Інструктивно-методичні матеріали



Сторінка1/5
Дата конвертації11.03.2016
Розмір0.79 Mb.
  1   2   3   4   5
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

СЕЛИДІВСЬКИЙ ГІРНИЧИЙ ТЕХНІКУМ

Циклова комісія соціально-гуманітарних дисциплін

Заступник директора

з навчальної роботи

___________П.П. Міснікас

„_____”____________20__р.

ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

до виконання семінарських занять

з дисципліни політологія

галузь знань

0503 «Розробка корисних копалин»

напрям підготовки

6.050301 «Гірництво»

спеціальність

5.05030103 „Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв”, 5.05030102 „ Підземна розробка корисних копалин”

відділення

Денне/заочне відділення


























Розглянуто та схвалено на засіданні

циклової комісії

соціально-гуманітарних дисциплін

Протокол № від. “____”________________2014року

Голова циклової комісії О.І.Мітєва

“_____”___________________ 2014 року

2014

Інструктивно-методичні матеріали до виконання семінарських занять з дисципліни політологія. Розробник: Молчанова Н.І., викладач кваліфікаційної категорії «спеціаліст вищої категорії» Селидівського гірничого технікуму. Селидово: 2014.

Інструктивно-методичні матеріали до семінарських занять політологія складені на основі робочої навчальної програми дисципліни і містять плани семінарських занять, методичні рекомендації з організації підготовки до них, окремих питань теми заняття; примірну тематику рефератів, повідомлень, презентацій та навчальні завдання для перевірки знань, список рекомендованої літератури, інтернет-ресурси.


Семінарські заняття розраховані на студентів денної /заочної форми навчання Селидівського гірничого технікуму за спеціальністю 5.05030103 „Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв”, 5.05030102 „ Підземна розробка корисних копалин”.



ЗМІСТ




Вступ.

2




1.Методичні рекомендації організації підготовки студентів до семінарських занять.

2.Семінарське заняття 1.

Тема: Виникнення та еволюція світової політичної думки.

3.Семінарське заняття 2.

Тема: Розвиток політичної думки в Україні.

3

5


22



Список літератури

Інтернет-ресурси



33



«Політика це наука, котра пояснює минуле,управляє сучасним і може прогнозувати майбутнє»

Ніколо Макіавелі
«Людині можна запропонувати, підказати, але оволодіти знаннями він повинен шляхом власної діяльності ... Можна наповнити чим-небудь тіло ... але розум наповнити нічим не можна. Він повинен самостійно все охопити, засвоїти, переробити»


Адольф Дістерверг
.

ВСТУП

Вивчення будь-якої науки починається із з'ясування того, чому така наука виникла та як вона розвивається, що і як досліджує, які її найхарактерніші риси, місце і роль у пізнанні та перетворенні суспільства, дійсності. Історія політичної думки нараховує понад два з половиною тисячоліття. Своїм корінням політологія сягає епохи, яку Карл Ясперс назвав "осьовим часом" (VIII-] 1 ст. до н. е.). Ця епоха відкрила людству Конфуція, Лао-Цзи, Платона, Арістотеля та інших видатних мислителів, які вперше спробували в систематизованому вигляді описати відомі їм форми державного устрою, дати їх класифікацію, встановити деякі закономірності, що визначають дію влади всередині країни, а також у відносинах з іншими державами.

Історія соціально-політичних учень є однією із найважливіших складових духовного світу людства. Вона виступає як результат діяльності багатьох поколінь мисли телів, що цікавилися проблемами суспільного й державного устрою, політикою, взаємовідносинами особистості й суспільства. Вивчаючи історію соціально-політичної думки, ми не тільки задовольняємо законний інтерес до минулого: ідеї, що з’явилися протягом історичного розвитку людства, продовжують справляти вплив на сучасні соціально-політичні процеси. Завдяки духовним контактам, взаємовпливу різних учень, «спадковості» їх розвитку формувалися універсальні, загальні для всіх людей цінності. Важливо пам’ятати що англійський вчений Е.Фримен підкреслював: «Історія є політика минулого, а політика є історія сучасного.»

Сучасне українське суспільство переживає глибокі перетворення всіх сфер суспільного життя. Змінюється суспільна свідомість, осмислюється історичний досвід нашого народу й установлення та розвиток нових політичних інститутів. Демократичний перехід в нашій країні супроводжується перетворенням самої системи взаємовідносин між особистістю, державою, суспільством. Демократичне суспільство неможливе без самостійної особистості, що добре знає свої права та свободи, може їх відстоювати, береже почуття власної гідності та почуває себе впливовим, рівноправним учасником суспільних процесів.



Отже, перспективи демократії в Україні залежатимуть від якісних змін людини та суспільства в цілому. Дисципліна політологія саме й розрахований на формування у студентів політичної свідомості, знань про політичні процеси та зацікавленість політичними проблемами минулого і сучасності.

1.Методичні рекомендації з підготовки студентів до семінарських занять.

Сьогодні завдання освіти в Україні не тільки в тому, щоб дати молодому спеціалісту знання, а в тому, щоб сформувати у нього потребу в них, виховати прагнення до їх постійного оновлення, власного удосконалення. «Найважливіше завдання цивілізації - навчити людину мислити» - стверджував Т.Едісон

Семінарське заняття є однієї з найважливіших форм навчання у вищому навчальному закладі І-ІІ рівня акредитації. Семінарське заняття – вид навчального заняття, яка являє собою співробітництво студентів і викладачів з обговорення проблеми,теми під керівництвом викладача:це специфічна форма організації навчальної пізнавальної-розумової діяльності студентів,що припускає творче вивчення програмного матеріалу. Семінар  як розвиваюча, активна форма навчального процесу сприяє виробленню самостійного мислення студента, формуванню інформаційної культури.

Актуальність проведення семінарських занять з політології та їхній вплив на всебічний розвиток студентської молоді пов’язана на сам перед із загальновизнаним фактом низького рівня об’єктивної готовності молоді до життя за межами навчального закладу, фактичною відсутністю у ньому системи роботи, спрямованої на розвиток соціально - психологічної готовності молоді до життя, що мають такі якості :


  • уміння приймати рішення та робити вибір;

  • бути свідомим громадянином свої держави;

  • відчувати себе громадянином цілого світу;

  • завжди працювати якісно;

  • навчитися працювати з великим обсягом різноманітної інформації, самостійно здійснювати пошук, обробку та аналіз різної інформації;

  • бути свідомим того, що існують різні цінності.

Мета: ознайомлення студентів зі специфікою самостійної роботи, з літературою,

першоджерелами, методикою роботи з ними.



Основне завдання семінарських занять дисципліни політологія- грунтовне опрацювання окремих найбільш важливих тем дисципліни або навіть однієї теми. Семінари можуть бути різними як за змістом, так і з побудови, організації роботи. Зазвичай на семінарах обговорюються заздалегідь поставлені питання. Студенти завчасно знайомляться з планом семінарського заняття та літературою, що рекомендується до вивчення даної теми, щоб мати можливість підготуватися до семінару.
Теми семінарських занять (денне відділення)

з/п


Назва теми

Кількість годин

Тема 2. Зародження науки про політику та основні етапи її розвитку.

1

Соціально-політичні вчення у Стародавньому світі – соціально-політичні погляди у період Середньовіччя і Відродження. Соціальні та політичні концепції епоху буржуазних революцій XVII- перш. половина XIX ст.

2

Тема 3. Політична і правова думка в Україні.

2

Питання держави і права у період Київської Русі. Політичні і правові традиції Запорізької Січі. Ліберально-опозиційна думка ХІХ- початок ХХ ст. Стан політичної думки в України на сучасному етапі.

2




Разом

4

Плани семінарських занять розроблені на основі робочої навчальної програми з дисципліни політології, затвердженої на засіданні комісії соціально-гуманітарних дисциплін. Запропоновані теоретичні,практичні та проблемно-пошукові завдання, дають змогу урізноманітнити методи, прийоми для закріплення необхідних знань, вмінь, навичок з дисципліни політологія.

При підготовці до семінару кожен студент повинен уважно ознайомитися з рекомендованою літературою, вникнути у зміст винесених на обговорення питань і бути готовим до дискусії по кожному з них. Крім того, до семінару студент може підготувати презентацію, реферат або тематичне повідомлення, глосарій, скласти структурно-логічну схему,таблицю в рамках визначеної теми. Політологія є дисципліною гуманітарного циклу, тому семінарські заняття проходять усно у формі дискусії, до якої студенти повинні підготуватися самостійно шляхом виконання певних завдань відповідно до тематики занять.

При проведенні семінарських занять використовується комп'ютерне та мультимедійне обладнання. Досвід проведення семінарських занять показує, що підготовлені раніше доповіді, реферати тощо дозволяють глибше пізнати навчальний матеріал, розширюють дискусію, формують навики спілкування зі студентами групи. Тему реферату, доповіді, презентації студент вибирає за власним бажання. Об’єм доповіді, реферату та вимоги щодо оформлення їх вказані в методичних рекомендаціях написання письмових робіт з політології. У практиці проведення семінарських занять з політології у технікумі можна виділити таку форму як розгорнута бесіда. 

Розгорнута бесіда дозволяє залучити до обговорення питань найбільшу кількість студентів, зрозуміло, при використанні всіх засобів їх активізації: постановки добре продуманих, чітко сформульованих додаткових питань до виступаючого і всій групі, вмілої концентрації уваги студентів на сильних і слабких сторонах виступів студентів, своєчасному акцентуванні уваги і інтересу студентів на нових моментах, що розкриваються в процесі роботи і т.д. Розгорнута бесіда передбачає підготовку студентів з кожного питання плану заняття з єдиним для всіх переліком рекомендованої обов'язкової та додаткової літератури.

Враховуючи характерологічні якості студентів (комунікативність, впевненість в собі, тривожність), викладач керує роботою студентів на семінарському занятті. Невпевненим у собі, некомунікабельним студентам пропонуються приватні, полегшені питання, що дають можливість виступити і випробувати психологічне відчуттяуспіху. . Таке проведення семінарів забезпечує контроль за засвоєнням знань і розвиток наукового мислення студентів.  

Студенти, які пропустили семінарське заняття або одержали на занятті незадовільну оцінку, зобов’язані самостійно (за потребою одержати консультацію викладача) освоїти теми, які були предметом семінарського заняття і виконати відповідні завдання до них.

Семінар 1.

Тема: Виникнення та еволюція світової політичної думки.

Мета : - познайомити студентів з історією виникнення та еволюцією соціально-політичних вчень як однією із найважливіших складових духовного світу людства;

- розвивати у студентів вміння самостійно працювати з різними

джерелами теми; - аналізувати зміст джерел, критично мислити, робити висновки, публічно виступати;

- сприяти формуванню політичної культури студента.



План

1.Особливості виникнення та обґрунтування думок про політику в Стародавньому світі.

2. Політична думка Середніх віків та Відродження.

3.Політична думка Нового часу. Сучасні політологічні школи.


Політика це наука, котра пояснює минуле, управляє сучасним і може прогнозувати майбутнє»

Ніколо Макіавелі.

« Історія є політика минулого, а політика є історія сучасного.»

Е.Фримен
Вивчення будь-якої науки починається із з'ясування того, чому така наука виникла та як вона розвивається, що і як досліджує, які її найхарактерніші риси, місце і роль у пізнанні та перетворенні суспільства, дійсності. Історія політичної думки нараховує понад два з половиною тисячоліття. Своїм корінням політологія сягає епохи, яку Карл Ясперс назвав "осьовим часом" (VIII-] 1 ст. до н. е.). Ця епоха відкрила людству Конфуція, Лао-Цзи, Платона, Арістотеля та інших видатних мислителів, які вперше спробували в систематизованому вигляді описати відомі їм форми державного устрою, дати їх класифікацію, встановити деякі закономірності, що визначають дію влади всередині країни, а також у відносинах з іншими державами. Історія соціально-політичних учень є однією із найважливіших складових духовного світу людства. Вона виступає як результат діяльності багатьох поколінь мислителів, що цікавилися проблемами суспільного й державного устрою, політикою, взаємовідносинами особистості й суспільства. Вивчаючи історію соціально-політичної думки, ми не тільки задовольняємо законний інтерес до минулого: ідеї, що з’явилися протягом історичного розвитку людства, продовжують справляти вплив на сучасні соціально-політичні процеси. Завдяки духовним контактам, взаємовпливу різних учень, «спадковості» їх розвитку формувалися універсальні, загальні для всіх людей цінності.

Важливо пам’ятати що англійський вчений Е.Фримен підкреслював: «Історія є політика минулого, а політика є історія сучасного.» Семінарські заняття – є однією з основних форм роботи студентів навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації при вивченні дисципліни політологія. Обговорення та осмислення питань дисципліни на семінарських заняттях дозволяє студентам познайомитися з історією соціально-політичних учень як однією із найважливіших складових духовного світу людства; з історичною генезою політичної думки України з прадавніх часів до 19 століття; політичними концепціями Українських мислителів 20 століття; розвивати у студентів вміння самостійно працювати з різними джерелами теми; аналізувати зміст джерел; критично мислити, робити висновки, публічно виступати; сприяти формуванню політичної культури студента.

Головною метою вивчення цієї теми є ознайомлення з політичними ідеями мислителів різних епох, починаючи із політичних концепцій Стародавнього світу і до основних проблем сучасної політичної науки. Вивчаючи питання планів семінарських занять, студенти повинні приділяти увагу переконанням мислителів, розкривати зміст їх концепцій, порівнювати ці концепції підкреслюючи цілі, напрямки політичної думки, розуміти специфіку цих напрямків і особливості політичних думок тієї чи іншої епохи. Слід пам’ятати, що становлення та розвиток політичної думки людства пов’язані із різними факторами суспільного життя, із розвитком та змінами, що відбуваються у різних сферах суспільної взаємодії.

Отже, розкриваючи зміст тієї чи іншої концепції важливо надати й загальну характеристику політичної, соціально-економічної та культурної практики цього часу. При характеристиці концепцій слід звернути увагу на те яку модель соціально-державницького устрою відстоює її автор; яке місце в ній посідають держава, особистість, суспільство та як вони взаємодіють; які цінності пропонує та закріплює автор; яким шляхом з його точки зору можлива стабільність держави та соціуму; які методи управління пропонує; яка мета ставиться в концепції. Найбільш важливим є те, щоб студент обов’язково раціонально-критично оцінював різноманітні концепції, порівнював їх та формував і формулював у виступах на семінарах своє ставлення до тих чи інших проблем та позицій, що вивчаються ним.


Методичні рекомендації вивчення 1-го та 2-го питань теми.

1. Особливості виникнення та обґрунтування думок про політику в Стародавньому світі.

Історія соціально-політичних учень є однією із найважливіших складових духовного світу людства. Вона виступає як результат діяльності багатьох поколінь мисли телів, що цікавилися проблемами суспільного й державного устрою, політикою, взаємовідносинами особистості й суспільства.



Вивчаючи історію соціально-політичної думки, ми не тільки задовольняємо законний інтерес до минулого: ідеї, що з’явилися протягом історичного розвитку людства, продовжують справляти вплив на сучасні соціально-політичні процеси. Завдяки духовним контактам, взаємовпливу різних учень, «спадковості» їх розвитку формувалися універсальні, загальні для всіх людей цінності.

Вагомим є внесок у політичну теорімислителів античності. Категорія "політика" з часу її появи у Давній Греції використовувалася на означення форм життя вільних і повноправних індивідів, а поняття "право", "закон" - як виразники свободи, регулятори взаємин у суспільстві вільних людей, як норми політичної справедливості.Розглядаючи питання про політику та політичні вчення у Стародавньому світі необхідно звернути увагу на те, що історія соціально-політичних учень є однією із найважливіших складових духовного світу людства. Вона виступає як результат діяльності багатьох поколінь мислителів, що цікавилися проблемами суспільного й державного устрою, політикою, взаємовідносинами особистості й суспільства

2. Політична думка Середніх віків та Відродження.

Наступний період у розвитку європейської політичної думки - Середньовіччя (кінець V - середина XVII ст.) - характеризувався великим впливом на духовне життя суспільства релігії і церкви. Церква в цей період прагнула впливати і на державне управління.Розглядаючипитання про еволюцію політичної думки в епоху Середньовіччя та Відродження, слід відмітити, що вплив античної соціально-політичної думки позначився перед всім на вченнях цього часу. Після розпаду рабовласницького устрою в Західній Європі виникло феодальне суспільство, основними класами якого стали поміщики та селяниПорівняно з мислителями Давнього світу, для яких вихідну базу досліджень становив досвід деспотії і держав-полісів, для мислителів епохи Відродження таким став досвід самодержавних монархій і парламентських республік. їх заслуга полягає в тому, що обгрунтовано природні права людської особи, принципи свободи, рівності, братерства, концепції законності і народного суверенітету, сформульовано ідеї тривалого миру, заснованого на міжнародному співробітництві, тощо. Розпочніть з характеристики основних особливостей соціально- економічного та духовного життя суспільства епохи Відродження. Визначте ідеї Відродження, що набули широкого розповсюдження в країнах Західної Європи у ХІV – XVI ст., сприяли руйнуванню феодально-релігійних уявлень і об’єктивно відповідали потребам буржуазного суспільства, що зароджувалося. Детально проаналізуйте внесок у розвиток політичної думки італійського мислителя, історика, письменника Н. Макіавеллі. Зверніть увагу, що саме він запровадив світський погляд на політику, державу, розуміючи їх як творіння рук людини, результат боротьби соціальних сил.

Зверни увагу!!!

Схема1. Основні етапи розвитку світової політичної думки.

Схема2. Наукові школи сучасної західної політології.
Лекція 1.

Тема: Політична думка Стародавнього світу, Середньовіччя та Відродження.

1.Перші спроби пояснити суспільні порядки бачимо ще за часів розкладу общинного устрою та виникнення класового суспільства. У міфах стародавніх єгиптян та індусів, вавилонян і китайців, персів та євреїв знайш-ли своє відображення намагання зрозуміти основи суспільного життя, приро-ду влади. У цих міфах обгрунтовувалися ідеї божественного походження людських взаємостосунків, вічність і незмінність соціального устрою. Проте в них відчувається й тривога, породжена розпадом общинних зв’язків, розколом суспільства на багатих та бідних, конфліктами між різними групами людей. Ще у ІІІ—ІІ тисячоліттях до н.е. мислення людей цілком було під владою міфологічних уявлень про навколишній світ. Але вже в І тисячолітті до н.е. з розвитком суспільного виробництва, що зумовило злет у духовній культурі, людство робить свої перші кроки до раціонального самопізнання.



Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу вважається політична філософія Стародавньої Греції. Різноманітні соціально- політичні вчення, що виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії. Стародавні греки були багато обдарованими, енергійними та волелюбними громадянами. Досягнення цього народу, що дивують нас і досі, багато в чому поясняються сформованим в Елладі типом держави і суспіль-ства. Йдеться про поліси — держави, що являли собою общини вільних громадян. Форма такої організації общини виникла внаслідок переможного розвитку демократичних рухів, в яких народ — демос — у боротьбі з родовою знаттю відстояв своє право на свободу. Соціальне мислення поступово звільнялося від міфологічних ідей. На фунті демократичних установ полісу в період найвищого розквіту державності в Греції (V—IV ст. до н.е.) виникли й закріпилися ідеї про рівні права громадян полісу, про первинність суспільних інтересів щодо особистих, а також уявлення про вільну людину, яка принципово відрізняється від раба. Мислителі Стародавньої Греції активно розробляли вчення, в яких обгрунтовувалася ідея досконалості та ефективності функціонування рабовласницької держави.Важливо зрозуміти, що антична Греція була колискою європейської і світової цивілізації, вітчизною рабовласницької демократії. Стародавня Греція і Рим, їх культура, наука, мистецтво дали людству багату духовну спадщину, пронизану духом гуманізму, розумної організації суспільного і особистого буття. Друга половинаV ст. до н.е.- розквіт афінської рабовласницької демократії яка викликала виникнення школи софістів - суспільного руху філософів, які навчали мистецтву сперечатися, доказувати, виступати у суді і народних зборах тощо. В центрі уваги софістів знаходились питання права, політики, моралі, ораторського мистецтва. Це було викликано тим, що знанням відводилась роль критерію при виборі кандидата на державну посаду, а тому головне в навчанні займала підготовка слухачів до політичної діяльності. Ідея однакової причетності людей до справедливості, а значить, до управління державою всіх громадян, була у них головною в погляді на політику. Крім того, софісти розвивали вчення про закон, стверджували, що закони, по суті, і є тією вищою справедливістю, на яку не може претендувати жодна людина, якою б мудрою вона не була. Закон є вираз спільної згоди і справедливості.Незважаючи на те, що з першої половини IV ст. до н.е. софістика як рух прибічників демократії вироджується, їх ідейна спадщина стала джерелом політичної думки епохи Відродження і періоду перших буржуазних революцій.Політичному устрою поліса (місто-держава) були притаманні глибокі протиріччя. їх визначав великий давньогрецький мислитель Сократ (близько 470-399 рр. до н.е.), який піддавав суворій критиці владу афінської демократії - занепад моралі, користь правлячих, закликав людей покращити свою моральність, бути гідними громадянами, підкоряючи особисті інтереси суспільним. Суттю держави Сократ вважав справедливість, якої повинні додержуватись і правлячі, і піддані, а раціональною формою державного устрою - монархію. Сократ гостро критикував софістів.Філософ-матеріаліст Епікур (341-270 рр. до н.е.) головну увагу приділив етиці, для якої характерна аполітичність, заклик до неучасті в суспільному житті. Стосовно цього погляду на державу слід підкреслити, що головною метою державної влади і політичних відносин, по Епікуру, є гарантія людям безпеки, допомога в подоланні страху, навчання людей не робити один одному лиха. Це означає, що держава і закон - є свідоцтвом договору людей між собою з метою загальної вигоди й загальної безпеки. Діяльність держави і закону повинні відповідати уявленням про справедливість. Політичні вчення Стародавнього Риму мали багато спільного з політичними вченнями Стародавньої Греції.Відомим ідеологом римської аристократії був яскравий оратор Марк Туллій Цицерон (106-43 рр. до н.е.). У діалозі "Про державу" та "Про дух законів" він виклав своє вчення про державу, стверджуючи, що держава з'являється з сім'ї, а державна влада дана наймудрішим. Якби люди жили за заповітами батьків, то держава могла б бути вічною. Метою держави, на думку Цицерона, є охорона власних інтересів громадян, а право власності, як і права мудрих та почесних громадян, випливає безпосередньо з природи, з природного закону. Він визнає рівність усіх людей від природи й можливість досягнути мудрості кожним, хто одержить освіту. Найбільш раціональною формою правління Цицерон вважав монархію, а також змішану форму державного правління, в якій поєднуються зачатки монархії, аристократії і демократії.

Висновок:політичні ідеї Сократа, софістів, Епікура, Цицерона, поряд з ідеями й теоріями інших відомих давньоримських і давньогрецьких мислителів, сприяли розвитку наукової думки протягом всієї історії людства й мають велику цінність для сучасної політології.

Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 pp. до н.е.). Його ідеї справляли величезний вплив на всю подальшу історію соціально-політичної думки. Платонмріяв заснувати ідеальну державу. Він навіть написав спеціальний твір під назвою «Держава». Політичний ідеал Платона — аристократичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії; засуджує не тільки демократію — з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократїї (влади військових).Усім цим формам організації влади мислитель протиставляє власний проект досконалої держави й правління.Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов’язків. Останні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.Величезну роль в історії соціально-політичної думки відіграв інший ан- тичний' мислитель Арістотель (384—322 pp. до н.е.).{Арістотель розглядав державу, яку він рівною мірою ототожнював із суспільством, як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і вона може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Держава, стверджував Арістотель, виникла не через угоду між людьми, а природним шляхом — із сім’ї та поселиш як найбільш досконала форма спілкування людей. Мета створення держави полягає не тільки в тому, щоб вирішувати економічні та політичні питання, й у тому, щоб не дозволяти людям чинити несправедливість, допомагати їм задовольняти матеріальні потреби.Служіння спільному благу було для Арістотеля критерієм правильності державної форми, а найкращою формою держави він вважав політею (правління більшості в інтересах усіх)..Помітну роль в епоху феодалізму відіграло духовенство., воно було Значною економічною, політичною й ідеологічною силою. Це відбувалося тому, що в умовах існуючої тоді феодальної роздробленості (V—X ст.) католицька церква — з чіткою ієрархією й стійкими догматами — справляла значний вплив на все духовне життя Середньовіччя. Соціально-політична думка не була винятком. Її розвиток в основному здійснювався зусиллями релігійних діячів.Головним у комплексі соціально-політичних ідей раннього Середньовіччя стало вчення «отців» та «вчителів» церкви: Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Ніського та інших про нікчемність земного існування, про марність та даремність людських зусиль. Пропагувався аскетизм, висувалася ідея покори владі, а за це обіцялося царство небесне на тому світі.В основі соціально-політичних уявлень була релігійна настанова про те, що земне життя є лише блідим відбитком небесного. Незважаючи на поділ суспільства на багатих та бідних, релігійні мислителі наполягали на можливості справжнього братерства людей во Христі. Перед Христом, казали вони, втрачають своє значення багатство, освіченість, суспільне становище та привілеї. Гасло рівності перед Богом прикривало фактичну нерівність у суспільстві.Найбільш відомими соціально-політичними мислителями Середньовіччя були Аврелій Августін (пізніше названий «блаженним») та Фома Аквінський. Наступний період історії соціально-політичної думки зв’язаний з формуванням і розвитком капіталізму в Західній Європі. Становлення й розвиток капіталістичних соціальних відносин дали новий поштовх інтенсивній розробці соціально-політичних ідей. У XIV—XV ст. у соціально- економічному та культурному житті Західної Європи відбулися великі зміни. В Італії, а згодом і в інших країнах стали виникати елементи капіталістичного способу виробництва. На зміну панівному класу феодалів приходить новий клас — буржуазія. Нові форми господарських відносин та нові суспільні класи зумовили появу нових думок та ідей.Люди, що розробляли нові ідеї, називали себе гуманістами, тому що в центр своєї уваги вони ставили людину. Багато гуманістів вважали богослов’я лженаукою і негативно ставилися до церкви. Вони стали вождями культурного руху, відомого під назвою Відродження або Ренесансу. Ця назва зв’язана з тим, що творці гуманістичної науки та мистецтва вважали себе спадкоємцями і безпосередніми продовжувачами науки та культури античності.У духовній діяльності Петрарки і Боккаччо, Альберті й Франсуа Рабле, Нікколо Макіавеллі й Еразма Ротердамського та інших мислителів яскраво помітні спроби створити нову, світську культуру на противагу феодально- церковній культурі Середньовіччя. Гуманісти вимагали звільнення від засилля церкви, від її панування в економічному, політичному та духовному житті суспільства, виступали за свободу розуму, що давала можливість без перешкод розвивати здібності та творчі сили людей. Ідеологи Відродження висунули нове розуміння суті самої людини. Якщо церква принижувала особистість, підкреслювала її слабкість та нікчемність, то гуманісти прославляли її гідність, вірили в творчий потенціал та безмежні її здібності до саморозвит-ку.

Великим і оригінальним мислителем, політичним письменником епохи Відродження був Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Він залишив цілий ряд творів, які дуже високо піднесли його в історії політичної думки. Серед цих творів найбільш значні «Монарх», «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія»,

«Історія Флоренції» тощо.

Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Н.Макіавеллі зазначав, що вона має свої цілі й закони, які не залежать не лише від релігії, а й від моралі. Головним критерієм політичної діяльності, метою якої є зміцнення держави, виступає користь і успішність у досягненні поставлених завдань. Добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичного результату можна досягати будь-якими засобами, в тому числі

обманом і відкритим насиллям.

Така політика згодом дістала назву макіавеллізму. Реанімацією макіавеллізму в XX ст. став сталінізм, який, прикриваючись комуністичною ідеологією, вступив у таємні змови про перерозподіл світу з німецькими фашистами, проголошував на словах рівність і свободу націй та народів, а на ділі організовував геноцид проти них, возвеличував на словах інтелігенцію та людину праці, а на ділі систематично їх винищував.

Навчальні завдання до 1-го, та 2-го питання плану.


  1. Охарактеризуйте основні теорії політичної думки в країнах Стародавнього Сходу.

  2. Порівняйте погляди Платона й Арістотеля на роль і місце держави та приватної власності в суспільному розвитку. Висловите своє ставлення до цього питання

3. Якими були уявлення Конфуція про зв'язок моралі й політики?

4. У чому полягає сутність політичних ідей Платона?

5. Охарактеризуйте політичне вчення Арістотеля.

6. Визначіть сутність політичної думки Стародавнього Риму.

  1. Охарактеризуйте політичні ідеї епохи Середньовіччя.

  2. Проаналізуйте й порівняйте сутність політичних поглядів мислителів Стародавнього Сходу, античності й Середньовіччя.

  3. Стародавній мислитель Платон під політикою розумів мистецтво жити разом. Мистецтво єдності в більшості. Чи згодні ви з цією формулою?

10. Як мислителі Стародавнього Світу визначали політичну сферу знань? Як вони

підійшли до розуміння її специфічності?



11. Зробіть порівняльний аналіз поглядів Конфуція, Н.Макіавеллі на співвідношення моралі й політики..

Завдання для перевірки знань 1-го, та 2-го питання плану.

  1. Як мислителі Стародавнього Світу визначали політичну сферу знань? Як вони підійшли до розуміння її специфічності?

  2. Які уявлення Конфуція про зв’язок моралі й політики, про роль народу й верховного правителя в державі?

  3. У чому суть платонівського проекту ідеальної держави?

  4. Як Арістотель розумів державу й систему політичної влади?

  5. Чому в епоху Середньовіччя суспільно-політична думка перебувала величезним впливом церкви?

  6. Хто такі гуманісти і які ідейно-політичні погляди вони відстоювали?

  7. У чому суть політичної доктрини Н. Макіавеллі?

  8. Які ідеї про устрій держави були притаманні Сократові?

  9. Хто такі софісти? Що являють собою їх політичні ідеї?

  10. В чому суть соціально-політичної концепції Епікура?

  11. Чим відрізнялись від попередніх філософів політичні погляди Цицерона?

Методичні рекомендації вивчення 3-го та 4-го питань теми.

3. Теорії політики нового часу.

У розвиток політичної думки помітний внесок зробили філософи, економісти, історики та юристи епохи Нового часу:Розглядаючи питання про фундаментальні політичні ідеї Нового часу, треба звернути увагу на те, що політична думка Нового часу формувалася під знаком ідеології Просвітництва, ідеології буржуазії — молодого прогресивного класу, який рвався до влади. Виникнувши XVII ст. в Англії— найбільш передовій на той час капіталістичній країні, ідеї Просвітництва поширилися у Франції XVIII ст. та в інших країнах.. Просвітництво – європейський загальнокультурний рух за поширення раціонального знання, подолання безграмотності мас, упровадження в суспільне життя цінностей, що базуються на повазі людської гідності. Представник цієї доби – Ш. Монтеск’є – засновник теорії правової держави, а також автор теорії «географічного детермінізму». Проаналізуйте його розуміння свободи як упевненості громадянина у недоторканості свого життя, житла, майна, адже «свобода є право робити все, що дозволено законом». Приділіть увагу також видатному філософу і політичному мислителю Жан- Жаку Руссо, що виступав за республіканську форму правління, а найважливіші суспільні проблеми пропонував розглядати на всенародних. На рубежі ХVIII-ХІХ ст. у Німеччині активно розвиваються політичні ідеї, зокрема у руслі німецької філософії. І. Кант, що є її родоначальником, проголошує найважливішою проблемою людського роду – досягнення миру та побудову загального правового громадянського суспільства шляхом поступових реформ, моральності політики: ніколи не роби іншим того, чого не бажаєш самому собі. Але, оскільки не всі дотримуються цієї вимоги, потрібні закони, виконання яких держава гарантує у тому числі й примусом». Відповідно до вказаного твердження І. Канта вважають одним з творців теорії «правової держави». Громадянин, на думку мислителя, має три основні атрибути: свободу, рівність та незалежність. Свобода – це звільнення від зовнішнього примусу (окрім закону); рівність – однаковість перед законом; незалежність має економічний сенс: людина продає результати своєї праці, а не саму себе. Г. Гегель у своєму вченні обґрунтував еволюцію політичної думки від ліберальних до консервативних ідей.

Детально проаналізуйте його ідеї держави, громадянського суспільства та принципу розподілу влади. Проаналізуйте основні тенденції розвитку політичної думки кінця ХІХ – ХХ ст. Політологія як наука виникла у другій половині ХІХ ст. відтоді вона розвивалася та вдосконалювалася, залучаючи до свого арсеналу напрацювання європейського та американського напрямків, досвід національних політологічних шкіл. Значний внесок у розвиток політології вніс німецький вчений Макс Вебер (1864-1920 рр.), його вважають фундатором політичної науки. Коротко охарактеризуйте основні ідеї вченого. З’ясуйте ґенезу сучасної політології, основні напрямки дослідження та нові тенденції, ознайомтесь з теоріями видатних філософів ХХ.Політична наука (політологія) як сфера професійної діяльності виникає лише в Новий час.

4. Політична думка Нового часу. Сучасні політологічні школи

Проаналізуйте основні тенденції розвитку політичної думки кінця ХІХ – ХХ ст. Політологія як наука виникла у другій половині ХІХ ст. відтоді вона розвивалася та вдосконалювалася, залучаючи до свого арсеналу напрацювання європейського та американського напрямків, досвід національних політологічних шкіл. Значний внесок у розвиток політології вніс німецький вчений Макс Вебер (1864-1920 рр.), його вважають фундатором політичної науки. Коротко охарактеризуйте основні ідеї вченого. З’ясуйте ґенезу сучасної політології, основні напрямки дослідження та нові тенденції, ознайомтесь з теоріями видатних філософів ХХ.Політична наука (політологія) як сфера професійної діяльності виникає лише в Новий час.

Вивчаючи питання про політичні теорії XX ст.,необхідно підкреслити, що нинішнє століття, у порівнянні з попереднім, відзначається надзвичайно високим рівнем розвитку політичної думки. Це вік загострення ідеологічної боротьби і водночас початку зближення, взаємозбагачення політичних ідеологій. Це час появи нових методологічних підходів, відродження та оновлення старих, традиційних методологій. Це століття зародження нових політичних ідей та переосмислення й повернення доробків минулого.Важливо, що саме Новий час заклав основи формування та розвитку новітньої політології, у цей час вдосконалювалися актуальні й для сьогодення політичні ідеї. Оскільки буржуазія вимагала ліквідації станового ладу, встановлення юридичної рівності, забезпечення свободи й безпеки особи та приватної власності, важливою потребою стало створення необхідних політичних та правових гарантій. Тому розвитку набули ідеї природного права та договірного походження держави.

Заслуговують на увагу, перш за все, погляди Томаса Гоббса, який ідеї природного права і суспільного договору використовував для захисту абсолютної монархії і засудження революцій. Він вважав, що всі люди були створені рівними щодо фізичних та розумових здібностей і мали однакові права. Але людина за своєю природою є істотою егоїстичною, жадібною й честолюбною і в додержавному стані панував принцип «людина людині – вовк», велася «війна всіх проти всіх». Відповідно, держава створена людьми для того, щоб з її допомогою покінчити з вказаною війною, позбутися страху незахищеності й постійної загрози насильницької смерті. Дж. Локк – фундатор класичного лібералізму Політичне вчення Дж. Локка – найповніший вияв революційної ідеології, що склала основу класичного лібералізму, як однієї з основних течій суспільно-політичної думки. Дж. Локк заперечував існування принципу «війни всіх проти всіх», обґрунтував виникнення держави згодою людей з метою належного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту особи і власності.

Лекція 2.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка