Із грамоти царя Олексія Михайловича Богданові



Скачати 103.32 Kb.
Дата конвертації26.02.2016
Розмір103.32 Kb.
Документ 1. Із грамоти царя Олексія Михайловича Богданові Хмельницькому про згоду взяти Україну під захист (22 червня 1653 р.)

«І ми, великий государ, увірувавши в Бога благою ревністю і побажавши, аби християнська віра у вас не перевелася, але таки виповнювалася і великого пастиря Христа Бога нашого стадо примножувалося, як каже: і буде єдиним стадо і єдиний пастир, — дозволили вас прийняти під нашу царської величності високу руку, тим то й не будете ворогом хреста Христового для притчі і хули. А ратні наші люди за нашим царської величності указом збираються і до ополчення готуються. І для того надіслали ми, великий государю, до вас стольника нашого Федора Обросимовича Лодиженського, щоб вам, гетьману, і всьому Запорізькому війську наша царська милість була відома. І прислали б до нас, великому государю до нашої царської величності, посланців своїх, а ми, великий государ наша царська величність, надішлемо до вас наших царської величності думних людей».



Завдання

1. Як ви вважаєте, що спонукало російського царя відгукнутися на пропозицію Б. Хмельницького?

2. Як про це сказано в документі? А чи так це було насправді? Сформулюйте свою думку з цього питання.

Документ 2. М. Аркас про Переяславську раду

«...І от восени, коли стояв Хмельницький на Поділлі, прийшла звістка, що вже їдуть до нього посли з Москви і цар обіцяє на весну прислати військо. Посли московські — боярин Бутурлін, окольничий Ольферєв і думний дяк Лопухін із військовим почтом з 200 стрільців приїхали у Переяслав саме під Новий рік. Стрів їх переяславський полковник Павло Тетеря та протопоп. На Водохреще року 1654 приїхав у Переяслав і гетьман і на 8 січня скликав велику раду. Уся старшина з усіх полків, з усієї України з’їхалися до Переяслава. Об 11-й годині вийшов на майдан гетьман і почав свою промову до війська... Потім прочитано царську грамоту — і в ній цар обіцяв Україну в ласці держати і від ворогів обороняти. Послів покликав тепер гетьман у церкву до присяги. Гетьман зі старшиною домагався, щоб посли московські присяга ли за царя, що він вольності й порядки України порушати не буде й ворогам її на оддасть на поталу. На те бояри сказали, що вони сього не зроблять, бо Московський цар — «самодержець» і присяги своїм підданим не складає. Але нехай люде не бояться: цар їх не видасть і всі вольності й права оборонить та збільшить. Ся несподіванка дуже здивувала гетьмана і старшину. Не знали, що робити. Вийшли з церкви й радилися на подвір’ї... Послали до Бутурліна, щоб таки присягнув, іначе військо буде вагатися і не схоче цареві присягати. Посли стояли на свойому. Довго так тяглося. Нарешті Хмельницький і старшина, щоб помочі московської не втрачати, згодилися присягнути й так і постановили, що пізніше вони пошлють до Москви своїх послів, і ті з царем і боярами умовляться про українські порядки...» (Козацькі ватажки та гетьмани України. — Львів, 1991. — С. 70–71)



Завдання

1. Використовуючи документ, текст фільму та ілюстрацію, складіть розповідь про перебіг подій на Переяславській раді в січні 1654 р.(тезами)

2. Як ви вважаєте, чому Хмельницький і старшина, незважаючи на відмову московських послів, склали присягу?
Документ 3. Із повідомлень українського шляхтича Павша

«Бачу зле, бо видав Хмельницький всіх нас у неволю московському цареві... Сам із військом козацьким присягнув і місто Київ силою під мечовим каранєм до того привів, що присягли всі...

Тамтешні міщани, нерадо прийнявши московітів, роз’їхалися по різних містах і містечках... Отець митрополит і архімандрит київські ще не присягли і присягати не хочуть. Вони заявили, що швидше помруть, ніж будуть присягати московському цареві, і твердо стоять на цьому...

Сповіщаю, що Кропив’янський та Полтавський полки відірвалися від Хмельницького і відмовилися присягати московському цареві... Сповіщаю, що Хмельницький присягнув московському цареві у Переяславі... Потім переяславських міщан гнали присягати, чому вони дуже противилися, а місцевий війт захворів, то його, хоч і хворого, було наказано привести до церкви Пречистої Богородиці. Він мусив виконати присягу і помер від депресії того ж дня... Кияни теж цьому були противні та не хотіли йти до церкви, але їх, наче бидло, гнали козаки до присяги... Вони ж під час присяги не називалися своїм іменем, а після присяги дуже її лаяли. Митрополит не дозволив присягати, і отець архімандрит, і все духівництво... Гадяцький і Брацлавський полки не хотіли зноситися з Хмельницьким, не хотіли їхати на цю присягу до Переяслава, і серед тієї України стався розкол». (Власов В. Історія України. 8 клас.: Навчальний посібник. — К.: А.С.К., 2000. — С. 131)




Документ 4.

З «Привілеїв Війську Запорозькому», наданого російським царем Олексієм Михайловичем (27 березня 1654 р.)

«То ми, великий государ, підданого нашого Богдана Хмельницького і все наше Військо Запорозьке пожалували — веліли їм бути під нашою, царського величества, високою рукою, згідно з давнішими їх правами і привілеями, даними їм від королів польських і великих князів литовських, і тих прав і вольностей нічим нарушати не веліли. Судитися веліли їм у своїх старших по давніших правах їх, а наші царського величества бояри і воєводи в їх військові суди мішатися не будуть. Число Запорозького війська, за їх власним проханням, веліли ми означити в 60 000 реєстрових, і щоб завжди се число було повне. А коли б волею Божою прийшла гетьманові смерть, ми, великий государ, лишили Запорозькому Війську вибрати гетьмана самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть гетьманом, про те писати до нас, великого государя; а той нововибраний гетьман аби вчинив присягу нам, великому государю, при тім, кого ми вкажемо. Також маєтків козацьких і земель, які вони мають для прожитку, від них і від дітей удів, які зостаються по козаках, ми не веліли відбирати, а бути при них по-давньому. А коли почнуть приходити у Військо Запорозьке до гетьмана Богдана Хмельницького посли з котрихось пограничних держав з чимось добрим, ми, великий государ, таких послів гетьманові лишили приймати й відправляти, а нам, великому государеві, зараз писати про все: з яких держав і в яких справах ті посли були прислані і з чим відправлені. А коли б якісь посли були прислані від когось з якоюсь справою, противною нам, великому государеві, — таких послів війську затримувати і також зараз писати про них до нас, а без нашого указу назад їх не пускати. А з турецьким султаном і польським королем без нашого указу зносин не мати.

...Богданові Хмельницькому, гетьманові, і всьому Війську Запорозькому бути під нашою високою рукою... Служити нам. Всякого добра шукати і на наших неприятелів, куди їх буде наш государський наказ, ходити і битися, і всім нам бути в нашій государській волі вовіки». (Баханов К. О. Дослідницька робота учнів на уроках історії. — Харків: ВГ «Основа», 2004. — С. 122–123)
Завдання

1. Як змінилося становище Української козацької держави після Переяславського договору?

2. В чому, на вашу думку, права України були обмежені?

3. Як би ви визначили суть українсько - російського договору?

а) Росія встановила протекторат над Україною;

б) Україна та Росія об’єдналися в конфедерацію;

в) Україна отримала автономію у складі Росії.



До Богдана Хмельницького
Оксана Вишневська




Відшуміли козаки, пішли отамани...
Запустував Чигирин, без тієї слави.
Вже фортеці не будують, конем не гарцюють,
Та й на пишних вечорницях вони не танцюють.
Все пройшло, як не бувало, залишився спомин (спогад)
Де то правда, де вимисел, а де просто здогад.
Об’єднав ти нас, Богдане, з східними братами,
А вони з твоїм козацтвом, немов із скотами -
Не панькались дуже довго. Та що говорити.
Нема давно козаків. Й хоч ми їхні діти,
Вже не буде в Україні, таких охоронців.
Може, добре, може, зле? Й як роса на сонці,
Не розтануть ті, хто рідну матінку Вкраїну
Розпинає та мучить – немов кат дитину.
Треба, браття дорогії, свій край боронити!
Та на славу України кожен день робити!
Піклуватись за стареньких, молодих навчати,
Бо єдина в цілім світі Батьківщина-мати!








Світе тихий,краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,

Панувала... Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.



Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

Датується за автографом: 9 жовтня 1843 р., Березань

Великий льох (уривок) Т. Шевченко

Стоїть в селі Суботові

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився,

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики що заздріли,

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають.

Що й за труди не находять! /328/

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну!

За те ж тобі така й дяка.

Церков-домовину

Нема кому полагодить!!

На тій Україні,

На тій самій, що з тобою

Ляха задавила!

Байстрюки Єкатерини

Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям,

А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все-то те

Таки й було наше,

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу

Та полякам... Може, й справді!

Нехай і так буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Не смійтеся, чужі люде!

Церков-домовина

Розвалиться... і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка