Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності



Сторінка17/21
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.25 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Кучик А.Л.,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка
ПРОФЕСІЙНЕ НАВЧАННЯ БЕЗРОБІТНИХ ГРОМАДЯН І НЕЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
Стаття присвячена проблемі професійного навчання безробітних громадян в Україні, проблемі ефективного механізму державної політики зайнятості населення. Розглядаються сучасні підходи до формування професійної компетентності спеціалістів державної служби зайнятості. На основі аналізу наукових джерел розкривається поняття й структура професійної компетентності.

Ключові слова: професійне навчання безробітних, професійна компетентність, безробіття, професійна підготовка.
Постановка проблеми. Проблема довготривалого безробіття не перше десятиріччя привертає до себе підвищеної уваги з боку науковців та фахівців у галузі зайнятості багатьох країн світу. Поняття «безробіття» містить такі основні аспекти, як потреба в праці, прагнення працювати, пошук роботи і неможливість її мати [3, c. 96-97]. Причиною такого є усвідомлення негативного впливу цього різновиду безробіття, на економічну спроможність держави, соціальну стабільність суспільства та життя пересічних громадян. У Законі України «Про зайнятість населення» безробітною вважається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи [2, с. 243]. Довготривале безробіття не дає можливості державі повною мірою використовувати трудовий потенціал країни для реалізації соціальних та економічних програм; підприємства, організації та установи не в змозі задовольнити свою потребу у кадрах; державний бюджет по-перше, недоодержує додаткових надходжень за рахунок податкових зборів, а по-друге, повинен збільшувати витрати на фінансування заходів сприяння зайнятості та соціального захисту безробітного населення. Тривале перебування безробітного у стадії пошуку роботи негативно впливає на його свідомість, психіку та професійну здатність. Невизначеність та нестабільність життєвої ситуації призводить до появи внутрішнього дискомфорту, емоційної нестійкості, втрати самоповаги та впевненості у власних силах. Формується відчуття нездатності вирішувати власні проблеми та приймати рішення стосовно своїх подальших дій. Як наслідок – людина втрачає життєву активність, віддаляється від близьких, друзів, стає байдужою до власної долі та суспільного життя. Одночасно у свідомості безробітного відбувається трансформація моральних засад: змінюється ставлення до праці та людей праці, поступово відбувається втрата людської гідності, спостерігається схильність до правопорушень та криміналізації. Тривалий відрив від трудової діяльності веде до знецінення та втрати раніш набутих професійних знань та навичок, що суттєво понижує конкурентоспроможність безробітного на ринку праці та обмежує можливості його працевлаштування. До цього доцільно додати, що після тривалого перебування у стані пошуку роботи кожна людина потребує суттєвої реабілітації (психічної, моральної, трудової), що пов’язана з значними витратами часу, інтелекту, фінансів. Безробіття становить загрозу стабільному національному розвиткові та національній безпеці, оскільки може виступати головною причиною соціально-економічної дестабілізації серед працівників великих промислових та ключових у життєзабезпеченні країни підприємств або ж добре організованих професійних груп [1, с. 75-78].

Професійне навчання є засобом впливу на особистість, підвищення її впевненості у власних силах. У контексті основних положень про соціально-педагогічні системи соціокультурний феномен "професійне навчання безробітних" має базуватись на сучасних ідеях, пов’язаних із освітою дорослих. Професійне навчання як складовий компонент безперервної професійної освіти – це соціально-педагогічне явище, виникнення й розвиток якого зумовлено, насамперед, соціально-економічними чинниками: структурними трансформаціями у виробництві, змінами у сфері зайнятості, швидкою адаптацією до нових умов праці.



Побудова і вдосконалення системи професійного навчання безробітних як однієї із соціально незахищених категорій дорослих передбачає всебічне вивчення цієї соціальної групи із врахуванням реалій сьогодення, а також історичного вітчизняного та закордонного досвіду.

Аналіз актуальних досліджень. Проблеми безробіття неодноразово досліджували багато вчених і практиків, серед яких: А.Вольська, В.Галицький, І.Гнибіденко, Л. Яневич, Г.Кондратьєв, С.Іванов, Г.Мамонова, Ю.Маршавін, І.Моцін, М.Міропольська, П.Нікіфоров, В.Скульська, Т.Черниш, Н.Тілікіна, Т.Панюк, О.Піжук, В.Пиц, Л.Шиян, В.Ярошенко, а також інші світові фахівці. Особливості навчання безробітних та незайнятого населення відображені в роботах М.Бубнова, Е.Бутко, В.Жукова, В.Зуева, І. Ішина, О.Колесникової, К.Кязімова, М.Нікітіна, П.Новікова, М.Савіної, І.Смирнова, Г.Романцева, Е.Рижовой, Л.Федотовой та інших. Незважаючи на значну кількість наукових праць, проблеми безробіття та працевлаштування на даний момент залишаються вивченими недостатньо ґрунтовно. Це є вагомою причиною для подальших наукових досліджень. Саме тому обрана тема є досить актуальною на сьогодні.

Метою статті є аналіз особливостей організації професійного навчання безробітних як соціально незахищеної категорії населення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Безробіття – це соціально-економічне явище, для якого характерно незайнятість частини робочої сили (економічно активного населення) у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. Причин безробіття дуже багато, одними з яких є: спад економіки; структурні зрушення; технологічний прогрес та запровадження нових технологій. Це пов’язано, передусім, з мізерними інвестиціями, низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку і т. д. [5, с. 85]. З іншого боку, зовсім не кожен "непрацюючий" попадає в категорію безробітних. До них можна віднести багато людей, що не роблять нічого, щоб знайти собі нову роботу. Безробітними не вважаються ті, хто відсутній у даний момент на робочому місці через хворобу чи погану погоду, а також так названі "частково зайняті" (працюючі неповний робочий день і т.д.) [7, с.1 82-184]. Основні проблеми ринку праці України пов’язані зі зростанням тривалості періоду безробіття, збільшенням кількості громадян, які намагаються знайти роботу, а також існуванням труднощів щодо працевлаштування соціально незахищених верств населення. Безробіття наносить людині найтяжку психологічну травму [6, с. 116]. Одним із пріоритетних напрямів діяльності Державної служби зайнятості України є професійна підготовка безробітних до трудової діяльності. Вона спрямована на забезпечення професійної самореалізації особистості громадянина, здобуття ним, на основі наявного освітнього рівня та досвіду попередньої роботи, нової професії чи спеціальності, формування поглиблених професійних знань, умінь, навичок і здатностей. Успішність професійного навчання великою мірою залежить не тільки від того, наскільки воно зорієнтоване на задоволення потреб ринку праці, а й наскільки враховані особистісні бажання різних категорій населення. Показником такої успішності виступають умови, що створені для ціннісно-рольового самовизначення особистості в основних соціальних ролях та для досягнення високого рівня засвоєння нею певних знань, умінь, навичок і здатностей. Це, у свою чергу, спонукає організаторів професійного навчання до пошуку оптимальних форм і методів, які адаптовані до завдань освіти безробітних.

Професійне навчання безробітних громадян і незайнятого населення включає такі види навчання:

- професійну підготовку з метою прискореного придбання навчаються навичок, необхідних для виконання певної роботи, групи робіт;

- перепідготовку робітників для набуття ними нових професій для роботи (прибуткового заняття) за цими професіями;

- навчання робітників, які мають професії, іншим професіям для розширення їх професійного профілю і отримання можливостей для роботи (прибуткового заняття) що суміщають професії;

- підвищення кваліфікації робітників з метою оновлення знань, умінь і навичок, зростання професійної майстерності та підвищення конкурентоспроможності за наявними у них професіями, а також вивчення нової техніки, технології та інших питань за профілем професійної діяльності;

- професійну перепідготовку фахівців для отримання додаткових знань, умінь і навичок за освітніми програмами, що передбачають вивчення окремих дисциплін, розділів науки, техніки і технології, необхідних для виконання нового виду професійної діяльності, а також отримання нової кваліфікації в рамках наявного напряму підготовки (спеціальності);

- підвищення кваліфікації фахівців з метою оновлення теоретичних і практичних знань у зв'язку з підвищенням вимог до рівня кваліфікації і необхідністю освоєння нових способів вирішення професійних завдань;

- стажування (виробничу практику) фахівців для формування і закріплення на практиці теоретичних знань, умінь і навичок, набуття професійних і організаторських якостей для виконання професійних обов'язків.

Особливостями професійного навчання безробітних є:

– стислі терміни навчання;

– практична спрямованість навчання;

– відсутність чітко окресленого виховного процесу.

До всіх підприємств та організацій, на базі яких організовується професійна підготовка безробітних, висуваються такі вимоги:

– безробітні, що навчаються, повинні мати чітку уяву про професію, якій навчаються, і про те, що їх чекає після закінчення терміну навчання;

– навчання повинно бути конкретним, тобто охоплювати ті питання, що безпосередньо пов’язані саме з даною тематикою; до програми навчання необхідно включати лише професійно спрямовані дисципліни;

– навчання повинно бути вмотивованим, щоб застерегти слухачів від розчарувань у подальшому.

Крім того, доцільно, не рідше одного разу на три роки проводити підвищення кваліфікації працівників, які займаються професійним навчанням безробітних, і один раз на п'ять років – керівників і спеціалістів центрів зайнятості різних рівнів, які безпосередньо спілкуються з безробітними. Для цього, на нашу думку, варто розробити навчальні програми, які б забезпечували у слухачів набуття професійних компетенцій. Доцільно передбачити також внесення до посадових інструкцій спеціалістів Державної служби зайнятості України таких компетенцій: оволодіння основами теорії і технології навчання, професійними, психофізіологічними особливостями дорослого населення; вміння мотивувати дорослу людину до навчальної і трудової діяльності; наявність організаторських та комунікативних здібностей [4, с. 16].



Висновок. Професійне навчання – це соціальна послуга, що виступає як інструмент реагування на поточні і перспективні потреби ринку праці та працевлаштування особливої соціальної групи населення – безробітних. Високий рівень безробіття - це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватися для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня.

Список використаних джерел

1. Баланда А. Соціально-економічні ризики та наслідки безробіття в Україні// Економіка та держава. – 2007. – №4. – С. 75-78.

2. Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2013. – №24. – С. 243.

3. Економічна енциклопедія: [у 3 томах] – Київ: Видавничий центр «Академія». – 2002. – Т.1. – С. 864.

4. Збірник наукових праць: за результатами II Всеукраїнської студент. наук.-практ. конф. (19 квітня 2013 р., м. Київ) / упоряд. О.Ю. Вілкова, Л.Г. Новаш. – К. : ІПК ДСЗУ, 2013. – 16 с.

5. Лопатіна К.А./Стан та напрями ліквідації проблеми безробіття в Україні//Управління розвитком. – 2011. – №16 (113). – С. 85-86.

6. Фагеєнко Н.В. Соціально-економічні наслідки безробіття / Н.В.Фагеєнко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009 – №7-8 (№8) – С. 114-117.

7. Чурилова О.А. Безробіття в Україні: причини, наслідки/ О.А. Чурилова // Зб. наук. статей у 2 т. – Х. : Континент, 2010. – № 12. – С. 182-184.


Кучик А. Профессиональное обучение безработных граждан и незанятого населения Украины

Статья посвящена проблеме профессионального обучения безработных граждан в Украине, проблеме эффективного механизма государственной политики занятости населения. Рассматриваются современные подходы к формированию профессиональной компетентности специалистов государственной службы занятости. На основе анализа научных источников раскрывается понятие и структура профессиональной компетентности.

Kychuk A. Vocational training of the unemployed and the unemployed population of Ukraine.

The article is devoted to the professional training of unemployed people in Ukraine, the problem of an effective mechanism of state employment policy. Modern approaches to the professional competence of specialists state employment. Based on the analysis of scientific sources revealed the concept and structure of professional competence.
Літвінчук Л.Й.,

Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості України
КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ ЯК НЕОБХІДНА СКЛАДОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ
В сучасних умовах розвитку технологій зростає роль та значення рівня професійної компетентності працівників для забезпечення ефективності виробництва. У вирішенні зазначених питань важливу роль відіграє розв’язання проблем зайнятості населення шляхом професійного навчання безробітних за робітничими професіями, що здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах, у тому числі і в центрах професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. Без ефективної та методично грамотно організованої системи контролю навчальних досягнень слухачів неможливо досягнути позитивних результатів навчання. Через контроль встановлюється зворотний зв’язок між викладачем і слухачами, який дозволяє оцінити динаміку засвоєння навчального матеріалу, визначити рівень володіння системою знань, умінь і навичок і на основі їх аналізу внести відповідні корективи в організацію навчального процесу.

Теорію і практику педагогічного контролю розглянуто у працях вітчизняних і зарубіжних учених: С.Архангельського, І.Булах, Я.Болюбаша, Г.Дмитренка, К.Корсака, В.Олійника, І.Підласого, Є.Полат, І.Філончука та ін. Незважаючи на значну кількість досліджень, присвячених окремим аспектам організації та проведення педагогічного контролю, інформатизації процесу професійного навчання, є необхідність теоретичного обґрунтування засад формування сучасного навчального середовища та розробки засобів контролю знань, умінь та навичок, набутих слухачами під час професійного навчання з робітничої професії з використанням інноваційних мережевих освітніх технологій.

Контроль (від фран. contrеrole – подвійний список) та оцінювання є невід¢ємними елементами будь-якої успішної діяльності. У дидактиці контроль розуміють як нагляд, спостереження і перевірку успішності того, хто навчається. А. Алексюк, Ю. Бабанський виокремлюють такі функції педагогічного контролю: освітня, діагностична, виховна чи функція стимулювання; вимірювальна та оцінкова; розвиткова; прогностично-методична, чи керівна [5].

Реалізація цих функцій залежить від дотримання основних принципів перевірки навчально-пізнавальної діяльності:



  • індивідуальності (за стилем і формами) перевірки й оцінки знань, навичок і вмінь;

  • систематичності й регулярності перевірок і оцінювання навчально-пізнавальних дій;

  • урізноманітнення видів і форм контролю;

  • всеосяжності, що передбачає всебічність, тематичність і повноту контролю та оцінювання;

  • об'єктивності перевірок та оцінювання;

  • диференційованості контролю та оцінювання;

  • єдності вимог до контролю,

  • гуманності та гласності контролю (за І. Підласим) [5].

У системі професійно-технічної освіти основними видами контролю навчальних досягнень слухачів за навчально-виробничим процесом є: поточний, тематичний, проміжний і вихідний контроль навчальних досягнень учнів, слухачів, рівень кваліфікаційної атестації.

Поточний контроль проводиться на всіх етапах процесу навчання. Під час проведення контрольних заходів викладач одержує інформацію про рівень знань слухачів і, як наслідок, якість навчально-виробничого процесу. Аналіз отриманих даних дозволяє визначити повноту і міцність засвоєних знань, «вузькі» місця у подачі навчального матеріалу, що дозволить внести корективи у навчальний процес (наприклад, поліпшити форми і методи подачі навчального матеріалу). А. Алексюк зазначає, що «необхідність контролю знань має об’єктивний характер, оскільки існує взаємозв’язок: мета навчання – процес – результат – нова мета, а для визначення нової мети необхідно знати, що вже досягнуто внаслідок навчання» [5].

Основними формами поточного контролю знань є опитування, контроль роботи, тестування тощо. Вибір певної форми контрольного заходу залежить від дидактичної мети, призначення контролю, предмету, що вивчається, теми, умов його проведення. Кожний з них має певні переваги і недоліки, проте жоден з них не може бути єдиним, здатним діагностувати всі аспекти процесу навчання. Тільки правильне і педагогічно обґрунтоване поєднання обраних методів контролю сприяє підвищенню якості навчального процесу, дозволяє одержати достатньо точну і об’єктивну картину стану навченості студентів.

Однією з форм контролю знань є тестування. Активна комп’ютеризація та широке впровадження інформаційно-комунікаційних технологій зумовили практичне впровадження тестування як ефективного засобу оцінювання результатів навчання. Так, для випускників шкіл впроваджено систему зовнішнього незалежного оцінювання у формі тестування, у вищій школі проводиться не лише тематичний контроль знань з дисциплін, а й тестовий контроль професійної компетенції фахівців і впровадження дистанційної форми навчання. Тому потребує вивчення питання щодо можливості та доцільності впровадження елементів дистанційного навчання у навчально-виробничий процес підготовки робітничих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах.

Використанню сучасних інформаційних технологій в професійній освіті, дистанційному навчанні, дослідженню різних аспектів проблеми формування професійної компетентності фахівців, а також вивченню впливу інформаційних технологій в освітньому процесі на розвиток пізнавальної діяльності присвячено наукові дослідження Р. Гуревича, І. Іваськів, М. Жалдака, С. Лещук, В. Логвиненко, Н. Морзе, Є. Полат та ін.

Тестування (від англ. test – випробування, дослідження) – метод діагностики, в якому використовуються стандартизовані запитання і завдання (тести), що мають певну шкалу значень. Тестування дає змогу визначити рівень розвитку індивіда або володіння ним певним рівнем знань.

Одним із видів тестів є тести досягнень, які є інструментом для об’єктивного виміру (оцінювання) знань, здобутих в певній галузі навчальної діяльності, а також засобом виміру ефективності навчальної діяльності під час організованої перевірки знань та самоконтролю. Аналізуючи дані тестування, можна визначити ступінь досягнення навчальних цілей та «слабкі» місця під час вивчення предметів, в цілому підготовки, що дозволить виявити прогалини знань слухачів і сформувати напрями ефективного їх усунення.

Використання тестових завдань під час оцінювання знань та умінь має ряд переваг і забезпечує:



  • об'єктивність, достовірність та однозначність – правильна відповідь на кожне тестове завдання заздалегідь визначена розробником і не залежить від суб’єктивного відношення особи, яка здійснює перевірку;

  • рівні вимоги до визначення рівня знань та умінь – використання завдань однакової складності, обсягу та змісту, єдиного критерію і норм оцінювання;

  • оперативність, скорочення витрат часу на проведення контрольних заходів – перевірка великого обсягу знань одночасно за відносно невеликий проміжок часу;

  • повноту охоплення матеріалу, рівень опанування якого планується визначити;

  • можливість багаторазового повторення умов перевірки для з’ясування змін у рівні підготовки та засвоєнні навчального матеріалу.

Проте, складання тестових завдань потребує високого рівня кваліфікації та досвіду розробника, часу та зусиль. Структурною одиницею тесту є тестове завдання [2, 3, 4]. Для проведення тестування необхідно:

  • визначити мету тестування та обсяг матеріалу, знання з якого необхідно перевірити,

  • обрати оптимальну форму тестових завдань,

  • сформувати тестові завдання та провести експертне оцінювання тесту щодо відповідності змісту і цілям тестування,

  • провести пробне тестування (апробацію) і проаналізувати його результати, визначити якість тесту,

  • доопрацювати тести за потреби,

  • дотримуватись вимог секретності під час розмноження та зберігання тестів,

  • організувати проведення інструктажу щодо інформаційної та психологічної підготовки слухачів до тестування,

  • провести тестування,

  • перевірити бланки відповідей,

  • оцінити рівень навчальних досягнень чи професійної підготовки слухачів відповідно до об’єктивних критеріїв.

Тестування дозволяє здійснити поточне оцінювання засвоєння знань з окремої теми, розділу, предмету; самоконтролю; визначення рівня професійної підготовки (підсумкове оцінювання). Водночас тестування може бути ефективним засобом проведення вхідного контролю знань, умінь та навичок, набутих у результаті неформального і формального професійного навчання як з конкретної робітничої професії, так і навчальних предметів.

Комп’ютерне тестування дозволяє значно скоротити затрати часу на його проведення та обробку отриманих результатів, і є обов’язковим елементом контролю якості знань під час дистанційної форми навчання, яка створює умови для забезпечення гнучкості та доступності професійного навчання.



Висновок. Отже, вирішення проблеми підвищення якості професійної підготовки передбачає впровадження гнучких форм організації навчання та удосконалення системи контролю як засобу управління ефективністю навчально-виробничого процесу, який має бути організований таким чином, щоб сприяти підвищенню пізнавальної діяльності слухачів, активізації їх уваги та підвищенню мотивації до навчання.

Упродовж ХХ століття тестування набуло широкого впровадження в різних сферах – навчальній діяльності, під час проведення співбесід при працевлаштуванні, визначення рівня володіння певними знаннями, наприклад, з іноземних мов тощо.

Використання інформаційно-комунікаційних технологій під час проведення контрольних заходів, а саме тестування, дозволить скоротити час на їх проведення, об'єктивність та достовірність оцінювання рівня знань, забезпечить повноту охоплення навчального матеріалу, надасть можливість слухачам самостійної перевірки засвоєння навчального матеріалу тощо.

Список використаних джерел


  1. Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 30 травня 2006 р. № 419 // Сайт Верховної Ради України. Розділ «Законодавство України». – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0711-06.

  2. Аванесов В. С. Композиция тестовых заданий: Учебник / В. С. Аванесов. – 3-е. изд., доп. – М. : Центр тестирования, 2002. – 239 с.

  3. Іщенко Т.Д. Методика підготовки та застосування електронних посібників: Навч.-метод. посібник / Т.Д.Іщенко, В.В. Ільїн, А.М. Андрющенко та ін. – К. : Аграрна освіта, 2007. – 204 с.

  4. Кузьмінський А. І. Тест навчальних досягнень особистості як засіб педагогічного вимірювання: Навч. посібник / А. І. Кузьмінський, В. І. Єфіменко. – Черкаси : Видавничий відділ Черкаського держ. ун-ту ім. Богдана Хмельницького, 2002. – 64 с.

  5. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка