Iv суспільство Чому людина помирає?



Сторінка2/9
Дата конвертації20.02.2016
Розмір1.57 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
- Чому людина не бачить Бога?

Чи можемо ми побачити коня розглядаючи якусь його волосинку? Чи може та волосинка уявити себе конем, або хоча б усвідомити себе в ролі коня? Людина, що є Іскрою Божою, продовженням Бога, може бачити лише собі подібних, такі ж клітинки Того, кого називаємо Всевишнім. І зображаючи Всевишнього у вигляді людини ми праві і не праві, бо зображаючи частку, ми думаємо про ціле, але частка не є ціле, як і поважний дідусь на іконі не є Всевишнім. І не лише Людині, а нікому, навіть наймогутнішим Богам Всесвіту, не дано осягнути і зрозуміти того, кого називаємо Творцем, Всевишнім, бо обмеженій системі не дано осягнути і зрозуміти те, що перевищує можливості даної системи.
- Чому на світі стільки релігій? Що було б, якби всіх людей об’єднала одна релігія?

Кожна спільність людей, як і всяка біологічна популяція, об’єднана сукупністю правил і норм, що дозволяють вижити цій спільноті. І в той же час всі люди розуміють, що є те Вище, що стоїть над всім живим і неживим Всесвітом, те що створює і дає життя всьому сутньому. З одного боку морально-етичний кодекс і національна самосвідомість конкретного народу, з іншого єдиний для всіх народів Бог. І поєднуються ці дві сторони в одній медалі, яку називають релігією. Отже скільки народів на Землі - стільки і релігій, а якщо і не самостійних релігій, то відгалужень, сект, модифікацій.

Єдина релігія може об’єднати всі народи на планеті при глобалізації культур, матеріальних, інформаційних і духовних потоків, при перетворенні людства в єдиний суперетнос. Але і в такому суспільстві будуть виникати різні відгалуження і течії, а з ними подібні відгалуження і течії будуть і в релігії.

Для цілісного сприйняття Всевишнього, Всесвіту і Людини необхідно мати високі рівні духовності і розуму, що доступно незначній частині людства. Всім іншим Бога набагато легше сприймати не Серцем і не Думкою, а через живіт. Тож, мабуть, людству ще дуже довго чекати приходу єдиної релігії і Єдиного Бога.
- Як виник піст?

Традиції, що сповідує людина, є завжди продуктом її досвіду, або наслідуванням досвіду чужого. Мабуть ще з часів становлення первісної людини наші пращури помітили, що періодичне голодування не тільки не шкодить здоров’ю, але й допомагає позбутись деяких хронічних хвороб. З розвитком свідомості вони також зрозуміли, що подібні речі властиві також інформаційній сфері роботи нашого мозку; що і свідомість і душа потребують свого, властивого їм посту. Так у наших пращурів виникле поняття “Шляху очищення”, що включав у себе піст - очищення тіла, усамітнення - очищення свідомості і сповідь - очищення душі. З приходом на Русь християнства усамітнення і сповідь залишились традицією монахів, а з „Шляху очищення” залишився лише піст.

Під час посту організм позбувається всього зайвого, спалюючи його замість їжі, в тому числі і більшість нежиттєздатних тканин. Під час усамітнення йде переоцінка інформаційних цінностей і життєвих психологій, законів взаємовідносин в суспільстві і взаємовідносин між богами і людьми. Під час очищення душі через сповідь людина може позбутися багатьох некращих емоцій і негативного досвіду в духовній сфері.
- Існує вислів “Самітність богів”. Що він значить?

В Християнстві існує догма, згідно з якою Бог створив людину по образу і подобі своїй. Це і так і ні, бо ще наші пращури говорили, що людина це “іскра Божа” на Землі, що в душі кожної людини присутній Бог, “як і в кожній живій істоті взагалі. Бог - Рід”, Бог, що народжує життя, за уявою пращурів нагадував в якійсь мірі “Дерево життя”, де Боги вищих ієрархій “схожі” на скелетні гілки, люди на маленькі гілочки і так далі. І так само, як і Всевишньому, всім богам нижчих рангів присутнє прагнення до творчості. Але в умовах обмеженості Всесвіту, речовини, енергії, інформації, інших (невідомих нам) складових простір і можливості творчості теж обмежені на відміну від часто необмежених бажань творчості. Тож для реалізації своїх можливостей необхідно або “забрати, загарбати, присвоїти” уже “розподілене”, або запалити інших подібним бажанням і об’єднавши можливості і зусилля досягнути омріяного. У Всесвіті використовуються обидві можливості, але для багатьох бажання так і залишається лише мрією. Саме експансія творчості робить досить часто самотніми, не зрозумілими для інших, “диваками” не лише людей, а й богів. І чим вище рангом бог, тим більші і далекосяжніші мрії і плани, більш жорсткі рамки законів і принципів і все менші можливості в досягненні мети. А тому або конфліктна ситуація (щоб побудувати своє необхідно звільнити територію для творчості, зруйнувавши чуже), або “самітність” в існуючій ієрархії. Щось подібне, але надзвичайно віддалено, можна спостерігати в розвитку дерева, де кожна гілочка шукає “місце під Сонцем”, “конфліктує” з іншими, а не знайшовши - засихає і відмирає.
- Чому комуністична влада знищувала релігію?

Чи можна виростити щось з культурних рослин, якщо не знищити виростаючих рядом бур’янів? Чи можна побудувати на даному місці споруду не розібравши (а частіше не зруйнувавши) стару?

Для того, щоб побудувати нову державу, необхідно зруйнувати ті інститути, на яких трималася стара. До державних інститутів належать не лише війська, поліція, суди, інші карні і воєнізовані органи, але й релігія, і школа, і лікарні. Тож необхідно знищити все, що може стати зародком відродження старого, і, в першу чергу, його інтелектуальних і духовних захисників, а заодно і просто незгодних.

Релігія в тому вигляді, в якому вона була до революції, служила не стільки Богові, скільки власній кишені та владним структурам, завдяки чому і володіла величезними багатствами. Керуючись лозунгом “забрати награбовані багатства у багатіїв”, комуністична влада могла їх забрати лише знищивши власників цього багатства, що вороже відносились до носіїв “пролетарської ідеї”. От якби церква стала на захист нової ідеї, то може і не попала б під караючий меч пролетаріату.

Знищуючи релігію комуністична влада уже тоді підписувала собі вирок. Яка б не була в своїх діях церква, вона залишалась формальним охоронцем морально-етичного кодексу суспільства. А якщо зважити на вислів пустелі земній передує пустеля людської душі”, то стане зрозумілим і фініш Радянського Союзу.
- Чому “іудаїзм” походить від Іуди? Чому багато людей не люблять євреїв і називають їх “жидами”?

Багато людей не люблять не лише євреїв. Хтось не любить українців, називаючи їх “хохлами”, “окраїною”, “бандерівцями”, “націоналістами”; хтось не любить росіян, називаючи їх “татарвою”, “кацапами” і “москалями”; хтось не любить германців, називаючи їх “фашистами”, поляків, американців, китайців, арабів… При тому, що одне і те ж слово може нести й позитивний зміст в одному місці і негативний в іншому. Так ті ж євреї мають спільні корені походження з вірменами і арабами, але чомусь дуже їх не люблять (в наслідок етичних і, головне, релігійних розбіжностей). Є така мудра приказка “не буває диму без вогню”. Тож мабуть кожен народ по відношенню до інших проявляє себе, перш за все, як суперник за “місце під сонцем”. Давайте подивимось в історичне минуле євреїв, щоб зрозуміти деякі етичні риси цього розумного і талановитого народу.

За дві тисячі років до нашої ери від гори Арарат до Палестини вирушило плем`я Фарри і його сина Аврама, яке взяло собі назву “Га-іврі” - просвітлені Богом. Звідти і походить назва єврейського народу. Ще одна назва - народ “Ізраїлю”, або “вибраний Ягве народ”.

Вибраність євреїв закріплена в їх релігійному світогляді “іудаїзмі”, який виклав у своєму вченні раввін Іуда, якого більшість людей плутає з Іудою, що видав Христа на розп`яття.

Основою “іудаїзму” є “Ветхий Заповіт” і “Талмуд”. В “Ветхому Заповіті” законослухняному єврею Іудою дається життєва настанова: “… і будеш давати в борг багатьом народам, а сам не будеш брати в борг, і будеш володарювати над багатьма народами, а вони над тобою володарювати не будуть (Другозаконня). Бог Ягве обіцяє євреям гарантії і на майбутнє: “Тоді сини іноземців будуть будувати стіни твої, і царі їх служитимуть тобі, бо в гніві моєму Я поражав тебе, але в благословенні Моєму буду милостивим до тебе… І будуть завжди відкриті ворота твої, і не будуть зачинятись ні вдень ні вночі, щоб приносилось до тебе надбання народів і приведені були царі їх… Бо народи і царства, які не захочуть служити тобі, загинуть і такі народи будуть знищені (це говорить за Бога Ісайя).

В “Талмуді” читаємо: “Майно гоя (не іудея) - це незаселений куток: хто перший заволодіє ним, той і господар (Трактат “Баба батра”, 54,16). Багато євреїв живе за цими заповідями свого бога “Ягве”, здираючи “останню шкіру” з багатьох народів. Чого варте в цьому відношенні слово “кабала” (розписка за взяті в борг під відсотки гроші), що асоціюється з вченням євреїв “Кабалою”.

З давніх часів багато з тих євреїв, хто жив на Україні, займався лихварством і торгівлею (особливо горілкою), за що нелюбов до окремих євреїв перейшла на нелюбов до всього народу, толерантного і інтернаціонального в цілому. Як і у всякого народу серед євреїв є дуже гарні, добрі і віддані в дружбі люди і є негідники, як і у всякого народу. Але до тих пір, поки євреї не відмовляться від заповідей свого бога Ягве, важко сподіватись на те, що їх всіх, без винятку будуть любити і поважати.

І останнє: слово “жид” походить від слів “юде”, “жюде” і тому подібних з західноєвропейських мов, де євреїв називали “ синами Іуди”.
- Що таке “сім таїнств”?

До семи таїнств Християнська церква відносить хрещення, причастя, сповідь і прощення, священство (посередництво між людьми і богами), миропомазання (оліїстими речовинами найчастіше миром), як дійство передачі духу (імітація запахом), а також шлюб (вінчання) і Єло освячення (єлеєм для зцілення хворих) нині сюди ж відносять і соборування.
- Коли була написана Біблія?

Біблія поділяється на Старий (Ветхий) Заповіт і Євангеліє (Новий Заповіт). Старий Заповіт складається із Тори, що сформувалось як вчення Мойсея близько 444 р. до н.е., і Талмуда. Талмуд існує в двох варіантах: палестинському (ІІІ ст. н.е.) і Вавілонському (V ст. н.е.) Євангеліє в багатьох варіантах написане учнями і послідовниками Ісуса Христа протягом І-ІІІ ст. н.е. Відомо близько 50 варіантів Євангелія, із яких церква канонізувала лише чотири, а саме ті, які найбільше влаштовували служителів церкви. І хоча авторство багатьох Євангелій відоме, зміст їх не достовірний, бо може бути лише записом усних переказів тої чи іншої історичної особи.

В Старому Заповіті в вигляді переказів, записаних в основному з 8 по 2 ст. до н.е. розповідається історія виникнення і еволюції єврейського народу протягом ассірійсько - вавілонського, хетського (готського, гіттітського, гікського), єгипетського і арабського періодів (на протязі 2000 років до н.е.).

Новий Заповіт присвячений життєописанню діянь і вчення Ісуса Христа.

В цілому існує багато варіантів Біблії. Після розділення християнської церкви в 1054 році на католицьку і православну (римську і візантійську гілки) виникає додатково багато різних релігійних течій, які признають одні складові Біблії і не визначають інших, а тому перелік “святих писань” в різних Бібліях різний. Крім того, Біблії навіть якоїсь однієї течії християнства неодноразово “обновлювались” протягом століть, щоб “відповідати” ментальності мирян і сучасним реаліям.
- Який гріх найважчий? Який гріх не прощається?

Людина в своєму особистому житті користується набором правил і обмежень, які називають моральним кодексом. По відношенню до інших членів суспільства подібний кодекс називається етичним. Все, що порушує подібні “правила гри” карається і є гріхом, тому поняття гріховності суб’єктивне, а “вага” гріха залежить від вагомості, якої йому надає суспільство. Наприклад, з точки зору владних структур найтяжчий гріх не вбивство людини людиною, а спроба когось посягнути на саму владу, точніше на “корито”, яке її годує. а тому в усі часи найбільшими державними злочинцями були політичні супротивники, навіть тоді, коли останні були взірцем християнської моралі і праведності.

В об’єктивному сенсі гріхом можна вважати те, що гальмує і руйнує життя і еволюцію. В цьому відношенні “найважчим” є той гріх, який ”збирає найбагатший урожай”. Про гріх, що “не прощається” можна говорити лише умовно, бо те, що прощається одним - не прощається іншим. Об’єктивно ж гріхом, що не прощається, може бути лише дійство, яке приводить до безвихідності, до неможливості щось змінити, до тупику, до абсолютної руйнації душі людини і задуму Всевишнього.
- Чи можливе “всесвітнє братство”?

Живий Всесвіт побудований на взаємодоповнюючих і взаємовиключаючих принципах водночас. З одного боку об`єднання зусиль двох і більше людей дозволяє досягнути кращих результатів в “боротьбі за місце під Сонцем”, з іншого - завжди існують території перетину інтересів як окремих осіб, так і груп, колективів і народів. Все залежить від вагомості аргументів, від компромісу. Кожна людина весь час зважує особисті і суспільні інтереси і надає перевагу тому, що для неї в даний момент вагоміше. І в кожному конкретному випадку щось або об`єднує людей, або робить конкурентами, і, як результат, часто суперниками і ворогами. Конкуренція з одного боку є стимулом розвитку, але з іншого - джерелом конфліктності і ворожнечі. Тож до тих пір, поки людство існуватиме в рамках обмеженості, говорити про “всесвітнє братство” можна тільки “абстрактно”. І все ж… Якщо уявити людство в якості єдиного живого розумного організму зі своїм цільовим призначенням у Всесвіті, що виходить за земні рамки, то тоді з`являється основа єднання на шляху досягнення мети, вирішення задачі призначення, або ж хоча б для захисту власного помешкання - Землі - від зовнішньої експансії.
- Чи може людина бути творцем нового щасливого світу?

Нового - так, щасливого - ні. Нового тому, що світ і так змінюється безперервно, а людина може лише в тій чи іншій мірі впливати на його майбутнє. Щасливого ?.. А що таке щастя? Лише мить на шляху досягнення бажаного? Чи мить усвідомлення результату творчості? А може мить насолоди чарівною красою оточуючого Всесвіту? У кожної людини своє поняття і відчуття того, що називаємо щастям. Щастя, як почуття, як стан свідомості людини, є і особистим поняттям і суспільним, має різний зміст і по-різному сприймається. Згадаймо народну приказку: бажала мати доньці щастя, а донька повісилась. Або як Флавій каже у Шекспіра: “чи не дивно, що найтяжчий гріх - бажання діяти добро для всіх?” А ще: “благими намірами вимощена дорога в пекло”. Тож все залежить від конкретної свідомості і конкретного стану душі; а тому те, що є щастям для однієї людини - байдуже для іншої… А іноді, навіть, робить її нещасною… Коли ж неможливо дати визначення щастя - то як можна зробити “щасливим увесь світ”?
- Чому серед визнаних світом письменників мало українців?

Письменників світового рівня серед українців було немало. Інша справа: чому вони в світі маловідомі? З цього приводу дуже добре сказала Ліна Костенко: "Українська література - це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через десятиліття згаданих, через століття спотворено - надрукованих і знову забутих..., бо в межах нашої свідомості вже триста років блукає невидима (золотоординська, авт.) сокира....Поразки історії спотворюють обличчя болем і нажита за сторіччя пітьми духовна несвобода відчутна в кожній клітині українця. У нас кожний поет завжди був і залишається під наглядом таємної поліції, майже в кожного з нас рабська психологія в усьому. Майже всі генетично здатні на супротив супостату за сторіччя азіатчини винищені, а ті, що залишились - як надтріснуті дзвони... У нас кожен поет має бути не просто поетом, а перш за все просвітителем і проповідником, бо блюзнірство, запопадливість, продажність, підлабузництво спотворили не лише думку і культуру, а всю духовну сферу українця; тож не почуєш і не прочитаєш ні правдивої історії, ні доброго слова... Для багатьох синів і дочок України, готових на які завгодно подвиги заради Батьківщини, рано чи пізно настає тяжке прозріння, коли хочеш дороги, а бачиш прірву небуття прямо перед собою і не знаєш, чи є хоч якийсь шанс її подолати... Українська література потребує свого Геракла, який би не чистив "Авгієві конюшні", а побудував би греблю на річці Алфей і пропустив ріку нової свідомості через стайні душ багатьох - не письменників, а писателів".

Нехай пробачає за дещо довільний виклад своїх слів найкраща українська поетеса двадцятого сторіччя Ліна Костенко, але хіба скажеш краще? Ось і нині, коли скресли ріки і почали позбавлятись криги, виявилось, що під нею течуть не животворні струмені рідної мови, а брудні, заматюковані потоки її азіатського діалекту... Та все ж будемо сподіватись, що підросте нове покоління з новим світобаченням і незгасаючою любов’ю до рідної матері - батьківщини, які розвіють страшний морок української душі і знову, як колись, зійде над нею сонце Шевченкового слова.
- Чому український народ такий пасивний?

Причин пасивності українського народу багато. Але найголовніша - історична. На свідомість українців, краще сказати деформацію свідомості, в значній мірі вплинули події останнього століття. Ще за часів Російської імперії велась невпинна боротьба з українською (руською) мовою, з етичними традиціями, культурою і світоглядом наших дідів і прадідів. Особливо жорстокого характеру цей натиск набув після більшовицького перевороту в Росії 1917 року. В період 1918 - 1938 року був знищений ментально-духовний шар нації, коли були розстріляні, або загинули в концтаборах сотні тисяч поетів, музикантів, учителів, лікарів. Чого вартий хоча б випадок з кобзарями, коли влада зібрала більше тисячі сліпих співаків, вивезла в тундру і викинула роздягнутих і безпомічних в сорокаградусний мороз на погибель. Еліту землеробної культури, господарів від Бога, знищували в двадцяті роки, розкуркулювали і розстрілювали в тридцяті. Під час Вітчизняної війни здорове ядро нації було мобілізоване і беззбройне та ненавчене кинуте гарматним м`ясом під кулі окупанта. Таким чином було знищено те, що генетично було кращим в Україні. Якщо ж добавити штучні голодомори 1920 - 22 рр., 1933, 1946 рр., то в підсумку було знищено за різними оцінками від 15 до 20 мільйонів українців. Виживали лише ті, хто “не виділявся”, хто міг пристосуватись, в більшості сіра маса, безвільна і безініціативна, “бидло”, рабське і запопадливе до більшовицької імперії. Звичайно, при цьому страждали і інші народи, але завжди страждає найбільше той, хто своєю ментальністю, культурою і традиціями найбільше загрожує існуванню імперії. Чим більш сірий, безвольніший народ, тим легше ним керувати…

Отримавши волю в 1991 році наш народ так і залишився в лабетах “радянської, комуністичної, чиновницько-партійної зграї хижаків, що привласнила собі все народне майно і залишилась при владі. Натомість маємо старіючу, більше того - облишену пасіонарної енергії, вимираючу націю. Тих, хто народився і сформувався за радянські часи - не переробиш. Необхідно, щоб народилась і виросла нова Україна, вільна не лише на папері, а перш за все в усвідомленні себе українським народом. За рік, і навіть за десять, не варто чекати суттєвих змін, для того, щоб народ відновив себе, необхідні кілька поколінь. Легко знищувати, та важко будувати…
- Чи зможе людство подолати “тероризм”?

Під “тероризмом” люди розуміють вирішення особистих чи групових проблем і інтересів шляхом загрози життю інших людей, найчастіше взагалі не причетних до даної проблеми.

Інтенсивність тероризму залежить від кількох факторів:

- неможливості вирішити проблему іншим шляхом (або цей шлях найпростіший, найлегший, найдоступніший);

-неможливості протистояти владі іншим чином;

-неможливості протистояти іншим чином ворогові (нині більш сильній державі);

-доступності засобів, що використовуються в актах тероризму і в неможливості їх контролю з боку суперника, супротивника, ворога.

Акти тероризму можна також розділити на:

- тероризм по відношенню до навколишнього середовища (яке тебе чомусь не влаштовує);

- тероризм по відношенню до влади і владних структур;

- тероризм по відношенню до інших держав і міжнародних організацій;

- тероризм вирішення власних проблем і наживи.

Перші два види “тероризму” існували і існують стільки ж скільки існує і сама людина. Третій тип існує з часів становлення владності і державності. Четвертий (хоч і в зародкових формах), що існував теж від початку розмежувань інтересів перших племінних і міжплемінних союзів, стає актуальним в ІІІ - ому тисячолітті.

Як у всякому явищі, у тероризму є два полюси: негативний і позитивний. Негативність (і абсолютність зла) в тому, що для вирішення проблеми під заставу попадають не причетні і не винні люди, їх життя. В спрощених варіантах споруди комунікації, середовище помешкання. Але ... Як захистити себе від свавіль і знущання над собою карних посадовців - злочинців державних органів? Від тих, хто за гроші може купити кого-завгодно і оплатити які - завгодно порушення етики і моралі? Не кажучи про порушення законів ... Як захистити себе, свій народ і свою державу від міжнародних фінансових павуків і держав - поліцейських, що використовують “право сильного”? Лише поставивши противника в ті ж умови, в яких знаходишся ти сам. Що можуть зробити нації, яким владні структури цієї, чи інших країн не дають можливості на самовизначення і розвиток? Що робити курдам, баскам, чеченцям ...? Пряме протистояння двохмільйонного чеченського народу імперії рівнозначно самознищенню. А коли вдень ти мирний житель, а вночі месник, шанси вирівнюються.

Чим могутніший супротивник, тим менший вибір в засобах протистояння: “вкусив” - і “тікай”. Тож найближчим часом навіть “війни” перейдуть “в тінь” і вестимуться проти сильних світу цього “терористичними методами”. Те явище, що охрестили тероризмом, в найближчі часи набуватиме все більшого поширення, особливо в умовах “глобалізації”, де інші засоби протистояння втратять взагалі сенс. І подібне явище спостерігатиметься до тих пір, поки суспільство знову не розділиться (не обов’язково міждержавними кордонами чи етнічними ознаками, це може бути і професійно - клановий поділ, і ієрархічно - структурний, і ментально - духовний).

Відомо, що складна система стає нестійкою в двох випадках. В першому, коли не має зовнішнього “ворога”, “сили”, “впливу”. Тоді зникає “мінус” і система ділиться сама в собі, що приводить її до розпаду. В другому, коли зв’язки між складовими системи, слабкіші за зовнішній тиск. Якщо всі народи планети об’єднаються в єдиний суспільний організм, то зникає зовнішній “ворог - суперник” і система розділиться по нових “тріщинах”. І передуватиме цьому тероризм, що набирає силу і призведе до нового розмежування. Однак і майбутнє розмежування не знищить “тероризм”, а переведе його в нову площину.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка