Журналістика, філологія та медіаосвіта”



Сторінка19/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.97 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

ЛІТЕРАТУРА

  1. Василенко М.С. Тенденції розвитку аналітичних матеріалів у сучасній журналістиці / М.С. Василенко // Наукові записки Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Т. 22. – Режим доступу до ресурсу: http://journlib.univ.kiev.ua

  2. Денисова С.П. Стилістика газетно-журнальних текстів . – К., 2004

  3. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості / В.Й.Здоровега. – Львів, 2004.

  4. Кравченко Ю.Д. Жанр рецензии и его современная трансформация / Ю.Д.Кравченко // III Международный конгресс исследователей русского языка "Русский язык: исторические судьбы и современность", Сборник тезисов, М., 2007. – С. 389

  5. Рябчук М. Чому я можу не бути критиком // Критика. – 2002. - №12. – С. 26.

  6. Савчук С.О. Об эволюции в системе жанров современной русской газеты / С.О.Савчук // Русский язык: исторические судьбы и современность. М., 2001. – Режим доступу до ресурсу: http://fixed.ru/prikling/conf/stilsist3/ obevowlkkfay.html

  7. Сивокінь Г.М. У вимірах сприймання. Теоретичні проблеми художньої литератури, її історії та функцій. – К., 2006.

  8. Тертычный А.А. Жанры периодической печати. – М., 2000. – 312 с.

  9. Тертычный А.А. Трансформация жанровой структуры современной печати / А.А.Тертычный // Вестник Московского ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2002. – №2. – С.54-63.

  10. Тимошик М.С. Особливості редагування текстів для газет, журналів, рекламних та інформаційних видань // Наукові записки Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Т. 15. – Режим доступу до ресурсу: http://journlib.univ.kiev.ua



Хмельовська Оксана (Київ)

АЛЮЗІЇ І ВИДИ ЇХ ТРАНСФОРМАЦІЙ У ГАЗЕТНИХ ЗАГОЛОВКАХ
У статті досліджуються алюзії і види їх трансформацій, цитування, квазіоцитування у заголовках газетних ЗМІ. Виділяються їх тематичні групи та розглядаються функції в текстах періодичних видань, уплив на читачів.

Ключові слова: алюзія, газетний заголовок, цитування, квазіоцитування, види трансформацій алюзії, відомі вислови.
Тема нашого дослідження – це алюзія і види її трансформацій, цитування, квазіоцитування у заголовках газетних ЗМІ, специфіка їх використання, уплив на читача.

Як відомо, один із найяскравіших і читабельних елементів газети – це заголовок – назва твору або його частини, що пишеться над текстом. Він має бути чітким, афористичним, містити в собі ідею статті. [2; 72]. Деколи читач не встигає прочитати всіх матеріалів, а лише проглядає заголовки. Конкуруючи за читацьку симпатію, журналісти мусять придумати дотепні, нестандартні, інколи загадкові заголовки, які б примусили людину прочитати всю статтю. Також заголовок – це «фігуративна структура, яка забезпечує продукування множинних смислів» [3; 144], що виникають на основі тих творчих імпульсів, які виштовхують зі сфери підсвідомого певний заряд «внутрішнього згорання» і часто є тим «первісним ідейно-смисловим сигналом, який настроює реципієнта на потрібне автору сприйняття інтерпретації всієї статті, а інколи й підказує читачеві характер його переосмислення» [4; 79]. Функції заголовків – це не тільки назвати основну думку матеріалу, як було колись, а й виділити серед читачів тих, кому призначено матеріал, збудити читацьку зацікавленість, провести з читачем заочну комунікацію.

Зі змінами в мові газет і ЗМІ взагалі на порубіжжі XX – XXI століть пов’язано дуже багато процесів. Якщо мову тоталітарного режиму після його падіння почали називати «новомовою» (запозичили цю лексему з відомого роману «1984» Дж. Оруела, щоб підкреслити офіційність, заштампованість, кліше мови тогочасних ЗМІ), то наразі в мові ЗМК лінгвісти вбачають такі явища, як демократизацію, розмовність і навіть вульгаризацію. Почастішали випадки вживання алюзій, іронії, пародії, «стібання». Газети стає цікавіше читати, легше сприймати. Штампами користуватись немодно. У газетах багато елементів розмовного стилю, навіть просторіччя і жаргонів, вони живіші, емоційніші. Також з’явилась тенденція до демаскування: журналісти часто вдаються і до більш простого викладу думок.

Мова сучасних газет є своєрідним дзеркалом сучасного українського життя. Одним із типових способів реалізації поетичної функції мови для досліджуваних мною газет є алюзії, цитування (включення в текст чужого в незмінному вигляді) та квазіоцитування (трансформування, переінакшення чужого тексту). Алюзія (лат. allusio — натяк) – це художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст. Заголовки-алюзії стають причиною безпосереднього контакту між емоційними сферами автора і читача, оскільки "розширюють межі твору, створюють смислову перспективу, збільшують емоційність тексту" [1; 30]

Такі одиниці мають потужний підтекстовий потенціал, спираючись на індивідуальний тезаурус читача, активізують у його свідомості додаткові асоціації, емоції, формують ретроспективний хронотоп, створюють єдиний часовий простір [ 5; 74].

Тексти такого типу далі ми називатимемо «відомі тексти», адже їх можна впізнати, відтворювати у пам’яті. Як пише Ю. Караулов, відомі тексти – це готові інтелектуально-емоційні блоки, стереотипи, приклади, мірки для зіставлення.

Проблема відомих текстів, або ж „тексту в тексті” все частіше привертає до себе увагу філологів – і літературознавців, і лінгвістів. Відомі тексти використовують як елемент заголовків, так і самої статті. До того ж вони можуть подаватись без лапок, плавно вливаючись у авторський текст, наче імітуючи свою належність авторові. Однак вони настільки загальновідомі, що цитування не викликає сумнівів. Якщо використати такий прийом у заголовках, то це неодмінно загострить увагу читача, активізує його комунікативне відношення з автором.

Читачеві необхідно (часто підсвідомо) відповісти на низку запитань: звідки цитата? хто автор? чому журналіст використовує її? як вона пов’язана зі змістом статті? Якщо цитату перероблено, то кількість запитань збільшується: що змінено? як було в оригіналі? навіщо потрібна була зміна? як пов’язана зміна цитати з текстом газетної статті?

Діапазон відомих текстів дуже широкий, оскільки він включає віршовані та прозаїчні цитати, приказки, прислів’я, назви художніх творів, кінофільмів, пісень, стійкі сполучення слів, політичні лозунги різних епох, цитати з творів класиків марксизму-ленінізму, біблійні вирази. Якщо читачеві цитата невідома, то ніякого діалогу з автором не виникає. Він не бачить „тексту в тексті”, не розуміє алюзії, тому навіть можливе роздратування, виникає мінус-ефект комунікації.

У нашому дослідженні ми намагались зосередити увагу на результаті явищ демократизації мови ЗМІ і показати, як у газетних заголовках використовуються алюзії і види їх трансформацій. Для дослідження і якнайкращого аналізу ситуації ми взяли всеукраїнські й регіональні, загальні й спеціалізовані газети, а саме їхні номери, які вийшли з 1 січня по 15 березня квітня 2009 року. До всеукраїнських належить «Україна молода» (щоденна інформаційно-політична газета), «Україна і світ», «День»; регіональних – рівненські обласні газети «Вісті Рівненщини», «Рівне вечірнє» та районна газета «Рокитнівщина»; до спеціалізованих належать газети «Друг читача», «Здоров’я і довголіття».

Досліджені нами газети по-різному і різною мірою користувались цими прийомами. Насамперед, це явище помітно відображено на сторінках всеукраїнських «України молодої», менше у – «Дні», але такі, як «Україна і світ», «Сім’я і дім» практично не використовували відомих текстів. Спеціалізовані видання теж неоднаково використовували ці прийоми: газета «Друг читача» постійно дивувала цікавими заголовками, тоді як в газеті «Здоров’я і довголіття» не виявлено жодного випадку. Рівненська обласна газета «Вісті Рівненщини» теж не мала в заголовках алюзій і цитування, проте, цікаво, на сторінках іншої обласної газети «Рівне вечірнє» ми знайшли чимало таких прийомів. Що стосується районної газети «Рокитнівщина», то тут спостерігаємо певне позитивне зрушення – за визначений час (1 січня – 15 березня) газета тричі скористалася такими образними прийомами . Це своєрідний поступ, адже в минулі роки на шпальтах цієї газети нам не доводилось бачити жодної алюзії, цитування, видів їх трансформацій.

Які ж різновиди відомих текстів використовують газети найчастіше?

Перш за все, це уривки з поезії. Наприклад, «У своїй «хаті» своя правда...» (з вірша Т. Г. Шевченка). Активність віршованих цитат і їх трансформації пояснюється, мабуть, тим, що вірші читачеві легше запам’ятати і відтворити у пам’яті. Між газетним та віршованим текстами спостерігаємо певну різницю. Відтіняючи один одного, віршований рядок і газетний текст найбільше впливають на читача. Незмінені цитати трапляються рідше, ніж трасформовані. Найбільш поширений вид трансформації – це заміна одного зі слів цитати на слова, що пов’язані з текстом статті, відображають її суть: «Наша пісня хоч не нова, та співаєм її знову» (вгадуються рядки «Наша пісня гарна й нова, починаєм її знову»), «Санітарочка Рая заговорить мовою Данте» (перегук з назвою вірша сучасного поета О. Ірванця). Швидше винятком, ніж правилом, можна назвати використання у заголовках скоромовок «У бобра добра багато», загадок «Р. і Н. сиділи на трубі». Хоча помітна й інша тенденція – журналісти самі випробовують свої поетичні вміння, використовуючи для цього вже відомі тексти: «У Службу чи в дружбу?», «Суджені-засуджені».

Прозаїчні цитати та їх трансформація в газетних заголовках трапляється значно рідше. Як правило, вона повинна бути загальновідомою, лаконічною та афористичною, щоб без підкріплення віршованою формою бути відразу впізнаною, «Чия земля?» ( натяк на твір І. Карпенка-Карого), «Елементарно, Холмс!» (трансформована цитата «Це елементарно, Ватсон!» з роману А. Конана-Дойля), «До нас їде чемпіон світу» (перегук цитати «До нас їде ревізор», взятої із п’єси М. Гоголя), «Як видавці до Черновецького ходили» (наприклад, «Як козаки по сіль ходили» та інші назви), «Бути чи не бути, або початок виборчої кампанії» (відома цитата з трагедії «Гамлет» В. Шекспіра).

Рядки з відомих пісень – третій вид відомих текстів, що використовується в заголовках. За нашими спостереженнями, кілька років тому трансформувались пісні радянського періоду: «А музика лунає» (з рядків пісні „А музика звучит”), «Ах, білий теплохід» (з рядків пісні «Ах, белый теплоход»), «Свято зі святом на очах» (з рядків «Праздник, со слезами на глазах») та багато інших. За аналізований період трапився тільки один «відомий текст» з цього періоду «Мої роки — моє багатство». Все інше цитування – «Чи запанує у своїй сторонці фермер?» (вгадуються рядки з Гімну України), «Я твоє крило...» , «Пісня буде поміж нас…» (пісні Володимира Івасюка) «Весна іде, красу несе» (з народної пісні «Ой, у вишневому садку»), або трансформаційне цитування українських сучасних пісень – «Веселіші, брате, часи настали!» (вгадується пісня Святослава Вакарчука «Веселі, брате часи настали»), «Напишу СМС — це новітній роман» (з рядків пісні О. Положинського «Напишу СМС – це новітній прогрес»).

Назви художніх текстів теж переходять у заголовки, але у зміненому вигляді: «Думи, мої думи» Анни Безулик» (перегук з віршем «Думи, думи мої» Т. Г. Шевченка), «А кухар-то «голий» (вгадується цитата з казки Г.-Х. Андерсена «Нове вбрання короля»), «Казки від Остапа Ступки», «Поїздка зі зручностям і не без моралі» («Прогулка с удовольствием и не без морали» Т. Г. Шевченка).

Назви кінофільмів (як вітчизняних, так і закордонних) та відомі цитати з них теж часто використовують журналісти: «Багаті теж худнуть» («Багаті теж плачуть»), «Пірати музичного моря» (пірати Карибського моря»), «Вінні–Бик і всі–всі–всі» (Вінні-Пух і всі-всі-всі).

Стійкі сполучення слів – не менш поширений засіб у газетних заголовках. Зазвичай переносне значення зберігається: «Росія» слухає та їсть...» (прислів’я – «А Васька слушает да ест»), «Свій до свого — по своє», «Ведмідь страшний, коли голодний», «Розумний вгору не піде...», «Поїхали б страйкувати, та корови не пускають», «Нема лиха без добра», «І сам не гам, і другому не дам», «Теща з зятем, як кіт з собакою», «Скажи мені свою групу кропі – і я скажу, хто ти» («Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти»), «Випусти кота з мішка! Письменники, подбаємо про права читачів!».

Відомі тексти епохи соціалізму, знані багатьом, що нав’язувались у минулі роки, тепер використовуються в іронічній інтерпритацї, проте якщо люди старшого покоління зрозуміють «гру», то молодь і діти часто не знайомі з текстом у тексті, бажаного ефекту впізнаваності не буде досягнуто. Тому все частіше на шпальтах ЗМІ бачимо найбільш відомі алюзії: «Відмінниця, активістка й просто гарна дівчина».

Інколи відбувається перефразування Святого Письма: «Час солити сірники» (нагадує «Час збирати каміння»).

Цікавим нам видалось перефразування відомих програм чи реклами: «Сам собі президент» («Сам собі режисер»), «Ви нам писали, а ми приїхали!», «Ви не помили – тоді я іду до вас» (рядки з реклами прального порошку), Турки вже читають. А ти?», «Я розмовляю українською – приєднуйся!» (з реклами мобільних операторів), «Танці з зірками чи без?» (назва телепрограми «Танці з зірками»), «Ключовий момент» (від назви програми «Ключовий момент»), «Вперед... у минуле!» (від назви фільму «Вперед … у минуле»), «У бій ідуть дублери» («У бій ідуть одні старики»).

Без сумніву, загострюють увагу відомі трансформовані інтернаціональні сентенції й афоризми, що в звучанні наближаються до певних слів українською, як наприклад, «Мементо... в море», «Шерше ля... хам». Дослідники називають такий прийом «інтелігентською грою».

Майже в усіх алюціях і видах трансформації спостерігаємо іронічність: «На балкон, як на війну», «Чи зігріємось газом після того, як нас нагріли на газі?», «Діти, де вас посадити?». Ефект парадоксу передають алюзії, в конструкціях яких є заперечна частка «не»: «Даремний сир не в мишоловці», «Сміх, та й… не годі?», «Не з висоти пташиного польоту», «Зроблено не в Україні». Трапляються цитування, що нагадують просторічну лексику, яка добре всім відома: «Подайте області на харчі», «І на прокуратуру буває «проруха», «Щоб ти жив та помер у Києві!», «I суду не бояться…».

Не зважаючи на головну функцію цитування й алюзій – привертати увагу читачів загадкою, свіжістю, звертатись до пам’яті читача – можна спостерігати протилежне явище. Наприклад, на шпальтах різних ЗМІ ми спостерігали використання трансформації одного цитування, як «Ти сплатив податки, Господи?», «А ти записався добровольцем?», «А ви задекларували доходи?», «А ти став в обороні річки?». Відомі тексти, які використовуються багаторазово, мають відтінок заштампованості, убозтва тезаурусного запасу.

Отже, результатом цільового спостереження за шпальтами всеукраїнських і регіональних газет за період з 1 січня по 15 квітня 2009 року є показ того, що «гра» у заголовках сучасних ЗМІ широко використовується з цитатами. Як засіб привернення уваги алюзії і види їх трансформації – дуже вдалий прийом, якщо не використовувати одні й ті ж відомі тексти. Таке цитування і квазіоцитування розраховане на читачів різних рівнів освіти й культури, хоча, на нашу думку, швидше на високоосвіченого інтелігента, ніж на людину з середньою чи загальною освітою. Як бачимо, прогрес демократизації мови більш поширений у впливових та відносно вільних газетах, натомість до провінції він доходить повільніше. Мабуть, регіональні часописи ще до кінця не звільнились від пут радянського впливу та мовних штампів. Можливо, це залежить від нестачі у провінціях і в малотиражних газетах талановитих журналістів, редакторів, які справді були б майстрами слова, відчували нові тенденції, використовували їх, адже спеціалізовані й регіональні газети по-різному використовували відомі тексти, що свідчить також про стратегію редакційної політики цих друкованих ЗМІ.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Джанджакова Е.В. Об использовании цитат в заглавии художественных произведений // Структура и семантика текста. – Воронеж. – 1988. – С. 30-37.

  2. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Громяка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ «Академія». – 2006. – 752 с.

  3. Мейзерский В. Текст и контекст культуры // Философия и неориторика. – К. – 1991.

  4. Нямцу А. Семантическая функциональность заглавий // Нямцу А. Поэтика традиционных сюжетов. – Черновцы: Рута. – 1999.

  5. Позиції алюзії у композиційному контексті художнього твору // Філологічні студії. – Луцьк, 2003. – № 3. – 80 с.



Вікторія Хоню (Київ)

МОВНІ ТА ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСКУСІЇ

(ВИДАВЦІ І ПУБЛІЦИСТИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

НА ТЛІ ЕПОХИ ТОТАЛЬНИХ ЗАБОРОН)
У розвідці увиразнено внесок видатних видавців, редакторів і публіцистів кінця ХІХ – початку ХХ ст. у процеси формування єдиної загальнонаціональної мови, становлення літератури та літературознавчих концепцій, популяризацію українських видань (на матеріалі різножанрових публікацій у тогочасній періодиці).

Ключові слова: літературознавчі та мовні дискусії початку ХХ ст., унормування правопису, видавнича справа, популяризація української книги, видавці і публіцисти кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Досліджень з історії української періодики останніми роками не бракує. Зокрема, висвітлено і мовні дискусії початку ХХ ст. [14], і деякі суперечливі питання літературних дискусій [13, 20], як і відображення в періодиці творчості окремих письменників зазначеного періоду [12].

Пропонуємо поєднати в цій розвідці кілька аспектів вивчення (літературознавчий, книгознавчий і мовознавчий), завдяки чому палітру історичних досліджень періодики кінця ХІХ – початку ХХ ст. буде органічно доповнено.

Мета розвідки – увиразнення ролі видатних видавців, редакторів і публіцистів кінця ХІХ – початку ХХ ст. у процесі формування єдиної загальнонаціональної мови і становлення літератури.

Відповідно завданнями є вивчення форм і способів їх долучення до вирішення актуальних мовних і літературознавчих проблем; популяризація української національної ідеї через тогочасні періодичні видання.

Предметом вивчення є відповідні публікації на сторінках „Голосу друку” (ГД), „Киевской мысли” (КМ), „Киевской Старины” (КС), “Літературно-наукового вісника” (ЛНВ), московського журналу „Украинская жизнь” (УЖ, з початку 1914 р. – „Украина”) та деяких інших періодичних видань.

На межі ХІХ ХХ ст. (і – з перервами – у 20 – 30 роки ХХ ст.) відновлення власне української правописної практики і поновлення традиції української літературної мови розглядається як одне з найперших завдань, і не лише теоретичне (для мовознавців), але й практичне (для видавців, укладачів, авторів української книги).

Наприклад, 1921 року на сторінках ГД в рецензії на книгу І. Франка “Boa constrictor” (К.: ДВУ, 1920) О. Дорошевич зачіпає „фонетичні зміни, виконані видавництвом” і труднощі сприймання, викликані цими змінами через відсутність „елементарного словничка” [7, с. 196 – 198]. Даючи оцінку виданню „Вівчар. Бориславські оповідання” (того ж видавництва і року), критик не схвалює „модернізаційних” кроків видавництва „Вік” щодо тексту Франкових творів, виданих 1905 року, мову яких „наближено до наддніпрянських діалектних форм” [7, с. 198]. Так само й аналогічні зміни, здійснені радянськими видавцями, які „не дуже додержувалися” тексту 1905 року, „легко утворюючи свої „новельки”, розцінюються як „занадто рисковитий крок” [7, с. 198]. Порівняймо, зокрема, лексеми „заважив” (С. 265 видання 1905 року ) і „зважив” (С. 7 видання 1920 року).

Однією зі складових “мовознавчої” суперечки були “мовні взаємини” С. Єфремова й І. Нечуя-Левицького. Останній був рішуче за ту мову, якою говорила його мати, бо це ж, звісно, “найнародніша” з можливих українських мов, найкраща і єдино-припустима” [15]. Зокрема, він уживав йі замість ї, писав міні (а не мені) тощо [6]. Він звинувачував Єфремова, Лотоцького і взагалі “київський гурток” (видавництво “Вік”) у сприянні “змові наддніпрянців з галичанами”, через що деякі видання “Віку” “попсовані на галицький лад”, і вимагав “приліпити до книжки “етикетку” з позначкою, „що все це помилки коректора”, і навіть погрожував апеляцією “до публічної опінії в газетах”, “підривом поширення книжки...” [15, с. 302]. “Крутою мовою”, на думку Нечуя-Левицького, відрізнявся також місячник ЛНВ: “Дуже вже багато там чужої нам галичанщини” [17].

І. Стешенко, що першим виступив на оборонок М.Грушевського та С. Єфремова на сторінках ЛНВ [16], показав історичні причини галицького впливу на становлення української мови та правопису: “силує не Грушевський других до сії мови, а його й других потреба вислову духа, та стихійна сила, перед якою нічого не значать лементи людей, що низькооко хотять затримати нашу націю «для домашнього обходу” при мові “баби Палажки” [11].

Сам С. Єфремов, відповідаючи на ці та подібні закиди, статтю “ветерана українського письменства” І.Нечуя-Левицького “Сьогочасна часописна мова” назвав “одним із найяскравіших, може, виразів ...обивательского” (тобто суто споживацького В.Х.) підходу “й разом з тим пам’ятним показником нашого внутрішнього безладдя”, бо “поруч із справедливими увагами, ...повно там перебільшених, а то й суто злостивих нападів, суперечностей і просто таки ворогування заради дрібниць...” [10, с. 570 571].

Таким чином, мовознавчі дискусії досліджуваного періоду обертались довкола унормування правопису, зокрема, йшлося про нівелювання відмінностей мови Західної України та Наддніпрянщини, потребу формування єдиної загальнонаціональної літературної мови.

Звичним явищем на сторінках періодичних видань стає обговорення болючих для українства проблем, дотичних до мовної і книговидавничої практики (цензури, законів про друк тощо), а також літературознавчі дискусії.

Загалом новини видавничі регулярно потрапляли на сторінки тогочасної періодики. Так, крім публіцистичних статей С. Єфремова, Ф. Матушевського, О. Білоусенка на актуальні для українства теми, що їх вміщував московський журнал УЖ (в числах 1 – 3 за 1912 р. знаходимо матеріали під назвою „На текущие темы” авторства С. Єфремова, у числах 1, 3 того ж року – проблемні статті О. Білоусенка „Гибель „Просвіт” та „Украинские моменты в холмском вопросе”), знаходимо і постійні рубрики „Литературная летопись”, „Из новых украинских книг” (наприклад, повідомлення про вихід друком таких видань: М. Левицький „Лікарський порадник”, С. Єфремов „Б. Грінченко. Його життя та діла” (1913. – № 10), „На Украине и вне ея” (і не на 1–2 сторінки – значно більше: зокрема в № 11 за 1913 р. – С. 85 – 103). На сторінках УЖ, КС, ЛНВ регулярно вміщували інформацію про вихід у світ українських видань і короткі рецензії на них (зокрема, ідеться про видання київського видавництва „Вік” 1912 року: „З книги життя. Опов”. (УЖ. – 1912. – № 11. – С. 86 – 88) та „Чистому серцем” (УЖ. – 1912. – №11. – С. 94 – 95).

Представлення ж літератури d періодиці було більш ніж широким. Деякі видання, зокрема КС, ставали організаторами літературного процесу. Так, 1904 року КС оголосила конкурс на кращі художні твори (найкращим визнано оповідання М. Коцюбинського „Під мінаретами”), а трохи раніше, 1902 року, тут започатковано „літературно-критичний відділ з оглядом українського письменства” [5, с. 49].

Рецензування українських творів красного письменства в періодиці стає за правило: див., наприклад, статтю С. Єфремова про І. Франка та рецензію на повість Б. Грінченка „Сонячні кларнети” в КМ (14 грудня 1913 р.), численні повідомлення і рецензії на видання під маркою „Вік” в КС та ЛНВ [5]. Частина видань із каталогу Д. Дорошенка „Народная украинская литература” попередньо побачили світ в КС, зокрема, оповідання Л. Яновської „Смерть Макарыхы” (1900) і „Доля” (1901).

Чи не найактивнішим учасником літературної полеміки на сторінках періодичних видань був С. Єфремов. Його перу належать не лише регулярні рецензії на книги українських письменників e газеті „Рада”, згодом e журналі „Книгар”, огляди української літератури на межі ХІХ – ХХ ст. в журналі КС (yаприклад, у 1902 р. – стаття „В поисках новой красоты” [9], де, зокрема, ішлося про аналіз творчості Г. Хоткевича, О. Кобилянської, Н. Кобринської та ін.).

З 1908 по 1912 в газеті „Рада” С. Єфремов надрукував літературно-критичні розвідки про М. Гоголя: „Великий юморист і малі недотепи. Гоголь і націоналісти” (1908. – № 205) і „Жертва дводушності” (1909. – № 65 – 66); П. Куліша: „До біографії Куліша” (1908. – № 224), „Новий похорон Куліша” (1908. – № 249) та „Без синтезу” (1912. – № 27); О. Олеся: „Муза гніву і зневір’я” (1909. – № 282, 284) і „В боротьбі з забуттям” (1911. – № 294);
Т. Шевченка: „На переломі” (1910. – № 46) і „Поезія всепрощення” (1912. – № 47) та Л. Українку: „Поезія самотності” (1912. – № 146); літературну характеристику І. Тобілевича (Карпенка-Карого) (1908. – № 200 – 203; 206 – 207; 1909. – № 198 – 199).

Відома полеміка С. Єфремова з І. Франком щодо „народницьких завдань літератури” [1, с. 94] та оцінки роману Підеші „Восток и Запад” [1, с. 98], а також – з Лесею Українкою щодо потрактування творів О. Кобилянської і В. Стефаника.

Про обидві дискусії (і про пізнішу полеміку з В. Дорошенком) ми вже писали, досліджуючи публіцистичні виступи співробітників київського видавництва „Вік” [19, с. 101]. Наголошували і на винятковій ролі тогочасних часописів (осібно – КС та ЛНВ) у формуванні зрілих підходів до широкої популяризації серед українського громадянства новітніх течій світової літератури і мистецтва. Пізніше саме в ЛНВ було надруковано статтю В. Дорошенка „Нова історія української літератури” (пізніше увійшла до книги „Життє і слово” [2] як розділ під назвою „До питання про характер і зміст української літератури й методи її історичного дослідження”), e якій він аналізує працю С. Єфремова „Історія українського письменства” [4] і проводить ґрунтовний розбір літературно-критичного доробку старших і молодших сучасників, відправним моментом для якого стала праця М. Євшана „Під прапором мистецтва” [3, с. 8].

„Характерною рисою тогочасного видавничого руху і науково-публіцистичноі діяльності було паралельне публікування гострих громадсько-політичних виступів у вигляді окремих видань і матеріалів у періодиці” [19, с. 99]. Такими є багато літературознавчих і публіцистичних статей В. Дорошенка, Ф. Матушевського, О. Лотоцького, М. Євшана, С. Єфремова (згадаймо, наприклад, книгу С. Єфремова „На мертвой точке” (К., 1912), що є відбитком з КС). Цей прийом дозволяв надати нового звучання обговоренню актуальних проблем українства (становища української мови, літератури, друкарства тощо), вивести його на рівень більш широкого суспільного усвідомлення.

Важливою точкою прикладення зусиль для українських публіцистів, редакторів і видавців кінця ХІХ – початку ХХ ст. (нарівні з їхньою редакційно-видавничою і публіцистичною активністю) було оприлюдення в періодиці своїх поглядів на розвиток і сучасний їм стан мови і літератури. Вони не нехтували жодним жанром: від суто інформаційних заміток про вихід тих чи тих видань і коротких рецензій на них – до широких аналітичних публікацій, що репрезентували ґрунтовні наукові розвідки мовознавчого і літературознавчого характеру.

І мовознавчі, і літературознавчі дискусії, розгорнуті видавцями і публіцистами на початку ХХ ст. на сторінках періодики, слугували спільній меті: пробудженню самосвідомості та активізації діяльності свідомого українського громадянства, згуртуванню наукових і літературних сил довкола вирішення актуальних проблем суспільного розвитку. Загалом процеси формування загальнонаціональної мови, виведення української літератури на європейський рівень йшли паралельно зі становленням системи книгодрукування і книгопоширення.

І лише завдяки зусиллям письменників, науковців і видавців (часто ці іпостасі поєднувалися в одній особі), які почасти долучалися до процесів громадсько-політичних, вдалося не лише єдиним «фронтом» протистояти цензурним заборонам, але і здійснити справжній прорив – і в мово-, і в літературознавстві (саме тоді було підготовлено ґрунт для вироблення єдиної національної мови, закладено підвалини літературної критики, створено стрункі концепції історії красного письменства), і в книговиданні (саме зусиллями головних фігурантів тогочасних дискусійних процесів – С. Єфремова, М. Грушевського, І. Франка і багатьох інших – вироблено й апробовано ефективну систему створення і популяризації українських видань).

Відповідно історичний досвід видавців, редакторів і публіцистів кінця ХІХ – початку ХХ ст. є не лише повчальним (в абстрактно-пізнавальному плані), а й практично корисним: нам і справді є що запозичити в наших попередників.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Довгань К. Літературно-критичні погляди І. Франка в 1890 – 1900 рр. // Життя й рев. – 1926. – №5. – С. 93 – 102.

  2. Дорошенко В. Життє і слово: Статті на літературно-громадські теми. – Львів; К., 1918. – 164 с.

  3. Дорошенко В. З нашої літературної критики // Літ.-наук. вісн. – 1911. – Кн. 1. – С. 199 – 208.

  4. Дорошенко В. Нова історія української літератури // Літ.-наук. вісн. – 1911. – Кн. 11. – С. 473 – 509.

  5. Дорошенко Д. Євген Чикаленко. Його життя і громадська діяльність. – Прага: вид. Фонду ім. Є. Чикаленка при Укр. академ. комітеті, 1934. – 98 с.

  6. Дорошкевич О. Листи М. Коцюбинського до І. Нечуя-Левицького // Життя й рев. – 1926. – №1. – С. 72 – 75.

  7. Дорошкевич О. Рецензії // Голос друку. – 1921. – Кн. 1. – С. 196 – 199.

  8. Євшан М. Під прапором мистецтва. Літературно-критичні статті. – К.: Життє і мистецтво, 1910.

  9. Єфремов С. В поисках новой красоты // Киевск. старина. – 1902. – № 10. – С. 100 – 140; №11. – С. 235 – 282; №12. – С. 394 – 419.

  10. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – 686 с.

  11. Історія України в особах: ХІХ – ХХ ст. / Уклад. І. Войцехівська,
    В. Абліцов, О. Божко та ін. – К.: Україна, 1995. – 479 с.

  12. Ковалець Л. М. Творчість Юрія Федьковича у висвітленні західноукраїнської періодики початку ХХ ст. // Наукові записки Ін-ту журналістики КНУ імені Т. Шевченка. – К., 2006. – Т. 26. – С. 104 – 108.

  13. Корбич Г. Іще раз до історії відомої полеміки («Літературно-науковий вісник» і стаття С. Єфремова «В поисках новой красоты») // Слово і час. – 1995. – №7. – С. 41 – 44.

  14. Огієнко І. Історія української літературної мови. – К.: Либідь, 1995. – 294 с.

  15. Підмогильний В. Іван Левицький-Нечуй. Спроба психоаналізи творчості // Життя й рев. – 1927. – Т.ІІІ. – №9. – С. 295 – 303.

  16. Стешенко І. Про українську літературну мову // Літ.-наук. вісн. – 1912. – Кн. ІІ.

  17. Українська культура: Лекції / За ред. Д. Антоновича. – К.: Либідь, 1993. – 588 с.

  18. Хоню В. Періодика кінця ХІХ – початку ХХ ст. як один із чинників формування позитивного іміджу українського книговидання // Зб. праць НДІ періодики. – 2006. – №14. – С. 349 – 362.

  19. Хоню В. Публіцистичні виступи співробітників видавництва “ВІК” (1894 – 1919) у контексті формування засад національно-культурної діяльності в Україні // Наукові записки Ін-ту журналістики КНУ імені Т. Шевченка. – К., 2006. – Т. 26. – С. 98 – 103.

  20. Шумило Н. Гнат Хоткевич проти Сергія Єфремова: до історії відомої полеміки // Рад. літературознавство. – 1988. – № 10. – С. 40 – 50.


Мирослава Чабаненко (Львів)

РІЗНОВИДИ ГІПЕРТЕКСТОВИХ ЗВ’ЯЗКІВ НА САЙТІ ХАРКІВСЬКОГО МЕРЕЖЕВОГО ВИДАННЯ «МЕДІАПОРТ»
Розглянуто різновиди гіпертекстових посилань, що застосовуються харківським інтернет-виданням «МедіаПорт» (mediaport.ua), здійснена спроба класифікувати їх, проаналізувати причини та доцільність встановленого на сайті співвідношення внутрішніх і зовнішніх гіперлінків.

Ключові слова: інтернет, нові ЗМІ, Всесвітня веб-мережа, гіпертекстуальність, гіпертекстові зв’язки, веб-сайт, інтернет-видання, онлайнова журналістика.
Гіпертекстуальність належить до тих властивостей інформаційного простору Всесвітньої павутини, які називають унікальними [5, с. 71]. Поняття «гіпертекст» свого часу лягло в основу створення Т. Бернерсом-Лі WWW, сьогодні воно диктує певні особливості роботи нових медій, у тому числі українських. Якщо на початку 1990-х років більшість онлайнових видань нагадували паперові газети, механічно переміщені у веб, то з часом ситуація змінилась – поступове усвідомлення переваг медіапростору інтернету [4, с. 22] привело до того, що вміле застосування гіпертекстуальності (поруч із інтерактивністю та мультимедійністю) стало обов’язковою умовою успішності будь-якого онлайнового проекту. Йдеться про один із головних аспектів професійної майстерності працівників new media, орієнтири якої окреслені в науковій літературі недостатньо.

Термін «гіпертекст» був придуманий Т. Нельсоном у 1960-х роках минулого століття на позначення нелінійного тексту, «у якому читач не обмежений у порядку читання, а може йти по посиланнях і переходити до початкового документа за короткою цитатою» [2, с. 13]. Як відомо, поза інтернетом також існують гіпертексти, але з появою вебу в розпорядженні людей опинився унікальний його зразок – і за величиною, і за структурою. М. Лукіна, І. Фомічова, слідом за іншими дослідниками – такими як, наприклад, М. Дезе (M. Deuze) [6] – вказують на той факт, що будь-яке інтернет-видання, по суті, є невіддільним від єдиного інформаційного полотна веб-мережі, що «дозволяє читати текст не лише на одному рівні, як на папері, але завдяки внутрішнім і зовнішнім посиланням проглядати його вглиб» [5, с. 72]. Посилання на інші інтернет-джерела, виконані в гіпертекстовому режимі, з одного боку, підвищують якість інформації, з іншого – сприяють посиленню індивідуалізації споживання та сприйняття медіа-продукту, – підкреслюють вони. Подібну думку висловлює також


І. Артамонова, розмірковуючи над причинами зростання популярності електронних газет [1, с. 6].

І. Артамонова здійснила системний аналіз веб-сайтів журналістського спрямування "Українська правда" (pravda.com.ua), "КорреспонденТ.net" (korrespondent.net) та «Аргументи і факти» (aif.ua) саме з точки зору застосування гіпертекстуальності і дійшла висновку, що «загалом тексти для Інтернету мало чим відрізняються від текстів традиційних ЗМІ», однак вони мусять бути адаптованими до веб-середовища, зокрема, містити гіперлінки [1, с. 9]. О. Коцарев, аналізуючи гіпертекстові зв’язки, представлені на сайтах "КорреспонденТ.net" (korrespondent.net), "ForUa" (for-ua.com), "Українська правда" (pravda.com.ua) і "Майдан" (maidan.org.ua) на рівні заголовкових комплексів, матеріалів та окремих файлів, спостеріг, що всі заголовки публікацій на перших сторінках мережевих видань являють собою гіперлінки, які ведуть до повного тексту. Таким чином, роль заголовків в інтернеті «майже абсолютизована», доводить він, оскільки перейти до розгорнутого матеріалу, оминувши назву, складно (додамо, що для цього юзер має потрапити на відповідну сторінку веб-сайту з пошукової системи або з іншого інтернет-видання, яке містить посилання на статтю, тобто все одно за допомогою гіпертекстових зв’язків); окрім того, як доводить статистика, близько половини користувачів переглядають тільки першу сторінку сайту, через що заголовки інтернет-публікацій мають бути максимально інформативними. У кожному тексті названих вище інтернет-видань присутні гіперпосилання, а ціла окрема сторінка з розгорнутим текстом публікації (окремий файл сайту), за підрахунками О. Коцарева, може містити від 58 до 70 гіперпосилань різних як за формою, так і за своїм змістом, що групуються за тематичною та іншими ознаками [3].

Західні дослідники звертали увагу на відмінності у сприйнятті аудиторією однакових за змістом друкованого та розміщеного в інтернеті електронного текстів у тому випадку, коли другий супроводжується гіперлінками. На думку учасників опитування, яке проводилось у США, забезпечення індивідуальних шляхів ознайомлення з медіаповідомленнями за допомогою гіпертекстового влаштування веб-сторінок посилює інтенції аудиторії, але послаблює інтенції автора, що не всіма і не завжди буває сприйнято позитивно [7]. Готуючи матеріал для вебу, high-tech-журналіст має думати над тим, як поєднати його з іншою інформацією – своєю і чужою, та одночасно йому необхідно дбати про збереження цілісності сприйняття юзерами медіаповідомлення, яке може бути порушене відволікаючими гіперлінками (hiperlinks).

Якщо наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років лунали нарікання на адресу інтернетників про недостатнє використання ними переваг інформаційного середовища Павутини, зокрема, гіпертекстуальності [6], то сьогодні на перший план виходить проблема визначення «золотої середини» – правильного вибору відповідних підходів, зокрема, стосовно того, яким має бути оптимальне співвідношення внутрішніх і зовнішніх гіперпосилань.

«За тим, як використовуються гіпертекстові зв’язки, можна скласти уявлення про те, які задачі ставлять автори сайту, організовуючи інформаційні потоки» [5, с. 73]. З цієї точки зору цікаво вивчати досвід тих інтернет-видань, які подають багато суспільно значущої інформації, демонструють високий рівень професіоналізму і користуються помітною популярністю, тобто можуть слугувати зразком для наслідування. Одним із таких нових ЗМІ, на нашу думку, є харківське інтернет-видання «МедіаПорт» (mediaport.ua), що представляє роботу однойменного інформаційного агентства. Взявши за об’єкт дослідження гіпертекстові посилання, а за предмет – їх кількість, форми та функціональне призначення, ми переслідували мету виявити і пояснити причини та доцільність встановленого на цьому сайті співвідношення зовнішніх і внутрішніх гіпертекстових лінків. Новизна дослідження полягає, насамперед, у тому, що зроблений акцент не стільки на особливостях інтернет-журналістики, які вже були названі багатьма науковцями, скільки на з’ясуванні прийомів роботи, що сприяють успіхові інтернет-видання. Використовувались логіко-аналітичні методи, спостереження і контент-аналіз.

За «Вікіпедією» (http://uk.wikipedia.org), «гіперпосилання – це активний (виділений кольором) текст, зображення чи кнопка на веб-сторінці, натиснення на яку (активізація гіперпосилання) викликає перехід на іншу сторінку чи іншу частину поточної сторінки». Дане визначення з веб-енциклопедії, яку наповнюють самі юзери, відбиває сучасне розуміння гіпертекстуальності, поширене серед інтернетників. На наш погляд, слід погодитись із тим, що гіпертекстуальність знаходить своє вираження не тільки у гіперлінках всередині текстів публікацій або у підписах під ними, а й у графічних елементах – насамперед, таких, як інформери новин та банери партнерів і рекламодавців, адже за допомогою кліків на картинки можна так само переходити на інші інтернет-сторінки. (Аналогічної думки дотримується й О. Коцарев [3].) Врешті на мові HTML (мова розмітки гіпертексту) графічні елементи представлені текстом буквально, тому в даному дослідженні ми звертали увагу практично на всі структурні частини сайту.

Як видно з Таб. №1, було виявлено 23 різновиди гіпертекстового зв’язку, з яких 16 (7%) – такого, що веде до інформації в межах сайту. Зовнішні лінки дають можливість ознайомитися з іншими ресурсами інтернету, їх різновидів нараховується всього сім (3%). Можна припустити, що така картина є нормою для одного окремо взятого складно влаштованого, інформаційно насиченого інтернет-ресурсу, адже саме внутрішні гіпертекстові зв’язки і забезпечують серфінг веб-сайтом (неможливо уявити інтернет-видання без внутрішніх гіперлінків або з незначною їх кількістю – подібне є характерним тільки для сайту-візитівки, який відіграє роль своєрідного рекламного проспекту,


Різновид

гіпертекстового

звязку

Форма

Функціональне

призначення

Внутрішні лінки (16)

1. Логотип сайту.

2. Позначки «Укр.», «Eng.», «Рус.».

3. Назви рубрик і розділів (наприклад, «Стрічка новин»).

4.Заголовки публікацій.

5. Фотоілюстрації до новин.

6. Підпис під формою для перегляду відеосюжетів.

7. Банери власних проектів.

8. Теми форумів.

9. Назви інформаційних сервісів порталу; відповідний малюнок-символ.

10. Посилання на блоги.

11. В розділі «Фотобанк» цифри, що позначають сторінки.

12. В розділі «Фотобанк» назви тем знімків.

13. Теги під новинами (на сторінках із повним текстом).

14. Заголовки всіх статей одного автора під однією публікацією.

15. Значки, що символізують різні можливі дії юзера, який ознайомився з матеріалом.

16. На форумі назви тем, ніки користувачів.



Картинка з назвою сайту.

Скорочені слова.

Підкреслене або не підкреслене слово чи словосполучення.

Підкреслене речення, що є заголовком.

Цифрові знімки.

Підкреслене речення.

Графічний блок – картинка з текстом.

Назви тем форумів в окремому блоці (підкреслені речення).

Підкреслене слово або словосполучення в списку, розміщеному окремим блоком; графічне зображення.

Підкреслені ім’я та прізвище блогера й назва останньої публікації.

Зображення підкреслених цифр.

Підкреслене слово

Підкреслені слова й словосполучення.

Підкреслені речення.

Невеликі графічні зображення (малюнки).

Підкреслені слова й речення.



Перехід на головну сторінку сайту з буд-якої іншої.

Вибір мови сайту й перехід до відповідних веб-сторінок.

Перехід до відповідної рубрики чи розділу.

Перехід на сторінку з повним текстом публікації.

Перехід на сторінку з повним текстом новини.

Перехід на окрему сторінку з відео.

Перехід на сторінку з проектом.

Перехід на сторінку форуму.

Перехід на сторінку з відповідною інформацією (і те, й інше).

Перехід на сторінку з блогом.

Перехід на сторінку під відповідним номером.

Перехід до відповідного тематичного підрозділу.

Перехід на сторінку з добіркою новин, згрупованих на основі їх відношення до того чи іншого елементу повідомлення.

Перехід до сторінки з повним текстом статті.

Перехід до сторінок, з яких можна роздрукувати матеріал, прокоментувати чи відправити поштою.

Перехід до теми, до сторінки з інформацією про користувача.



Зовнішні лінки (7)

1. Гіперлінки всередині текстів.

2. Банери дружніх інформаційних сайтів.

3. Рекламні банери.

4. Інформери новин.

5. Текстова реклама внизу сторінки.

6. Лічильники відвідувань.

7. На форумі інформери служби знайомств.


Підкреслені слова.

Графічний блок – картинка з логотипом сайту і текстом.

Графічний блок – картинка з текстом.

Окремий блок з фотоілюстраціями та заголовками новин.

Підкреслені речення.

Графічне зображення.

Графічний блок – фотографія з текстом.


Вказівка на джерело інформації.

Реклама інших інтернет-видань і перехід на них.

Перехід на сайт фірми-рекламодавця.

Перехід на сайти інших інформаційних інтернет-ресурсів.


Перехід на сайт фірми-рекламодавця.

Перехід на веб-портали, де надається цей сервіс.

Перехід на відповідну сторінку сайту, присвяченого знайомствам.



Таблиця 1. Гіпертекстуальність на сайті інтернет-видання «МедіаПорт». розміщеного в інтернеті, і не може функціонувати у якості повноцінного ЗМІ).
Через сім різновидів зовнішньої гіпертекстуальності «МедіаПорт» постійно пов'язаний (через банери та інформери) з небагатьма ресурсами, дібраними, звичайно, невипадково. Це сайти інтернет-видань «Українська правда» (pravda.com.ua), «Комсомольська правда в Україні» (kp.ua), «NEWSru.ua» (newsru.ua) та інформаційний портал «МЕТА» (meta.ua) (інформери новин). «МедіаПорт» пропонує своїм користувачам ознайомитись із матеріалами цих джерел. Окрім того, постійні зовнішні лінки ведуть на кілька комерційних сайтів рекламодавців і на сайти, де пропонують лічильники відвідувань та участь у рейтингах популярності. Якщо брати до уваги гіперпосилання всередині самих медіаповідомлень, які вказують на джерела інформації і застосовуються для посилення аргументованості й переконливості медіаповідомлень, зовнішніх лінків можна нарахувати набагато більше, проте вони не є постійними (публікація з часом втрачає актуальність і потрапляє до архіву). Наприклад, замітка за 27.03.09р. під назвою «Ющенко просить КСУ визнати неконституційним закон про імпічмент» містила гіперлінк у вигляді слів «прес-служба глави держави», що розгортався переходом на офіційне інтернет-представництво Президента України (president.gov.ua); інша замітка за те ж число «Мінтранс: потрібно робити якісний поточний ремонт доріг, а не ямковий» містила гіперлінк, що вів до сайту «Урядовий портал» (kmu.gov.ua), і т.д. Подібних гіперпосилань у текстах інтернет-видання «МедіаПорт» небагато – як правило, не більше одного на публікацію з рубрики «У світі» або «Україна», всередині текстів новин про життя Харківщини гіперлінки практично не зустрічаються.

Відомо, що для інтернет-ЗМІ характерним є входження до інтернет-спільнот, об’єднаних співробітництвом на взаємовигідних засадах (це може бути обмін матеріалами, взаєморекламування й т.п.). У розділі сайту «Про портал» розповідається, що інтернет-видання «МедіаПорт» підтримує ділові стосунки з телеканалами «1+1», «Inter», НТН, СТБ, К-1, ICTV, з такими виданнями як «Дзеркало тижня», «Телекритика», «Комп&ньон», «Коммерсант - Украина», «Фокус», «Бизнес», «Комсомольська правда в Україні», «Українські новини», з агентством «УНІАН», «Українською службою Польського радіо», російськими RTVI, ТК «Первый канал», РТР, «Интерфакс». Далеко не всі з названих зв’язків відображені на сайті у вигляді банерів чи інформерів. На нашу думку, це може свідчити про прагнення затримати користувача на своєму ресурсі й показати, насамперед, роботу власного колективу, а не чужу. «МедіаПорт» об’єднує високопрофесійну команду журналістів, операторів, відеоінженерів, фотокорів, спеціалістів із медіапланування, реклами та PR. Це співробітники інформаційного агентства, яке окрім сайту включає телеканал, тому вони добре володіють інформаційною ситуацією в країні та Харківській області і здатні забезпечити інтернет-видання великою кількістю медіаповідомлень на різні теми. Окрім того не обтяжений банерами веб-дизайн краще відбиває струнку концепцію інтернет-видання.

Результати даного дослідження дозволяють припустити, що переважання різновидів внутрішнього гіпертекстового звязку є закономірним наслідком складної структури крупного інформаційного інтернет-ресурсу. Менша кількість різновидів зовнішнього гіпертекстового зв’язку не означає, що зовнішніх гіперлінків на сайті менше - їх може бути навпаки більше, ніж внутрішніх, але це не відразу помічається, оскільки велика їх частина носить непостійний характер і слабко відображена в дизайні (виняток всього для кількох ресурсів). Такий редакційний підхід, на нашу думку, є досить вдалим, тому що він дозволяє якнайкраще репрезентувати роботу штатних журналістів, водночас дружні стосунки з іншими інтернет-виданнями показані і всі вимоги до сучасного мережевого ЗМІ виконуються – зручне внутрішнє влаштування інтернет-ресурсу, широкий спектр інформаційних сервісів, велика кількість суспільно значущих, професійно підготовлених, у тому числі адаптованих до вебу, медіаповідомлень, гармонійне оформлення. Все це разом сприяє успішності даного сайту.

Продовженням наукових розвідок в обраному нами напрямку може бути порівняння підходів до застосування гіпертекстових зв’язків різними інтернет-виданнями. Критерієм відбору веб-ресурсів для такого дослідження може слугувати приблизно однаковий рівень відвідуваності або перші місця в аналогічних рейтингах тощо.



ЛІТЕРАТУРА

1. Артамонова І. М. Інтернет як специфічний тип мас-медійного тексту (на матеріалах українського сектору Мережі) / «Вісник СумДУ. Серія Філологія». - №2 – 2007. – С. 5 -10.

2. Бернерс-Лі, Тім. Заснування Павутини: З чого починалася і до чого прийде Всесвітня мережа / Т. Бернерс-Лі, М. Фічетті; Пер. з англ. А. Іщенка. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 207 с.

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка