Журналістика, філологія та медіаосвіта”



Сторінка5/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

ЛІТЕРАТУРА

1. Бухтяк С. Через гори, через океани… // Вісті з України. — 1975. — № 48.

2. Гончарський А. Хто поверне голос України? // Урядовий кур‘єр. — 2005 . – 7 квітня.

3. Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту. — К., 2004. — 245с.

4. Джоуэтт Г., О’Доннел В. Пропаганда и внушение. — М., 1998. — 207 с.

5. Лизанчук В. Радіожурналістика: засади функціонування. — Львів, 2000. – 366 с.

6. Мащенко І. Хроніка українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу. — К., 2005. — 384с.

7. Миронченко В. Основи інформаційного радіомовлення. — К., 1996. — 440 с.

8. Нагорняк М. Інформаційне мовлення національної радіокомпанії України: Монографія. — К., 2008. — 132 с.

9. Радиожурналистика: Учебник для студ. вузов / МГУ им. М.В. Ломоносова / Под ред. А.А. Шереля. — М., 2005. — 478 с.

10. Скофенко Н. Роль средств внешнеполитической информации Украинской ССР в освещении международной деятельности республики (1981–1986 гг.): Дис. канд. філол. наук: 10.01.10 / КДУ ім. Т. Г. Шевченка. — К., 1991. — 175 с.

11. Юричко А. Інформаційні маніпуляції у повідомленнях світової періодичної преси в контексті інформаційної безпеки України: стан та шляхи протидії: Дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / КДУ ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2007. — 191 с.



Роман Павлюк (Полтава)

ТВОРЕННЯ ВІРТУАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ ЗАСОБАМИ СУЧАСНОЇ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
У статті розглядаються питання творення віртуальної педагогічної реальності засобами сучасної масової комунікації. Визначається її роль, значення та особливості застосування у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів.

Ключові слова: віртуальна педагогічна реальність, масова комунікація, інтернет-технології, професійно-педагогічна підготовка, майбутній педагог.
Суспільство XXI сторіччя справедливо називають інформаційним, оскільки на сучасному етапі інформація стала чи не найважливішим чинником його функціонування. Інтелектуальна потреба отримання нових знань як одного з механізмів, що зумовлює існування і подальший розвиток суспільства, задовольняється у суспільстві – сукупності індивідів, що його утворюють, головним чином, за допомогою засобів масового інформування (ЗМІ) – друкованих та електронних. Масова комунікація у сучасному розумінні з’явилася порівняно недавно, але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та засобів її масового розповсюдження, які постійно удосконалюються у бік оперативності та зручності.

Масова комунікація – це певний інституціолізований макропроцес виробництва, розповсюдження та обміну інформації, який здійснюється за допомогою певних технічних засобів та технологій. Інформуючи людину про світові та локальні події і заповнюючи її дозвілля, засоби масового інформування впливають на систему її мислення, світогляд, культуру. Поширення впливу ЗМІ означає формування деякої семантичної метамови. Сучасний стан суспільств та національних культур показує, що вони навіть за процесу внутрішньої самоізоляції перебувають під впливом процесу глобалізації [2].

Матеріальною передумовою виникнення масової комунікації є створення технічних пристроїв (передусім радіо), що дозволило швидко інформувати велику кількість людей. Так виник особливий вид людської діяльності, що здійснюється з метою впливу на об'єктивно не пов'язані соціальні групи і окремих індивідів для масовості їх свідомості та поведінки.

На початку свого розвитку масова комунікація розглядалася більшістю дослідників як новий спосіб спілкування. У цьому випадку саме надособистістна комунікація об'єднує людей через читання одних і тих самих газет, прослуховування радіопередач та перегляд телевізійних програм.

З цих міркувань насамперед розглядаються сучасні механізми формування масової свідомості з ідентичністю поглядів, оцінок і врешті-решт смаків.

Активне дослідження соціальних функцій масової комунікації дозволило не лише виділити їх, а й окреслити місце і роль в суспільстві. Так, Р. Мілс розглядає масову комунікацію як відбиття концентрації влади «верхів» над «низами».

П. Лазарсфельд, Р. Мертон вбачають у ній спосіб духовного контролю над масами. Х. Шіллер вважає її вирішальною сферою боротьби політиків за забезпечення духовного панування у світі. Своєрідну теорію створили М. Маклауен і А. Моль. Масову комунікацію і створювану нею культуру вони розглядають майже як новий етап соціального спілкування.

На думку Б.А. Грушина, можна виділити п'ять соціальних функцій масової комунікації:

- інформаційна, призначенням якої є донесення до читацької, слухацької та глядацької аудиторії повідомлень про основні події в світі та конкретному регіоні (не випадково часто використовується термін «масова інформація»);

- функція соціалізації, що пов'язана з формуванням установок, цінностей і ціннісних орієнтацій аудиторії;

- функція організації поведінки як вплив на зміну, припинення або ж апробацію певної дії даною групою людей;

- функція створення певного емоційно-психологічного тонусу аудиторії, пов'язаного з переживаннями, настроєм, емоційним включення та емоційними реакція ми схвалення, захоплення, осуду тощо;

- власне функція комунікації, що вказує на посилення підтримання чи, навпаки, послаблення зв'язку між різними аудиторіями та комунікатором і аудиторією.

Американські психологи, дослідники явища масової комунікації М. Маклуен та У. Онг наголошують, що за своєю природою сучасні засоби масової комунікації занурюють людину в міф. Маси приписують засобам інформування могутність і всесильність, як саме за їх участю дізнаються майже про все, що відбувається у світі. Таким чином, для глядацької і слухацької аудиторії однаковою мірою міфом стає і саме телебачення та радіо, і та інформація, яку вони транслюють. Міфотворення перебудовує сприймання і мислення аудиторії. Швидкоплинний кліповий характер неперервного потоку повідомлень провокує особливу швидкість психічних процесів. Скорочення терміну коментарів і аналітичних програм спричинює деградацію мислення аудиторії. І як наслідок, вона стає все більш легковірною для сприйняття найрізноманітніших міфів.

Нині в науці існує сотня визначень комунікації. Ще в 70-х роках ХХ ст. Ф. Данс в статті про поняття комунікації зафіксував 95 дефініцій і згрупував їх у 15 категорій. Польська дослідниця Х. Валінська де Хакбейлl у 1975 році у своїй докторській дисертації "Поняття комунікація в американській теорії масової комунікації" зафіксувала понад 200 дефініцій, що віднайшла в американській літературі, і виділила в них 18 семантичних (значеннєвих) категорій. Польський комуніколог Т. Гобан-Клас у своєму підручнику "Засоби масової комунікації і масова комунікація" наводить сім типових визначень комунікації: комунікація як трансмісія (трансляція, передача) інформації, ідей, емоцій, умінь; комунікація як розуміння інших, коли ми й самі прагнемо, щоб нас зрозуміли (комунікація як порозуміння); комунікація як вплив за допомогою знаків і символів на людей; комунікація як об’єднання (творення спільноти) за допомогою мови чи знаків; комунікація як взаємодія за допомогою символів; комунікація як обмін значеннями між людьми, які мають спільне в сприйманні, прагненнях і позиціях; комунікація як складник суспільного процесу, який виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє ролі, досягає координації зусиль тощо [3].

У навчально-виховному процесі багатьох вишів України та зарубіжжя все більш частіше застосовуються медійний простір як засіб навчання. У використанні автентичних іноземних текстів, які містяться у газетних, журнальних закордонних публікаціях міститься значний навчальний потенціал. За допомогою них студенти можуть не лише збагатити свій лексичний запас, але і деякою мірою ознайомитись із культурою країни, мова якої вивчається, менталітетом її мешканців. Такий підхід сприяє всебічному розвиткові особистості, розширенні її світогляду.

Та, на жаль, сучасний медійний світ переповнений неякісною друкованою продукцією. У цьому змісті потрібно досить ретельно добирати навчальний комунікативний матеріал, визначати його вагомість у поглибленні знань студентів.

Окрім того, сучасна освіта пропонує майбутнім педагогам досить широкий спектр засобів навчання з допомогою всесвітньої мережі Інтернет. Такий засіб, крім того, що є одним із видів медійної освіти та у якому присутній великий діапазон елементів масової комунікації, спрощує доступ до зарубіжних інформаційних джерел.

Використання інтернет-технологій навчання сприяє творенню віртуальної педагогічної реальності, оскільки перебуваючи в такому просторі «тут і зараз», студентові надається можливість реального уявного діалогу культур з елементами світової масової комунікації.

В умовах відкритості суспільства, його гуманізації та демократизації засоби масової комунікації все активніше впливають на формування соціальних та педагогічних орієнтирів і водночас сприяють розвиткові задатків та здібностей індивіда.

Це явище не можна оцінити однозначно (негативно або позитивно). Зараз точаться розмови проте, що в молодіжному середовищі все більшого значення набувають електронні засоби масової комунікації, в яких велику роль відіграють такі культурні форми, що традиційно вважаються «дозвільними», «розважальними». Це – кіно, естрада, телебачення, відео.

Засоби масової комунікації, якими користується підростаюча людина, створюють для неї специфічний інформаційний світ. Використання різних інформаційних джерел формує інформативні сфери розуміння світу, визначає ціннісні орієнтації молодої людини, стиль її життя.

Для того, щоб говорити про творення віртуальної педагогічної реальності, необхідно розглянути вплив засобів масової комунікації на дитину, оскільки саме вона є суб’єктом та об’єктом такого навально-виховного середовища.

Серед найпопулярніших засобів масової комунікації серед дітей молодшого та середнього віку є телебачення. Дитина може годинами проводити час, переглядаючи різні мультфільми, фільми, занурюючись у світ не реальних образів.

Проблема «дитина — засоби комунікації» ще не вивчена достатньою мірою. Хоча в цьому напрямку в багатьох країнах і ведуться серйозні психолого-педагогічні та медичні дослідження, але справжньої науки, пов'язаної із впливом всіх засобів масової інформації на процес соціалізації дітей, духовне, емоційне та моральне становлення. У комплексі заходів важливе значення має власний приклад батьків, їх ставлення до проблеми «споживання» телепередач, посилення виховного впливу сім'ї у цьому плані. Керівник американського товариства «За телебачення для дітей» Пеггі Чарен зауважив, якщо у ваших дітей буде достатньо знань та інтересів, то вам не доведеться турбуватися проте, що вони дивляться по телевізору. Загальновідомо, що чим вищий рівень освіченості в регіоні, тим рідше дивляться там передачі по телебаченню. Багатьох глядачів вже не задовольняє зміст телепрограм. Щоб зберегти свої позиції, впливати на розум та почуття людей, телебачення перебудовується. Важливим напрямком перебудови є цілеспрямоване впровадження навчально-виховних програм. Таким чином, на місті стихійної «паралельної школи» (як за кордоном називають засоби масової інформації) виникає організована система педагогічного впливу.

Навчальне телебачення є одним із засобів становлення ди­тячої особистості. Воно найбільш повно відтворює прагнення школярів прилучитися до ціннісних орієнтацій дорослих. Свою історію навчальне телебачення започатковує вже з 50-х років. Тільки в США навчальні програми транслюються майже 200 телестанціями, понад 700 студій пропонують навчальні передачі за кабельними системами. У межах держави аудіовізуальне навчання координує Міністерство освіти. Впровадженням нових навчальних програм керують кілька центрів, із яких найбільш відомий знаходиться в Стенфордському університеті (Каліфорнія).

Інтенсивно поширюється навчальне телебачення в Західній Європі. Англійська компанія Бі-бі-сі виходить в ефір щорічно з навчальними програмами, обсяг яких становить понад 400 годин. Передачі дивляться практично у всіх школах. Кожний десятий заклад початкової освіти і всі середні навчальні заклади мають не тільки телеприймачі, а й записувальну відеоапаратуру.

У Франції державні станції існують уже з початку 70-х років Вони ведуть систематичні телевізійні передачі: навчальні – по неділях і вівторках, профорієнтаційні – по середах. Більше 20 років існує Національний центр аудіовізуального навчання. У 1979 році в Міністерстві освіти створено групу, яка координує впровадження засобів телебачення у навчальні заклади країни.

Масштабним є вплив навчального телебачення в Японії. Воно повсякденно втручається в шкільне життя. З 17 до 20-ї-години по п'яти каналах пропонуються різноманітні освітні програми для дітей різних вікових груп.

Пошук можливостей щодо мобілізації уяви, емоцій, інте­лекту учнів за допомогою засобів масової інформації постійно триває. Вже з початку 80-х років у Франції дослідною роботою з питань аудіовізуального навчання охоплені всі загальноосвітні школи країни. У багатьох коледжах та ліцеях є автономні телевізійні системи. Педагоги Франції спочатку прагнули підвищити ефективність викладання виключно за допомогою кабельного телебачення. Але згодом було зроблено висновок про те, що таке рішення є недостатнім для вирішення нагальних проблем. Тоді виникла ідея створити фонд аудіовізуальної документації із зібранням діапозитивів, відео та звукозаписів – своєрідних досьє зрізних навчальних тем і програм. Матеріали почали транслювати у класах. Другий загальнонаціональний експеримент, який тривав у Франції – «Активний юний телеглядач» – мав на меті навчити школярів «читати» телесюжети, сприяти вихованню та розвитку молодої глядацької аудиторії. Допомогу дітям надавали як учителі, так і батьки, що пройшли спеціальне стажування в аудіовізуальних навчальних центрах.

Використання телебачення та інших технічних засобів як засобів «паралельного» виховання породжувало важливі педагогічні проблеми. Особливе занепокоєння вчителів західних країн викликала загроза дегуманізації формування особистості школяра.

Суперечливий, неоднозначний характер впливу засобів масової комунікації ставить перед педагогом завдання вибудовувати виховну взаємодію з молоддю таким чином, щоб формувати активного, вдумливого, свідомого слухача і глядача. Навчити молодіжну аудиторію аналізувати потік інформації, узагальнювати почуте і побачене, вибірково ставитися до перегляду програм можна на основі сформованих стійких визначених інтересів, ціннісних орієнтацій, установок. Педагог має розмежовувати позитивні та негативні сторони масового інформування, відокремлювати причини і наслідки їх впливу, і всіляко посилювати осмислене ставлення молоділо використання мережі масового інформування.

Дані твердження і слугують запорукою успішного творення віртуальної педагогічної реальності засобами масової комунікації.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Демченко С.В. Медіаполітична система в сучасній Україні (інтегрована комунікаційна модель) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політичних наук : спец. 23.00.02 – «політичні інститути і процеси» / С.В. Демченко. – Дніпропетровськ, 2004. – 21с.

  2. Рудніченко Н. Вплив електронних ЗМІ на функціонування мови в інформаційному суспільстві [електронний ресурс] / Н. Рудніченко. – http://vybory.org/articles/96.html. - Заголовок з екрану.

  3. Теорія масової комунікації [електронний ресурс]. – http://www.refine.org.ua/pageid-1831-1.html. - Заголовок з екрану.



Інна Пенчук (Запоріжжя)

Медіаринок і проблема ціннісної орієнтації підлітків
Стаття присвячена дослілженню українського медіаринку в контексті впливу на соціальну ідентифікацію та орієнтири підлітків. Автор аналізує основні жанри і форми програм, яким віддають перевагу школярі, і демонструє результати дослідження підліткових мас-медіальних орієнтирів.

Ключові слова: мас-медіа, медіаосвіта, медіакультура, медіа насилля.
Продукція, що розповсюджується на медіаринку, стала об’єктом спеціального вивчення лише нещодавно. За останні 30 років уподобання публіки кардинально змінювалися: від освітніх програм і новин до розважальних, особливий інтерес викликали теми, які були раніше недоступними з політичних або економічних причин. На сьогодні спостерігається перенасичення цією продукцією, значна частина якої адресована молоді. Останнім часом така тенденція виявляється особливо яскраво. На початку 1980-х рр. новини посідали друге місце після художніх програм, а в період між 1985 і 1995 рр. вони вийшли на перше місце за глядацькими інтересами з піком у 1991 р. У проміжках популярність новин різко падала, поступаючись серіалам і «мильним операм».

У дослідженнях, проведених 2008 року Центром підтримки демократичних журналістських ініціатив, було проаналізовано найбільш популярні жанри відеопродукції серед підлітків, а саме: кінопоказ, новини, розважальні й спортивні програми (рис. 1).

Кожен із цих жанрів, у свою чергу, включає в себе велику кількість різноманітних жанрових різновидів і форматів. Так, кінопоказ – це не тільки кіно- і телефільми, а й мультфільми й велика кількість різноманітних телесеріалів: драми, серіали («мило»), теленовели, сіткоми тощо. Розважальні програми – це також ігри, реаліті-шоу і спец-проекти (наприклад, новорічні програми або «Євробачення»), а також різноманітні шоу й видовища. До категорії новин належать не тільки інформаційні випуски, а й інші суспільно-політичні передачі.

Рис.1. Найбільш популярні жанри відео.
Крім того, було проаналізовано найбільш популярні засоби отримання інформації (рис. 2):

Рис. 2. Найбільш популярні засоби отримання інформації


Дослідження підліткових орієнтирів, проведене Центром підтримки демократичних журналістських ініціатив, стосувалося учнів школи-комплексу № 107 (м. Запоріжжя). Було опитано 258 учнів 5-11-х класів, протестовано 15 учнів молодших класів і опитано 38 дорослих, серед яких батьки, вчителі, співробітники Інтернет-клубів, які виступали експертами з впливу аудіовідеопродукції на школярів. Опитування стосувалося орієнтирів у перегляді телепередач, фільмів, комп’ютерних ігор. У межах дослідження в масиві аудіовідеопродукції виокремлено відеофільми, комп’ютерні ігри й телевізійні передачі, які користуються найбільшим попитом у школярів підліткового віку (5-9-ті класи).

В основній групі на запитання про те, як проводять вільний час, читання книжок обрали 62 учні (30,7%), перегляд телевізора – 64 (31,7%), комп’ютерні ігри – 77 (38,1%), інші відповіді – 86 (42,5%), причому серед інших відповідей такі: «займаюсь спортом, музикою, художньою творчістю», «гуляю», «відвідую різноманітні підготовчі курси». Читанню віддають перевагу в основному учні 5-х класів, а також 8-х і 9-х. Додаткове вибіркове опитування у 10-11-х класах довело, що читання стає обов’язковою частиною підготовки до вузівської освіти і втрачає статус «улюбленого проведення часу».

Частота телеперегляду за самооцінкою виглядає таким чином: приблизно половина дивиться телевізор щодня – 81 респондент (40%), інша частина – тільки тоді, коли в ефірі тема, що їх цікавить. Понад 5 годин щодня дивляться телевізор 35 учнів (17,3%), від 3 до 5 годин – 33 учні (16,3%), 93 учні (46%) дивляться від 1 до 3 годин, менше ніж годину – 37 (18,3%). Більша частина з них дивиться телевізор наодинці, але іноді – у компанії з батьками (41-20,3%) або братами й сестрами (15-7,4%).

Мультфільми вже не викликають ентузіазму, проте іноді їх дивиться більшість опитаних, віддає перевагу західним мультфільмам. Більшій частині подобаються українські й російські мультфільми, зрідка трапляються відповіді «люблю мультфільми жорстокі». Разом з тим є й епатажні відповіді: «люблю мультфільми жорстокі, де багато крові».

Жанри художніх фільмів, яким віддали перевагу опитані учні, розподілились таким чином: найбільш цікавими є комедії – 67 опитаних (33,1%), фантастика – 64 (31,6%), пригоди – 62 ( 30,75%), трилери – 59 (29.2%), бойовики – 45 (22,3%), історичні фільми – 37 (18,3%), детективи – 34 (16,8%), фільми про тварин – 31 (18,3%), казки – 16 (7,9%, до того ж не тільки п’ятикласники). Зрозуміло, жанр як форма подачі інформації не дає змоги робити висновки щодо орієнтирів. У кожному жанрі є і своя класика, і «прохідні» фільми, проте у цьому списку відчувається певний перекіс у бік фільмів розважальних жанрів.

Опитування в основній і додатковій групах дало змогу зрозуміти причини таких орієнтирів. У репертуарі комедій переважають іноземні фільми («Брюс Всемогутній», «Люба, я зменшив дітей», «Діти шпигунів», «Один вдома»), серед українських і російських названі старі фільми «Кавказька полонянка», «Операція Ы та інші пригоди Шурика», а також сучасні серіали «Татусеві доньки», «Щасливі разом», «Моя чудова няня» (до речі, останній серіал зустрічається у третині анкет). Мотивація вибору пояснюється просто: «там смішно», «не треба думати», «можна відірватися від школи, де вчителі «дістають», де весь час треба щось вчити».

Схожа мотивація вибору фільмів у жанрі фантастики й «фентезі» (жанр, у якому переплітається міфологія, етнографічні матеріали та фантастика), а також у жанрі пригод: «відволіктися», «відірватися», крім того, є й такі відповіді: «це розвиває уяву, фантазію», «хочеться дізнатися про це більше». Зі схожою мотивацією (дізнатися більше, цікаво) звертаються школярі й до історичних фільмів.

Цікавою виявилася мотивація звернення до такого жанру, як бойовики і детективи: «в них завжди перемагає добро», «наші перемогли», «головний герой завжди сильний і справедливий, він може всіх захистити»; відповіді дівчат: «хочеться, щоб такий герой завжди був поруч», «щоб наші хлопці були на них схожі»; відповіді хлопців: «хочеться бути схожими на них (головних героїв)», «вони такі круті», «вони все можуть». Досвід педагогів школи підтверджує, що персонажі типу «Людина-павук» або «Бетмен», яким властиве загострене почуття справедливості, прагнення захистити слабіших, користуються великою популярністю як у дітей, так і в підлітків.

Особливий інтерес становить перелік телевізійних програм, які обирають і дивляться учні. Явні лідери відсутні, проте розмаїття передач розподіляється по класах (перегляд залежить від того, які фільми й передачі користуються підвищеним попитом у певному класі).

На першому місці – сумно відоме «реаліті-шоу» «Дом-2» разом з передачею «Вікна», яка вже припинила своє існування, але йде в повторі на телеканалі «ТЕТ», кількість відповідей – 33 (16,3%), що переважає втричі інші популярні передачі.

На другому місці – спортивні передачі (22 відповіді – 10,9%), на третьому – новини різних телеканалів (15відповідей – 7,4%). Всі переглянуті телепередачі можна поділити на групи: розважальні (у т.ч. гумористичні), пізнавальні, технологічні (демонстрація різних технологій – кулінарних, ремонтних, дизайнерських тощо), новини, ток-шоу й музичні.

Розважальні передачі, у тому числі КВН, «Comedy Club», «Файна Україна» і гумористичні передачі, обрали 77 респондентів (38,1%); пізнавальні передачі (про тварин, «Найрозумніший» тощо) – 64 (31,7%); ток-шоу – 30 (14,85%), сюди входять передачі на кшталт «Ключовий момент», «Позаочі», які є лідерами в цій групі); спортивні передачі – 22 (10,9%), новини – 15 (7,4%). Серед поодиноких відповідей: 1 прихильник передачі (для підлітків!) «Індиго», 1 – передачі «Живчик-Старти», один респондент відзначив як улюблену передачу рекламу.

Отже, телевізійні фільми й передачі стали постійними супутниками школярів усіх вікових груп, хоча в проведеному опитуванні було дві відповіді, які заслуговують особливої уваги: «я не дивлюся телевізор – він тупий», «я дивлюся тільки канал «Діскавері», з нього я дізнаюся про цікаве й нове».

З одного боку, ставлення до телепередач може бути сформонородиною, а оскільки це відповіді старшокласників, то можливо, відбувається більш- менш усвідомлена інтерпретація родинних цінностей, проте не виключено впливу інших установок. Старшокласники нерідко зазначають, що негативне ставлення до масової культури стає, елементом культури елітарної, однак у цьому випадку телебачення протиставляється перегляду рейтингових фільмів і програм в Інтернеті. Така думка не є свідченням критичного ставлення до телебачення, скоріше це демонстрація більших матеріальних можливостей родини.

З іншого боку, негативне ставлення до перегляду телевізійних програм може бути пов’язане з професійними цінностями родини. У цьому випадку для висновків потрібна додаткова інформація: жорсткі обмеження можуть бути пов’язані не тільки з телебаченням, не зрозумілими залишаються їх спрямованість і вплив на дитину.

Варто зазначити, що за результатами бесід, проведених класними керівниками у 6-8-х (м. Запоріжжя) і 10-11-х класах (м. Бердянськ), ставлення до перегляду телебачення є більш відчуженим. У школі учні розповідали, що вони не намагаються проводити багато часу перед телевізором, засуджували своїх товаришів, які весь свій вільний час дивляться телевізор, зазначали, що це лінощі й неробство. Можна наче й порадіти такому здоровому настрою молоді, проте результати анкетування примушують замислитися: чи не є демонстрація негативного ставлення до телебачення лише елементом створення свого позитивного образу в класі (незалежно від того, для кого створюється цей образ – для вчителя, який зовнішнім виглядом мимоволі «підказує» потрібний емоційний фон, для однолітків чи для самого себе).

Сьогодні ставлення до телебачення не можна розглядати окремо від інших носіїв мас-медіа, у першу чергу комп’ютера. На питання про наявність його в родині, позитивно відповіли 133 із 202 школярів, 64 учні (31,7%) відповіли, що не мають вдома комп’ютера, а 5 учнів ухилилися від відповіді (2,4%).

Однією з основних форм «роботи» підлітка за комп’ютером була й залишається гра. За жанрами комп’ютерні ігри можна поділити на «бродилки», «стрілялки», RPG, «стратегії», «катастрофи», «квести», спортивні. Ця класифікація доволі умовна – жанри сьогодні переплітаються між собою, поєднуються, з’являються новинки, яким притаманні різні риси. У сучасного відеоринку є своя особливість: якщо з’являється популярний фільм, можливо, буде створено за її мотивами й гру, і навпаки – популярна гра чи комікс можуть стати основою для створення фільму. Цей узаємозв’язок робить сприйняття відеоряду найбільш яскравим і ефектним.

За змістом програм і передач, фільмів на різних носіях, а також комп’ютерних ігор можна виявити кілька проблем, які активно вивчаються в різних працях. Серед них, безумовно, пріоритетним можна вважати вивчення агресивних ігор, фільмів жахів і кримінальних передач на ідентифікацію, поведінку, цінності дітей і підлітків [4].

На думку професора Б. Потятиника, характер упливу того чи того фільмів жахів на психіку дитини зумовлюють три основні чинники:

1) драматургічні, художньо-естетичні, психологічні, технічні та деякі інші характеристики фільму;

2) індивідуальні особливості глядачів, передусім емоційно-психологічна зрілість, сформованість системи особистих моральних цінностей тощо;

3) особливості ситуації, в якій відбувається перегляд фільму дитиною.

З огляду на це ми виділяємо кілька чинників ризику, які здатні призвести до негативних наслідків перегляду фільмів жахів дітьми [5].

Дослідження, проведені Д. Зіллманом і Дж. Уївером, надають додаткові докази причинно-наслідкового зв’язку між тривалою дією медіа-насильства й агресивною поведінкою. У своїх експериментах Д.Зіллман і Дж. Уївер показували учасникам або нешкідливі фільми, на зразок «Шофер міс Дейзі», або бойовики, як, наприклад, «Універсальний солдат» чи «В облозі». Учасники, які дивилися бойовики чотири дні поспіль, були більше схильні до проявів ворожості, незалежно від того, провокували їх чи ні. Як стверджують автори, дія «…була однаковою, незалежно від статі учасників. Проте загалом жінки, порівняно з чоловікам ивиявляли менше ворожості. Отримані дані, таким чином, свідчать, що тривала дія надзвичайно жорстоких фільмів може посилювати агресивні реакції в людей [1, с. 193-214].

Інше дослідження, проведене тими ж ученими, полягало у тривалому перегляді чотирьох категорій фільмів (що не містять сцен насильства, фільми зі сценами «ретро-насильства», дуже жорстокі сучасні бойовики й фільми жахів) і визначенні персональних характеристик учасників. Особа з високим рейтингом «ворожості, презирства до небезпеки та дефіцитом емпатії» була кваліфікована як психотична. Чоловіки з високими показниками психотизму, які переглядали жорстокі бойовики, були більш схильними до насильства як методу вирішення конфліктів. Та сама група учасників відстоювала смертну кару як засіб покарання за тяжкі злочини із застосуванням насильства. [1, с. 237-254].

Отже, постає питання: якою є загальна спрямованість відеокультури сучасних мас-медіа. Дослідники зазначають, що телебаченню не властивий високий естетичний потенціал. Продукти мас-медіа прирівнюються до промислових продуктів, оскільки вони виробляються серіями, а серійному виробництву, як правило, не властива художня творчість. Високий ступінь повторюваності й дубльованості, який існує на загальному рівні між звуковим і образним рядом та між сегментами , стає визначальною формою телебачення.

Надлишок повторення, призначеного для задоволення, відсутність інновації відчувається як комерційний прийом, за допомогою якого продукт міг би сподобатися аудиторії. У такому випадку не допускається провокаційна пропозиція нового і складного для сприйняття світобачення.

Медійна індустрія наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття характеризується принципом регульованого плюралізму – існування великої кількості незалежних інститутів медіа у сферах масової комунікації. З погляду медійної політики цей принцип надзвичайно важливий. Однак реальності переходу в Україні в умова нерегульованого культурного простору виявилися значно складнішими.

Дилема переходу від моностилістичного (радянського) до полістилістичного стану культури виявилася пов’язаною не з деталізацією й не з формуванням нової культури, а з руйнацією культури як такої.

Перехід до сучасної культури виявляється в невпорядкованій, хаотичній деканонізації, яка призводить до дифузії соціокультурних жарів і стилів. Культура втрачає певну реальну й уявну єдність.

Логіка соціокультурного розвитку України підпорядкована боротьбі між різноманітними культурними формами (ідеологіями, культурними проектами тощо), і якщо в цій боротьбі не з’явиться переможець, рано чи пізно в дифузії стилів і цінностей остаточно зникне основа для отримання суспільством своєї стійкої ідентичності.

У цьому складному й суперечливому процесі провідна роль належить медіакультурі, яку варто розглядати не як самостійне явище, а як частину процесу соціокультурної трансформації. У цьому плані вивчення характеру, спрямованості й сутності медіапродукції та медіа-ринку має велике значення.

У подачі матеріалу в ЗМІ, передусім на телебаченні, превалює «змішування» жанрів, зникнення меж між реальним подіями і белетризованими фактами. Підлітковій аудиторії важко відрізнити реальні події від поданих в реалістичній манері вигаданих. Більш того, ця тенденція сформувала відсутність потреби в тому, щоб побачити і зрозуміти цю відмінність.

Створюється новий тип глядача, який розуміє ставлення відеосередовища до події минулого й теперішнього як бездонний резервуар рівнозначних телеподій. Ера масового телебачення, відеокультури призвела до прив’язаності до поверхового, до колажу, а не до глибинного сприйняття, до переваги цитування над процесом творення, до руйнування почуття часу і простору.

На Заході цей процес відбувається також у напрямку злиття новин і розважальних програм. У 1990-х рр. у США як ТВ-індустрія, так і широка публіка опинилися перед проблемою так званого «треш-ТВ» («сміттєве» телебачення) («таблоїдного», «шокового», «реального») [3]. У сучасному медіапросторі на перший план виходять такі прийоми квазісенсаційного оповідання, як гіперболізація впливу природних катастроф, абсолютизації смерті й насилля, перебільшене роздмухування скандалів із життя «зірок», «цифровий шок», «магія тероризму», нагнітання еротики. Таким чином, шокова інформація як явище одночасно соціокультурне та лінгвістичне стає ефективним засобом привертання уваги аудиторії і потужним важелем маніпуляції.

До категорії «треш» зазвичай належать програми авторського телебачення, в яких ведучі в режимі «реального часу» обговорюють будь-яку проблему, що викликає певний інтерес: «100% Україна», «Світське життя», «Судові справи», «Україно, вставай!», «Танцюю для тебе», «Правила життя», «Інфо-шок», «Зіркове життя», «Шоуманія», «Тільки правда?» та інші. У програмах такого характеру інтерв’юєри нерідко демонструють фамільярність, зневагу, розгнузданість заради популярності в аудиторії. Особливо яскраво це виявляється у програмах, орієнтованих на молодь і підліткову аудиторію.

Уплив телебачення, аудіовідеотехніки, комп’ютерних ігор на деякі аспекти повсякденності, зокрема на формування естетичних смаків і уявлень, визначається головно тим, що, на відміну від інших різновидів відео культури, він є частиною домашньої обстановки (у цьому воно набагато ближче до радіо, ніж до кіно). Найбільш сильний ефект телебачення – сам факт його існування, його постійна лоступність у кожному будинку, його здатність перетворити сотні мільйонів громадян до рівня пасивних глядачів протягом більшої частини їхнього життя.

Телебачення, а нині й відеоаудіотехніка зводять до мінімуму особистісні взаємодії в родині та суспільстві. Одне джерело інформації може передавати іміджі та погляди безпосередньо мільйонам розумів, ускладнюючи для людей відокремлення реального від нереального; мобілізує їх, фрагментує їх сприйняття, притупляє їх увагу, знижує смаки до розумного публічного дискурсу.

Картина, що виникає при вивченні складу і змісту медіаринку, а також орієнтирів підлітків, в цілому складається гнітюча. Проте вона вимагає серйозного коригування, оскільки медіакультура – це не єдиний агент соціалізації. Варто зробити складні корективи з урахуванням усіх чинників впливу на соціальну ідентифікацію підлітків.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка