Кафедра теорії та методики початкової освіти



Сторінка8/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.49 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тематичний контроль — це контроль за розв'язанням окремих педагогічних проблем і спрямований на поглиблене вив­чення будь-якого конкретного питання у системі діяльності педагогічного колективу, групи учителів чи окремого педаго­га. Він може переслідувати різну мету: контроль за станом викладання окремих навчальних предметів, за формуванням національної свідомості учнів, розвитком пізнавальної самостійності школярів, за організацією фронтальної, групової і індивідуальної роботи на уроці, здійсненням диференційованого підходу до учнів на уроках, за організацією перевірки і оцінки знань, умінь і навичок учнів, формування в них інтересу до навчання, за організацією навчально-виховного процесу в групі продовженого дня, за використанням міжпредметних зв'язків у процесі вивчення навчальних дисциплін і ін.

Фронтальний контроль спрямований на всебічне вивчення діяльності педагогічного колективу, методичного об'єднання, окремого вчителя і використовується для перевірки в повному обсязі всієї системи роботи вчителя, групи вчителів.

Форми контролю,: персональний, класно - узагальнюючий, предметно-узагальнюючий, тематично-узагальнюючий, ком­плексно-узагальнюючий.

Персональний контроль здійснюється за роботою окремого вчителя, класного керівника, вихователя. Він може бути те­матичним і фронтальним.

Класно-узагальнюючий вивчає фактори, які впливають на формування класного колективу. У цьому випадку перевіряє­ться діяльність учителів, які працюють в одному класі: сис­тема їх роботи по індивідуалізації і диференціації навчання, розвиток мотивації і пізнавальних потреб учнів, динаміка ус­пішності учнів протягом декількох або одного навчального року; організація навчально-пізнавальної, трудової, художньо-естетичної та інших видів діяльності учнів, динаміка їх вихованості.

Предметно-узагальнюючий контроль застосовується у тих випадках, коли вивчається стан і якість викладання окремого предмета в одному класі, або у паралельних класах, або в цілому по школі.

Тематично-узагальнюючий контроль використовується для вивчення роботи різних учителів у різних класах, але з окремих напрямів навчально-виховної роботи. Наприклад: формування основ екологічної культури на уроках природни­чого циклу; розвиток пізнавальних інтересів учнів; викорис­тання ТЗН у процесі навчання та інші.

Комплексно-узагальнюючий контроль передбачає отри­мання інформації про організацію вивчення ряду навчальних предметів в одному або декількох класах. Ця форма контро­лю здебільшого є компонентом фронтального контролю.

За критерієм послідовності внутрішкільний контроль може бути поточним, попереднім, проміжним, підсумковим, а також епізодичним і періодичним.

Структура організації внутрішньошкільного контролю складається з таких етапів:

1) визначення мети і об'єкта контролю;

2) складання плану перевірки;

3) вибір видів і методів контролю;

4) констатування фактичного стану справ;

5) об'єктивна оцінка цього стану;

6) висновки, що випливають з оцінки даного стану;

7) рекомендації щодо підвищення ефективності навчально-виховного процесу або ліквідації недоліків;



8) повторний контроль за виконанням рекомендацій

Плануванням називається функція управління, що полягає у визначенні цілей навчального закладу та розробці програм їх досягнення.

За формою планування буває текстовим, графічним, змішаним (текстовим і графічним). Але завжди йому повинна бути властива календарність (розподіленість загальношкільних заходів на чверті, місяці, тижні).

За терміном передбачення і реалізації дій планування діяльності школи поділяють на перспективне, річне й поточне.

Перспективне планування. Характерна його особливість полягає у виробленні плану розвитку школи на 3—5 років, який забезпечував би цілеспрямовану діяльність керівництва школи та педагогічного колективу в чітко окресленій перспективі.

Річний план роботи школи складається на весь навчальний рік. Він охоплює всі сторони функціонування школи як системи, передбачаючиїх єдність і взаємозв'язок, внутрішні і зовнішні зв'язки.

Поточне планування. Його основою є загальношкільний план, на підставі якого складають календарні плани організаційної, методичної та позакласної роботи на чверті: плани роботи вчителів (тематичні та поурочні), класних керівників (на чверть або півріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртків та організацій, розклад навчальних, позакласних занять і заходів та ін. Поточні плани мають графічну побудову (по горизон­талі відмічають тижні й дні навчальної чверті, по вертикалі — організаційні форми роботи, їх тематику, прізвища відповідальних).

Науковий рівень планування у великій мірі визначається повнотою реалізації його принципів: науковості, системності, перспективності, доступності та конкретності.

  1. Принцип науковості планування передбачає опору на закони суспільного розвитку, дані сучасної наук и, психологічні закономірності навчання і виховання, сучасні вимоги щодо наукової організації праці, передовий педагогічний досвід.

  2. Принцип систематичності планування реалізується здійсненням системного, комплексного підходу до складання планів, доцільного співвідношення перспективного і поточного планування, скординованості планів усіх рівнів управління освітою.

  3. Принцип перспективності планування має на меті моделювання перспектив розвитку школи, окреслення завдань щодо залучення колективу до творчих пошуків, всебічний аналіз досягнутого, визначення шляхів розв’язання проблем.

  4. Принцип наступності планування забезпечує послідовність у діяльності педагогічного колективу, врахування досягнутого та недоліків, які мали місце в минулі роки.

  5. Принцип конкретності планування полягає в чіткому, без декларетивності та загальних фраз, формулюванні завдань, визначенні для розв’язання питань, які були б актуальними в конкретних умовах. Обов’язкові встановлення термінів виконання заходів, визначення виконавців, передбачення систематичного контролю.

Міністерством освіти і науки України визначено перелік документації, яка є обов'язковою в загальноосвітньому навчально-виховному закладі.

Її можна поділити на такі групи:

1) планування навчально-виховної роботи закладу освіти; Планування навчально-виховної роботи у загальноосвітніх навчально-виховних закладах здійснюється згідно з методичними вказівками та рекомендаціями Міністерства освіти України

2) документація особового складу і навчально-педагогічна; Сюди належать: алфавітна книга запису учнів, особова справа учня, класний журнал, журнал факультативних занять, журнал групи продовженого дня, журнал обліку роботи гуртка (об'єднання), книга обліку бланків і видачі атестатів про повну загальну середню освіту, книга обліку видачі золотих і срібних медалей, книга обліку видачі похвальних листів і грамот, книга обліку особового складу педагогічних працівників, книга протоколів педагогічної ради, книга протоколів ради загальноосвітнього навчально-виховного закладу, книга обліку трудових книжок працівників закладу освіти, журнал обліку пропусків і заміщення уроків учителями, книга наказів, контрольно-візитаційна книга, журнал реєстрації вхідних і вихідних документів, книга записів наслідків внутрішньошкільного контролю, акти, довідки про перевірку роботи навчально-виховного закладу, поточне листування, офіційні документи відомчих органів про роботу навчально-виховного закладу, статистичні звіти, акти форми Н-1, Н-2 про нещасні випадки.

3) фінансово-господарська документація: технічний паспорт загальноосвітнього навчально-виховного закладу, інвентарні списки основних засобів, інвентарна книга бібліотечного фонду, книга складського обліку матеріалів та інші.



Інспектування — це система державного контролю за виконанням освітніми закладами будь-яких форм власності постанов і законів Вер­ховної Ради, указів і розпоряджень Президента України, рішень уряду в галузі освіти, директивних і нормативних документів інших керівних органів з одночасним наданням їм необхідної допомоги

Державний контроль за виконанням загальноосвітніми навчальними закладами й органами освіти рішень у галузі освіти здійснює інспектор шкіл.

Структура шкільної інспекції така: інспектори відділів освіти районної державної адміністрації, інспектори управління освіти і науки обласної державної адміністрації, інспектори Міністерства освіти і науки України.

У зміст роботи шкільної інспекції входить контроль за:

  • забезпеченням закладів освіти кадрами;

  • виконанням загальноосвітніми навчальними та іншими закладами освіти постанов, наказів, директивних та нормативних документів;

  • станом викладання та якістю знань, умінь і навичок учнів, їх вихова­ністю;

  • виконанням завдання щодо охоплення обов'язковим навчанням всіх дітей шкільного віку, які проживають у мікрорайоні школи;

  • за роботою адміністрації закладу освіти щодо підвищення кваліфі­кації педагогічних працівників;

  • вивченням і впровадженням передового педагогічного досвіду, до­сягнень психолого-педагогічної науки;

  • вивченням морально-психологічного клімату в колективі.

Основні умови ефективного інспектування —- це плановість, систе­матичність, усебічність, глибина педагогічного аналізу стану справ, об'єктивність в оцінці роботи, вимогливість, тактовність інспекторсько­го персоналу.

Фронтальне інспектування передбачає перевірку всіх сторін діяльності загальноосвітнього навчального закладу.

Тематичне інспектування дає можливість глибоко і всебічно вивчити лише одне питання роботи школи чи групи шкіл (наприклад, "Стан викладання та якість знань учнів з математики", "Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроці", "Диференціація навчання школярів", "Організація позашкільної та позакласної виховної роботи").

Вибіркове передбачає перевірку лише окремих ділянок роботи школи.

Ліцензування — це підтвердження права навчального закладу здійснювати діяльність з надання послуг для отримання загальної середньої освіти на рівні державних стандартів.

Мета ліцензування — встановлення відповідності програми діяльності навчального закладу заявленому статусу, створення рівних можливос­тей для суб'єктів підприємництва на ринку освітніх послуг, забезпечен­ня захисту прав і законних інтересів держави та замовників цих послуг.

Ліцензія видається на термін, що відповідає тривалості навчання, але не менше, ніж на три роки.

Атестація — це підтвердження державою здатності закладу до проведення навчально-виховного процесу на рівні державних стандартів освіти.

Метою атестації є перевірка вимог чинного законодавства щодо забезпечення конституційного права на освіту і відповідності закладу освіти державним вимогам (стандартам освіти).

Періодичність проведення атестації — не рідше одного разу на 10 років. Позачергова атестація може проводитися з ініціативи закладу освіти або органу державного управління.

Методична робота в школі — спеціально організована діяльність педагогічного колективу, що створює умови для підвищення майстерності педагога.

Функції методичної роботи

    1. Функція планування полягає у визначені системи заходів, спрямованих на досягнення найкращих результатів.

    2. Організаційна функція виявляється у діяльності, пов’язаній з удосконалення структури і змісту методичної роботи, зміну діяльності різних її складових;

    3. Діагностична функція - це регулярне вивчення співвідношення між рівнем компетентності педагогів, що виявляється в узагальненому результаті їх праці, та вимогами суспільства до якості роботи працівників освіти;

    4. Прогностична функція вивчення та передбачення знань та умінь, необхідних педагогам у майбутньому;

    5. Моделююча функція – розробка принципово нових положень навчально-виховної роботи, експериментальна їх перевірка;

    6. Відновлююча функція полягає у відновленні частково забутих або втрачених учителями знань після закінчення навчального закладу;

    7. Коригуюча функція спрямована на виправлення недоліків у діяльності педагогів, пов'язаних з використанням застарілих методик;

    8. Пропагандистська функція полягає в інформуванні, агітації педагогів щодо впровадження досягнень науки, передового досвіду;

    9. Контрольно-інформаційна функція полягає в налагодженні й підтриманні зворотного зв'язку, в оцінюванні відповідності наслідків методичної роботи завданням та нормативним вимогам.

Методична робота здійснюється за такими напрямами: Поглиблення філософсько-педагогічних знань, спрямоване на вивчення педагогічної теорії та методики навчання й виховання, психології, етики, естетики; підвищення рівня науково-теоретичної підготовки з предмета й методики його викладання, оволодіння науково-дослідними навичками, сприяння формуванню дослідницьких умінь, організації власного теоретичного пошуку, аналізу та оцінювання результатів педагогічних досліджень, систематичне інформування про нові методичні розробки та збагачення новими педагогічними технологіями, формами, методами, прийомами навчально-виховного процесу, полягає у систематичному вивченні інструктивно-методичних матеріалів стосовно змісту і методики навчально-виховної роботи, охоплює вивчення складних розділів навчальних програм з демонструванням відкритих уроків, застосуванням наочних посібників, дидактичних матеріалів.

Індивідуальна форма методичної роботи: самоосвіта, стажування, наставництво, індивідуальні консультації.

До колективних і групових форм методичної роботи належать: методична рада, методичні об'єднання (комісії) або кафедри вчителів, взаємовідвідування уроків, єдиний методичний день, методичні семінари-практикуми, школа передового досвіду, школа молодого вчителя, проблемні (інноваційні) групи, науково-педагогічна конференція, творчі звіти вчителів, опорні школи, експериментальний педагогічний майданчик, нетрадиційні форми методичної роботи.

Підвищення кваліфікації методичної майстерності педагогів відбуваються завдяки всерединішкільній системі методичної роботи та навчанню з відривом від основного місця роботи. Кожний педагог, незалежно від закладу, в якому працює, повинен один раз на 4—5 років проходити підвищення кваліфікації в закладах післядипломної освіти, на відповідних факультетах педагогічних інститутів, курсах, на факультетах підвищення кваліфікації на базі педагогічних університетів.

Атестація педагогів — комплексна перевірка, що здійснюється спеціальною атестаційною комісією з метою визначення рівня кваліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня.

Педагогічний досвід — сукупність знань, умінь і навичок, набутих у процесі безпосередньої педагогічної діяльності; форма засвоєння педагогом раціональних здобутків своїх колег.

Аналіз поняття педагогічний досвід дає можливість визначити його як багатоякісне явище, яке має зовнішні та внутрішні ознаки.



Зовнішні ознаки педагогічного досвіду – це його тема, обсяг, характеристика за кількістю авторів досвіду та інш.

Залежно від обсягу теми педагогічний досвід можна поділити на комплексний і локальний.

Комплексний досвід охоплює значну кількість питань роботи вчителя чи педколективу (Наприклад, система роботи вчителя, педколективу, рай (міськ) методкабінету, система діяльності педколективу школи з морального виховання).

Локальний досвід відображає одне або декілька питань (Наприклад, Досвід вчительки Логачевської С.М. із проблем диференціації навчання в початковій школі).

За кількістю авторів педагогічний досвід може бути індивідуальним і колективним. Там де мова йде про конкретний (персональний) педагогічний досвід ми говоримо про «живу творчість вчителя». Авторами колективного досвіду може бути методичне об’єднання вчителів, педколектив школи тощо.



Внутрішні ознаки педагогічного досвіду характеризуються рівнем педагогічних знань, вмінь і навичок, розвитком педагогічної свідомості, які обумовлюють способи педагогічного впливу на учнів і результати цього впливу – якість навчання і виховання школярів.

Педагогічний досвід з точки рівня сформованості педагогічних знань, умінь і навичок поділяється на три групи: масовий (позитивний), передовий і недостатній.

Позитивний характеризує практику роботи основної маси вчителів та інших працівників народної освіти.

Недостатній – це неповний досвід молодих вчителів, досвід застарілий або помилковий.

Передовий педагогічний досвід постає як ідеалізація реального педагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових, неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньому провідної педагогічної ідеї чи методичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховної діяльності.

Різновидами передового педагогічного досвіду є новаторський і зразковий.

Новаторський педагогічний досвід – явище складне і далеко однозначне. За характером новизни виділяємо у ньому такі групи: Досвід першої характеризується експериментальними пошуками, його знахідки оригінальні, відрізняються від досягнутого в науці й практиці, інколи суперечить традиційному підходу. Такий досвід умовно називають дослідницьким, а його носіїв – вчителями-експериментаторами. Досвід другої групи вирізняється раціоналізацією, удосконаленням практики виховання і навчання на основі творчого використання нових ідей, Це досвід раціоналізаторський.

Зразковий (репродуктивний) досвід _ це передовий педагогічний досвід, новизна якого носить суб’єктивний характер. Не претендуючи на дослідження і відкриття, носії такого досвіду сумлінно виконують свої професійні обов’язки, користуються повагою серед колег, стають прикладом, зразком для молодих та менше досвідчених вчителів.



Компоненти процесу вивчення і узагальнення педагогічного досвіду: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний та аналітико-результативний

Педагогічна майстерність

Педагогічну майстерність розглядаємо як сукупність певних якостей особистості вчителя, що зумовлена високим рівнем його психолого-педагогічної підготовленності, здатністю оптимально вирішувати педагогічні задачі (навчання, виховання, розвиток школярів).

Педагогічна діяльність є особливим видом соціальної діяльно-сті, спрямованої на передачу від старших поколінь молодшим нагромадження людської культури і досвіду, створення умов для їх особистого розвитку і підготовку до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Особливості педагогічної діяльності:

перша особливість педагогічної діяльності заключається в тому, що вона спрямована не на зміну речей, а на формування особистості людини, що росте і має за мету задоволення запитів суспільства в підготовці до самостійного і творчого життя нового покоління громадян, особистість кожного із яких є соціально цінна і неповторна

Другою важливою особливістю педагогічної праці – є її двостороність: з однієї сторони діє вчитель, з іншої – вихованець. Їх двостороння діяльність утворює єдиний, цілісний процес, який немислимий без участі однієї з сторін.

Третьою особливістю педагогічної діяльності є те, що вона здійснюється не як вплив суб’єкта діяльності на її об’єкт, а як їх взаємодія – на основі рівності позицій учасників цієї взаємодії

Четвертою особливістю є те, що педагогічна праця – це не тільки двоєдиний, але і багатосторонній процес. На особистість дитини одночасно з вчителем впливають і батьки, і товариші, навколишнє середовище. Завдання педагога заключається в тому, щоб зуміти скоректувати всі ці впливи, охопити їх найбільш повно, керувати розвитком всієї системи стосунків дитини з навколишнім світом.

П’ятою особливістю педагогічного процеса є те, що ефективність педагогічної майстерності у більшій ступені визначається особистими якостями педагога. Тому ми й говоримо, що педагогічна діяльність особлива тим, що має особистісний характер, що ґрунтується на особистісному відношенню вчителя до навколишньої діяльності, на його ідейності, системі моральних цінностей. Ще К.Д.Ушинський писав, що тільки особистістю можна виховати особистість, що тільки характером можна виховати характер.

Видами педагогічної діяльності , що здійснюється в цілісному педагогічному процесі є викладання і виховна робота.

Виховна робота – це педагогічна діяльність, спрямована на організацію виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців з метою вирішення завдань гармонійного розвитку особистості.

Викладання –це такий вид виховної діяльності, який спрямований на управління переважно пізнавальною діяльністю школярів.

Елементами педагогічної майстерності є:

Гуманістична спрямованість – це спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, навчальних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб’єктів.

Професійна компетентність педагог, що виражає єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності і характеризує його професіоналізм.



Здібності до педагогічної діяльності - це індивідуальні всталені властивості особистості, які полягають у специфічній чутливості до об’єкта, засобів діяльності та створення найбільш продуктивних способів досягнення у ній шуканих результатів.

Загально-педагогічні вміння – це комплексні вміння, які передбачають володіння системою психологічних і педагогічних дій, спрямованих на цілісну реалізацію в процесі виконання його виховних та освітянських функцій.

Професійне самовиховання – це послідовні і логічні етапи формування професійних якостей особистості педагога, внаслідок чого зростає рівень його вихованості, удосконалюються мотиви і способи поведінки особистості та її діяльності.

У структуру професійного самовиховання входять такі компоненти: рефлексивний і релятивний.



Рефлексивний компонент професійного самовиховання – це процес самопізнання у формі роздумів над власними переживаннями, відчуттями, думками, над рівнем своєї готовності до педагогічної діяльності.

Релятивний (творчий) компонент професійного самовиховання – це свідома діяльність вчителя, спрямована на зміну, вдосконалення як своєї особи, так і рівня педагогічної майстерності.

Методи самовиховання – система прийомів і правил самовиховання, розроблена у відповідності до педагогічних принципів і закономірностей, використання яких сприяє ефективності самоформування особистості педагога і його професійних якостей.

Рефлексивний компонент досягається за допомогою таких методів: самоспостереження, самоаналіз і самооцінка.



Самоспостереження – це спостереження особистості за своєю діяльністю і переживаннями, тобто за своїми діями, вчинками, почуттями і думками. Самоспостереження розрізняють за часом. Воно буває безпосереднє і ретроспективне.

Самоаналіз допомагає вчителеві визначити причини, чому саме так сталося, внаслідок яких його особистіних якостей.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка