Кафедра теорії та методики початкової освіти



Сторінка7/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Функції контролю


1. Контролююча - полягає у отриманні викладачем інформації про хід пізнавальної діяльності студентів, про те, як іде засвоєння для визначення можливостей подальшого просування в оволодінні змістом освіти. Перевірка є одночасно засобом виявлення ефективності методів і прийомів навчання, що застосовуються самим викладачем.

2. Навчальна – сприяє більш глибокому засвоєнню програмового матеріалу, тобто в процесі слухання відповідей товаришів, доповнень викладача здійснюється систематизація знань, їх закріплення.

3. Діагностично-керуюча – забезпечує виявлення причин труднощів, які виникають у студента у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, визначення конкретних шляхів усунення недоліків.

4. Стимулюючо-мотиваційна – оцінювання навчальних досягнень повинно стимулювати бажання студентів поліпшувати свої результати, самореалізовуватися в навчанні.

5. Розвивальна – вимагає спрямування оцінювання на формування самостійного творчого мислення студентів, умінь робити висновки, узагальнювати, застосовувати знання у змінених або нових ситуаціях, визначати головне.

6. Виховна – привчає студентів до систематичної роботи, сприяє формуванню дисциплінованості, активності, самостійності, допомагає розібратись у собі.

Курсові проекти (роботи) – виконуються з метою закріплення, поглиблення та узагальнення знань, одержаних під час навчання та їхнього застосування для комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Тематика курсових проектів (робіт) має тісно пов’язуватися з потребами конкретного фаху. Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії) за участю керівника курсового проекту (роботи).

Кредитно-модульна система організації навчального процесу – це модель організації навчального процесу, що ґрунтується на поєднанні модульної організації навчального процесу та використання кредитів ECTS для обліку навчального навантаження студентів.

Конференція навчальна – організаційна форма навчання, спрямована на розширення, закріплення і вдосконалення знань, формування досвіду творчої діяльності. Проводиться, як правило, з декількома навчальними групами. Головне у конференції – вільне, щире обговорення проблемних питань.

Лабораторне заняття – це організаційна форма навчального заняття, на якому учні (студенти) під керівництвом педагога проводять експерименти чи досліди в навчальних лабораторіях з використанням відповідного обладнання, комп’ютерної техніки.

Лабораторний метод ґрунтується на самостійному проведенні тими, хто навчається, експериментів, дослідів із застосуванням приладів, інструментів, тобто із використанням спеціального обладнання.

Лекція (від лат. lectio – читання) – спосіб викладу (логічно стрункого,, систематизованого, послідовного та ін.) об’ємного теоретичного матеріалу для забезпечення свідомого сприймання й засвоєння наукової інформації студентами.

До лекції у вищій школі ставиться ряд загальних дидактичних вимог.



По –перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновітніші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків. По-друге, у лекції мають реалізовуватись вимоги загально дидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв’язку змісту навчального матеріалу з професіональною діяльністю, доступності, емоційності. По-третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По-четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку. По-п’яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

Лекція містить у собі можливості здійснення освітньої, розвивальної, виховної, організуючої функцій.



Освітня функція – забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і ознайомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспективи подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Розвивальна функція – зумовлена необхідністю забезпечення оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацією їх на конкретну пізнавальну діяльність. Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мобілізації студентів на навчальну діяльність. Це той стрижень навколо якого групуються всі інші види навчальної діяльності. (Кузмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібн. – К.: Знання, 2005. – С. 277-279).

Лекція навчальна – це логічно завершений, науково-обгрунтований і систематизований виклад певного наукового питання, ілюстрований, за необхідності, засобами наочності та демонструванням дослідів.

Метод демонстрацій – ознайомлення учнів (студентів) із явищами, процесами, об’єктами в їхньому природному вигляді.

Метод ілюстрацій передбачає показ предметів, процесів та явищ у їх символічному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій, пласких моделей тощо.

Метод конкретних ситуацій (кейс-метод) – це такий метод навчання, за якого студентам пропонується проаналізувати реальну життєву ситуацію. Опис цієї ситуації одночасно відображає не тільки якусь практичну проблему, але й актуалізує певний комплекс знань, які необхідно засвоїти під час вирішення проблеми. При цьому сама проблема не має однозначного вирішення, являє собою особливий, розгалужений і неоднозначний оптимум.

Метод навчання - спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку у процесі навчання.

Метод презентацій використовується для представлення досягнень або викладення матеріалу, що вимагає унаочнення у максимальному обсязі.

Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання) першою чергою спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь нестандартного розв’язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок професійного спілкування.

Методи навчання – способи спільної діяльності педагога та учнів, спрямовані на досягнення ними освітніх цілей.

Метод навчання - це упорядкована за певними принципами система цілеспрямованих послідовних дій суб’єктів навчання над свідомо визначеним предметом діяльності із застосуванням відповідних засобів, внаслідок чого отримують очікувані результати навчання.

Модуль – логічно завершена частина навчального матеріалу, яка обов’язково супроджується контролем рівня знань й сформованості умінь та навичок студентів.

Модульно-рейтингова система контролю навчальної успішності студентів (Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана) – системне і систематичне оцінювання дій та результатів дій студентів над завданнями до кожної теми навчальної дисципліни упродовж всього навчального року (поточний контроль) та оцінювання рівня засвоєння основних положень дисципліни на іспиті (підсумковий контроль).

Мозковий штурм” – це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, який здійснюється шляхом вільного обговорення думки всіх учасників.



Навчальна дискусія – це метод, за допомогою якого здійснюється групове обговорення проблеми для встановлення істини шляхом зіставлення різних думок.

Навчальні задачі – це чітко сформульовані проблеми й умови їх розв’язання, в яких розмежовується відоме і невідоме. Тобто те, що слід віднайти шляхом здійснення певної послідовності дій.

Навчальний модуль у практиці організації навчання за умов України розглядається як: а) змістова одиниця вимірювання навчальної інформації; б) відносно цілісний комплекс навчальних елементів, що складаються з окремих чи інтегрованих дисциплін, або їх розділів, сукупності тем чи окремих питань. Навчання у вищій школі - спеціально організована взаємодія суб’єктів пізнавальної діяльності, яка моделюється (визначається її цілі завдання, зміст, структура, методи, форми, мотиви навчальної діяльності студентів, функції навчання) для активного опанування студентами основами соціального досліду, накопиченого людством у різних галузях науки з метою розвитку інтелектуальної, чуттєво-волевої сфер їхньої життєдіяльності, виховання потреби в самоосвіті, самовихованні.

Освіта – певна сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, певної практичної підготовки, що досягаються в навчально-виховному процесі.

Освітній проект – це форма організації занять, що передбачає комплексний характер діяльності всіх його учасників, отримання освітньої продукції за певний проміжок часу – від одного заняття до декількох місяців.
Оцінка у навчанні відбиває результати контролю і є інтерпретацією і формалізацією результатів оцінювання.

Оцінювання навчальної діяльності – це встановлення рівня відповідності реальних результатів навчання еталонним .

Педагогічна діяльність – вид професійної діяльності, змістом якої є навчання, виховання, освіта, розвиток тих, хто навчається… Однією з найважливіших характеристик педагогічної діяльності є її спільний характер: вона обов’язково припускає педагога і того, кого він вчить, виховує, розвиває. Ця діяльність не може бути діяльністю лише «для себе». Її сутність – у переході діяльності «для себе» у діяльність «для іншого», «для інших». У цій діяльності поєднуються самореалізація педагога та його цілеспрямована участь в зміні того, хто навчається (рівня його навченості, вихованості, розвитку, освіченості).

Педагогічна технологіясистематичне і послідовне втілення на практиці попередньо спроектованого навчально-виховного процесу. Це проект певної педагогічної системи, реалізований на практиці.

Педагогічна технологія – це строго наукове проектування і точнее відтворення педагогічних дій, що гарантують успіх. Поняття "педагогічна технологія" ширше, ніж поняття "технологія навчання" і "технологія виховання"

Пояснення – монологічна форма викладу змісту навчального матеріалу, словесне тлумачення закономірностей, істотних зв’язків об’єкта, що вивчається, окремих понять, явищ.

Практичне заняття (від лат. prakticos – діяльний) – форма навчального заняття, в ході якої викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно сформульованих завдань.

Практичне заняття – це організаційна форма навчального заняття, що формує практичні вміння і навички шляхом виконання практичних завдань
Проблемна лекція – лекція у процесі якої включення мислення студентів здійснюється викладачем за допомогою створення проблемних ситуацій.

Для створення проблемної ситуації використовуються наступні прийоми: пряма постановка проблеми; проблемне завдання; повідомлення інформації, яка містить суперечність; повідомлення протилежних думок з будь-якого питання; звернення уваги на те чи інше життєве явище, яке потрібно пояснити; повідомлення фактів, які викликають непорозуміння; співставлення життєвих знать з науковими; постановка питання на яке повинен відповісти студент, прослухавши частину лекції і зробити висновки



Проблемна ситуація у навчанні - це пізнавальна трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Проблемна ситуація, що усвідомлюється та приймається студентами до розв’язання, перетворюється у проблему. Проблема у якій зазначено параметри та умови розв’язання переходить у проблемну задачу чи проблемне завдання.

Проблемне навчання – такий спосіб його організації, під час якого той хто навчається отримує нові знання в результаті активної самостійної або частково самостійної (за участю викладача) мисленнєвої діяльності і який передбачає використання специфічних методичних прийомів (створення проблемних ситуацій, постановку навчальних проблем в умовах проблемної ситуації, керівництво пізнавальною діяльністю тих хто вчиться у процесі вирішення проблем).

Проблемне навчання – це така організація процесу навчання, сутність якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, вирізненні та вирішені студентами проблем.

Проблемний виклад навчального матеріалу – діяльність лектора, спрямована на створення проблемних ситуацій, постановку навчальних проблем і керівництво самостійною пізнавальною діяльністю тих хто навчається у процесі формулювання або вирішення проблем (або в обох цих компонентах).

Проблемні питання - питання, відповіді на які не містяться ні в попередніх знаннях учнів, ні в наявній інформації, що пред’являється, і які викликають у них інтелектуальні ускладнення .

Проектування педагогічного процесу – цілеспрямоване творче попереднє визначення і конструювання програми спільної діяльності суб’єктів та її подальшої реалізації, яка спрямована на забезпечення особистісно-розвивального підходу .

Рейтинг навчальний – „накопичена оцінка” або оцінка, що враховує „передісторію”, тобто результат роботи учня упродовж певного часу, наприклад семестру.

Робота з книгою – метод, який полягає у роботі учнів з книгою самостійно або під керівництвом вчителя.

Розповідь – монологічне, послідовне викладення матеріалу в описовій чи розповідній формі.

Самостійна робота студента – це специфічний вид діяльності учіння, головною метою якого є формування самостійності суб’єкта, що навчається, а формування його вмінь, знань і навичок здійснюється опосередковано через зміст і методи всіх видів навчальних занять.

Самостійна робота студента – це навчальна діяльність студента, яка планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі.

Семінарське заняття – це форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та організовує дискусію стосовно попередньо визначених тем, до яких слухачі готують тези виступів на основі індивідуально виконаних занять.

Семінарське заняття – (від лат. semimarium - "розсадник") – форма навчального заняття, за якої викладач організовує дискусію із завчасно визначених тем до яких студенти готують тези відповідей або індивідуально виконані реферати – доповіді.

Тест дидактичний (педагогічний) - підготовлений згідно із певними вимогами комплекс стандартизованих завдань, що дають змогу виявити в учасників тестування компетенції, які піддаються певному оцінюванню за заздалегідь встановленими критеріями.

Тестові завдання – певні типи дій тих, хто навчається, які мають бути прийняті за свідчення досягнення результату.

Технологія навчання - законовідповідна педагогічна діяльність, яка реалізує науково обґрунтований проект дидактичного процесу і якій притаманний більш високий ступінь ефективності, надійності та гарантованості результату, ніж традиційним способам навчання.

Тренінг - багатофункціональний метод передбачених змін психологічних феноменів людини, групи та організації з метою гармонізації професійного й особистісного буття людини.

Тренінг - навчання технологіям дії на основі певної концепції реальності в інтерактивній формі.

Форма навчання – це зовнішня сторона організації навчального процесу, що відображає спосіб організації діяльності учнів та вчителів, який здійснюється в певному порядку і режимі, та залежить від кількості учнів, характеру взаємодії суб’єктів навчального процесу, рівня самостійності, специфіки педагогічної діяльності.

Форма організації навчання – це конструкція певної ланки процесу навчання, певний вид заняття (урок, лекція, семінар, екскурсія, факультативне заняття, екзамен тощо)

Форма організації навчання – це будь-який вид заняття – урок, предметний гурток, факультатив тощо, які відрізняються складом учнів, місцем і часом проведення заняття, характером діяльності учнів і вчителя

Методика виховної роботи
Анкета – складений дослідником перелік питань для контингенту осіб, яких обстежують, відповіді яких є вихідним емпіричним матеріалом для уза­галь­нення.

Анкетування – один зі способів письмового (іноді усного) опит­вання зна­ч­ної кількості людей за певною схемою – анкетою або опиту­вальним лист­ком.

Авторитет батьків – визнаний вплив батьків на переконання й поведінку дітей, який ґрунтується на глибокій повазі й любові до батьків, довірі до ви­сокої значущості їхніх особистих якостей і життєвого досвіду, а також слів і вчинків.

Батьківські збори – одна з основних форм зв’язку школи із сім’ями учнів та пропаганди педагогічних знань серед батьків.

Бесіда – метод виховання й отримання інформації про особистість за до­по­могою безпосереднього словесного спілкування.

Вихованість – комплексна характеристика особистості, яка врахо­вує на­яв­ність і рівень сформованості в неї суспільно значущих якостей.

Виховання – цілеспрямований та організований процес формування осо­бистості в цілому чи окремих її якостей залежно від потреб суспіль­ства.

Вихователь – спеціально підготовлена посадова особа, яка займа­ється ви­­хованням дітей і молоді в навчально-виховних заходах.

Виховна робота це цілеспрямована діяльність, направлена на орга­­ні­зацію спільної життєдіяльності дорослих і дітей, що здійснюється педагогічним колективом або окремим педагогом з метою найбільш пов­но­го їх саморозвитку й самореалізації. Її зміст, методика й технологія визначаються системою вихов­ної роботи тої чи іншої освітньої установи.

Виховна справа – це форма організації й здійснення конкретної діяль­­но­сті вихованців, яка є необхідною, корисною, здійсненною. Вихов­ний процес скла­дається з ланцюга виховних справ.

Виховний захід – організована дія колективу, спрямована на досяг­нення будь-яких виховних цілей.

Вікторина – пізнавальна гра, яка складається із запитань і відпові­дей на теми з різних галузей науки, техніки, літератури й мистецтва.

Група подовженого дня – об’єднання учнів, з якими проводиться робота в позаурочний час. Організовуються директором школи із залучен­ням батьківського комітету. Діти проводять час у таких групах під керів­ництвом педагога-вихователя після уроків.

Діагностика педагогічна – виявлення причин порушення ста­більності в засво­єнні знань учнями, недоліків у навчанні та вихованні, надання рекомен­да­цій щодо їх усунення під час класної та позакласної роботи.

Дискусія – слово латинського походження, що означає досліджен­ня, ко­лективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками.

Діагностування вихованості – це розпізнання й вивчення істотних ознак вихованості, їхніх комбінацій, форм вираження як реалізованих цілей вихо­ван­ня.

Ділова гра – це метод навчання професійній діяльності шляхом її мо­делю­вання, близького до реальних умов, з обов’язковим динамічним розвитком ситуації, задачі чи проблеми, що розв’язується відповідно до характеру рішень та дій її учасників.

Етична бесіда – це бесіда, під час якої вихователь учить школярів сві­­до­мо ставитися до своїх дій, учинків, поводитися відповідно до вироб­лених пере­конань та принципів і норм моралі.

Класна година – спеціально організована ціннісно-орієнтована спіль­на діяльність учителя та учнів, що сприяє формуванню в школярів системи пра­виль­ного ставлення до навколишнього середовища: до люди­ни, суспільства, пра­ці, науки, мистецтва, природи, самого себе.

Класний керівник – один з основних суб’єктів виховної роботи в класі, організатор позакласної роботи, координатор роботи вчителів, які ви­кладають у закріпленому класі.

Критерії вихованості – ознаки, за допомогою яких роблять ви­сновки про рівень вихованості людини, оцінюють результати виховного впливу. Критерії вихованості – це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості (колективу).

Обдарованість – індивідуальна потенціальна своєрідність задатків лю­дини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяль­ності.

Обдаровані діти – діти, у яких у ранньому віці виявляються здіб­ності до вико­нання певних видів діяльності.

Олімпіади – змагання учнів у виконанні певних позакласних і поза­шкіль­них завдань загальноосвітнього характеру.

Педагогічна виховна ситуація – сукупність умов та обставин, які ви­ма­гають швидкого прийняття педагогічно правильного рішення.

Педагогічний вплив – педагогічно доцільна організація життєдіяль­ності учнів, у процесі якої вони набувають необхідних моральних та інших рис і яко­стей, знань, навичок і вмінь. Педагогічний вплив спрямо­ваний на формування в дітей позитив­них якостей і подолання негативних рис характеру, поведінки. Осо­бистий вплив здійснюється через індиві­дуальну бесіду, заохочення, покарання, індивідуальне до­ручення.

Педагогічні читання – заходи, що періодично проводяться за те­матич­ною програмою виступів учителів та інших працівників освіти з узагальненим викладом педагогічного досвіду.

Педагогічна ситуація – найменша частина педагогічної діяльності: пев­ний фрагмент практичної діяльності педагога, пов’язаної з вихованням учня чи учнівського колективу.

Педагогічний консиліум – це нарада педагогів, що працюють з учнями кла­су, разом із психологом, лікарем, бібліотекарем школи, яка скликається кла­сними керівниками один-два рази на рік.

План роботи – форма прогнозування педагогічної діяльності. План пе­­ред­бачає опис змісту роботи, послідовність її виконання, строки, умовні від­мітки про виконання чи зміну тощо.

План роботи класного керівника – це науково обґрун­товане прое­кту­­вання становлення й розвитку колективу учнів класу й кожного вихо­ванця зо­крема.

Програма виховання – короткий виклад основних положень і цілей діяль­ності навчально-виховного закладу щодо виховання учнів за весь пе­ріод їхнього навчання.

Рівень вихованості – ступінь сформованості в учня відповідно до віко­вих можливостей найважливіших якостей особистості, які є показ­никами вихо­ваності.

Самовиховання – систематична й свідома діяльність людини, спря­мо­вана на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, есте­тич­них якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення нега­тивних звичок.

Самопідготовка (навчальна робота учнів удома або в групі подов­женого дня) – форма організації навчання, самостійна, позаурочна робота учнів з вико­нан­ня навчальних завдань.

Сім’я – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чо­ло­вік і жінка, їхні діти (власні та усиновлені), кровні родичі, інші осо­би, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Сімейне виховання – одна з форм виховання підростаючого поко­ління в суспільстві, у якій органічно поєднуються цілеспрямовані педаго­гічні дії бать­ків з об’єктивним повсякденним впливом духовного життя сім’ї та її побутових відносин.

Тест – система прийомів для виявлення та оцінювання окремих пси­хіч­них рис і властивостей людини; завдання стандартної форми, виконан­ня якого допомагає виявити певні знання, уміння та навички, здібності чи інші психо­ло­гічні характери­стики.

Технологія виховання – це строго обґрунтована система педаго­гічних засобів, форм, методів, їхня етапність, націленість на вирішення конкретного ви­хов­ного завдання.

Форми організації виховання – способи організації виховного процесу, способи цілеспрямованої організації колективної та індивіду­альної діяльності учнів.

Формування особистості – процес становлення й набуття особи­стістю сукупності стійких рис і якостей; результат розвитку особистості.

Характеристика педагогічна – документ, який відображає пове­дінку й успіш­ність учнів з окремих предметів і видів занять, фізичний і розумовий роз­виток, дисциплінованість і моральні риси.
Теорія виховання
Абстрактне мислення – абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виокремлення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять.

Актив – ініціативна група вихованців, яка усвідомлює вимоги керівника і допомагає в організації діяльності колективу.

Алгоритмічне мислення – неухильне дотримання інструкції, що вказує строгу послідовність дій, які надалі забезпечують отримання результату.

Бесіда – метод виховання та отримання інформації про особистість учня за допомогою безпосереднього словесного спілкування.

Благополучна сім’я – сім’я з високим рівнем внутрі сімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Важковиховувані учні – категорія школярів, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та методико-біологічних умов з’являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, знижується чи втрачається почуття відповідальності за свої вчинки.

Відповідальність – якість особистості, що характеризується прагненням і умінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.

Виправлення – складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Виробнича праця молодших школярів – посильна участь учнів у безпосередньому виготовленні певної продукції, створенні матеріальних цінностей.

Вихованість – комплексна властивість особистості, що характеризується наявністю і ступенем сформованості соціально цінних якостей і властивостей, які відображають всебічність її розвитку.

Виховний ідеал – образ довершеної особистості, на який повинен орієнтуватися педагог у процесі виховання.

Виховуючі ситуації – спеціально організовані умови для формування в учнів мотивів позитивної поведінки, за яких виникають нові почуття, думки, мотиви поведінки, що спонукають до подолання недоліків.

Воля людини – свідома саморегуляція своєї поведінки особистістю, діяльності, регулювальна функція головного мозку, що полягає у здатності активно досягати свідомо поставленої мети, долаючи зовнішні та внутрішні перешкоди.

Вправляння – метод виховання, що полягає у поступовому створенні умов, за яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних норм поведінки.

Громадянськість – духовно-моральна цінність, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що визначає її обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Громадянське виховання – формування громадянської якості особистості, що дає можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною.

Громадянська освіта – навчання, спрямоване на формування знань про права та обов’язки людини.

Дисциплінованість – прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і правил.

Дитячі громадські організації – об’єднання громадян віком від 6 до 14 років, метою яких є діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів.

Дитячий колектив – об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Діалектичне мислення – вид мислення, за якого особистість уміє бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку.

Доручення – метод виховання, який передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках.

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Екологічна поведінка – окремі дії, ставлення людини до вчинків, що впливають на мету і мотиви особистості по відношенню до навколишнього світу.

Екологічна культура – сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність; готовність до природоохоронної діяльності.

Екологічна освіта – неперервний процес засвоєння учнями знань, цінностей і понять, спрямованих на осмислення і оцінку взаємозв’язків між людьми, їх культурою та навколишнім середовищем, що забезпечує поступальний розвиток навичок прийняття екологічно доцільних рішень, а також засвоєння відповідних правил поведінки в навколишньому середовищі.

Еколого-психологічний тренінг – комплексна форма екологічного виховання, заснована на методології соціально-психологічного тренінгу і спрямована на корекцію екологічної свідомості.

Економічне виховання – організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Економічна свідомість – знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.

Економічне мислення – здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і техніки, яке слугує творчому розв’язанню особистістю економічних проблем та конкретних трудових завдань.

Естетика – наука про мистецтво, про прекрасне в художній творчості, у природі та суспільстві.

Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Естетичний ідеал – уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне.

Естетична культура – сформованість в особистості естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в навколишній світ, оберігати природну красу.

Естетика побуту – естетична організація предметного оточення школяра у відповідності з поняттями міри й гармонії.

Естетика поведінки – ознаки прекрасного у вчинках і діях людини: ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, формах спілкування з людьми.

Естетичні почуття – почуття насолоди, які відчуває особистість, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, що реалізується як художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичне сприймання – здатність виокремлювати в мистецтві та житті естетичні якості, образи і переживати естетичні почуття.

Естетичні смаки – здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати прекрасне від неестетичного.

Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і відповідних відносин між людьми в суспільстві.

Ефективність виховання – співвідношення між метою виховання і результатами, досягнутими у процесі формування особистості, соціальних груп.

Закономірності виховання – стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі істотні зв’язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Заохочення – метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців, що закріплює позитивні навички і звички особистості.

Засоби виховання – вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі.

Звичка – схильність людини до відносно усталених способів дій.

Змагання – метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей.
Ідеал – уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розумінням мети життя.

Інтелектуальна культура – розвинені розумові сили особистості, здатність здійснювати саморегуляцію інтелектуальної діяльності, інтерес до роботи з книгою та новими інформаційними технологіями.

Колектив – організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Критерії вихованості – ознаки, за допомогою яких роблять висновок про рівень вихованості особистості, оцінюють результати виховного впливу.

Культура життєвого самовизначення – усвідомлення себе суб’єктом власного життя, уміння приймати рішення і нести відповідальність за власну поведінку і дії.

Культура міжетнічних відносин – реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, духовного, соціального життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги та толерантності.

Культура поведінки – система засвоєних положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії особистості, які виражають моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах та принципах, ідеалах закону.

Культура праці – організація праці учнів, що ґрунтується на наукових засадах; продуманий порядок на робочому місці, ефективне використання робочого часу та інструментів, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів; дотримання особистої гігієни й техніки безпеки.

Лекція – розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми.

Методи виховання – способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Мислення – процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відносинах.

Молодіжна субкультура – система цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю певної соціальної групи (молоді), яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

Мораль – система ідей, принципів, уявлень, норм, оцінок, правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.

Моральність – воля до діяння і саме діяння відповідно до норм моралі.

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім’ї, метою якої є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи та норми.

Моральні почуття – стійкі переживання у свідомості особистості, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе та інших, явищ суспільного буття.

Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке орієнтується особистість.

Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки, виявляючись як властивість особистості в різних умовах.

Мотиви виховання – спонукальні причини дій і вчинків особистості.

Навички – психічні новоутворення, завдяки яким індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з точністю і швидкістю, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Народний календар – система історичних дат та подій, спостереження за довкіллям, народних свят, інших урочистостей, які відзначають упродовж року.

Наукова картина світу – система уявлень про найзагальніші закони будови і розвитку Всесвіту та його окремих частин.

Науковий світогляд – цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.

Національне виховання – виховання на основі культурно-історичного досвіду свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності.

Національна свідомість – усвідомлення своєї національної належності, віднесення себе до певної національної спільності на основі уявлень про типові її риси, етнічну територію, мову, історичні та духовні цінності, релігію, походження та умови розвитку.

Неблагополучна сім’я – сім’я, яка через об’єктивні або суб’єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

Обов’язковість – усвідомлення особистістю необхідності дотримання суспільних і моральних норм, підпорядкування своєї поведінки їх вимогами.

Паралельна педагогічна дія – непрямий вплив на вихованця через колектив, у процесі якого негативні риси характеру чи поведінки долають не завдяки безпосередньому звертанню до учня, а організацією впливу на нього інших школярів.

Патріотизм – риса особистості, яка є показником її глибокого громадянського почуття, любові до свого народу, Батьківщини; усвідомлення своєї причетності до історії, традицій, культури свого роду, вболівання за його майбутнє.

Педагогічна вимога – метод виховного впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей.
Педагогічна підтримка – спільне з вихованцем визначення його інтересів, цілей, можливостей та шляхів подолання перешкод на шляху збереження людської гідності, досягнення позитивних результатів у навчанні та праці, спілкуванні, способі життя.

Перевиховання – виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Переконання – психічний стан особистості, який характеризується стійкими поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів; сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину.

Пласт – дитяча, молодіжна організація, мета якої всебічне виховання та самовиховання громадянина, провідника суспільства на основі скаутських принципів.

Погляди – прийняті особистістю як достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

Позакласна робота – освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота – освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Позашкільні навчально-виховні заклади – широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

Покарання – виховний метод, що полягає у несхваленні, осуді негативних дій і вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Політична освіченість – система знань особистості про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему.

Почуття – психічні стани і процеси, в яких відображено емоційну сторону духовного світу людини, її суб’єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Правове виховання – виховна діяльність школи, сім’ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

Правова свідомість – сукупність правових поглядів людей, що відбивають їхню оцінку чинного права, існуючого суспільного і державного ладу, а також відповідність дій, вчинків окремих громадян нормам права.

Привчання – організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичайні форми суспільної поведінки.
Прийоми виховання – елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Принципи виховання – керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Принцип етнізації – виховна діяльність вчителя, спрямована на етнічну соціалізацію учнів на основі родинного, культурно-освітнього, економічного, духовного життя й історичного досвіду свого етносу, народу, нації.

Продуктивне мислення – самостійне вирішення особистістю нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для вирішення.

Професійна адаптація – процес пристосування людини до професійної діяльності, її умов; досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності.

Професійний відбір – система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у визначенні й виборі конкретної професії на основі виявлення й оцінки його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, потреб і об’єктивних умов професійної підготовки і працевлаштування.

Професійна діагностика – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

Професійна інформація – психолого-педагогічна система формування в особистості активної профорієнтаційної позиції, що відповідає суб’єктивним і об’єктивним умовам вільного та свідомого професійного самовизначення особистості.

Професійна консультація – надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямків і засобів професійного самовизначення.

Професійна орієнтація – система навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування в них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Рівень вихованості – ступінь сформованості в учня відповідно до вікових можливостей важливих якостей особистості, які є показниками вихованості.

Розумові сили (розум) – сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Розумовий розвиток – процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Самовладання – здатність до самоспостереження й контролю за внутрішніми інтелектуально-емоційними й психофізіологічними процесами.

Самоконтроль – свідоме регулювання поведінки, мотивів, на основі виявлення відхилень у думках, почуттях, вчинках, діях від загальноприйнятих вимог.

Самообмеження – здатність до відмови від бажаного (особистого задоволення, зручності), коли це зумовлено зовнішньою потребою чи на користь кого-небудь.

Самонавіювання – процес навіювання, адресований собі, за якого суб’єкт і об’єкт навіюю чого впливу одна й та ж особа.

Самопідбадьорення – звернення особистості до себе самої з метою зміцнення впевненості у своїх силах.

Самопізнання – вивчення самої себе особистістю за допомогою методів і прийомів самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивними людьми; сприймання критики від інших; спостереження за собою зі сторони; систематичне підбиття підсумків.

Самоповага – особистісне оцінне судження, виражене в позитивному ставленні індивіда до себе самого.

Самооцінка – оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей.

Самонаказ – веління собі як засіб вироблення самовладання й вміння керувати собою.

Саморегуляція – здатність особистості керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів.

Самосхвалення – переконання себе у правильності дій, позицій, намірів завдяки добору відповідних доказів та аргументів.

Самостимулювання – перетворення реального на бажане за допомогою власних зусиль.

Свідомість – функція головного мозку, що полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються у ньому, своїх дій, у попередньому мисленому їх накресленні і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Сім’я – невелика соціальна група осіб, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти, кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Теоретичне мислення – здатність аналізувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки.

Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Управління процесом виховання – діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Фізичні вправи – рухові дії, спеціально організовані й свідомо виконувані відповідно до закономірностей і завдань фізичного виховання.

Фізична культура – сформований спосіб життя людини, що спрямований на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей особистості, формування життєво важливих рухових навичок та умінь.

Формальна група – група, структура і діяльність якої раціонально організовані та стандартизовані відповідно з прописаними груповими правилами, цілями і рольовими функціями.

Характер – комплекс психічних особливостей особистості, що виявляються у її поведінці, діяльності, ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Шкільна дисципліна – дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов’язків, підкорення громадському обов’язку.

Організація і управління в початковій школі
Управління - це вплив на керовану систему з метою максимального її функціонування, спрямованого на досягнення якісно нових завдань за рахунок циклічно здійснюваних переходів у якісно новий стан.

Управління — це цілеспрямована активна взаємодія керівників, громадськості та інших учасників педагогічного процесу, спрямована на його упорядкування й переведення на більш високий рівень, що відповідає закономірностям, які визначають його розвиток і забезпечують одержання

Метою управління є впорядкування системи; перебудова системи здійснюється шляхом переробки інформації, встановлення зворотного зв'язку; кожна самоуправляюча система поділяється на дві підсистеми; управляючу і підсистему, що управляється.

Всерединішкільне управління - це діяльність управляючої підсистеми, спрямована на реалізацію мети школи шляхом створення умов (прогностичних, педагогічних, психологічних, кадрових, організаційних, матеріально-фінансових та інших), необхідних для належного розвитку педагогічного процесу.

Термін менеджмент (анг. management - управління) означає уміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей



Органами колегіального управління школою є конференція, рада школи, педагогічна рада, нарада при директорі, його заступниках. їх діяльність координується залежно від потреб колективу і завдань школи.

Конференція є вищим колегіальним органом громадського самоврядування школи (в малочисельних школах — загальні збори шкільного колективу).

Статут школи — сукупність нормі правил життя колективу з урахуванням його особливостей і перспектив розвитку.

Рада школи — орган колегіального управління шкільними справами, вирішення найважливіших питань щодо удосконалення навчально-виховного процесу.

Педагогічну раду створюють для розгляду складних питань організації навчального процесу, підвищення кваліфікації та професійної майстерності педагогів. До її складу входять учителі, вихователі груп подовженого дня, адміністрація школи. Очолює її директор школи.

Нараду при директорі використовують для вирішення термінових питань, пов'язаних з організацією навчально-виховного процесу (аналізу успішності учнів, дисципліни в школі, для організації позакласної діяльності).

Директор школи регламентується положенням про загальноосвітній навчальний заклад, згідно з яким директором може бути тільки громадянин України, який має вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менше 3 років, успішно пройшов атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановленому Міністерством освіти і науки України.

Заступник директора з навчально-виховної роботи організовує і контролює процес навчання школярів, їх загальноосвітню і трудову підготовку, всебічний розвиток і поведінку.

Заступник директора з виховної роботи організовує позакласну виховну роботу і дозвілля учнів, надає необхідну допомогу класним керівникам, вихователям та іншим працівникам школи, які залучаються до виховної роботи з учнями.

Заступник директора школи з наукової роботи аналізує процеси у системі освіти, прогнозує нові тенденції та коригує відповідно до них стратегії розвитку школи, реалізує інноваційні програми, впроваджує системи дослідницької, дослідно-експериментальної роботи в школі, створює в ній позитивні інноваційні умови.

У навчальному закладі діють органи громадського самоврядування учнів (учнівський комітет школи (класу), учителів (профспілковий комітет, методична рада), батьків (батьківський комітет школи (класу), повноваження яких визначає статут школи.



Методом управління називається спосіб впливу на учасників управлінського процесу

Організаційні методи передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Це — інструктаж, нормування, різні розпорядчі акти.

Метод інструктування полягає в ознайомленні з умовами праці, роз'ясненні змісту роботи і можливих труднощів, попередженні харак­терних помилок, роз'ясненні рівня відповідальності за доручену справу, передбачає рекомендації і поради щодо організації роботи

Регламентування виявляється у штатному розкладі працівників для даного навчального закладу або окремо виданим нормативним доку­ментом.

Метод нормування чітко визначає нормативи навчального наванта­ження, нормативи витрат (наприклад, сировини, заготовок, інструментів у навчально-виробничих майстернях), часу, чисельності педагогічного і обслуговуючого персоналу та ін.

Розпорядчі акти (Закон України "Про освіту", Типовий статут середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, накази Міністерства освіти і науки, обласного управління освіти і науки, районного (міського) відділу освіти, накази і розпорядження директора навчально­го закладу) передбачають систему організаційних і розпорядчих впли­вів, що є обов'язковими для даного закладу освіта. Вони можуть бути одноосібними (наказ директора навчального закладу про підготовку і організацію випускних екзаменів, проведення предметних олімпіад, ор­ганізацію літнього відпочинку учнів та ін.) і колективними (рішення пе­дагогічної ради, резолюція конференції закладу тощо).

До педагогічних методів управління відносять проведення науково-практичних конференцій педагогічних працівників, серпневих нарад учи­телів, семінарів, диспутів, педагогічних читань і ін.



Соціально-психологічні методи управління. До цієї групи методів відносять методи формування суспільної свідомості, морального сти­мулювання (заохочення і покарання), методи впливу на педагогічних працівників на основі використання традицій педагогічного колективу (посвячення молодого педагога, творчі звіти учителів), створення нормального психологічного клімату в колективі тощо, а також методи соціологічних досліджень (анкетування, інтерв'ю, тестування, використання різноманітних соціометричних методик тощо), які дозволяють визначити сформованість громадської думки, розподіл симпатій у колективі, рівень задоволення роботою.

Економічні методи управління — це методи матеріального стимулювання (преміювання, підвищення зарплати за результатами атестації), економічного планування, бюджетного управління тощо.

Змістом внутрішкільного контролю є цілісний педагогіч­ний процес. Тому до основних складових змісту контролю входить: виконання організаційно-педагогічних завдань за­гальної середньої освіти; хід і якість виконання освітніх про­грам і державних освітніх стандартів; якість знань, умінь і навичок учнів; рівень вихованості учнів; стан викладання навчальних дисциплін, реалізація ними освітніх, виховних і розвиваючих функцій навчання; стан, якість організації позакласної виховної роботи; робота з педагогічними кадрами; ефективність спільної діяльності школи, сім'ї і громадськості по вихованню учнів; виконання нормативних документів і прийнятих рішень.

Оглядовий контроль передбачає ознайомлення за короткий період зі станом справ у навчально-виховному закладі (з професійним рівнем учителів, з роботою над загальноосвітньою проблемою та ін.). Він використовується на початку та в кінці навчального року. Завдання оглядового контролю полягає у виявленні нового, передового в практиці роботи вчителів, а також тих труднощів, з якими зустрічаються окремі педагоги, і вироблення заходів для надання їм практичної допомоги.

Попередній контроль спрямований на попередження можливих помилок вчителя в підготовці та проведенні уроку, виховного заходу, занять гуртка, вивченні окремих тем, розділів навчальної програми.

Персональний контроль застосовується для надання допомоги окремим педагогам, зокрема молодим і малодосвідченим вчителям, а також вчителям, які одержали рекомендації за наслідками атестації.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка