Журналістика, філологія та медіаосвіта”



Сторінка4/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондаренко Е.А., Журин А.А. Состояние медиаобразования в мире // Педагогика. – 2002. – №3. – С.88-98.

2. Волченко В.Н. Духовная экоэтика в мире сознания и в Интернете // Толерантность. – 2002. – №5. – С.90-102.

3. Гоне Ж. Освіта і засоби масовоі інформації / Переклад з французької. – К.: «К.І.С.», 2002. – 100с.

4. Інформаційні технології і засоби навчання: Зб. наук. праць / За ред.В.Бикова, Ю.Жука / Інститут засобів навчання АПН України. – К.: Атіка, 2005. – 272с.

5. Максимова Г. Технологии медиаобразования // Высшее образование в России. – 2005. – №6. – С.131-134.

6. Мастерман Л. Обучение языку средств массовой информации: Теория и практика // Перспективы. Вопросы образования. – 1984. – №2. – С.34-56.

7. Невмержинська О. Медійна педагогіка за кордоном // Рідна школа. – 2003. – №12. – С.70-72.

8. Федоров А.В. Медиаобразование во Франции //Педагогика. – 2003. – №.5– С.91-96.

9. Федоров А. Медиаобразование, медиаграмотность, медиакритика и медиакультура // Высшее образование в России. – 2005. – №6. – С.134-139.

10. Шариков А.В. Медиаобразование: мировой и отечественный опыт. – М.: НИИ СО и УК АПН СССР, 1990. – 87с.

11. Шумаєва С. Медіаосвіта: історичні та культурологічні аспекти розвитку // Рідна школа. – 2003. – №5. – С.70-72.

12. Чемерис І. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку // Вища освіта України – 2006. – №3. – С.104-108.

Оксана Остроушко (Кривий Ріг)

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИКМЕТНИКІВ У ТЕКСТАХ ТЕЛЕВІЗІЙНОЇ РЕКЛАМИ
У статті визначено прагматичні настанови вживання прикметників у текстах телевізійної реклами: виділення певної якості рекламованого товару, характеристика товару в цілому, характеристика споживача. Ці часткові завдання мають своєю метою формування певного іміджу (образу) рекламованого товару.

Ключові слова: реклама, прикметник, прагматична настанова.
Реклама являє собою складний вид комунікативної діяльності. Її кінцева мета – забезпечити якомога вищий рівень попиту на рекламований товар (послугу). Досягається ця мета шляхом розв’язання нелегкого комунікативного завдання – сформувати у споживачів (адресат рекламного тексту) стійкий стереотипний образ товару, створити цьому товару позитивний імідж та закріпити його у свідомості людей [1, с. 142]. Це порівняно нова ділянка нашої лінгвістичної дійсності: реклама стала необхідною в суспільстві споживачів і «економіки пропозиції», коли товар неможливо продати, не створивши штучної потреби, штучного попиту [2, с. 361]. За силою впливу на масову свідомість рекламу порівнюють із мистецтвом, релігією та міфологією [4, с. 60]. По суті, реклама будується з метою спеціального впливу на свідомість і поведінку широкого кола адресатів.

Досягнення поставленої мети неможливе без урахування ряду психологічних моментів, найважливішим серед яких є, очевидно, використання стереотипів: «рекламний дискурс спрямований не на товар, а на продаж типових психологічних уподобань людей» [1, с. 142]. Стереотип являє собою складний комплекс уявлень про певну ділянку дійсності, який містить поняттєвий і оцінний компоненти (знання й емоції). Це стійка, емоційно забарвлена, спрощена модель об’єктивної реальності, що викликає у людей почуття симпатії або антипатії до явища, яке асоціюється з тим чи іншим набутим нею досвідом [3, с. 223]. Стереотипи мають об’єктивну природу і є невід’ємною властивістю психіки людини узагальнювати. Вони допомагають нам швидко орієнтуватися в дійсності, обробляти значні потоки інформації [3, с. 223; 2, с. 186-187]. С.Кара-Мурза стверджує, що комерційна реклама заснована на використанні стереотипів: частий повтор слів і образів створює стереотипне уявлення про високу якість якогось товару і заганяє це уявлення в підсвідомість, формує стереотип товару, здатного швидко розв’язати певну проблему [2, с. 187].

Дослідження реклами останнім часом проводиться досить активно (роботи М.Бурмаки, Н.Клушиної, Н.Непийводи, Є.Ромат, Т.Постнової, Л.Удовенко та ін.), проте далеко не всі сторони цього явища вивчені достатньо глибоко. Нашу увагу привернули функціонально-прагматичні особливості прикметників у рекламних телевізійних текстах. Прикметник як частина мови називає сталу ознаку предмета, тому, зрозуміло, активно використовується в текстах, які мають на меті описати яке-небудь явище об’єктивної дійсності.

Проаналізувавши близько 200 телевізійних рекламних текстів на каналах «1+1», «Інтер», «ІСТV», «ТЕТ», «Новий канал», «М-1», «Україна», «СТБ», «Рудана», ми виділи три основні прагматичні настанови, які зумовлюють уживання прикметників в аналізованих текстах: по-перше, прикметники виділяють певні властивості товару як визначальні, по-друге, дають рекламованому товару загальну характеристику, по-третє, характеризують людину – споживача товару.

Прикметники, називаючи ознаки предметів, конкретизують семантику, надають тексту емоційності та образності. Представляючи той чи інший товар, творець рекламного тексту виділяє певні його сторони, які й повинні створити в адресата визначений образ. Як правило, прикметник характеризує суттєву сторону рекламованого продукту: Чай «Аскольд». Терпкий смак; (бісквітні тістечка) З ванільним кремом. З неперевершено ніжним смаком... З полуничним джемом; А серед смакових приправ лише «Ароматика» має найспокусливіший аромат; Праска Brown Free Style з унікальною насадкою для захисту тканини; Для дітей з шести років «Фервекс» з банановим смаком; «Буено» – вишуканий молочно-горіховий крем та хрустка вафелька.

Як правило, прикметник описує окрему складову частину товару, яка й виділяє його серед інших подібних, дозволяє досягти найкращого ефекту використання: (розчинна кава «Якобз-Монарх») ті ж самі добірні зерна, що і для меленої кави, подарують вам найкращий смак та неповторний аромоксамит; (пиво «Рогань») зварене з добірного солоду, хмелю та найчистішої води, що надає йому якісного, дійсно пивного смаку; Саме тому, що наші корови дають найкраще молоко, «Мілка» така ніжна; Паста «Чумак» – найпомідорніша томатна паста; Знаєте, у чому секрет молочного шоколаду «Світоч»? Скуштуйте – і ви відчуєте ідеальне поєднання справжнього шоколаду та добірного молока. Але є ще щось. Ніжне-ніжне. Це вершки. Такі легкі, м’які, витончені. Саме вони роблять наш шоколад винятковим. У цьому випадку увагу зосереджують на матеріалі, речовині, яка лежить в основі виготовлення товару: якісна сировина забезпечує створення якісного продукту. Вживання відносних прикметників часто супроводжується відповідним відеорядом: показ добірних зерен кави чи найкращих какао-зерен, струменю найчистішої води, найкращого молока, показ найсвіжіших овочів, які потім перетворяться на борщову заправку, або соковитих стиглих ягід, які занурюються у пухкі ніжні вершки, йогурт чи сир. Саме завдяки яскравості кольорів, чіткості форм елементів відеоряду знімається розмитість або й абстрактність змісту прикметників, унаочнюється їх переносне значення.

Виразну позитивну семантику мають синоніми природний, натуральний: (мило «Шанді») натуральна колекція; (у бритвеній системі) смужки, збагачені природними оліями; («Шведська гіркота» доктора Тайса) Природний еліксир молодості. Те, що є частиною природного середовища, а не створене людиною, сприймається як корисне, не здатне нашкодити. В основі формування цього уявлення – реалії щоденного життя сучасного технологізованого світу, у якому гостро постала проблема забруднення і навіть знищення навколишнього середовища внаслідок діяльності людини. Саме тому певна частина рекламних текстів підкреслює природне походження товару, змальовує краєвиди незайманої природи: Суєта. Задушливе місто. Так хочеться свіжості. А десь високо в горах, під свіжим вітром, напоєне прохолодою чистих гірських дощів, зігріте сонцем, розпускається соковите чайне листя. Ось де справжня свіжість. Чай Lipton.

З іншого боку, важливою для реклами стороною товару стають і технології, застосовані в процесі його виготовлення: (пиво «Славутич») Цей смак народжується з найкращого, що дають природа, майстерність професіоналів та технології найвищого рівня. З одного боку, акцентується спрямованість у майбутнє, новизна, чим досягають асоціювання товару з прогресом, з рухом уперед: (телевізори «Рейнфорд») Найсучасніші технології, вони працюють вже сьогодні; плазмові телевізори «Samsung» – найсучасніші технології; (пилососи «Samsung») Справжній дизайн майбутнього та вражаюча потужність. З іншого боку, позитивної оцінки набуває спрямованість у минуле, зв’язок із традиціями, перевірка досвідом поколінь: (зубна паста «Blend-a-med») Це дуже давня традиція – готувати з квітів ромашки настій, що заспокоює ясна; (гель для душу від Nivea) Відкрий для себе цей традиційний секрет краси; «Рогань» – давновідомі традиції. При цьому підкреслюється орієнтація і майбутнього, і минулого на сьогодення.

Прикметники, які дають загальну характеристику рекламованому товару, є елементами або рекламного слогану, або початкового чи кінцевого висловлювань рекламного тексту: Відкрий для себе найефективніший епілятор Brown; «Дарус». Свіжий до, свіжий після; «Світоч» – ідеальний молочний шоколад. Ніжніше не буває. При цьому зовсім не обов’язковим є уживання прикметника з назвою товару. У більшості випадків назва рекламованого продукту заміняється абстрактним іменником, тим самим ставиться знак рівності між бажаною якістю, станом тощо й рекламованим товаром: «Orbit» . Найсмачніший захист від карієсу; Roshen. Солодкий знак якості; (цукерки Nestle) Винятковий смак для виняткових моментів; «Mennen Speedstik» – абсолютна сухість, унікальний захист; «Торчин делікатесний» – український смак; Європейська якість, європейський стандарт вина «Чизай»; Бісквітні тістечка «7 days Cake Bar». Непереборна спокуса; (пилососи Samsung) Здорове життя для вашої родини; Шоколад «Корона». Смак справжніх почуттів.

Особливо активно використовується в рекламних текстах прикметник новий, який наділяється максимально позитивною семантикою. Новий – значить більш ефективний, більш корисний, більш досконалий і прогресивний. При цьому позитивною ознакою новизни наділяється весь товар, хоча рекламний текст у більшості випадків містить додаткову вказівку, що саме нового з’явилося в давно відомому продукті. І цей новий елемент навряд чи суттєво й безпосередньо впливає на якість: Новий Tide з ароматом проліска; Проти глибоких зморшок новий «Garnier-ультраліфтинг»; Новий гель для душу «Рис і лотос» від Nivea пом’якшує воду та дбає про шкіру; Спробуй нову колекцію «Panteen» – контроль над втратою волосся; Відкрийте новий дезодорант-бальзам «Fa»; (цукерки Roshen) З першим дотиком відкривається новий світ.

Третю групу прикметників, які вживаються в телевізійних рекламних текстах, становлять ті слова, які характеризують людину – потенційного споживача товару. Значна кількість рекламних роликів побудована на схемі розв’язання певної проблемної ситуації: Короткі й тонкі вії? – рекламована туш їх зміцює й подовжує, в результаті – Вії зміцнені та подовжені на 60 %; на схемі порівняння результатів дії рекламованого товару із «звичайним»: Твоє волосся також яскраве. – Так, але воно сухе і жорстке. – а з Garnier Color Natural і яскраве, і м’яке, немов шовк. Рекламований продукт дає можливість людині наблизитись до ідеалу, позбавитись проблемних якостей, негативних, небажаних ознак, дає можливість долучитися до ідеального світу краси, створеного рекламою: (бритвені системи від Gillette) Відтепер завдяки божествено чистому голінню твоя шкіра божествено гладенька; (крем від Garnier) Результат – через годину шкіра стає пружнішою, через 15 днів навіть глибокі зморшки стають менш помітними; Новий Sunsilk із секретами укладки завжди допоможе створити ідеальну зачіску; Чищення з «Blend-a-med» допомагає яснам бути здоровими, а зубам міцними; Регулярне вживання «Orbit білосніжний» допомагає боротися з плямами від їжі та напоїв, аби зберегти ваші зуби бездоганно білими.

Як бачимо, прикметником характеризується не загальний, а вузький, спеціальний ефект. Вагомим для результативності впливу рекламного тексту в цих випадках також є відеоряд, героями якого виступають люди, які максимально відповідають загальноприйнятим у даному суспільству ідеалам. Головним діячем рекламного ролика може бути й відома, визнана в певному соціумі людина.

Маємо й тексти, у яких прикметник дає найзагальнішу й часто образну характеристику споживачеві товару: «Golden Lady» – ти чарівна завжди. Прикметник чарівна тут є предикатом якісної ознаки, а наявність темпорального поширювача завжди надає синтаксичній конструкції значення теперішнього постійного, який вказує на постійність, безперервність, вічність дії, стану тощо. Дві предикативні частини перебувають у відношеннях причиново-наслідкових, і прочитувати підтекст слід так: «якщо ти одягнеш товар марки «Golden Lady», то будеш виглядати чарівною, тобто досконалою, неповторною, вражаючою завжди (=поки носитимеш зазначені речі)». Або: – Мамо, тату, дивіться: я – маленьке сонечко... Цей текст тісно пов’язаний із відеорядом, який демонструється: саме з «Кіндер»-шоколадом дитина почувається щасливою, випромінює тепло й радість. Привертає увагу й така реклама: Будь на «Тюнс» бадьорішим. У повсякденному мовленні вислів бути бадьорішим допускає сполучуваність з обставинами (прислівниками) міри та ступеню дії: будь трохи бадьорішим. У рекламному тексті місце обставини заступає назва марки товару. Отже, цей товар «перебирає» на себе властивість регулювати міру вияву тієї чи іншої ознаки, у даному випадку – фізичного стану людини: скуштувавши льодяники «Тюнс», глядачі будуть повні сил, енергії, краще почуватимуться, тобто льодяники здатні впливати на внутрішній стан людей.

Таким чином, уживання в телевізійних рекламних текстах прикметників безпосередньо зумовлене призначенням цих текстів і прагматичними настановами їх творців. Використання прикметників має на меті: по-перше, означити певну рису, властивість товару, виділити її як провідну, визначальну; по-друге, охарактеризувати рекламований товар загалом; по-третє, описати рису, властивість людини, якої вона (людина) зможе набути, придбавши товар. У граничній перспективі вживання прикметників у рекламних текстах спрямоване на створення й закріплення певного образу рекламованого товару, зокрема на те, щоб надати товару певної оцінки, отже, привабити глядача, спонукати його до придбання того чи іншого продукту, забезпечити певний рівень попиту на товар.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К., 2004.

2. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием: Учебное пособие. – К., 2003.

3. Королько В.Г. Паблик рілейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. – 2-е вид., доп. – К., 2001.

4. Магеррамов И. А. О парадоксе в рекламе // Русская речь. – 2002. – № 2.­ – С. 59-63.
Людмила Павленко (Київ)

ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВСЕСВІТНЬОЇ СЛУЖБИ РАДІОМОВЛЕННЯ УКРАЇНИ
У статті досліджено основні етапи становлення та розвитку Всесвітньої служби радіомовлення України.

Ключові слова: міжнародне радіомовлення, історія українського міжнародного радіо.
У ХХ ст. інформаційна безпека стала однією з найбільш важливих складових системи національної безпеки. Починався цей процес тим, що після Другої світової війни в боротьбі за вплив на міжнародній арені держави змушені були вдатися до стратегії постійної пропаганди як необхідної складової частини зовнішньої політики. Виникають нові форми пропагандистської діяльності — від традиційних зовнішньополітичних заяв до менш очевидних, але більш ефективних форм (туризм, спорт, міжнародна торгівля, досягнення у сфері високих технологій, мистецтві, моді та культурі), про що широко інформують світові засоби масової інформації [4].

Цей період історії міжнародних відносин ознаменувався стрімким розвитком міжнародного радіомовлення. Українське іномовлення виникло і функціонувало до 1991 р. як частина радянської системи пропаганди. І лише з набуттям Україною суверенного статусу вітчизняне міжнародне радіо отримало можливість стати голосом держави у світовому ефірі. Водночас доводиться констатувати, що «голос України» й досі не зазвучав на повну силу, оскільки держава, у власності котрої перебуває міжнародна станція, не досить ефективно використовує цей міжнародний медіа-ресурс.

Деяких аспектів діяльності Всесвітньої служби Українського радіо у своїх наукових працях торкалися такі дослідники радіо, як О. Гоян [3], В. Лизанчук [5], В. Миронченко [7], М. Нагорняк [8], Н. Скофенко [10], А. Юричко [11]. У контексті дослідження історії українських ЗМІ про українську міжнародну радіостанцію писав І. Мащенко [6], проте цілісного наукового дослідження історії вітчизняного іномовлення здійснено не було.

Метою цієї статті є короткий історичний огляд основних етапів становлення та розвитку Всесвітньої служби радіомовлення України, котра є державною радіостанцією та офіційно представляє Україну у світовому радіопросторі.

Історія іномовлення нерозривно пов’язана з історією міжнародних відносин. Автори підручника «Радіожурналістика» за редакцією А. Шереля [9] виділяють три основні періоди в історії міжнародного радіо. Перший період охоплює кінець 1920-х – початок 1940-х рр. Другий — від закінчення Другої світової війни аж до падіння наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. тоталітарних режимів у країнах Східної та Південно-Східної Європи. З 1991 р. після розпаду СРСР почався новий етап в історії міжнародних відносин, котрий також став початком нового — Третього періоду міжнародного радіомовлення.

Створення українського іномовлення припало на Другий період в історії міжнародного радіо, котрий тривав під знаком «холодної війни», характеризувався протистоянням протилежних політичних і соціально-економічних систем (капіталізму й соціалізму), а також жорстокою боротьбою між ними в міжнародному радіоефірі. У цей час СРСР стрімкими темпами розбудовував радіомовлення для закордонних слухачів, створюючи відповідні редакції у столицях союзних республік. Зокрема, 1950 р. іномовна редакція запрацювала і в Києві. Програми новоствореної станції були короткими. Але той факт, що «у світовому ефірі звучали слова «Говорить Київ», українська мова і пісня, мав велике значення для людей, які через лихоліття волею долі опинилися далеко від своєї рідної землі» [2]. «Як немає міри, щоб нею можна було виміряти нашу тугу за Батьківщиною, так немає слів, щоб ними виказати ту радість, яка охопила нас, коли ми почули Київ», — писали в колективному листі одні з перших слухачів радіопередач зі столиці України з канадського міста Торонто» [1].

Перші програми «Радіо Київ» мали годинний формат. Щодня в ефірі звучали дві оригінальні годинні програми з двома повторами. Мовлення не перевищувало шести годин, але «Радіо Київ» можна було слухати на всіх континентах та на торгових суднах, котрі перебували в різних акваторіях Світового океану, завдяки надпотужним короткохвильовим передавачам, зокрема Миколаївському та Львівському. Зазвичай це були традиційні для радіо новини, коментарі, інтерв’ю, репортажі, а також передачі: «На теми дня», «Україна сьогодні», «Поштова скринька», «Україна індустріальна», «Село на нашій Україні», «Чуття єдиної родини», «Україна на міжнародній арені», «Мости дружби», «Україна очима зарубіжних гостей». Першими авторами і ведучими політичних і соціальних оглядів «На теми дня» були письменники Ю. Смолич, О. Полторацький, редактор газети «Радянська Україна» Л. Паламарчук.

Після численних невдалих намагань наблизити національне за своєю суттю мовлення з України до загальноприйнятих у світі стандартів іномовлення (себто, розповсюдження інформації про свою країну іноземними мовами) нарешті «Радіо Київ» відкриває свої іномовні програми: в 1962 р. — англійською, в 1966 р. — німецькою, в 1970 р. — румунською мовами [10]. Вибір третього напрямку мовлення був зумовлений бажанням керівництва СРСР здійснити посилений політико-пропагандистський вплив на Румунію через її тогочасний курс у фарватері КНР, прямі та опосередковані заяви про територіальні претензії, зокрема, до УРСР. Мовлення було представлено як програми для молдавського (румунського) населення, котре компактно проживає у прикордонних регіонах України.

При підготовці випусків для міжнародного ефіру підвищувалися традиційні вимоги до відбору та редагування інформації, що мала бути значущою і становила інтерес для якнайбільшої кількості людей. Це вдавалося, коли вона пояснювала загальне значення місцевої події, порушувала проблеми, котрі хвилювали слухачів регіонів мовлення.

Необхідною ознакою програм для закордонних слухачів була їх спрямованість. У 1985–1986 рр. «Радіо Київ» готувало диференційовані випуски для різних регіонів. Редакція намагалася, аби інформація була актуальною та оперативною, її отримували з традиційних джерел — Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ, нині — Укрінформ), газет, повідомлень обласних кореспондентів Українського радіо, а також каналами, встановленими з Міністерством закордонних справ, відомствами, що брали участь у міжнародній співпраці СРСР, спілками дружби та культурних зв’язків із закордонними країнами.

Інформація, що звучала в міжнародному ефірі мала бути точною — і з точки зору повної відповідності наведених фактів дійсності, і з точки зору формулювань, а крім того, доступною, логічною, простою, максимально наближеною до форми, звичної для закордонного слухача. Подібна інформація (її зміст — це відгуки на заяви керівників держави, виступи представників України на різних міжнародних форумах) доповнювалася короткими оперативними та проблемними коментарями журналістів, спеціалістів-міжнародників, посадовими особами МЗС, науковцями. Після коментарів звучали інтерв’ю на теми дня. Широко використовувалося інтерв’ювання закордонних гостей, які приїжджали в Україну в складі урядових, парламентських, профспілкових делегацій, студентів із-за кордону, туристів. Починаючи з 1985 р., міжнародні програми вели не диктори, а редактори, які їх готували.

У 1989 р. Держтелерадіо УРСР було проведено опитування слухачів, яке виявило наявність в 50 % опитаних інтересу до України, її зовнішньополітичної діяльності, економіки та культури. Третина (31,4 %) україномовних слухачів хотіли знати точку зору «Радіо Київ» щодо подій у світі, 32,9 % у своїх анкетах зазначили, що їх цікавлять порівняння різних думок. Спостереження аудиторії «Радіо Київ» виявили не лише широкий географічний діапазон мовлення, але й зони найбільш щільного розташування слухачів. Такими зонами, насамперед, були Польща і Канада, з котрих надійшло відповідно 43 % та 20 % анкет. 42 % опитаних серед найбільш цікавих для себе тем і рубрик назвали матеріали про контакти між країнами, їх спільну історію, огляди матеріалів газети «Вісті з України», інших видань. У цілому, соціологічне дослідження фіксувало високий рівень стабільності аудиторії закордонних слухачів українських радіопрограм [10, c. 25].

Чималу частину журналістського штату іномовних редакцій у 1970-х – 1980-х рр. складала українська молодь, яка поверталася з-за кордону. До роботи редакцій на тимчасовій основі залучалися перекладачі, журналісти з середовища української діаспори, що дозволило протягом 3-5 років підготувати висококваліфіковану (у мовному відношенні) команду, яка забезпечила стабільне, фахове мовлення протягом 1970-х – початку 1990-х рр.

Звісно, основною метою українського іномовлення радянського періоду була пропаганда радянського способу життя. Але інформаційна політика радянського іномовлення не могла не враховувати особливостей закордонної аудиторії, котру складали переважно українські національно свідомі емігранти. Тому пропаганда на іномовленні не була аж такою відвертою та неприхованою, як у внутрішніх ЗМІ. Відтак, міжнародні радіопередачі з України багато розповідали про українську культуру, життя в містах і селах, з котрих колись виїхали наші співвітчизники за кордон. Інтерес до таких програм сформував багатотисячну аудиторію «Радіо Київ», що впродовж кількох десятиліть було єдиним джерелом інформації про Україну за межами СРСР.

1991-й був останнім роком українського радянського іномовлення. Після набуття Україною Незалежності «Радіо Київ» стало представником суверенної української держави у світовому інформаційному просторі. Станом на 1991 р. радіопрограми для закордонних країн звучали щодня в ефірі 7,5 годин. Транслювалися на країни Західної Європи та Північної Америки українською, англійською та німецькою мовами. Українське іномовлення було перейменовано на Всесвітню службу радіомовлення України з ефірною назвою «Радіо Україна». Проте зміна назви не була основною новацією на радіостанції. Програми вже не записувалися, як раніше наперед, а зазвучали в прямому ефірі. Кардинально змінено було зміст мовлення. Постання самостійної держави, її міжнародна діяльність і прагнення до побудови демократичного суспільства, перетворення в соціально-економічному житті потребують ознайомлення слухацької аудиторії з європейським рівнем сучасної української культури і мистецтва, з національно-культурною скарбницею українського народу та етнічних громад, які проживають в Україні, створення іміджу нової України без будь-яких ситуативних впливів і політичного тиску.

Упродовж 1990-х – 2000-х рр. загальний обсяг міжнародного радіомовлення з України збільшився до 31,5 години на добу. Хоча чутність українського іномовлення не є регулярною — збої часто трапляються з технічних причин, тому періодично змінюється і кількість країн, на котрі мовить «Радіо Україна». Всесвітню службу радіомовлення України можна слухати також в мережі Інтернет (www.nrcu.gov.ua/index.php?id=305).

Основні сучасні засади функціонування українського іномовлення є загальноприйнятими у світі для зовнішньополітичних засобів масової інформації. Йдеться про державне фінансування і, відповідно, державний контроль роботи іномовлення, його некомерційний характер (відсутність будь-якої реклами). Мовлення за кордон вимагає суворого дотримання базових норм міжнародних правових актів у сфері інформаційної діяльності, неприпустимим є втручання у внутрішні справи країн, на які здійснюється мовлення. Ці засади є спільними для іномовлення як виду інформаційної діяльності загалом. Принципи створення передач не відрізняються від тих, котрими керують журналісти внутрішніх редакцій усіх демократичних країн. Але до них додається обов’язок дбати про імідж своєї держави у світі. В. Миронченко в «Основах інформаційного радіомовлення» визначає головні завдання українського іномовлення, як «захист зовнішньополітичних інтересів України, об’єктивне висвітлення всієї палітри думок, поглядів, платформ у складних процесах розбудови держави, пропагування духовних надбань української нації» [7, с. 13-14].

І все ж закордонний слухач нині не надто часто звертається до «Радіо Україна» як до джерела інформації про українську державу, адже про можливість слухати у прямому ефірі передачі з України закордонні радіослухачі почасти просто не знають. А тих, кому знайома міжнародна українська радіостанція, стає все менше через постійні збої чутності.

Отже, за результатами цього короткого дослідження можна виокремити два основні періоди в історії українського міжнародного радіомовлення. Перший — з 1950 р. до 1991 р., коли українське іномовлення формально було частиною системи радянської пропаганди, але по суті радіостанція представляла у світі не так СРСР, як Україну. В цей час обсяги мовлення були незначними, однак через відсутність інших оперативних джерел інформації про Україну за кордоном «Радіо Київ» має багатотисячну слухацьку аудиторію. На початку Другого періоду (з 1991 р.) інтерес до змін, що відбувалися в Україні після її виходу зі складу СРСР збільшив кількість слухачів українського іномовлення. Значно зросли й обсяги мовлення «Радіо Україна». Але вже в другій половині 1990-х рр. держава перестала приділяти належну увагу міжнародній радіостанції, що спричинило збої чутності, зменшення фінансування іномовлення, а отже, і відтік кваліфікованих працівників. 2000 рр., що стали в Україні періодом економічного зростання, позначилися на діяльності вітчизняного міжнародного радіо мінімальним позитивом. Найбільшим досягненням цього періоду стала трансляція програм Всесвітньої служби радіомовлення України в мережі Інтернет та через супутники. Відтак, на нинішньому етапі доводиться констатувати, що держава не повністю реалізує наявний інформаційний потенціал міжнародного масштабу. Очевидною є і потреба проведення подальших наукових досліджень з міжнародного радіомовлення, зокрема, українського іномовлення.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка