Журналістика, філологія та медіаосвіта”



Сторінка21/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.97 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

ЛІТЕРАТУРА

  1. Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія. — К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. — 238 с.

  2. Голік О. Взаємокореляція жанрів у сучасних друкованих ЗМІ // Комунікативно-мовні процеси в сучасному медіапросторі: За мат. ХІІІ Міжнар. наук.-пр. конф. з пробл. функц. і розв. укр. мови / Присв. Року науки в Інституті журналістики / За ред. В.В. Різуна / Упор. Д. Данильчук, Ю. Єлісовенко, І. Забіяка, А. Мамалига. — К.: Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2008. — С. 141–144.

  3. Здоровега В. Іван Франко і українська публіцистика // Дзеркало тижня. — 2006. — № 23. — с. 19.

  4. Кройчик Л.Е. Росийская комическая публицистика рубежа ХХ–ХХІ веков как зеркало общественной эволюции // Коммуникация в современном мире. Материалы Всероссийской научно-практической конференции «Проблемы массовой коммуникации» 12–13 мая 2008 г. / Под ред. проф. В.В. Туполова. — Воронеж, 2007. — С. 34–36.

  5. Кройчик Л.Е. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста / Под ред. С. Г. Корконосенко. — СПб., 2000. — С. 125–168.

  6. Тертычный А. А. Жанры периодической печати: Учебное пособие / А. А. Тертычный. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Аспект Пресс, 2002. — 302 с.

  7. Швець Г.Д. Есеїстика Василя Барки: жанрова специфіка та проблематика: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Г.Д. Швець; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 167 с.


Вікторія Шевченко (Київ)

МОДЕЛЮВАННЯ ВИДАННЯ: ВІД КОНЦЕПЦІЇ ДО МАКЕТУ
Стаття присвячена першим етапам редакторської та дизайнерської роботи над друкованим виданням: формування задуму оформлення, вироблення загальної концепції, структури, створення макету.

Ключові слова: друковане видання, макет, проект оформлення, модульна сітка, графічні елементи.
Виготовлення друкованого видання починається з проектування, моделювання його структури, зовнішніх ознак. Як відомо, зміст і форма – дві нерозривні складові, які не можуть існувати одна без одної. Сучасні технології надають майже необмежені можливості створення оригінального твору друку. Але дизайнери не можуть забувати про традиції, звички читачів, їхнє попереднє налаштування на сприйняття інформації в певній формі.

Актуальною для сучасних видавців та дизайнерів є проблема формування задуму оформлення, який ураховує всі необхідні компоненти майбутнього твору друку, які б задовольняли потреби читача та видавця. Перед тим, як почати розробляти проект оформлення, необхідно дати відповіді на питання, від яких залежить не лише форма подання інформації, але й сам зміст видання, і, зрозуміло, його успішність [5]: мета, призначення, вид видання, читацька аудиторія та її інтереси, очікуване враження, відповідність публікації певним вимогам, стилю, основні елементи макету, постійні елементи, ілюстративний ряд, види текстових матеріалів, друкарські процеси, терміни виготовлення, способи розповсюдження, витрати на видання і можливі шляхи отримання фінансів.

Незалежно від техніки і технології виконання макет створюється в кілька етапів: підготовчий, виконання та редагування, композиційно-технічний. Робота дизайнера видання пов’язана передусім з першим, підготовчим етапом, коли народжується задум оформлення і реалізується в макеті. Основою макету є художня концепція видання, відповідність мети і засобів утілення цієї мети. Усе в публікації – від стилю тексту до якості паперу – сприяє формуванню враження від неї.

Робота дизайнера-графіка починається з одержання завдання або замовлення на виготовлення оригінал-макету. Нерідко завдання – це лише загальні рекомендації автора чи редактора про характер майбутнього твору друку, його brief – словесний опис, на основі якого дизайнер визначає концепцію майбутньої роботи. На етапі аналізу дизайнер розбирає зміст і призначення видання, вибирає можливу форму рішення і необхідні засоби його реалізації. Головне на цьому етапі – виробити художній прийом, що буде визначати всі наступні етапи.

Будь-яке друковане видання є засобом поширення інформації. Визначення мети видання й аудиторії, який вона адресована, є важливим етапом створення проекту. Від того кому адресований проект, залежить художня концепція, виконання і тираж. Одній категорії слухачів видання буде цікавим, іншим – байдуже, деяких може навіть дратувати. Тому читацька аудиторія визначає рішення щодо змісту і зовнішнього вигляду друкованих матеріалів. Крім цього, важливо знати, наскільки читач підготовлений до сприйняття матеріалу – що йому відомо, що – ні. Адже зайві подробиці можуть відволікати від основного змісту, але відсутність необхідних пояснень спотворює суть матеріалу. Дизайнер вирішує питання про ілюстрованість видання відповідно до його типу, зв’язок тексту і зображень, кольоровість.

Мета проекту вказує на необхідні витрати людських і технічних ресурсів, що будуть залучені для реалізації проекту. Причому витрати прогнозуються з урахуванням їх можливого покриття прибутком. Адже для тривалого проекту, приміром, багатотомного видання, прибутки можуть бути отримані не надто швидко, а довідкове видання може розійтися дуже швидко, хоча, як правило, недороге у виготовленні. Не менш важливе питання про терміни реалізації проекту. Часто забезпечити прибутковість проекту можна тільки при дотриманні чітких часових рамок, обумовлених самою ідеєю проекту (приміром, до певної події, після якої видання стане взагалі непотрібним).

Творча реалізація залежить від ідеї, цілей і передбачуваної аудиторії. Важливими положеннями її є: зоровий центр, постійні елементи, єдиний стиль оформлення, способи поєднання текстових та графічних елементів, віддання переваги текстовій чи зображальній складовій, динаміка чи статика, застосування знакових загальновідомих символів, кольорів тощо.

На наступному етапі, етапі попередньої розробки оригінал-макету, виконуються перші начерки й ескізи. Роль ескізу в графічному дизайні надзвичайно велика. Він являє собою твір допоміжного характеру, у якому реалізується попередній задум, концепція майбутньої роботи. Загальновідомо, що з ескізу починається будь-який твір зображального мистецтва безвідносно до техніки його виконання. Проте використання досвіду образотворчого мистецтва в графічному дизайні не має загального характеру, оскільки ескіз візуального повідомлення – це лише його «напівфабрикат», що надалі повинний бути втілений за допомогою різноманітних технічних засобів. Ескіз інформаційного повідомлення, на відміну від художнього твору, повинний органічно сполучити значеннєву задачу й образне вираження, зміст і форму. Усе, що не буде зрозуміло з першого погляду – неприйнятно для графічного дизайну. Розробляючи структуру візуального повідомлення, дизайнер, як правило, створює цілу серію ескізів. У деяких випадках це відбувається безпосередньо в процесі комп’ютерного макетування.

В ескізі схематично позначаються основні елементи проекту (зображення, тексти, блоки заголовків, урізів, інших елементів), тобто візуалізується зовнішній вигляд проекту. Ескізи виконують з різноманітним ступенем закінченості – від начерків до старанно виконаних малюнків-композицій перед етапом, власне, розробки макета. Кількість варіантів залежить від складності задачі. Визначаючи значення ескізу у своїй роботі, відомий дизайнер Е. Кагаров, плідно працюючи у галузі комп’ютер-арта, говорить: «Важко переучуватися, я звик мислити з олівцем у руці, і дотепер так мені працювати краще, природно. Плакат мені зручніше робити вручну, підготуватися, накидати ескізи. Доводиться, звичайно, сидіти і думати за монітором... »[2].

Самий відповідальний етап роботи над макетом – це вибір оптимального варіанта, того, що найточніше відповідає поставленому завданню.

Завершується процес створення макета безпосереднім його виконанням. Дизайнер практично застосовує основні закони композиції (цілісності, типізації, контрастів, підпорядкованості всіх засобів композиції ідейному задуму) до загального задуму проекту, утілює авторські знахідки, проводить остаточне компонування текстових і зображальних елементів-блоків. Закони композиції встановлюють порядок застосування прийомів і методів поєднання різнорідних елементів або груп елементів у єдине ціле. Вони складалися поступово, формувалися у процесі діяльності людини, у результаті естетичного пізнання дійсності, узагальнення відображених свідомістю об’єктивних закономірностей різноманітних явищ реального світу.

Структурна складність композиції залежить від різноманіття засобів, принципів, методів організації композиції. Не можна розуміти композицію, як набір об’єктів, розташованих у певній послідовності в певному місці. Гарна композиція відрізняється від поганої, як поезія від набору віршованих слів. До основних композиційних засобів оформлення можна віднести лінійки, штрихування, плями пробільних, декоративних та зображальних елементів, світлотіні, кольори, що поєднуються за законами композиції (цілісність, типізація, постійність та універсальність), гармонії (симетрія, ритм, пропорційність, домірність) [3].

Модульне конструювання взагалі і сітка зокрема дуже активно впливають на процес проектування видання. Сітка – це модульна система, що організовує зображальний і текстовий матеріал, комбінація горизонтальних і вертикальних ліній. Іноді сітки – це макетні листи [4]. Також сітка може бути частиною модульного проекту, що визначає принципи шрифтового оформлення, засіб подачі та вибір ілюстраційного матеріалу. Причому будь-який із компонентів може бути і не включений у модульну систему.

Варіанти сіток можуть бути самими різними. І дизайнер намагається надати її структурі ту простоту, що шукав, створюючи загальну концепцію видання. Сітка може просто визначати поля і формат набору, може бути основою складної структури із широким використанням типографських засобів і візуальних можливостей. І перевагу тієї чи іншої сітки можна зрозуміти лише з якості отриманої конструкції, а не за складністю малюнка.

Малюнок сітки залежить від змісту і задуму проекту видання. Оскільки кожна сітка робиться, по-перше, на замовлення, тобто у відповідності зі специфікою визначеного проекту, і, по-друге, структура її визначається індивідуальним стилем того або іншого дизайнера, то малюнок сітки може мати практично необмежену кількість варіантів. Проте, існує декілька загальних принципів, яких необхідно дотримуватися дизайнерам при проектуванні модульних систем.

Найпростіша сітка являє собою єдинообразну композицію горизонтальних та вертикальних ліній, що створюють малюнок з квадратів, схожий на розграфлену таблицю. Вертикальні лінії сітки контролюють внутрішні та зовнішні поля, відокремлюють стовпці набору та визначають інтервали між ними. Розмітка цих ліній ведеться в цицеро або напівцицеро, що відповідає існуючим типографським стандартам. Горизонтальні лінії сітки визначають верхні та нижні поля, висоту стовпців наборові, розташування заголовків та зображального матеріалу.

Комп’ютер значно скоротив час дизайнера. Йому не потрібно витрачати час на багатократне перемалювання макета і внесення в нього необхідних змін. Так, більшість дизайнерів виконують свої малюнки на звичайному аркуші паперу, після чого сканують і доробляють їх на комп’ютері, додаючи напис або інші елементи, що важко намалювати від руки.

Макет видання створюється тоді, коли готові всі необхідні компоненти: текст (у файлах відповідного формату), зображення (визначеної роздільної здатності, розміру, масштабу, кольоровості, формату). Основа макету – модульна сітка, схеми розміщення тексту, зображень, заголовкових компонентів, розбивка на сторінки, ініціали, спуски, колонтитули, висячі рядки, колір, ефекти. На цьому етапі необхідно задати розміри сторінок і полів, створити модульну сітку, визначити елементи шаблона, вибрати шрифти і визначити систему стилів абзаців, задати палітру кольорів.

У графічному дизайні використовується метод фізичного макетування, який дає вичерпне уявлення про те, який вигляд робота дизайнера буде мати в «матеріалі», ергономічні й експлуатаційні властивості носія візуального повідомлення. У дизайні друкованої продукції імітуючий макет створюється для того, щоб детально проробити конструкцію багатосторінкового видання і побачити в реальному розмірі часопис, брошуру, книгу, альбом. Палітурку, обкладинку, титульний аркуш такий макет відтворює цілком, а книжковий блок імітують скріплені аркуші паперу, на яких розклеєні зразки розміщення набору й ілюстрацій, зовні подібні із тими, що ввійдуть у проектоване видання. Таким чином, фізичний макет несе всю інформацію про архітектоніку друкованого видання. У цьому випадку дизайнер-графік виступає не тільки в ролі художника, укладача тексту, верстальника, художнього і технічного редактора, але і конструктора.

Для верстки текстові і графічні матеріали мають бути підготовлені відповідним чином, у тому числі і за допомогою різноманітних програм і інструментаріїв. Тому перед початком верстки визначається форма представлення текстових та графічних матеріалів. Особливо це стосується службових символів і символів національних алфавітів. Оптимальним вважається набір текстів без форматування. Формати графічних файлів мають імпортуватися видавничою системою і підтримувати чотирифарбні зображення (CMYK).

Після цього макет редагується художнім та технічним редактором, узгоджується зі стандартами і передається замовнику, що забезпечує його відтворення тим чи іншим засобом.

Кінцева мета створення авторського оригіналу полягає в одержанні з нього копій, призначених для масового поширення. Характер і якість копій залежать від способу відтворення – у вигляді друкованої продукції, зображення на екрані, інформаційному табло, проекційній установці. У будь-якому випадку оригінал-макет повинний бути створений у точній відповідності з вимогами до його остаточного вигляду. Якщо він виконаний непрофесійно, невдало скомпонований, якщо в ньому не дотримані пропорції між зображальними і текстовими блоками, тоді всі ці недоліки будуть помітні в остаточному варіанті.

Між оригінал-макетом і його копією-репродукцією існує як подібність, так і розходження. Макет – це авторський твір, що утілює творчий задум дизайнера-графіка. Копії, відтворені засобами масової інформації, спроможні лише повторювати його з різноманітним ступенем точності. Копії можуть бути повними двійниками макета або відтворити в зміненому масштабі, тиражуватися на матеріалі, що відрізняється від задуму автора, використовувати іншу кольорову гаму, мати специфічні ознаки тих засобів друку, якими виконувалися. Дизайнер-графік, створюючи оригінал-макет, завжди повинний пам’ятати про його реальне втілення, про те, щоб копія якнайточніше відповідала авторському задуму. Раніше вважалося, що праця дизайнера закінчена, коли він створив оригінал-макет і роздрукував, але нині робота дизайнера продовжується до етапу тиражування.

Композиційно-графічна модель задає принциповий план оформлення газети. Моделювання видання підвищує ефективність і поліпшує якість видань. При моделюванні видання кожен раз попередня модель лежить в основі нової. Передбачені на попередньому етапі базові стандартизовані операції, розмірні стереотипи на наступному етапі стають одними з багатьох. Моделі першого і другого рівня базуються та відображають нижчі системи і тому не вносять корінних, зокрема структурних, змін у системи більш високого рівня. Комплексна оформлювальна модель видання часто стає новою, більш раціональною та послідовною структурою і тому може вносити структурні зміни в систему, форму якої вона відображає. У цьому полягає одна з основних причин відмови деяких редакцій газет від уже розроблених моделей третього рівня або частини їх, зокрема від типових композиційних схем.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Буковецкая О. А. Дизайн текста: Шрифт, эффекты, цвет. – 2-е изд., испр. – М.: ДМК, 2000. – 304 с.

  2. Кагаров Е. О дизайне // Publish, 1997.– №2.

  3. Кибрик Е. А. Объективные законы композиции в изобразительном искусстве // Вопросы философии. – 1966 – № 9.

  4. Херлберт А. Сетка. Модульная система конструирования и производства газет, журналов и книг. – М:. “Книга”, 1984, – 108 с.

  5. Шевченко В. Е. Створення ефективних публікацій // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. 9 Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 28-29.10.2005 / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики; За ред. М. М. Романюка. – Львів, 2005. – С. 417-422.



Елеонора Шестакова (Донецьк)

ПРО ПРИНЦИПИ СИСТЕМНОСТІ ТА ЦИКЛІЧНОСТІ МЕДІАОСВІТИ
У статті запропоновано загальні принципи системності та циклічності медіаосвід і доводиться, що у сьогоденній культурній ситуації медіаосвіта повинна розпочинатися із загальноосвітньої школи, стати предметом обов’язкового вивчення в усіх сучасних ВНЗ, а не лише тих, де безпосередньо навчають спеціальності соціальних комунікацій.

Ключові слова: медіаосвіта, загальноосвітня школа, ВНЗ, соціальні комунікації.

На початку ХХ ст., коли мас-медіа ще тільки розпочинали свій активний на невідворотний наступ на культуру, однією з тез, широковідомих та популярних серед інтелектуальної, мистецької еліти суспільства, стало твердження про те, що є читачі книг, з одного боку, і читачі газет – з іншого. Ця відверто бінарна диференціація, заздалегідь із ціннісно маркованим, привілейованим членом опозиції – читач книг – надовго закріпилася в культурній свідомості. І привело не лише до того, що вказана опозиція органічно вписалася та утвердилася в загальній системі опозицій соціокультурного буття ХХ ст.: висока/низька культура, елітарна/масова культура, творчість/конвеєрність, природність/штучність, унікальність/стереотипність, одиничність/масовість, природність/конвенціональність, митець/ремісник, врешті-решт, культура/цивілізація. Проблема полягає ще й в тому, що читач книг – це особливий дар, який потрібно в собі розвивати і плекати –він, те саме, що й дар поета, митця: саме цей дар дозволяє, як писав М. Гумільов:


Неутомимо плыть ручьями строк,

В проливы глав вступать нетерпеливо

И наблюдать, как пенится поток,

И слушать гул идущего прилива!

(«Читатель книг», 1910).
Проте читач газет завжди сприймався як той, кому не потрібно чогось спеціально вчитися, для того щоб розуміти мову преси. Читачем газет може бути будь-хто: інформація мас-медіа не передбачає навмисної підготовки для свого сприйняття, бо повідомляє, точніше, відображає перебіг швидкоплинних подій реального життя, претендує на об’єктивне та фактоцентричне відтворення соціально важливих подій та явищ. Читач книг знає про споконвічну умовність світу, у яку входить, а читач газет сподівається на правдиве, реальне відбиття фактів та подій.

Середина минулого століття певним чином змінила цю ситуацію. Так, ще в 60 – 70 рр. ХХ ст. Ю. Лотман цілеспрямовано та послідовно порушував питання розуміння, передусім, його засад, можливостей, пасток, такого складного явища як кіно. При цьому всесвітньо відомий семіотик особливо наголошував на проблемі специфічності мови кіно – самого масового, самого розповсюдженого та самого, здавалось би, невибагливого й апріорі загальнозрозумілого для будь-кого явища культури ХХ ст. Саме тут перед Ю. Лотманом постало більше концептуальних питань та пасток, ніж відповідей, саме тому, що «<…> мови треба вчитися. Володіння мовою, у тому числі й рідною, – завжди результат навчання. Хто, де й коли навчає в нас мільйони відвідувачів кінематографа, самого масового із всіх мистецтв, розуміти його мову? Але, можуть сказати, навіщо потрібно якесь навчання, коли кіно й так зрозуміле? <...> Кінематограф схожий на видимий нами світ. Збільшення цієї подібності – один з постійних факторів еволюції кіно як мистецтва. Але ця подібність підступна так само, як слова чужої мови, однозвучних в рідній <...>. Створюється видимість розуміння там, де справжнього розуміння немає. Лише зрозумівши мову кіно, ми переконаємося, що воно являє собою не рабську бездумну копію життя, а активне відтворення, у якому подібності й відмінності складаються в єдиний, напружений – часом драматичний – процес пізнання життя» (курсив автора – Е.Ш.) [5, с.288]. Мова кіно виявляється настільки своєрідною, самостійною та самоцінною за своєю сутністю, що принципово не може бути ототожненою з мовою звичайного життя. Розуміння мови кіно (художнього, документального) – це розуміння зовсім іншої мови, аніж та, якою звикли спілкуватися пересічні люди у повсякденному житті.

Якщо екстраполювати ідеї Ю. Лотмана та більшості представників тартуської семіотичної школи на всі явища масової комунікації – а це, як відомо, й ідеологія, пропаганда, преса, телебачення, радіо, реклама, PR, Інтернет, мобільний зв'язок, легка музика з агресивною культурою кліпу, то стане зрозумілим, що вже остаточно прийшов час, коли ми повинні свідомо та відповідально вчитися не лише мови кіно. Пересічна людина початку XXI ст., яка апріорі впевнена в тому, що вміє читати газету, журнал чи тижневик, сприймати та розуміти радіо- чи телетекст, не кажучи вже про матеріали в Інтернеті чи мобільному телефоні, а то й сама дописувати у друковані ЗМІ, брати участь у різноманітних програмах, якими переповнені електронні ЗМІ, навіть бути блоггером, навряд чи замислюється над наступним: для того, щоб бути читачем газет, якщо казати високою старомодною мовою, потрібно так само вчитися, як і й для того, щоб бути читачем книг.

У 1973 р. Міжнародна рада кіно й телебачення (СІСТ) спеціально наголосила на тому, що ЗМІ потрібно вивчати, коли під «вивченням ЗМІ треба розуміти дослідження, викладання і вивчення сучасних засобів спілкування і висловлення, які належать до специфічної і автономної сфери знань в педагогічній теорії і практиці, на відміну від застосування їх як додаткового засобу при викладанні і вивченні інших галузей знань, таких як математика, природничі науки і географія» (Цит. за [3, с.16]). Наприкінці ХХ ст. французькі дослідники Л. Люрса, Ж. Гоне, Л. Мастерман саме під таким кутом зору будуть говорити про миттєву емоційну інфікованість сучасної людини, та особливо дитини, різними засобами масової комунікації, які вже повністю контролюють та здійснюють зв’язок індивіда з реальністю, соціумом і навіть дають засади для розуміння й артикуляції останніх людиною. Це спонукає їх підтримати ідеї, які ще з 60-х рр. ХХ ст. активно обговорювалися в міжнародних колах, зокрема в ЮНЕСКО, під гаслом вивчення ЗМІ у контексті освіти. Проте французькі дослідники вже пішли далі та наполягли на тому, що в загальноосвітній школі ми вже мусимо не лише вивчати ЗМІ, а й, передусім, навчати ЗМІ. Це все передбачає саме у школі «розвиток уміння критично сприймати ЗМІ, незалежно від носія (преса, радіо, телебачення). Мета полягає в тому, щоб полегшити самодистанціювання через розуміння способу функціонування ЗМІ, їх змісту, а також і систем, всередині яких вони розвиваються» [3, с.16]. І далі, з особливим наголосом на специфічності ЗМІ у школі та для школи: «питання, таким чином, звучить: як розуміти цю реальність (у сенсі, яка створюється ЗМІ), як нею користуватися, навчаючи дитину дистанціюватися від неї» [3, с.17].

На межі XX – XXI ст. це вже активно обговорюється фахівцями власне з журналістики та соціальних комунікацій. Як спеціально зазначає з цього приводу російській дослідник О. Самарцев, у світовій університетській освіті «тлумачення масово-інформативної діяльності відбувається доволі широко та називається не журналістикою, як в Росії, а масовою комунікацією (Великобританія, США, Канада), соціальною комунікацією (Португалія), наукою про комунікації (Франція) і т.д.» [12, с.479]. При цьому, О. Самарцев вказує на те, що більшість країн світу передбачають навчати мас-медіа не лише у вищих навчальних закладах, а й у загальноосвітніх школах, коледжах. Не можна сказати, що в Україні, яка активно слідує європейським курсом, ці проблеми не порушуються. Однак вони, як правило, обмежуються з’ясуванням проблем власне фахової освіти (Див., наприклад: 2, 7–12, 13). Зрозуміло, що це коло питань, особливо зараз, коли журналістика, реклама, піар, видавнича справа та редагування, ще не встигнувши з’ясувати принципи, засади та особливості зв’язків між собою, перспектив та тенденцій самостійного розвитку та співрозвитку, увійшли у простір соціальних комунікацій, є вкрай актуальним й вартим дослідження та апостеріорного обґрунтування.

Проте вважаю, що не можна обходити й таке доволі назріле й ще в 60-х рр. ХХ ст. питання, порушене ЮНЕСКО, СІСТ, як навчати засобам масової інформації та комунікації в цілому. Це вкрай важливе особливо зараз, коли система ідеології майже не працює, соціальний простір зазнає постійних, безперервних трансформацій, викликаних суб’єктивними, так і об’єктивними причинами. Повсякденність не має стійкої аксіологічної системи координат, різноманітні технічні засоби відтворення, створення реальності стали масово розповсюдженим явищем, а процес їхнього споживання, використання пересічною людиною майже не контролюється. У такій ситуації проблеми розуміння реальності, яка безперестанно створюється різноманітними мас-медіа, проблеми її адекватного сприйняття та вміння користування нею стають украй актуальними, більш того, такими, що можуть без перебільшення визначати не лише психоемоційні, фізіологічні, а взагалі євгенічні засади буття людини і культури.

На превеликий жаль, у сьогоденній Україні майже нічого не говориться про необхідність послідовного, планомірно циклічного та системного впровадження навчання мас-медіа у практику школи – і загальної, і вищої, коли акцент робиться саме на вивченні й навчанні принаймні загальнозначущих особливостей мас-медіа звичайної людини. Без цього есхатологічне за своєю сутністю попередження Ж. Бодріяра може стати реальністю: «усім сучасним засобам масової інформації притаманна вірусна сила та їхня вірулентність заразна. <…> Опромінення тіл почалося у Хіросімі, але воно продовжується подібно нескінченній епідемії у вигляді випромінювання, яке випускається засобами масової інформації, образами, знаками, програмами, мережами» [1, с.55]. Якщо не розробити та не запровадити в школу певні цикли, засади та принципи саме системного навчання мас-медіа, то некерована і незрозуміла до кінця для звичайної людини їхня сила може призвести до патогенних наслідків.

Що ж мають на увазі під циклічністю та системністю медіаосвіти в умовах сучасної України, де діють соціально хаотичні, ідеологічно переважно деструктивні за своєю природою сили та принципи існування мас-медіа? У загальному вигляді це можна представити наступним чином:


ЗАГАЛЬНА СХЕМА ЦИКЛІВ ТА СИСТЕМНОСТІ МЕДІА ОСВІТИ

Освітньо-виховний простір загальноосвітньої школи, на мою думку, має проводити роботу щодо навчання мас-медіа одночасно за трьома значущими напрямами:

  1. робота з учнями, починаючи з перших класів початкової школи та закінчуючи випускними класами. Це так звана допрофільна підготовка учнів, яка може реалізуватися через систему факультативів та курсів за вибором, а також у гуртках через систему виховних заходів, особливо в початковій та середній школі. Природно, що, зважаючи на вікову психологію, тут починати потрібно з мови мультиплікаційних фільмів, а також особливостей мови реклами, бо саме вона є одним з розповсюджених та публічно агресивних виявів впливу журналізму, з яким постійно та неконтрольовано стикається дитина. Зрозуміло, що поступово при навчанні ЗМК потрібно актуалізувати ідеологічну (передусім національну і державну) компоненту мас-медіа та наголошувати на аудіальних та візуальних ЗМК як таких, що найбільш швидко та технічно досконало створюють реальність, точніше призводять до її подвоєння. Дитина повинна навчитися свідомо дистанціюватися від цієї реальності-копії, виробляти навички критичного, аналітичного ставлення до неї, знати її мову, вади, пастки, перспективи, можливості та принципи і причини функціонування, вміти послуговуватися і використовувати цю реальність на свою користь та зводити нанівець її патогенні впливи. Це загальні знання та уміння своєрідності мас-медіа, які повинні прислуговуватися дитині в її подальшому дорослому житті так само, як і знання та уміння з математики, фізики, астрономії, хімії, географії, історії, літератури тощо. Спеціалізація у профільних класах старшої школи вже безпосередньо пов’язана з навчанням мас-медіа як підґрунтя майбутньої професії та, природно, передбачає не тільки систему спецкурсів та факультативів, а й передусім систему за спеціально розробленим навчальним планом та програмами, підручниками, тобто науково-методичним забезпеченням, з журналістського, рекламного фаху тощо – це з одного боку. З іншого – спеціалізація у профільних класах спрямована на співпрацю з фахово орієнтованими вишом, де є спеціальності соціальних комунікацій, та передбачає заняття професорсько-викладацького складу, корпусу журналістів-практиків з учнями старших класів. Ці заняття плануються як підготовка до свідомого та відповідального вступу до обраної, вже зі шкільної лави знайомої, так само, як і математика, історія, хімія, українська мова, світова література, спеціальності;

  2. робота з батьками, починаючи з перших класів начальної школи та закінчуючи випускними класами. Вона реалізується через системну роботу школи, громадських організацій з батьками учнів, і передбачає організацію ряду заходів, зокрема, лекторіїв, круглих столів, батьківських зборів, на яких дають загальне уявлення про особливості мови мас-медіа та реальності, яку вони створюють. Провідна мета медіаосвіти батьків – обґрунтовано, системно демонструвати позитивні та патогенні впливи масової комунікації не лише на дітей, а й на самих батьків, стосунки в родині, показувати та вмотивовувати появу та особливості нових мас-медіа, їх соціокультурні перспективи та функції;

  3. робота з учителями передбачає не лише демонстрацію можливостей, так званих, освітніх мас-медіа, коли головним є їх застосування як одного з дієвих засобів у викладанні тієї чи іншої дисципліни. Головним у роботі з вчителями, так само, як і з учнями, є виховання вміння свідомо дистанціюватися від реальності, що створюється мас-медіа, розвиток навичок критичного, аналітичного ставлення до неї, знання її мови, майстерність використовувати цю реальність на свою користь та зводити нанівець її патогенні впливи на учнів, їхніх батьків. Це передбачає введення в закладах післядипломної освіти нових курсів з науково-методичним забезпеченням, присвячених безпосередньо мас-медіа. Крім того, це самоосвітня діяльність вчителів, співпраця з фахово орієнтованими вишами, журналістами-практиками.

Інший освітній простір, який потребує пояснення щодо особливостей циклічності та системності медіаосвіти в умовах сучасної України, – фахово не орієнтовані виші: технічні, медичні власне ВНЗ тощо, та факультети, де не передбачено викладання спеціальностей соціальних комунікацій. Тут медіаосвіта студентів, на мою думку, повинна відбутися на перших курсах. Курси з медіаосвіти обов’язково повинні входити до циклу соціально-гуманітарної підготовки вишу.

На старших курсах фахово не орієнтованих вишів студенти мусять мати можливість продовжувати, зрозуміло, на добровільних засадах, освіту у сфері мас-медіа. Це мають забезпечувати соціогуманітарні кафедри через систему факультативів та спецкурсів. Головна мета цих занять та сама, що й у загальноосвітній школі, – дати можливість людині вчитися бути фаховим читачем газет, прийти до справжнього розуміння мови та реальності мас-медіа.

Таким чином, системність та циклічність медіаосвіти в сучасній Україні передбачає безперервне, послідовне формування та розвиток провідних життєвих компетенцій людини та вміння її орієнтуватися та жити в полі журналізму.

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка