Журналістика, філологія та медіаосвіта”



Сторінка8/24
Дата конвертації09.03.2016
Розмір4.97 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   24

9. Ленинское знамя. – 1976. – № 52 (9502).

10. Мирончук А. Альянс бачить нас у своїй сім’ї. //Атлантична панорама. – 2006. –
№ 1(1) – С. 24-26.

11. Народна армія. – 2009. – 17 січня.

12. Час обирати // Атлантична панорама. – 2006. – № 1 (1), – С. 22-23.

Світлана Семенко (Київ)

ПУБЛІЦИСТИКА ЮРІЯ КОСАЧА НА СТОРІНКАХ ЖУРНАЛУ «ЗА СИНІМ ОКЕАНОМ»(1959-1963РР.)
У статті окреслено жанрово-тематичне розмаїття публіцистичних виступів Ю.Косача на сторінках журналу «За синім океаном», редактором якого він був протягом усього періоду існування видання. Аналізуються редакційні статті, підготовлені Ю.Косачем. Окреслена його роль як редактора видання.

Ключові слова: редакційна політика, дорожні нотатки, «совєтофільство», публіцистична манера.
На скрижалях української історії зустрінемо не одне ім’я культурного діяча, котрий упродовж своєї діяльності на ниві національної культури змінював свої ціннісні орієнтири. До цієї когорти належить і Юрій Миколайович Косач (1909-1990)відомий український письменник, літературний критик публіцист, редактор і журналіст, який пройшов суперечливий світоглядний шлях від українського патріота до войовничого «совєтофіла». Публіцистична діяльність нащадка славного українського роду розпочалася у 30-их роках ХХ століття на сторінках таких поважних українських видань, як-от: «Літературно-науковий вісник», «Назустріч», «Дзвони» (Львів); «Самостійна думка» (Чернівці); «Розбудова нації» (Прага); «Ми» (Варшава). У 1936 році виходить його збірка публіцистичних нарисів «На варті нації», пройнята державницькими ідеями. У 1943-1944 роках, під час окупації гітлерівськими військами Львова, публіцист співпрацює з газетою «Львівські вісті», де друкує низку літературознавчих і культурологічних студій. У цей період він свято наслідує традиції свого роду Драгоманових-Косачів, його публіцистичний дар, подвоєний на талант письменника, допомагає донести до українського громадянства прагнення національно свідомої молоді «через освітньо-громадські платформи праці поширювати національну ідеологію».

Одним із перших друкованих органів, в яких гартувався публіцистичний талант Ю.Косача уже на еміграції, був «місячник літератури, мистецтва і критики» «Арка» – орган МУРу. Видання здійснювали ті українські митці, «кого лихоліття Другої світової війни закинуло на чужину – «жителі планети ДіПі» [9, с.5]. За півторарічне існування «Арки» Ю.Косач заявив про себе як талановитий літератор, перекладач, вдумливий літературний критик та публіцист, журналіст-оглядач культурних подій. За визначенням Ю.Шереха, він належав до мурівців-європеїстів, про що яскраво свідчать його літературно-критичні виступи: «Європа, тільки Європа – наше джерело рятунку і онови. Яка-небудь Європа – тільки Європа, цей величний континент, що має таємничу силу онови й відродження…» [5, с.15]. Косач намагається наблизити українську культуру до європейської, що найповніше позиціонується у статтях «Театр екзистенціалізму» та «Нотатки про сюрреалізм», в яких автор постає перед нами як людина високоосвічена, здатна осмислювати і трактувати складні культурологічні явища, що під його пером набирають гострого публіцистичного аналізу. Соломія Павличко справедливо зауважувала, що «в них не тільки вводилися відповідні поняття й терміни, називалися імена (Кіркеґор, Анре Бретон, Джойс, Пруст, Лорка, Клодель, Сартр, Сімона де Бовуар, Камю та ін.), але й на свій спосіб вони наближалися до ізольованого від Європи українського світу, інтегрувалися ним» [8, с.304 ]. Позиція Косача періоду співпраці у редакційному комітеті «Арки» була чіткою – орієнтація на Європу, з метою утвердження українства в світі. З іншими партнерами по редакційному комітеті він створював «модерний, інтелектуальний, естетський і позапартійний орган», мова якого була «найрафінованішою, а тенденція найвідкритіша до неукраїнського світу й найсаркастичніша до народництва та літературного політиканства в його антимистецьких проявах » [8, с.304].

Переїхавши до Америки, Юрій Косач змінює свої світоглядні орієнтири. Він відходить він націоналістичних переконань, змінюючи їх на «совєтофільські». Він ставить собі за мету «боротьбу не на життя, а на смерть з так званою доктриною і людьми націоналізму, усвідомивши собі величезну шкоду, яку вони наносять українському народу» [7, с.121]. Зрозуміти його «непостійне» і «мінливе» світобачення (що значною мірою позначилося й на публіцистичних студіях) допомагає сам Ю.Косач: «…я в своєму житті і в своїй формації як громадянин, як письменник відбив помилки і заблуди, знайдення правильного шляху після довгої мандрівки по манівцях, як багато моїх ровесників і сучасників покоління тридцятих років на Західній Україні» [7, с.122]. Цілком у дусі радянської пропаганди і політики він цурається своїх колишніх націоналістичних переконань, демагогічно заявляючи, що він опинився у гострому конфлікті з націоналізмом і сенсом свого буття обрав боротьбу «не на життя, а на смерть з так званою доктриною і людьми націоналізму, усвідомивши собі величезну шкоду, яку вони приносять українському народові…» [7, с.104] Причини Косачевого «світоглядного блукання» в пошуках власної України намагався пояснити Ю.Шерех, який стверджував, що митець дивився на власну батьківщину «очима здивованого й враженого чужинця» і не «знаходить такої України, як він уявляв і бажав, а іншої він не знає, або радше не може зрозуміти її як цілости» [10, с.174].

В американський період свого життя він пише чимало заміток, статей, фейлетонів та розвідок на різні прояви суспільного життя й мистецької творчості. Література, малярство, історія, соціологія, політика – темарій Косача-журналіста обширний і розмаїтий, адже в своїх мандрах – не лише «географічних», а й, скажімо, суспільних – Косач став знавцем у багатьох галузях.

У 1959 році Ю.Косач стає редактором літературно-художнього та політично-громадського журналу «За синім океаном», який носив виразний прорадянський характер, який, можливо, фінансувався Комуністичною партією СРСР. Свої припущення щодо цього факту висловлювали відверто на сторінках чимало українських тогочасних видань за кордоном, які не сприймали ідеологічні засади журналу. Так, видання «Українське слово», що виходило в Парижі, прозоро натякало, що фінансування часопису «За синім океаном» йшло з Радянського Союзу, нібито після вдалого привітання Ю.Косача з’їзду письменників УРСР. Редакційний комітет журналу, зокрема його головний редактор, заперечували цей факт, заявляючи, що видання здійснюється на «збереження і добровільні пожертвування кількох людей», а видавництво засноване на засаді паїв. На сьогодні не можна достеменно сказати, хто з опонентів був правий, оскільки не знайдено будь-яких документів, які б підтверджували чи спростовували цей факт.

Як для публіциста і редактора робота в журналі була для Косача досить продуктивною: це низка редакторських статей, розлогі нариси, замітки, статті, бібліографічні огляди, мистецтвознавчі та літературно-критичні розвідки. Принагідно зауважимо, що з досвіду роботи в «Арці» редактор часопису «За синім океаном» бере кращі традиції художньо-поліграфічного оформлення, що знайшло своє вираження в досконалому і багатоманітному ілюструванні різноманітних матеріалів, видрукуваних в журналі, досконалій архітектоніці.

На жаль, вплив соцреалістичного стилю і «совєтофільського» мислення позначився майже на всіх на публіцистичних виступах Косача аналізованого періоду. Критика політичного і культурного життя еміграції стає домінуючою в публіцистичному доробку Косача-публіциста, що знайшло своє вираження як у низці редакційних передовиць, автором яких він був, так і в полемічному циклі «На розпуттях велелюдних (з Нью-Йоркського нотатника)» та подорожніх замітках «Роздуми над річкою Кеннебек». Так, у розлогій (аж п’ять сторінок!) статті «Від редакції», надрукованій у першому числі за 1960 рік, Ю.Косач веде гостру полеміку з низкою українських еміграційних видань, які не сприймали ідеології журналу «За синім океаном». Косач-редактор стверджує, що часопис засновано на «становищі української державної суверенності, вільного, всебічного розвитку, найефективнішої оборони історичних і життєвих інтересів народу» [1, с.20] і водночас робить досить гострі політичні випади проти інших діячів на еміграції, називаючи їх самозакоханими нарцисами, що не розуміються на державницьких ідеях. Ю.Косач у риторичних фразах відстоює правоту редакційної політики на першочергове висвітлення творчості письменників та культурно-політичних подій Радянської України, як підтвердження єдино істинних прогресивних змін у житті українського народу: «Так, ми відзначуємо факти – роковини Міллера на Україні, відбудову гоголівського музею, реабілітацію М.Драгоманова, нові книжки українських письменників, успіх української пісні за кордоном, видання українських дум і т. п. Це сіяння «зневіри»? Де логіка, панове?» [1, с. 21] – і водночас, почасти несправедливо, критикує першорядні твори українських письменників-емігрантів, політику україномовних видань у діаспорі.

Досить часто з наміру досадити українській мистецькій еміграції, з якою перебував у затяжному конфлікті, публіцист доходить у своїх публікаціях до досить неприпустимих випадів . Показовою в цьому відношенні є стаття «На розпуттях велелюдних…(з Нью-Йоркського нотатника)», в якій автор піддає почасти незаслуженій нищівній критиці український літературний процес на еміграції. Зокрема він зауважує на відсутність у колах літераторів-емігрантів «величин, що одна їх присутність зобов’язувала б до вдержання рівня» української літератури. Натомість, стверджує Косач, в українську літературу поперлися, вперто, наполегливо і завзято, всі «чумазі», що призвело до проростання «суцільної змови процедунтів безпросвітньої нудоти… порожньої як водотягова рура «творчості». Далі більше: «нудьга існує тут як «національний обов’язок», нудьга як латентний стан людини, зім’ятої наступом графоманії…» [4, с.18]. Такі соцреалістичні пасажі зустрічаються всюди, де йдеться про українську еміграцію.

У серії «Роздумів над річкою Кеннебек» Косач постає з одного боку як талановитий публіцист (майстерне гротескне використання світових літературних образів, тонка іронія), а з іншого – як заповзятливий носій радянської ідеології, що знайшло своє вираження не лише у вульгарно-соціологічному аналізі літературного життя української діаспори, і зокрема несправедливій характеристиці постаті І.Багряного, а й у викривленні історичних фактів. Так, цілком у дусі радянської історичної науки він тлумачить образ І. Мазепи: «Це був типовий феодал присмерку доби барокка, з породи жорстоких, коварних і віроломних себелюбів, меркантилістів і кондотьєрів, у стилі братів Кенігсмарків, Моріса Саксонського, герцога Марборо» [6, с.21].

Досить часто його публіцистичні виступи пересипані й лайливими «перлами»-називаннями українців-емігрантів як-то: «елітарна шатія», «націоналістичне кодло», «цинічне поріддя», «відщепенці», «пігмеї», «людці», «відьомське націоналістичне вариво», «гомонкулуси», «всілякі пасквілянти», «націоналістичні шкрябайпери», «паяци-невдахи», бо як слушно зауважувала С.Павличко, «Косач віддає перевагу визначенню через заперечення» [8, с.293]. Безперечно, така публіцистична манера Ю.Косача не робила йому честі і як нащадку славного роду, і як журналістові.

Однак варто зазначити, що на сторінках часопису, поруч із суперечливими полемічними статтями, Ю. Косач друкує цілу серію розвідок культурологічного, літературознавчого та бібліографічного спрямування: «Максім Танк – співець Білорусі», «М.Драгоманов – з нами», «Апостол правди» (про Льва Толстого), «Мислитель, просвітитель, демократ (До видання повного зібрання творів Григорія Сковороди на Україні»), «Театр Теннессі Вілліамса», в яких вгадується істинний стиль Косача-публіциста – ерудованого майстра влучного слова, глибокого аналітика.

Редакційна політика журналу «За синім океаном» та публіцистична творчість Ю.Косача дістала діаметрально протилежні оцінки в друкованих ЗМІ на еміграції та Радянській Україні. Якщо українська діаспора підтримувала думку висловлену Б.Бойчуком: «Журнал відзначався не так високим публіцистичним рівнем, не так цікавився публікаціями та обговореннями радянського способу життя, як злобними, часом гістеричними памфлетами проти націоналістичного світогляду та побуту» [8, с.310], то «Літературна Україна» в особі Л.Дмитерка навпаки вітала появу і діяльність цього органу: «Журнал «За синім океаном» широко знайомить читачів із літературно-мистецьким життям Радянської України. З глибоким знанням справи журнал виступає проти потворних явищ так званого абстрактного мистецтва. Хочеться…побажати мужності і твердості в боротьбі за ті високі принципи, які оголосив журнал «За синім океаном» як своє політичне і моральне кредо…» [2, с.4]

Таким чином, починаючи вслід за М.Хвильовим з гасел орієнтуватися на Європу, талановитий і освічений публіцист приходить до соцреалістичного світобачення, відступає від національно-самостійницьких ідеалів, з якими прийшов у національну культуру. Можемо стверджувати, що шлях Ю.Косача від перших публіцистичних спроб до редакторства в журналі «За синім океаном» яскраво відображає його політичні та духовні коливання, намагання відкрити для себе «свою Україну».
ЛІТЕРАТУРА


  1. Від редакції //За синім океаном. – 1960. – №1.– С.20-24.

  2. Дмитерко Л. Журнал «За синім океаном» // Літературна газета. – 1960. – Число 30. – С.6.

  3. Косач Ю. Театр екзистенціалізму // Арка. – 1947. – №1. – С.7-9.

  4. Косач Ю. На розпуттях велелюдних…(з Нью-Йоркського нотатника) //За синім океаном – 1960. – №2.– С.18-21.

  5. Косач Ю. Нотатки про сюрреалізм // Арка. – 1947. – №4. –С.14-17.

  6. Косач Ю. Роздуми над річкою Кеннебек //За синім океаном. – 1959. – №2.– С.18-21.

  7. Косач Ю. Вибране. – К.: Дніпро, 1975.

  8. Павличко С. Модернізм у контексті мистецького українського руху //Павличко С. Теорія літератури. –К., 2002. – С. 277-381.

  9. Панченко В. Це було в Мюнхені…//Арка: Бібліографічний покажчик. – К., 2003. – С.5-9.

  10. Шерех Ю. Стилі сучасної української літератури на еміграції //Шерех Ю. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. ідеології. Три томи. Т.І .–Харків, 1998. – С.161-195.



Катерина Серажим (Київ)

КВАЛІЛОГІЯ ТЕКСТУ ЯК ПІДСТАВА РЕДАКТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У статті аналізуються основні теоретичні засади сучасної науки про якість у різних її аспектах, визначається її місце та роль у галузі видавничої діяльності. У зв’язку з цим розроблена система критеріїв якості тексту в редакторській практиці, ідентифіковані змістові показники якості тексту.

Ключові слова: текст, якість, квалілогія, квалітологія, критерій, ефективність, міра, показник, структура, глибинна структура, поверхнева структура.
1.Наука про якість тексту. Активне впровадження в життя засад інформаційного суспільства зумовлює акцентування уваги на якості видавничого продукту, основним компонентом якого є текст. Вчення про якість у різних сферах суспільного буття – одна із основних проблем сучасної науки. У сукупності атрибутів якості виділяють кількісні та якісні характеристики. До останніх належить значеннєвий ступінь якості.

Як правило, практично застосовують філософський або прагматичний аспекти визначення якості. Ця дефініція у філософській інтерпретації позбавлена жодної акцентологічної ознаки, а лише репрезентує різні властивості.

На сучасному етапі розвитку науки якість ідентифікують як сукупність характеристик об’єкта, що стосуються його здатності задовольнити встановлені й передбачувані потреби суспільства.

Алгоритм визначення якості будь-якого об’єкта включає такі етапи:



  • ідентифікація необхідних атрибутів предмета з урахуванням аналізу потреб;

  • встановлення реальних характеристик об’єкта;

  • визначення відмінностей та подібностей між реальними йпотрібними властивостями предмета.

У працях з видавничої справи, журналістики, редагування активно розглядаються питання якості тексту й видання загалом без уживання терміна квалілогія – науки, що розглядає якість у широкому аспекті, охоплюючи філософські (методологічні), соціально-психологічні, системотехнічні, технологічні, математичні проблеми. Одну із основних частин цієї галузі знань становить кваліметрія (наукова дисципліна, яка вивчає й розробляє принципи і методи кількісної оцінки якості). Ці два терміна увійшли до наукового обігу в 60-ті роки ХХ століття разом з дослідженнями таких вітчизняних учених, як С. Гавенко, І. Корнілов, Л. Кулик, І. Босак, О. Мельников.

Поява в різних наукових дисциплінах понять «квалілогія» та «кваліметрі»я пов’язана з дискусією групи дослідників, які наголошували на необхідності методологічного та практичного обґрунтування цих галузей, загального визнання обговорюваних дефініцій. Термін кваліметрія виявився зручним, лаконічним, чітким, придатним для використання в системі логічно пов’язаної з ним понять. Серед номінацій на позначення науки про якість (кваліномія, квалітологія) найбільш доречним виявився спрощений варіант – квалілогія, який означає науку про якість, у структуру котрої входять теорія якості й теорія управління нею, метрологія і кваліметрія. Остання галузь займається вивченням проблематики та методології кількісного та якісного оцінювання різноманітних об’єктів.

Особливе місце в системі кваліметрій різних сфер (будівництва, архітектури, медицини, біології, соціології, журналістики, філології) займає психологічна кваліметрія, яка, використовуючи різні методи (зокрема, експертних оцінок, узагальнення незалежних характеристик, семантичного диференціала, соціометрії), перебуває в руслі досліджень психодіагностики та психометрії. Поняття метрологія ідентифікується як галузь науки, що вивчає та реалізує методи вимірювання якості. Дослідники квалілогії та кваліметрії послуговуються такими термінами, як критерій, ефективність, міра (показник) якості. Розрізняють якісні та кількісні оцінки мір якості, до останніх з яких зараховують семантичний показник якості. Цьому поняттю відповідає семантичне шкалування (міра якості, яка впорядковує відношення властивостей вимірювальної множини). У системі кваліметричного шкалування розрізняють такі типи: метричне (відношень, різниці, інтервальне); порядкове; номінальне; семантичне (вербальне).

Слово якість трактується як похідне від слів як, який. Розрізняють філософську та виробничу дефініцію якості. У практичному трактуванні, на відміну від філософського з відсутністю оцінних характеристик, якість визначається як сукупність споживчих властивостей послуг, що є значущими, суттєвими для споживача, набір яких і є базою еталонів та стандартів.



2.Критерії якості тексту у видавничій практиці. Квалітологія тексту визначає якість як ієрархічну сукупність цікавих для читача властивостей. Необхідною умовою забезпечення якості майбутнього видання є ґрунтовний аналіз редактором оригіналу перед його запуском у виробництво, у процесі чого встановлюється відповідність визначеним стандартам, технічним нормам та вимогам споживача.

Якість видавничої продукції витворяється на всіх етапах роботи, зокрема: авторська робота (творення тексту); редакторська (аналіз, оцінка, виправлення оригіналу); коректорська (читання-звіряння); художньо-технічна (розробка та втілення концепції оформлення); друкарська (процес промислового виробництва).

У квалітології розроблені показники, які потрібно враховувати при редакторському аналізі тексту, а саме: цільові, які відображають бажаний варіант тексту; контрольовані, що репрезентують реальний варіант тексту; регульовані, котрі відокремлюють складники, спрямована редакторська дія на які повинна зумовити досягнення належного стану тексту.

Кількість означених властивостей визначається у розрізненні одиничного показника (одна з властивостей, яка може бути оцінена незалежно від інших, що разом забезпечують якість тексту) та комплексного показника (сукупність взаємопов’язаних властивостей).

Виокремлюються чотири групи чинників, що покликані забезпечити якість видавничої продукції:


  1. Доцільність вимог до якості видавничої продукції, їх відповідність потребам читача та змозі поліграфічної галузі.

  2. Правильність норм (лінгвістичних, психологічних, технічних, організаційних), дотримання яких передбачає якість видавничої продукції.

  3. Обґрунтованість способів, методів і форм друкарської підготовки та виконання друкарських робіт.

  4. Рівень культури читання, який визначає якість продукції протягом періоду її життєдіяльності, змога забезпечення споживача необхідною та достовірною інформацією.

Особливу увагу слід звертати на внутрішні характеристики якості тексту, параметри зовнішньої привабливості, а й на відповідність дизайну, оформлення, шрифту та ілюстрацій сутності тексту, читабельність, пізнавальність, новизна.

Одна з важливих передумов оцінки якості тексту – визначення та розуміння його сутності. Аналіз якості тексту передбачає оцінку інформації, яку він фіксує і передає. Особливе значення якості журналістського твору зумовлене його функціональним призначенням (вплив на масову аудиторію, здатність маніпулювати нею). Визначальною в оцінці журналістського тексту є не лише роль споживача та його потреб, а й автор, зокрема дотримання ним професійно-етичних норм і правил, порушення яких призводить до спотворення інформації. Отже, якість тексту залежить від значної кількості чинників, зумовлених діями автора, редактора, видавця, реципієнта, соціуму. Усі ці аспекти базуються на комунікативній концепції, тому квалілогічний аналіз тексту невід’ємний від умов та правил комунікації.

У категоріальній основі якості лежить філософська неоднозначність, тому вона здебільшого характеризується суб’єктивною сутністю, на визначення міри якої впливають усі чинники. Якщо текст чи будь-який інший продукт, професійно створений виробником, відповідає нагальним потребам споживачів, то він є якісним.

3.Змістові показники якості тексту. Для кожного виду видавничої продукції, кожного виду тексту існують свої специфічні вимоги до якості. Вони залежать від читацького та цільового призначення твору чи видання загалом.

Наявність у тексті тих чи тих характеристик по-різному впливає на його споживчі властивості. У зв’язку з цим виникає необхідність визначення пріоритетних показників якості, що досягається експертним шляхом. У цьому випадку на основі коефіцієнтів вагомості здійснюють ранжування показників. При визначенні коефіцієнтів вагомості експерти повинні керуватися інтересами споживача-читача, для якого призначена видавнича продукція. Наявність показників дає змогу обирати рівень якості, контролювати його й за можливості керувати ним.

Оцінка рівня якості тексту складається з таких етапів: вибір номенклатури показників якості та обґрунтування її необхідності й вичерпності, визначення фактичних значень показників якості тексту, що оцінюється, та їх зіставлення з базовими, нормативними, порівняльний аналіз варіантів можливих рішень та визначення найкращого, обґрунтування рекомендацій для автора та способів і форм редакторського втручання в текст.

Утім питання якості тексту виходить далеко за рамки аналізу його аспектів і є одним із найважливіших напрямів розвитку наукової основи текстознавства. Існує знання про текст як продукт знакової діяльності автора, як предмет читацької перцепції, як фрагмент інформаційної системи суспільства, як засіб впливу тощо.

Передусім варто наголосити на тій особливості тексту, що визначає його комунікативну роль. Текст певною мірою є еліптичним (за аналогією до синтаксичної категорії семантично неповних речень, зміст, семантичне поле яких поповнюється з попередніх речень). Він може стати гіпертекстом (програмувати поведінку людини) тоді, коли закладена в ньому інформація повністю зрозуміла реципієнтові, тобто адресат має змогу його сприйняти лише за умови існування базових знань.

Саме тому комунікативні характеристики, показники комунікативності тексту, його контактності з читачем є, мабуть, провідними в оцінці тексту з погляду його якості. Комунікативність тексту є основоположною для його мовної сутності. Інші типи його характеристик є додатковими до комунікативної організації. Комунікативна характеристика тексту виконує функцію об’єднання можливостей усіх цих систем для організації втілення та збереження дієвості спілкування в його різних видах і формах.

Головним у комунікації, як відомо, є порозуміння. Якщо його немає, то комунікація є неефективною. Ефективність тексту визначається ефективністю його структури, яка виявляється в тому, що читач розуміє і сприймає повідомлення згідно із замислом автора. У інших випадках – це можливість максимально швидко й повно відшукати необхідну читачеві інформацію.

Кожне видання є складним сполученням елементів, різних за задумом, призначенням і зовнішнім виглядом. Дослідження показують, що середньостатистичний читач витрачає приблизно однакову кількість часу на читання певного випуску будь-якої газети. Саме тому дизайн повинен бути таким, щоб обмежений час читача, так само, як і його енергія, були спрямовані на отримання інформації. Будь-який оформлювальний прийом, що відволікає читача або порушує нормальний ритм читання, призводить до втрати часу та енергії. Частково вирішення цієї проблеми – у функціональному дизайні. Під час діагностики друкованого видання він і є показником якості.

Основна вимога функціонального дизайну видання така: кожен використаний елемент повинен ефективно працювати. Ступінь їхньої важливості визначається за такими критеріями: виконання елементом необхідної корисної роботи та мінімальна витрата часу і фінансів на його сприйняття, створення.

Для того, аби визначити, чи є елемент функціональним, потрібно проаналізувати, як сприймає його читач. Тут працює принцип передавання інформації – двостороннього процесу, який виникає тільки тоді, коли сказане почули, надруковане прочитали, тобто коли комунікативної мети досягнуто.

Згідно з традицією, започаткованою мовознавцями О. Потебнею, Л. Булаховським, в українській школі теорії і практики редагування за основу був прийнятий розгляд саме процесу розуміння тексту читачем відповідно до авторського задуму, до структури комунікативного акту й комунікативних властивостей тексту. Останнім часом подальші кроки в цьому напрямі роблять сучасні теоретики редагування: В. Різун, З. Партико, Б. Портянник, М. Лозинський та ін.

Із цим пов'язаний вибір загального композиційного типу, прийомів подання фактів та їхнього висвітлення, загальної тональності викладу. Комунікативна стратегія зумовлюється цільовою настановою й відображається у плані або в тезах підготовленого мовленнєвого твору, а виявляється у практичній послідовності викладу матеріалу, яка має три види:



  • дедуктивна послідовність (від загального до часткового), яка характеризується особливою систематичністю, завдяки чому добре розглядається загальна схема взаємовідношень понять, місце і роль кожного елемента загалом, забезпечується висока доказовість та логічність викладу;

  • індуктивна послідовність (від часткового до загального), котра широко використовується для пояснення складних питань на емпіричному рівні пізнання, у науково-популярній літературі, у лекціях, у публіцистиці;

  • традуктивна послідовність (від рівного до рівного), яка широко використовується у текстах масової інформації: рух викладу від причин до наслідків, або, навпаки, від минулого до теперішнього, від простого до складного, від відомого до невідомого, виділення, аналогії та зближення, використання контрасту – усе це дозволяє вільне залучення до тексту емоційно-риторичних структур (на відміну від попередніх двох, які зорієнтовані на раціонально-логічні структури).

Структурованість є обов’язковою ознакою якісного тексту. Під час аналізу та редагування структури тексту потрібно враховувати три аспекти: матеріальні складники, відношення між ними та цілісність об’єкта. Тому поняття структури є багатоаспектним. У розрізі проблеми якості до структурних аспектів тексту належать авторські інтенції (сподівання), прагматична настанова.

Якщо глибинна структура (ідейно-тематичний зміст тексту, те, що сприймається «між рядками») виводиться винятково з отриманої інформації, то поверхнева (форма, в якій автор втілив глибинну структуру) – доступна безпосередньому сприйманню. Одній глибинній може відповідати кілька поверхневих структур. При цьому зміна мовного оформлення може змінити і смисл.

Авторська глибинна настанова стає зрозумілою лише через єдність глибинної структури («внутрішнього наповнення» тексту) з його «обличчям» (вербальний текст, лінгвістичне наповнення, лінгвістичні засоби зв’язку).

До основних аспектів структури тексту належать фактологічний, тематичний авторський, тематичний перцептивний, композиційний, архітектонічний авторський, логіко-поняттєвий авторський, логіко-поняттєвий перцептивний, емоційно-експресивний, інформаційний авторський, інформаційний перцептивний, комунікативний аспекти.



Фактологічне забезпечення є матеріальною основою для будь-якого тексту. При цьому варто зазначити, що факт не обов’язково існує в дійсності, він може лише прогнозуватися з якоюсь вірогідністю і вже є частково пізнавальним об’єктом, про який існує певна інформація. Якість фактів реципієнт може визначити за джерелом, з якого він їх отримує, а отже, зробити певний аналіз запропонованих автором висновків на предмет адекватності. Актуальним в умовах передвиборчої кампанії буде приклад текстів взаємних звинувачень політиків. Виборець вирішує, фактами із чиїх вуст вірити, і робить свої висновки.

Показниками якості тут визначаємо адекватність вхідних, деталізуючи, вихідних і посилкових фактів.

Чинником, що негативно впливає на сприйняття тексту, є інформаційна неточність. Виокремлюють відхилення в кількісному та якісному складі інформації. До кількісних типів інформаційної неточності належать гіперболізація (характеризується високим рівнем конкретизації викладу фактів, подій, думок автора, яка зменшує інформаційну щільність тексту, тим самим ускладнюючи отримання необхідної інформації) та гіповербалізація (відзначається вербалізацією тих фактів, які важливі для ефективного сприйняття інформації на рівні згадування, що породжує інформаційну неточність).

Тематичний авторський аспект структури тексту охоплює весь текст і виявляється в тематичних зв’язках між фразами. Кожна наступна фраза має бути пов’язана з попередньою тематичним зв’язком. Тематичній структурі протиставляється атематична структура, в якій відсутні будь-які тематичні зв’язки. Атематизм може бути результатом побічних, не мовленнєвих впливів на мовця або результатом невдалого редагування текстів, наприклад, пов’язаного зі скороченням авторського твору.

Якісному тексту більш властива однорідність теми. Хоч аж ніяк не можна стверджувати, що тематично неоднорідні тексти є неякісними. Сприйняття тексту погіршується, якщо автор зловживає побічними темами, постійно «перескакуючи» з однієї на іншу. Фрази можуть бути пов’язані основними субтематичними і макротематичними зв’язками. При неоднорідній структурі обов’язковим є застосування асоціативних типів зв’язку. Неоднорідність теми породжує поліваріантність її сприйняття.

З цього логічно випливає композиційний аспект, адже чим композиційна структура є складнішою, тим менш ефективною є комунікація, а отже, нижчими кваліметричні показники. Композиція складається з двох частин: констатуючої і деталізуючої. Чим ширшою є друга, тим більша вірогідність виникнення у тексті побічних тем. Показником якості вважають лінійність композиційної структури чи таку схему її побудови, що забезпечують максимальний ефект комунікації.

Відображенням композиції у творі є архітектоніка. Вона виступає основним принципом структурування твору, співвідношення його основних частин та елементів. Такі аспекти, як вдалі підзаголовки, адекватне структурування на абзаци, членування тексту на розділи, параграфи, забезпечують найефективніше сприйняття тексту. Абзаци, параграфи, розділи, назви відіграють роль «перерв» сприйняття, необхідних для фіксації прочитаного, акцентування на головному й виділення додаткового, розширювального або уточнювального тексту. Графіка параграфа апелює до образної половини нашого мозку, доповнює текст асоціативними, чуттєво-орієнтованими зв’язками.

Полегшує сприйняття тексту й використання малюнків та фотографій, включених у семантичну структуру тексту. Архітектонічний аспект (зручність поверхневого переглядання матеріалу), наявність так званого повітря на шпальті за своєю важливістю майже не поступається стилю викладу і добору лексики.

Психологами визначені можливості оперативної пам’яті: одночасно можуть сприйматися не більше дев’яти предметів. Звідси випливає норма членування тексту на частини (не більше дев’яти), визначена кількість нових фактів, що їх має запам’ятати читач, текстів під однією рубрикою тощо.



Логіко-поняттєві аспекти творення і сприйняття (авторський і перцептивний) передбачають наявність у творі логічних зв’язків між фразами, послідовність викладу, розуміння поданої інформації читачем. Аналіз проводиться засобами як формальної, так і модальної логік. Порушення зв’язків між фразами призводить до втрати цілісності та системності тексту.

Засобами прихованого впливу автора на читача є емоційна насиченість тексту, що зумовлено багатофункціональністю ЗМК (а отже, і текстів). Використання контекстуальних і готових мовних засобів значною мірою залежить від прагматичної настанови автора. Показником якості під час творення тексту (в емоційно-експресивному аспекті) буде відповідність емотивності тексту, емоцій, закладених автором, емоціогенності читача, повне сприйняття ним емоцій, які автор прагнув передати.

Новизна повідомлення визначає інформативний аспект тексту. У ньому приховано різницю між авторською (те, що він вважає за нове, і хоче донести) та перцептивною інформативністю (для реципієнта повідомлення не завжди нестиме нову інформацію). Показником якості тут є співвідношення нового і вже відомого. Якщо інформативність буде вищою за певну межу (для публіцистики – 50/50, наукового матеріалу – 80/20, художнього тексту – 30/70), то комунікація не буде успішною.

Останнім є комунікативний аспект. Показником якості з цього погляду буде максимальне виконання комунікативно зумовлених функцій тексту: контактної (привернення уваги реципієнта, забезпечення каналу комунікації) та організувальної (використання, утримання цього контакту для передавання повідомлення). При цьому використовуються всі зазначенні аспекти структури й властивості тексту.

Ще одна важлива характеристика якісного тексту – системність. Система – це не просто сукупність та взаємодія елементів, а й сукупність та взаємодія їхніх функцій. Упорядкованість системи забезпечується конструктивним принципом її організації – принципом єдності загального та окремого.

Отже, очевидним є забезпечення вербального (лексикоцентричного) підходу до тексту, при якому він аналізувався б насамперед як лексичне утворення з настановою, що смисл мовних утворень механічно складається зі значень їх окремих одиниць.

Таке розуміння надзвичайно важливе для осмислення структури, що становить сутнісну побудову системи. Відповідно, можливості аналізу та редагування структурних компонентів тексту пов’язані з усвідомленням загальної функціонально-змістової характеристики тексту. До системних явищ належать: взаємозумовленість змісту елементів і загальної функції; співвіднесеність змісту та функцій інших елементів в їхній сукупності, зумовленої змістом і функцією цілого. До системних відношень залучається також співвіднесеність змісту й форми, бо форма є матеріальним утіленням структурної єдності, її окремих елементів, а зміст знаходить вираження у формі.

Отже, враховуючи комунікативну сутність тексту, одним із базових показників його якості можна вважати досягнення комунікативної мети через побудову системно-структурної цілісності й донесення комунікативного смислу засобами вираження (лексичними, архітектонічними, емотивними тощо).

Нині ще зарано говорити про сформованість теорії кваліметрії, оскільки наука занадто молода, але предмет вивчення – вагомий. Дослідники вже зараз виділяють дві гілки кваліметрії: теоретична (абстрагується від конкретних об’єктів і вивчає загальні закономірності й математичні моделі) та прикладна (розробляє конкретні методики та математичні моделі для оцінки якості конкретних об’єктів різного виду та призначення).

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   24


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка