Журналістика, філологія та медіаосвіта”



Сторінка18/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.97 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   24

ЛІТЕРАТУРА

  1. Зелінська О.І. Власні витоки української реклами // Лінгвістичні дослідження: Зб.наук.праць ХДПУ. – Харків, 2000. – Вип. 4. – С. 20-25.

  2. Зелінська О.І. Лінгвальна характеристика рекламного тексту: Автореф.дис. … канд.філол.наук / 10.02.01 – українська мова. – Харків, 2002. – 17 с.

  3. Ковалевська Т.Ю. Психоактивні маркери рекламного тексту // Записки з українського мовознавства. – Одеса: Астропринт, 2000. – Вип. 10. – С. 34-40.

  4. Лившиц Т.Н. Реклама в прагмалингвистическом аспекте. – Таганрог, 1999.

  5. Лившиц Т.Н. Специфика использования языковых единиц в рекламе: Функциональная лингвистика. Язык. Культура. Общество. Материалы конференции. Ялта, 9-14 октября 2000 г. – Симферополь:CLC, 2000. – С. 207-209.

  6. Мова. Людина. Суспільство. – К.: Наукова думка, 1977.

  7. Шабатура Н.Н. и др. Биология человека: Учебн. для 9 кл.средн.общеобразоват.учебн.завед. / Н.Н.Шабатура, Н.Ю.Матяш, В.А.Мотузный. 2-е изд., перераб. – К., 2001.



Наталія Фурманкевич (Тернопіль)

РЕКЛАМНІ НОСІЇ В ІНТЕРНЕТІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНА
У статті розглянуто переваги та недоліки рекламних носіїв в Інтернеті, а також світовий досвід становлення Інтернет-реклами.

Ключові слова: Інтернет-реклама, рекламні носії, списки розсилки, дискусійні листи.
На сьогодні Інтернет-реклама стає дедалі більш значним маркетинговим інструментом й більш застосовуваним вітчизняними рекламодавцями способом просування товарів і послуг у Мережі. Це обумовлено, з одного боку, бурхливим характером росту електронної комерції в Україні [1, с.81], а з іншого – низкою специфічних особливостей Інтернет-реклами, які виділяють її з комплексу маркетингового інструментарію.

На думку фахівців, потенціал реклами в Інтернеті значно вищий, ніж маркетингові можливості інших видів реклами, завдяки безпосередності, гнучкості та інтерактивності цього засобу. Інтернет-реклама надає можливість українському рекламодавцю вийти на цільову аудиторію справді в глобальному маштабі. Найважливішим достоїнством Інтернет-реклами є та обставина, що Інтернет в Україні розвивається набагато швидше, ніж будь-який інший засіб реклами. У цілому, реклама в Інтернеті характеризується високим рівнем потенціалу за важливими параметрами: вибір цільової аудиторії; спостереження за реакцією аудиторії; ймовірність залучення уваги; гнучкість; інтерактивність [4, с.418]. Створення повноцінного сайту дозволяє також зменшити витрати на здійснення комунікаційної політики, адже реклама в Інтернеті часто-густо дешевша та вигідніша, ніж у газетах, журналах чи на телебаченні. Використання Інтернету для розміщення реклами, дозволяє маркетологу цілеспрямовано сформувати свою цільову аудиторію за віком, статтю, професійною приналежністю та за інтересами. Маркетолог може оперативно відслідковувати і коригувати хід рекламної кампанії.

Інтернет – глобальний засіб комунікації, що забезпечує обмін текстовою, графічною, аудіо- та відеоінформацією, доступ до онлайнових служб без територіальних і національних кордонів. Це ефективний інструмент досліджень, розвитку торгівлі та бізнесу, упливу на аудиторію. Інтернет усе більше впливає на розвиток світової економіки. Можна сказати, що Інтернет – це глобальний ринок із десятками мільйонів потенційних клієнтів, які мають досить високий рівень доходу [8, с.202].

Інтернет-рекламі вже більше десяти років – перший баннер був показаний у далекому 1994 році. Зараз її ніяк не можна назвати новим або екзотичним форматом. Адже найбільші газети й журнали у світі вже показують більше реклами через Інтернет, а не за допомогою друкованих версій періодичних видань. В он-лайні в них набагато більша читацька аудиторія. Інтернет є одним з найважливіших джерел інформації для українців. Саме тут люди шукають інформацію про товари та послуги. Кількість користувачів Інтернету в Україні зростає на 20-30% щорічно. Зараз аудиторія УкрНету становить 16% жителів України, яким більше 18 років. У Києві кількість користувачі Інтернету становить близько 40% населення.

На механізм електронної пошти опираються багато популярних засобів мовлення в Інтернеті. Сюди входять:


  • списки розсилки;

  • дискусійні листи;

  • індивідуальні поштові повідомлення.

При вмілому використанні e-mail це може дати ще один ефективний інструмент просування рекламної кампанії, веб-серверу чи фірми в Інтернеті.

Переваги e-mail реклами є очевидними:



  • електронна пошта, яка з’явилася ще задовго до створення WWW, є практично в усіх користувачів Мережі;

  • e-mail – це push-технологія мовлення, яка працює напряму і направлена на конкретного користувача;

  • надає можливість персоніфікованого звернення;

  • завдяки чіткому тематичному поділові списків посилань і дискусійних листів є можливість упливати саме на зацікавлену цільову аудиторію;

  • багато західних експертів сходяться на думці, що відклик на правильно розміщену рекламу в e-mail вищий, ніж відклик банерів, і, що найголовніше, вища кількість переходів на сайт рекламодавця;

  • тепер, коли більшість користувачів мають програми поштових клієнтів, які підтримують формат html-листів (це, зокрема, Netscape 3.0, 4.0 і вище; Internet Explorer 4.0 і вище – Outlook Express), для рекламодавця стало можливе розміщення не тільки текстової, але і графічної реклами (зокрема, банерів), а також ураховуючи її ефективність, можна відслідковувати кількість переходів на сайт рекламодавця через ссилку в листі.

Існує ряд ефективних, не порушуючи етику поводження в мережі, методів використання e-mail в якості інструменту реклами.

    • Списки розсилки (mailing lists, „opt-in” e-mail marketing)

В Інтернеті існує велика кількість списків розсилки, які присвячені найрізноманітнішим тематикам. Отримувачі подібних листів уласноруч підписались на список, і в них є право і можливість у будь-який момент анулювати свою підписку.

Існують відкриті розсилки (для всіх бажаючих), закриті (для людей певного кола), безкоштовні (існують за рахунок ентузіазму творців, спонсорської підтримки, платних рекламодавців) та платні.

Оскільки список розсилки зазвичай представляє собою засіб сповіщення на певну цільову групу і часто має тисячі передплатників, він є справді ефективним інструментом маркетингу.

Помістити рекламу в список розсилки можна кількома шляхами:



  • розмістити платну рекламу;

  • безплатне розміщення (можливе тоді, коли рекламодавець переконає адміністратора в користі даного заходу для передплатників листа);

  • рекламодавець може написати корисний матеріал для розсилки і тим самим ненав’язливу рекламу (згадавши свою компанію, поставити підпис і т.д.).

Як приклад, наведемо західний розсилковий сервер Post Master Direct Response (http://www.postmasterdirect.com/), який розміщує рекламу більш як 3000 списків розсилки, 8,5 млн. адрес (вартість 10-30 центів за адресу).

      • Дискусійні листи (discussion lists).

Дискусійні листи створюються для обміну інформацією, обговорення питань на певну тематику. На відміну від списків розсилки писати в лист можуть не тільки його створювачі, але і всі учасники. Як правило перед тим, як повідомлення розсилається всім учасникам листа, воно проходить верифікацію. Модератор листа (ним може бути або засновник листа, або авторитетна персона, обрана учасниками) виключає повідомлення, яке не має відношення до тематики листа (off-topic), перевіряє файли (flame) і т.д. Яскравим прикладом дискусійного листа є Banners (http://www.banners.net.ru), який присвячений проблемам реклами в Рунеті.

Ефективно використовувати дискусійні листи можна так:



  • перш за все, рекламодавці не можуть посилати в подібні листи пряму рекламу. Передплатники зайшли в лист для обміну думками і отримання нової інформації, а не для перегляду реклами. Не потрібно також писати в лист що захочеться, з однією тільки ціллю – продемонструвати в кінці повідомлення свій підпис з URL та контактною інформацією;

  • перед тим, як рекламодавець посилатиме свої перші листи в дискусійний, то потрібно уважно ознайомитися з його правилами. Інколи корисно прочитати архів, щоб не задавати потім питань, яким уже приділялось багато уваги за тиждень до того як відбулася передплата;

  • перед тим, як рекламодавець братиме участь у дискусіях, між іншим, як і під час написання будь-якого іншого характерного листа повинен ознайомитися із правилами етикету (http://klein.zen.ru/arhive/june2000/msg00477.html – правила поведінки в конференціях; http://old.submarine.ru/win/399/internet1-1.html – правила поведінки в неті);

  • рекламодавець повинен брати активну участь в обговоренні тих питань, e яких він компетентний. Його завдання – зарекомендувати себе в листі в якості експерта в даній сфері. Адже клієнти, скоріш за все звернуться, до того рекламодавця, який проявить себе як спеціаліст, фахівець, ніж до невідомого рекламодавця-конкурента;

  • рекламодавець повинен під кожним своїм повідомленням ставити підпис;

  • беручи участь у дискусійних листах і в інших також, не використовувати в якості свого зворотного адресу HotMail, Juno, USA NET, Yahoo Mail та інші e-mail адреси, які отримані на подібних безплатних поштових серверах. Адже це може викликати недовіру, оскільки їх часто використовують спамери, щоб не показувати свій реальний поштовий адрес.

  • Конференції Usenet, веб-конференції

Usenet бурхливо розвивався ще до появи WWW. На жаль, зараз він привертає все менше і менше користувачів. Почасти це викликано тим, що спамери спершу атакують саме Usenet і тому на одне справді корисне повідомлення на тему припадає п’ять листів із схемами швидкого збагачення і рекламою порносайтів. Незважаючи на це, з десятків тисяч діючих конференцій Usenet, усе ще можна знайти декілька груп, беручи участь у яких, рекламодавцю буде це корисно.

В Інтернеті фактор завойовування довіри в потенційних клієнтів та партнерів – набагато важливіший, ніж поза ним. Переважаючий віртуальний характер узаємодії не дозволяє одразу ж визначити наскільки серйозна компанія прихована за тим чи іншим сайтом. Ситуація ускладнюється ще й тим, що є багато несправжніх фірм, котрі обрали для своєї діяльності саме Інтернет. Адже в мережі постійно з’являються багато „on-line магазинів”, єдиною ціллю яких є збір інформації про кредитні карточки користувачів, які вирішили здійснити там купівлю того чи іншого товару. Тому дуже важливий кредит довіри для Інтернет-магазинів, і для них позитивним буде те, що вони у клієнтів, потенційних покупців, заручаться надійною репутацією і дуже відомим брендом.

Умовно в процесі створення бренду в Інтернеті можна виокремити дві фази. На першій – виникає формування усвідомленості аудиторії про бренд. На цьому етапі постають такі завдання: упізнаваність користувачами бренду, розуміння того, до якої категорії він відноситься і що він собою представляє. Навіть, якщо користувач ще не випробував даний продукт чи сервіс, бажано щоб у нього сформувалося позитивне відношення до даного бренду.

У другій фазі можна виокремити наступні завдання: закріплення позицій бренду, посилення лояльності користувачів, більш тісна взаємодія з ними і т.д. Наприклад, для поштового серверу Mail.ru – це означає, що користувачі, які мали досить багато поштових акаунтів на інших серверах, „заморозили” їх і тепер почали користуватися тільки Mail.ru, створивши декілька поштових скриньок для різного застосування. Користувачі відвідують сервер не тільки для того, щоб „скачати” пошту, але і через додатковий сервіс (новини, прогноз погоди, анонси і т.д.). Також вони беруть участь у житті сайту (анкети, конкурси і т.д.).

Щоб сформувати і просунути бренд, необхідно зробити наступне. Рекламні заходи для просування бренду дещо відрізняються від реклами, яка розрахована на стимулювання продажу чи, скажімо, заманювання максимальної кількості користувачів на сайт. До використовуваних банерів у цьому випадку висуваються вимоги впізнаваності – зазвичай роблять серію однотипних банерів. Обов’язково використовується логотип і т.д. В іміджевих банерів часто-густо нижчий CTR, так як відсутня інтрига і одразу ж все зрозуміло. Під час медіапланування частіше віддається перевага розміщенню на головних сторінках популярних серверів. Сам тільки факт розміщення на найкращих та найдорожчих місцях може свідчити про серйозність та масштабність проекту, що рекламується.

В Інтернеті від реклами, яка закликає до дії (call-to-action advertising) звикли очікувати миттєвого визначення результатів рекламної компанії. Аналізується відклик (CTR) рекламних носіїв, визначається кількість відвідувачів, заповнених заявок, продаж. У випадку з іміджевою рекламою результати (усвідомленість, лояльність і т.д.) не настільки точно і оперативно піддаються підрахунку. І це також варто взяти до уваги.

Одним із фундаментальних шляхів формування Інтернет-бренду є Public Relations. Дуже важливо, щоб за рекламним проектом уважно спостерігала якомога більша кількість журналістів та інтернет-оглядачів, а кожна значуща віха в розвитку проекту отримала відображення в on-line та off-line, ЗМІ.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Аникина Н. Реклама как часть маркетинга: обзор литературы// Библиотека / Аникина Н. – 1994. – №3. – С.72-74.

  2. Армстронг Г., Котлер Ф. Ведение в маркетинг / Армстронг Г., Котлер Ф. – М.; СПб.; К., 2000.

  3. Бернет Дж., Мориарти С. Маркетингове коммуникации: интегрированый поход// Перевод с англ. под ред. С.П.Божук / Бернет Дж., Мориарти С. – СПб: Питер, 2001. – 864с.

  4. Джефкінс Ф. Реклама: Практ. посіб.: Пер. з 4-го англ. вид.// Доповнення і редакція Д.Ядіна / Джефкінс Ф. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 456с.

  5. Ромат Є. В. Реклама: учебник для вузов. 3-е изд., переробл. и доп. / Ромат Є. – К.; Х : НВФ „Студцентр”. – 2000. – 480с.

  6. Сендидж И. и др. Реклама: теория практика / Сендидж И. – М., 1989. – 367с.


Олена Харитоненко (Київ)

СУЧАСНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЖАНРУ ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕЦЕНЗІЇ В МАСМЕДІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ
У статті визначено особливості розвитку жанру літературної рецензії в сучасній українській газетній періодиці. На прикладах продемонстровані трансформації в системі жанротвірних ознак даного типу текстів.

Ключові слова: рецензія, аналітичні жанри періодики, жанротвірні фактори, трансформації жанру.
Літературна рецензія – один із найбільш „проблемних” аналітичних жанрів в сучасному масмедійному просторі України. По-перше, сумнівним видається навіть факт її існування. В.Здоровега, наприклад, небезпідставно стверджує: „літературної критики у повноцінному значенні цього слова в Україні немає, бо вона відсутня у загальнополітичній, масовій періодиці” [3, ст. 205], а досить кваліфіковані рецензії та огляди, що з’являються-таки в спеціалізованих виданнях, ситуацію виправити не можуть. Письменник М.Рябчук, на якого покликається в своїй роботі В.Здоровега, більш категоричний у своїх висновках. У „газетній” іпостасі, вважає він, літературна критика в Україні ніколи й не існувала. Редакції не відстежували і не відстежують „з дня на день книжкових новинок із тією самою ретельністю, що й події в парламенті чи на футбольних полях... Без цього повсякденного, суто інформаційного рівня літературна критика приречена на геттоїзацію в „товстих журналах”, на ізольоване існування у межах касти самих літераторів і літературознавців” [5, ст. 26].

Друга проблема, пов’язана з побутуванням літературної рецензії на шпальтах українських газет, може бути означена як „вихід за межі жанру”. Підзаголовки на кшталт „Нотатки...”, „Роздуми...”, „Над прочитаним” свідчать на користь свідомої відмови більшості авторів від аналітики, глибинного аналізу рецензованого твору.

Нарешті, на критику заслуговує якість рецензій, що – хоч і не у великій кількості – все ж таки представлено на шпальтах „Літературної України”, „України молодої”, „Дня”, „Дзеркала тижня” та ін. На жаль, наспіх „спечені” тексти аж ніяк не викликають „культурного драйву” в тих, „хто хоч трохи тямить у літературі”.

Метою даної статті є визначення основних тенденцій розвитку жанру літературної рецензії в сучасній газетній періодиці України, окреслення можливих причин і наслідків трансформації базової жанрової моделі такого типу текстів.

Трансформації жанрової структури періодичного друку на сьогоднішній день ґрунтовно розглядаються в роботах українських і російських вчених. Багато уваги приділяють цій проблемі В.Здоровега, М.Тимошик, С.Денисова, М.Василенко, О.Тертичний, Ю.Кравченко, С.Савчук та ін.

Серед основних трансформацій у структурі жанрів газетно-журнальної періодики дослідники називають такі: 1) виникнення нових жанрів (експеримент, рейтинг, анкета) [8; 6]; 2) мораторій на певні популярні колись жанри (огляд преси, нарис, фейлетон) [3] ; 3) розширення жанрової палітри періодики за рахунок появи нових інформаційно-аналітичних і інформаційно-публіцистичних, аналітично-публіцистичних жанрових моделей (міні-рецензія, міні-огляд, міні-порада, міні-історія, бліц-портрет) [8]; 4) виникнення найбільш стійких комбінацій жанрових форм у межах одного тексту, наприклад: „інтерв’ю портретний нарис”, „інтерв’ю-рецензія”, „інтерв’ю-коментар”, „замітка анонс” [6]; 5) посилення діалогічних жанрів [3].

У межах конкретних жанрових моделей – за твердженнями більшості дослідників – кардинальні зміни відбулися за рахунок 1) зміцнення інформаційної та фактографічної основи ЗМІ [9; 3]; 2) зменшення обсягів публікацій [6]; 3) загальної тенденції до лаконізму в засобах вираження [3]; 4) стандартизації засобів вираження [6]; 5) використання аналітичного пафосу [3], який дедалі більше поширюється й на інформаційні жанри [1]; 6) посилення особистісного, авторського начала [6], і як результат – есеїстичних тенденцій [3]; 7) тотального релятивізму, відсутності конструктиву: у більшості випадків позиція автора заміщується іронією, що аж ніяк не сприяє підвищенню авторитету журналістики в суспільстві [1].

Трансформації структури жанрів у журналістиці пов’язані, перш за все, з об’єктивними змінами в предметі, меті й методах відображення. Нові життєві реалії, історичні, суспільні, соціально-політичні зрушення, зміни мовних смаків вимагають оновлення предмету та способів відображення дійсності. Окрім того, журналіст у своїй діяльності й творчості на сьогодні ставить перед собою дещо інші завдання. Свідченням того є розвиток розважальної й н’юсмейкерської журналістики [9]: „журналісти, котрі мали б виховувати і пробуджувати духовність, настільки "зріднилися" з масою, що фактично оперують тим же понятійним апаратом, що й читачі”. Бурхливий розвирок теле- і електронних засобів масового інформування призводить до того, що газета поступається своїми можливостями в інформативності на користь аналітиці [3]. У методах відзначається більш активне використання гіпотетичних, соціологічних методів, до того ж активно застосовуються методи художньої фантазії, припущення [9].

Зрушення в жанровій частині зумовлюються також низкою і суб’єктивних чинників. „Спробуймо, наприклад, – пише В.Здоровега, – зіставити жанрові модифікації статті публіцістів „Дзеркала тижня” чи „Дня” із статтями авторів, скажімо, „України молодої”... Йдеться не про відмінність політичних підходів, а про поетику, внутрішню структуру, композицію, спосіб аргументації” [3, ст. 148]. Отже, жанр як відтворення цілком визначених тематичних, композиційних і стилістичних ознак у певних типах текстів все ж таки надзвичайно залежний від можливості авторської творчої самореалізації, авторської жанротворчості. Особливо актуальною ця теза виглядає нині, коли „в друкованих ЗМІ України спостерігаємо появу аналітичних статей, що вражають не стільки глибиною проникнення у проблему, а величезним прагненням журналістів самореалізуватися, інтелектуально та емоційно вивільнитися” [1]. Окрім того, безсумнівно, даються взнаки такі соціальні фактори, як політична заангажованість, економічна залежність та знижений загальноосвітній рівень українських журналістів [1].

У сучасній періодиці місце й особливості жанру літературної рецензії багато в чому обумовлюються усіма зазначеними вище факторами трансформації загальної жанрової структури періодичного друку. Однак вчені виявляють і низку специфічних для цього жанру тенденцій розвитку.

У своєму „класичному” варіанті на тематичному рівні рецензія передбачає розбір творів мистецтва з елементами аналізу, коментування, аргументованого оцінювання та висновками щодо значимості рецензованого твору. У композиційному плані важливими для цього типу текстів є такі структурно-змістові компоненти, як-от: опис предмету аналізу, формулювання основної тези, коротка характеристика об’єкту аналізу, позитивна оцінка теми, змісту, засобів створення аналізованого об’єкта, опис недоліків, формулювання висновків. Мова рецензії передбачає реалізацією книжних стилів із відповідним набором нейтральних і маркованих мовних засобів.

На сьогоднішній день у традиційній жанровій моделі рецензії фіксуються такі зміни: 1) текст містить не систему аргументації, а окремі емоційні „докази”; відзначається високий ступінь креативності автора, свобода в представленні власної думки й вираженні оцінок; у цьому випадку починають домінувати жанрові ознаки публіцистичних текстів, зокрема есе; 2) доволі часто порушується композиція, вилучаються такі структурно-змістові компоненти, як основна теза, оцінка об’єкта, характеристика переваг і недоліків твору тощо; рецензія починає демонструвати свою наближеність до жанрів анотації чи відгуку; 3) дедалі помітнішою стає „нова фактура мовлення” [4, ст. 389]: частіше використовується все розмаїття стилістичних ресурсів мови, в тому числі й нелітературні засоби.

Подібна криза літературної критики частково зумовлена зовнішніми факторами, як-от: зменшення накладів видань художньої літератури, збільшення загального потоку літератури низької якості – адже письменником і видавцем нині може стати будь-хто. Глибинні ж причини криються в конфлікті письменників, літературних критиків зі своїм читачем, інакше кажучи – споживачем. Пересічний громадянин отримує з газет недостатню й неякісну інформацію щодо сучасного розвитку літературного процесу, але, цілком ймовірно, саме він і виступає каталізатором цього процесу. У літературознавстві проблема „читачівства” аналізується вже давно і досить глибоко. Так, Г.Сивокінь зазначає: „Присутність літератури в духовному житті конкретних людей часто гіпотетична, прийняття чи неприйняття, часто одверта байдужість до неї з боку тих, хто нею мав би послуговуватись, – це складні феномени... Останнім часом виразно означилася анемічність чи й просто немічність літературної критики, причини якої найлегше пояснити виразним збайдужінням до літератури, до мистецьких проблем взагалі з боку колишнього надійного „замовника”, так званого масового читача, або міфічно трактованого народу. Отже, зі своїми клопотами літературі начеб ні до кого апелювати, що створює додаткові напруги” [7, ст. 42-43].

Потребує пояснення також проблема зниження рівня аналітичності в рецензії та як наслідок – асимілювання її в суміжних групах інформаційних і художньо-публіцистичних жанрів. У першу чергу це може бути пов’язано з виникненням певного „плюралізму” в оцінці літературних явищ. Поняття літературного канону тепер не є актуальним. У більшості праць з теорії журналістики ця тенденція сприймається як цілком позитивна. ЇЇ пов’язують лише з занепадом доктрин соцреалізму. Але ж будь-який канон у літературі й мистецтві має цілком визначену не лише деструктивну, але й конструктивну функцію. Літературний процес – це постійне чергування форм сприймання і опору: ствердження і становлення канону обов’язково змінюється деструкцією, яка, у свою чергу, знову ж таки призводить до утвердження нових догм у сфері продукування й сприйняття художнього тексту. Г.Сивокінь, спираючись на висновки таких відомих літературознавців, як Ю.Тинянов, В.Шкловський, пише: „Легше легшого сказати, що тепер у підході до літературних явищ, в оцінці їх пануватиме плюралізм. Однак він, плюралізм, – усе одно що демократія там, де до неї не готові... Ясна річ, для історії літератури це аж ніяк не вихід, не метод, не ум” [7, ст. 44].

Як бачимо, питання трансформації жанру літературної рецензії пов’язане з цілою низкою проблем в історії розвитку суспільства в цілому й історії літератури зокрема. Однак літературні критики й журналісти все частіше забувають чи просто нехтують правилами сприймання друкованого тексту, а редактори просто не володіють „своєрідною схемою, за якою можна відчути правильне чи непрофесійне використання можливостей жанру” [10]. Як доказ, наведемо приклади найпоширеніших помилок, які зустрічаються в літературних рецензіях останніх років.

Перш за все, слід відзначити наявні в текстах хиби аргументації. Автор рецензії повинен демонструвати глибину і всебічність аналізу, спиратись на певні джерела інформації, усвідомлювати наявність різних поглядів, бути неупередженим і незаанґажованим. Найчастіше на практиці ці вимоги ігноруються . Так, джерела інформації зазвичай або не називаються взагалі, або ж рецензент обмежується узагальненими „Нарікають...”, „Кажуть...”, „Так уже повелося”, „я прочитав таку думку...” (Літературна Україна. – 6.03.2008). Завуальованість джерела інформації зазвичай породжує сумніви щодо достовірності факту чи правдивості твердження. Наприклад: „Літературознавець має чітку позицію інтерпретатора художніх текстів, бачить себе критиком і тільки ним... Проте своє творче кредо формулює доволі скромно: „Я був і залишаюся уважним і відданим звичайним читачем Літератури”” (ЛУ. – 6.03.2008). Читач не може довіряти висунутій автором тезі „бачить себе критиком і тільки ним”, навіть зважаючи на її категоричність. Переконаність автора рецензії видається безпідставною, до того ж – заперечується наведеною в наступному реченні цитатою.

Загалом цитування рецензованого тексту здійснюються в сучасних рецензіях на рівні поганого шкільного твору: журналіст намагається не проілюструвати правильність своєї тези, а радше приховати її відсутність: „Мимоволі ховаєшся „...в себе, як у мокру глину-хвощ”... чи в довгий зимовий сон. Та все ж, яка рідісна втіха... коли на світ з’являється те, що „...уважливим доторком-леготом білим” прошепоче тобі вранці: „Пора прокидатись”” (ЛУ. – 6.03.2008).

Не боїться сучасний рецензент пропонувати читачеві максимально суб’єктивні та бездоказові твердження: „...дитяча література залишається справою тих, хто не знайшов собі місця в „дорослій””(Дзеркало тижня. – 27.09.2008); „Візьмемо бодай Чуковського – тексти жахливі...”(ДТ. – 27.09.2008); «казкова» мова героїв сповнена натяків, які аж ніяк не роблять Вінні Пуха дурнуватим персонажем, знаним нами з радянського мультфільму (ДТ. – 01.12. 2007); „він змінив читацьке уявлення про критику як нецікаву і нудну есеїстику” (ЛУ. – 6.03.2008). Цілком зрозуміло, що „жахливий” Чуковський, „дурнуватий” Вінні Пух і „нудна” критика – суб’єктивні домисли, які, за відсутністю обґрунтування, повинні залишатись на совісті авторів рецензій, а не на шпальтах газет.

Сучасним літературним критикам важко вибудувати логічну послідовність своїх тверджень і таким чином уникнути суперечностей у викладі. Так, наприклад, рецензент у одному з матеріалів „Літературної України” тричі „послідовно” заперечує власні тези: „Тут ми не знайдемо таких відомих українських авторитетів, як „космополіт” Андрухович, принципова „феміністка” Забужко чи „всюдисущий” Жадан. <...> Здається, не існує в нинішній українській літературі письменника, якого б не торкалося критичне слово Євгена Барана. <...> Його не цікавить письменницька еліта... Він завжди в епіцентрі книжкових подій та літературного процесу. Повз нього не проходить майже жодне явище чи проект красного письменства” (ЛУ. – 6.03.2008).

На користь не аналітики, а риторики, пафосності, публіцистичності тексту спрацьовують доведення „від протилежного”. Наприклад, починається стаття з нарікань, всупереч яким розгортається основна теза рецензії: „сьогодні мало пишуть гарних дитячих книжок” ... а от „Іванові Андрусякові вдається...” (ДТ. – 27.09.2008).

Що стосується оціночного аспекту рецензії: журналісти й літературні критики висловлюють свою критику на адресу автора досить лаконічно, до того ж у більшості випадків – занадто толерантно, ніби виправдовуючись. Наприклад: „Єдине, що можна закинути авторові...” (ДТ. – 27.09.2008); „Як на мене, у книзі взагалі майже не прописаний момент оцінки діяльності о.Гавриїла. Зрештою, це могло й не бути завданням автора передмови” (ДТ. – 27.09.2008); „Шкода, ясна річ, що видавництво “зекономило” на гіпотетичному третьому томі... хоча логіка в тому, безперечно, є...” ( http://dyskurs.narod.ru). Такий релятивізм у більшості випадків засвідчує заанґажованість рецензента або ж просто його некомпетентність.

Висвітлення позитивних сторін твору теж подається надзвичайно стисло. Тези, які могли б стати основою детального аналізу і ґрунтовних висновків, „згортаються” до обсягів однієї фрази, одного речення: „Найбільше вражає в майстерності Володимира Даниленка вміння в локальному сюжеті викласти вселенську проблему, як, наприклад, у його сатиричному оповіданні, де в дитячих пристрастях сконцентровано все людське зло, яке підносить і руйнує цивілізації” (День. – 28.01.2009).

Невиправданими для жанру рецензії можна вважати також деякі стилістичні новації, а саме – використання молодіжного сленгу, жаргонів, модних слоганів, заїжджених штампів: „...десь вони в нашій дорослій уяві поруч стоять – дитинка і тваринка. Інакше кажучи, „дітки в клітці”. Інша річ, як це „спечено”” (ДТ. – 27.09.2008); „Але це, погодьтеся, неспортивно – пес він і за Полярним колом пес”( ДТ. – 27.09.2008); „Дістав тут на горіхи і Іван Франко...” (ДТ. – 27.09.2008); „Так погляд ліниво ковзає відфотошопленими личками у глянцевих журналах...” (ДТ. – 27.09.2008); „Накропати... сценарій буде не надто важко...” (ДТ. – 27.09.2008); „...та ще багато мотивів, більш або менш заюзаних...” (ДТ. – 27.09.2008); „Письменник продовжує здирати маски з суспільства, докопуючись до першовитоків національного лузерства...” (День. – 28.01.2009); „всі ці маленькі відмінності... подані читачеві з належною повагою і незвичним для такої серйозної справи «культурним» драйвом” (ДТ. – 01.12.2008); „...всім, хто хоч трохи тямить у літературі, ясно як білий день, що академічні видання – це основа основ...”( http://dyskurs.narod.ru).

В багатьох випадках стилістичні недоліки текстів рецензій зумовлені недолугими спробами авторів продемонструвати свою риторичну майстерність. Результатом цих спроб є або відчайдушне графоманство („...світу невидимого <...> Але разом із тим, переплетеного магічними паралелями з тим першим, що є його невід’ємною часткою, ніби інтерпретацією, продовженням у зовсім іншому вимірі...” (ЛУ. – 6.03.2008)), або ж доволі парадоксальні фігури мовлення, „гротескова” образність: „...вірші Євгенії – мовби розсипане скло, по якому авторка відчайдушно пританцьовує, аж приворожує до себе”( ЛУ. – 6.03.2008); „...можна було б, для ілюстрації, скласти з окремих віршів своєрідний „скелет”, але ми свідомо так не робитимемо” (ЛУ. – 6.03.2008); „не претендую... на монополію психотворчого розтину душі ні ліричного героя, ні автора” (ЛУ. – 6.03.2008); „...глибше розумієш, що таке Батьківщина, і не боїшся, що станеш порохом, прахом, бо навіть, якщо й прахом, то все одно – люблячим” (ЛУ. – 6.03.2008).

У сучасній літературній рецензії можна відзначити також низку композиційних помилок. Поданий М.Тимошиком перелік – „незавершеність попередньої думки, раптові перескакування від одного факту до іншого без так званого цементування „зв’язок”, занадто розтягнутий вступ і зовсім відсутня завершальна частина” [10] – можна продовжувати. Так, зокрема, у більшості рецензій замість досить лаконічного і змістовного вступу, де б окреслювався безпосередньо предмет аналізу, читачеві пропонується або біографія автора літературного твору, або ліричні роздуми рецензента (наприклад: „Не животінням-тінню... а тим, що таки має право називатися життям...” (ЛУ. – 6.03.2008)). Інформація про об’єкт рецензування з’являється у кращому випадку в третьому-червертому абзацах, а інколи й наприкінці тексту („Олена теліга – на телеекрані” (ЛУ. – 6.03.2008)), причому подається ця інформація завуальовано, в контексті певних авторських асоціацій: „Назва Бучковського поетичного вибраного „При світлі Слова” якось одразу спроектувалася на Цвєтаєвське „При світлі совісті...” (ЛУ. – 6.03.2008). Подібні структурно-змістові трансформації в бік нарису чи есе дезорієнтують читача, позбавляючи його „коду” прочитання представленого на шпальтах газети тексту.

У деяких випадках класична побудова рецензії порушується введенням низки „лейтмотивів”. Наприклад, автор неодноразово звертається до обґрунтування жанру рецензованого твору, причому ані стилем тексту, ані логікою аргументації такі повтори не вмотивовані (ЛУ. – 6.03.2008).

Отже, аналіз представлених у сучасній періодиці літературних рецензій дозволяє зробити такі висновки: 1) найбільш очевидні помилки в текстах цього типу стосуються методики викладу (хиби аргументації), композиції твору, використання „нетрадиційних” для книжного стилю засобів виразності; 2) цілком очевидним є наближеність жанру літературної рецензії до художньо-публіцистичних жанрів нарису та есе; 3) зміни в структурі жанру літературної рецензії зумовлені низкою соціальних, історико-літературних факторів, а також загальним зниженням рівня фахової підготовки журналістів, літературних критиків, редакторів.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка