Жили на світі козаки



Скачати 116.19 Kb.
Дата конвертації11.03.2016
Розмір116.19 Kb.


Ми, українці, пишаємося тим, що живемо в країні, яка має назву «Козацька Україна». Наші пращури були відважними воїнами-козаками, які любили свій народ і Батьківщину. Вони боролися за кожний клаптик рідної землі, відчайдушно поливали її власною кров’ю. Саме нащадки козаків були патріотами в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945; у мирний час після Великої Перемоги 1945; вони ж є й патріотами сьогодення – періоду незалежності України. На мою думку, немає на нашій планеті більш героїчних людей, ніж українці, тому можна сказати, що все в нас в Україні йде від козацького роду, якому немає переводу.

Якось святковими днями ще в четвертому класі мені довелося подорожувати по місту Запоріжжю - відвідала заповідні куточки нашого краю. Острів Хортиця, Дніпровські пороги біля нього, музей, стежка Тараса Шевченка – усе це викликало в мене велике захоплення. Там я пізнала історію своїх пращурів: уперше побачила кургани, ідолів, стародавні святилища, хортицькі скелі: Козача могила, Верхня голова, Совутина скеля, Холодна криниця, які вразили мене своєю величністю, красою, загадковістю[Додаток В].

Велике враження на мене справили запорозькі козаки. Це дуже красиві чоловіки у великих шапках, з довгими вусами й добрими сміливими серцями. «Любо.було.глянути…Народ.усе.широкоплечий,.вусатий,.бравий.»[Додаток А].

Моя подорож казковим краєм була дуже короткою, але неймовірно цікавою. Вона назавжди залишиться в моїй пам’яті. Саме тоді я й написала свої перші вірші:




Козаки

Жили на світі козаки –

Завзяті воїни-січовики.

Свій розум, мужність, мудрість, волю

Вкладали у народну долю.

Острів Хортиця – домівка козаків,

Де складались плани

Подолання клятих ворогів.

Боягузів Січ не знала,

Бо вона їх зневажала.

В козаки лиш той ішов,

Хто школу мудрості пройшов


Ще тоді мені в душу запала приказка: «Степ та воля- козацька доля».








Хто ж вони – козаки? Чим славетні й відомі? Чому саме вони є прикладом для наслідування? Чому саме їх ми називаємо патріотами нашої держави?

Козацтво як нова суспільна верства України почала формуватися з початку XVII ст. Термін «козак» уперше згадується в літописі 1240 року. Український степ давав притулок багатьом утікачам із півночі. Тут селяни та міщани рятувалися від гніву панів, і саме тут вони оголошували себе вільними козаками.

Козак (у перекладі з тюркської) – вільна, озброєна людина [Додаток А]. Вони засновували хутори, зимівники – селища, де жили та могли захищатися від ворогів. Через постійну загрозу нападу кочівників селяни перетворилися на вправних воїнів. Вільні люди боронили українські землі від іноземних загарбників.

На початку ХVI століття козаки стали освоювати багаті землі нижче дніпровських порогів. Тому їх почали називати запорозькими.

Поступово козаки освоїли Великий Луг – ділянки площею понад 400 км2 від острова Хортиця й далі вздовж Дніпра. Рубали засіки й зводили дерев’яні укріплення – січі, що стали господарськими пунктами з постійним населенням і використовувалися як захист від ворогів.

У XVI ст. український князь Дмитро Вишневецький (Байда) [Додаток Б] об’єднав розрізнені козацькі ватаги й побудував на острові Хортиця (1552-1555 рр.) укріплене земляними валами та дерев’яним частоколом поселення – Запорозьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва. Вона стала місцем діяльності багатьох видатних особистостей, справжніх патріотів української землі: Петра Дорошенка, Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного, Івана Богуна, Івана Сірка та інших [Додатки Б, Ґ].

В історії України, мабуть, не знайти такої землі, яка б не була так щедро оспівана народом, уплетена в безліч легенд і переказів, як Хортиця [Додаток А]. Народження легенд обумовлено передусім тим безприкладним героїзмом, зневагою до смерті, що їх проявляли в ім’я Батьківщини наші предки – запорозькі козаки.

Про перебування запорозьких козаків на Хортиці свідчать численні назви, які вони давали визначним місцям: Думна скеля, Козача могила, Музична балка, Дурна скеля, Верхня голова, Совутина скеля, Холодна криниця… Кожна з них має свою історію. Наприклад, Думна скеля так зветься тому, що на ній цілу ніч сидів гетьман Іван Суліма й думав, що робити з Кодаком (фортеця на правому березі Дніпра). Як на нього йти: прямо з Хортиці чи в обхід Самари? Також на скелі Думній збиралися козаки, щоб обговорити важливі питання. Музична балка, що в північно-західній частині острова, мабуть, могла б розповісти про запорожців – великих любителів співів і танців, творців незрівнянних усних поезій. Не раз там слухали кобзарів, не одна дума та пісня народилася, а потім розголосилася по Україні, розповідаючи народові про героїзм козацький. Може, саме Музичну балку мав на увазі Олесь Гончар, коли у своїй промові на з’їзді письменників України сказав: «Десь на Хортиці перед уважно притихлим січовим товариством розкотились могутні речитативи щойно складеної котримось із сивоусих козацьких гомерів величавої думи».

На високій частині острова можна побачити криницю. З далеких запорозьких часів витікав і губився струмінь чистої прохолодної води, яка була життєдайною для козаків, відновлювала їхню силу. А величезний дуб, про який знають навіть в інших країнах, мов наметом, укривав могутнім віттям місце козацьких...рад. … З давніх-давен українці змушені були відстоювати свої права на вільне існування, адже земля наша - багатий і щедрий край, на який зазіхали вороги. Нам відомо, що саме козаки присвятили своє життя боротьбі за волю України. Вони захищали кордони нашої держави від нападів турків, татар, ляхів. А коли поляки хотіли покатоличити наш народ, то лише козаки під проводом Б.Хмельницького не дозволили сплюндрувати рідну віру. Запорожці самовіддано боронили свою землю, прагнули свободи..й..власної..держави. . Непростим було життєве становище січовиків. Татарські наскоки ставали прямою загрозою для них. Щоб поліпшити своє життя, козаки організовували бойові походи морем і сушею.

Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули в період між 1600 та 1620 роками. У 1606 році запорозькі лицарі спустошили Варну – найсильнішу турецьку твердиню на Чорному морі, у 1608 під їхніми ударами впав Перекоп, у 1609 було пограбовано Кілію, Ізмаїл та Аккерман, у 1614 вперше зазнав штурму Трапезунд, що в Малій Азії. А в 1615 році січовики вчинили особливо зухвалий наскок, коли вісімдесят козацьких чайок на очах у султана й тридцятитисячної залоги проникли в Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли [Додаток Г]. У 1620 році козаки повторили цю акцію. Раніше, у 1616 році, вони здобули Кафу – ринок рабів у Криму – і звільнили тисячі невільників. Описуючи ці козацькі перемоги, турецький історик XVII ст. Найма зауважує: «Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці…Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи завдяки своїй хоробрості та вправності в морських боях не мають собі рівних в усьому світі».

Не менш вражаючими були подвиги козаків на суші. Розлючений нездатністю Польщі приборкати запорожців, султан Осман ІІ, зібравши величезне стошістдесятитисячне військо, разом із тисячами своїх кримських васалів рушив на Річ Посполиту. У 1620 році під Цецорою поляки зазнали страшної поразки. Але через рік тридцятип’ятитисячне польське військо, що намагалося затримати турків під Хотином, урятувала від загибелі вчасна підмога сорока тисяч козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним.

Одержані козаками перемоги додавали їм упевненості у власних силах. У своїх нерідко зухвалих переговорах із поляками вони почали називати себе оборонцями віри, лицарським братством, борцями за народне благо. Козаки хотіли переконати уряд, що їм належать права та привілеї, зазвичай даровані воїнам. Водночас вони серйозно проймалися ідеєю оборони християнства й власного народу. Січовики відзначалися набожністю, дбаючи про святість православ’я, створили й облаштували протягом свого історичного буття багато церков і каплиць. Віра допомагала козакам у боротьбі з іновірцями.

Запорожці хотіли, щоб український народ мав багато вчених і освічених людей. На січових землях-палатках та фортецях вони створювали школи, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі осередки освіти існували при всіх церквах на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти. Про високий рівень навчання в Україні козацької доби Павло Халебський пише: «У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти». Великий відсоток освічених й вихованих людей Січі готувала Київська духовна академія, січові, монастирські та церковно-парафіяльні школи.

Пишається українське козацтво й своїми ватажками, які були прикладом для наслідування, справжніми патріотами рідної землі. Із діяльністю видатних гетьманів (Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький), які домагалися високої дисципліни в козацьких рядах, спрямовували їхні сили на оборону рідної країни, що зміцнювало лицарський дух, патріотизм і свідомість козаків, пов´язують розквіт козацького війська.

Історики загалом погоджуються з тим, що найвизначнішим козацьким гетьманом до Богдана Хмельницького був Петро Конашевич-Сагайдачний [Додаток Б]. Після знаменитого морського походу на Кафу в 1616 році (коли здобув собі славу ватажка) Сагайдачного обирають гетьманом. Переконаний у тому, що козаки все ще поступаються силою Речі Посполитій, він зробив примирення з поляками наріжним каменем своєї політики. Сагайдачний збирав і водив великі козацькі сили на підтримку поляків у безперервних війнах із Москвою та Оттоманською імперією.

Найвидатнішою заслугою гетьмана було те, що він дивився на козаків не лише під кутом зору їхніх особливих станових інтересів, але й як на потенційних рушіїв українського суспільства в цілому. Саме він об’єднав військову силу козацтва з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України. Це відбулося в досить ефективний спосіб: у 1620 році Сагайдачний разом зі всім Запорозьким кошем вступив до Київського братства. Цей крок мав продемонструвати, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних і культурних потреб України.

Ректор Київської..братської школи Касіян Сакович написав красномовний панегірик, у якому назвав Сагайдачного мудрим ватажком і відданим покровителем православ’я.

Після смерті Сагайдачного конфлікти знову стали основною рисою польсько-українських узаємин. У середині ХVІІ століття почалася Національно-визвольна війна українського народу з Річчю Посполитою, яку очолив гетьман Богдан (Зиновій) Хмельницький ( 1595-1657 рр.) [Додаток Ґ].

У перших же битвах з поляками виявився талант полководця Богдана Хмельницького. Були здобуті перемоги в битвах під Жовтими водами, Корсунем, Пилявцями, що мали величезне значення для розгортання Визвольної війни. Український народ масово збирався під козацькі знамена Б.Хмельницького. Уже влітку 1648 року велика територія України була звільнена від поляків (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства). У грудні 1648 Хмельницький приїздить із військом до Києва, де його зустрічають як національного героя. Саме там відбувається зміна поглядів Б.Хмельницького на кінцеву мету війни. Спочатку він намагається шляхом повстання примусити Річ Посполиту піти на поступки, надати права та привілеї козацькій старшині. Тепер гетьман вирішує звільнити Україну від «ляхів» та створити Українську державу.

Богдан Хмельницький був видатним дипломатом та політиком. Він зумів згладити соціальні протиріччя між реєстровими та нереєстровими козаками, запорожцями, селянами та об’єднати їх у боротьбі за спільну справу – звільнення України від панування Речі Посполитої.

У результаті Визвольної війни виникла Українська козацька держава. Європейські країни визнали її суверенітет. Богдан Хмельницький назавжди увійшов в історію як творець української держави середини XVII століття, великий державний діяч, геніальний політик, полководець, дипломат і справжній патріот своєї країни.

З 1687 по 1709 роки гетьманом України став Іван Мазепа [Додаток Б]. Козаки його вибрали добровільно, бо, по-перше, він був тоді найбільш освічений між старшиною, а по-друге, усі знали, що хоча він живе в мирі з царем, але понад усе любить Україну, тому буде їй вірно служити.

І не обманулися. Іван Мазепа, ставши гетьманом, почав думати над тим, щоб визволити Україну з-під залежності від сусідів. Але мусив діяти дуже обережно, бо тоді (1682 – 1725 рр.) панував у Росії цар Петро І, дуже лютий і розумний тиран. Він бажав з’єднати Україну з Росією й хоча до якогось часу ще терпів в Україні окремого гетьмана, але дуже обмежував його права, а також права козаків і всієї України.

Гетьман І.Мазепа вирішив звільнити Гетьманщину з-під влади Москви, але його плани щодо досягнення незалежності Української держави не здійснилися.

Іван Мазепа – був неперевершеною особистістю серед українського козацтва.

Не можна не згадати й Івана Дмитровича Сірка, який вісім разів був обраний кошовим отаманом на Запорозькій Січі. За часів її існування ніхто не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

Славиться українська земля й іншими героями, відданими своїй державі. Серед них і гетьман Петро Дорошенко, і відомий усім Іван Богун, і останній гетьман України Кирило Розумовський, і кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, і звичайні козаки – усі вони рідної землі захисники [Додатки Б,Ґ].

Козаки зіграли свою роль і у формуванні національної ментальності. Ми й донині захоплюємося героїзмом запорожців, які, не думаючи про себе, йшли на смерть за волю України. Вони були благородними людьми, гордими й нескореними. Однією з найголовніших рис козацької ментальності була висока громадянська свідомість. І саме цю рису необхідно відродити сьогодні. Крім того, це були люди добросердечні, безкорисливі, чесні, щедрі, вірні в дружбі. Вони над усе цінували власну свободу, поважали старших, були простими, поміркованими й винахідливими.

Виникнення козацтва відіграє величезну роль у подальшій історії України. Січовики захистили південні рубежі від турецько-татарської агресії, виступили на боці пригнобленого українського народу, заклали основи української державності. Козацтво зробило величезний внесок у звільнення України від влади Речі Посполитої та створення Української держави, а також в історію та культуру України.

Козацький рух в Україні був однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за політичну й державну незалежність. У тому, що ми, українці, сьогодні є народом, нацією, провідна роль належить саме козацтву, яке зі століття в століття було єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності й честі України, як незалежної держави. Недарма іноземці часто називали Україну “Козацькою республікою”, “Країною козаків”, а українців – “козацькою нацією”.

Славна Запорозька Січ (легендарний острів Хортиця, за порогами Дніпра-Славути), на якій виникло вільнолюбне українське козацтво, захищала український народ від турецько-татарських нападів, підтримувала зв’язки з іншими державами та була центром порятунку українців від феодально-кріпосницького та національного утиску з боку Речі Посполитої (Польщі). У національній свідомості поняття Запорозької Січі зливається в єдиний духовний комплекс минулих поколінь. Запорізьке козацтво – гордість української нації. Його ідейно-моральний потенціал – це ядро козацької духовності, патріотизму, що є невичерпною скарбницею майбутніх поколінь.

Запорозька Січ та козацтво були темами народних дум, пісень та легенд. Про Запорожжя писали Вольтер та Гоголь, Герцен та Чернишевський. Художник Ілля Рєпін написав відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану» [Додаток Д].

Дуже багато легенд і переказів склав український народ про Запорозьку Січ, острів Хортицю. Саме з них і дізнаємося, що ті запорозькі козаки, які після зруйнування Січі Катериною ІІ емігрували за Дунай, ідучи на чужину, брали з собою пригорщу рідної землі. Коли султан примушував приймати клятву, вони насипали землю в чоботи й говорили: «На чиїй землі стоїмо, тій і служити будемо».

Сьогодні острів Хортиця, Запорізька Січ – заповідні місця. Сюди приїздять туристи з усього світу, щоб подивитися на казкову домівку українських козаків, познайомитися з її історією. Хортиця – колиска нашого народу, і, знаючи її минуле, можна почути там музику кобзи, бо її співають навіть птахи; на «Стежині Тараса» декламувати його вірші, а в церковному храмі помолитися за козаків запорозьких – хоробрих воїнів славетних часів.






База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка