IV. особистість у системі соціальних зв'язків



Скачати 316.59 Kb.
Дата конвертації18.03.2016
Розмір316.59 Kb.
IV. ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Проблема особистості — одна з найважливіших у сучасній соціології. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціону­вання й розвиток соціальних систем, не звертаючись до досліджен­ня сутності особистості як суб'єкта соціальної поведінки та суспіль­них відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу осо­бистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв'язків з со­ціальним мікро і макросередовищем.

Особистість вивчається різними науками. Філософію ціка­вить особистість як суб'єкт пізнання і творчості. Психологія аналі­зує особистість як стійку цілісність психічних процесів, властивос­тей.

Соціолог вивчає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних фак­торів, механізм зворотньої дії на соціальний світ, її участь у змінах та розвитку суспільних відносин. Соціологія вивчає зв'язки осо­бистості і соціальних груп, особистості і суспільства, регуляцію і саморегуляцію соціальної поведінки.

Поняття особистості Статус, соціальні ролі особистості

Включення людини до суспільства здійснюється через різні елементи соціальної культури (соціальні групи, інститути, соціальні організації), через систему соціальних ролей, які вона виконує, че­рез норми, цінності суспільства, які нею приймаються.

У соціології прийнято розмежовувати поняття "людина", "індивід ", "особистість", "індивідуальність". Поняття "людина" служить для характеристики й біосоціальної природи. Людина — це родове поняття, яке вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на нашій планеті. Як жива істота людина підпорядковується основним біологічним та фізіо­логічним законам, як соціальна — законам розвитку суспільства.

Поняття "індивід" характеризує окрему людину.

Поняття "особистість" служить для характеристики соціаль­ного в людині. Соціологію цікавить людина як соціальна істота, як продукт і суб'єкт суспільних процесів, як вираз суспільних інте-


86
ресів. Особистість можна визначити як стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспіль­ства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, до життє­діяльності яких включена.

формування цих якостей і властивостей багато в чому опосе­реднено біологічними особливостями індивіду. Проте вирішальна роль у процесі становлення особистості належить соціальному впли­ву, величезній кількості соціокультурних факторів, які вводять лю­дину у соціальний світ.

Чи кожна людина особистість? Так, оскільки через систему своїх соціальних якостей вона виявляє риси даного суспільства, соціальних груп та інших соціальних форм. Проте рівень розвитку особистості може бути різним.

Індивідуальність — це те, що різнить одну людину з іншою, і як біологічну, і як соціальну істоту. Це його неповторні індивіду­альні особливості. Соціологію цікавить не сама по собі непо­вторність, індивідуальність, а її вплив, місце в суспільних проце­сах.

Вивчення особистості вимагає виявлення різноманітних со­ціальних зв'язків особистості з суспільством, його елементами (со­ціальними групами, інститутами, організаціями, цінностями і т.ін.). Перш за все необхідно з'ясувати місце, положення особистості в системі соціальних спільнот. Положення розкривається через по­няття статусу, тобто позиції особистості в соціальній системі, зв'я­заній з належністю до соціальної групи, і аналіз її соціальних ро­лей, і того, як вона ці ролі виконує [3, 4].

Соціологи відрізняють запропоновані і набуті статуси. Якщо перші визначаються обставинами (наприклад, статус городянина), походженням, місцем народження, то другі — зусиллями самої лю­дини (наприклад, статус спеціаліста). Статуси можуть бути фор­малізованими (наприклад, директор підприємства) і неформалізованими (лідер колективу, групи). Статус і роль тісно пов'язані. Со­ціальні ролі — це ті функції особистості, які обумовлені соціаль­ним статусом. Статус і роль відбивають динамічні і статистичні аспекти соціального стану [7].

Якщо статус — це об'єктивне, то соціальна роль — єдність об'єктивного і суб'єктивного. Статус позначає місце індивіда в со­ціальній системі, роль — це сукупність дій, які повинен виконати індивід, посідаючи дане місце. Кожний статус, як правило, пере­дбачає цілий набір ролей. Зміст соціальної ролі диктується суспіль-
87
ством, його вимогами, які включають у себе приписи, оцінки, че­кання, санкції. Рівень виконання них вимог залежить від того, як вони відбиваються у свідомості особистості і реалізуються у її діяль­ності. Від спеціаліста, випускника вищої ніколи, суспільство, на­приклад, очікує компетентного розв'язання завдань професійної діяльності, високого рівня моральної і політичної культури. Від бать­ка — турботи про утримання і виховання дітей, від друга — ро­зуміння, співпереживання, бути готовим надати допомогу, підтрим­ку.

Згідно Т. Парсонсу, будь-яку роль можна описати п'ятьма основними характеристиками: 1) емоційна — одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші — розкутості; 2) способом одержан­ня — одні пропонуються, інші — здобуваються; 3) масштабом — частина ролей сформульована і чітко обмежена, інша — розплив­чата; 4) формалізацією — дія за строго встановленими правилами або довільна; 5) мотивацією.

Оскільки кожна людина одночасно виконує багато соціаль­них ролей, можливе виникнення міжролевих конфліктів. Напри­клад, виконання ролей подружжя, матері і батька, і молодого спе­ціаліста, ролі наукового дослідника і викладача і т. п.

Оскільки звикання до соціальної ролі може утруднюватися своєрідністю особистості, рівнем її здібностей, підготовленості, ціннісних орієнтацій, оцінкою ролевих вимог оточуючими та іншими моментами, можливе виникнення внутріролевих конфліктів. До­слідження процесу адаптації молодого спеціаліста в трудових ко­лективах показало, що виутріролеві конфлікти виникають у зв'язку з непідготовленістю випускника до здійснення організаторської. виховної роботи в колективі, відсутністю вміння, навичок науко­вого узагальнення, у зв'язку з тим, що орієнтація випускника вузу на розв'язання вагомих і творчих завдань часто не відповідає орієн­таціям підприємства на використання молодою спеціаліста в перші роки на виконавчій і часто нетворчій роботі та ін.

Розкриваючи смисл і зміст соціологічною підходу до аналізу особистості, варто розглянути її внутрішню будову. Яка ж внутрі­шня духовна структура особистості?

Соціолога цікавлять внутрішні детермінанти соціальної по­ведінки людини, які певним чином підключають ного до життє­діяльності конкретних соціальних спільнот і суспільства в цілому. До таких суб'єктивних детермінант соціальної поведінки особис­тості належать перці за все її потреби та інтереси. Потреби люди-


88
ни —- це ті форми її взаємодії зі світом (матеріальні чи духовні), необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і роз­витку її біологічної, психологічної, соціальної визначеності і які в тій чи іншій мірі усвідомлюються, відчуваються людиною. Потре­би демонструють нам протиріччя між наявним і необхідним. Це характеристика об'єктивного в особистості. Це потреба в чомусь, необхідність чогось, що забезпечує її існування, збереження [2, 5].

Одну з найбільш цікавих і повних класифікацій потреб дав американський соціолог та соціальний психолог А. Маслоу. Він виділив п'ять видів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних: І) фізіологічні; 2) потреби безпеки і якості життя (стабільність умов існування, впевненість у завтраш­ньому дні, безпека існування, гарантована зайнятість і т. п.);

3) соціальні потреби (в уподобаннях, приналежності до колективу, спілкуванні, турботі про інших і увазі до себе, в участі в сучасній трудовій діяльності); 4) потреби престижу (повага з боку інших, службова кар'єра, статус, визнання і висока оцінка); 5) потреби в саморсалізації, у творчому самовираженні і т. п. [б].

За А. Маслоу, потреба кожного нового рівня не може пере­творюватися в актуальну, якщо не задоволена попередня. Навряд чи можна погодитися з таким висновком, бо в діяльності можуть віднайти свій вираз різні потреби. Їхня ієрархія визначається ба­гатьма факторами, в тому числі й особливістю конкретної ситуації, культурою суспільства, культурою особистості.

В умовах гострої кризи суспільства, повсюдного порушення правопорядку й законності на перший план висуваються потреби безпеки існування. Як показали дослідження громадської думки під час виборчої кампанії по виборах до Верховної Ради України 1993 р., вони навіть трохи потіснили першу групу потреб. Є про­фесійні групи, характер і умови праці яких на одне з перших місць виносять потреби в спільній праці або в творчому самовираженні, і т. ін. Ставлення до тих чи інших потреб опосередковане системою цінностей, системою інтересів суспільства і окремих соціальних груп.

Інтерес має об'єктивно-суб'єктивну природу. Це усвідомлен­ня потреб особистості. Потреби й інтереси особистості лежать в основі її ціннісного ставлення до навколишнього світу, в основі системи її цінностей і ціннісних орієнтацій. Поняття цінностей, ціннісних орієнтацій вироблені в соціології для вивчення регуля­торів поведінки особистості.


89
Пояснення і прогнозування соціальної поведінки особистості, і механізмів, спонукальних причин, детермінуючих факторів в більшості своїй будуються на дослідженні ціннісного світу особис­тості. Поняття цінності — одне з фундаментальних понять соціо­логії та інших соціальних наук. Ним широко користуються філосо­фи, політологи, культурологи, психологи, етнографи, історики, пра­вознавці, представники інших галузей суспільствознавства. Вони вкладають у нього свій, як правило, особливий зміст, що відбиває і підкреслює ті чи інші сторони цього надзвичайно складного со­ціального явища. Абстрагуючись від численних суперечок, дискусій про походження і природу цінностей [8, 1|, відзначимо, що соціо­логічний підхід до цієї проблеми спрямований на виявлення ролі цінностей як поєднальної ланки між поведінкою особистості, со­ціальних груп та суспільства в цілому. Цінність не завжди є пред­метом, реально потрібним, необхідним людині. Дуже багато що для людини є цінністю не стільки в силу своїх об'єктивних власти­востей і якостей, скільки в силу визнання їх цінністю в певному соціальному середовищі, вданій культурі, в конкретному суспільстві. Це аж ніяк не означає, що предмет сприймається як цінність спон­танно, підкоряючись довільним порухам почуттів, бажань, потягів людини і т. п. Речі, предмети, явища постають перед конкретною особою як цінності, шикуються в певну ціннісну ієрархію в силу дії складних соціальних механізмів, що визначають міру відповідності між реальною значимістю речі для потреб і інтересів особистості і її сприйняттям як цінності. Справа в тому, що індивід, оцінюючи предмет, не співвідносить його прямо чи опосередковано до своїх потреб та інтересів (які він може й не повністю усвідомлювати, знати, розуміти), а пропускає оцінку розуміння ціннісних критеріїв, готових оцінок, уявлень про належне, про справедливе, прекрасне, корисне і т. ін., через призму розповсюджених у даному суспільстві, в його культурі, в свідомості різних соціальних груп. Ці уявлення, які існують у вигляді ідеалів, світоглядних принципів, моральних і правових оцінок, стереотипів буденної свідомості і т. п., форму­ються суспільством, соціальними групами і є готовими запропоно­ваними, а то й нав'язуваними індивіду формулами соціальної по­ведінки. Кожний колективний суб'єкт соціальної дії (в тому числі і суспільство в цілому) напрацьовує свою систему ціннісної свідо­мості, дає реальності своє ціннісне тлумачення [1, с. 27 — 78; 114— 129).
90
Сукупність ціннісних уявлень, засвоєних і прийнятих осо­бистістю, лежить в основі того, що вона навколо себе і п собі самій вважає потрібним, необхідним, того, до чого вона прагне у своїй поведінці. Ієрархічні організовані уявлення про цінність лежать в основі рішень, які приймає особистість в численних ситуаціях со­ціального вибору, беруть активну участь у формуванні внутрішньої програми її дій, як в повсякденних так і в критичних життєвих ситуаціях, "вбудовують" індивіда певним чином у суспільне життя.

Процес формування ціннісної свідомості особистості не слід розглядати лише як процес однобокого засвоєння індивідом гото­вих, надіндивідуальних стандартів, зразків, ціннісних критеріїв, на­явних у суспільній, груповій свідомості. Особистість може більш-менш адекватно усвідомлювати власні потреби та інтереси, зв'язок між ними і природними, соціальними умовами своєї життєдіяль­ності, критично ставитися до "готових" ціннісних уявлень, пере­віряти їхню істинність власним життєвим досвідом. Отже, ціннісна свідомість особистості не є простою проекцією ціннісних уявлень суспільства, групи на внутрішній світ людини. Це надзвичайно складний, багатошаровий, багатомірний духовний феномен, у яко­му присутні як загальнорозповсюджені ціннісні стереотипи, прий­няті не рефлексивно, на віру, так і ціннісні уявлення, "верифіко-вані" особистим досвідом, власні оцінки, власні ціннісні суджен­ня.

Одним з основних елементів духовної структури особистості є "ціннісна орієнтація". Вона не співпадає зі всією сукупністю при­таманних конкретному індивіду уявлень про цінне. Ціннісна орієн­тація особистості — це системно пов'язані ціннісні уявлення про світ, його процес та відношення, ієрархізуючі його у певний спосіб та реально детермінуючі вчинки й дії людини, що визначають якіс­ну своєрідність її життєдіяльності в цілому або поодиноких ас­пектів. Ціннісні орієнтації дають уявлення про стійку спрямованість інтересів.

Нарешті, ще один елемент внутрішньої структури особистос­ті — мотиви. Вони характеризують ставлення особистості до інте­ресів, орієнтацій, дають їм оцінку.

Під час соціологічного аналізу особистості та її поведінки важ­ливо враховувати те, що практичне ставлення людини до тих чи інших явищ дійсності внутрішньо детерміноване не лише уявлен­нями, думками про цінності, але й відповідним емоційним став­ленням. Соціальна спрямованість поведінки особистості являє со-
91
бою складну, часто суперечливу єдність раціонального й емоційно­го. Соціальна характеристика особистості буде неповною без аналізу такого регулятора її поведінки, як соціальні норми. Повноцінним суб'єктом суспільного життя, учасником суспільних відносин осо­бистість стає лише в міру засвоєння та прийняття нею відповідних соціальних норм, які регулюють практично всі сторони життєдіяль­ності суспільства. Соціальні норми — загальні правила поведінки в різних соціальних ситуаціях, які поширюються на всіх членів суспіль­ства чи на певні його категорії. Завдяки соціальним нормам розріз­нені індивідуальні людські дії і вчинки інтегруються у систему суспільних відносин, формують певний соціальний порядок. Зро­зуміти винятковість тієї чи іншої особистості, той чи інший її тип можна, лише дослідивши соціальні норми, яких особистість до­тримується не під зовнішнім тиском, примусом, а на основі пере­конаності в їхній необхідності, правомірності, справедливості, в силу співиадання цих норм з її ціннісними орієнтаціями.

Потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні норми — не вичерпують собою перелік елементів, що визначають спрямованість особистості на спосіб соціальної дії. До системи соціальної спря­мованості особистості належать також її переконання, ідеали, світо­глядні принципи, смаки, звички та багато інших компонентів, які вимагають чіткої фіксації і дослідження. Диспозиційна теорія само­регуляції, яка була розроблена В. О. Ядовим [12), виділяє як го­ловні визначальні показники загальної позиції особистості: 1) кон­цепцію життя і ціннісних орієнтацій; 2) узагальнені соціальні уста­новки на типові обставини; 3) ситуативні соціальні установки як схильність до виховання і поведінки в даних конкретних умовах.

Окрім соціальної спрямованості особистості найважливішим предметом виміру під час соціологічного аналізу є соціальний по­тенціал. До цього збірного поняття належать такі особові характе­ристики, як нахили, здібності, знання, вміння, навички і т. п. Вони визначають у своїй сукупності не те, що людина робить, а те, як вона це робить, тобто спосіб, технологію людської діяльності, її рівень, її ефективність. Багато соціологічних досліджень спрямова­но на вимірювання рівня здібностей людей до виконання певних соціальних функцій, їхньої підготовленості до професійної, суспіль­но-політичної, культурної та іншої діяльності.
92
Соціальна типологія особистості. Соціалізація особистості

Одна з найважливіших проблем соціологічного аналізу — про­блема соціальної типології особистості. Схожі умови формування особистості детермінують у багатьох індивідів спільні, схожі погля­ди на світ і його цінності, спільні життєві цілі та завдання, норми поведінки, уподобання, звички, смаки, симпатії, антипатії, риси характеру, особливості інтелекту і т. п. Звичайно, кожна з особис­тостей по-своєму своєрідна і неповторна, та разом з тим їй прита­манні таке поєднання, такий ансамбль соціальних цінностей, які можуть віднести її до цілком певного соціального типу — продукту складного переплетення історико-культурних і соціально-економіч­них умов життєдіяльності людей.

Оскільки соціологія має справу не з одиничним, а з масо-подібним, вона завжди прагне віднайти в багатогранності ознаки, які повторюються, відкрити в особистості суттєве, типове, що за­кономірно виникає у певних соціальних умовах. Узагальнений ви­раз сукупності повторюваних якостей особистості фіксується у по­нятті "соціальний тип особистості".

Що ж є критерієм виділеипя соціальних типів особистості?

Різні автори у відповідності зі своєю методологічною пози­цією пропонують різний набір критеріїв: особливості мотивації, ха­рактер, спосіб життя особистості, її нормативні якості і т. п.

Соціологічна типізація має свої особливості. Вона завжди по­в'язана і характеристикою не лише суб'єктивного, а й об'єктивно­го в особистості і передбачає виявлення:

І) місця особистості в системі суспільних явищ;

2) характеристику реальних форм життєдіяльності;

3) спрямованість особистості.

При цьому важливо враховувати не лише нормативні, а й реальні якості, їх різноманітність. Протягом тривалого часу у вітчиз­няній соціології переважала тенденція фіксації фактично одного соціального типу особистості, ніби характерного для умов зрілою соціалістичного суспільства, який розвивається у напрямку іде­ального комуністичного типу особистості. Вся багатоманітність свідомості й поведінки людей, членів суспільства, як правило, зво­дилася до ступеня розвитку історичного типу, до різних умов і про­явів типового у цьому плані.
93
В. О. Ядов підкреслює необхідність виявлення базисного типу, характерного для певного суспільства, і модального (реального), переважаючого на тому чи іншому етапі його розвитку [12].

Модальний тип особистості не конструюється дослідником довільно, умоглядно. Він виявляється і зображається лише за допо­могою соціологічних досліджень. Крім модального типу, соціологи виділяють і так званий базисний тип, тобто систему соціальних якостей, які найкраще відповідають об'єктивним умовам сучасно­го етапу розвитку суспільства [11, с. 100]. Крім того, можна гово­рити і про ідеальний тип особистості, тобто про ті риси, якості особистості, які людям хотілося б бачити в своїх сучасниках, вза­галі у кожній людині, але які за даних умов неможливі.

У періоди різкої ломки суспільних відносин, радикальних та масштабних перетворень економічних, соціально-політичних струк­тур і форм життя суспільства проблема неспівпадання модального та базисного типів надзвичайно загострюється. Так, багато з тих людських соціальних якостей, що вкорінилися у нашому суспільстві й набули поширення, несумісні зі здійснюваними в країні економіч­ними та політичними реформами. Радянська людина, адаптована до життя у рамках так званої адміністративно-командної системи, в умовах тоталітарних політичних відносин, повинна пережити дуже складний болючий процес перегляду багатьох ідеалів та переко­нань, переоцінки багатьох цінностей, набуття багатьох інших знань, навичок, умінь, рис соціального характеру.

Соціологія не лише фіксує реальні особові якості людей, їх розподіл за соціальними типами, тенденції змін соціальних типів. Важливим завданням соціології є вивчення окремих каналів, яки­ми здійснюється формуючий вплив суспільства, соціальних спільнот та груп індивідів, вивчення механізмів цього впливу.

Становлення особистості — тривалий процес залучення осо­бистості до соціального, тобто її соціологізація. Це найбільш ши­роке поняття, яке служить для характеристики формування осо­бистості. У словнику "Сучасна західна соціологія" соціалізація виз­начається як "процес засвоєння індивідом протягом життя соціаль­них норм та культурних цінностей того суспільства, до якого він належить". Соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволя­ють йому функціонувати як рівноправному членові суспільства. Провідним та визначальним принципом соціалізації є цілеспрямо­ваний вплив (навчання, виховання). Проте соціалізація включає й
94
стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на фор­мування особистості.

До змісту соціалізації входить засвоєння індииідом мови со­ціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності й чуттєвості, прийняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків та прийомів діяльності і т. п. Індивід соціалізується, приєднуючись до різних форм соціаль­ної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. У цьому плані соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Разом з тим, соціалізація передба­чає індивідуалізацію, оскільки вона необхідна для сходження до індивідуального. Людина освоює світ культури вибірково, через свої інтереси, власний світогляд. Опановуючи культуру, людина фор­мує свої здібності, потреби, цінності. Тому немає соціалізації без індивідуалізації. Процес соціалізації складається з ряду етапів. Виді­ляють первиннуїй вторинну соціалізацію (засвоєння соціальних норм та цінностей дитиною, входження її до даної культури і послідовне засвоєння соціальних ролей, що відрізняють життєдіяльність до­рослої людини). Виділяють і такі стадії соціалізації, як дотрудова (охоплює період життя людини до початку трудової діяльності), трудова (охоплює період активної участі людини у трудовій діяль­ності), післятрудова (період, що починається із закінченням актив­ної трудової діяльності людини).

Соціалізація відбувається під стихійним та цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах та стадіях соціологізації (сім'я, родичі, однолітки та діти старші за віком, дошкільні дитячи заклади, учбові заклади, трудові колекти­ви, громадсько-політичні організації, мистецтво, література, засо­би масової інформації тощо).

Які ж механізми соціалізації?

3. Фрейд виділив як психологічні механізми: імітацію, іден­тифікацію, почуття сорому, провини і т. п. Т. Парсонс застосував ці поняття у соціологічній теорії соціальної дії. Він визначав іміта­цію як процес засвоєння елементів культури (особливих знань, уміння, образів) шляхом наслідування. Ідентифікація виражає став­лення до соціального світу, поняття цінностей.

За своєю структурою соціалізація також носить складний ха­рактер. Вона включає адаптацію, тобто пристосування до нових умов, ролей, норм, та інтеріоризацію, тобто прийняття норм, ціннос-
95
тей, включення їх до внутрішнього світу людини. Разом з тим, вона не обмежується ними, бо не може бути повною без реалізації інте­ресів, цінностей. Суттєвим її моментом е розвиток соціальної ак­тивності.

Соціальна активність особистості

В умовах якісного перетворення суспільства проблема соціаль­ної активності мас та особистості набуває особливого значення.

Процес радикального оновлення неможливий без залучення до нього найширших мас, без розвитку нових, нетрадиційних форм соціальної активності. Разом з тим, ця потреба суспільства не задо­вольняється. Загострюється протиріччя між необхідністю розвитку конструктивної творчої активності та реальним станом активності мас, між цією потребою та деструктивними, негативними і дестабілі­зуючими факторами прояву активності.



Що ж таке соціальна активність?

Висхідним, відправним у розумінні соціальної активності є з'ясування її зв'язку з соціальністю особистості. Соціальність осо­бистості у широкому значенні цього слова — це її зв'язок із со-ціально цілим: суспільством, соціальними спільнотами, людством. Соціальність може бути розкрита лише через вивчення системи со­ціальних зв'язків особистості з найрізноманітнішими спільнотами:

класовими, професійними, поселенськими, демографічними, етніч­ними, культурологічними, статусними, т. п. Інтереси, потреби, цінності цих труп багатоманітні. Поняття соціальної активності дає уявлення про якість соціальності, рівень та характер її реалізації.

В умовах якісних змін особливо важливо виявити рівень, ха­рактер соціальності особистості. Чи відчуває, чи розуміє особистість потреби, інтереси соціуму та в зв'язку з цим цілі ти завдання со­ціальних рухів? Чи сприймає їх як власні? Бездумно наслідує їх чи здатна усвідомити, самостійно осмислити? Чи усвідомлює себе суб'є­ктом суспільних відносин? Наскільки розвинене людське у людині, чи засвоєний досвід Ті історичного соціального розвитку? На ці питання неможливо відповісти без звертання до категорії соціальної актив­ності.

Соціальна активність особистості — це системна соціальна якість, у котрій виражається та реалізується рівень її соціальності,
96
тобто глибина й повнота зв'язків особистості з соціумом, рівень пере­творення особистості на суб'єкт суспільних відносин.

Соціальна активність не може бути зведеною до одного з мо­ментів свідомості чи діяльності особистості. Це висхідна соціальна якість, що виявляє цілісне, стійке активне ставлення до суспіль­ства, проблем його розвитку і визначає якісні особливості і свідо­мості, і діяльності, і станів особистості.

Інтереси особистості, цінності, які вона приймає, можуть всту­пати в протиріччя з інтересами більш широких спільнот, суспіль­ства в цілому, але це зовсім не означає, що особистість не є со­ціальне активною. Високий рівень соціальної активності передба­чає не бездумне наслідування інтересів соціуму, механічне сприй­няття його цінностей.

Соціальна активність — це не лише розуміння і прийняття інтересів суспільства, але й готовність, уміння реалізувати ці інте­реси, активна діяльність самостійного суб'єкта.

Найважливішими ознаками соціальної активності особистості (в протилежність особистості пасивній) є сильне, стійке, а не ситу­ативне прагнення впливати на соціальні процеси (в кінцевому підсумку суспільства в цілому) та реальна участь в громадських справах, яка продиктована прагненням змінити, перетворити або, навпаки, зберегти, зміцнити існуючий соціальний порядок, його форми, сторони. І за своїм змістом, спрямованістю на певні цінності, а також за рівнем їхнього осмислення, за характером і за рівнем реалізації соціальна активність багатоманітна. Уявляється, що саме аналіз її зв'язку з соціальністю дає змогу виявити певні типи со­ціальної активності. Виходячи з особливостей цього зв'язку, мож­на виділити три основних критерії соціальної активності |12].

Перший критерій дає змогу виявити широту, діапазон ціннос­тей особистості, рівень соціальності в плані орієнтації на інтереси не лише вузької соціальної групи, але й більш широких спільнот, суспільства в цілому, людства. Соціальна активність може мати его­центричну спрямованість, замикаючи людину в просторі його влас­ної суб'єктивності; альтероцентричну, що підпорядковує життя служінню близьким; соціоцентричну, направлену на реалізацію суспільних потреб різного рівня, яка робить життя людини не­віддільним від турбот і проблем широких соціальних спільнот. У сучасних умовах зростає значення орієнтації на загальнолюдські цінності. Для соціальне активної особистості вони є висхідними, визначальними. Таким чином, перший критерій виявляє характер


97
спонукальних сил, потреб, цінностей, що є основою соціальної активності.


1

II

111

Спрямованість на певні інтереси, по­треби, цінності.

Характер і рівень прийняття інтересів, потреб, цінностей.

Характер і рівень ре­алізації інтересів, по­треб, цінностей.

Активна особистість — це така особистість, для якої найви­щою цінністю є життя в ім'я суспільних інтересів, життя у гущині соціальних подій, життя, об'єктивно включене у рух і розвиток суспільних організмів та суспільних процесів.

В основі соціальної активності лежать особливі характерис­тики самосвідомості особистості, котрі ідентифікують її з соціумом та розглядають її як суб'єкт, що виражає та захищає інтереси спільно­ти як власні. Продуктивним є поняття генеральної ціннісної спря­мованості особистості, яка інтегрує у ціннісну єдність усі цінності, уявлення. Знаючи зміст генеральної ціннісної спрямованості індиві­да, не можна з упевненістю передбачити його вчинки на певних, дискретних відрізках життєвого шляху (вони можуть бути наслідком впливу багатьох факторів), та можна з упевненістю прогнозувати загальні лінії його соціальної активності у тривалій життєвій пер­спективі [9, 12).

Другий критерій характеризує міру, глибину прийняття, за­своєння цінностей. При цьому висхідним методологічним принци­пом розуміння соціальної активності є виділення трьох її сторін:

раціональної, чуттєво-емоційної, ролевої. Особистість може сприй­мати цінності на рівні почуттів, настроїв, знань чи вольових спря­мувань. Як правило, на рівні емоцій особистість засвоює цінності поверхнево, хоча й у яскравій емоційній формі. На рівні знань відбу­вається більш глибоке й конкретне засвоєнні цінностей. На рівні вольових спрямувань формуються соціальні установки, тобто го­товність до дії, до реалізації потреб, цінностей. Лише разом усі ці рівні дають справді повне й глибоке прийняття цінностей. Яскра­вим виявом органічного зв'язку знань, почуттів та волі, що забез­печують справжню соціальну активність, є переконання особис­тості, її соціальні установки. Показниками високого рівня соціаль-
98
ної активності є свідоме приєднання до соціального життя, висока особиста значимість інтересів суспільства в цілому та конкретних спільнот, усвідомлення особистістю свого місця в суспільстві, пер­сональної відповідальності за процеси, що відбуваються в ньому.

Третій критерій розкриває особливості реалізації цінностей. Показниками рівня реалізації виступають характер та масштаби, результати, форми діяльності.

Аналізуючи характер, надзвичайно важливо вияснити, чи ре­алізуються інтереси, соціальні ролі чисто формально, стандартно, чи творчо, який рівень творчості, новацій у методах, способах ре­алізації. Чи є реалізація внутрішньо несуперечливим процесом, коли реалізуються ціннісні орієнтації особистості, її соціальні установ­ки, чи існує розрив між цінностями, ціннісними орієнтаціями осо­бистості, її соціальними установками та діяльністю, коли на базі ситуаційних мотивів реалізуються інші цінності. Виявлення внутрі­шньої єдності процесу реалізації досягається в результаті співстав-лення ціннісних орієнтацій, соціальних установок та діяльності осо­бистості.

Вивчаючи масштаби, необхідно з'ясувати, чи бере особистість на себе у зв'язку з орієнтацією на певні цінності цілі, додаткові зобов'язання, більш вагомі спеціалізовані ролі, чи лише добросо­вісно або ініціативно виконує ті, що раніше були їй притаманні.

При вивченні форм активності — найсуттєвіше виявити одно-плановість чи різноплановість проявів соціальної активності. Чи реалізуються певні цінності, інтереси, цілі в одній або різноманіт­них формах? У сучасних умовах продуктивним є співставленим рівня розвитку форм активності та виявлення їхнього зв'язку.

Тісний зв'язок, взаємопроникнення форм соціальної актив­ності є необхідними умовами її існування і розвитку. І, навпаки, активність буває неповноцінною, коли форми неузгоджені, не до­повнюють, а суперечать одна одній. У сучасних умовах ми зустрі­чаємося з протистоянням політичної та моральної активності. Роз­виток моральної активності відстає, і це призводить до трансфор­мації політичної активності у квазіактивність, що породжує шкідливі у моральному та в усіх інших планах наслідки.

Можна дати таку схему основних показників соціальної ак­тивності особистості (Див. мал. № 6).

При системному підході соціальна активність постає як внутрішнє багатогранне явище, як єдність суб'єктивного та об'є­ктивного, як система орієнтацій та цінностей, що виражають інте-


99










Егоцентрична й альтероцентрична спрямованість Моносоцюцентрична спрямованість Полісоціоцентрична спрямованість Орієнтація на загальнолюдські цінності



Спрямованість на певні інтереси, потреби, цінності







Прийняття на рівні почуттів Прийняття на рівні знань Прийняття на рівні вольових устремлінь Прийняття на рівні почуттів, знань, вольових устремлінь Прийняття на рівні почуттів і вольових устремлінь Прийняття на рівні знань і почуттів Прийняття на рівні знань і вольових устремлінь




Характер і рівень прийняття інтересів, цінностей







Характер творчий, нетворчий, суперечливий і несуперечливий

Масштаби і результати (соціальні ролі і ефективність діяльності)

Форми (орієнтація на багатопланове і однопланове виявлення, зв'язок форм)





Характер і рівень реалізації потреб, интврееїв, цінностей

Мал. 6.
реси тих чи інших соціальних спільнот, як система почуттів, знань, вольових компонентів, як творче ставлення, що передбачає новації у розумінні та реалізації цінностей у різноманітних формах.

Соціальна активність — це системоутворююча якість, що ха­рактеризує цілісність особистості, про її рівень свідчить узгодженість елементів, не так рівень їхнього розвитку, як характер їхнього взає­мозв'язку, єдність.

Тому при вимірюванні якості, рівня зрілості активності пло­дотворним є використання як інтегративного показника культури особистості. Найчастіше культура визначається як сукупність пев­них орієнтацій, цінностей, котрі реалізуються у перетворювальній діяльності. За А. Молем, культура особистості — це її духовне ос­нащення [14, с. 47]. Думається, що ці визначення не є достатньо точними. Культура — це більш загальне поняття, це якісно зрілий прояв соціальності особистості, яка вимірюється через узгодженість елементів духовного світу особистості, це загальний спосіб освоєн­ня особистістю соціального досвіду, соціальних ролей, функцій. Культура — це не лише спрямованість, певний настрій свідомості, не просто сукупність знань, а й певний стан їхньої продуктивної реалізації, вияв соціальної активності та соціальної ініціативи осо­бистості. Це реалізація духовного оснащення. Це спосіб сприйнят­тя світу, видів діяльності, який складається на основі певних ціннісних орієнтацій, знань, переконань, певної діяльності і є ви­разом внутрішньо притаманних особистості соціальних властивос­тей. Головними структурними елементами культури особистості є переконання, якості особистості, характер діяльності, її навички й уміння. Тому ми судимо про культуру особистості перш за все за рівнем освоєння та реалізації нею соціальних ролей, виконанням певних функцій, за опануванням у цьому плані механізмами за­своєння й розвитку соціального досвіду. Звернення до культури як інтегративного показника орієнтує на вивчення моментів актив­ності особистості, що виражають її цілісну спрямованість, взаємо­зв'язок, структурну впорядкованість, системність якостей, цілісність діяльності.

Вивчення механізму становлення соціальної активності осо­бистості в сучасних умовах потребує перш за все аналізу впливу новацій суспільного життя, формування нових економічних, со­ціальних та політичних структур, нових моментів духовного роз­витку, характерних для нашого суспільства в нинішній час. Важли-
101
во співставити цей вплив з впливом старих, консервативних струк­тур і традиційних форм.

Протиріччя у структурі соціальної активності

Соціологічні дослідження соціальної активності у 80 — 90-х роках свідчать про поглиблення протиріч у структурі активності [1, ІЗ].

Порушення цілісності активності як соціальної системної якості найяскравіше спостерігається у взаємозв'язку ціннісної орієн­тації та діяльності, коли діяльність розвивається всупереч ціннісним орієнтаціям на базі ситуаційних мотивів. Високо оцінюючи твор­чий характер роботи, творчу атмосферу в колективі, більшість все ж таки орієнтується не на новації, творчість у сучасному труді, а лише на сумлінне виконання службових обов'язків. Більшість вва­жає своїм особистим внеском в оновлення суспільства сумлінну працю. 55,8% відзначають, що виконують все, чого від них вимага­ють, але не більше того, і лише мало хто сприймає працю як відхід від стереотипів, пошуки нового. Тобто модальним типом особис­тості є тип виконавця, а не творця.

Наскільки інтенсивні подібні думки, чи готові опитувані бо­ротися за сумлінне ставлення до праці у власних колективах? Опи­туваним дали запитання: "Якщо Ваші товариші, колеги часом не­сумлінно ставляться до роботи, як Ви на це реагуєте?" Практично кожний четвертий не засуджував несумлінне ставлення колег, бо так може статися з ним, 28,5% засуджували, але не висловлювали своєї думки, кожний третій виказав своє невдоволення винуватцю і лише трохи більше 8,3% намагалися домогтися, щоби до таких вчинків у колективі ставилися нетерпимо.

Особливо насторожує розрив у сфері моральної свідомості та моральної активності. Опитувані досить високо оцінюють рівень розвинутої у собі такої моральної якості, як уважне, доброзичливе, поважне ставлення до людини (індекс 4,13 при вищому 4,15, 2-е місце після відповідальності, почуття обов'язку), більш того, вони ставлять його на перше місце, коли мова йде про якості, які б хоті­ли бачити в дітях. Разом з тим, відповіді на запитання: "Якщо Ви бачите, що Ваш товариш по роботі неуважно, без належної поваги ставиться до людини, то як Ви до цього ставитеся?" свідчать про


102
те, що понад 40% не властива моральна активність, вони не підклю­чаються до боротьби з порушеннями моральних норм.

Як правило, це люди, що орієнтуються на формальну ре­тельність, обмеження діяльності лише рамками прямих обов'язків і т. п. І навпаки, серед осіб, що орієнтуються на боротьбу з пору­шеннями моральних норм, переважають люди, націлені на творчість, прибічники новації. Серед них більше й осіб з високими потенціа­лами трудової та громадської діяльності. Так, серед позитивно ак­тивно діючих у півтора рази більше таких, хто творчо ставиться до своєї роботи. Серед тих, хто віддає сили роботі, утричі більше ве­дуть боротьбу з порушеннями моральних норм (64% та 24%).

Серед тих, хто активно бореться з порушеннями моральних норм, вдвічі більше впевнених, оптимістичних людей, тісніше по­в'язаних з трудовими колективами, зокрема, таких, які орієнтують­ся на участь в органах самоврядування, і разом з тим, утричі мен­ше тих, хто очікує погіршення справ у нашому суспільстві. При-родньо, вони й більш задоволені своїм особистим внеском в онов­лення суспільства. Більше й таких, які високо оцінюють почуття обов'язку, відповідальності. Серед тих, хто поставив цю якість на перше місце, у півтора рази більше таких, які виявляють реальну активність.

Серед активних більше, але не набагато, тих, хто готовий жер­твувати своїм благополуччям заради громадянського обов'язку. При­вертає увагу різке падіння значення даної якості, у шкалі оцінки воно посіло останнє місце. Лише 18% опитуваних хотіли б бачити цю якість у своїх дітей.

Якоюсь мірою позначаються на рівні активності й вік, і осві­ченість опитуваних. Серед тих, хто не засуджує несумлінне став­лення до роботи, переважають люди у віці 20 — 40 років, серед тих, хто засуджує і бореться з цим явищем — 40 — 60-річні. В цілому у групах, що виявляють більшу активність, зростає число представ­ників старших вікових груп, осіб з вищою та середньою освітою. Серед тих, хто намагався реально діяти, більша кількість бере участь у нових формах господарювання та громадських ініціатив.

Таким чином, кореляційний аналіз показав тісний взаємо­зв'язок проявів активності, відношенням до різних форм активної ініціативної дії. Вони можуть виступати спільним підґрунтям типо­логічного аналізу.

Поряд з наростанням нестійкості, суперечливості свідомості й поведінки не можна не бачити й позитивних моментів, пов'яза-
103
них з поглибленням розуміння складних сучасних проблем соціаль­них процесів, місця й ролі особистості у світі і т. ін.

Зросло розуміння значення вольових якостей, символізую­чих активність у перехідний період. Якщо раніше (у 70 — 80-і роки) серед необхідних особистості якостей лише небагато хто називав рішучість, енергійність, працездатність, жадобу діяльності, то нині більше половини саме ці якості хочуть бачити у своїх дітях. Фак­торний аналіз дозволив визначити, наскільки тісний зв'язок між цими якостями, то складають уже певну систему, їхнє місце серед інших якостей.

Порушення цілісності соціальної активності виявляється у вигляді розірваності емоційного, раціонального та вольового ком­понентів, що породжує певну враженість соціальної активності.

Прийняття соціальних цінностей на рівні емоцій породжує, наприклад, непослідовний, нестійкий, ситуаційний характер актив­ності, прийняття соціальних цінностей лише на раціональному рівні не забезпечує перетворення соціальних цінностей у власні осо-бистіспі, і тому теж породжує непослідовність, може призвести до діляцтва, прагматизму, нещирості.

Прийняття соціальних цінностей на рівні почуттів і волі може призвести до екстремізму, в чому ми неодноразово переконували­ся, аналізуючи, наприклад, ставлення до міжнаціональних проблем, до кооперативного руху тощо.

Протиріччя у структурі соціальної активності виражається у неузгодженості форм активності. Результатом розірваності форм є, наприклад, вузький професіоналізм, який не сполучається з грома­дянською позицією, морально неповноцінний характер політичної діяльності, коли вона не поєднується з моральною культурою, мо­ральною актиіжістю, що веде до виправдань будь-яких підходів, методів, способів діяльності, до вседозволеності у боротьбі за до­сягнення політичних цілей.

Виразом суперечливості молодіжної свідомості є, наприклад, поєднання високого професіоналізму з нерозумінням суспільного значення, морального смислу професійної діяльності, політичної активності та моральної інертності і т. п.

Як подолати суперечливість, нестійкість соціальної актив" часті, зокрема, соціальної активності молоді, що навчається?
104
Вивчення факторів, які впливають на свідомість та поведінку молоді, свідчить, що найбільший вплив справляє кризовий стан суспільства.

Непослідовність, нестійкість, суперечливість свідомості відби­ває в сучасних умовах не так психологічні вікові особливості мо­лоді, як нестійкість, суперечливість свідомості суспільства в ціло­му. Їх подолання пов'язане, зрештою, з подоланням загальної кри­зи суспільства.

Разом з тим, важливою стосовно молоді, що навчається, тут може бути гуманізація та гуманітаризація освіти.

Поширеним виразом суперечливості соціальної активності в сучасних умовах є протиставлення, абсолютизація соціальних цінностей того чи іншого рівня, наприклад, потреб, інтересів, цінностей окремих спільнот та загальнолюдських цінностей. Ста­новлення нового соціальною мислення, загальногромадянських позицій передбачає подолання цих протиріч, оскільки загально­людські цінності не заперечують, а передбачають урахування інте­ресів і потреб окремих соціальних спільнот. Висока громадянськість є синтезом національних, державних та загальнолюдських начал.


Контрольні запитання
1. Співвідношення понять "людина", "особистість", "індивід", "індивідуальність".

2. Що таке особистість?

3. Що таке статус і роль особистості?

4. Перерахуйте основні компоненти внутрішньої структури особистості.

5. Що таке потреби? Класифікація потреб.

6. Що таке інтерес?

7. Цінності та ціннісні орієнтації особистості.

8. Соціальний тип особистості,

9. Що таке соціалізація особистості?

50. Що таке соціальна активність особистості?

11. Назвіть критерії та показники соціальної активності особистості.

12. Охарактеризуйте суперечливості соціальної активності в сучасних умовах.

Теми рефератів

І. Соціальне та біологічне в людині.

2. Соціальна спрямованість особистості.

3. Типологічний аналіз особистості.

4. Ціннісна свідомість особистості.

5. Модель базисного типу особистості,

6. Проблеми соціалізації особистості у сучасному суспільстві.

10В
Література


1. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. — Харьков: Вища школа, 1988.

2. Здравоныслов А. Г. Потребности. Интересы. Ценности. — М.: Политиздат, 1986,

3. Кон И.С. Социология личности. - М.: Наука, 1967.

4. Кон И.С. В поисках себя: личность и её самосознание. — М.: Наука, !984.

5. Маргулис Д.В. Динамика деятельности и потребности общества. Белгород: Высшая школа, 1974.

6. Маслоу А. Самоактуализацня // Психология личности. Тезисы. — М.: Высшая школа, 1982.

7. Немировскии В.Г. Социология личности. Теория и опыт исследований. — Красноярск, КГУ, 1989.

8. Ручка А.А. Ценностный подход в системе социологического знания. Киев: На­укова думка, 1987.

9. Саморегуляиия и прогнозирование социального поведения личности.— М.: 1979.

10. Социальная активность специалиста: истоки и механизм формирования (социологический анализ)/ Под ред. Е.А. Якубы. Харьков: Вища школа, 1983.

11. Хмелько В.Е. Социальна направленность личности. — Киев: Вища школа.

1988. !2. Ядов В,А. Социальный тип личности //Коммунист, 1988, №10.

13. Якуба Е.А. Критерии и показатели социальной активности личности // Методологические и методические проблемы социологических исследований социальной активности личности. Вестник ХГУ. — Харьков: Основа, 1991, №351.

14. Моль А. Социодинамика культуры. — М.: Наука, 1973.


106


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка