Ірина Вільде Метелики на шпильках Б'є восьма Повнолітні діти Коли серце, як на долоні



Сторінка28/29
Дата конвертації21.02.2016
Розмір5.08 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

Пояснення слів


аби ні (двері притиснули) — аби ня (мене) (двері притиснули) абсолюторія — закінчення університету (без захисту диплому) абсольвент — випускник; той, що закінчує (закінчив) навчальний заклад автосуґестія — самонавіювання акуратно — саме так; точно алярм — тривога алярмовий — тривожний; сигнальний Альзо — прізвисько вчителя; від часто вживаного в німецькому мовленні слова also — отже анцуґ (нім.) — костюм апашка — хустка (шийна) аула (авла) — актова зала  

б'ючка — живчик; місце на тілі, де відчувається пульсування крові баба — святковий хліб циліндричної форми з гарного пшеничного борошна бакшиш — хабар бальончик — м'ячик банька — тут: булька (мильна) баньки — банки (лікувальні) бельфер (рум.) — ірон. учителина бігме — їй-богу (вживається для запевнення, підтвердження тощо) бокобороди — бакенбарди бомбоньєрія — коробка для конфет брансолєта — браслет братова — дружина брата бубі-фризура — вид зачіски (польськ. розм. bubek — молодик, піжон) буката, букарка — скибка (хліба) бутоньєрка — петелька бюрко — письмовий стіл бюро — контора, канцелярія; місце служби  

вакації — канікули валькірія — у давньоскандинавській міфології войовнича діва-богиня, що допомагала героям у битвах варуватися — берегтися, оберігатися Великий Віз — Чумацький Шлях взяти на шпіц — викрити, розкрити вибільник — фахівець з вибілювання; тут: людина, яка сама себе вибілює від поганої репутації виґа (польськ.) — бувала людина виповісти (службу) — звільнити випровадитись — вибратись; виїхати вирід — виродок вівкіт — крик, вигукування віддатися — вийти заміж відрухово — мимовільно; машинально, несвідомо візитатор — інспектор восьмак — учень восьмого класу вправляти(ся) — репетирувати враза — образа вуйко — брат матері, дядько  

габік — вид одягу гальо — алло галь-паль — швидко і як-небудь (щось робити) гандлевий — торговий гапт — гаптування гарівка (з польськ.) — важка, виснажлива робота гекзаметр — віршовий розмір в античній поезії, шестистопний дактиль з постійною цезурою гиблівка — тонка дерев'яна смужка; стружка гицель — людина, що виловлює собак (вживається також як лайливе слово в значенні "нікчема", "негідник" тощо) готар (рум.) — межа; кордон гофрат (нім.) — надвірний радник гоц (рум.) — злодій; шибеник груба риба — важлива персона  

ґажа (польськ.) — платня ґаза — газ (вид тканини); марля Ґартенґассе (нім.) — вулиця Садова ґеравс (нім.) — геть ґерлз (англ.) — дівчата ґлянцпапір (нім.) — наждачний папір ґранатовий — темно-синій; темно-синій з червонуватим відтінком ґратулювати — вітати ґратуляція — вітання  

двірець — вокзал деклінація — відмінювання директорова — дружина директора диспонувати — мати в розпорядженні, розпоряджатися діґестор — автоклав, герметичний апарат для проведення процесів з нагріванням і під тиском дідичка — поміщиця, землевласниця дітвак — дитина добродзійка — дружина священика домів — додому домнішора (рум.) — панна домнул (рум.) — пан достаточно — задовільно (оцінка) драбуга — здоровило, негідник; босяк дроґерія — крамничка санітарії і гігієни; аптекарська крамниця другачка — учениця другого класу  

еманувати — випромінювати емеритальний — пенсійний Ерос — давньогрецький бог кохання  

жарівка — електролампочка живина — істота жовнір — вояк; солдат  

заборчий (польськ.) — загарбницький; агресивний; хижий заколесник — велосипедист закравувати (з польськ.) — скидатися, бути подібним закрутити юра — забити баки, задурити голову закукурічений — розпалений люттю, злий залеглий — затриманий; не виконаний у належний термін заміт — закид зачадження — отруєння чадним газом зашарітися — почервоніти звіди — розвідка; вісті, новини зеро — нуль зиск — прибуток; користь зіхер (нім.) — надійно; впевнено; навпевно змисл — почуття; відчуття зрезиґновано — покірно, смиренно; з відмовою від чогось зрезиґнувати — відмовитись, відступитись від чогось зруб — місце, де був вирубаний ліс. Спосіб зведення будинків з колод або брусів, які укладають горизонтальними рядами, а в кутах і в місцях перетинання з'єднують врубками  

індекс — показник, список; залікова книжка інтруз — чужинець; зайда; непроханий гість  

їнгач — від рум. înhãitá — заводити погані знайомства; співжити; крутити любов  

кадовб — тут: тулуб кам'яниця — кам'яний будинок капа — легке покривало караван (з польськ.) — похоронна процесія карафка — графин каса (рум.) — будинок, хата кафтаник — кофточка каюк — каяк, байдарка кварантанна — карантин кертиця — кріт кланц — клац (від кланцати (діал.) — клацати) клямка — пластина з важільцем, якою зачиняють і відчиняють двері, хвіртку тощо; дверна ручка кокетерія — кокетство колокій — колоквіум, розмова викладача із студентами з метою вияснення і підвищення їх знань колонська вода — одеколон комірник — людина, яка винаймає помешкання, квартирант коміть (головою) — стрімголов, сторчголов кон'юґація — дієвідмінювання конвенанс — правила доброго тону, етикет консументи — споживач конфітура — варення корепетитор — репетитор кочільце — кружальце кошниця — висока вузька повітка, виплетена з лози, куди засипають кукурудзу в качанах крапанистий — цяткований крати — ґрати креденс — буфет для посуду крижі — нижня частина спини; поперек круглі (гра) — кеглі кукла — тут: лялечка кульчик — сережка куна — куниця  

лавиця — лавка лей — румунська грошова одиниця летун — льотчик лещата — лижі лєґуміна — ласощі; десерт; солодке лик — ковток Лілієнґассе (нім.) — вулиця Лілійна лякер — лак льокатор — квартирант, винаймач житла льоки — локони льонґус — довгий  

май (діал.) — мабуть; більше май (рум.) — більше; менше; найбільше; найменше; небагато; майже; ще (і тепер); знову; головно майточки — трусики (жіночі) мамут — мамонт мандрагора — південна багаторічна трав'яниста рослина пасльованих із м'ясистим кореневищем; використовується в медицині мари — ноші для перенесення мерців матура — іспит на атестат зрілості; атестат зрілості махер — ділок, комбінатор; майстер у якійсь справі маца — у єврейському релігійному обряді — пасхальний прісний пшеничний хліб у вигляді тонких сухих коржів мементо — нагадування, застереження мент — дуже короткий проміжок часу; момент, миг метрополія — будинки крайової церковної влади в Чернівцях міноритет — учні молодших класів; національна меншина морфіна — морфій мушка — штучна темна плямка на щоці мушля — черепашка; частина зовнішнього вуха муринятко — неґреня  

набакир — з нахилом набік; зсунувши на одне вухо (переважно про головний убір) наборзі — швидко; похапцем наброїти — накоїти, навитворяти нагло — раптово нагнітки — мозолі направці — вправо нарік — наступного року недискретний — такий, що не вміє зберігати таємницю; нетактовний, неделікатний ненадійний — тут: несподіваний; на якого, не надіялися (не сподівалися) нетля — невеликий нічний метелик нефоремний — безформний, незграбний нижа — ніша нів (діал.) — ні номен (лат.) — ім'я; титул; слава нострифікувати — отримати визнання диплому про закордонну вищу освіту нарівні з дипломом, виданим аналогічним вищим закладом; прийняти на рівних правах іноземний диплом, вчений ступінь нота — оцінка (бал)  

обарінок — бублик обичаї — поведінка; звичаї, порядки обсервувати — спостерігати обцас — каблук, підбор одинка — одиниця (оцінка) околіт — сніп, обмолочений нерозв'язаним або перев'язаний після обмолоту олеодрук — олеографія (картина) оранжада — апельсиновий газований напій орґантина — орґанді, тонка матова шовкова тканина орудкасправа (перев. незначна, дрібна) осотувати — покривати, огортати остемпльований — проштампований остентаційно — демонстративно; підкреслено; навмисно отомана — широкий м'який диван з подушками замість спинки і валиками по краях офіра — жертва охлап (польськ.) — недоїдки, залишки очодоли — очні ями  

папільоти — папільйотки, шматки паперу, тканини тощо, на які накручують волосся для домашньої холодної завивки параван — ширма партер — перший поверх пауза — перерва (між уроками) пергамін — пергаментний, жиронепроникний папір для пакування і технічних потреб передпокій — перша при вході в помешкання кімната, де лишають верхній одяг, головні убори тощо переферментованний — переброджений, перешумований перешварцувати — перепустити "на чорно" (за хабар тощо); від нім. schwarz — чорний Періґор — історична провінція на півдні Франції пипоть — хвороба птахів — хрящуватий наріст на кінчику язика, тіпун піддирати — забирати частину яєць із гнізда, сот із вулика підкасувати — підтикати пільний — польовий плоскорізьба — барельєф побічниця — спинка ліжка; бокова дошка ліжка позір — увага; струнко (військова команда) поличник — ляпас половий — статевий по-німацьки — як німі люди; німак — німий по-штубацьки — по-школярськи, по-дитячому (від штубак — школяр, здебільшого 1-2-х класів) претекст — привід префект — начальник міської поліції префектура — приміщення міської поліції прецінь — адже; між іншим; проте, однак приватистка — та, що навчається приватно у репетитора пригрив — пригравка приспорювати — збільшувати присюди — навприсідки, присядом притока — привід, нагода приходство — парафія пришпилила-м би — я би пришпилила про форма (лат.) — виконання чогось лише задля форми проба — репетиція прогулька — прогулянка просмик — місце, де можна просуватися, проходити між чимось профухс — молодший, нижчий "фухс" пушка (пальців) — пучка пфуй (нім.) — тьху; фу  

рам'я — плече рамена — плечі рантух — тонка бавовняна тканина реверенда — ряса, верхній довгий одяг у талію в духовенства ревідувати — обшукувати, ревізувати резиденція — тут: садиба священика реченець — термін, строк рихт [рехт] (нім.) — рація: мати рихт — мати рацію ришкований — з рюшами рогачка — шлагбаум ролета — штора ромен — ромашка Роминія маре (рум.) — велика Румунія рудера — старий, занедбаний будинок рундук — ґанок рутяна (рум.) — русинка (українка) руханка — гімнастичні вправи; фізкультура  

Сагара — Сахара саля — зала сапрісті (фр.) — чорт його бери; хай йому чорт (біс, дідько) селединовий — блідо-зелений (салатовий) сервус! (лат.) — привіт! вітаю! сестрінок — небіж, син сестри сильветка — силует; фігура; образ синґалезка — представниця етносу, який становить основне населення Шрі-Ланки сінник — матрац сіпкий — рвучкий скапаритися — занепасти; пропасти скоботати — лоскотати скорц — узорчаста вовняна тканина, яку вішають на стіну як килим служба — прислуга смар — мастило; олива; паста смок (польськ.) — дракон сніговці — ботики (утеплені) совгани [совги] — ковзани сокотитися — берегтися сопівковий — вузький, як сопілка сопух — сморід сорокатий — строкатий сп'юшок — сплюшок (пестл. від сплюх) спацерувати — проходжуватися, гуляти співкотіти — засоромитись спочинь — вільно (військова команда) ссавець — тут: присосок станція — квартира з повним утриманням (харчуванням, пранням тощо) стрий(ко) — брат батька, дядько стріпіхатий — недбало причесаний, розкуйовджений ступінь — тут: градус, підвищення в аудиторії суб'єктка — продавщиця сухітник — хворий на туберкульоз сфінґований — вигаданий; підроблений; симульований схлібляти (з польськ.) — догоджати, лестити  

талаган — бур'ян тамбуріно — тамбурин, музичний ударний інструмент танечниця — танцівниця тарочко — гра в карти тихолази — пантофлі, капці тінник — абажур тран — риб'ячий (китовий, тюленевий) жир трей чобань (рум.) — три чабани трема — хвилювання; страх; тремтіння тресура — дресирування триба — триб, шестірня трут — гніт або висушений гриб трутовик, який займається від іскри і використовується для розпалювання вогню туш — душ  

убікація (польськ.) — клозет, убиральня убрання — костюм; одяг усна яма (з польськ.) — ротова порожнина  

фаґас (польськ.) — прихвостень, підлабузник файф (англ.) — грати на сопілці, флейті фальбанка — оборка (вузька), шлярка (на сукні, фартушку тощо) фата морґана — фата моргана (італ. fata morgana — фея Моргана) — різновид міражу; перен. щось примарне, нереальне, оманливе фатерко — батечко; від нім. Vater — батько ферії — канікули ферцірунґ (нім.) — прикраса; оздоблення; орнамент; декорація філіжанка — горнятко, чашка філістер — самовдоволена обмежена людина з міщанським світоглядом; обиватель фіфак — пустий, легковажний хлопець або молодий чоловік фіякр — фіакр, бричка; легка карета фордансер — платний партнер для танців фотель — м'яке крісло фохи — капризи фреквекція — відвідуваність фулей — фуле, вовняна пальтова тканина з саржевим переплетенням і з трохи ворсистим лицевим боком фуркало — дзиґа футераль — футляр; чохол футрина — одвірок, лутка футро — хутро; шуба фухс (нім.) — лис; перен. хитрун; пройдисвіт  

хідник — доріжка хусит — хасид  

цваєр (нім.) — двійка (оцінка) цваєрус — двійочник центиметр — сантиметр цера — шкіра (обличчя); колір (обличчя) цинамон — кориця цира — заштопане місце цирувати — штопати ціпендрак — курчатко цюцюбабка — піжмурки  

черчеташ (рум.) — розвідник; тут: член однойменної скаутської організації  

шваґер — шурин шквиря — снігова буря, хуртовина шкіц — ескіз шкоцький — шотландський шлюс (нім.) — кінець; по всьому шляк трафити (може) — прокльон-лайка німецького походження (через польське посередництво); пряме значення — "апоплексичний удар" шляфрок — легкий домашній напівхалат шмельц — непотріб, мотлох шмінка — губна помада; грим шміргефт (нім.) — чернетка; зошит для чорнових варіантів шпанівка — від нім. spannen — натягати штамбух (нім.) — книга для пам'ятних записів штивний — твердий, негнучкий; перен. холодний, суворий, офіційний штудерний — кмітливий, хитрий шувар — аїр, лепеха, татарське зілля шульамт (нім.) — відомство у справах школи шулька — качан кукурудзи  

щепа — прищеплене фруктове дерево (здебільшого молоде)  

як стій — тієї ж миті, негайно якби-м могла — якби я могла янгол — ангел ясмин — жасмин  

Уклав Ярослав РАДЕВИЧ-ВИННИЦЬКИЙ

Коментар


Це видання присвячується сторіччю Ірини Вільде, яке Україна відзначатиме 2007 року. Книжка націлена на своєрідну „реконструкцію" спадщини письменниці, яка зазнала фатально потужного ідеологічно-цензурного тиску в радянську добу. Більшість творів Ірини Вільде, написаних після 1945 року, несуть у собі вимушені прорадянські ідеологічні штампи, підкреслену соціяльну тематику, важкі для авторки ідейні та естетичні самообмеження. Водночас і читачі, і літературознавці усвідомлюють, що проза письменниці стала свіжим подихом особливого ліризму та психологізму в історії української літератури XX ст., що без Ірини Вільде неможливо відчути всю повноту художніх настроїв і нюансів, якими оновлювалася стилістика українського Слова у напрямку до поетикальної точности і вишуканости. Дилему, коли творчість літераторки випадає з уваги читача (а відтак і укладачів університетських та шкільних програм історії української літератури) через певну дозу радянщини в ній, і об'єктивною повагою до її таланту, можна розв'язати в один спосіб: перевиданням усіх творів Ірини Вільде дорадянського періоду. Так ми повернемо видатній майстрині слова те місце в національній культурі, яке вона посіла в міжвоєнну добу — в час інтенсивного зростання естетичної вартости нашої літератури. Перший значний крок у цьому напрямку був зроблений Марією Вальо у виданні: Ірина Вільде. Незбагненне серце. Новели, публіцистика, літературні статті, листи. — Львів: Каменяр, 1990. — 255 с. Тут були вперше передруковані вибрані новели міжвоєнного періоду, зрозуміло (оскільки видання готувалося ще в умовах СРСР), що сюди ввійшли „найневинніші" статті і листи письменниці. Повністю етапна новелістична збірка „Химерне серце" (Львів, 1935) так і не побачила світу. Серед літературознавчих досліджень останнього часу виділимо монографію Наталі Мафтин „Мала проза Ірини Вільде: неповторність індивідуального голосу" (Івано-Франківськ: Плай, 1998). Ґрунтовний літературний портрет письменниці ще чекає на свого реалізатора. Поява повісти „Метелики на шпильках" у 1936 р. відразу після збірки „Химерне серце", яка була так схвально зустрінута критикою і читачами, ознаменувала нову тенденцію в галицькій українській літературі, тенденцію до стильової розкутости й психологізму. У тому ж році з'явилася друга книжка циклу — „Б'є восьма" (Львів, 1936), третя повість — „Повнолітні діти" — вийшла вже у 1939 р. У літературознавстві панує думка, що письменниця ще в передвоєнний період задумала переробити трилогію на єдиний роман „Повнолітні діти", який уперше вийшов уже в радянський час: Ірина Вільде. Повнолітні діти. — Львів: Книжково-журнальне в-во, 1952. Природно, твір був підцензурно „відкориґований" авторкою і дещо „довантажений" відповідною класово-соціяльною тематикою та ідеологією. Проте повість „Б'є восьма", очевидно, як найдинамічніша і найгостріша за проблематикою, аж двічі перевидавалася у „ранньорадянський" час у Галичині — у 1941 і 1945 роках, до того ж у підзаголовку зазначалося: „З циклу „Метелики на шпильках". В обидвох цих виданнях були зроблені дуже незначні і малоістотні, переважно лексичні і стильові корективи, що допускалося з огляду на „початковий етап" пристосування до радянської влади, яка спочатку, особливо в умовах масштабного опору в західноукраїнському суспільстві, завжди любила побавитися з письменником у „свободу творчости". Цей факт підказує нам зробити розрізнення між двома творчими задумами Ірини Вільде і відповідно інтерпретувати їх в історії української літератури. Текстологічно видавництво постановило зважити на стильові, граматичні і деякі лексичні зміни в тексті повісті „Б'є восьма", які зробила Ірина Вільде в її останньому окремому виданні: Ірина Вільде. Б'є восьма. — Львів: Вільна Україна, 1945. Цьому є наступні причини: 1) об'єктивно внесені письменницею стильові правлення справді поліпшували естетику твору; 2) сама авторка постійно тяжіла до тієї літературної норми української мови, яка утверджувалася переважно під визначальним впливом наддніпрянських письменників доби Розстріляного Відродження, і зміни 1945 р. відбивають природну мовно-стильову еволюцію її творчости; 3) стилістика галицького письменства з цілої низки об'єктивних причин у багатьох аспектах, на жаль, заходила в глухий кут, тобто тяжіла до калькування неорганічних польських і німецьких мовних особливостей, хибувала непотрібними лексичними запозиченнями, тому долання певних недоладних мовних стереотипів, які не вросли у літературну українську мову, було закономірним і для письменника, і для читача. Зрештою, сучасне якісне сприйняття творів Ірини Вільде можливе саме у такому варіянті. Редаґуючи тексти, ми прагнули максимально зберегти ті глибинні прикмети давнішої української літературної мови у її галицько-буковинському варіянті, які створюють особливий „запах" епохи. Правлення, як то уникання суцільного пом'якшення „л" чи елементів застарілої орфографії (типу „двайцять" і т. ін.), зроблені з урахуванням того, що конкретні особливості не прищепилися в українській граматичній нормі і викликають в сучасного читача більше здивування, аніж заохоти. Тексти усіх трьох повістей подаються за першодруками. Видавництво висловлює велику подяку п. Марії Вальо за наукові поради, допомогу при підготуванні матеріялів книжки. Олег БАГАН

Через терни до зірок


Наближається сто років від дня народження письменниці Ірини Вільде (Дарії Дмитрівни Полотнюк [Макогон], 5.05.1907—30.10.1982), і наша літературна громадськість мимоволі звертається поглядом у минуле: коли, як і з чим прийшла ця постать, жінка-леґенда в українську літературу і що залишила в ній? Дослідниця і прекрасний знавець творчости письменниці Марія Вальо твердить, що перший її друкований твір — оповідання „Марічка" — з'явився 1926 року у перемишльській газеті „Український голос", тобто тоді, коли Дарії Полотнюк було тільки 19 років. До 1939 року Ірина Вільде опублікувала понад п'ятдесят творів малої прози — новел, оповідань, ескізів, есе, художніх нарисів та чотири повісті: трилогію „Метелики на шпильках", „Б'є восьма", „Повнолітні діти" і повість „Вікна нарозтіж", яка збереглася лише в журнальному варіянті. А прийшла в літературу письменниця в дуже складну і суперечливу епоху: закінчилася Перша світова війна, розпалися Російська і Австро-Угорська імперії, програла війну кайзерівська Німеччина, закінчилися поразкою визвольні змагання українського народу; більшість українських земель увійшли в нову радянську імперію, а західноукраїнські землі були дослівно розшматовані між Польщею, Румунією, Чехословаччиною, згодом і Угорщиною. Як свого часу в пошматованій третім поділом Польщі, мистці та письменники, щоб підняти дух свого народу, зверталися до славетних сторінок минулого і нагадували полякам, коли ті перемагали своїх поневолювачів, — коли під Ґрюнвальдом в 1410 році розбили німців-хрестоносців, нагадували, коли російські купці стояли на колінах, вручаючи Стефанові Баторієві ключі від Пскова, а пан Володийовський успішно фехтував проти найкращих фехтувальників Богдана Хмельницького… Анітрохи не рахуючись із світовою громадськістю, королівська Румунія на українських землях починає проводити практику шовіністичного етноциду, лінґвоциду і румунізації північної Басарабії та Буковини, де проживали тоді письменниця з батьками. Тут, на Буковині, „малій батьківщині" Ірини Вільде, майбутня письменниця отримує патріотичне виховання в родині батьків, де шляхетність, патріотизм і порядність вважалися найбільшими громадянськими чеснотами і де її батьки — народні вчителі Дмитро Макогон та його дружина Адольфіна були живим прикладом патріотизму і громадянської мужности. Постійні конфлікти з міністерством освіти королівської Румунії та перспектива залишитися без роботи змушують Д. Макогона з родиною на початку 20-х років нелеґально перейти польсько-румунський кордон і осісти в „Польщі", в місті Станіславові, де Дарія Макогон пішла працювати в приватну українську гімназію і де через своїх братів Ореста й Бориса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Євгеном Полотнюком. Як неодноразово повторювала сама письменниця, розгул політики етноциду проти українського населення Буковини, розв'язаного урядом королівської Румунії, прив'язаність та любов письменниці до своєї малої батьківщини, до людей, які її оточували, до мови і звичаїв свого народу зародилися в неї ще в ранні роки і довго були чи не основним імпульсом її творчости, живлячи ідеями людяности та патріотизму. Усвідомлення своєї приналежности по лінії батька до давнього шляхетського роду, який відзначився ще під час Хотинської війни 1621 року, атмосфера любови та порядности в родині, велика і змістовна домашня початкова освіта, знайомство з шедеврами світової літератури, які Ірина Вільде вільно читала в ориґіналі, а також класичне „римське" виховання в гімназії дали письменниці той стрижень негнучкости в характері, який мали і її батьки, — вона стала особистістю, з якою кожна влада мусила рахуватися. Як показала практика, панська Польща в своїй політиці етноциду та лінґвоциду не далеко втекла від королівської Румунії, хоч і проводила цю політику не так грубо і вульґарно. Майбутня письменниця та її майбутній чоловік Євген-Володимир Полотнюк без перешкод вступили до Львівського університету імени Яна Казимира і, відповідно, до Львівського політехнічного інституту, який Є. Полотнюк закінчив, отримавши диплом з відзнакою. Дарії Макогон не вдалося закінчити повний курс університету: вона була звільнена за підозрою в приналежности до Української військової організації (УВО). Дарія Макогон почала писати і посилати свої дописи до різних часописів, про це нікому не говорячи. Останній рік навчання її нареченого Є.-В. Полотнюка припадає на 1931/1932 навчальний рік. Далі — дипломна робота, матеріял до якої майбутній чоловік письменниці збирає в селі Милятичі. Склавши загальний іспит на „відмінно", 9 лютого 1934 р. він отримує кваліфікацію лісового інженера, а 10 листопада того ж року — міжнародний диплом лісового інженера, який без нострифікації давав право на роботу в будь-якій європейській країні. Заповнюючи дані для одержання диплому, Євген-Володимир Полотнюк у графі про сімейне становище написав „одружений". Вийшовши заміж, Дарія Полотнюк разом з чоловіком їдуть до Коломиї, де майбутня письменниця працює в часописі „Жіноча доля". У 1935 році Дарія Полотнюк під ім'ям Ірини Вільде (німецьке „вільде" означає „вільна, дика, нескорена", а ім'я Ірина — похідне від Дарини) тріумфально входить в українську літературу, опублікувавши свою повість „Метелики на шпильках", що друкувалась у львівському часописі „Нова хата" від першого номера за 1935 р. і до останнього. Згодом ця повість вийшла у бібліотеці „Діла" окремою книжкою, а в 1936 р. в цій же бібліотеці виходить повість „Б'є восьма" як продовження „Метеликів на шпильках". Ще недавно авторка нарисів і новел, яка підробляла собі репетиторством, відразу зробилася відомою: їй присудили премію Товариства письменників і журналістів імени Івана Франка! І це у той час, коли більшість критиків та літераторів вважали, що в письменників основною мала бути тема втрати української державности після великого чину визвольних змагань. Як свого часу польські письменники і мистці нагадували полякам, що й вони колись били німців, росіян і козаків, так тепер українцям треба було нагадувати про їхню героїчну історію. Тож не дивно, що в західноукраїнській літературі того часу панував тільки один жанр — історичний. Трилогія Богдана Лепкого „Мазепа" була поза критикою, Катря Гриневичева написала „Шестикрилець", Наталена Королева — „1313", збірник критичних статей європейського зразка у Дарії Віконської (Іванни Федорович-Малицької), а премію присудили Ірині Вільде з Коломиї! Громадськість, яка завжди шанувала патріотизм як найвищу суспільну чесноту, була шокована: за що Ірині Вільде присудили премію, якщо вона не написала жодного рядка на захист національної ідеї, як ми тепер кажемо! Вибухнув скандал. „Олії до вогню" додав ще й лист-подяка за присудження їй премії, в якому письменниця радила своїм колегам-письменникам оглянутися навколо себе, подивитися на життя і без скиглень, які вже всім набридли, додавати людям охоти до життя і боротьби за нього. На сторінках преси з цього приводу почали виступати поважні професори та компетентні критики. Відгуки містили часто-густо протилежні судження: від захопленого схвалення проблематики творів і їх „європейського стилю" до безпідставних звинувачень у безідейності. Зрозуміло, що такі різні оцінки спричинилися до великої популярности письменниці. Її розповідь про звичайних людей, про їхні клопоти, проблеми, звичайне щоденне життя з його дрібницями і переживаннями виявилися значно ближчими і зрозумілішими читачам. І цей девіз — додавати людям охоти до життя та боротьби за нього — згодом пройшов через ціле життя письменниці, за всіх „-ізмів": не скиглити, а творити і перемагати в ім'я прийдешнього, гідно нести звання людини й українця, хоч би які були часи. Читач це відчув відразу, за що й завжди ставився з пошаною до письменниці. Передова громадськість одностайно підтримала талант молодої авторки. За словами самої письменниці, її тепло і щиро підтримали Ольга Кобилянська та Уляна Кравченко, майстер історичного роману Андрій Чайковський, Костянтина Малицька, Михайло Рудницький.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка