Історія сш №1 в датах



Сторінка1/3
Дата конвертації08.03.2016
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3

Історія СШ №1 в датах

1907р. – будівля школи введена в експлуатацію, про що свідчить довідка з архіву. Стара будівля школи є пам’ятником історії та архітектури, їй у 2011 році виповнюється 104 роки. За зовнішніми замірами будівля має довжину -83 м, ширину -17,3 м. Загальна кількість кабінетів – 26, з них навчальних кімнат -13. Поряд з навчальним корпусом було збудовано будівлю для проживання директора гімназії ( довжина будівлі 25 м, ширина – 14,8м., 2 поверхи, 8 кімнат; в цій будівлі розміщався штаб 13 армії).

1907-1917 – працює як чоловіча гімназія

1918-1934 – школа-семирічка

1918-1919 – шпиталь для червоноармійців

1919 – штаб 13-ї армії південного фронту ( який знаходився в будівлі директора гімназії, ця будівля не збереглася).

1934 – перша школа стала середньою

1935 – зробила свій перший випуск, як середня розвиваюча десятирічка ( із спогадів випускника 1935р. Замули Василя Івановича)

до 1937р. – школа офіційно називалась Куп’янська школа колгоспної молоді ( із спогадів випускника школи О.О.Бєлінського)

1939-1941 – перед війною школа називалась Куп’янська перша зразкова середня трудова школа.

1939 – в період радянсько-фінської війни в основному приміщенні школи було відкрито шпиталь для червоноармійців

1941-42 – евакогоспіталь №17-60 для червоноармійців ( із спогадів парторга-політрука шпиталю Лимар Ірини Борисівни)

1943-44 - евакогоспіталь №59-94 для червоноармійців

1944-47 – шпиталь для лікування полонених німецьких офіцерів

1942р. – в стінах школи написано Є.Долматовським вірш , який потім після доопрацювання було покладено на музику композитором Марком Франкіним і став відомий, які пісня «Случайный вальс».

В роки війни школа №1 продовжувала функціонувати як навчальний заклад, але навчання проводилось в інших приміщеннях.

1944 - здійснено перший випуск учнів з середньої школи на Харківщині після її звільнення від фашистів.

1 вересня 1947 – школу відбудовано і перший дзвінок пролунав уже в стінах рідної будівлі.

1947-66 – середня школа з трудовим навчанням

1966-1970 – середня загальноосвітня трудова політехнічна школа

1970-19996 – середня школа №1 ім. Л.Г.Макієвської

1996-2003 – ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Куп’янської міської ради

2003-2004 – середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 комунальної власності м. Куп’янськ Харківської області

2004 – по теперішній час – Куп’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 Куп’янської міської ради Харківської області

1995 – було введено в дію корпус №2

До послуг учнів інтернет-бібліотека, 2 спортивні зали, спортивний комплекс, футбольне поле, функціонують 10 навчальних та 22 предметних кабінети, 2 комп’ютерних класи.

У 2001 році створено єдиний в області Шкільний музей лікарських рослин, у 2003 – музейну експозицію Остапа Вишні, а у 2006р. – музей історії школи, в 2007 – експозицію « Шкільний ВІА». В школі плідно працюють гуртки, спортивні секції, ляльковий театр, театр історичної мініатюри, комп’ютерна школа.

У 2009 році школа була учасником Всеукраїнської громадської акції «Флагман сучасної освіти України» та отримала почесну відзнаку «За вагомий внесок у розвиток освіти і науки України», в 2010 році стала партнером Міжнародного форуму «Україна – 3000» (проект «Новітній інтелект України», проект програми «Добро починається з тебе»

Загальноосвітня школа №1 – переможець Всеукраїнського конкурсу «Цікава школа» в номінації «Найактивніша школа». А очолює школу з 1983 року її директор, випускниця цієї школи, Гонта Валентина Олександрівна, вчитель історії (історичний факультет Харківського державного університету ім. Горького, 1975 рік). Під керівництвом Гонти В.О. навчальний процес забезпечують 52 вчителі – справжні майстри своєї справи, зі стійкою активною життєвою парадигмою, які мають педагогічне кредо: «Поки живу – навчаюсь».

За час свого існування школа здійснила 145 випусків або більше 14 тисяч учнів, 50% випускників школи отримали вищу освіту, багато з них присвятили своє життя науці. Тільки за останнє десятиліття 74 учні нагороджені золотими та срібними медалями.


Історія школи 40-70 роки

Суворе випробування на мужність в період воєнного лихоліття (школа в роки Великої Вітчизняної війни)

1941 рік….. Разом з усією країною вчителі, учні школи, відгукнулися на заклик, на який неможливо було не відгукнутися: «Вставай, страна огромная!»: старшокласники школи виїжджали в Чернігівську і Сумську області для риття окопів (із спогадів випускника школи Дзюби В.П.), комсомольсько-молодіжний загін школи взяв участь в соціалістичному змаганні під час сільськогосподарських робіт в колгоспах (друге місце по Україні, виробили 1425 трудоднів за рік). Із спогадів секретаря КСМ школи Зінченка В. : «Країна високо оцінила нашу роботу, нагородивши нас 2 тисячами карбованців, а комсомольська організація за добре організовану роботу в колгоспах отримала від обкому комсомолу бібліотеку вартістю в 500 карбованців». В 1941 році із стін першої школи випускалось три десятих класів. Директором у той далекий та трагічний рік був Даниленко Микола Абрамович, завуч - Капленко Євдокія Сергіївна.

Випускники школи 1941 року, як і тисячі інших, йшли на фронт. Про самовідданість їх і вірність Батьківщині свідчить той факт, що тільки 4 з 32 призваних до лав Червоної Армії повернулись живими додому. Серед тих, хто пішов в 1941 році і загинув — Курило Борис Миколайович (випуск 1941 р.). Із спогадів однокласників: «Борис був високий, худорлявий. Норми ГПО здавав на відмінно. Вчився з першого по десятий клас бездоганно. Школу закінчив, отримавши атестат з відзнакою., мав схильність до поезії. Писав вірші, які друкувались у місцевій газеті, мріяв стати вчителем». Але мрії його не збулися. Замість того, щоб поступати в педінститут, він подає документи у військове училище, а сам вступає у винищувальний батальйон міста. Був зарахований курсантом військового училища, потім - фронт. «Я – боєць лижного батальйону однієї з військових частин», - так повідомив він в листі рідним. Це був перший лист, а другий - «похоронка», в якій батькам повідомлялося, що їх син, виявивши мужність, загинув 22 березня 1942 року і похований в селі Нори Попавського району Ленінградської області.

Мінаков Іван Сергійович - випуск 1941 року. Після закінчення школи - курсант Київського льотного училища. Воював на різних фронтах, під час останнього повітряного бою літак Івана атакували відразу три «месера». Він не розгубився, прийняв нерівний бій, але був підбитий. Вистрибнувши з парашутом, у притул був розстріляний фашистськими льотчиками. Після бою Івана знайшли його товариші, він був ще живий, але в госпіталі, куди його відправили, помер на операційному столі. Це сталося 3 листопада 1943 року. Похований на Богородському цвинтарі що в 3-4 км від Іваново.

Яковлєв Василь Павлович - випуск 1940 року, загинув в 1942 році. Відразу після випускного вечора в 1941 році пішов на фронт. Був морським десантником, воював на Балтійському і Чорному морях. Нагороджений медаллю «За відвагу» посмертно.

Пам'ятає школа і своїх героїв — підпільників. Серед них - Уманець Віктор Олексійович, 1914 року народження . Із спогадів його дружини: «Після закінчення школи №1 навчався в сільськогосподарському інституті. У передвоєнний час працював учителем географія в школах міста.» Перед окупацією Куп’янська за завданням партії був залишений в місті для підпільної роботи. У 1942 р. арештований німцями. З газети «Соціалістична Харківщина» за 23 вересня 1943 року: «Він мужньо зносив катування і знущання німців». Ніхто не бачив, коли і за яких обставин загинув молодий учитель, але тіло його знайшли на Білій горі.

Нікітін В’ячеслав Володимирович, 1916 року народження. Із спогадів його друга: «Слава навчався в школі на «відмінно». Був активним

піонером, комсомольцем, членом учнівського комітету. Дуже любив читати. Був авторитетом для товаришів». Після закінчення школи працював піонервожатим, заочно навчаючись в Харківському педагогічному інституті . Потім працював вчителем історії в рідній школі. Надзвичайно обдарована, життєрадісна та виключно працьовита людина. Коли почалася війна, не будучи призваний до лав Червоної Армії через хворобу, Слава організував бригаду по культурному обслуговуванню госпіталів міста та району. Він стає одним з найулюбленіших щоденних гостей поранених бійців. Під час окупації міста В’ячеслав став підпільником. У 1942 році арештований і розстріляний.

Список-реквієму, представлено в музеї історії школи (випуск 1940—1941рр..): Алампієв Сергій, Андросов Борис, Антонов Володимир, Ветров, Горчаков Всеволод, Гризлов Григорій, Задорожний Олександр, Ілляшенко Віктор, Капленко Віктор, Курило Борис, Шевченко Микола, Мінаков Іван, Нікітін В'ячеслав, Новицький Тадеуш, Солдатенко Леонід, Тихоненко Микола, Травенко Анатолій, Уманець Віктор, Цибульник Володимир, Івченко, Осадчий, Марченко Микола, Яковлєв Василь. Цей список допомагали створити однокласники загиблих, вони періодично зустрічаються, остання їх зустріч відбулася в 1999 році.

З 1 вересня 1941 р. шкільна будівля була переобладнана під госпіталь. Класні кімнати стали госпітальними палатами і операційними. Із спогадів парторга—політрука евакогоспиталя № 17-60 Лимар Ірини Борисівни: «У перші дні війни в Першій школі міста формувалася військова частина евакогоспиталя № 17-60. Були призвані для проходження служби лікарі, медсестри з Харкова і районів Харківської області. Розгортання госпіталю було проведене в стислі терміни, і почалася напружена робота по прийому і лікуванню поранених. Умови були важкі, під бомбардуваннями, обстрілом, оскільки фронт наближався. Не дивлячись на всі труднощі, небезпеку, колектив безстрашно і самовіддано працював. Це хірурги Марія Гнатівна і Микола Іванович Носоновські , начмед Горчаков Євген Іванович, технік-рентгенолог – Карайбог Олександр Іванович, медичні сестри – Колесник Олександра Павлівна, Белинська Зінаїда Павлівна, Гряник-Смислова Марія Миколаївна, Порошутя Феня Петрівна, Костецька Світлана Леонтіївна, Альбоща Тетяна Іванівна, фармацевт – Калита-Єльцова Марія Миколаївна та інші. У нас була одна мета - скоріше допомогти пораненим, вилікувати їх і повернути в ряди діючої армії».

Учні старших класів школи після уроків, які проводилися в пристосованих приміщеннях в інших районах міста, працювали в госпіталі сандружинницями. Про це свідчать спогади Мар'яни Веретки: «… ми допомагали медичним сестрам міряти температуру, перестилали ліжка, розносили пораненим їжу, писали листи. Поранених було дуже багато. Ліжка стояли навіть в актовому залі, під стінами були нари у два яруси. В коридорах на підлозі теж лежали поранені… В кабінетах фізики та хімії були операційні». Із спогадів секретаря КСМ Зінченка: “Комсомольці школи відрахували в фонд госпіталя 750 трудоднів із зароблених в колгоспах 1600 трудоднів.” Евакогоспіталь №17-60 розміщувався в стінах школи впродовж 1941-42 рр. В госпіталі в той час працював санітаром Капленко Віктор Михайлович, випускник школи 1940 року. Пізніше він вступить до Московського піхотного училища, потім – фронт, де загинув в грудні 1943 року. Евакогоспіталь № 59-94 розгорнув свою роботу в будівлі школи в 1943-44 рр. ., а в 1944-47 рр. тут знаходився госпіталь для лікування німецьких офіцерів.

Є у військовій історії школи і такий епізод. Із спогадів поета Є. Долматовського, який тривалий час після втечі з фашистського полону жив у Куп’янську: «На початку 1942 року я майже з натури написав вірш «Танці до ранку». Про назву варто сказати: подібні оголошення зазивали молодь в ті часи, і я не вигадав, а виписав в заголовок вірша те, що великими буквами було виведено на аркушах паперу, прикріплених до дверей школи: «Танці до ранку».

Воет вьюга на Осколе,

По реке скользят ветра,

Говорят, сегодня в школе

Будут танцы до утра.

А внизу – підпис: Куп’янськ , 1942 рік.

Так починався вірш. Через рік з’явився його новий варіант і пісня під назвою «Офицерский вальс». Дуже скоро вона отримала назву «Случайный вальс»:

Ночь коротка,

Спят облака,

И лежит у меня на ладони

Незнакомая ваша рука.

Музику до пісні написав композитор Марк Фрадкін.

Випускники школи, сторожили міста підтверджують спогади Євгенія Долматовського, розповідають про те, що дійсно в актовому залі школи проводились такі вечори.

В роки війни учні Першої школи продовжували навчання. Із спогадів Мар’яни Веретки: «У п’ятому класі на іспит з математики ми втекли з дому, бо нас не відпускали рідні тому, що було жорстоке бомбардування міста. Біжимо ми босоніж, як вдалося втекти, по дорозі воронки від бомб, кров. Прибігаємо (у приміщення Заготзерна), а там наші рідні вчительки Зінаїда Костянтинівна Андросова и Ганна Парамонівна сидять під столом і чекають на нас. Потім ще багато разів ми рятувались від бомб під партами. З Лермонтовської ходили додому після другої зміни в темряві, лавіруючи між танками, якими був заставлений вокзал і все навколо нього. До Заготзерна йшли в школу у першу зміну, було ще темно і несли з собою плошки та каганчики. І на кожній парті блимав вогник. Ми вчились при окупації декілька місяців. Ті ж предмети: математика, література. Ніякої політики. Писали твори про Горпину, Миколу Джерю. Треба було низько вклонитися вчителям за те, що вони в таких умовах не кинули нас».

А працювали в Першій школі в період окупації (крім згаданих вище) такі вчителі: Гончарова Єфросиня Йосипівна (викладала фізику і математику), Бочарова Зінаїда Іванівна (вчителька російської мови та літератури), Дзюба Тетяна Павлівна (вчителька української мови та літератури), Демченко Єлизавета Никодимівна (вчитель хімії), Гребенік Марія Іовна (вчителька молодших класів) та інші…

В ніч з 2-го на 3-тє люте 1943 року місто Куп’янськ було визволено від ворога, почалася його відбудова. Велика увага в місті приділялася виконанню закону «Про загальне обов’язкове навчання», де ставилось завдання стовідсотково охопити освітою і вихованням дітей шкільного віку. В газеті «Колективний шлях» за 5 вересня 1943 року зазначалось : «Відновити знищену окупантами матеріальну базу шкіл міста, відбудувати спалені та спустошенні шкільні приміщення, виготовити устаткування та навчальне обладнання». Відбувались суботники та недільники, на яких активно працювала молодь. Як свідчать архівні документи, «Комсомольці та піонери школи №1 своїми силами відремонтували кришу свого навчального закладу, вибілили класні кімнати, засклили вікна, відремонтували парти і дошки. Були завезені дрова з сусіднього лісу» (Мова іде про двоповерхове приміщення, яке було розташоване на шкільному подвір’ї поряд з основною спорудою).

В вересні 1943 року приступив до виконання обов’язків Аренський Андрій Йосипович уже першого січня 1944 року в газеті «Колективний

шлях» повідомлялося про святкування Нового року в Першій школі: «Пишна зелена ялинка, чудово оформлена, з безліччю прикрас стала символом культурного, радісного дозвілля, здорового відпочинку дітей».В ті суворі часи учні моєї школи організували допомогу дітям-сиротам: було зібрано 60 костюмів, 42 подушки, 70 рушників.

Згідно наказу наркома освіти СРСР на весні 1944 року в школі №1 (як і усіх школах країни) була введена цифрова п’ятибальна система оцінювання знань учнів. Також були видані накази про контроль над школою та про відміну соціалістичного змагання в навчальній роботі. Не допускалось переведення непідготовлених учнів в наступні класи.

А в червні 1944 року в Першій школі нове свято – випуск учнів, які закінчили 10 клас. Це був перший випуск з середньої школи на Харківщині - після вигнання німецько-фашистських окупантів. Вечір пройшов з великим піднесенням. Не дивлячись на те, що перша половина учбового року відбувалася в складних умовах близькості фронту, всі учні 10-го класу успішно засвоїли програму. «П’ять учнів з дев’ятнадцяти – Автономова, Ващилко, Зінченко, Таранська, Черемська – отримали похвальні грамоти. Більшість учнів класу, поруч з успішним навчанням, відзначилися відмінним виконанням громадських доручень та сумлінною роботою влітку на колгоспних ланах», - так писала в червні 1944 року місцева газета «Колективний шлях». Підтверджує випуск учнів середньої школи №1 в 1944 році і посвідчення № 8, видане на ім’я Василевської Лариси Леонідівни, підписано директором середньої школи №1 Уманцем Олексієм Никифоровичем, якому в серпні 1945 року буде присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя школи УРСР. Посвідчення підлягало обміну на атестат.

Не була школа і осторонь подій, якими жила країна в той час. Наближалась 27-ма річниця Жовтня. Весь учнівський та педагогічний

колектив школи готувались до цього свята. На сторінках місцевої газети «Колективний шлях» за 29 жовтня 1944 року була надрукована стаття директора школи Уманця О.Н. « В передсвяткові дні:…»

«Ще заздалегідь було складено план проведення свят. Сьогодні, 29 жовтня, в школі організовано недільник. Всі вчителі та учні своїми силами повністю підготують школу до роботи взимку. Крім того, шкільне подвір’я буде приведено до належного стану. До жовтневих свят ми вирішили зробити військову площадку. Зараз учні старших класів старанно працюють над випуском стінної газети, в якій буде відображено все життя школи. Вчитель історії тов. Карпенко виступить з доповіддю, учні молодших і старших класів підготують святковий концерт». В лютому 1945 року постановою уряду Союзу РСР з метою підвищення якості знань були введені державні іспити на атестат зрілості і нагородження учнів золотими та срібними медалями. Із спогадів Бочарової З.І., які були надруковані в газеті «Колективний шлях» за 11 люте 1945 року: « Як керівник випускного класу, я докладно ознайомила учнів з постановою уряду.

Для того, щоб підвищити успішність випускників, окремо для них я спланувала учбово-виховну роботу в класі. Було забезпечено викладання всіх учбових дисциплін з повторенням програмного матеріалу за попередні роки. Особливо відповідально до цієї важливої справи поставились випускники Баканова Г., Жилін В., Пономаренко В., Друшляк В., Шершньов В., та інші».

Із спогадів Баканової Г. – випускниці Першої школи 1945 року: «Щоденно після шкільних занять 2-3 години відводжу на повторення матеріалу за 8 і 9 класи…». Повторюючи граматику, я прагну запам’ятати якнайбільше прикладів, добираю їх виключно з художньої літератури. Її однокласник Друшляк В. продовжує: «Особливу увагу я звертаю на повторення математики, фізики, хімії та літератури. Я склав графік

позашкільних занять. У підготовці до іспитів велику допомогу нам, випускникам, надають вчителі. Вони визначили основні теми для повторення.»

Так і жила Перша школа у важкі часи Великої Вітчизняної, з честю пройшовши суворе випробування на патріотизм, мужність та витривалість. ЇЇ випускники воювали на різних фронтах, її учні продовжували отримувати знання в приміщеннях, пристосованих для цього, а в її стінах намагалися в госпіталях № 17-60, № 59-94 врятувати життя поранених радянських бійців. Серед тих, хто пішов на фронт, були і вчителі школи №1.Ось їх імена (продовжується робота над уточненням списку.):



  1. Вінников Карл Трохимович

  2. Голохвостова Надія Степанівна

  3. Дюженко Анатолій Олексійович

  4. Казьмін Іван Федорович

  5. Клименко Сергій Гаврилович

  6. Пазюрич Володимир Йосипович

  7. Сивко Олексій Якович

  8. Торопчаніна Надія Іванівна

  9. Щербина Валентина Федорівна

10. Щербина Іван Трохимович

Ці Вчителі з великої літери після війни продовжили працювати на освітянській ниві і виховали не одне покоління тих, хто любить свою школу, місто, Батьківщину.


Розвиток школи в період в повоєнної відбудови і «Відлиги»
Нарешті прийшов довгоочікуваний День Перемоги. В країні почалась відбудова. Відроджувалась і Перша школа. А відроджувати було що. Стіни, правда, збереглися, але скла в вікнах не було. Вони були закладені цеглою, над актовим залом впала стеля… Очолили відбудову директор школи Селін Михайло Іванович, який керував школою з 1946 по 1949 рр. і завгосп Курбатов Павло Васильович.

Учні школи також брали участь у її відновленні. З спогадів Мар’яни Веретки: «Після закінчення 9-го класу ми, учні, розбирали цеглу, якою були закладені вікна, мили, чистили, допомагали робити ремонт».

Тоді, як велика будівля відроджувалась, навчання учнів Першої школи відбувалася в приміщенні поряд з енергозбутом.

В 1946 році заняття розпочалися 3 вересня. В школі нараховувалось 16 класів (541 учень). Згідно наказу директора школи Селіна М.І. від 04 вересня 1946 року до перших класів було зараховано 125 учнів (1-А- 43 учня, 1-Б – 34 учня, 1-В – 48 учнів). І загальна кількість дітей в школі складала 666. Відчувались наслідки війни.

Першого вересня 1947 року перший дзвінок пролунав уже в стінах рідної школи. Ось такою її запам’ятав сучасник тих подій Леонов М.: «Великі світлі приміщення, заново пофарбовані чорною фарбою парти та дошки, добре устатковані кабінети, паркетна підлога в актовому залі та в довгих коридорах осліплює чистотою. В залі стоїть рояль, на вікнах повсюди квіти…»

Мар’яна Веретка згадує, що її 10 клас навчався на другому поверсі у лівому крилі, поруч із залом. Школа була україномовна. В ній нараховувалось 18 класів (589 учнів).

Організацією навчального процесу займалася завуч Вискуб Ольга Митрофанівна, яка викладала українську мову та літературу. Поряд з нею в 1947 році працювали ( із спогадів Селіної Віри Іванівни, вчительки фізики, дружини директора школи Селіна М.І.): Аренська Галина Яківна (біолог), Баканова Марія Петрівна (математик), Бережна В.А. (вчителька української мови та літератури), Гончарова Єфросинія Йосипівна (фізик, математик, одна з перших заслужених вчителів України), Друшляк Віра Кирилівна (історик, викладач Конституції СРСР), Кишек Ольга Митрофанівна (вчитель української мови та літератури), Кононов В.Д. (математик), Коргун Петро Якович (вчитель німецької мови), Макс Г.Ф. (викладач англійської мови), Муляєв П’ємот Павлович (географ), Окпиш Софія Федорівна (вчитель російської мови та літератури), Полозова Галина Кіндратівна (хімік), Савельєв Микола Іванович (вчитель фізкультури та військової підготовки), Стільбанс Ріва Ізраїлівна (вчитель російської мови та літератури), Сердюк Любов Олександрівна (біолог). Тур Анна Карпівна (вчитель української мови та літератури), вчителі молодших класів: Федорченко Антоніна Полікарпівна, Хохлова В.Н, Воронченко Г.В.та інші.

Педагогічний колектив школи налічував тоді 23 працівники. В школі діяли гуртки: фізичний (керівник Гончарова Є.Й.), біологічний (керівник Сердюк О.В.), математичний, географічний, спортивний.

Учні із задоволенням їх відвідували.

Велику роль в школі відігравали комсомольська та піонерська організації. Старшою піонервожатою працювала Фесенко, комітет комсомолу очолював Баранов А. – учень 9-го класу.

З 10 класу в 1947 році (класний керівник Гончарова Є.Й.) випускалось 19 учнів, (14 дівчат та 5 юнаків), а в 1946 році - 14 учнів. В інших класах теж було небагато учнів. Відчувались наслідки війни. В школі

були відмінники, зокрема, в 7 класі – 4 учня, в 6 - 4 учня, в двох п’ятих - 7 учнів, в третьому і четвертому – 8 учнів. В школі були і учні, які іноді отримували двійки.

Про активний учбовий процес свідчить розклад уроків на перше півріччя 1948-1949 навчального року, складений завучем Вискуб О.М. В 1948 році в школі була введена єдина форма.

1 серпня 1948 року в школі відбулася зустріч випускників, зокрема, це були 10 з 16 учнів, які закінчили школу в 1938 році. В руках кожен з них мав конверт, який отримав ще в далекому 38-му. На конверті був напис: «Не забути 1948 рік» і в куточку «Якщо бути – так бути кращим».Серед тих, хто приїхав на зустріч, були і випускники 1940 року Це був чудовий вечір спогадів На ньому були присутні колишні вчителі. Серед них Капленко Євдокія Сергіївна - заслужена вчителька УРСР, Вискуб Ольга Митрофанівна, Волощук Марія Миколаївна, Гончарова Єфросинія Йосипівна. З гордістю вони дивляться на своїх вихованців, які пройшли славний десятирічний шлях бурхливого самостійного життя. Вини досягли своєї мети: стали ще кращими, ніж були тоді, в довоєнних 1938, 1940 роках. Зачитувались привітальні телеграми, зокрема від випускників 1940 року старшого лейтенанта Володимира Гайди і Римми Гребенік. А ось лист Б. Судець з Київа: «Пройдено великий шлях, попереду життя ще бурхливіше…Але ми ніколи не повинні забувати наших дорогих товаришів, які віддали своє життя за свободу і незалежність нашої великої Батьківщини.»

Довго тривав цей вечір. Його учасники вирішили в майбутньому 1949 році організувати зустріч всіх випускників Першої середньої школи, а через п’ять років, у 1953, знову зустрітися самим.

Почин колишніх вихованців школи став традицією. Такі зустрічі відбуваються щороку кожної першої п’ятниці лютого.

1949 рік. Школа №1 продовжує працювати як середня україномовна, на чолі якої стояв її директор Уманець Олексій Нікіфорович, а організацією навчального процесу з 1947 по січень 1952 р. займалась Вискуб Ольга Митрофанівна, яка викладала українську мову та літературу .

Із спогадів випускниць 1959 р. Болдир Л., Ковальової Р., Лимар Р.: «1949 рік, ми, діти війни, з великою радістю прийшли в перший клас Куп’янської середньої школи №1 – найкращого навчального закладу міста. Наші перші вчителі – Брайчевська Зоя Леонідівна (1-А – 42 учні) і Скибіна Віра Григоріївна (1- Б) відповідально ставились до навчального процесу, користувались великою повагою і авторитетом серед учнів і батьків. В наших класах поряд з «домашніми» навчались і діти з дитячих будинків №1, 2, 3».

3 листопада 1951р. до кінця 1955р. директором школи була Капленко Євдокія Сергіївна - «Заслужений вчитель УРСР», колишній завуч школи (1935-41 рр.). Хто б не згадував Євдокію Сергіівну, говорять про неї як про талановитого керівника, відмічають її педагогічну і професійну майстерність, ерудицію, емоційність, строгість, справедливість, обов’язковість, пунктуальність. Про таких говорять : «Людина на своєму місці». В січні 1952 р.завучем школи було призначено Гончарову Єфросинію Йосипівну, викладача фізики. Але вже в кінці січня цього ж року Єфросинія Йосипівна вибула на роботу до лав Радянської Армії, і її місце посів Пащенко Олександр Полікарпович (вчитель природознавства і біології). З вересня 1952 р. обов’язки завуча виконував Клименко Сергій Гаврилович, вчитель історії, а Пащенко О.П. став завучем молодших класів. Згідно з книгою наказів і розпоряджень по Куп’янській школі №1 тут в 1950р. працювало 39 вчителів. Це Федорченко Антоніна Полікарпівна, Лобас М.Я., Леонтович Варвара Павлівна, Брайчевська Зоя Леонідівна, Голохвостова Надія Степанівна, Кацко Н.П., Тітова Таїсія Василівна, Бриль Тамара Павлівна, Потоцька Маргарита Олексіївна, Воронько В.Г., Тестов А., Лихолобова В.Л., Тур Г.К., Кононов В.Д., Волкова О.Я., Аполосова М.А., Андросова З.К., Шевченко Л.І., Галковська Лідія Павлівна, Лакішек Надія Данилівна, Савельєв Микола Іванович, Друшляк Віра Кирилівна, Капленко Євдокія Сергіівна, Фінько В.Д., Якушова М.Ф., Вискуб Ольга Митрофанівна, Дубовик О.І., Гончарова Єфросинія Йосипівна, Коргун Петро Якович, Стільбанс Ріва Ізраїлівна, Полозова Галина Кіндратівна, Муляєв П.П., Свічкар К.О., Лях Н.С., Книш Г.М., Черних А.Є., Шапка І. Т., Пазюрич Володимир Йосипович, Головченко О.І. Старшою піонерською вожатою в той час працювала Єфременко В.В., потім Скічко Т.М., а згодом Репко Г.Т. Дехто з названих вчителів тоді тільки розпочинав свою педагогічну діяльність, і в них все ще буде попереду: труднощі, професіоналізм, життєвий і педагогічний досвід, визнання. Саме вони продовжать справу попереднього покоління вчителів, і саме про них потім скажуть: «Справжні аси педагогічної майстерності. Але, на жаль, школа не була повністю укомплектована учительськими кадрами, що створювало певні труднощі (працювали вчителі-сумісники, інколи не було сталого розкладу). Наприкінці 40-х – на початку 50-х в школі існували і інші проблеми. Із спогадів Полозової Галини Кіндратівни, вчительки СШ №1 з 1948 по 1976р.: «В школі було дуже холодно, котли працювали на неякісному вугіллі,якого не завжди вистачало. Навчання відбувалось у дві зміни. Світло дуже часто вимикали, доводилось тоді запалювати свічку або гасову лампу. Наочність – декілька таблиць та потертих карт; катастрофічно не вистачало зошитів і підручників. У старших класах (8-10) навчання було платним (150 крб. на рік), що ускладнювало освітній процес.»

У книгах наказів і розпоряджень по СШ №1 за 1950-55 рр. зазначалось, що «від плати за навчання звільнялись такі категорії учнів: а) діти-сироти; б) діти, батьки яких воювали на фронті або були партизанами в роки Великої Вітчизняної війни і загинули; в)діти інвалідів I і IІ групи – учасників Великої Вітчизняної війни; г) діти пенсіонерів; д) діти з дитячих будинків; е) діти переселенців.» Так, у 1953 р. в школі навчалось 72 учні, батьки яких загинули на фронті і 20 – з місцевих дитячих будинків, декілька учнів депортованих з Західної України, інші – з мікрорайону школи. В 8-10 класи приходили діти з навколишніх сіл Моначинівки, Петропавлівки, Кіндрашівки та інших, бо там існували тільки школи – семирічки. Незважаючи на матеріальні нестатки, діти прагнули знань.

Для матеріальної підтримки тих, кого батьки не могли забезпечити необхідним мінімумом для навчання, створювався фонд всеобучу, з якого такі діти отримували допомогу для придбання одягу, взуття та продуктів харчування.

«Влітку 1952-1954 р.р. при школі діяв піонерський табір, де було 4 загони по 20 дітей у кожному. Завжди охайно заправлені ліжка стояли в спортивному залі. До речі, подушки були домашні. В таборі доводилось і ночувати. Сніданки, обіди і вечеря були смачними. Запам’ятались борщ з м’ясом, котлети і масло до чаю. Їдальня знаходилася в актовій залі. Ранком і ввечері – лінійка. Обов’язково походи на річку. Цікаво і змістовно проводила свою виховну роботу Беневаленська Раїса Іванівна. Під час закриття табору яскраво палало вогнище і ми з сумом співали: «Прощай, наш лагерь пионерский, прощай, оскольная вода…». Путівки до табору давали батькам на виробництві, бо платили тоді мало, частину зарплати отримували облігаціями. У нас було чотири загони, приблизно по 20 дітей у кожному», - із спогадів Болдир Людмили. Отже, перебування в таборі також було певною матеріальною допомогою сім’ям з невеликими статками.

Значна робота проводилась вчителями по ліквідації неписемності і малописемності. Методистами з цього питання з 1 жовтня 1951р. призначили Голохвостову Надію Степанівну і Федорченко Антоніну Полікарпівну. Вони були зобов’язані провести семінар з культармійцями та допомогти їм в організації навчання неписемних і малописемних куп’янчан.

Крім традиційних предметів, в школі в 1951р. вивчались Конституція СРСР (8 кл.), логіка і психологія (9-10 кл.). В цьому ж році 1 вересня тут було відкрито спецклас для розумово відсталих дітей, вчителем яких тимчасово призначили Ляшенко Лідію Василівну.

Школа завжди давала глибокі і міцні знання. Про це свідчать результати міських олімпіад. Із статті О.Дубовика, консультанта - методиста міського відділу народної освіти, викладача школи №1 в газеті «Колективний шлях» за 9 травня 1952р.: «За завданням обласного відділу народної освіти в Куп’янську було проведено олімпіаду юних математиків 8-10 класів шкіл міста. В олімпіаді взяли участь 19 учнів середньої школи №1, 14 учнів середньої школи №6 і 6 учнів середньої школи №4. Успішно справилися з завданням 15 учнів середньої школи №1 та троє десятикласників середньої школи №6 (учні 8-9 кл. школи №6 завдання не виконали). Жоден з 6 учнів СШ №4 не змогли написати роботу, передбачену умовами олімпіади. Переможцями стали учні середньої школи №1, які так розподілили між собою місця: серед десятикласників перше місце завоювала В.Шерстюк, друге – Г.Ревенко, третє – С.Букаренко; серед учнів дев’ятого класу першість виборов Г.Сухарев, на другому місці – В.Григоров, на третьому – Н.Яловега. Серед восьмикласників перше місце за Є.Феденко, друге – за Н.Ніколаєвою, третє – за К.Ільвовською. Переможців було нагороджено.» Успіх на олімпіаді своїм учням забезпечили вчителі математики, зокрема: Андросова Зінаїда Андріївна, Дубовик О.І., Голохвостова Надія Степанівна.

В 1952р. учні першої школи складали на атестат зрілості такі екзамени (наказ №42 від 17 травня): українська мова і література (вчитель Вискуб О.М.), російська мова і література (вчитель Стільбанс Р.І.), математика (вчитель Дубовик О.І.), фізика (вчитель Волкова В.І.), хімія (вчитель Полозова В.К.), історія (вчитель Травенко В.Е.), іноземна мова (вчитель Добродєєва А.І.) Складали випускні екзамени і учні 7-х класів (наказ №43 від 17 травня). Це українська мова (7-А, 7-Б – вчитель Вискуп О.М., 7-В – вчитель Бондарь М.Ф., 7-Г – вчитель Тур Г.К.), російська мова (7-А, 7-Б, 7-В – вчитель Галковська Л.П., 7-Г – Волкова О.А.), алгебра з арифметикою (7-А, 7-В, 7-Г – вчитель Андросова З.К., 7-Б – Дубовик О.І.), геометрія (7-А, 7-В, 7-Г – вчитель Андросова З.К., 7-Б Дубовик О.І.), географія (вчитель Муляєв П.П.), фізика (вчитель Цибульник О.Г.), Конституція СРСР (7-А, 7-Б – вчитель Вишневецька Р.Й., 7-В, 7-Г – Друшляк В.К.), історія (7-А, 7-Б – вчитель Вишневецька Р.Й., 7-В, 7-Г – Друшляк В.К.). Отже, в десятому класі було 7 екзаменів, а в сьомому – 8. З метою подальшого покращення учбово – виховного процесу педколектив школи у 1952 – 1953 навчальному році робив перші кроки по здійсненню політехнічного навчання. Із статті О.Пащенка, завуча СШ №1, в газеті «Колективний шлях» від 1 березня 1953р.: «…На уроках більше проводиться лабораторних та практичних робіт з хімії, фізики, природознавства; вчителі організовують екскурсії на підприємства, на уроках і в позакласній роботі вміло пов’язують теорію з практикою. Як наслідок цього, учні краще засвоюють закони і поняття, вміють самостійно проводити досліди. Так, наприклад, учні 6-8 класів самостійно прищеплюють рослини, дев’ятикласники навчилися проводити додаткове штучне запилення кукурудзи, учні 8 класів складають меню обіду і визначають його калорійність.

Біологія, як ніякий інший предмет, сприяє набуттю навичок, необхідних для сількогосподарського виробництва. Працюючи на пришкільній ділянці, діти набули певний досвід по обробітку ґрунту і підготовці насіння до висіву, дізнались, які добрива слід вносити під різні культури і в якій кількості. Багато працюють на дослідних ділянках юні натуралісти – учні шостого класу Ніна Внукова, Олександра Іващенко, Людмила Пашкова, Ольга Мерненко та інші. Вони вирощували влітку рослини, а потім виготовляли гербаріі і експонати, які зараз використовуються на уроках як демонстраційний матеріал. Свій біологічний кабінет учні поповнили 56 експонатами культурних рослин, 15 колекціями насіння і комах, 22 препаратами і чучелами місцевих тварин і птахів. В куточках живої природи вирощується 107 різних рослин. Юні натуралісти провели дослідження над розвитком тутового шовкопряда. З одержаних коконів виготовлено колекцію з зазначенням хронології розвитку. Частину коконів ми передали в біологічні кабінети шкіл міста і району. Тут же, в біологічному кабінеті, учні досліджують і ведуть спостереження за птахами, земноводними, плазунами та найпростішими тваринами. За всім цим стоїть величезна робота викладачів природознавства і біології, зокрема, Полозової Галини Кіндратівни і Кузнецової Зінаїди Федорівни».

Далі Пащенко О. аналізує роботу вчителів Голохвостової Н.С., Андросової З.К., Скибіної В.Г. і підкреслює, що вони вчать дітей вимірювати довжину, площу, об’єм різних тіл, розв’язувати задачі з експериментом, проводять спостереження за фізичними явищами. На уроках використовуються різні геометричні фігури, процентні діаграми росту народного господарства нашої країни в п’ятій п’ятирічці, нерідко виготовлені самими учнями.

Тоді ж в школі діяли гуртки юних фізиків, хіміків, математиків, натуралістів. Пащенко О. в статті «Перші успіхи в політехнічному навчанні» продовжує: «Гуртківці проводять тематичні вечори з доповідями і цікавими дослідами з хімії та фізики, випускають стінні газети. Недавно цікаву доповідь про життя і діяльність Мічуріна І.В. зробив учень 6-го класу Анатолій Григоров. Його доповідь була настільки змістовною, що її довелось винести за межі гуртка і повторити для учнів 5-6 класів усієї школи». Отже, педагогічний колектив школи в 50-і роки проводив систематичну роботу щодо впровадження політехнічного навчання в учбовий і виховний процес.

А ось список вчителів, які працювали в першій школі у 1953р. (згідно з книгою наказів): Коргун Петро Якович – вчитель німецької мови, Цибульник О.П., Чайка Віталій Павлович – викладачі фізики, Тур Г.К., Канівець Любов Павлівна, Рябошлик Клавдія Михайлівна, Бондар Марта Федорівна, Вискуб Ольга Митрофанівна, Коровкіна Марія Леонтіївна – викладачі української мови та літератури; Кішик Юлія Арсентіївна, Клименко Сергій Гаврилович, Дупак Любов Лаврентіївна – історики; Андросова Зінаїда Андріївна, Кондратенко Василь Павлович, Тарасова Марія Михайлівна, Голохвостова Надія Степанівна, Фреєва Юлія Степанівна – математики (Юлія Степанівна в січні в 1954р. виїхала до Харкова на навчання в аспірантурі); Середа Г.К., Клименко Євгенія Василівна, Стільбанс Ріва Ізраліївна, Демченко Олександра Федорівна, Титова Таїса Василівна – вчителі російської мови і літератури; Полозова Галина Кіндратівна, Кузнецова Зінаїда Федорівна – біологи; Склабінська І.В. – викладач хімії; Курилко Наталія Михайлівна, Пазюрич Володимир Йосипович – вчителі фізичного виховання; Лебединець Марія Микитівна – вчителька англійської мови; Водоп’янов Григорій Михайлович викладав військову підготовку; Федорченко Антоніна Полікарпівна, Скибіна Віра Григорівна – вчителі молодших класів. В школі в цей час працювали також їх колеги: Савельєв М.І., Леонтович В.П., Чаленко Василь Миколайович, Волкова О.Л., Альошин Василь Миколайович, Кваснюк Надія Миколаївна, Назарченко Віра Степанівна – бібліотекар, Герценштейн Л.В. – піаністка. Отже, 37 вчителів, майже стільки ж працювало у 1950р. До речі, тарифна ставка викладача 5-7 класів була 575 карбованців, а 8-10 класів – 690 карбованців (1957-58 навчальний рік). З серпня 1954 р. по травень 1955 р. завучем школи(8-10 кл.) працював Олепір С.І.

Аналіз стану навчального процесу ( 1953-1954, 1954-1955 н.р.) (З наказів №140 від 1 липня 1954р. та № 190 від 12 липня 1955р «Про переведення учнів до старших класі і випуск учнів 7 і 10 класів» )

Рік

Клас


Кількість учнів у класі

Залишено на повторний курс

Отримали роботу на літо

Видача похвальних грамот

1954

1

35

2

1


В молодших класах нагороджували книгами.




2

28

-

1









31

2

2

П’ять грамот учням п’ятих класів:

Ляшенко Євгенія, Літвінов Віктор, Пчолка Віра, Чернишова Ганна.









27

3

6






17

9

3






29

-

4






33

-

4

Тєлєга Софія






33

-

2









18

4

4









26

1

4









23

5

12









34

2

4









21

9

12









22

3

6









17

2

4









18

5

4









19

3

9









22

-

3









18

3

4









19

6

8









19

4

7







10а

24

-

2







10б

23

-

4




Всього

23кл.

550

63

110



Отже, в школі було в 1954р. 550 учнів (відчувались наслідки війни). Якість знань становила 68 % (враховувались учні, які навчались на «5», «4», «3»).

Інформація про нагородження медалями в цей рік відсутня. Але згідно з наказом №160 від 31 грудня 1954р. по Куп’янській середній школі №1 за успішне навчання і відмінну поведінку на шкільну дошку пошани були занесені імена таких учнів: Ревенко Валерій, Кравченко Олександр, В’язовська Галина, Полозова Наталія, Д’якова Лариса, Невгасимий В’ячеслав, Гармаш Тамара, Афоніна Лариса, Лимар Леонід, Григорова Юлія, Ляшенко Євгенія, Татьянченко Людмила, Дзюба Лідія, Попова Рима, Жукова Таїса, Ємельяненко Юрій, Моргунова Лідія, Дюженко Валентина, Свікольникова Світлана, Савицький Анатолій.

Рік

Клас

Кількість учнів у класі

Залишено на повтор. курс

Отримали роботу на літо

Не склали осінніх екзаменів і залиш. на повтор. курс

Нагороджені похвальними листами

1955

1

40

2

-

-


В молод

ших класах нагороджували книгами.






2

33

2

-

-







3

29

-

2

-









34

3

3

1









31

2

4

1









30

-

2

2









26

2

1

-









24

3

5

2









31

-

1

-









32

-

1

1

Ємелья

ненко Юрій








26

3

4

2

Климен

ко Олек


сандр.






24

1

4

2









27

3

1

-









29

1

2

1









28

1

3

1









27

2

2

-









24

1

4

1









23

1

4

4

Сави

цький Анатолій








21

3

2

-







10а

25

-

-

-







10б

20

-

-

-







10в

24

-

1

-







10г

23

-

-

-




Всього

23

630

30

46

18



Отже, на другий рік було залишено 48 учнів, якість знань становила 88%. Інформація про нагородження медалями в цей рік відсутня. Але згідно з наказом №166 від 19 березня 1955р. по Куп’яській середній школі №1 ( а саме так вона продовжувала називатись) виносилась подяка за відмінні і добрі успіхи в навчанні і відмінну поведінку таким учням: Кравченку Олександру (1 кл.); В’язовській Ганні, Кравченку Володимиру, Полозовій Н. (2 кл.); Афоніній Ларисі, Гармаш Тамарі, Григоровій Юлі, Дяковій Ларисі (3 кл.); Опариній Ліді (5-а); Ляшенко Євгенії (6-а); Куровій Л. (6-г); Гольцеру Володимиру (7-г); Варварову Віктору, Некрасовій Любові (8-а); Пашковій Людмилі (8-б); Тетьянченко Людмилі (8-в); Савіцькому Анатолію (9-б); Вербицькій Валентині, Свікольниковій Світлані (9-в); Вайнтраубу Олегу (10-а); Лимар Людмилі, Моргуновій Лідії (10-г).

Таким чином, аналізуючи стан навчального процесу в 1954 і 1955 р., приходимо до висновку, що значна частина школярів сумлінно ставились до засвоєння основ наук. Але, на жаль, було немало учнів, котрим була запропонована робота на літо, а декого доводилось залишати на повторний курс.

В школі існувала сувора дисципліна, яка підтримувалась не тільки свідомим виконанням учнями правил поведінки, але і відповідними діями адміністрації школи і її педколективу. Так, у книгах наказів за 1951-53 р. зустрічаємо записи про виключення учнів із школи за систематичні пропуски занять без поважних причин, невиконання розпоряджень директора школи і вчителів, грубе до них ставлення та інше. Практикувались зауваження учням із занесенням до особової справи або винесення догани на рівні адміністрації школи (на основі наказів по школі).

У той період школа надавала велику допомогу колгоспам під час збору врожаю. До шефської допомоги ставились серйозно як дирекція школи, вчителі, так і учні. У липні 1955р. згідно з наказом №189 за сумлінну працю в колгоспі імені Димитрова (збирали кукурудзу) одержали подяку Балабан В (8-б), Кузнєцова Л. (7-в), Мотонаха Л. (9-б), Осітковський Е. (8-а), Бугайова Т. (8-а), Григоров А. (8-а). В 1956 р. в керівництві школи сталися зміни. Капленко Євдокію Сергіївну було призначено завідуючою Куп’янським міськвно, директором школи став Аренський Андрій Йосипович. «Середній на зріст, сивина ще не вкрила скроні, хоча й було йому тоді за 50; завжди охайний, в темному костюмі й галстуку. Ми ніколи не чули, щоб він підвищував на когось голос. Запам’ятався як спокійна, урівноважена людина. Викладав історію. Свій предмет дуже любив і прагнув, щоб учні його знали. Завучем школи залишилась Бондар Марта Федорівна,» - із спогадів Болдир Л. (Третяк Людмила Іванівна, вчителька СШ №1, спочатку працювала на групі продовженого дня (1974 - 80), а потім викладачем трудового навчання (1980 – 1996)).

В 1956 р., вперше після війни, набиралося три перших класи (1-а, 1-б, 1-в). До 1-А класу вступила Сабада Валентина (Гонта Валентина Олександрівна – директор СШ №1 з березня 1983р.). «Моєю першою вчителькою була Федорченко Антоніна Полікарпівна в 1-Б – Сердюк Олександра Олексіївна і 1-В – Тітова Таїсія Василівна. Федорченко А.П. і Сердюк О.О. на той час уже мали великий життєвий і педагогічний досвід, були шанованими людьми в школі і місті. З великою любов’ю ставились до своєї роботи, хвилювались за кожного з нас. А були ми дуже дружними , енергійними, бажання вчитись нас переповнювало. В 1958р. ми стали піонерами. Це нас ще більше зобов’язувало сумлінно ставитися до навчання. В 4-А класі у нас було вісім учнів, нагороджених похвальними грамотами за відмінні успіхи і зразкову поведінку», - із спогадів Гонти В.О.

В 1957 р. побачила світ записна книжка піонера російською мовою, її назва «Товарищ». Видання досить цікаве, яке вміщувало сторінки «Мої розміри», (пропонувалось указати зріст, вагу, об’єм легенів, силу рук, розмір костюма, картуза, шкарпеток, взуття, голови.), «Режим дня», «Розклад уроків», «Мої оцінки», «Моя школа», «Словничок важких слів». Декілька сторінок присвячувалось історії Батьківщини, Ленінського комсомолу і рідного міста. Права і обов’язки піонера доповнювались його урочистою клятвою, інформацією про піонерський галстук, значок, салют, форму піонера. Пропонувалось зробити записи про проведення піонерських зборів, виконання доручень; тимурівську роботу, участь у спортивних змаганнях, екскурсії, фільми, які переглянув, книги, які прочитав. Літературні ігри зацікавлять навіть сучасного філолога. В цій книжці можна знайти поради електротехніку, натуралісту, юному туристу, а також поради про надання першої медичної допомоги. Навіть двигун внутрішнього згорання і токарський верстат показано в розрізі, не говорячи вже про рубрику «Це корисно знати». Ось така цікава книжка була на озброєнні піонерів першої школи. Саме вона, на мою думку, стала прообразом сучасних щоденників, які теж містять цікаву інформацію. В 1957р. в СШ №1 запрацювала перша група продовженого дня, вчителем якої було призначено Тур Олександру Федорівну. В цьому ж році в школі, як і в країні в цілому, відбулося запровадження 8-річного навчання. Шкільне життя продовжувалося.

Рік

Кількість виданих

Прізвища,ім’я, по-батькові медалістів



атестатів

похвальних грамот

медалей

1956

68

13

-




1957

53

18

-

Татьянченко Людмила Петрівна

1958

86

10

8

Григорова Надія Іванівна, Єрмошенко Неля Федорівна, Клименко Олександр Сергійович, Семененко Валентина Данилівна, Молодан Михайло Васильович, Петренко Лідія Михайлівна, Ємельяненко Юрій Павлович, Гольцер Володимир Якович.

1959


70

20

-





Всього за 4 роки

277

61

8



Отже, перша школа традиційно надавала міцні знання, а також традиційно славилась своїми спортивними досягненнями.

Спортсмени школи:

1.Варваров Віктор – випускник 1957р. (10-А кл.) мав перший розряд з легкої атлетики, чемпіон УРСР серед школярів з потрійного стрибка (1956р.).

2.Єременко Володимир – випускник 1957р. (10-А кл.). Майстер спорту СРСР з легкої атлетики, чемпіон Харківської області серед школярів (1957р.). В 1958р. – переможець першості України серед студентів, вузів і середніх учбових закладів з стрибків у висоту (м. Запоріжжя).

3.Друшляк Олександр – випускник 1957р. (10-А кл), майстер спорту СРСР.

4.Капленко Лариса – випускниця 1957р. (10-Б кл). Мала перший розряд з спортивної гімнастики, чемпіонка Харківської області серед школярів (1957р.).

5.Шелковий Фелікс – випускник 1957р. (10-Б кл), майстер спорту СРСР по боксу (1957р.), неодноразовий призер чемпіонатів СРСР, УРСР и Харківської області.

6.Папіна Лідія – випускниця 1958р. Майстер спорту СРСР з спортивної гімнастики (1957р.). Це високе звання вона завоювала ще десятикласницею під час змагань на першість Харківської області, і вдруге норми майстра спорту виконала у Луцьку, де виступала в змаганнях на першість України, тут же вона стала чемпіонкою республіки. «До цього вона йшла довгі роки, які були сповнені тренувань. Пізніше в Києві вона увійшла в збірну команду України. В Ризі виступала на першість СРСР з спортивної гімнастики. Тут вона посіла восьме місце», - так писав про Ліду Папіну її тренер Михайлович Володимир Іванович в статті «Ліда Папіна – майстер спорту», яка була надрукована в газеті «Колективний шлях»№61 за 25 травня 1958р.

До речі, Ліда Папіна (Бєлікова Лідія Максимівна) і сьогодні шанована людина в нашому місті: десятки років вона працює педіатром і її знають як батьки, так і діти.

7.Болдир Людмила – випускниця 1959р. (10-А кл.). Кандидат в майстри спорту зі спортивної гімнастики, брала участь у змаганнях на першість України у Луцьку, де виступала за збірну Харкова.

В школі в той час існувала сильна волейбольна команда, членами якої були учні 10-А класу - Буймер Анатолій і Лазаренко Валерій. До речі, спортивний майданчик школи учні впорядкували самостійно: розчищали бігові доріжки, готували волейбольний майданчик і майданчики для ігор. Керував роботою викладач фізкультури Пазюрич Володимир Йосипович. Спортивні змагання в школі проводились і під час літніх канікул. Учні систематично здавали норми Всесоюзного фізкультурного комплексу «Будь готовий до праці й оборони СРСР», після чого відбувалося їх нагородження знаком комплексу ГТО. Так, в 1955р. нагородили 28 дівчат, в 1956р. – 24 юнака і 81 дівчину, в 1957р. – 22 юнака (з книг наказів). Роль цього заходу величезна як з точки зору патріотичного виховання, так і фізичного. Традиційно велика увага в школі приділялась і естетичному вихованню. Тут, як і раніше, існував хор, а також танцювальна група на чолі з Лук’яновим В.І. Із спогадів Сердюк Жанни, яка потім повернеться до першої школи уже вчителем іноземної мови (Черкашина Жанна Григорівна): «За активну участь у виступах хору ученицям 9-А кл. Буймер Р. і Буймер Л., Велічко, Водоп’яновій, Наконечній, Ніколаєвій, Сердюк, Сизоновій, а також восьмикласницям Григорян, Кудиній, Щербаковій і семикласницям Козирєвій, Лебединській, Лук’яненко, Ніколаєвій і Тур 20 березня 1953р. директором школи Капленко Є.Й. було оголошено подяку». А в наказі за 1955р. директором відзначила керівника хору Чабанного В.Ф. та акомпаніатора Герценштейн Лідію Вікторівну, яка грала на піаніно. «Цей музичний інструмент традиційно знаходився в актовій залі, а в спортивному залі теж стояло піаніно, під його звуки відбувалися заняття спортивних гімнастів. Наш хор був відомий за межами школи. (Фото №1.16). Його учасники стали переможцями у міському конкурсі художньої самодіяльності 1958р. Виконувались пісні «Амурские волны» та про радянсько-китайську дружбу, де частина пісні звучала китайською мовою, а частина – російською,» - із спогадів Болдир Л. Керівником хору був Кладій Михайло Федорович, який почав працювати на цій посаді з вересня 1956 р. «Як і раніше, на перервах звучала музика – крутили платівки, зокрема, «Бризки шампанського». Бажаючі танцювали фокстрот і вальс. Зазвичай дівчата - з дівчатами, іноді запрошували дівчат хлопці», - із спогадів Болдир – Третяк Людмили Іванівни. Отже, «музикальні перерви», які були започатковані ще в 30-і роки, продовжувались в 50-і. Тематичні вечори теж залишались традицією школи. Вони вражали своєю масовістю, цікавістю, змістовністю, яскравістю, незвичайністю. Тож, шкільне життя було наповнене різноманітними заходами, які заохочували дітей до навчання. В травні 1957р. пролунав останній дзвоник для випускників 10-А (класний керівник Стільбанс Ріва Ізраїлівна) і 10-Б класів. Серед них було багато спортсменів, відомих не тільки в школі, місті, а й за його межами. Вони зустрінуться через півстоліття.

В листопаді 1960р. відбулися нові зміни в адміністрації школи. Її директором став Доманський Микола Іванович. Бондар Марта Федорівна, як і раніше, займалася організацією навчального процесу і викладала українську мову і літературу.

Таким чином, зміни відбулися в країні, змінювалась і школа. Традиції, започатковані в 30-ті, збереглися (глибокі і міцні знання, тематичні вечори, «музичні» перерви, трудове виховання) і доповнилися в 50-ті (успішні виступи на міських предметних олімпіадах, високі спортивні показники, шефська допомога колгоспам та інше). Збільшилась кількість класів, учнів, учителів, які склали її «золотий фонд» і згодом стали її гордістю, еталоном професійності і порядності.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка