Іван Петрович Котляревський Наталка Полтавка



Сторінка3/4
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.51 Mb.
1   2   3   4

Явление 4

Петро и Микола.


П е т р о. Се старший в вашім селі?

М и к о л а. Який чорт; він живе тілько тут; бач, возний - так і бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!

П е т р о. А то, другий?

М и к о л а. То виборний Макогоненко; чоловічок і добрий був би, так біда - хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

П е т р о. Так він штука! Кого ж вони висватали?

М и к о л а. Я догадуюсь; тут живе одна бідна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталці возний засватався, бо до неї багато женихів залицялись.

П е т р о (в сторону). На Наталці!.. (Успокоясь). Но Наталка не одна на світі. (К Миколе). Так, видно, Наталка багата, хороша і розумна?

М и к о л а. Правда, хороша і розумна, а до того і добра; тілько не багата. Вони недавно тут поселились і дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання.

П е т р о. Де ж вони перше жили?

М й к о л а. В Полтаві.

П е т р о (с ужасом). В Полтаві!..

М и к о л а. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

П е т р о. Миколо, братику мій рідний! Скажи по правді: чи давно уже Наталка з матір'ю тут живуть і як вони прозиваються?

М и к о л а. Як тут вони живуть... (Говорит протяжно, как будто в мислях рассчитывает время), Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смерті Наталчиного батька.

П е т р о (вскрикивает). Так він умер!

М и к о л а. Що з тобою робиться?

П е т р о. Нічого, нічого... Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?

М и к о л а. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка - Наталка.


Петро всплескивает руками, закрывает ими лицо, опускает голову и стоит неподвижно.
М и к о л а (бьет себя по лбу и делает знак, как будто что-то отгадал, и говорит), Я не знаю, хто ти, і тепер не питаюся, тілько послухай: 
№ 14

Вітер віє горою,

Любивсь Петрусь зо мною,

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус! (2)

Полюбила Петруся

І сказати боюся,

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус! (2)

А за того Петруся

Била мене матуся,

Ой, лихо, не Петрусь... (2)

Де ж блукає мій Петрусь,

Що і досі не вернувсь?

Ой, лихо, не Петрусь... (2)

Я хоть дівка молода,

Та вже знаю, що біда.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус! (2)
А що, може, не одгадав? (Обнимает Петра).

П е т р о. Так, угадав!.. Я - той нещасний Петро, якому Наталка припівала сю пісню, якого вона любила і обіщала до смерті не забути, а тепер...

М и к о л а. Що ж тепер? Іще ми нічого не знаємо, може, і не її засватали.

П е т р о. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив мені, що ти їх родич, чи не можна тобі довідаться о сватанні Наталки? Нехай буду знати свою долю.

М и к о л а. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз піду і все розвідаю. Та скажи мені, чи говорити Наталці, що ти тут?

П е т р о. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати і сохнути з печалі. Нащо їй вспоминати об тім, якого так легко забула!

М и к о л а. Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Подожди ж мене тут. (Уходит к Терпилихе).


Явление 5

Петро (один).


Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тогді і любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копійку, спішив, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; но вмісто багатого батька найшов мать і дочку в бідності і без помощі. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому  нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сосідові все удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все як одрізано. (Поет). 
№ 15

У сосіда хата біла,  

У сосіда жінка мила,  

А у мене ні хатинки,    | (2) 

Нема щастя ані жінки. |

_

За сосідом молодиці,  



За сосідом і вдовиці,  

I дівчата поглядають, -    | (2) 

Всі сосіда полюбляють.   |   

_

Сосід ранше мене сіє, -  



У сосіда зеленіє,  

А у мене не орано      | (2)  

І нічого не сіяно.         |

_

Всі сосіда вихваляють,  



Всі сосіда поважаюсь;

А я марно часи трачу,        | (2)

Один в світі - тілько плачу. |
Во время пения Макогоненко выходит на сцену, слушает и по окончании подходит к Петру и говорит. 

Явление 6

Петро и выборный.


В ы б о р н ы й. Ти, небоже, і співака добрий.

П е т р о. Не так, щоб дуже - от аби-то.

В ы б о р н ы й. Скажи ж мені, відкіль ти ідеш, куда і що ти за чоловік?

П е т р о. Я собі бурлака; шукаю роботи по всіх усюдах і тепер іду в Полтаву.

В ы б о р н ы й. Де ж ти бував, що ти видав і що чував?

П е т р о. Довго буде все розказовати. Був я і у моря; був на Дону, був на лінії, заходив і в Харков.

В ы б о р н ы й. І в Харкові був? Лепський то десь город?

П е т р о. Гарний город; там всього доброго єсть, я і в театрі був.

В ы б о р н ы й. Де? В театрі? А що се таке театр, город чи містечко?

П е т р о. Ні, се не город і не містечко, а в городі вистроєний великий будинок. Туда ввечері з'їжджаються пани і сходяться всякі люди, хто заплатити може, і дивляться на комедію.

В ы б о р н ы й. На комедію (знак удивления.) Ти ж бачив, пане брате, сю комедію, яка вона?

П е т р о. І не раз бачив. Се таке диво - як побачиш раз, то і вдруге схочеться.




Явление 7

Те же и возный.


В о з н ы й. Що ти тут, старосто мій, - теє-то як його - розглагольствуєш з пришельцем?

В ы б о р н ы й. Та тут диво, добродію; сей парняга був у театрі та бачив і комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили.

В о з н ы й. Комедія, сиріч, лицедійство. (К Петру). Продолжай, вашець...

П е т р о. На комедії одні виходять - поговорять, поговорять та й підуть; другі вийдуть - те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються, б'ються, стріляються, колються і умирають.

В ы б о р н ы й. Так таке то комедія? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смерті; нехай їй всячина!..

В о з н ы й. Они не убиваються і не умирають - теє-то як його - настояще, а тілько так удають іскусно і прикидаються мертвими. О, якби справді убивалися, то б було за що гроші заплатити!

В ы б о р н ы й. Так се тілько гроші видурюють! Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?

В о з н ы й. Не лицемірство, а лицедійство.

В ы б о р н ы й. Ну, ну! Лицедійство...

П е т р о. Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.

В ы б о р н ы й. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили.

П е т р о. Співали московські пісні на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.

В ы б о р н ы й. Москаль? Нічого ж і говорити! Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою.

П е т р о. Климовський був письменний, компоновав пісні і був виборний козак: служив в полку пана Кочубея на баталії з шведами під нашою Полтавою.

В о з н ы й. В полку пана Кочубея? Но в славнії полтавськії времена - теє-то як його - Кочубей не бил полковником і полка не іміл; ібо і пострадавший от ізверга Мазепи за вірность к государю і отечеству Василій Леонтійович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.

В ы б о р н ы й. Так се так не во гнів сказати: буки-барабан-башта, шануючи бога і вас.

В о з н ы й. Великая неправда виставлена пред очі публичності. За сіє малоросійськая літопись вправі припозвать сочинителя позвом к отвіту.

П е т р о. Там і Іскру почитують.

В о з н ы й. Іскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським і пострадал вмісті з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталії; то думать треба, що і полк не ему принадлежал во врем'я сраженія при Полтаві.

П е т р о. Там Прудиуса і писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нібито царську казну затаїли.

В о з н ы й. О, се діло возможне і за се сердиться не треба. В сім'ї не без виродка - теє-то як його. Хіба єсть яка земля, праведними Іовами населена? Два плута в селі і селу безчестям не роблять, а не тілько цілому краєві.

В ы б о р н ы й. От то тілько нечепурне, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду ні краю і не знавши обичаїв і повір'я нашого. Коли не піп...

В о з н ы й (перебивая). Полно, довольно, годі, буде балакати. Тобі яке діло до чужого хисту? Ходім лиш до будущої моєї тещі. (Уходят.)


1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка