Іван Петрович Котляревський. Наталка Полтавка



Скачати 319.39 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації09.03.2016
Розмір319.39 Kb.
1   2

Действие II

Театр представляет прежнюю улицу. Явление 1


Микола (один). Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота - без роду, без племені, без талану і без приюту. Що робить - і сам не знаю. Був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився. (Думает). Одважусь в пекло на три дні! Піду на Тамань, пристану до чорноморців. Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негіднійші од мене. Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють. Заспіваю лиш пісню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив.  № 12


Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває, мати сина виганяє.
"Іди, сину, іди, сину, пріч од мене,
Нехай тебе орда возьме, нехай тебе орда возьме".
"Мене, мати, мене, мати, орда знає,
В чистім полі об'їжджає, в чистім полі об'їжджає".
"Іди, сину, іди, сину, пріч од мене,
Нехай тебе ляхи возьмуть, нехай тебе ляхи возьмуть".
"Мене, мати, мене, мати, ляхи знають,
Пивом-медом наповають, пивом-медом наповають".
"Іди сину, іди, сину, пріч од мене,
Нехай тебе турчин возьме, нехай тебе турчин возьме".
"Мене, мати, мене, мати, турчин знає,
Сріблом, злотом наділяє, сріблом, злотом наділяє".
"Іди, сину, іди, сину, пріч од мене,
Нехай тебе москаль возьме, нехай тебе москаль возьме".
"Піду, мати, москаль мене добре знає,
Давно уже підмовляє, давно мене підмовляє.
У москаля, у москаля добре жити,
Будем татар, турків бити, будем татар, турків бити".

Так і я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити. Тілько там треба утаїти, що я письменний: у них, кажуть, із розумом не треба висоватись; та се невелика штука. І дурнем не трудно прикинутись.  



Явление 2

Петро и Микола. П е т р о (выходит на сцену и, не видя Миколы, поет). № 13


Сонце низенько,
Вечір близенько,
Спішу до тебе,
Лечу до тебе,
Моє серденько!
_
Ти обіщалась
Мене вік любити,
Ні з ким не знаться
І всіх цураться,
А для мене жити.
_
Серденько моє,
Колись ми обоє
Любились вірно,
Чесно, примірно
І жили в покої.
_
Ой, як я прийду,
Тебе не застану,
Згорну я рученьки
Згорну я білії
Та й нежив стану...

М и к о л а (в сторону). Се не із нашого села і вовся мені незнакомий. П е т р о (в сторону). Яке се село? Воно мені не в приміту. М и к о л а (подходя к Петру) Здоров, пане брате! Ти, здається, не тутешній. П е т р о. Ні, пане брате. М и к о л а. Відкіль же ти? П е т р о. Я?.. (С улыбкою). Не знаю, як би тобі і сказати - відкіль хочеш... М и к о л а. Та уже ж ти не забув хоть того міста, де родився? П е т р о. О, запевне не забув, бо і вовся не знаю. М и к о л а. Та що ж ти за чоловік? П е т р о. Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву. М и к о л а. Може, у тебе родичі єсть в Полтаві або знакомі? П е т р о. Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти? М и к о л а. Так ти, бачу, такий, як і я - безприютний. П е т р о. Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут. М и к о л а. О братику (берет Петра за руку). Знаю я добре, як тяжко бути сиротою і не мати містечка, де б голову приклонити. П е т р о. Правда твоя, брате; но я, благодареніє богу, до сього часу прожив так на світі, що ніхто нічим мене не уразить. Не знаю, чи моя одинакова доля з тобою, чи од того, що і ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рідного брата. Будь моїм приятелем...  



Явление 3

Те же й возный выходит от Терпилихи с перевязанною рукою шелковнм платком. Выбороный - в белом рушнике через плечо, каковые дают в Малороссии старостам при сватанье. Возный выходит вперед и прохаживается впоперечь сцены с довольною миною. Микола и Петро стоят в стороне поотдаль, а выборньй громко говорит в дверь Терпилихи.  

В ы б о р н ы й. Та ну-бо, Борисе, іди з нами! Мені до тебе діло єсть. Т е р п и л и х а (в своей хате). Дайте йому покой, пане виборний! Нехай трохи прочумається. В ы б о р н ы й. Та надворі швидше провітриться. Т е р п и л и х а. В хаті лучче: тут ніхто не побачить і не осудить. В ы б о р н ы й. За всі голови! (Отходит от двери). Не стидно, хоть на сватанні і через край смикнув окаянної варенухи (Увидя Миколу). Здоров, Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся із города? В о з н ы й. Не обрітається лі в городі новинок каких курйозних? В ы б о р н ы й. Адже ти був на базарі - що там чути?  М и к о л а. Не чув, далебі, нічого. Та в городі тепер не до новин; там так старі доми ламають, та улиці застроюють новими домами, та кришки красять, та якісь пішоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пішки, що аж дивитись мило. В о з н ы й. Дивитись мило, а слухати, що міщанство і купечество говорить, чи мило, чи ні? В ы б о р н ы й. А що ж вони будуть говорити? Не тепер же та й не од себе видумали таку перестройку города. Хто ж виноват безпечним людям, що не запаслися заздалегідь деревом, досками і дранню. Од того і тяжко. Ви думаєте, весело і старшині принуждати других виполняти те, що їм велять. Та що ж робить, нігде дітись, коли треба управлятись. В о з н ы й. Що правда, то правда; трохи крутенько загалили, так і те ж треба сказати, що всякий господар для себе ж і строїть. М и к о л а. Інші хати такі були, що якби не веліли порозламовати, то б од вітру самі попадали і подавили б своїх хазяїнів. Коли прислухатись, хто більше гримає на сю перестройку, то одні тузи, багачі. А середнього розбору мовча строять. Да уже ж і город буде, мов мак цвіте! Якби покойні шведи, що згинули під Полтавою, повставали, то б тепер не пізнали Полтави! В о з н ы й. По крайній мірі - теє-то як його - чи не чути чого об обидах, спорах і грабежах і - теє-то як його - о жалобах і позвах? В ы б о р н ы й. Та що його питати: він по городу гав ловив та витрішки продавав... (К Миколе). Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш - він заручився. М и к о л а. Поздоровляю вас, добродію... А з ким же бог привів? В о з н ы й. З найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею. В ы б о р н ы й. Не скажемо, нехай кортить! (Отходя). А се що за парубок? М и к о л а. Се мій знакомий; іде із Коломака в Полтаву на заробіток. В о з н ы й. Хіба-разві - теє-то як його - із Коломака через наше село дорога в город? П е т р о. Я нарошне прийшов сюда з ним побачитись.  

Выборный и возный уходят.  



Явление 4

Петро и Микола.  

П е т р о. Се старший в вашім селі? М и к о л а. Який чорт; він живе тілько тут; бач, возний - так і бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить! П е т р о. А то, другий? М и к о л а. То виборний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда - хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже. П е т р о. Так він штука! Кого ж вони висватали? М и к о л а. Я догадуюсь; тут живе одна бідна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталці возний засватався, бо до неї багато женихів залицялись. П е т р о (в сторону). На Наталці!.. (Успокоясь). Но Наталка не одна на світі. (К Миколе). Так, видно, Наталка багата, хороша і розумна? М и к о л а. Правда, хороша і розумна, а до того і добра; тілько не багата. Вони недавно тут поселились і дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання. П е т р о. Де ж вони перше жили? М й к о л а. В Полтаві. П е т р о (с ужасом). В Полтаві!.. М и к о л а. Чого ж ти не своїм голосом крикнув? П е т р о. Миколо, братику мій рідний! Скажи по правді: чи давно уже Наталка з матір'ю тут живуть і як вони прозиваються? М и к о л а. Як тут вони живуть... (Говорит протяжно, как будто в мислях рассчитывает время), Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смерті Наталчиного батька. П е т р о (вскрикивает). Так він умер! М и к о л а. Що з тобою робиться? П е т р о. Нічого, нічого... Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються? М и к о л а. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка - Наталка.  

Петро всплескивает руками, закрывает ими лицо, опускает голову и стоит неподвижно.  

М и к о л а (бьет себя по лбу и делает знак, как будто что-то отгадал, и говорит), Я не знаю, хто ти, і тепер не питаюся, тілько послухай:  № 14
Вітер віє горою,
Любивсь Петрусь зо мною,
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице біле, чорний ус! (2)
Полюбила Петруся
І сказати боюся,
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице біле, чорний ус! (2)
А за того Петруся
Била мене матуся,
Ой, лихо, не Петрусь... (2)
Де ж блукає мій Петрусь,
Що і досі не вернувсь?
Ой, лихо, не Петрусь... (2)
Я хоть дівка молода,
Та вже знаю, що біда.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице біле, чорний ус! (2)

А що, може, не одгадав? (Обнимает Петра). П е т р о. Так, угадав!.. Я - той нещасний Петро, якому Наталка припівала сю пісню, якого вона любила і обіщала до смерті не забути, а тепер... М и к о л а. Що ж тепер? Іще ми нічого не знаємо, може, і не її засватали. П е т р о. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив мені, що ти їх родич, чи не можна тобі довідаться о сватанні Наталки? Нехай буду знати свою долю. М и к о л а. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз піду і все розвідаю. Та скажи мені, чи говорити Наталці, що ти тут? П е т р о. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати і сохнути з печалі. Нащо їй вспоминати об тім, якого так легко забула! М и к о л а. Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Подожди ж мене тут. (Уходит к Терпилихе).  



Явление 5

Петро (один).  

Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому  нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сосідові все удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все як одрізано. (Поет).  № 15
У сосіда хата біла,  
У сосіда жінка мила,  
А у мене ні хатинки,    | (2) 
Нема щастя ані жінки. |
_
За сосідом молодиці,  
За сосідом і вдовиці,  
I дівчата поглядають, -    | (2) 
Всі сосіда полюбляють.   |   
_
Сосід ранше мене сіє, -  
У сосіда зеленіє,  
А у мене не орано      | (2)  
І нічого не сіяно.         |
_
Всі сосіда вихваляють,  
Всі сосіда поважаюсь;
А я марно часи трачу,        | (2)
Один в світі - тілько плачу. |

Во время пения Макогоненко выходит на сцену, слушает и по окончании подходит к Петру и говорит.  Явление 6


Петро и выборный.  

В ы б о р н ы й. Ти, небоже, і співака добрий. П е т р о. Не так, щоб дуже - от аби-то. В ы б о р н ы й. Скажи ж мені, відкіль ти ідеш, куда і що ти за чоловік? П е т р о. Я собі бурлака; шукаю роботи по всіх усюдах і тепер іду в Полтаву. В ы б о р н ы й. Де ж ти бував, що ти видав і що чував? П е т р о. Довго буде все розказовати. Був я і у моря; був на Дону, був на лінії, заходив і в Харков. В ы б о р н ы й. І в Харкові був? Лепський то десь город? П е т р о. Гарний город; там всього доброго єсть, я і в театрі був. В ы б о р н ы й. Де? В театрі? А що се таке театр, город чи містечко? П е т р о. Ні, се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туда ввечері з'їжджаються пани і сходяться всякі люди, хто заплатити може, і дивляться на комедію. В ы б о р н ы й. На комедію (знак удивления.) Ти ж бачив, пане брате, сю комедію, яка вона? П е т р о. І не раз бачив. Се таке диво - як побачиш раз, то і вдруге схочеться.  

Явление 7

Те же и возный.  



В о з н ы й. Що ти тут, старосто мій, - теє-то як його - розглагольствуєш з пришельцем? В ы б о р н ы й. Та тут диво, добродію; сей парняга був у театрі та бачив і комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили. В о з н ы й. Комедія, сиріч, лицедійство. (К Петру). Продолжай, вашець... П е т р о. На комедії одні виходять - поговорять, поговорять та й підуть; другі вийдуть - те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б'ються, стріляються, колються і умирають. В ы б о р н ы й. Так таке то комедія? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смерті; нехай їй всячина!.. В о з н ы й. Они не убиваються і не умирають - теє-то як його - настояще, а тілько так удають іскусно і прикидаються мертвими. О, якби справді убивалися, то б було за що гроші заплатити! В ы б о р н ы й. Так се тілько гроші видурюють! Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство? В о з н ы й. Не лицемірство, а лицедійство. В ы б о р н ы й. Ну, ну! Лицедійство... П е т р о. Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько. В ы б о р н ы й. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили. П е т р о. Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова. В ы б о р н ы й. Москаль? Нічого ж і говорити! Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою. П е т р о. Климовський був письменний, компоновав пісні і був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталії з шведами під нашою Полтавою. В о з н ы й. В полку пана Кочубея? Но в славнії полтавськії времена - теє-то як його - Кочубей не бил полковником і полка не іміл; ібо і пострадавший от ізверга Мазепи за вірность к государю і отечеству Василій Леонтійович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником. В ы б о р н ы й. Так се так не во гнів сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога і вас. В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту. П е т р о. Там і Іскру почитують. В о з н ы й. Іскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським і пострадал вмісті з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталії; то думать треба, що і полк не ему принадлежал во врем'я сраженія при Полтаві. П е т р о. Там Прудиуса і писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нібито царську казну затаїли. В о з н ы й. О, се діло возможне і за се сердиться не треба. В сім'ї не без виродка - теє-то як його. Хіба єсть яка земля, праведними Іовами населена? Два плута в селі і селу безчестям не роблять, а не тілько цілому краєві. В ы б о р н ы й. От то тілько нечепурне, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір'я нашого. Коли не піп... В о з н ы й (перебивая). Полно, довольно, годі, буде балакати. Тобі яке діло до чужого хисту? Ходім лиш до будущої моєї тещі. (Уходят.)  

Явление 8

Петро (один).  

Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! І коли сам бог благословив мої труди, Наталка тогді достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Поет).  № 16
Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,
Та з Дону додому, та сів над водою.
Сівши над водою, проклинає долю:
Ой доле, ти, доле, доле моя злая!
_
Доле моя злая, чом ти не такая!
Чом ти не такая, як доля чужая?
Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,
І що мені миле, і те однімаєш.
_
Не спасибі долі, коли козак в полі,
Бо коли він в полі, тогді він на волі.
Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мні в поле,
Тогді б ти згадала, кого обижала.

Явление 9

Петро и Микола.  

П е т р о. А що, Миколо! яка чутка? М и к о л а. Не успів нічого і спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюда вийти. П е т р о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу? М и к о л а. Я кликну тебе, коли треба буде.  

Петро прячется  



Явление 10

Микола и Наталка.  

Н а т а л к а (выходя поспешно). Що ти хотів сказати мені Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються. М и к о л а. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного? Н а т а л к а (печально). Посватана... Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом. М и к о л а. Ну, що ж? Возний - не взяв його враг - завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже? Н а т а л к а (с упреком). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав. його, пожалів би і мене, і його. М и к о л а. Петра? (Поет). Що за того Петруся
Била мене матуся.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице біле, чорний ус.

Н а т а л к а (заплакав). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Помолчав, указывает на реку). Бачиш Ворскло?.. Або там, або ні за ким. М и к о л а (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш. Н а т а л к а. Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і совсім не тим став, що був. М и к о л а. Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер. Н а т а л к а. Ти чорт знаєть що верзеш, піду лучче додому. (Хочет уйти). М и к о л а (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв'яжись од мене. Н а т а л к а. Говори ж - що такеє? М и к о л а. Хочеш бачити Петра? Н а т а л к а. Що ти? Перехрестись! Де б то він взявся? М и к о л а. Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного. Н а т а л к а. Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана... Та ти обманюєш!.. М и к о л а. Не обманюю - приглядайся! Петре, явись!  

Наталка при появлении Петра вскрикивает: "Петро!" Петро вскрикивает: "Наталка!", оба стремятся друг к другу, обнимаются. Немая сцена.  

М и к о л а (поет), Поблукавши, мій Петрусь


До мене оп'ять вернувсь.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице біле, чорний ус.

П е т р о. Наталко! В який час тебе я встрічаю!.. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись. Н а т а л к а. О Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе - божусь... М и к о л а (перебивает). Об любові поговорите другим разом, ліпшим часом; а тепер поговоріте, як з возним розв'язаться. Н а т а л к а. Не довго з ним розв'язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду! П е т р о. Чи добре так буде? Твоя мати... Н а т а л к а (перебивает). Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися. П е т р о. Возний - пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір'ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам. Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив! П е т р о. Я одинаковий, як тогді був, так і тепер, і скажу тобі, що і мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного. М и к о л а. Трохи Петро неправду говорить. Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоть би я і пропала. От яка тепер правда на світі!  № 17


Н а т а л к а.
Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш,
Перед нею мене, бідну, за любов осудиш.
_
П е т р о.
Я другої не полюбив і любить не буду,
Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.
_
О б а  в м е с т е.
_
Н а т а л к а
Коли б любив по-прежньому,
То б не мав цураться;
Не попустив свою милу
Другому достаться.
_
П е т р о
Люблю тебе по-прежньому,
Не думав цураться;
Не попущу мою милу
Другому достаться.
_
Н а т а л к а.
Я жизнь свою ненавиджу, з серцем не звладію,
Коли Петро мій не буде, то смерть заподію.
_
П е т р о.
Коли вірно Петра любиш, так живи для його,
Молись богу, моя мила, не страшись нікого.
_
О б а.
Бог поможе серцям вірним пережити муки;
Душі наші з'єдинились, з'єдинить і руки.

М и к о л а. Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде. Н а т а л к а. Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати - не мачуха, не схоче своєї дитини погубити. П е т р о. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя. Н а т а л к а. Петре! Любиш ти мене? П е т р о. Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе. Н а т а л к а. Дай же мені свою руку! (Взявши руки). Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя. М и к о л а. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує. (К Наталке). За се заспіваю тобі пісню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно і без тебе славне. (Поет).  № 18


Ворскло річка
Невеличка,
Тече здавна,
Дуже славна
Не водою, а войною,
Де швед поліг головою.
_
Ворскло зріло
Славне діло:
Як цар білий,
Мудрий, смілий,
Побив шведську вражу силу
І насипав їм могилу.
_
Козаченьки
З москалями
Потішились
Над врагами,
Добре бившись за Полтаву
Всій Росії в вічну славу!

П е т р о. Отже ідуть... М и к о л а. Кріпись, Петре, і ти, Наталко!.. Наступає хмара, і буде великий грім.  



Явление 11

Те же, возный, выборный и Терпилиха.  



В ы б о р н ы й. Що ви тут так довго роздабарюєте? В о з н ы й. О чем ви - теє-то як його -- бесідуєте? Т е р п и л и х а (увидя Петра). Ох, мені лихо! Н а т а л к а. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро. Т е р п и л и х а. Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара!  П е т р о. Ні, се не мара, а се я - Петро, і тілом, і душею. В о з н ы й (к виборному). Що се за Петро? В ы б о р н ы й. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчпн любезний, пройдисвіт, ланець. В о з н ы й (к Петру). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б - теє-то як його - убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній. Н а т а л к а. Почому ж він лишній? Т е р п и л и х а. І відомо - лишній, коли не в час пришов хати холодити. П е т р о. Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з богом те, що начали. Н а т а л к а. Не так-то легко можна окончпти те, що вони начали. В о з н ы й. А по какой би то такой резонной причині? Н а т а л к а. А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію. В о з н ы й. Однако ж, вашеці проше, ви рушники подавали, сиріч - теє-то як його - ти одружилася зо мною. Н а т а л к а. Далеко іще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нічого не значать. В о з н ы й (к Терпилихе). Не прогнівайся, стара. Дочка твоя - теє-то як його - нарушаеть узаконенний порядок. А понеже рушники і шовковая хустка суть доказательства добровольного і непринужденного єя согласія бить моєю сожительницею, то в таковом припадкі станете пред суд, заплатите пеню і посидите на вежі. В ы б о р н ы й. О, так! так! Зараз до волосного правленія та і в колоду. Т е р п и л и х а (со страхом). Батечки мої, умилосердітесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжіте і до вінця ведіте. Н а т а л к а. Не докажуть вони сього. Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду. М и к о л а. Що то тепер скажуть? В ы б о р н ы й. От вам і Полтавка! Люблю за обичай! Т е р п и л и х а. Вислухайте мене, мої ріднії! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою і смілою; а як прийшов сей (указывает на Петра) шибеник, пройдисвіт, то і Наталка обезуміла і зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите відсіль сього голодрабця, то я не ручаюсь, щоб вона і мене послухала. В о з н ы й  и  В ы б о р н ы й (вместе). Вон, розбишако, із нашого села зараз... І щоб твій і дух не пах! А коли волею не підеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.  Т е р п и л и х а. Зслизни, маро! П е т р о. Утихомиртесь на час і вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те і богу, і людям ізвісно; но щоб я Наталку одговорьовав іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім'ї - нехай мене бог накаже! Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки! (Отворачивается й утирает слезы. Все показывают вид участия в горести Петра, даже и возный). Т е р п и л и х а (в сторону). Добрий Петро! Серце моє против волі за його вступається!  

Наталка плачет, возный рассуждает.  



В ы б о р н ы й. Що не говори, а мені жаль його. М и к о л а. На чім то все се окошиться? В о з н ы й (Петру). Ти, вашець, - теє-то як його - куда тепер помандруєш? П е т р о. Я ішов в Полтаву, но тепер піду так, щоб ніколи сюда не вертатись... Іще пару слов скажу Наталці. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву і для тебе в дальніх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли і згодовалися вкупі у твоєї матері, ніхто не воспретить мені почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив - все твоє: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги). Щоб пан возний ніколи не попрекнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду. Н а т а л к а. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут! (Показывает на сердце). Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші... І моїй жизні конець недалеко... (Склоняется на плечо Петру). Т е р п и л и х а (подбегает и обнимает Петра). Петре! Н а т а л к а (обнимая Петра, говорит матери). Мамо! Кого ми теряємо! М и к о л а (виборному). А тобі як він здається? В и б о р н ы й. Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив! В о з н ы й (вышед вперед на сцену). Размишлял я предовольно, і нашел, что великодушной поступок всякії страсті в нас пересиливаєть. Я - возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на нижеслідующеє... (К Терпилихе). Ветхая деньми! благословиши лі на благоє діло? Т е р п и л и х а. Воля ваша, добродію! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.  В о з н ы й. Добрий Петре і бойкая Наталко! Приступіте до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит). Благослови дітей своїх щастям і здоров'ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною. (К зрителям). Поєліку же я - возний, то по привілегії, Статутом мні наданой, заповідаю всім: "Где два б'ються - третій не мішайсь!" і твердо пам'ятовать, що насильно милим не будеш. П е т р о  и  Н а т а л к а (когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, а по окончании говорят). Мати наша рідная, благослови нас! Т е р п и л и х а. Бог з'єднаєть вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію... М и к о л а. От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються. В ы б о р н ы й. Наталка - по всьому полтавка, Петро - полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії. П е т р о. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвшце добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю. Н а т а л к а. Коли кого любиш, того нічого не забудеш.  №19
Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
_
Коло мене хлопці в'ються
І за мене часто б'ються,
Но я люблю Петра дуже,
А до других мні байдуже.
_
Мої подруги пустують
І зо всякими жартують,
А я без Петра скучаю
І веселості не знаю.
_
Я з Петром моїм щаслива,
І весела, і жартлива,
Я Петра люблю душею,
Він один владієть нею.
_
Х о р
Начинаймо веселиться,
Час нам сльози осушити;
Доки лиха нам страшиться,  |  (2)
Не до смерті ж в горі жити.   |
_
Нехай злії одні плачуть,
Бо недобре замишляють;
А полтавці добрі скачуть,  |  (2)
Не на зло другим гуляють.| 
_
Коли хочеш буть щасливим,
То на бога полагайся;
Перенось все терпеливо  |  (2)
І на бідних оглядайся.       |

 
1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка