють під терміном «відкритий програмний код»? У чому його переваги та недоліки?

3. Яку небезпеку становить програмне забезпечення маловідомих або невідомих авторів?

4. Які програмні продукти вітчизняних розробників займають лідерські позиції? Наведіть приклади.

Зміст звіту можна представити у вигляді презентації в PowerPoint. У роботі необхідно провести порівняльний аналіз програмного забезпечення різних предметних областей – його надійність, функціональність, додаткові можливості, відмінність від попередніх версій.



Роль 4. Прайс-менеджер.

Завдання прайс-менеджера – проаналізувати ціновий ринок комплектуючих комп’ютера, периферійних пристроїв і програмного забезпечення, надати консультативну допомогу щодо вибору фірми-продавця.

Необхідно відповісти на наступні питання:

1.Указати об’єктивні причини, що впливають на зростання (падіння) цін на комплектуючі, периферійні пристрої та програмне забезпечення?

2.Пояснити економічний сенс співвідношення «ціна/якість»?

3.Пояснити економічний зміст і механізм роботи up-grade.

Зміст звіту можна представити у вигляді презентації PowerPoint. У звіт доречно включити графіки та діаграми, що ілюструють динаміку цін на комплектуючі та програмне забезпечення комп’ютера.

Результати роботи необхідно оформити у вигляді html-сторінки і захистити в аудиторії. Перед виконанням завдання обов’язково ознайомтеся з критеріями оцінок.



Висновок. Таким чином, використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в навчальному процесі – це потужний стимул, що дозволяє формувати в студентів необхідні знання та пізнавальні прийоми, а також розвивати мотивацію навчальної діяльності, самостійність, сприяє поліпшенню підготовки майбутніх фахівців.

Актуальними напрямами дослідження є використання веб-квестів при формування у студентів фахової інформованості, оскільки дана методика дозволяє покращити сприймання досить складного матеріалу, а також формує навики самостійної роботи і навчатися самостійно.



Список використаних джерел

  1. Кадемія М. Ю. Інноваційні технології навчання: словник-глосарій: навчальний посібник для студентів,викладачів / М. Ю. Кадемія, Л. С. Євсюкова, Т. В. Ткаченко. – Львів: СПОЛОМ, 2011. – 196 с.

  2. Мухина С.А., Соловьев А.А. Нетрадиционные педагогические технологии в обучении. – Ростов-на-Дону, 2004.

  3. Педагогічне проектування. Веб-квести та їх використання в навчальному процесі [Електронний ресурс] – Режим доступу http://ito.vspu.net/SAIT/inst_kaf/ kafedru/matem_fizuka_tex_osv/www/ENK/2011-2012/. – [заголовок з екрану].

  4. Педагогічне проектування. Веб-квести та їх використання в навчальному процесі. [Електронний ресурс] – Режим доступу http://ito.vspu.net/SAIT/inst_kaf/kafedru/ matem_fizuka_tex_osv/www/ENK/2011-2012/ kompleks_ new_magistru/ lections/ lection_3.htm. – [заголовок з екрану].


Василенко Н.Г.,

Міністерство соціальної політики України
СТАН І ПРОБЛЕМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ

СИСТЕМИ ВИЗНАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НЕФОРМАЛЬНОГО ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ В УКРАЇНІ
Зростаючі темпи економічних змін, швидка заміна технологій вимагає постійного підвищення кваліфікації та перенавчання працюючих, а іноді й оволодіння новими професіями. Тому система традиційної (формальної) освіти втрачає свою монополію на міжнародному ринку освітніх послуг, так як не дає стовідсоткової гарантії конкурентоспроможності на ринку праці. Соціально-економічні зміни, розвиток науково-технічної сфери спонукають до пошуку нових підходів і моделей освіти, які забезпечать безперервність процесу навчання.

Система освіти значно розширює свої горизонти щодо забезпечення потреб особистості у знаннях, у тому числі й професійних. Адже сьогодні особливо важливо вміти використовувати нові можливості для отримання умінь і навичок за межами формальної системи освіти. В Україні, як і в світовій практиці, виділяють наступні типи навчання: формальне (офіційна система освіти, після навчання у якій видається диплом державного зразка), неформальне (освіта поза формальною, без отримання відповідного документу – навчання заради знання), інформальне (отримання нових знань під час повсякденної життєдіяльності людини, наприклад, через спілкування).

Неформальна та інформальна освіта мають значний потенціал для підвищення професійного рівня працівників, оскільки ці форми можуть найбільш гнучко реагувати на нові потреби ринку праці. Все частіше підприємства покращують професійні навички своїх працівників шляхом організованого, але неформального навчання.

Поняття неформальної освіти дорослих частково збігається з такими поняттями, як «додаткова» і «продовжена» освіта. Однак саме неформальна освіта, як ніяка інша, безпосередньо відображає й задовольняє особистісні потреби й професійні запити особи, мобілізуючи тим самим її природну здатність до самовдосконалення.

Неформальна освіта дорослих, за своєю соціальною спрямованістю, є процесом, за допомогою якого людина поєднує власний досвід, що накопичується у практичній діяльності, з колективним досвідом інших людей, а також з широким соціальним досвідом суспільства.

Створення системи неформальної освіти дозволяє забезпечити умови для самореалізації кожної особистості, її морального вдосконалення за рахунок надання широких можливостей у виборі напряму й форм здобуття знань, як у професійній сфері, так і в різних сферах дозвілля.

Поняття неформальної освіти порівняно нове. На сьогодні у літературних джерелах виcвiтлюютьcя рiзнi погляди щодо неформального навчання як складової освіти протягом життя, а також щодо підтвердження кваліфікації за результатами такого навчання. У європейському науковому просторі ці питання активно обговорюються з кінця минулого століття й розглядаються в контексті безперервної освіти. Цю проблему висвітлено в наукових працях С. Батишева, С. Вершловського, Р. Дейва, Д. Кроса, П. Девіса, Д. Лівінгстонa, Д. Філда, П. Фордхема, Х. Коллі, П. Ходкінсона, Д. Малколмa та ін. Важливими є дослідження С. Закревської, яка систематизувала моделі навчально-пізнавальних процесів у системі формальної та неформальної освіти [15]. Вагомий внесок у розвиток порівняльної педагогіки зробила В. Давидова, яка вивчала досвід неформальної освіти дорослих у навчальних гуртках Швеції [13].

Аналіз сучасних наукових джерел засвідчує, що у педагогічній науці немає однозначного трактування терміна «неформальна освіта». Крім того вcтанoвленo, щo методичні аспекти неформального навчання, зокрема питання розробки діагностичних засобів для підтвердження кваліфікації за результатами неформального професійного навчання, не були предметoм oкремoгo наукового дocлiдження.



Метою статті є аналіз напрацьованого в Україні нормативно-правого підґрунтя підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями, а також визначення актуальних завдань та пріоритетів розвитку системи неформального навчання.

Протягом професійної діяльності багато працівників набувають знань та навичок, які фактично перевищують рівень попередньо набутої освіти. Підтвердження результатів такого неформального професійного навчання для працівника – це підґрунтя для професійного вдосконалення, зростання заробітної плати та побудови подальшої кар’єри.

В Законі України «Про професійний розвиток працівників», який набрав чинності в січні 2012 року, вперше подано визначення понять формального та неформального професійного навчання [4]:

Формальне професійне навчання працівників – набуття працівниками професійних знань, умінь і навичок у навчальному закладі або безпосередньо у роботодавця відповідно до вимог державних стандартів освіти, за результатами якого видається документ про освіту встановленого зразка.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про професійний розвиток працівників» формальне професійне навчання працівників робітничим професіям включає первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників і може здійснюватися безпосередньо у роботодавця або організовуватися на договірних умовах у професійно-технічних навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях. Формальне професійне навчання працівників, які за класифікацією професій належать до категорій керівників, професіоналів і фахівців, включає перепідготовку, стажування, спеціалізацію та підвищення кваліфікації і може організовуватися на договірних умовах у вищих навчальних закладах.



Неформальне професійне навчання працівників – набуття працівниками професійних знань, умінь і навичок, не регламентоване місцем набуття, строком та формою навчання Неформальне професійне навчання працівників здійснюється за їх згодою безпосередньо у роботодавця згідно з рішенням роботодавця за рахунок його коштів з урахуванням потреб власної господарської чи іншої діяльності.

На сьогодні в Україні близько 30% працюючих, пройшли навчання на виробництві, під час якого, як правило, не видається документ державного зразка про професійно-технічну освіту, але рівень їх професійної компетентності є достатнім для виконання виробничих функцій. Багато роботодавців допускають до виконання робіт робітників за результатами неформального навчання (короткотермінові курси, досвід роботи на попередніх робочих місцях, самонавчання тощо), які не підтверджені офіційними документами державного зразка, а закріплені лише записом у трудовій книжці працівника або посвідченням, що діє лише в межах окремого підприємства (компанії) чи галузі.

Відсутність системи взаємного визнання документів, які підтверджують результати неформального професійного навчання на виробництві, спричиняє низький рівень конкурентоздатності таких працівників на ринку праці. Таким чином обмежується мобільність працівників, знання, уміння і навички яких не визнаються на інших підприємствах чи галузях. Тому створення системи незалежного оцінювання та підтвердження кваліфікації за результатами неформального професійного навчання є доречним і своєчасним.

Крім того, для багатьох українських трудових мігрантів, які повертаються з-за кордону, важливим є підтвердження здобутої там кваліфікації для працевлаштування в Україні.

Запровадження механізмів підтвердження і визнання результатів неформального професійного навчання працівників забезпечить ряд переваг:

- підтримання та актуалізація рівня кваліфікації, яка зазвичай без навчання втрачається і застаріває, а тому не відповідає сучасним виробничим потребам;

- легалізація результатів навчання на попередньому робочому місці, які не підтверджено документами встановленого зразка;

- забезпечення можливості використання результатів будь-якого навчання, а не лише отриманого через формальну освіту;

- оптимізація процесу професійного навчання працівників шляхом зарахування результатів попереднього навчання, що дозволить скоротити термін навчання;

- розширення можливостей працевлаштування безробітних громадян України;

- підвищення конкурентоспроможності працівників, підприємств і держави в цілому.

На сьогодні визначено механізм підтвердження кваліфікації за результатами неформального навчання [11]. Передбачено, що підтвердити кваліфікацію можуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну.

Організація роботи з підтвердження кваліфікації здійснюється державною службою зайнятості. Перелік робітничих професій, за якими здійснюється підтвердження кваліфікації, та суб’єктів підтвердження затверджено наказом Мінсоцполітики за пропозиціями спільних представницьких органів сторони роботодавців та профспілок. На сьогодні до зазначеного переліку включено три професії: кухар 3-6 розрядів, зварник 6-8 розрядів, охоронник 1-2 розрядів [8].

Підтвердження кваліфікації здійснюється суб’єктами підтвердження – навчальними закладами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування.

Процедуру підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями представлено на схемі 1.

Також визначено вимоги до суб’єктів підтвердження [9]:

- наявність ліцензії на надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти за відповідною професією;

- наявність обладнаних приміщень та робочих місць для проведення кваліфікаційних іспитів і кваліфікаційних пробних робіт;

- розробка і затвердження в установленому порядку методичних матеріалів для проведення кваліфікаційних іспитів і кваліфікаційних пробних робіт, анкет самооцінювання, критеріїв оцінювання професійних знань і умінь;

- створення комісії з підтвердження кваліфікації.


Схема 1. Процедура підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями


Відповідність підприємств, установ, організацій зазначеним вимогам встановлює міжвідомча робоча група у складі представників Мінсоцполітики, МОН, Держгірпромнагляду, інших центральних органів виконавчої влади, соціальних партнерів, всеукраїнських об’єднань роботодавців та профспілок за галузевим спрямуванням. За результатами її роботи формується перелік суб’єктів підтвердження, який затверджується наказом Міністерства соціальної політики України.

На суб’єктів підтвердження покладено наступні функції [9]:



  • розробка та оновлення (не рідше одного разу на 5 років) анкет самооцінювання, переліку засобів вимірювання та критеріїв оцінювання результатів неформального професійного навчання за робітничою професією;

  • створення та забезпечення умов для роботи комісії;

  • створення умов для проведення кваліфікаційного іспиту та кваліфікаційної пробної роботи;

  • укладання договорів про проведення підтвердження кваліфікації з особою або роботодавцем;

  • видача свідоцтв про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації за результатами неформального професійного навчання і сертифікатів оцінювання результатів неформального професійного навчання встановленого зразка;

  • ведення обліку виданих особам свідоцтв про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації за результатами неформального професійного навчання, сертифікатів оцінювання результатів неформального професійного навчання встановленого зразка;

  • оприлюднення інформації щодо проведення підтвердження кваліфікації;

  • складання кошторису витрат на підтвердження кваліфікації;

  • визначення графіка підтвердження кваліфікації;

  • ведення та зберігання документації з підтвердження кваліфікації.

Процедуру підтвердження професійної кваліфікації здійснює кваліфікаційна комісія, яку створює суб’єкт підтвердження [9]. Положення про порядок роботи комісії та її склад затверджуються наказом керівника суб’єкта підтвердження, за погодженням із об’єднанням організацій роботодавців відповідної сфери діяльності.

Головою комісії призначається представник роботодавця – висококваліфікований фахівець відповідної галузі виробництва чи сфери послуг. Членами комісії можуть бути працівники відповідної сфери діяльності, які мають стаж роботи не менше п’яти років за відповідною професією (спеціалізацією), та рівень кваліфікації, не нижчий ніж рівень кваліфікації, на який претендує кандидат.

Комісія проводить експертизу наданих документів, які підтверджують професійну компетентність особи, за результатами якої визначає зміст іспитів і кваліфікаційних пробних робіт. Кваліфікаційні пробні роботи проводяться на спеціально обладнаних робочих місцях, забезпечених необхідним обладнанням, інструментом, витратними матеріалами, довідковою літературою. За результатами іспитів (усного опитування або тестів, співбесіди тощо) та кваліфікаційних пробних робіт комісія приймає рішення про присвоєння робітничої кваліфікації.

За результатами підтвердження результатів неформального навчання особі видається свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації за результатами неформального професійного навчання або сертифікат оцінювання результатів неформального професійного навчання (у разі підтвердження окремих умінь і навичок) [7].

Фахівцями Міністерства соціальної політики України та Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Мінсоцполітики та НАН України розроблено Методичні рекомендації щодо критеріїв оцінювання професійних знань, умінь та навичок, переліку засобів вимірювання професійних знань, умінь та навичок, та анкет самооцінювання за результатами неформального навчання (з цим документом можна ознайомитись на сайті Мінсоцполітики).

Передбачено, що підтвердження результатів неформального навчання є платною послугою і здійснюється за рахунок роботодавця (у разі направлення ним особи) або коштів особи, якщо підтвердження кваліфікації здійснюється за її ініціативи. Вартість підтвердження кваліфікації визначається суб’єктами підтвердження відповідно до методики, затвердженої спільним наказом МОН, Мінекономіки, Мінфіну від 23.07.2010 № 736/902/758 «Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами».

У розрахунку вартості підтвердження кваліфікації за результатами неформального навчання враховуються наступні витрати:

- матеріали для виконання кваліфікаційної пробної роботи;

- загальновиробничі витрати: енерговитрати, амортизація устаткування і обладнання, витрати для забезпечення охорони праці, господарські та канцелярські витрати та інше;

- оплату праці та нарахування на оплату праці голови і членів комісії, адміністративного, допоміжного та обслуговуючого персоналу.

Вартість підтвердження кваліфікації за результатами неформального навчання є у кілька разів нижчою від вартості підготовки одного кваліфікованого працівника.

В рамках реалізації проекту Європейського Союзу та Міжнародної організації праці «Ефективне управління трудовою міграцією та її кваліфікаційними аспектами» на базі Вищого комерційного училища Київського національного торговельно-економічного університету в ІV кварталі 2013 року було проведено тестування процедури підтвердження результатів неформального навчання за професією «кухар». За результатами проведення пілотного тестування 14 осіб пройшли процедуру підтвердження кваліфікації за результатами неформального навчання та отримали свідоцтва з підтвердженням їх професійної компетентності й рівня кваліфікації.

Підсумовуючи, зазначимо, що неформальна освіта є важливою складовою системи освіти дорослих, а саме безперервної професійної освіти. В Україні напрацьовується нормативне підґрунтя організації неформального навчання – розроблено нормативно-правові документи щодо створення системи підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями. Проте цей процес потребує подальшого напрацювання механізмів його запровадження, розширення переліку інституцій для здійснення процедури підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями, інформування громадян про таку можливість тощо.

Створення умов для практичного впровадження та розвитку системи підтвердження результатів неформального професійного навчання сприятиме самореалізації та професійному становленню особистості, підвищенню професійної мобільності та конкурентоздатності на ринку праці, мотивації щодо подальшого удосконалення професійних компетенцій та, як наслідок, накопиченню та розвитку людського капіталу, поліпшенню соціально-економічної ситуації в державі. Разом з тим, визнання результатів неформального навчання, як дієвий інструмент визнання професійних компетенцій працівника, сприятиме більш ефективному розподілу робочої сили на ринку праці, залученню її в певні сектори економіки, що відчувають дефіцит кадрів.



Список використаних джерел

  1. Декларація тисячоліття Організації Об’єднаних Націй / Верховна Рада України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? reg=995_621&p=1310540492721179.

  2. Європейські настанови щодо визнання неформального й інформального навчання. Люксембург : Бюро офіційних публікацій Європейських співтовариств, 2009.

  3. Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5067-17.

  4. Закон України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 № 4312-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4312-17.

  5. Меморандум Європейської Комісії щодо навчання впродовж життя. 2000. Рекомендація 1437 (2000) Про неформальну освіту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.coe.kiev.ua/docs/pace/ rec1437%282000%29.htm.

  6. Меморандум непрерывного образования Европейского Союза. [Электронный ресурс]. – URL: //http://www.znanie.org/docs/memorandum.html

  7. Наказ Міністерства соціальної політики України від 17.07.2014 № 477 «Про затвердження Порядку видачі та форм документів про підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0897-14.

  8. Наказ Міністерства соціальної політики України від 23.12.2013 № 886 «Про затвердження Переліку робітничих професій, за якими здійснюється підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0005-14.

  9. Наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України від 16.12.2013 №875/1776 «Про затвердження нормативно-правових актів щодо підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0003-14.

  10. Освіта протягом життя: світовий досвід і українська практика. Аналітична записка //. Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/252/.

  11. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.05.2013 № 340 «Про затвердження Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями, затверджений [Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/340-2013-%D0%BF.

  12. Виноградова В. Н. Формирование системы качества как многоаспектная проблема непрерывного профессионального образования // Современные наукоемкие технологии. – 2010. – №7 – С. 327-332. – Режим доступу: www.rae.ru/snt/?section=content&op=show_article&article_id=6309.

  13. Давидова В. Д. Шведська модель неформального навчання дорослих «народна освіта» / В. Д. Давидова // Педагогічний процес: теорія і практика. – 2006. – Вип. 1. – С. 28 – 37.

  14. Европейский опыт признания профессиональных квалификаций, полученных в результате неформального и спонтанного обучения / авт.-сост. : О. В. Дехтяренко [и др.] ; под ред. Э. М. Калицкого ; пер. с англ. И. В. Павлючик, Е. С. Харченко. – Минск : РИПО, 2011. – 140 с.

  15. Закревська С. І. Особливості навчально-пізнавального процесу у формальній і неформальній освіті / С. І. Закревська // Історія педагогіки. Гуманізація навчально-виховного процесу. – 2011. – Ч. І. – С. 126-138.

  16. Зінченко С. Психологічні особливості неформальної освіти дорослих [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/OD/2009_1/09ZSVNOD.pdf.

  17. Карпенко М. М. Перспективи реалізації в Україні концепції освіти протягом життя: чинники і механізми / М. М. Карпенко // Стратегічні пріоритети. – №4 (21). – 2011.


Василенко О.В.

Інститут педагогічної освіти і

освіти дорослих НАПН України
РОЗВИТОК СИСТЕМИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
У статті розглядаються особливості, принципи і суб’єкти системи неформальної освіти дорослих, яка, на відміну від формальної освіти, є більш мобільною, гнучкою, демократичною і здатною швидко реагувати на виклики в сфері освіти в умовах соціально-економічної нестабільності в суспільстві та на ринку праці.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Розширення доступу до інформації, можливості вивчення й обміну досвідом з науковцями і педагогами інших країн, швидкість науково-технічного прогресу і процесу застарівання знань і компетентностей спеціалістів призвели до необхідності впровадження концепції неперервної освіти. Крім того, глибокі структурні зміни в економіці, зростаюча насиченість і інформованість суспільства, інтернаціоналізація різних сфер обумовили реалізацію різних можливостей освіти і самоосвіти, як у традиційній системі, так і в межах нових неформальних освітніх структур і програм, які мають значний освітній потенціал: Сфера освіти має вийти за межі своїх традиційних структур, проникнути в інші сфери суспільства, бути відкритою для людей різного віку. Отже, в умовах соціально-економічної нестабільності в суспільстві та на ринку праці, які спостерігаються нині в Україні, становлення та розвиток неформальної освіти дорослих набуває надзвичайної важливості та своєчасності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема неформальної освіти, зокрема і дорослих, досліджувалася багатьма зарубіжними науковцями, а саме: А. Кроплі, Р. Дейв, К. Кнаппер, Ч. Дьюк, Е. Фор, П. Вільямс, Е. Хьюмел та ін. Ідеї неформальної освіти отримали теоретичне обгрунтування в роботах таких відомих вчених, як Ф. Кумбс, Дж. Дьюі, А. Маслоу, М. Ноулз, К. Роджерс. Наукові дослідження різних аспектів освіти дорослих і неформальної освіти ведуться вітчизняними дослідниками В.Давидовою, С. Коваленком, В.Кушерцем, Л. Лукьяновою, Н. Ничкало, О. Огієнко, О. Паращук, Л. Сігаєвою та ін.

Мета статті полягає у тому, щоб розглянути роль і принципи неформальної освіти дорослих, схарактеризувати особливості та суб’єктів надання освітніх послуг у цій сфері.

Виклад основного матеріалу. Неформальна освіта (далі – НФО) дорослих, є більш демократичною та мобільною освітньою системою, ніж традиційна освіти, й орієнтується на новий освітній запит населення – отримання та успішне застосування практичних соціальних, громадянських і комунікативних компетенцій у професійній, громадській та особистій діяльності.

У Меморандумі неперервної освіти Європейського Союзу від 2000 року підкреслюється, що неформальна освіта є рівноправною складовою освітнього процесу протягом усього життя. Основною метою неформальної освіти є пошук адекватних відповідей таким викликам в сфері освіти, як: занепад громадської та політичної участі населення, вимоги інформаційного суспільства, міжнародна інтеграція, активізація процесів глобалізації та поглиблення бар'єрів між системними змінами економіки з одного боку і формальною освітою з іншого [5].

Як зазначають дослідники, неформальна освіта дорослих, здійснювана різними суб'єктами освітнього простору (у тому числі і громадськими, некомерційними організаціями), спрямована на адаптацію дорослої людини до швидко змінюваного соціального, економічного, технологічного, політичного середовища, її інтеграцію в соціум, активізацію участі у суспільних процесах, постійне оновлення знань, навичок і умінь незалежно від віку особи.

Окрім того, що неформальна освіта дорослих покликана підтримувати на необхідному рівні соціальну та освітню компетентність дорослих людей, з її допомогою також можна надавати ефективну психолого-педагогічну підтримку людям, які опинилися в складній, кризовій життєвій ситуації. Ефективність такої підтримки обумовлена низкою властивостей неформальної освіти, що вигідно відрізняють її від формальної освіти. Серед цих властивостей слід виділити, перш за все її гнучкість, яка виявляється в можливості досить швидко з'ясувати соціально-освітні потреби дорослих, які опинилися в кризовій ситуації, розробити навчальні програми, спрямовані на заповнення дефіциту соціально-освітньої компетентності, що виникла у людини в кризовій ситуації, підібрати команду тренерів, які володіють необхідними знаннями та технологіями, створити умови, комфортні для навчання дорослих з урахуванням їх соціально-психологічних, демографічних та інших особливостей, що з'явилися наслідком впливу на них кризової ситуації [1].

Якщо історично неформальна освіта виконувала компенсуючу, факультативну функцію по відношенню до формальної освіти, то зараз можна стверджувати, що співвідношення між ними поступово змінюється на протилежне. Разом з тим неформальна освіта є не стільки альтернативою, скільки доповненням і продовженням діючих освітніх систем.

На відміну від системи формальної освіти, яка досить консервативна і вимагає дуже багато часу і зусиль для перебудови і змін, неформальна освіта, як механізм і як інструмент системи освіти, набагато динамічніша, оскільки передбачає інваріантність, швидко реагує на запити суспільства в цілому і кожної людини зокрема. НФО дає можливість вирішити як короткострокові завдання (одержання певних навичок та компетенцій, наприклад, мовних), так і сформувати світоглядні й особистісні знання на більш тривалу перспективу (наприклад, розвиток лідерських якостей або правова освіта ).

Під неформальною освітою сьогодні розуміють будь організоване навчання, здійснюване за межами системи формальної освіти, яке його доповнює, забезпечуючи освоєння тих умінь і навичок, які необхідні для професійного та особистісного розвитку соціально та економічно активної людини. Ця освітня діяльність структурована, вона має освітню мету, певні часові рамки, інфраструктурну підтримку і відбувається усвідомлено. Отримані знання зазвичай не сертифікуються, хоча це можливо [4, с. 40]. Неформальна освіта ґрунтується на низці принципів, найбільш важливі з яких, це:

- «вчитися в дії» – отримувати різні вміння і навички під час практичної діяльності;

- «вчитися взаємодіяти» – передбачає отримання і розвиток уявлень про відмінності, які існують між людьми, вміння працювати в групі і в команді, а також приймати оточуючих такими, якими вони є, і співпрацювати з ними;

- «вчитися вчитися» – отримувати навички пошуку інформації та її обробки, навички аналізу власного досвіду і виявлення індивідуальних освітніх цілей, а також здатність застосовувати вищеназване в різних життєвих ситуаціях [4].

Сфера неформальної освіти дорослих на сьогоднішній день неоднорідна і розвивається багато в чому стихійно. Вона представлена різними суб'єктами зі своїми цілями, інтересами та відзнаками в підходах, принципах і способах організації діяльності. Дослідники проблеми пропонують розглядати три групи суб'єктів освіти дорослих [2;3; 6]:

- бізнес-освіта, яку надають бізнес-структури та комерційні недержавні організації;

- неформальна освіта в «третьому секторі», що надається некомерційними недержавними організаціями та структурами;

- додаткова освіта в державному секторі (державні установи).

Розглянемо ці сегменти неформальної освіти дорослих детальніше.

Комерційні недержавні організації та бізнес-структури в сфері неформальної освіти. Перелік програм неформальної освіти, які існують на комерційному ринку освітніх послуг є надзвичайно широким за своєю тематикою та формами. Це цілий ряд комерційних курсів та семінарів для професійного та особистісного росту, цікавого проведення вільного часу, розвитку креативно-творчих умінь, турботи про здоров'я і т.д., які значно розширюють спектр змістовної пропозиції програм з боку бізнес-організацій.

У даному сегменті неформальну освіту надають численні структури: консалтингові фірми, бізнес-школи, навчальні центри, кадрові агентства, тренінг-центри тощо. Комерційні провайдери неформальної освіти, в більшій мірі, ніж сектор некомерційних організацій, діє автономно, вони жорстко конкурують один з одним і з профільними державними установами підвищення кваліфікації, центрами додаткової освіти при держструктурах. Вони прагнуть максимально відповідати потребам клієнтів і створювати освітні продукти, які були б затребувані на ринку освітніх послуг [4].

Один із змістовних напрямів роботи комерційних недержавних організацій та бізнес-структур у сфері неформальної освіти дорослих – це «бізнес-освіта». Бізнес-освіта являє собою освітню діяльність з підготовки професійних менеджерів для підприємств і господарських організацій, що працюють в умовах ринкової економіки, а також включає в себе підвищення кваліфікації персоналу організацій різної форми власності з метою оптимізації та підвищення ефективності бізнес-процесів. Так, багато великих компаній IT-сфери та телекомунікацій, а також холдингових структур, орієнтованих на інтенсивну роботу з клієнтами, створюють структури власного корпоративного навчання, власні навчальні центри навчання та підвищення кваліфікації персоналу з метою реалізації стратегії підприємства і швидкого способу впровадження змін, оскільки компетентний і мотивований персонал є джерелом конкурентоспроможності ы фінансової результативності будь-якого підприємства чи фірми.

Як показує практика, бізнес-освіта використовує різнопланові короткострокові семінари і тренінги, при цьому постійно пропонує нові освітні продукти. Програми в бізнес-освіті присвячені, насамперед, прикладному навчанню: тренінгам оптимізації продажів, розвитку менеджерських компетенцій, а також маркетингу в різних формах. Так, популярною і затребуваною формою короткострокових освітніх програм у бізнес-секторі залишаються тренінги та бізнес-семінари з продажу, комунікації, командо-утворенню та семінари, спрямовані на підвищення ефективності бізнес-процесів, розробку та оптимізацію маркетингової стратегії підприємств, управління фінансовими потоками і людськими ресурсами, оволодіння новими технологіями і способами ведення бізнесу. Таке навчання носить практико-орієнтований характер і базується на проектному методі, який дозволяє слухачеві вирішувати реальні проблеми свого підприємства.

При цьому в навчальному процесі використовуються переважно активні методи навчання: бізнес-кейси, рольові ігри, симуляції бізнес-процесів, ситуаційні завдання і вправи, тести, мозкові штурми, аналітичні завдання, дискусії, виїзні заняття, польові дослідження, комп'ютерне моделювання, конкретні приклади, аналіз проблем, стажування, екскурсії на підприємства тощо [4].

Останнім часом у розвитку бізнес-освіти використовується дистанційне навчання, і кількість дистанційних програм у сфері бізнес-освіти постійно збільшується. Завдяки розвитку інформаційних технологій дистанційний формат навчання дозволяє гармонійно поєднувати групові заняття в очному вигляді і віртуальному просторі, а також самостійну роботу з використанням інформаційних технологій. Ця технологія забезпечує гнучкий графік навчання, індивідуальний підхід до кожного слухача програми. Багаторівнева структура дистанційних програм бізнес-освіти передбачає можливість старту навчання з різних рівнів програми. Також активно розвивається навчання за допомогою вебінарів, яке проводять як організації, так і індивідуальні викладачі, тренери та консультанти в сфері бізнес-освіти.

Крім бізнес-освіти в сфері НФО дорослих, активно розвивається сегмент комерційних освітніх програм. Серед найбільш популярних – мовні курси, курси з освоєння різних прикладних комп'ютерних програм, веб-дизайну, електронних систем обробки даних та бухгалтерського обліку. Стійким попитом користується також навчання прикладним професіям та спеціалізаціям, затребуваним на ринку: перукар, візажист, масажист, будівельні спеціальності в форматі «інтенсивного навчання». Дані освітні послуги надають приватні навчальні центри, центри професійного навчання, які пропонують широкий пакет освітніх курсів і програм. Такі центри дуже гнучкі і мобільні, своєчасно реагують на мінливу ситуацію попиту на ринку праці у зв'язку з бажанням або необхідністю своїх клієнтів знайти або змінити роботу. Складно переоцінити їх значимість в умовах соціально-економічної кризи в суспільстві та на ринку праці.

У комерційному секторі НФО дорослих діють також численні так звані «компенсаційні програми», спрямовані на соціально-особистісний розвиток людини: тренінги особистісного росту і розвитку, а також курси різної тематики: ораторська майстерність, ефективне спілкування, йога та інші техніки релаксації, взаємини між статями, сімейне виховання, догляд за дітьми, ландшафтний дизайн, косметологія, здоровий спосіб життя, хенд-мейд-рукоділля, фото, відео і т.д.

На даний час приватні освітні послуги, як і послуги в некомерційній сфері, в основному носять додатковий компенсуючий характер і виконують факультативну функцію по відношенню до основної формальної освіти.

Некомерційні недержавні організації та структури в сфері неформальної освіти становлять окрему групу неформальної освіти дорослих. Дану групу представляють громадські організації, фонди, недержавні установи, асоціації, профспілки тощо, які працюють для різноманітних цільових груп (молодь, соціально незахищені верстви населення, професійні спільноти: педагоги, журналісти, господарі сільських садиб тощо) і в різних сферах (правова, економічна, громадянська, політична, екологічна освіта та просвіта, професійна перепідготовка і навчання, розвиток місцевих громад і т.д.). Певною мірою сюди можна віднести і конфесійну освіту.

На відміну від законодавчо встановленої, нормативно оформленої системи державної додаткової освіти дорослих, яка працює за затвердженими програмами, має систему стандартів, ліцензується, акредитується і контролюється спеціальними інстанціями, освіта дорослих в секторі некомерційних недержавних організацій звільнена від усього цього.

Громадські організації в своїх програмах зосереджуються на розвитку особистості, її соціальних і громадянських компетентностей, задоволення інших освітніх запитів людини, пов'язаних із швидкою мінливістю навколишньої дійсності. Освітні програми некомерційних недержавних організацій більшою мірою орієнтовані на результат, ніж на процес, участь у них заснована виключно на принципі добровільності.

Тут відбувається пошук нових форм організації освітніх програм, інновацій, експериментів не лише в сфері освіти дорослих, а й освіти в цілому. Саме в неформальній освіті реалізуються методи, форми і зміст, які з різних причин не можуть реалізовуватися в системі формальної освіти. Тут вони можуть бути апробовані з подальшою адаптацією, перевірені на життєздатність і впроваджені в формальну освіту.

У неформальній освіті, як правило, немає такого поняття як навчальний рік. Тривалість навчання в цій сфері може бути від однієї години (наприклад, для окремої лекції), кількох днів (тренінг), до декількох років (тривалий навчальний курс). Хоча, як зазначалося, практика показує, що в неформальній освіті переважають саме короткострокові освітні курси. Ряд організацій достатньо успішно займається просуванням такої демократичної та доступної форми неформальної освіти дорослих, як навчальні гуртки.

У даному секторі активно використовуються інноваційні освітні підходи, напрями і методи активного навчання (інтерактивні, рольові та ділові ігри, case-study, симуляції та ін.), різного роду освітні технології (open-space / відкритий простір, майстерня майбутнього, world-cafe / всесвітнє кафе, peer-education / рівний навчає рівного, навчальні гуртки для дорослих і т.п.) [4].

Діяльність громадських організацій у сфері НФО реалізується в декількох напрямках:

- освіта для соціально-незахищених категорій громадян – та сфера освіти дорослих, яка безпосередньо сприяє зняттю напруженості і розвитку стабільності в країні, оскільки є дієвим інструментом соціальної адаптації та реінтеграцію людини в суспільство;

- освіта літніх людей – нові освітні програми для людей старшого віку, які допомагають відчувати себе більш комфортно в новому інформаційному просторі, а інноваційні форми навчання передбачають активне і відповідальне включення літніх людей в освітній процес як активних учасників, соавторів;

- громадянська освіта, що надається організаціями, які спеціалізуються на роботі з педагогами, дорослої молоддю, соціально незахищеними верствами населення, проводять екологічну просвіту;

- освіта для людей з обмеженими можливостями є важливим напрямком діяльності багатьох громадських організацій, що діють для забезпечення принципу інклюзивності та розширення доступу до освітніх послуг;

- професійна підготовка, якою займаються деякі недержавні організації (журналістів; операторів сільського туризму, соціальних аніматорів, менеджерів з розвитку спільнот, ряд регіональних організацій – центри підтримки сільського розвитку та підприємництва, депутатів місцевих Рад і чиновників місцевих самоврядувань та ін.);

- правова освіта, програми у сфері якої пропонують недержавні організації;

- освіта в інтересах сталого розвитку – новий напрямок неформальної освіти, який в останні роки успішно реалізується.



Державні установи та структури додаткової освіти. Говорячи про цю групу неформальної освіти дорослих, необхідно враховувати наступне:

- термін «неформальна освіта» можна застосувати до цієї групи досить умовно, оскільки більше їм відповідає термін «додаткова освіта дорослих», закріплений в нормативних документах;

- для більшості державних установ освіти програми неформальної освіти в рамках додаткової освіти дорослих є не основним видом діяльності, а другорядним, що дозволяє заробляти додаткові фінансові кошти;

- мова йде, перш за все, про намір відомчих установ підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів зберегти своє існування і пристосуватися до нових реалій;

- можна говорити про розширення функцій установ вищої освіти, при яких з'явилися спеціалізовані навчальні центри, що пропонують для дорослих освітніх послуги на комерційній основі поза рамками здобуття вищої освіти;

- існує цілий ряд державних провайдерів освітніх послуг з соціальної та культурно-масової сфери, для яких даний вид діяльності носить неформальний характер і не передбачає видачу дипломів та сертифікатів встановленого зразка. До них відносяться, наприклад, центри соціального обслуговування населення, бібліотеки, музеї, будинки культури, центри мистецтв та художньої творчості тощо. Освітні програми таких структур схожі багато в чому з тими, що пропонують недержавні організації відповідних напрямів [2].

Провідне місце серед державних провайдерів у даному сегменті освіти дорослих займають установи додаткової освіти дорослих, насамперед підвищення кваліфікації та перепідготовки керівних працівників і спеціалістів, чиї цільові групи - педагоги, лікарі, медичні працівники, державні службовці, фахівці установ культури, соціальної сфери та інші фахівці, витрати на підвищення кваліфікації яких покриваються за рахунок держбюджету. Для представників багатьох професій періодичне підвищення кваліфікації є обов'язковим, терміни і тривалість навчання регламентуються відповідними нормативними документами. В той же час існує цілий ряд державних провайдерів з соціальної та культурно-масової сфери (територіальні центри соціального обслуговування населення, бібліотеки, музеї, будинки культури, центри мистецтв та художньої творчості тощо), які також можуть або вже надають освітні послуги різним групам населення.

Дослідники відзначають цілу низку недоліків, які обумовлені низьким ступенем реформування даного сектора, до них можна віднести:

- низький рівень реагування на зміну зовнішніх соціально-економічних умов, прогресу розвитку в науці і технологіях, особливостей економічної моделі;

- превалювання фундаментально-теоретичного знання над практико-орієнтованим, низьке залучення викладачів-практиків;

- надлишковий консерватизм в організації навчального процесу: превалюють лекційно-семінарські заняття, рідко використовуються активні форми і методи навчання, практично не використовуються елементи дистанційного навчання;

- слабкий взаємозв'язок установ підвищення кваліфікації та перепідготовки з реальним сектором економіки і запитами ринку праці.

З метою повномасштабного включення неформальної освіти в загальну систему освіти країни необхідно впроваджувати певні заходи. По-перше, для відповідності наявних сегментів ринку праці та закладів неформальної освіти необхідно ґрунтовно переглянути структуру, природу і зміст інформації, наданої системі додаткової освіти. Зараз однією з серйозних завдань для додаткової освіти, яка залишається невирішеною, є відсутність ефективної співпраці між ринком праці та системою професійної (спеціальної) освіти. Навчальні заклади професійної освіти не володіють систематизованою інформацією про ринок праці, наприклад, про можливе й очікуване безробіття, про вакансії, про пересування людей, які могли б слугувати основою для організації та проведення додаткової освіти.

По-друге, для надання послуг з додаткового навчання суб'єкти неформальної освіти складають програми короткострокового навчання, які, по суті, повторюють частину повної програми навчання даної спеціальності. На думку фахівців, що працюють в сфері неформальної освіти, впровадження модульних програм навчання дозволить поступово позбутися цього. Модульний підхід забезпечить зворотній зв'язок між системою неформальної освіти та ринком праці, що сприятиме оздоровленню економічної системи в цілому.



Висновки. Таким чином, неформальна освіта дорослих є однією з ключових складових концепції освіти впродовж усього життя. Основна освіта, яка виступає в формі загальної масової, необхідної й обов'язкової для кожного члена суспільства, все більше потребує доповнення видами і формами навчання, які відповідають освітнім потребам у зв'язку зі складною ситуацією на ринку праці (особливо в період кризи) і особистісними потребами громадян, які мають стійку тенденцію до зростання. Тому поступово відбувається відмова від державної монополії освіти дорослих і спостерігається перехід до багатополярної системи, заснованої на балансі інтересів держави, різних соціальних груп і індивідуумів. Сучасна складна система освіти дорослих характеризується збільшенням і розширенням програм неформальної освіти, спрямованих як на професійний, так і особистісний розвиток населення всіх вікових і соціальних груп.

Список використаних джерел

  1. Бычкова Н. И. Социальное обучение взрослых в условиях неформального образования / дис. … доктора пед. наук : 13.00.01 / Наталья Ильинична Бычкова. – Пятигорск, 2004. – 322 с.

  2. Веремейчик Г. Освіта дорослих в Білорусі, Молдові, Україні / Галина Веремейчик // Європейська освіта дорослих за межами ЄС/ – Мн. Пропилеи, 2010. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка