Іващенко Юлія Сергіївна



Скачати 175.6 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір175.6 Kb.
Іващенко Юлія Сергіївна.

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

3 курс відділення «Міжнародне право»

Вирішення.

Завдання 1. Критично проаналізуйте твердження.

"В сучасних умовах ведення бізнесу в Україні суди обґрунтовано вимагають від контрагента компанії більш ретельної, ніж передбачено законом, перевірки повноважень виконавчого органу компанії, з якою контрагент укладає договір. Українське корпоративне право спрямоване на захист інтересів контрагентів і тому дозволяє їм покладатися лише на офіційно оприлюднену інформацію про обмеження повноважень виконавчого органу компанії. Тим не менш суди цілком виправдано ухиляються від застосування цього положення закону, надаючи більшого захисту компанії (а не її контрагенту), якщо виконавчий орган компанії свідомо перевищує надані йому статутом компанії повноваження".

Відповідь. У самому твердженні простежується певна суперечність. Насправді і аналіз судової практики, зосереджений в рекомендаціях Вищого господарського суду та постановах Пленуму Верховного Суду України,  і вирішення окремих справ у касаційних інстанціях підводить до цілком логічного висновку: не існує колізії між спрямованістю корпоративного права України на захист інтересів контрагентів,  шляхом дозволу їм покладатися на офіційно оприлюднену інформацію та між необхідністю перевіряти повноваження виконавчого органу контрагента при укладенні правочину. Практика Вищого господарського суду та Верховного Суду не ухиляється від застосування положення закону, а лише конкретизує його застосування.

Твердження містить слова «якщо виконавчий орган компанії свідомо перевищує надані йому статутом повноваження», отже в ситуації, що розглядається, обмеження повноваження прямо передбачається в статуті, а не інших внутрішніх актах організації. За таких умов суд цілком виправдано може визнати договір недійсним, не порушуючи норму ст. 92 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що обмеження повноважень щодо представництва не діють для контрагента, якщо він не знав або не міг знати про них.

Вся проблема полягає в правильному розумінні на перший погляд оціночного поняття «знання про обмеження повноваження представницького органу компанії», яке є загальним, але за роки судової практики набрало досить конкретного змісту у зв’язку з виникненням необхідності спеціального врегулювання. Будемо розглядати ситуацію по відношенню до господарського товариства, оскільки воно найбільш відповідє тлумаченню слова «компанія» в завданні.


  1. Пункт 9.1. Роз’яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/618 від 06.11.2000 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» визначає, що припущення про те,  що сторона,  з якою укладено угоду,  знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної  особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

О
*Абзац  11 част. 2 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».
тже, укладаючи договір з представником юридичної особи, контрагент повинен перевіряти наявність у його повноваженнях обмежень. Повноваження виконавчого органу можуть визначатися установчими документами та актами уповноваженого органу юридичної особи (накази про призначення на посаду, контракти з керівником, ін.). Однак контрагент не завжди має можливість ознайомитися з внутрішніми документами організації, які не підлягають обов’язковому опублікуванню, натомість установчі документи є відкритою інформацією, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців*. Отже, якщо обмеження встановлені установчими документами, зареєстрованими у встановленому законом порядку, контрагент вважається таким, що зобов’язаний їх перевіряти при укладенні договору. А це вважається офіційно оприлюдненою інформацією, тому колізія закону і практики відсутня.

 Стаття 92 ЦК України визначає презумпцію наявності повноваження на здійснення дієздатності. Тому для укладення угод він не потребує довіреності. Якщо статутом передбачено, що для здійснення окремих правочинів необхідний дозвіл наглядової ради чи загальних зборів, то контрагент повинен вимагати від керівника наявність довіреності чи відповідного рішення колегіального органу товариства на здійснення цього правочину або наступного схвалення колегіальним органом. Саме цим правилом керувався Вищий господарський суд при винесенні Постанови у Справі № 5/6 від 8.02.2007 р. Дане обмеження було визначено статутом, що є відкритою інформацією (офіціне оприлюднення – один зі способів існування відкритої інформації - Закон України «Про інформацію»), тому контрагент відповідно до закону міг перевірити обсяг повноважень виконавчого органу.



  1. Якщо звернутися до наукових праць, правознавцями визначено ще один випадок, коли контрагент знає і за всіма обставинами повинен знати про наявність обмеження повноважень виконавчого органу, хоча вони і не передбачені в статуті**. Коментар до ЦК України за редакцією Харитонова Є.О. також містить посилання на таку обставину. Третя особа має визнаватись такою, що знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень відповідного органу товариства, у  випадках коли надані інші докази, які підтверджують, що третя особа під час вчинення оспорюваного правочину знала про обмеження, які встановлені для виконавчого органу чи наглядової ради юридичної особи на здійснення дієздатності останньої. Роз’яснення № 02-5/618 від 06.11.2000 р. Вищого арбітражного суду закріпило можливий варіант таких правовідносин: продавець, укладаючи договір,  підписаний  генеральним  директором акціонерного    товариства,    знає   про   відповідні   обмеження повноважень,  оскільки є акціонером товариства  і  брав  участь  у загальних зборах, якими затверджено статут. Ця обставина логічно випливає зі ст. 92 ЦК України, а тому обґрунтовано може бути причиною недійсності договору.

  1. Сучасна практика укладення договорів виходить з того, що стандартне формулювання в договорі "в особі директора, який діє на підставі статуту" означає обов'язок іншої сторони ознайомитись з статутом контрагента і вона вважається такою, що за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, які можуть бути передбачені в статутних документах. Іншою практичною проблемою може бути ситуація, коли керівник  юридичної особи мав відповідні повноваження,  але у тексті  угоди  помилково  відсутні вказівки на те,  що її укладено від імені юридичної особи. Відповідно до пункту 9.3 Роз’яснення № 02-5/618 від 06.11.2000 р. Вищого арбітражного суду сама лише ця обставина  не  може  бути  підставою  для  визнання  угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи. Отже, практичні формальні моменти укладення договорів з виконавчим органом також відсилають до статутних положень юридичної особи, що не суперечить ст.92,  ст. 241 ЦК України.

  2. Контрагент також не може посилатися на незнання обмеження щодо представництва юридичної особи, якщо воно визначено безпосередньо законом***. Так, рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить більше, ніж розмір статутного фонду товариства, приймається загальними зборами – ст. 41 Закону України «Про господарські товариства».


*Фролов Валерій Дмитрович. Правочиноздатність юридичної особи та її здійснення за цивільним законодавством України (цивілістичний аспект) 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. - О., 2004.

**Проблемні питання застосування Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А. Г., Ротаня В. Г. - К.: Реферат, 2005. - С. 57.

*** Пункт 38 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» №13 від  24.10.2008 р.

 



Стаття 97 ЦК України дублює це положення, однак зменшує розмір суми, на яку укладається договір без рішення загальних зборів до менше ніж 50% розміру статутного фонду. Щодо акціонерних товариств, то існує спеціальна норма, що визначає обмеження правомочності виконавчого органу щодо значних правочинів - щодо яких у членів виконавчого або іншого органу товариства є заінтересованість, та якщо ринкова вартість майна або послуг,  що є предметом правочину,  становить від 10 до  25%  вартості  активів  за  даними  останньої річної фінансової   звітності  товариства*. Таким чином у наведених прикладах суди обґрунтовано надають захист компанії, а не контрагенту, виходячи з вимог закону.

  1. Відповідно до ст.65 Господарського кодексу України з керівником може бути укладено договір (контракт), у якому визначаються  його права, обов'язки, відповідальність, обмеження в повноваженнях. Пункт 1.12 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду  від 28.12.2007 р. N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» підтверджує норму ст. 62 Закону «Про господарські товариства» про те, що повноваження виконавчого органу перш за все визначаються законом та установчими документами. Тому оспорювати угоду лише на підставі обмеження правомочності, визначеного в контракті, можливо лише за умови наявності в статуті вказівки на можливість такого обмеження.



  1. Можливий і такий варіант, коли контрагент не має права на здійснення правочину від імені товариства взагалі за відсутністю у нього повноважень виконавчого органу в наслідок недійсності рішення загальних зборів про його призначення. На перший погляд у такому випадку слід керуватися ст. 241 ЦК України про недійсність правочину при відсутності повноважень контрагента, при чому ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України спрощує порядок доказування у зв’язку з відсутністю необхідності доказування фактів, раніше встановлених господарським судом.  Однак у цьому випадку істотно обмежуються права третіх осіб, передбачені ст.92 ЦК України, оскільки вони не можуть жодним чином знати про відсутність повноважень виконавчого органу, оскільки визнання рішення загальних зборів недійсним відбувається після факту укладення договору. Президія Вищого господарського суду України, підсумовуючи судову практику і посилаючись на ст.92 ЦК України, стала на сторону третьої сторони, визначивши, що недійсність рішення загальних зборів про обрання керівника господарського товариства не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цим керівником від імені товариства**.   



  1. Щодо питання повноважень виконавчого органу у разі закінчення строку, на який його було обрано, повноваження посадових осіб товариства припиняються їх переобранням***. Тому угоди укладені до обрання нового складу виконавчого органу не можуть оспорюватися на підставі відсутності у контрагента повноважень за ст.241 ЦК України. Отже, ці правовідносини будуть регулюватися спеціальною нормою, визначена судовою практикою в корпоративних спорах.

 
*Статті 70, 71 Закону України «Про акціонерні товариства» - Із змінами, внесеними згідно із Законами  N 2154-VI ( 2154-17 ) від 27.04.2010.

* Пункт 2.17 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 р. N 04-5/14.

***Пункт 41 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» №13 від  24.10.2008 р.

 

 







  1. Інша ситуація, в якій виявляється спрямованість українського законодавства на захист інтересів контрагентів, пов’язана з внесенням змін до установчих документів товариства. Частина 5 ст. 89 ЦК України вказує на те, що зміни до установчих документів юридичної особи набувають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Тому до дня реєстрації відомості про зміни є такими, що не являються офіційно оприлюдненими, а відтак контрагент вважається таким, що виправдано може не знати про обмеження повноважень виконавчого органу. Однак в протилежному випадку законодавство також стоїть на стороні контрагента: якщо контрагент діяв з урахуванням змін, що не були зареєстровані на момент здійснення правочину, товариство у відносинах з ним не може посилатися на відсутність реєстрації.



  1. На практиці при укладенні договорів представником без належних на те повноважень виникла проблема визначення суб’єкта, який повинен здійснювати правочин до його затвердження загальними зборами товариства.  Судова практика виробила вирішення цього питання, розмежувавши поняття виключної компетенції щодо затвердження договорів та права на укладення договорів. Тому,  якщо  господарським  судом буде з'ясовано, що установчими документами товариства право виконавчого органу на укладення  договору не обмежено, тобто такий орган підписав  договір  без  порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт  незатвердження  договору після його підписання, якщо така необхідність передбачена статутом, не може бути підставою для визнання договору недійсним*. Однак він набирає сили лише з моменту затвердження загальними зборами. Різниця відмови від такого затвердження від наступного несхвалення договору, укладеного з перевищенням повноважень, полягає в наслідках – в моменті виникнення прав та обов’язків сторін, відповідальності (або її відсутності) виконавчого органу за перевищення повноважень.



  1. Судова практика вирішення спорів з даного питання йде шляхом наближення до духу закону - ст. 92 ЦК України щодо захисту інтересів контрагентів. Так Пункт 42 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» №13 від  24.10.2008 р. підкреслює необхідність при визнанні договору недійсним доводити, що третя особа могла знати про наявність обмежень повноважень контрагента. Це положення визнано гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці. Зокрема, Постанова посилається на Першу директиву 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 р. Хоча Директива ЄС не є джерелом права в Україні, однак Верховний суд вказав на неї з метою надання авторитету нормі, що підтверджена правовою концепцією у світовій практиці.

В
* Пункт 9.4 Роз’яснення Вищого арбітражного суду № 02-5/618 від 06.11.2000 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними».

** Полковников Г.В. Английское право о компаниях: закон и практика: Учеб. пособие. М.: НИМП, 1999.


ідтак, якщо звернутися до законодавства європейських країн, то для нього взагалі характерне санкціонування виконавчому органу необмеженого обсягу повноважень щодо представництва. Допускається, що такі обмеження повноважень випливають із закону. Для доведення знання контрагента про обмеження не достатньо самого лише опублікування статуту. У Франції, Угорщині, Словаччині, Чехії обмеження правомочності виконавчого органу не діє щодо третіх осіб, в Німеччині взагалі заборонено встановлювати обмеження повноважень правління, в країнах англо-саксонської правової сім’ї правомірність дій посадової особи юридичної особи визначається у кожному випадку окремо**. Така позиція європейських законодавців пов’язана з концепцією переходу до домінування виконавчого органу над загальними зборами задля підвищення ефективності управління.

Українське законодавство поки що не може  дозволити собі перехід на такий рівень корпоративної культури, оскільки лібералізація контролю за діяльністю виконавчого органу, як свідчить практика, може призвести до значних зловживань з боку його посадових осіб. Вітчизняний закон на сьогодні відповідає умовам цивільного обігу та потребам при вирішенні спорів судами в Україні.



Висновок. Як підсумок варто зазначити, що судова практика на противагу твердженню, зазначеного в завданні, достатньо успішно деталізує положення чинного законодавства відповідно до сучасних умов ділового обігу. Українське корпоративне право на рівні захищає інтереси контрагентів, однак і судова практика, вимагаючи в деякому обсязі перевірку повноважень виконавчого органу товариства, не виходить за межі встановлені законом.

 

Завдання 2. Чи погоджуєтесь ви з наступним твердженням:



"Корпоративне законодавство України вимагає від товариств підтримувати на певному рівні розмір їх акціонерного капіталу (так званий balance sheet test). Однак якщо для цілей визначення акціонерного капіталу не враховувати суми емісійного доходу, така вимога фактично позбавляється сенсу".

Відповідь.

Не можливо погодитися з даним твердженням, оскільки вимога підтримувати на певному рівні розмір власного капіталу існує незалежно від сум емісійного доходу. Ця вимога пов’язана саме з цілями визначення власного капіталу, його функціями. Емісійний дохід – це лише одне з можливих джерел поповнення власного капіталу до рівня статутного.



  1. У своєму твердженні я свідомо використала поняття «власний капітал», так як balance sheet – це по суті власний капітал товариства*, який являє собою різницю між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань**. Взагалі не існує юридичного визначення поняття «акціонерний капітал». Концептуальне економічне визначення наближається до поняття «статутний капітал»***. Однак статутний капітал – це вартість вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання акцій, яка фіксується у статуті. Товариства зобов’язані підтримувати розмір чистих активів на рівні не меншому, ніж статутний капітал – ст.155 Цивільного кодексу України. Поняття «чисті активи» і «власний капітал» є тотожними відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс"(далі за текстом – П(с)БО). Отже, товариства підтримують розмір саме чистих активів на рівні, не меншому ніж статутний капітал.

  2. У

    ** ст. 14 Закон України «Про акціонерні товариства»



    *** Экономическая энциклопедия / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Экономика. 1999. Экономическая энциклопедия "Политическая экономия" — М., 1979. — Т. 3. —- 623 с.
    другому реченні завдання вираз «цілі визначення акціонерного капіталу» схоже вказує саме на статутний капітал, оскільки емісійний дохід при складанні бухгалтерського балансу за Формою 1 дійсно не враховується до статутного капіталу. Відповідно до п.37 П(с)БО, у рядку Балансу «Статутний капітал» вказується зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском учасників до капіталу підприємства. В той час як емісійний дохід вказується в рядку «Додатковий вкладений капітал». І статутний капітал, і додатковий вкладений відносяться до розряду «Власний капітал».



  1. Основною ціллю статутного капіталу є визначення мінімального розміру майна товариства, який гарантує інтереси кредиторів. Така гарантійна функція реалізовується в разі, якщо для виплати боргів чи покриття збитків вже використано приховані резерви ("Інший додатковий капітал" за П(с)БО), резервний капітал (який повинен формуватися відповідно до ст.14 Закону України «Про господарські товариства» у розмірі не менше 25% від статутного капіталу, чого однак на практиці дуже рідко дотримуються), додатковий капітал (емісійний дохід), а коштів все одно не вистачає. Тоді останнім резервом залишається статутний капітал. Іноді його вивільняють в межах санаційної процедури. Тоді за рахунок зменшення статутного капіталу товариство отримує санаційний прибуток (ст.18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

  2. Однак товариство може використати статутний капітал для погашення боргів і поза межами санаційної процедури. У такому випадку з’являється невідповідність між розміром капіталу, зафіксованого в статуті та розміром чистих активів, яких стає менше. Законом передбачено, що якщо в кінці фінансового року буде виявлено таку невідповідність, товариство зобов'язане ліквідувати її шляхом зменшення статутного капіталу, зареєструвавши відповідні зміни до статуту. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений законом, товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію. Усунення такої невідповідності у цьому разі, а також коли товариство не бажає зменшувати статутний фонд, можливе за рахунок резервного капіталу – резервних фондів, а у разі їх відсутності – емісійного доходу.



  1. У такому разі постає проблема відображення у балансі руху капіталу від резервних ресурсів до статутного фонду. Вона пов’язана з концептуальним розумінням поняття «статутний капітал». П(с)БО розуміє його як зафіксоване в статуті конкретне число, не нижче якого повинна бути сума чистих активів. Однак на практиці це конкретна грошова сума, виручена від продажу акцій, яку товариство може використовувати для своїх потреб, хоча і в екстрених випадках. Отже, якщо ці кошти було використано, можна написати, скільки капіталу реально залишилося на кінець звітного періоду, але це вже буде не фіксована цифра статуту, чого вимагає по суті рядок Балансу. Таким чином Баланс форми №1 містить деякі неточності в розумінні поняття «статутний капітал».



  1. На практиці для уникнення невідповідності в рядку «Статутний капітал», на початок і кінець звітного періоду пишуть те саме число, врахувавши в нього суму, використану для відновлення балансу статутного капіталу і чистих активів з резервних капіталів (можна посилатися на загальний принцип, закріплений у статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік» - превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).



  1. Розглянемо докладніше емісійний дохід (або ажіо) як резервний капітал. Відповідно до п.1.27 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» це сума перевищення надходжень, отриманих емітентом від продажу власних акцій або інших корпоративних прав, над номінальною вартістю таких акцій або інших корпоративних прав. На сьогодні акумулювання емісійного доходу – це один з найвигідніших варіантів поповнення чистих активів акціонерного товариства.

Це пов’язано з тим, що до 2004 та з 2006 року емісійний дохід не включається до валових доходів товариства, і не підлягає оподаткуванню*. Фактично ця норма надає пільгу отримувачу інвестиції (товариству, що емітувало додаткові акції за біржовим курсом) на суму коштів, що надходить йому понад номінал випущеного ним цінного паперу.

  1. Однак, отримання емісійного доходу можливе лише при додатковій емісії акцій – тобто при збільшенні статутного фонду. Якщо емісія здійснюється з метою залучення додаткових внесків для вирівнювання співвідношення розміру статутного фонду та чистих активів, то така емісія можлива лише шляхом приватного розміщення акцій**. Ця норма встановлює певний компроміс, між правом акціонерів за власним бажанням збільшувати розмір статутного фонду та нормою п.2 ст. 155 ЦК, яка забороняє збільшувати статутний капітал для покриття збитків. Зі збільшенням статутного фонду підприємства, коли балансовий курс акцій менший з номінальний, а ціна акції встановлюється курсом вище за номінальну, значніший обсяг ліквідних засобів залучається до товариства. Однак капіталовкладення в такого роду підприємство пов’язане з підвищеним інвестиційним ризиком. Тому закон забороняє можливість розміщення подібних акцій лише в публічному порядку.



  1. Акціонерне товариство для ліквідації невідповідності розміру статутного фонду розміру чистих активів могло б піти і таким шляхом: в певній частині зменшити розмір статутного капіталу шляхом викупу акцій, а потім в певній частині збільшити розмір власного капіталу шляхом акумулювання емісійного доходу. Однак існує законодавча заборона такої комбінації: збільшення статутного капіталу акціонерного товариства у разі наявності викуплених товариством акцій не допускається (ст. 15 Закону України «Про акціонерні товариства»). Дана норма пов’язана з нормою ст. 32 Закону України «Про господарські товариства», де вказано, що викуп акцій товариством можливий лише за рахунок сум, що перевищують статутний капітал. Отже товариство повинно брати один зі спосособів вирівнювання balance sheet - або зменшення статутного фонду або інвестування через емісійний дохід.



  1. Важливо відрізняти дохід від емісії акцій від доходу емісії інших цінних паперів. Лист ДПА від 05.05.2007 р. N 4390/6/15-0316 роз’яснює положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині оподаткування таких видів доходів. Лист визначає, що оподаткуванню не підлягають лише доходи, отримані від різниці номінальної та емісійної ціни при емісії пайових цінних паперів, виходячи з визначення «емісійний дохід», що надається в законі. Боргові цінні папери, зокрема і облігації не дають права на участь в управлінні емітентом (п. 5 ст. 3 та ст. 8 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок"), тому сума перевищення фактичної продажної вартості облігацій над їх номінальною вартістю не може вважатися емісійним доходом. Відтак сума перевищення надходжень, отриманих емітентом при розміщенні облігацій, над номінальною вартістю таких облігацій включається до складу його валового доходу як дохід з інших джерел згідно з пп. 4.1.6 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».


*Пункт 4.2.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

**Стаття 15 Закону України «Про акціонерні товариства».




Висновок. Законодавча вимога підтримувати розмір власного капіталу акціонерного товариства на рівні не меншому, ніж розмір його статутного капіталу продиктована необхідністю мінімального гарантування зобов’язань перед кредиторами. Емісійний дохід у зв’язку з пільговими умовами оподаткування є одним з найкращих способів відновлення балансу між розміром статутного капіталу та розміром власного капіталу. Питання врахування суми емісійного доходу до статутного капіталу в Балансі залежить від розуміння поняття «статутного капіталу» як фіксованої абстарактної суми, що визначена статутом, або як конкретної грошової суми, виручена від продажу акцій. Емісійний дохід – це один з видів резервних капіталів, який у Балансі може заміщувати використані кошти статутного капіталу.

Використані джерела.

  1. Правова Інформаційно-пошукова система «Ліга:Закон». Посилання на норматвино-правові акти знаходяться в тексті.

  2. Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учеб.: Ч. I / Под ред. проф. Р.Л. Нарышкиной. — М., 1983. — С. 176.

  3. Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 1998. – 92с.

  4. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А. Рынок ценных бумаг (теория и практика): Учеб. пособие. —К.: МАУП, 1999.

  5. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник.-К. :Либідь, 1995.-160с.

  6. Нікхбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси / Пер. з анг. В.Ф.Овсієнка та В.Я.Мусієнка.-К.:0снови, 1993. - 383с.



  1. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

  2. Проблемні питання застосування Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А. Г., Ротаня В. Г. - К.: 2005. - С. 57.

  3. Полковников Г.В. Английское право о компаниях: закон и практика: Учеб. по-соб. - М., 1999. - С. 89.

  4. Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д., Нам Г.Г. та ін. Фінанси підприємств – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка