Журналістика, філологія та медіаосвіта”



Сторінка3/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Ганна Онкович (Київ)

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕГРОВАНОГО ПРОСТОРУ ЗНАНЬ

У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАСОБАМИ МЕДІАОСВІТИ



У статті йдеться про деякі аспекти використання медіаосвітніх технологій у сучасному навчальному процесі.

Ключові слова: медіаосвіта, засоби масової інформації, медіадидактика, інтегрований простір знань, компетентнісно-орієнтований підхід, інформаційно-комунікаційні технології, інноваційно-комунікаційні технології.
Питання про інтеграцію в педагогічному процесі виникло тоді, коли знання, що збираються й узагальнюються філософією, перестали укладатися в рамки однієї науки й стали виокремлюватися в самостійні галузі знань. Диференціація наук, у свою чергу, обумовила перехід до роздільного викладання навчальних дисциплін. У процесі дроблення, як свідчить історія педагогіки, між знаннями порушився природний зв'язок, що існує між предметами і явищами реального світу.

Нині саме інтеграційні підходи в навчанні дозволяють погодити особистісні й професійні устремління студентів. Вони допомагають у формуванні самооцінки й забезпечують підвищення якості підготовки фахівців, тобто сприяють досягненню основної мети професійної освіти – готувати кваліфікованого спеціаліста відповідного рівня й профілю, конкурентоздатного на ринку праці. А відтак серед інтеграційних підходів в освіті доцільно виділити компетентнісно-орієнтований, оскільки в процесі підготовки спеціалістів головним чинником є орієнтація на особистість та її компетентність. Через такий підхід фахівець вільно володіє своїм фахом і обізнаний у суміжних галузях діяльності, спроможний забезпечувати постійне професійне зростання, здатний до соціальної і професійної мобільності.

У професійній педагогіці різних країн ключові поняття сучасної освіти визначаються по-різному. Набули поширення такі, як „ключова кваліфікація” (Німеччина), „базові навики” (Данія), „інтегративні конструктиви”, „ключові навики” (Великобританія). Спеціалісти США основними компонентами в компетентнісному підході до освіти визначають знання, уміння і цінності [4, с. 36 – 38]. Урядова Стратегія модернізації російської освіти передбачає, що в основу оновленого змісту загальної освіти буде покладено „ключові компетентності”. Передбачається, що до їх числа мають увійти інформаційна, соціально-правова і комунікативна компетентності [http: letopisi.ru/index.php].

Ці та інші ключові поняття обумовлюють необхідність створення і використання інтегрованого простору знань (ІПЗ) [5]. Ю.Ф.Тельнов вважає що ІПЗ забезпечує інтеграцію, накопичення і підтримку, а також організацію доступу до знань віртуального освітнього середовища, що дозволяє:



  • об’єднати різні джерела інформації з різних дисциплін, спеціальностей і учасників освітнього процесу (викладачам і учням) у рамках єдиної системи;

  • забезпечити постійний розвиток системи за рахунок оновлення теоретичного знання і безперервного накопичення нового досвіду, набутого викладачами й учнями у ході навчального процесу;

  • надавати інформацію, релевантну завданню, що вирішується, кожному з учасників освітнього процесу відповідно до його знань, переваг і потреб.

Сьогодні не уявляється можливим створити інтегрований простір знань без залучення засобів масової інформації. Саме вони стають інструментом вилучення й використання знань не тільки з освітнього середовища, а з світової інформаційної мережі. І не дивно, адже основний інформаційний потік відбувається медійними каналами, тобто через посередництво засобів комунікації, якими опосередковуються й підсилюються (іноді блокуються) соціальні процеси включно з процесом виробництва, трансляції й поширення знань.

Ще зовсім недавно поняття засоби масової інформації (ЗМІ) і засоби масової комунікації (ЗМК) розглядалися як синонімічні, проте нині дослідники вважають за доцільне їх розрізняти. Сьогодні й медіа поділяють на „традиційні” (книгодрукування, преса, радіо, звукозапис, кінематограф, телебачення) і сучасні, або „нові” (відео, мобільні телефони, CD, DVD, комп’ютер, Інтернет) [6, c.4]. Основні риси, котрі відрізняють „нові медіа” від „старих”: децентралізація – пропозиція і вибір більше не визначаються виключно поставниками інформації; висока пропускна спроможність – передавання сигналів кабелем і через супутники дозволяє долати жорсткі обмеження, що притаманні ефірному мовленню; інтерактивність – одержувачі можуть обирати інформацію і обмінюватися нею без напряму; гнучкість форми, змісту і використання інформації [цит. за 1, с.3]. Їх найреволюційнішою відмінністю дослідники вважають інтерактивний характер.

Попри те, що в останні десятиріччя було чимало спроб створити нові системи мас-медіа, лише деякі з них дійсно стали засобами масової комунікації. Розвинутись у нові медіасистеми більше шансів мають ті технології, котрі найкраще слугують потребам до адаптації, що виникають у суспільстві. Г.Бакулєв зазначає, що досвід розвитку преси, кіно, радіо і телебачення свідчить, що як тільки „нові” засоби масової комунікації стають „старими”, їх існуванняя залежить від здатності знаходити нові способи надання послуг, які сплачує публіка або фінансує ряд, отже, можна передбачити, що набудуть поширення такі медіасистеми, з якими в індивідуумів складуться міцні стосунки залежності, що дозволить не тільки дізнаватися про те, що відбувається у світі, але, що важливіше, розуміти, що це для них означає [1, с.7 - 8]. Саме пізнавальна парадигма медіасистем орієнтує на успіх медіаосвіти.

За визначенням ЮНЕСКО, медіаосвіта (media education) пов'язана з усіма видами медіа (друкованими й графічними, звуковими, екранними тощо.) і різними технологіями; вона дає можливість людям зрозуміти, як масова комунікація використовується в їх соціумах, оволодіти здатностями використання медіа в комунікації з іншими людьми; забезпечує людині знання того, як:

1) аналізувати, критично усвідомлювати й створювати медіатексти;

2) визначати джерела медіатекстів, їх політичні, соціальні, комерційні й / або культурні інтереси, їхній контекст;

3) інтерпретувати медіатексти й цінності, що ширяться медіа;

4) відбирати відповідні медіа для створення й поширення своїх власних медіатекстів і знаходження зацікавленої в них аудиторії;

5) одержати можливість вільного доступу до медіа як для сприйняття, так і для продукції. Медіаосвіта є частиною основних прав кожного громадянина будь-якої країни світу на вільне самовираження й права на інформацію і є інструментом підтримки демократії [9, с. 273-274].

Дослідники наголошують що в умовах інформаційного суспільства надзвичайно важливим є включення людей уже на ранніх етапах їхньої свідомої діяльності в самостійний пошук необхідної інформації, навчати творчого ставлення до того, що вони бачать, читають, слухають по різних медійних каналах. „Необхідно розвивати вміння аналізувати й оцінювати медіатексти. Усе частіше найбільш прогресивні педагоги приходять до розуміння того, що споживанню різної медійної інформації слід навчати так само продумано, як, наприклад, мистецтву” [6, с. 5].

У країнах, де питання про роль ЗМІ у навчальному процесі постало в минулому столітті, існують два терміни – „медіапедагогіка” і „медіаосвіта”. В англомовних країнах – Англії, США, Канаді - більш поширений термін „медіаосвіта”, у Німеччині – „медіапедагогіка”, де вона як складова медіакультури розглядається в кількох напрямах. Однак сам термін медіакультура потребує також певного визначення і опрацювання.

Зазначимо, що визнаними світовими лідерами в галузі медіаосвіти сьогодні є Канада й Англія. З 90-х років ХХ ст. у Канаді, Австралії й Угорщині медіакультура вивчається в усіх школах з першого до останнього класу. Канада – перша у світі держава з системою обов’язкової медіаосвіти. Медіаосвіта тут інтегрована не лише в курс рідної (англійської / французької) мови, але в ряд інших дисциплін („Мистецтво”, „Технологія”, „Здоров’я”, „Географія”, „Соціальна комунікація”, „Музика”, „Математика”).

Медіапедагогіка (Medienpedagogik) уже заслужила визнання і в Німеччині. Головними напрямами досліджень є Medienerziehung (мас-медіа у вихованні) та Mediendidaktik (мас-медіа в навчанні). Тут нині готують медіапедагогів в університетах та факультетах комунікативних технологій за напрямом „медіакультура” поряд з такими спеціалістами, як театральний, музичний, музейний, хореографічний (танцювальний) педагог та бібліопедагог [3]. Нині медіапедагогіка набула в Німеччині широкого розмаху. Існують науково-дослідні інститути, які виконують наукові дослідження в цій галузі. Першим професором у галузі медіапедагогіки став Бернд Шерб із Лейпцизького університету, на думку якого медіапедагогіка вкорінилася передусім в позаурочній роботі і саме там вона має найліпші перспективи для розвитку. Німецький учений вважає, що „настав час широкого впровадження в навчальних закладах медіапедагогічних і медіапсихологічних курсів, поряд із курсами з комп’ютерних технологій” [3].

Канадські педагоги курс медіаосвіти вважають ідеальною навчальною програмою, що гармонійно ввібрала сучасні досягнення педагогічної науки. Можливість уключення її в різні дисципліни надає медіаосвіті міждисциплінарний характер. На заняттях використовуються чотири найпоширеніші підходи: тематичний, автономний, медіаорієнтований й інтегрований [6, с. 137-138]. Ось наприклад, як використовуються медіаосвітні технології в рамках предмета „Географія”. Працюючи з різними видами медіатекстів, учні спостерігають, як „зображення” країни представлено в кожному фрагменті матеріалів, що переглядаються. Ці медіатексти подано в різних жанрах (новини, документальний фільм, освітні програми, художній фільм тощо), відзначають, чи є загальне представлення матеріалу позитивним, негативним, пропорційним. Виконуються різні вправи з використанням переглянутих медіатекстів, наприклад, імітаційні, де учням надано різні ролі. Після проведеної роботи учні створюють власну презентацію країни в різних жанрах телепрограм [6, с. 210 - 215]. Використовуються різні технології, які – за даним прикладом – належать до поняття телетехнології, теледидактика.

Медіаосвіта в останні роки привертає все більше уваги провідних міжнародних організацій. Наприклад, тільки в 2007 році проблемам медіаосвіти й медіграмотності було присвячено представницькі конференції ЮНЕСКО (Париж, червень 2007) і Ради Європи (Грац, грудень 2007). Такого роду міжнародні конференції на рівні ЮНЕСКО й Ради Європи проводилися й раніше, особливо часто упродовж останніх 30 років. Однак на рівні ООН обговорення завдань медіаосвіти й медіграмотності вперше було винесено на міжнародному форумі «Альянс цивілізацій» (Alliance of Civilizations –http://www.madridaocforum.org/), що відбувся 15-16 січня 2008 р. у Мадриді. Цей представницький форум зібрав понад тисячу делегатів з 68 країн світу. Значимість форуму, що об'єднав у ім'я завдань стабільного миру й взаєморозуміння народів політиків, діячів науки, культури різних національностей і релігій, була підкреслена особистою участю генерального секретаря ООН Кі-Муна (Ban Ki-Moon), прем'єр-міністра Іспанії Хосе Луїса Родригеса Сапатеро (Jose Luis Rodriguez Zapatero), глави ЮНЕСКО К.Маціура (Koichiro Matsuura) та інших відомих діячів. На секції медіаграмотності, зокрема, було офіційно оголошено про створення першого в історії ООН інтернет-порталу, цілком присвяченого проблемам медіаосвіти, медіпедагогіки, медіакомпетентності, для аудиторії всіх національностей, релігій і вікового спектра. Керівник цього проекту, представник ООН Джорді Торрент (Jordi Torrent) продемонстрував робочу версію порталу http: // www.solucionesabiertas.net/clearinghouse), де вже почали розміщатися матеріали (книги, статті, навчальні програми тощо) англійською, французькою, іспанською, арабською, російською та іншими мовами світу.

На Російському загальноосвітньому порталі з минулого року представлено електронну бібліотеку медіаосвіти. Принагідно зазначимо, що там же є сайт, де в прямому доступі вміщено напрацювання українських медіапедагогів мовою оригіналу. Кілька українських публікацій з досвіду медіа-освіти США, Канади, Росії, Німеччини тільки засвідчують актуальність подібних напрацювань.

Коли ми ведемо мову про залучення до навчального процесу медіаосвітніх джерел, то маємо на увазі застосування різних навчальних технологій. Отже, ідеться про медіадидактику. Використання в навчальному процесі традиційних медіа орієнтує на інформаційно-комунікаційні технології (пресодидактику [2], радіодидактику, теледидактику). При зверненні до актуалізації матеріалів з нових медіаджерел, говоримо про інноваційно-комунікаційні технології (мультимедіадидактику, інтернетдидатику тощо). Друковані, візуальні, аудіовізуальні та інші медіа поєднують як аспект передавання інформації, так і аспект її сприйняття.

Навчальний заклад – складний «ансамбль» медійних практик і людських стосунків. Традиційних і нових. Низьку ефективність, негнучкість, відставання в розвитку академічних комунікацій дослідники розглядають як наслідок недоліків у системі вищої освіти або як одну із причин, що вимагає цілеспрямованої уваги й упливу. Ми приєднуємося до тих педагогів, котрі вважають за необхідне активізувати залучення медіазасобів у навчальний процес. Оскільки медіаосвіта рекомендується до впровадження в національні навчальні плани всіх держав, у систему додаткової, неформальної освіти й освіти впродовж усього життя людини, доцільно, щоб педагогічний загал України взяв участь у розробці цього напрямку. Тим паче, що певні напрацювання в українських педагогів є. Варто їх узагальнити, осучаснити, збагатити й спрямувати у світове русло.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бакулев Г.П. Новые медиа: Теория и практика. – М.: КЛМ, 2008.

  2. Онкович Г.В. Пресодидактика. Читаймо газету разом! – Частина І. - Навч. посібник. – К.: ІСДО, 1993. – 60 с.

  3. Робак В. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // ІІ Український педагогічний конгрес: Зб. матер. – Львів: ТзОВ Камула, 2006. – С.275 – 286.

  4. Тарасова Н.В. Мировой опыт реализации компетентностного похода в профессиональном образовании // Среднее профессиональное образование. – 2007. - № 2. – С.36 – 38.

  5. Тельнов Ю.Ф. Реализация компетентностного подхода к обучению на основе управления знаниями //Научная сессия МИФИ – 2007. – т.338.

  6. Тельнов Ю.Ф. Реинжиниринг бизнес-процессов: компонентная методология. – М.: Финансы и статистка, 2004. – 320 с.

  7. Федоров А.В., Новикова А.А., Колесниченко В.Л., Каруна И.А. Медиаобразование в США, Канаде и Великобритании: монографія. – Таганрог: Изд-во Кучма, 2007. – 257 с.

  8. http://www.madridaocforum.org/

  9. letopisi.ru/index.php

  10. Recommendations Addressed to the United Nations Educational Scientific and Cultural Organization UNESCO. In: Education for the Media and the Digital Age. Vienna: UNESCO, 1999, p.273-274.



Андрій Орлов (Полтава)

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У СИСТЕМІ МЕДІА ОСВІТИ
Медійна освіта розглядається як пріоритетний напрям розвитку педагогіки вищої та середньої школи. Аналізується програма медіаосвіти впроваджена більшістю країн Західної Європи для захисту молоді від інформаційних перевантажень. Світова медіаосвіта розвиваються у соціокультурному та інтеграційному напрямах і характеризуються спрямуванням на розвиток критичного ставлення до мас-медійної інформації.

Ключові слова: медіаосвіта, ЗМІ, мас-медіа, соціокультурний, інтеграція, інтерактивність.

Життя сучасної людини проходить в інформаційних та комунікативних системах, що впливають на її моральну та розумову природу, формують її психічну та емоційну сферу. Вплив засобів масової інформації не завжди має творчий, формуючий характер. Все частіше звучать застереження психологів, філософів щодо руйнівної дії інформаційних потоків для свідомості людини. Всесвітні організації (ООН, ЮНЕСКО) стурбовані моральними інформаційними проблемами, у зв’язку з чим розроблений проект “Інтеретика”, метою якого є попередження “інформаційних Хіросім і Чорнобилів, бо світ нашої свідомості поєднується зі свідомістю Всесвіту і будь-яке викривлення людської психосфери можуть відбитися через Космос новими катаклізмами на Землі” [2, с.102]. Дієвим підкріпленням проекту є програма медіаосвіти, впроваджена більшістю країн Західної Європи.

Термін «медіаосвіта» є калькою з англійської «media education», де перша частина – абревіатура «mass media communication»(засоби масової інформації). Пропонується вживати термін «медійна освіта», який більш відповідає нормам української мови [7, с.70].

Система медіаосвіти, яка існує у багатьох країнах світу, може стати тим шляхом подолання інформаційної кризи, яка загрожує людству катастрофами через відсутність етичних імперативів як у створенні ЗМІ, так і їх сприйнятті. Медіаосвіту визначають як «навчання теорії та практики оволодіння сучасними засобами масової комунікації»[3, c.8]. Медіаосвіта спрямована на підготовку молоді до життя в нових інформаційних умовах, до критичного сприйняття різнопланової інформації, оволодіння засобами спілкування за допомогою невербальних форм комунікації. Виховання та освіта засобами медіа у багатьох країнах світу здійснюється на рівні державних міністерських програм. Російська дослідниця Г.Максимова виділяє три основних напрями медіаосвіти: освіта майбутніх професіоналів (журналістів, сценаристів, режисерів), освіта майбутніх медіапедагогів та медіаосвіта як частина загальної освіти, яка може бути інтегрована в традиційні дисципліни чи бути автономною[5].

Франція була першою з країн, де на рівні державних документів мас-медіа були наближені до шкільної освіти та виховання. Програма відомих французьких медіапедагогів Ж.Гоне та П.Вандевурда була прийнята Міжнародним центром при ЮНЕСКО. Головним у програмі є не стільки практичне оволодіння технологією масової комунікації (масова преса, радіо, телебачення), скільки формування критичного мислення шляхом порівняння різних джерел інформації; розвиткові духу толерантності, здатності почути аргументи один одного, розумінні плюралізму ідей, їх відносності; вихованні активних і відповідальних громадян.

У той же час різні країни світу створюють власний варіант медіаосвіти з акцентом на національних особливостях навчання та виховання. Зараз існує дві гілки розвитку медіаосвіти – соціокультурна, яка реалізується на практиці у спеціальних навчальних курсах, та інтегрована, що є частиною окремого навчального предмету.

Мета соціокультурної медіаосвіти – залучення людини до світової культури через масову пресу, радіо, телебачення. Традиції соціокультурної медіа освіти беруть початок у 20-х роках ХХ ст., коли особливу увагу звернули на проблему активності інформаційного сприйняття. Жорсткі ідеологічні режими багатьох країн того часу не дозволяли свободи сприйняття та інтерпретації інформації. Саме тому медіаосвіта розвивається лише там, де суспільство зацікавлено у реальній демократії

Нове інформаційне середовище, для якого характерним є необмежена свобода вибору, нестійкість базових цінностей орієнтації особистості, гіпнотичні властивості масової комунікації, впливає на розвиток медіаосвіти, змушуючи поєднувати соціокультурний та інтегрований напрямки, шукати нові принципи та підходи оптимізації цього процесу. Робота із засобами масової інформації передбачає нові форми і методи, які зумовлені особливостями самих ЗМІ. Організація медіаосвіти у вищих та середніх навчальних закладах створює новий тип роботи, коли учитель, учень і ЗМІ вступають у тричленну інтерактивну взаємодію. Комунікативна функція ЗМІ здійснюється здебільшого завдяки інтерактивності – взаємодії інформатора та реципієнта [4, c.45-57].

Знаходження засобів масової інформації у центрі навчальної комунікації, передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу обставин і відповідної ситуації. Як бачимо, саме ці форми роботи характеризують журналістську діяльність та роботу сучасних ЗМІ. Взаємодія багатосторонньої навчальної комунікації із засобами масової інформації набуває особливого значення, бо постійно у діалозі «Учитель – Учень – Учень» наявний фактор урахування сторонньої думки, яка завжди присутня у повідомленнях ЗМІ. Формування основ критичного мислення відштовхується від самостійності суджень й аргументації та характеризує рух до розуміння та інтерпретації інформації, оволодіння образним мисленням. Ідеальним результатом такої взаємодії стає реалізація творчого потенціалу особистості у різних формах: від усних виступів до самостійної роботи над творчими проектами.

Сучасна ситуація висуває нові вимоги до пізнавальної діяльності учня – сприйняття та осмислення інформації, що надходить з різних комунікативних каналів. Уміння аналізувати інформацію, виділяти головне в інформаційному повідомленні, розуміти спрямованість комунікації та прихований зміст повідомлення стає необхідним на усіх стадіях навчання. Водночас з процесом навчання активізуються виховні процеси. Сприйняття, осмислення, аналіз та зіставлення інформаційних матеріалів мас-медіа формує захищеність від хаотичного інформаційного впливу, виховує стійку власну позицію, толерантність по відношенню до інших поглядів і думок. Французький професор Ж.Гоне, директор Центру зв’язку освіти та засобів інформації (CLEMI), переконаний, що “медіаосвіта – це навчання демократії; диктаторські режими не допускають аналізу мас-медіа у шкільних класах”[3, с.6].

Традиції французької медійної освіти є найдавнішими у світовій практиці. Інтеграція у шкільні та вузівські програми дозволила зробити висновки про глибокий вплив медіаосвіти на виховання громадянських переконань молоді. Виконавчий директор СLTMI Е.Бевор вважає, що спеціалізація молоді відбувається через засоби масової інформації: «медіаосвіта – це насамперед громадянське виховання, вона повинна дозволити молоді і зараз, і в майбутньому бути активними та відповідальними громадянами, добре розуміти, як живе не тільки країна, а й інший світ, як взаємопов’язані між собою усі люди»[8, c.92].

Спеціальне вивчення, аналіз і власна участь у засобах масової інформації сприяють вихованню відповідальності за доручену справу, розвивають експериментальний пошук, вільне самовисловлювання, розкривають творчі здібності, ініціативу та критичне мислення.У процесі занять, на яких діють програми медіаосвіти, розвивається толерантність, уміння чути іншу людину, сприймати та поважати її особисту позицію.

Медійна освіта не має поки що державного статусу в Україні, впровадження деяких форм відбувається на рівні експерименту або шкільних інновацій. Проте освітяни готові до роботи із ЗМІ, розуміючи актуальність і масштабність завдань, які вирішують колеги з Франції, Бельгії, Німеччини, Росії. Про напрямки розвитку французької медіаосвіти згадувалося вище: соціокультурні пріоритети, наголос на громадянському вихованні, інтеграція із усіма традиційними шкільними предметами. У 1994-1996р.р. у Франції колективом Центру зв’язку освіти та засобів масової інформації були проведені дослідження якісного впливу медіаосвіти на учнів шкіл і ліцеїв. Учні виконували цикл практичних завдань, пов’язаних із створенням газет, радіо- та телепрограм (редагування та порівняння медіатекстів, підготовка програм новин). Результати дослідження були оголошені у 1999 році у монографії Е.Бевора (“Evaluation des pratiques en education aux medias, leurs effects sur les enseignants et leurs eleves”), де було доведено, що медіаосвіта позитивно впливає на професійність учителів, учить вести дискусії, активізує введення нових технологій навчання.

Медійна освіта Франції інтегрована в обов’язкові шкільні дисципліни – французьку мову, історію, географію, іноземні мови, суспільні науки. Окремі предмети медійного спрямування викладаються як факультативи. У педагогічних вузах існують спеціальні курси з медіа (до 40 академічних годин) для майбутніх учителів. Разом з тим, як справедливо зауважив Ж.Гоне, «розробка єдиного підходу до медіаосвіти – це ілюзія. Існує лише загальна спрямованість медіаосвіти, яку пропонують різні педагогічні об’єднання та асоціації, – на демократичні та культурні цінності, збагаченими педагогічними концепціями» [3, с.8-9].

Англійська медійна система розвинулася у 80-ті роки завдяки роботам Л.Мастермана, котрий стверджував, що «засоби інформації створюють власну реальність, розумінню змісту і мови якої необхідно навчати школярів» [6, с.47]. Медіаосвіта, на його думку, повинна збагачувати учнів досвідом невербального спілкування, всебічно розвиваючи їхні перцептивні здібності; навчити розуміти різні види невербальних повідомлень; забезпечувати механізми психологічного дистанціювання та психічного захисту від впливів ЗМІ; озброювати навичками критичної оцінки мас-медійної інформації; активізувати участь молоді у діяльності засобів масової інформації. Система медійної освіти, створена у Великобританії, відповідає принципам наступності та вікової відповідності. Якщо у початковій школі вчать роботі з друкованими текстами (газетами, журналами), то у середній школі до цього додається розуміння аудіовізуальної інформації (радіо, телебачення, кіно).

Германські педагоги вважають, що ЗМІ повинні стати не тільки засобами навчання, а й об’єктом вивчення у школі. Сьогодні медіаосвіта існує в Німеччині не як самостійний шкільний предмет, а як складова частина предметів гуманітарного циклу. Медійна освіта спрямована на розвиток соціально відповідальної та самодостатньої людини, здатної до прийняття важливих рішень на основі аналізу інформації. Координатором медіаосвіти Німеччини є центр FWU (Національний інститут кінематографії для освіти та виховання), який готує методичні матеріали для вчителів та учнів.

Асоціація медіапедагогіки Росії, яка займається питаннями вивчення ЗМІ у школі, робить акцент у своїй роботі на виховання естетичних цінностей, а не суспільних, які робить пріоритетними західноєвропейська медіопедагогіка. Медійну освіту Росії можна назвати інтеграційною, бо основним засобом впровадження є поєднання її із шкільними уроками, де можливе вирішення моральних, філософських, естетичних проблем на медіаматеріалі. Наукові дослідження цього напряму з’явилися у 60-70-х роках у роботах С.А.Карасика, С.А.Баранова, Ю.Н.Усова [9, с.95]. На сучасному етапі існує два напрямки розвитку медіаосвіти Росії: інтегрований – лабораторія Л.З.Зазнобіної та соціокультурний – Ю.Н.Усова, Ж.А.Фомінова, Л.М.Баженова.

У цілому розвиток медіаосвіти у світі переконує у її важливості, дієвості та ефективності. Важливим показником у розвитку медіаосвітніх програм є участь держави, бо підтримка на державному рівні свідчить про демократичні пріоритети суспільства, про турботу уряду щодо виховання свідомих та активних громадян. Світова медіаосвіта має основні напрямки розвитку:



  • інтеграція із програмними предметами гуманітарного спрямування;

  • включення у шкільні та вузівські програми спеціального предмету по вивченню ЗМІ;

  • активна співпраця регіональних ЗМІ із медійними державними проектами.

Українська держава знаходиться зараз на початковій стадії розробки медійної освіти для школярів та студентів, про що свідчать дослідження О.Невмержицької [7], С.Шумаєвої [11], І.Чемерис [12]. У той же час слід згадати, що проблема вивчення виховного потенціалу засобів масової інформації постала ще у 60-70-х роках минулого століття у працях Л.Чешко, М Микитенко, І.Овсяницького. В.Лизанчук пропонував увести до програм педагогічних вузів предмет «Телерадіопедагогіка», з метою «підвищення ефективності виховного впливу радіо й телебачення на соціологізацію підлітків»[11, с.70]. На нашу думку, модель державної програми медійної освіти України необхідно створювати, орієнтуючись на здобутки європейської, зокрема французької, медіаосвіти. Зорієнтованість на громадянське виховання молоді наближає медійну освіту Франції до актуальних проблем українької державності, яка потребує нових форм соціального виховання. Розвиток критичного осмислення інформаційних потоків на даному етапі розвитку суспільства нам здається важливішим, ніж проблеми естетичного виховання.

Аналіз світового медіаосвітнього досвіду дозволяє обрати оптимальні варіанти організації та форми впровадження медійних програм у вітчизняну педагогіку. Інтеграція навчальних модулів із історії розвитку світових та вітчизняних ЗМІ, творчі роботи по написанню медіатекстів, аналіз інформаційних, рекламних, музичних повідомлень, пов’язаних із темою уроку з історії, естетики, української мови або зарубіжної літератури логічно поєднуються із використанням інтерактивних методів навчання. Моделювання інформаційного висвітлення певних суспільних і культурних ситуацій вчить психологічному дистанціюванню від мас-медійних повідомлень та активному протистоянню небажаним впливам і навіюванням.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка