Кафедра теорії та методики початкової освіти



Сторінка10/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.49 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема дослідження - відображає певну конкретну педагогічну проблему

Об’єкт дослідження – частина об'єктивної реальності, яка на певний момент знаходиться в полі зору теоретичної чи практичної діяльності дослідника. Сукупність споріднених елементів, серед яких виділяється один як предмет дослідження.

Предмет дослідження – той чи інший бік, властивості й відношення об'єкта, що досліджуються з певною метою і дістають наукове пояснення.

Мета педагогічного дослідження – здобути нові для суспільства знання про закономірності, зміст, форми, методи, особли­вості організації навчально-виховного процесу в різних умовах навчання. Мета конкретизується у дослідницьких завданнях, сукупність яких дає уявлення, про те, що слід зробити для її досягнення

Дослідницькі завданя – з одного боку, розкривають суть теми дослі­дження, а з іншого, - знаходять своє тлумачення у висновках, які фіксують і узагальнюють ре­зультати їх виконання. Послідовність визна­чених завдань має бути такою, щоб кожне з них логічно випливало з попереднього.

Гіпотеза дослідження – обгрунтоване припущення про можливі способи розв'язання визначеної проблеми. Для того, щоб її сформулювати, треба добре знати об'єкт дослідження

Наукова новизна дослідження – нове знання, здобуте дослідником

Теоретична значущість дослідження – інтегральна характеристика впливу проведеного дослідження на педагогічні ідеї та методи, комплексний показник його перспективності, доказовості, концептуальності.

Практичне значення дослідження – характеризує реальні зрушення у навчанні й вихованні, що досягнуті чи можуть бути досяг­нутими через упровадження в педагогічну практику результатів проведеного дослідження.

Методологія – вчення про методи пізнання та перетворення дійсності

Часткова методологія - сукупність методів у кожній конкретній науці

Загальна методологія – сукупність більш загальних методів (наприклад, методи педагогіки є одночасно її методами і загальною методологією для часткових дидактик, школознавства). Загальнонаукові методи: спостереження, аналіз і синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналогія, абстрагування

Філолсофська методологія – система діалектичних методів, які є най-загальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію. Історичний метод (рух, зміна розвиток). Генетичний метод (взаємообумовленість, взаємо­зв'язок, причинність).

Метод математичного моделювання (перехід кількості в якість



Науковий метод – система прийомів, що застосовується для досягнення мети і завдань дослідження. Схема, якою керується дослідник у ході організації наукової, роботи на її окремих етапах. Є похідним від предмета і мети дослідження, зумовлюється його змістом та умовами проведення

Методика дослідження – обгрунтування вибору методів. Розкриття спо­собів взаємозв'язку методів як певної системи. Визначення послідовності застосування проце­дур. Включає стратегічне отримання нового педагогічного знання, тактику дій дослідника. Визначає програму дослідження, його конкретні завдання

Методи науково-педагогічного дослідження – основні шляхи, способи і засоби, з допомогою яких розв'язуються найважливіші проблеми педагогічної науки

Методи вивчення науково-теоретичних джерел – бібліотечно-бібліографічні, логічної обробки тексту, творчої діяльності у зв'язку 3 прочитаним

Методи вивчення педагогічного процесу в природних умовах - спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетування, тестування, вивчення біографії та складання характеристики, рейтинг, самооцінка, педагогіч­ний консиліум, діагностичні роботи.

Методи ви­вчення педаго­гічного проце­су в спеціаль­но змінених умовах - природний експеримент, лабораторний експе­римент, констатуючий експеримент, формуючий експеримент

Теоретичні методи дослідження - індукція, дедукція, аналіз, синтез, порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація, моделювання та ін.

Методи оброб­ки результатів дослідження - методи якісного і кількісного аналізу.

Бібліотечно-бібліографіч­ні методи - уміння стежити за виходом нової літератури, працювати з каталогом, картотекою, розшу­кувати потрібну книжку, добирати літературу з певного питання

Анотування - складання короткої бібліографічної довідки, ха­рактеристики змісту книги, статті

Цитування - використання точних дослівних уривків з якого-небудь тексту

Реферування - короткий виклад (усний чи письмовий) ос­новних положень учення, наукової праці, дослі­дження або змісту книги

Складання плану – впорядкування, розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція

Конспектування - складання короткого писаного викладу змісту чого-небудь

Методи твор­чої діяльності у зв'язку з прочитаним - перенесення знань у нову ситуацію, вміння бачити й формулювати проблему, переконструювати відомі знання і відкривати для себе нове

Спостереження - метод вивчення педагогічних явищ без втру­чання дослідника у навчально-виховнйй процес. Сутність даного методу полягає у тому, щоб шляхом безпосереднього простежування за конкретним явищем чи об'єктом (виникненням, перебігом, змінами) установити певні законо­мірності, характерні особливості.

Бесіда - метод одержання інформації шляхом двосто­роннього або багатостороннього обговорення питання, яке цікавить дослідника

Інтерв’ю - метод одержання інформації шляхом усних від­повідей респондентів на систему стандартних пи­тань, що ставляться дослідником усно

Анкета - список запитань, на які повинен відповісти опи­туваний, вчитель чи учень. Цей метод застосовує більшість дослідників педагогічних явищ

Тест - Система психолого-педагогічних завдань, спрямо­ваних на дослідження окремих рис і властивостей людини

Педагогічний експеримент – є своєрідним комплексом методів дослідження, що забезпечує науково-аргументовану перевірку висунутої гіпотези. Він дозволяє більш глибоко, ніж інші методи, перевірити ефективність тих чи інших нововведень у галузі навчання й вихо­вання, порівняти значимість різних факторів у структурі педагогічного процесу й вибрати найкраще для відповідної ситуації їх поєднання, виявити необхідні умови реалізації певних педа­гогічних завдань. Експеримент дозволяє виявити стійкі, необхідні, суттєві зв'язки між явищами, тобто закономірності, характерні для педагогіч­ного процесу.

Природний експеримент - проводиться за звичних, природних умов навчання й виховання - у школі, класі тощо. Експериментатор спостерігає стан педагогічної діяльності, поведінку школярів або інші характе­ристики, що відповідають змісту наукового дослідження. Потім сам дослідник або вчителі здійснюють рекомендовані зміни змісту, форм, методів навчально-виховної діяльності. Після цього знову вивчається рівень вихованості, розвитку або успішності навчання школярів і робиться висновок про ефективність застосо­ваної у звичних умовах системи заходів.

Лабораторний експеримент – проводиться у спеціально обладнаних техніч­ними засобами й апаратурою дидактичних і психологічних лабораторіях. Це найскладніший метод дослідження, він вимагає від експеримен­татора великого досвіду і знань. Сутність його в тому, що явище, яке необхідно дослідити, ви­кликається навмисне, а умови, за яких воно відбувається, змінюються, модифікуються, по­вторюються з метою вивчення й установлення певних закономірностей. Для того, щоб виявити і дослідити особливості поведінки людини в екстремальних, стресових чи фрустраційних умовах, ми створюємо або імітуємо нездоланні чи небезпечні ситуації, при яких психіка людини діє на граничних можливостях, де потрібна мобі­лізація воіх потенційних резервів (швидкості, енергійності, зосередженості)

Констатувальний експеримент – педагог-дослідник експериментальним шляхом установлює лише стан виучуваної педагогічної системи, констатує факт зв'язку, залежності між явищами

Формувальний експеримент – педагог-дослідник застосовує спеціальну систе­му заходів, спрямованих на формування певних рис особистості учнів, на поліпшення їх навчання, поведінки.

Індукція – форма наукового пізнання, що спрямоване на з'ясування причинно-наслідкових зв'язків між педагогічними явищами, узагальнення емпіричних даних на основі логічних висувань від конкретного до загального, від відомого до невідомого

Дедукція – виводиться шляхом висувань від загального до конкретного. Основою дедуктивного методу виступають наукові положення й постулати, що не вимагають дослідно-експериментального під­твердження, а сприймаються як аксіоми

Аналіз – явне або фактичне розкладання цілого на частини

Синтез – відновлення цілісності предмета, що розглядаєть­ся, в усьому розмаїтті його виявлень

Порівняння – метод, за яким відбувається зіставлення дослі­джуваних предметів та встановлення їх подіб­ності або відмінності

Класифікація - використовується на початкових стадіях до­слідження і дає можливість упорядкувати та класифі-" кувати педагогічні явища на основі визначення їх однорідності

Абстрагування – процес уявного відокремлення певної власти­вості або ознаки предмета з метою більш глибо­кого його вивчення \

Моделювання. Модель - це штучна система, яка відображає з певною точністю властивості об'єкта, що дослі­джується (схема, рисунки, короткі словесні ха­рактеристики, математичні формули). Побудова моделі, як правило, спрощує оригінал, узагаль­нює його. Це сприяє упорядкуванню й система­тизації інформації про нього. Кожна модель має фіксувати найголовніші риси об'єкта вивчення. Дрібні фактори, зайва деталізація, другорядні явища ускладнюють саму модель та заважають її теоретичному дослідженню

Метод якісного аналізу – застосовується як якісне порівняння відповідей учнів, якісна характеристика набутих навичок, якісна обробка інформації про учня, що на­дійшла з різних джерел

Реєстрація – метод виявлення наявності певної якості у кожного члена групи і підрахунку загальної кількості тих, у кого дана якість є чи відсутня

Метод рангових оцінок – передбачає розміщення зібраних даних у певній послідовності, виявлення рівнів знань, умінь і навичок учнів.

Шкалювання – дає можливість ввести цифрові показники в оцінку окремих сторін педагогічних явищ

Статистичні методи – визначають середні показники з одержаних даних.

Педагогічні технології в початковій школі
Авторитарне (лат. autoritas — влада, вплив) виховання — педагогічна концепція, яка передбачає підкорення вихованця волі вихователя. Придушуючи ініціативу і самостійність, А. в. перешкоджає розвитку індивідуальності дитячої особистості, призводить до її нівелювання, виникнення конфронтації між педагогом і дітьми.

Авторська школа — експериментальний навчально-виховний заклад, діяльність якого базується на розробленій автором чи авторським колективом педагогічній концепції. Термін запроваджено наприкінці 80-х років XX ст., однак у світовій педагогіці авторськими за суттю були навчальні заклади Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, школи М. Монтессорі, Р. Штейнера, А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін.

Авторські навчальні програми — складова частина програмно-методичного забезпечення освітнього процесу навчально-виховного закладу (школи, дитячого садка тощо). Для них характерні оригінальні концепції та зміст. Запровадженню А. н. п. передує експертиза, апробація, сертифікація тощо.

Авторські освітні технології — розроблені педагогами-практиками технології, в яких у різних варіантах поєднано адекватні змісту і цілям різнорівневого і різнопрофільного навчання структурно-логічні, інтеграційні, ігрові, комп'ютерні, діалогові, тренінгові технології.

Алгоритмізація процесу навчання — один із напрямів педагогічних досліджень, який акцентує на використанні тими, хто навчається, і тими, хто навчає, структурованих алгоритмів (лат. algorithmus — сукупність дій для розв'язання задачі) розв'язання завдань.

Альтернативні (франц. alternative, від лат. alter — один із двох) школи — «вільні школи», які виникли наприкінці 60-х років XX ст. у країнах Західної Європи і США як протиставлення авторитарним рухам. Вони забезпечують альтернативну за змістом, формами і методами роботи з учнями освіту. Існують як «відкриті школи» (без поділу на традиційні класи), «школи без стін» (орієнтація на широке використання місцевої громади), «магнітні школи» (навчальні центри для поглибленого вивчення конкретної галузі знань) та ін.

Антиінноваційні (грец. anti — проти і англ. innovate — запроваджувати нововведення) бар'єри — зовнішні або внутрішні перешкоди, які заважають здійсненню інноваційної діяльності.

Антрополого-гуманістичний (грец. anthropos — людина і logos — слово, вчення; лат. humanus — людський, людяний) принцип у педагогіці — організація навчально-виховного процесу відповідно до законів розвитку дитячого організму і становлення особистості.

Базова освіта — суспільно необхідний рівень загальноосвітньої підготовки, який передбачає всебічний розвиток і ціннісно-етичну орієнтацію особистості, формування загальнокультурної основи її освіти, громадянського та професійного становлення.

Варіативний (лат. variatio — відмінність) компонент в освіті — навчальні програми, що обираються в межах освітньої програми навчально-виховного закладу.

Взаємодія педагога і вихованців у педагогічному процесі — взаємний вплив дорослого і дітей, у процесі якого здійснюється їхній взаєморозвиток. Каналами взаємодії у педагогічному процесі є діяльність і взаємини вихователя й вихованців. Модель педагогічної взаємодії визначає характер педагогічної системи.

Виховна система — умовно об'єднаний комплекс виховних цілей, людей, що реалізують їх у процесі цілеспрямованої діяльності, відносин між її учасниками, освоєного середовища й управлінської діяльності із забезпечення життєздатності цієї системи.

Виховні цілі — цілі, що відповідають формуванню соціальних і особистісних якостей, а також ціннісно-смислових ставлень людини до навколишнього світу і самої себе.

Відкрите навчання — спосіб організації навчальної роботи в школах (здебільшого початкових), який передбачає відмову від класно-урочної системи і оцінювання успішності на основі заданих норм, гнучку, відкриту організацію навчального простору, змінний склад навчальних груп, вільний вибір учнем видів і способів навчальної роботи. В. н. сприяє формуванню позитивної мотивації дітей, емоційно насиченої атмосфери взаємин учителів і учнів. Таке навчання було поширене на початку 60-х років XX ст. у Великій Британії, а в 70-ті роки і в інших країнах.

Всотуючий розум — здатність дитини вчитися, прагнення до навчання, реалізація яких забезпечується сприятливим навколишнім середовищем. Термін запровадила М. Монтессорі.

Гендерний (англ. gender, від грец. genos — рід) підхід — сукупність уявлень, які передбачають визначення відмінностей у поведінці та сприйнятті жінок і чоловіків не так за їх фізичними особливостями, як за вихованням і поширеними в кожній культурі уявленнями про суть жіночого та чоловічого.

Глобалізація (франц. global — взятий у цілому) освіти — одна з фундаментальних тенденцій розвитку освіти. Відображає формування єдиного соціального, інформаційного й освітнього простору в масштабах усієї планети, зокрема через діяльність засобів масової інформації, канали Інтернет.

Глобальна освіта — зміст і технології освіти, орієнтовані на тенденції глобалізації у всіх галузях суспільного життя. Її компонентами є екологічна освіта і виховання, розвиток толерантності й полікультурності у сфері суспільствознавчої освіти, підвищення інформаційної насиченості освіти.

Готовність до інноваційної педагогічної діяльності — особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії.

Градація (лат. gradatio — поступовість, посилення, від gradus — ступінь) новизни — показник якісної відмінності одного об'єкта від іншого. Виокремлюють такі градації: побудова нового в іншому вигляді, тобто формальна новизна; повторення відомого з несуттєвими змінами; уточнення, конкретизація вже відомого; доповнення вже відомого суттєвими елементами; створення якісно нового об'єкта.

Групи одного столика — групи дітей у педагогічній системі П. Петерсена, створені на основі взаємних симпатій, спільних інтересів, діяльності, яка вимагає колективних зусиль мікрогруп.

Гуманізація (лат. humanus — людський, людяний) педагогічного процесу — концепція, основу якої становить ідея побудови педагогічної системи на принципах гуманізму з метою створення найсприятливіших умов для повноцінного розвитку дитини. Г. п. п. передбачає диференціацію та індивідуалізацію навчання й виховання на основі активізації творчого саморозвитку особистості.

Гуманістична освіта — освітні системи і концепції, які базуються на цінностях гуманізації і гуманітаризації освіти.

Гуманістична педагогіка — напрям у сучасній теорії та практиці виховання, що виник наприкінці 50-х — на початку 60-х років XX ст. у США як педагогічне втілення ідей гуманістичної психології. Головною метою виховання в Г. п. є самоактуалізація особистості.

Гуманістична психологія — напрям у сучасній зарубіжній психології, предметом якого є цілісне вивчення людини в її вищих, специфічних лише для неї виявах, зокрема розвиток і самоактуалізація особистості, її цінності, любов, творчість, відповідальність, свобода тощо. До провідних представників Г. п. належать А. Маслоу, Ш. Бюлер, К. Роджерс.

Гуманітаризація (лат. humanitas — людство, людяність) освіти — одна з основних тенденцій розвитку освіти в сучасному світі. Відображає зростання ролі і значення людських відносин, взаємного прийняття учасників навчального процесу для успішності освіти в цілому.

Демократизація (rpeц. demokratia — народовладдя) педагогічного процесу — впровадження в педагогічну систему принципів демократії, надання свободи творчості педагогу і більших можливостей вихованцям.

Диверсифікація (лат. diversificatio — зміна, різноманітність) системи освіти — процес розширення системи освіти за рахунок зростання кількості типів і видів навчальних закладів.

Дидактична (грец. didaktikos — повчальний) система — сукупність елементів (мета, дидактичні принципи, зміст, форми організації і методи навчання), що утворюють єдину цілісну функціональну структуру, орієнтовану на досягнення цілей навчання.

Дидактичне програмування — один із підходів до конструювання освітніх процесів і систем, пов'язаний з поетапним визначенням необхідної інформації, елементарних процедур її засвоєння і контролю. Особливого поширення набуває у зв'язку із впровадженням комп'ютерів і навчальних пристроїв.

Дидактичний енциклопедизм — педагогічний принцип і стратегія відбору змісту освіти, що реалізуються через вибір основних фактів і подій, які підлягають засвоєнню.

Дидактичний утилітаризм (франц. utilitarisme, від лат. utilitas — користь, вигода) — педагогічний принцип і стратегія визначення змісту освіти, що реалізуються через вибір практично необхідних для життя елементів знання, досвіду й умінь.

Диференціація (лат. differentia — відмінність) освіти — процес у сучасній освіті, що забезпечує різноманітність форм навчання, які дають змогу максимально враховувати індивідуальні можливості, інтереси, нахили, ціннісні та професійні орієнтації тих, хто навчається. Базується на прийнятті психологічних відмінностей між індивідами і групами людей (за статтю, віком, соціальною належністю тощо).

Діагностика (грец. diagnostikos — здатний розпізнавати) інноваційної діяльності педагога — сукупність способів вивчення й оцінювання професійної готовності педагога до реалізації інноваційної діяльності.

Духовний зародок — модель психічного розвитку дитини, який, будучи вродженою її психічною сутністю, виявляє себе лише у процесі розвитку. Автором терміна є М. Монтессорі.

Експеримент (лат. experimentum — проба, досвід) — метод дослідження, що передбачає виокремлення суттєвих факторів, які впливають на результати педагогічної діяльності, дає змогу варіювати ними задля досягнення оптимальних результатів; контрольована педагогічна діяльність, спрямована на створення та апробування нових технологій навчання й виховання, розвитку дітей, управління навчально-виховним закладом.

Експериментальні школи — навчально-виховні заклади, призначені для обгрунтування, розроблення або перевірки нових педагогічних ідей, вивчення практичного досвіду педагогів.

Експертна рецензія — заключне судження експерта про рецензований інноваційний проект (його актуальність, відповідність цілей об'єктивним потребам і тенденціям розвитку освіти, чіткість визначення цілей тощо).

Екстенсивні (лат. extensivus — розширюючий) інновації — інновації, що базуються на залученні додаткових потужностей (інвестицій) нових засобів, обладнання, технологій, капіталовкладень тощо; нарощують кількісні характеристики педагогічного продукту переважно за рахунок нових інформаційних технологій, перерозподілу часу на різні види навчальної діяльності, диференціацію та індивідуалізацію роботи з учнями.

Життєвий цикл (грец. kyklos — коло) нововведення — процес проходження етапів нововведення: виникнення (старт); швидкий ріст (у боротьбі з опонентами, консерваторами, скептиками); зрілість; освоєння; дифузія (проникнення, розповсюдження); насичення (освоєння багатьма людьми, проникнення у всі частини педагогічного і управлінського процесів); рутинізація (тривале використання новації, внаслідок чого вона для багатьох стає нормою); криза (вичерпаність можливостей застосувати новацію в нових галузях, умовах); фініш (нововведення перестає бути таким, як є, замінюється ефективнішим або поглинається загальною ефективною системою).

Засоби інформатизації освіти — засоби нових інформаційних технологій у поєднанні з навчально-методичним, нормативно-технічним і організаційно-інструктивним матеріалом, що забезпечує їх педагогічно доцільне використання.

Засоби нових інформаційних технологій — програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки, а також сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації.

Зміст освіти — система наукових знань про природу і суспільство; особистісний і соціокультурний досвід, які реалізуються, розвиваються і трансформуються в системі освіти. Серед основних компонентів З. о. виокремлюють ціннісний, знаковий, діяльнісний, поведінковий, особистісний тощо.

Зразковий (репродуктивний) педагогічний досвід — навчально-виховна, організаційно-педагогічна діяльність, яка забезпечує ефективне і якісне розв'язання завдань навчання і виховання.

Імперативний (лат. imperativus — наказовий, владний) характер взаємин у педагогічній системі — характер взаємин між вихователем і вихованцями за моделлю суб'єкт-об'єктної взаємодії, що передбачає точне і беззаперечне виконання дитиною всіх вимог дорослого, сліпе підкорення формальним нормам і правилам поведінки.

Індивідуалізація (франц. individualisation, від лат. individuum — неподільне) навчання — організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, яка дає змогу створити оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей кожного.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка