Кафедра теорії та методики початкової освіти



Сторінка9/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.49 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Самооцінка – це судження вчителя про ступінь наявності в нього знань, умінь, навичок у співвідношенні з певним еталоном, зразком.

Серед методів самовиховання, що сприяють релятивному компоненту, виділяють самопереконання, самонаказ, самонавіювання, тренінг.



Самопереконання сприяє здійсненню вольових зусиль, коли вчитель використовує нові докази, що розширюють і зміцнюють мотиви виконання ним накресленої програми.

Самонаказ використовується для виправлення конкретних недоліків і виховання позитивних якостей. Самонаказ, що відповідає основним життєвим цілям учителя, його переконанням, є більш ефективним, ніж той, що суперечить спрямованості особистості.

Самонавіювання – метод впливу на психіку, але без всякого критичного аналізу, ідеї. Самонавіювання буває цілеспрямованим і нецілеспрямованим.

Під стилем педагогічної діяльності розуміється зумовлена типологічними особливостями стійка система засобів, що склалася у людини, яка прагне до найкращого, на її думку, здійснення такої діяльності



Найчастіше розрізняють три стилі педагогічної діяльності: авторитарний, ліберальний, демократичний.

Педагогічний такт є професійна, психолого-педагогічна особливість поведінки вчителя у взаєминах з учнями, відповідна цілям і завданням виховання і що виявляється в творчій, педагогічно виправданій винахідливості, винахідливості, ініціативності, в обдуманості дій, в самовладанні, витримці, в чуйному і вимогливому відношенні до дітей.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічної взаємодії через організацію педагогічно доцільного ставлення до учнів, дотримання міри в спілкуванні з ними, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування в педагогічному процесі.

Педагогічний такт учителя виявляється:

  • у здатності швидко оцінювати реальну ситуацію і знаходити оптимальні рішення;

  • у моральній чистоті, позитивній дії, вмінні керувати своїми почуттями, емоціями;

  • у поєднанні високої принциповості та вимогливості з чуйним, людяним ставленням до учня, критичності і самокритичності при оцінці своєї праці та своїх вихованців;

  • у несприйманні шаблону, формалізму, застою думки й справи;

  • в умінні висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благання, але й без марнославства;

  • у вмінні слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та зверхності;

  • у гуморі без насмішки;

  • врівноваженості, самовладанні й діловому тоні спілкування без дратівливості та сухості.

До рівнів педагогічного такту відносять такі способи поведінки:

  • Домінує зміст. Ознаки: часто спостерігається у життєво мудрих людей. Закладена сімейним вихованням мудрість виявляється у побудові стосунків з оточенням. Даний рівень педагогічного такту зустрічається у вчителів початкових класів та вчителів із сімей учительських династій.

  • Домінує форма. Ознаки: спостерігається у вчителів із невисоким рівнем світоглядної культури, які найчастіше освіту здобули заочно і мають невеликий досвід роботи. Їм притаманне оволодіння методиками у відриві від змісту, дотримання зовнішньої форми поведінки.

  • Єдність змісту і форми. Ознаки: гармонійно впорядкована сукупність елементів та процесів, що становлять суть такту і способів його вияву у різних психолого-педагогічних ситуаціях. Здатність до підготовленої імпровізації.

  • Індивідуальний вияв гармонії змісту і форми. Ознаки: високий рівень оволодіння мистецтвом такту. Тактовна поведінка стає способом професійного і особистого життя.

Принципи педагогічного тактуйого головні, вихідні теоретичні положення. Їх виводять із природи педагогічних явищ у галузі педагогічного впливу і з мети педагогічної діяльності. 1. Гуманістична спрямованість впливу вчителя, піклування про фізичне й моральне здоров'я дитини. 2. Підхід до учнів з оптимістичною гіпотезою. 3. Опора на позитивне у вихованця. 4. Принцип єдності вимоги й поваги до учня. 5. Принцип міри. 6. Збереження вчителем власної гідності, зміцнення свого педагогічного авторитету. 7. Принцип педагогічного такту, що характеризує тактику його дій, як раціоналізацію негативних емоцій, 8. Піклування про фізичне й моральне здоров'я дитини

Авторитет учителя – це соціокультурний феномен, який якісно характеризує систему стосунків педагога, визначає його професійно-особистісний статус, прийняття і признання його пріорітетної ролі в системі суб’єктно-суб’єктних стосунків.

Зміст будь-якого авторитету включає в себе дві сторони: соціальну і специфічну, співвідношення яких визначається діалектикою загального і особливого, Якщо загальна, соціальна сторона властива кожному виду авторитету, то особливе визначається сферою суспільного життя і способом впливу

Авторитет учителя має дві істотні та взаємопов’язані сторони: зовнішню і внутрішню.

Учителю досить важливо усвідомити себе авторитетною особистістю. Без цього неможливо високої самооцінки, що є стержнем особистості, неможливо зберегти активної професійної позиції, внутрішньої рівноваги, творчого потенціалу. Ці параметри визначають внутрішню сторону феномена – авторитет учителя.

Авторитет необхідний і для ефективного здійснення педагогічного процесу, розв’язання задач навчання і виховання, розвитку суб’єктів впливу. Потреба в ефективній взаємодії виникає на рівні побудови стосунків з учнями, їх батьками, колегами, адміністрацією. Ці положення відносимо до зовнішнього прояву авторитету.

Рівні авторитету вчителя: позиційний авторитет, функціональний авторитет, особистісний авторитет.

Позиційний авторитет - це формальний рівень, який визначається владними повноваженнями, правами. На цьому рівні авторитету вчитель досягає бажаного, переважно опираючись на признання важливості його посади, положення і тих владних повноважень, які йому дані.

Функціональний авторитет – це неформальний рівень, який визначається ступеню професійності, можливостями вирішувати дидактичні та розвиваючі задачі). Повага і признання гідності вчителя в основному через сферу його знань і можливостей. Дійовий вплив учителя відчувається через вирішення завдань навчання;

Особистісний авторитет – це неформальний рівень. До уваги береться не тільки професіоналізм учителя, але і його особистісні якості. Саме на цьому рівні авторитету вчитель володіє можливістю впливати на формування учнів і ефективно вирішувати завдання підростаючого покоління.

Педагогічний авторитет буває істинний і помилковий (хибний). Істинний – один, помилковий – безліч різновидів.

У вчителів найчастіше зустрічаються наступні види хибного авторитету : авторитет придушення, авторитет відстані, авторитет педантизму, авторитет резонерства, псевдо авторитет або авторитет уявної доброти.



Дійсний же авторитет – це таке відношення учнів до вчителя, яке спонукає учнів бути весь час молодшими товаришами вчителю, тобто брати участь разом з ним і під їх керівництвом в турботі про поліпшення життя

Структура авторитету педагога містить:

І. Професійний компонент включає:



  1. Спеціальну ерудицію;

  2. Методичну майстерність;

  3. Технологічну різноманітність.

ІІ. Особистісний компонент включає:

  1. Ціннісну складову;

  2. Характерологічну складову;

  3. Культурологічну складову

ІІІ. Соціальний компонент включає:

  • Соціальну значимість професії;

  • Соціальний престиж професій;

  • Соціальні стереотипи.

ІV. Рольовий компонент включає:

  • Посаду, яку займає педагог;

  • Права й обов’язки.

Педагогічний процес – це спеціально організована, цілеспрямована взаємодія вчителів та учнів, спрямована на вирішення навчальних, виховних та розвивальних завдань

Педагогічна ситуація – це сукупність взаємопов’язаних факторів і явищ, які характеризують конкретний етап, період чи подію у школі і вимагають від педагогів оцінок, розпоряджень чи інших організаційних дій

Педагогічні задачі конкретизують педагогічну ситуацію

Конфліктна ситуація між вчителем з однієї сторони і учнями або учнем з другої: а) може існувати задовго до того, як відбудеться пряме між ними зіткнення; б) вона може передаватися по “спадку” навіть у тому випадку, якщо початок її покладено необ’єктивними обставинами, а випадковість, чи причина конфлікту давно зникла. в) конфліктна ситуація може створюватися навмисно, з певною метою або виникати безпричинно.

Причини конфліктних ситуацій, які виникають унаслідок дії вчителя, чи його особистісних якостей або унаслідок дій учнів.

Конфлікт – це конфліктна ситуація плюс інцидент.

Конфлікт – це є зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів і думок суб’єктів взаємодії.

Форми проявлення конфлікту.

Конфлікт може проявлятися в прихованій та відкритій формах.

Прихована форма – це стан невдоволеності, внутрішня незгода із діями, рішеннями вчителів чи активу класу (школи). Він проявляється у формальному виконанні вимог, байдужості, зарозумілості, самоізоляції від колективу, інтригах.

Відкрита форма може бути

1) активною (відкриті сутички, гострі суперечки, бунт, бійки, відмова виконувати вимоги, завдання, різні форми непідкорення, саботажі, мстивість, агресивність,афективні дії).

2) пасивною (свідоме загиблення у світ фантазії, наркоманії, алкоголізму).



Поведінка вчителя у конфліктній ситуації: авторитарний (силовий) стиль втручання в конфлікт, уникнення, пристосування, замовчування конфлікту, співробітництво, компроміс.

Творчість — суттєва характеристика педагогічної діяльні яка викликається постійною спрямованістю учителя на пошук оптимальних за конкретними умовами рішень. Творчість - це завжди творіння чогось нового на основі змінювання пізнав Новизна і перетворення — дві найбільш суттєві характеристики творчості

Етапи творчого процесу педагога: виникнення педагогічного замислу, спрямованого на вирішення педагогічної задачі; розроблення задуму; впровадження педагогічного задуму в діяльність, спілкування; аналіз і оцінка результатів творчості.

Педагогічна творчість передбачає, наявність у вчителя:

по-перше, комплексу загальних рис творчої особистості: ерудованості, почуття нового, здатності до самоаналізу і аналізу діяльності дітей і своїх колег, гнучкості і широти мислення, активності, волі, розвинутого уявлення;

по-друге, специфічних професійно-педагогічних особливостей і якостей особистості учителя: педагогічна спостережливість, розподілена увага, вміння цікаво передавати накопичені знання, розуміти точку зору учня, його інтереси, проектувати розвиток особистості школяра;

по-третє, досконалого володіння педагогічною технікою як матеріалізованою основою вільної творчості;



по-четверте, здатності до оптимізації процесу діяльності учнів, вибору найбільш результативних форм, методів, засобів навчання і виховання.

Особливостями педагогічної творчості є: 1. Педагогічна творчість жорстко лімітована, спресована в часі. 2. Будучи обмеженою в часі, здійснюючись безперервно і систематично, педагогічна творчість приносить плоди, що визрівають, як правило, далеко не відразу. 3. Оскільки педагогічна творчість тісно поєднана з навчально-виховним процесом, то вона завжди повинна приносити позитивні результати. 4. Особливістю педагогічної творчості є те, що це завжди співтворчість. Вона тісно пов'язана, злита з творчістю усього вчительського колективу, кожного учня. Один з основних партнерів учителя по творчості - учень, надзвичайно складний, динамічний, неповторний. 5. Відмінною рисою педагогічної творчості є те, що значна його частина здійснюється на людях, у публічній обстановці. Це вимагає від учителя уміння управляти своїми психічними станами, оперативно викликати в себе і учнів творчу наснагу. 6. Специфічний не тільки предмет педагогічної творчості — людина, яка розвивається, особистість, що формується, а й її "інструмент" - особистість учителя-творця (як відзначають дослідники психології творчості, що тільки в акторській і педагогічній діяльності ми зустрічаємося з цим унікальним збігом особистості та інструмента творчості), а також сам процес, що являє собою взаємотворчість партнерів, і, нарешті результат - знання, уміння, здібності, почуття, ідеали, що стають надбанням учня і які просувають його як особистість до нового етапу розвитку. 7. Не менш важлива особливість педагогічної творчості — своєрідний характер зв'язку особистих якостей з педагогічною майстерністю.

Екологія дитинства
Здоров’я людини – це не просто як  відсутність захворювань, а як гармонійне фізичне, психічне, духовне та соціальне її буття.

Життєве середовище – це середовища, яке охоплює природне і виробниче середовище, середовище щоденних пересувань, середовище відпочинку і домашнє середовище.

Екологія дитинства – це сфера знань, яка вивчає зміст, форми, прийоми, засоби і умови ефективної взаємодії дитини і навколишнього середовища (природного і соціального) під кутом зору збереження і розвитку здоров’я дитини, удосконалення її фізичних і психічних можливостей.

Педагогічний аспект проблеми екології дитинства передбачає цілеспрямоване створення необхідних умов для повноцінного фізичного, духовного, інтелектуального розвитку і саморозвитку дитини в умовах шкільної, позашкільної освіти і родинного виховання.

Здоров’язберігаючі освітні (педагогічні) технології включають усі аспекти впливу вчителя на здоров’я учня: на інформаційному, психологічному та біоенергетичному рівнях.

Здоров’язбережувальні технології в освіті – це ті технології, які сприяють збереженню. зміцненню і формуванню здоров’я учнів у навчальному закладі.

Інформаційно-навчаючі здоров’язберігаючі технології – це такі, які забезпечують учням необхідний рівень грамотності для піклування про здоров’я (своє та близьких), допомагають у вихованні культури здоров’я.

Лікувально-оздоровчі технології – це самостійні медико-педагогічні сфери знань: лікувальна педагогіка та фізкультура.

Медико-гігієнічні технології – це контроль і допомога в забезпеченні належних гігієнічних умов відповідно до регламентації санітарних норм.

Організаційно-педагогічні технології виокремлюють структуру навчально-виховного процесу, частково регламентованого санітарними нормами, сприяють попередженню станів перевтоми, гіподинамії та інших дезадаптаційних станів.

Психолого-педагогічні технології пов’язані безпосередньо із роботою вчителя на уроці, який своєю поведінкою, мовою, мімікою, жестами, манерою спілкуватися, одягатися тощо впливає на своїх учнів протягом 45 хвилин.

Реалізація технологій забезпечення безпеки життєдіяльності здійснюється спеціалістами з охорони праці, захисту в надзвичайних ситуаціях, архітекторами, будівельниками, представниками комунальних, інженерно-технічних служб, громадської охорони, пожежної інспекції.

Соціально адаптаційні й особистісно розвиваючі технології - це технології, що забезпечують формування й зміцнення психологічного здоров’я учнів, підвищення ресурсів психологічної адаптації особистості.

Спрямованість екологічних здоров’язберігаючих технологій – створення природовідповідних, екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонійних стосунків з природою.

Техніки, що сприяють запобіганню станам перевтоми, гіподинамії та інших дезадаптивних станів – стимулювальна гімнастика, гімнастика пробудження, кольоротерапія (хромотерапія), фізкультурні паузи, ритмічна гімнастика, ін.

Техніки, пов’язані із безпосереднім впливом на функціональний стан різних органів та систем організму дитини – масаж, дихальна гімнастика, звукова гімнастика, гімнастика для очей, фітотерапія, аромотерапія, аурикулотерапія, ін.

Техніки, пов’язані із впливом на психіку дитини, із формуванням її психічного здоров’я – релаксація, кінезіологічна гімнастика, пальчикова гімнастика, психогімнастика, казкотерапія, сміхотерапія, музикотерапія, аутотренінг, медитаційні вправи, ін.



Фізкультурно-оздоровчі технології спрямовані на фізичний розвиток учнів: загартовування, тренування сили, витривалості, швидкості, гнучкості та інших якостей, які вирізняють здорову треновану людину від фізичної нестійкості.

Базисний ритм людини – циркадіанний добовий ритм з частотою повторюваності циклу – 1 раз на добу, який притаманний більшості фізіологічних функцій людини – температурі тіла, частоті серцевих скорочень, артеріальному тиску, процесу сприймання й опрацювання інформації.

Біологічний ритм – це саморегулюючі зміни інтенсивності функціонування організму, які здійснюються в певні відрізки часу та повторюються після його закінчення.

Головний біоритмологічний принцип раціональної організації навчальної діяльності – це суміщення навчальних занять із часом біоритмологічного оптимуму.

«Компенсуючі» (такі, що знімають напруження і втому) предмети: фізкультура, музика, образотворче мистецтво, довкілля, основи здоров’я.

Насиченість уроку – це кількість видів навчальної діяльності, елементів уроку, якими були зайняті учні.

Початкові ознаки утоми: зниження якості роботи (кількість правильних відповідей); збільшення кількості помилок; зміна в поведінці учня – він стає неспокійним або в'ялим, неуважним, часто відволікається; погіршення регуляції фізіологічних функцій (спітнілість, почервоніння обличчя); погіршення зору; порушення координації рухів, зміна почерку; скарги на втому; засинання під час уроку, спричинене процесами гальмування в ЦНС.

Працездатність є здатністю учня діяти цілеспрямовано і досягати певних результатів.

Психоемоційна утома є результатом емоційної напруги, яка пов’язана з діяльністю нервової системи та головного мозку.

Ритміка – форма синхронізації функціонування живого організму з добовими, сезонними, річними змінами зовнішнього середовища.

Складність уроку – це об’єктивна властивість уроку, вона включає конкретний обсяг знань, умінь, навичок, які повинен засвоїти учень, інтенсивність роботи.

Утомаце стан організму, який характеризується зниженням його працездатності в результаті довготривалого або надмірного навантаження.

Фізична утома є наслідком довготривалого й одноманітного фізичного навантаження.

Виявлення валеологічної культури – це володіння системними валеологічними знаннями; реалізація своїх творчих здібностей на теренах оздоровчої активності; обстоювання цінностей здорового способу життя; погляд у майбутнє з оптимізмом; рішуча боротьба за своє здоров’я в різноманітних ситуаціях життя, зокрема екстремальних; активна участь у громадській діяльності, спрямованій на збереження й зміцнення здоров’я населення.

Арт-терапія – це лікування мистецтвом; вона поєднує використання різних видів образотворчості: малюнка, живопису, монотипії, мозаїки, колажу, ліплення тощо.

Матеріали для гри з піском: ящик відповідного розміру; чистий просіяний пісок; лійка з водою; набір мініатюрних іграшок, деталі конструкторів.

Тактильно-кінестетичні відчуття – це відчуття, які ми отримуємо через рецептори на шкірі.

Світлотерапія є нетрадиційним методом лікування, який спирається на природне явище – світло.

Світлотерапія – це лікування за допомогою світлових променів і хвиль.
Геліотерапія – це природна світло терапія, в якій використовують сонячні промені.

Сонячний масаж – це процедура, при якій на хворобливу ділянку шкіри направляють сонячний промінець через збільшувальне скло і виконують збільшуваним склом кругові рухи.

Рівні впливу слова на людину: логічно-інформаційний (пов’язаний з тим явищем або предметом, який позначає слово, тобто з поняттям), емоційний (приміром, коротенький простий вірш може викликати у читача сильне емоційне переживання), звуко-ритмічний (коли слова впливають через самі звуки і їх ритм).
Методика навчання основам здоров’я в 1-4 класах
Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Здоровий спосіб життя – це форми й способи життєдіяльності, які зміцнюють і вдосконалюють здоров’я людини.

Здоровий спосіб життя – сценарій життєдіяльності, спрямованої на збереження та поліпшення здоров’я людей.

Результат сформованості здорового способу життя – культура здоров’я.

Культура здоров’я – інтегративна якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок формування, відтворення та зміцнення здоров’я, і характеризується високим рівнем культури поведінки щодо власного здоров’я та здоров’я оточення.

Цінності, які найбільше впливають на здоров’я та успіх особистості – любов, дружба; радість; мир; терпимість; чуйність; довіра; душевна щедрість; інтелігентність; самоконтроль; самоповага; спілкування; автономність.

Холістичний підхід до здоров’я враховує не лише фізичне благополуччя людини, а й відповідні емоційний стан, інтелектуальний розвиток, рівень соціалізації та духовності.

Безпека життя – дії людини щодо збереження власного гомеостазу (життя і здоров’я).

Безпека життєдіяльності – дії людини з метою збереження гомеостазу екосистем.

Безпечна поведінка – поведінка людини, яка не загрожує її життю і здоров’ю.

Компетентність щодо збереження здоров’я це здатність учня застосовувати усі належні компетенції в конкретних життєвих та навчальних умовах та обставинах на користь збереження, зміцнення і формування здоров’я.

Здоров’язбережувальні компетенції – це суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які сприяють здоров’ю у всіх сферах життєдіяльності людини

Пропагування здоров’я (від англ. health promotion)просування, заохочення до здоров`я, сприяння здоров`ю, стимулювання, підтримка здоров`я

Об’єкт методики навчання основам здоров’я (МНОЗ) – навчально-виховний процес початкової школи.

Предмет МНОЗ – теоретичні та методичні засади навчання учнів 1–4 класів основам здоров’я.

Мета навчальної дисципліни «Методика викладання основ здоров’я в початковій школі» – сформувати у майбутніх учителів початкових класів знання, уміння і навички щодо організації і проведення навчальної та позанавчальної роботи з основ здоров’я.

Методи навчання основам здоров’я – це способи сумісної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв’язання завдань курсу «Основи здоров’я».

Життєві навички – низка психологічних і соціальних компетентностей, які допомагають людині ладнати зі своїм внутрішнім світом і будувати продуктивні стосунки зі зовнішнім оточенням.

Мета освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура» - формування здоров’язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення, використання здоров’я та дбайливого ставлення до нього, розвитку особистої фізичної культури.

Мета предмета «Основи здоров’я» в 1-4 класах – формування компетентності зі збереження здоров’я учнів на основі засвоєння ними знань про здоров’я та безпеку, практичних навичок здорового способу життя і безпечної поведінки, сприяння їхньому фізичному, психічному, соціальному і духовному розвитку і, завдяки цьому, – утвердження ціннісного ставлення самих школярів до життя і здоров’я.

Методика трудового навчання
Методика трудового навчання – це наука, яка досліджує особливості і закономірності педагогічного процесу на заняттях з праці.

Мета вивчення курсу МТН – забезпечити озброєння майбутніх фахівців теоретичними знаннями та практичними уміннями і навичками, досвідом творчого вирішення завдань трудового навчання молодших школярів.

Виробництво – уся суспільна діяльність людей: створення матеріальних цінностей, діяльність в галузі освіти, мистецтва тощо.

Матеріальне виробництво – процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства.

Трудова діяльність людини - сукупність цілеспрямованих дій, що потребують фізичної та розумової енергії і мають своїм призначенням створення матеріальних та духовних цінностей.

Предметами праці є найрізноманітніші матеріали, природні об’єкти, тобто все те, на що спрямовується трудова діяльність людини, на що вона впливає, пристосовуючи для задоволення своїх потреб. .

Засоби праці – інструменти, пристрої, верстати та інші знаряддя, з допомогою яких людина діє на предмети праці.

Продукт праці - матеріальне благо – поєднання речовин природи і праці, яке служить задоволенню потреб людини, що працює, або інших людей.

Техніка (гр. вправна, вміла, мистецтво, майстерність) – це сукупність знарядь виробництва, що історично розвиваються і дають можливість людству впливати на навколишню природу з метою добування матеріальних благ.

Технологія (гр. мистецтво, ремесло, наука, вчення) – сукупність знань про способи і засоби проведення виробничих процесів.

Організація – це система заходів, покликана забезпечити найбільш ефективне використання трудових і матеріальних ресурсів, підвищення продуктивності праці.

Економіка (гр. управління господарством) – це мистецтМетодика трудового навчання

Методика трудового навчання – це наука, яка досліджує особливості і закономірності педагогічного процесу на заняттях з праці.

Мета вивчення курсу МТН – забезпечити озброєння майбутніх фахівців теоретичними знаннями та практичними уміннями і навичками, досвідом творчого вирішення завдань трудового навчання молодших школярів.

Виробництво – уся суспільна діяльність людей: створення матеріальних цінностей, діяльність в галузі освіти, мистецтва тощо.

Матеріальне виробництво – процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства.

Трудова діяльність людини - сукупність цілеспрямованих дій, що потребують фізичної та розумової енергії і мають своїм призначенням створення матеріальних та духовних цінностей.

Предметами праці є найрізноманітніші матеріали, природні об’єкти, тобто все те, на що спрямовується трудова діяльність людини, на що вона впливає, пристосовуючи для задоволення своїх потреб. .

Засоби праці – інструменти, пристрої, верстати та інші знаряддя, з допомогою яких людина діє на предмети праці.

Продукт праці - матеріальне благо – поєднання речовин природи і праці, яке служить задоволенню потреб людини, що працює, або інших людей.

Техніка (гр. вправна, вміла, мистецтво, майстерність) – це сукупність знарядь виробництва, що історично розвиваються і дають можливість людству впливати на навколишню природу з метою добування матеріальних благ.

Технологія (гр. мистецтво, ремесло, наука, вчення) – сукупність знань про способи і засоби проведення виробничих процесів.

Організація – це система заходів, покликана забезпечити найбільш ефективне використання трудових і матеріальних ресурсів, підвищення продуктивності праці.

Економіка (гр. управління господарством) – це мистецтво господарювати.

Пропедевтика професійної орієнтації – це діяльність учителя початкових класів, спрямована на формування у дітей доступних уявлень про працю дорослих, про професії і виробництво з метою підготовки молодших школярів до свідомого вибору професії.

Професійна орієнтація у широкому розумінні – це науково-обгрунтована система соціально-економічних, психолого-педагогічних, виробничо-технічних і медичних заходів, спрямованих на надання реальної допомоги молоді в професійному самовизначенні відповідно з особистими нахилами, здібностями, покликанням і урахуванням суспільних потреб.

Соціальний аспект трудового навчання полягає у тому, що воно повинно максимально сприяти наближенню соціальної мети трудової діяльності до кожного учня, підготовці до праці у сучасному суспільстві з притаманними йому особливостями виробництва (розподіл праці, наукомісткі технології тощо).

Фізіологічний аспект трудового навчання полягає в тому, що воно повинно сприяти фізичному розвитку дітей: зміцненню кісткової системи, укріпленню м’язів, розвитку процесів дихання, кровообігу, покращенню координації рухів, підвищенню витривалості організму.

Психологічний аспект вимагає, щоб трудове навчання забезпечувало розвиток особистості учня, його психічних процесів сприймання, уваги, пам’яті, мислення, уяви тощо.

Навчальна функція трудового навчання полягає в ознайомленні учнів початкових класів з елементами загальних основ сучасного виробництва (техніки, технології, організації та економіки), формуванні трудових умінь, культури праці. У процесі виконання трудових завдань знання дітей конкретизуються і уточнюються, формуються уміння творчо застосовувати їх у практичній діяльності.

Виховна функція трудового навчання вимагає формування в учнів позитивного емоційно-ціннісного ставлення до трудової діяльності, до людей праці, бережливого ставлення до предметів, засобів, продуктів праці, здійснення екологічного, економічного, естетичного, морального, фізичного виховання дітей.

Розвиваюча функція трудового навчання повинна реалізуватися у всебічному розвитку розумових здібностей дітей, їх конструктивного технічного мислення, художніх смаків тощо.

Метою трудового навчання в 1-4 класах є розвиток особистості через залучення школярів до творчої праці, формування конструктивного підходу до вирішення трудових завдань.

Організація трудового процесу - це система заходів, засобів налагоджування виробничої діяльності, які покликані забезпечити оптимальні умови для її здійснення.

Форми організації спільної праці молодших школярів: фронтальна сумісно-індивідуальна, фронтальна сумісно-послідовна, групова сумісно-індивідуальна, групова сумісно-послідовна, групова сумісно-взаємодіюча.во господарювати.

Пропедевтика професійної орієнтації – це діяльність учителя початкових класів, спрямована на формування у дітей доступних уявлень про працю дорослих, про професії і виробництво з метою підготовки молодших школярів до свідомого вибору професії.

Професійна орієнтація у широкому розумінні – це науково-обгрунтована система соціально-економічних, психолого-педагогічних, виробничо-технічних і медичних заходів, спрямованих на надання реальної допомоги молоді в професійному самовизначенні відповідно з особистими нахилами, здібностями, покликанням і урахуванням суспільних потреб.

Соціальний аспект трудового навчання полягає у тому, що воно повинно максимально сприяти наближенню соціальної мети трудової діяльності до кожного учня, підготовці до праці у сучасному суспільстві з притаманними йому особливостями виробництва (розподіл праці, наукомісткі технології тощо).

Фізіологічний аспект трудового навчання полягає в тому, що воно повинно сприяти фізичному розвитку дітей: зміцненню кісткової системи, укріпленню м’язів, розвитку процесів дихання, кроМетодика трудового навчання

Методика трудового навчання – це наука, яка досліджує особливості і закономірності педагогічного процесу на заняттях з праці.

Мета вивчення курсу МТН – забезпечити озброєння майбутніх фахівців теоретичними знаннями та практичними уміннями і навичками, досвідом творчого вирішення завдань трудового навчання молодших школярів.

Виробництво – уся суспільна діяльність людей: створення матеріальних цінностей, діяльність в галузі освіти, мистецтва тощо.

Матеріальне виробництво – процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства.

Трудова діяльність людини - сукупність цілеспрямованих дій, що потребують фізичної та розумової енергії і мають своїм призначенням створення матеріальних та духовних цінностей.

Предметами праці є найрізноманітніші матеріали, природні об’єкти, тобто все те, на що спрямовується трудова діяльність людини, на що вона впливає, пристосовуючи для задоволення своїх потреб. .

Засоби праці – інструменти, пристрої, верстати та інші знаряддя, з допомогою яких людина діє на предмети праці.

Продукт праці - матеріальне благо – поєднання речовин природи і праці, яке служить задоволенню потреб людини, що працює, або інших людей.

Техніка (гр. вправна, вміла, мистецтво, майстерність) – це сукупність знарядь виробництва, що історично розвиваються і дають можливість людству впливати на навколишню природу з метою добування матеріальних благ.

Технологія (гр. мистецтво, ремесло, наука, вчення) – сукупність знань про способи і засоби проведення виробничих процесів.

Організація – це система заходів, покликана забезпечити найбільш ефективне використання трудових і матеріальних ресурсів, підвищення продуктивності праці.

Економіка (гр. управління господарством) – це мистецтво господарювати.

Пропедевтика професійної орієнтації – це діяльність учителя початкових класів, спрямована на формування у дітей доступних уявлень про працю дорослих, про професії і виробництво з метою підготовки молодших школярів до свідомого вибору професії.

Професійна орієнтація у широкому розумінні – це науково-обгрунтована система соціально-економічних, психолого-педагогічних, виробничо-технічних і медичних заходів, спрямованих на надання реальної допомоги молоді в професійному самовизначенні відповідно з особистими нахилами, здібностями, покликанням і урахуванням суспільних потреб.

Соціальний аспект трудового навчання полягає у тому, що воно повинно максимально сприяти наближенню соціальної мети трудової діяльності до кожного учня, підготовці до праці у сучасному суспільстві з притаманними йому особливостями виробництва (розподіл праці, наукомісткі технології тощо).

Фізіологічний аспект трудового навчання полягає в тому, що воно повинно сприяти фізичному розвитку дітей: зміцненню кісткової системи, укріпленню м’язів, розвитку процесів дихання, кровообігу, покращенню координації рухів, підвищенню витривалості організму.

Психологічний аспект вимагає, щоб трудове навчання забезпечувало розвиток особистості учня, його психічних процесів сприймання, уваги, пам’яті, мислення, уяви тощо.

Навчальна функція трудового навчання полягає в ознайомленні учнів початкових класів з елементами загальних основ сучасного виробництва (техніки, технології, організації та економіки), формуванні трудових умінь, культури праці. У процесі виконання трудових завдань знання дітей конкретизуються і уточнюються, формуються уміння творчо застосовувати їх у практичній діяльності.

Виховна функція трудового навчання вимагає формування в учнів позитивного емоційно-ціннісного ставлення до трудової діяльності, до людей праці, бережливого ставлення до предметів, засобів, продуктів праці, здійснення екологічного, економічного, естетичного, морального, фізичного виховання дітей.

Розвиваюча функція трудового навчання повинна реалізуватися у всебічному розвитку розумових здібностей дітей, їх конструктивного технічного мислення, художніх смаків тощо.

Метою трудового навчання в 1-4 класах є розвиток особистості через залучення школярів до творчої праці, формування конструктивного підходу до вирішення трудових завдань.

Організація трудового процесу - це система заходів, засобів налагоджування виробничої діяльності, які покликані забезпечити оптимальні умови для її здійснення.

Форми організації спільної праці молодших школярів: фронтальна сумісно-індивідуальна, фронтальна сумісно-послідовна, групова сумісно-індивідуальна, групова сумісно-послідовна, групова сумісно-взаємодіюча.вообігу, покращенню координації рухів, підвищенню витривалості організму.

Психологічний аспект вимагає, щоб трудове навчання забезпечувало розвиток особистості учня, його психічних процесів сприймання, уваги, пам’яті, мислення, уяви тощо.

Навчальна функція трудового навчання полягає в ознайомленні учнів початкових класів з елементами загальних основ сучасного виробництва (техніки, технології, організації та економіки), формуванні трудових умінь, культури праці. У процесі виконання трудових завдань знання дітей конкретизуються і уточнюються, формуються уміння творчо застосовувати їх у практичній діяльності.

Виховна функція трудового навчання вимагає формування в учнів позитивного емоційно-ціннісного ставлення до трудової діяльності, до людей праці, бережливого ставлення до предметів, засобів, продуктів праці, здійснення екологічного, економічного, естетичного, морального, фізичного виховання дітей.

Розвиваюча функція трудового навчання повинна реалізуватися у всебічному розвитку розумових здібностей дітей, їх конструктивного технічного мислення, художніх смаків тощо.

Метою трудового навчання в 1-4 класах є розвиток особистості через залучення школярів до творчої праці, формування конструктивного підходу до вирішення трудових завдань.

Організація трудового процесу - це система заходів, засобів налагоджування виробничої діяльності, які покликані забезпечити оптимальні умови для її здійснення.

Форми організації спільної праці молодших школярів: фронтальна сумісно-індивідуальна, фронтальна сумісно-послідовна, групова сумісно-індивідуальна, групова сумісно-послідовна, групова сумісно-взаємодіюча.

Інклюзивна освіта

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що передбачає навчання дитини з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітнього закладу з обов’язковим фаховим психолого-педагогічним супроводом з метою забезпечення основного права на освіту й права навчатися за місцем проживання.

Інклюзія (inclusion (англ.) – залучення) – повне залучення дітей з відмінними здібностями в усі аспекти шкільної освіти, які є доступними для інших учнів.

Інклюзивне навчання – це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісно освіти учням з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх школах з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку.

Діти з порушеннями (вадами) психофізичного розвитку – діти що мають фізичні (або) психічні порушення, які відображаються на усьому психічному розвитку дитини і перешкоджають засвоєнню нею соціокультурного досвіду без спеціально створених умов.

Інклюзивна школа – заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи й форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб учнів, створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

Інтеграція освітня – передбачає надання можливості учням з порушенням психофізичного розвитку навчатися у звичайних класах загальноосвітньої школи з метою опанування програми масової або спеціальної школи, надання їм необхідних освітніх послуг.

Курикулум – навчально‐методичне забезпечення інклюзивної освіти.

Корекційна освіта – освіта у спеціальних закладах (школи, класи, реабілітаційні центри), яка надається фахівцями і включає навчальний, виховний і корекційний складові.

Корекція в інклюзивному навчанні – система педагогічних і медичних заходів, спрямованих на послаблення і (або) подолання вад психофізичного розвитку у дітей в процесі навчання й виховання заради максимально можливого розвитку їхньої особистості. У вузькому розумінні цей термін означає поліпшення, виправлення вади (від лат. correction).

Модифікація в інклюзивному процесі – це зміна характеру навчання шляхом внесення змін до змісту й понятійної складності навчального завдання.

Адаптація в інклюзивному навчанні – це процес, що змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання.

Індивідуальний навчальний план в інклюзивному навчанні (ІНП) – це документ, який містить детальну інформацію про учня з особливими освітніми потребами й послуги, які він має отримувати. ІНП розробляється командою фахівців (вчителів, асистентів вчителя, батьків, практичного психолога, соціального педагога, логопеда, медичних працівників та інших) з метою створення комплексної програми в інклюзивному навчанні та розмежуванні їхніх функцій у навчально-виховному та реабілітаційному процесі.

Діти з особливими освітніми потребами – поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, в т. ч. дітей з інвалідністю, обдарованих дітей, учнів із соціально вразливих груп (наприклад, сиріт, вихідців із неповних сімей та ін.).
Дидактика
Активізація пізнавальної діяльності учнів – застосування вчителем спеціальних методичних засобів з метою стимулювання, приведення в діяльний стан інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів для досягнення конкретної мети.

Актуалізація – відтворення в пам’яті учнів знань, уявлень, життєвого досвіду.

Аудіовізуальні засоби – технічні засоби навчання, які передають звукові й зорові ознаки, особливості предметів, явищ (наприклад кінофільми, відеофільми тощо).

Бесіда – діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.

Варіативний компонент змісту освіти – складова базового навчального плану, яка формується регіоном або школою і відображає потреби регіону, враховує інтереси вихованців, можливості педагогічного колективу школи.

Вербальні методи – методи, в яких основним засобом навчання є слово: розповідь, бесіда, пояснення, лекція.

Викладання – організація та управління вчителем пізнавальною діяльністю учнів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів.

Відкритий урок – засіб розкриття і передачі педагогічного досвіду; дає можливість наочно ознайомитися з методикою роботи над певною темою, побачити нові технології навчання, індивідуальні особливості педагогічної майстерності вчителя тощо.

Відставання – невиконання учнями вимог або однієї з них, наявне на одному з проміжних етапів навчального процесу.

Вправи – цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій та операцій (розумових, практичних) для формування навичок і вмінь.

Графічні роботи – відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, гістограмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури.

Дедукція – спосіб міркування, за якого частковий висновок робиться лише логічним шляхом від загальних положень (перехід від загальних положень до одиничних).

Демонстрування (метод) – показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо.

Державний стандарт загальної середньої освіти – звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

Дидактика (грец. didaktikus – навчаю) – галузь педагогіки, яка розробляє теорію навчання та освіти.

Дидактична структура уроку – сукупність складових елементів у побудові уроку, послідовність і кількість яких визначається навчальною метою уроку, віковими особливостями дітей, специфікою предмета; забезпечує цілеспрямованість і завершеність уроку.

Дидактична мета – очікуваний, раніше запланований викладачем результат навчальної діяльності, спрямований на поліпшення засвоєння учнями знань, набуття вмінь та навичок.

Дидактичні принципи – основні ідеї, вимоги до організації навчального процесу, які випливають із закономірностей його організації. Основні дидактичні принципи: науковості і систематичності, доступності, активності й самостійності, наочності, міцності, емоційності навчання, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, неперервності освіти тощо.

Дискусія – метод групового обговорення проблеми з метою з’ясування істини шляхом зіставлення різних думок.

Диспут – вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників.

Дисципліна – свідоме дотримання учнями правил і норм поведінки, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підпорядкування громадським інтересам.

Диференційоване навчання – форма навчальної діяльності, організація якої враховує здібності, схильності, інтереси учнів. Диференціація навчання на уроці виявляється через зміни змісту, тривалість завдань, засобів методичної підтримки учнів відповідно до їхньої готовності до навчання.

Диференціація в освіті – процес та результат створення відмінностей між частинами освітньої системи (підсистем).

Ділова гра – діалог на професійному рівні, в якому відбуваються зіткнення різних думок, пропозицій, взаємна критика гіпотез, їх обґрунтування, що призводить до появи нових знань і уявлень.

Довільне запам'ятовування – форма запам'ятовування, за якої людина ставить перед собою мету запам'ятати і використовує для цього спеціальні прийоми.

Домашня робота – самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.

Дослідні роботи – пошукові завдання, проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, використовують на факультативних, гурткових заняттях з метою підготовки учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної активності та самостійності.

Екскурсія (навчальна) – форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

Електронна книга – навчальний засіб, озвучені сторінки якого відображаються на екрані дисплея; сукупність комп’ютерних файлів, об’єднаних в єдину оболонку, що дає змогу користувачу ознайомитися з певною інформацією.

Загальна середня освіта – цілеспрямований процес засвоєння систематизованих знань про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Закономірності навчання – стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною осно­вою принципів навчання.

Заохочення – схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Запам'ятовування – процес пам'яті, завдяки якому відбувається закріплення нового через поєднання його з набутим раніше.

Засоби навчання – допоміжні матеріально-технічні засоби, які виконують специфічні дидактичні функції.

Зміст освіти – система наукових знань, практичних вмінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості.

Знання – цілісна система нагромаджених людством відомостей, фактів, наукових теорій, законів, понять.

Ілюстрування (метод) – оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін..

Індивідуалізація навчання – організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів з метою створення сприятливих умов для реалізації їх пізнавальних можливостей, потреб, інтересів.

Індукція – спосіб міркування, при якому висновок отримують на основі аналізу окремих фактів (перехід від одиничних фактів до загальних положень).

Інструктаж – короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) щодо виконання дії.

Інтерактивна гра – метод навчання, заснований на досвіді, отриманому в результаті спеціально організованої соціальної взаємодії учасників з метою зміни індивідуальної моделі поведінки.

Компетенція – загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Комп’ютерне навчання – система навчання, в якій одним з основних технічних засобів є комп’ютер.

Контроль на навчанням – постійний нагляд, спостереження і перевірка успішності знань учнів з метою отримання об’єктивної інформації про навчально-виховний процес.

Лабораторні роботи – вивчення у школі природних явищ за допо­могою спеціального обладнання.

Лекція – інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу.

Малокомплектна школа – школа без паралельних класів з малим контингентом учнів; як правило включає класи-комплекти, в яких навчаються діти різного віку; функціонує переважно в сільській місцевості.

Мета педагогічної діяльності – свідоме бачення кінцевого результату діяльності, що планується як позитивний перетворювальний вплив на особистість.

Метод навчання – взаємопов’язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

Метод проектів – метод пошуку, організація процесу навчання, за якою учні набувають знань та вмінь у ході планування й виконання практичних завдань – проектів, що поступово ускладнюються.

Методика навчального предмета – часткова дидактика, теорія навчання певного навчального предмета; розглядає різні форми взаємодії викладання й учіння в оволодіння змістом конкретного предмета.

Мимовільне запам'ятовування – форма запам'ятовування, що є продуктом дій (пізнавальних, практичних та ін.), але здійснюється автоматично, без мнемічної мети.

Модуль – одиниця змісту навчання, відібрана і дидактично опрацьована для досягнення певного рівня знань, умінь та навичок з продуманою системою контролю як у процесі вивчення модуля, так і по його завершенні.

Монологічні методи – усний виклад знань шляхом розповіді, лекції, опису, пояснення, доповнення, коментаря.

Мотивація – спонукання (стимули) , що включають активність індивіда і визначають його спрямованість; у ролі потреби можуть виступати потреби, інтереси, емоції, установки.

Навички – автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).

Навчальний комплекс – система дидактичних засобів навчання з конкретного предмета (підручник, робочий зошит, дидактичні матеріали тощо), які сприяють повній реалізації завдань його вивчення.

Навчальний матеріал – призначена для вивчення і засвоєння інформація.

Навчальний план – документ, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

Навчальний предмет – система знань, умінь і навичок, дібраних з відповідної галузі науки чи мистецтва для вивчення у навчальному закладі.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчання – процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок.

Наочність навчальна – унаочнення змісту навчання; має різні види: словесна, природна, зображувальна (образна), об’ємна, звукова, абстрактно-символічна.

Невербальне спілкування – здійснюється немовними засобами: жестами, мімікою, позою, міжособистісним простором.

Неуважність – невміння зосередитися на предметі; поверховість суджень; нездатність проникнути у внутрішній світ іншого.

Неуспішність – невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу навчання (вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя).

Обдаровані діти – діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності.

Обдарованість – індивідуальна потенційна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.

Опитування – складова частина усного контролю якості навчання; здійснюється переважно під час фронтальної бесіди; може супроводжуватися індивідуальними завданнями для окремих учнів.

Оптимізація навчання – вибір та реалізація найкращого варіанта навчального процесу, здобуття максимально можливих результатів за мінімальний час.

Освіта – процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу – досягнення певного рівня освіченості.

Особистісно-орієнтоване навчання – організація навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб’єкта навчально-виховної взаємодії; передбачає формування цілісної особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає інших людей.

Оцінювання навчальних результатів – встановлення ступеня виконання школярами навчальних завдань, рівня їх якості; дидактичні вимоги до оцінювання: об’єктивність, систематичність, урахування індивідуальних особливостей, стимулювання учнів до вдосконалення своєї праці тощо.

Предметні гуртки – науково-освітні гуртки, організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів навчального плану школи й розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, художньої літератури й мистецтва, техніки тощо.

Підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики.

Пізнавальна гра – метод навчання, що допомагає учневі самостійно орієнтуватися у мотивах вчинків дійової особи, обирати і втілювати зовнішні прояви її внутрішнього світу, прогнозувати педагогічний вплив.

Поєднання методів навчання – вибір та застосування комплексу методів навчання з урахуванням їх доповнюючи можливостей для ефективного досягнення конкретної навчальної мети.

Позашкільна освіта – сукупність знань, умінь і навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах час.

Позашкільні навчальні заклади – заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості у професійному становленні та забезпечують соціальний захист.

Посібник (навчальний) – книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

Пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, слів, термінів, принципів дій, прикладів тощо.

Практикум – форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння.

Практичні роботи – застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих.

Прийом навчання – сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу.

Прийом навчання – 1) складова частина методів навчання; 2) самостійний засіб організації навчальної взаємодії.

Принцип – основне, вихідне положення, правило діяльності.
Принципи навчання (дидактичні принципи) – певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Проблемна ситуація – психологічний стан, що виникає в результаті мисленнєвої взаємодії суб’єкта (учня) з об’єктом (навчальним матеріалом), який викликає пізнавальну потребу розкрити суть процесу або явища, що вивчається.

Проблемно-розвивальне навчання – система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії викладача та учнів, вибору і вирішення способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішування навчальних проблем.

Програмоване навчання – передача змісту навчального матеріалу певними порціями, невеликими, логічно завершеними частинами, які вимагають виконання контрольних завдань; введення нової порції завдань відбувається лише після засвоєння попередньої, отже, навчальний матеріал засвоюється поелементними блоками.

Процес навчання – спеціально організована пізнавальна діяльність, яка моделюється (визначаються цілі, завдання, зміст, структура, методи, засоби, форми) для прискореного опанування людиною основ соціального досвіду, накопиченого людством.

Рівні засвоєння – послідовний перехід учня від незнання до знання: в дидактиці розрізняють рівні – ознайомлення, осмислення, розуміння, запам’ятовування у завданнях наростаючої складності.

Розповідь – образний, динамічний, емоційний виклад інформації про різні явища і події.

Розуміння – процес осмислення явищ або предметів через виявлення істотних ознак та зв’язків між ними.

Рольова гра – імпровізоване розігрування заданої ситуації.

Самоосвіта – самостійна діяльність суб’єкта, спрямована на осолодіння новими знаннями, вміннями, навичками і вдосконалення набутих, відповідно до свідомо поставленої мети.

Самооцінка – оцінка суб’єктом самого себе, своїх можливостей, досягнень, якостей порівняно з іншими людьми.

Самостійна робота – навчальна діяльність, яка полягає в логічній і психологічній організації і виконанні учнями самостійної пізнавальної роботи.

Самостійне спостереження – безпосереднє споглядання та сприймання явищ дійсності.

Семінарські заняття – обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів).

Симуляція – метод навчання, який моделює обмежені в часі, конкретні життєві ситуації, результат яких залежить від поведінки учасників процесу взаємодії.

Систематичність навчання – відповідність викладу матеріалу внутрішній логіці предмета, дидактичним правилам: від відомого до невідомого, від простого до складного, від часткового до загального.

Структура процесу засвоєння – сприймання, розуміння, осмислення, закріплення, застосування.

Тест – сукупність підібраних за певними правилами стандартизованих завдань для вимірювання знань, психофізичних та інших особливостей особистості.

Традукція – вид умовиводу, в якому посилання і висновки є судженнями однакового ступеня загальності (висновок від одиничного до одиничного, від часткового до часткового, від загального до загального).

Увага – зосередженість діяльності суб’єкта у даний момент на якійсь розумовій або практичній діяльності; розрізняють мимовільну увагу, яка є некерованим пасивним процесом, і довільну, яка має певну мету, характеризується активністю та вольовими діями суб’єкта, спеціальними способами організації сприймання.

Уміння – здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань і навичок.

Урок – логічно закінчена, цілісна, визначена в часі частина навчально-виховного процесу, за якої вчитель займається з групою учнів (у постійному складі) за певним розкладом.

Успішність навчання – ступінь засвоєння учнями знань, умінь, навичок у зіставленні з вимогами навчальних програм; дістає кількісне вираження в оцінних балах.

Учіння – власна навчальна діяльність учня.

Факультатив – навчальний курс, не обов'язковий для відвідування.

Форма організації навчання – спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Форми організації контролю навчання – засоби визначення якості досягнутих результатів; з боку вчителя: фронтальний, груповий, індивідуальний, комбінований контроль; з боку учнів: самоконтроль, взаємоконтроль.

Функція – обов’язок. коло діяльності, призначення, роль.

Функції навчання – освітня, виховна, розвивальна; реалізується у взаємозв’язку.

Якість знань – характеристика результатів засвоєння знань, що включає різні ознаки: повноту, глибину, усвідомленість, систематичність, гнучкість, конкретність, узагальненість, які виявляються через багатоаспектний аналіз результатів засвоєння і застосування знань.

Основи науково-педагогічних досліджень
Наука - сфера безперервного розвитку людської діяль­ності, основною ознакою і головною функцією якої є відкриття, вивчення й теоретична система­тизація об'єктивних законів про об'єктивну дійсність з метою їх практичного застосування

Пізнання - процес руху людської думки від незнання до знання, в основі якого лежать відображення і відтворення об'єктивної дійсності у свідомості людини в процесі її суспільної, виробничої та наукової діяльності, шо називається практикою

Наукове пізнання - дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, завданнями, методами отримання і пере­вірки нових знань з метою оволодіти силами при­роди, пізнати закони розвитку суспільства і поста­вити їх на службу, впливати на хід історичних подій.

Мислення - опосередковане й узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних і закономірних зв'язків між об'єктами і явищами

Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідо­мості людини; ідеальне відтворення у мовній формі узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної дійсності світу

Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, результатом якого виступають система понять, законів і теорій

Мета наукового дослідження - визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характе­ристик, зв'язків на основі наукових принципів і методів пізнання, впровадження у виробництво корисних результатів.

Мета науки - пізнання законів розвитку природи і суспільст­ва, їх вплив на природу на базі використання знань з метою отримання корисних для сус­пільства результатів

Наукова ідея - інтуїтивне пояснення явищ без проміжної аргументації, без осмислення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робляться висновки. Вона ґрунтується на вже існуючих знаннях, але виявляє непомічені закономірності.

Теорія - система узагальнених знань, пояснення тих чи інших сторін дійсності. Теорія є духовним, розу­мовим відображенням і відтворенням об'єктив­ної, реальної дійсності. Вона виникла в резуль­таті узагальнення пізнавальної діяльності і практики

Наукова концепція - система поглядів, теоретичних положень, ос­новних їх тверджень щодо об'єкта досліджень, які об'єднані певною ідеєю

Поняття - думка, виражена в узагальненій формі, яка визначає суттєві і необхідні ознаки предметів та явищ і взаємозв'язки

Педагогіка - наука про закони, закономірності, принципи, методи, форми організації навчання та вихо­вання підростаючих поколінь.
Монографія - багаторічне наукове дослідження, у якому висвіт­люється одне питання, одна тема. Дослідження, що завершується одержанням фун­даментальних наукових знань, які можуть увійти в скарбницю науки і використовуватись у наступних дослідженнях іншими авторами протягом багатьох років. Монографія має таку логіку викладення матеріалу: вступну частину, в якій пояснюються аргументи вибору і дослідження теми; основний зміст, де йдеться про ті важливі положення, які автор вважає за необхідне висвітлити читачеві; висновки, що узагальнюють і підсумовують основний зміст монографії. Обсяг монографії -більше шести друкованих аркушів.

Підручник - книга, в якій викладаються основи знань із певного навчального предмета на рівні сучасних досягнень науки і культури. Для кожного типу навчальних закладів видаються підручники, які відповідають програмам і завданням цього закладу, віковим та іншим особливостям тих, хто навчається

Посібник - книга або наочне приладдя, карта, що вико­ристовується у процесі навчання; довідкове ви­дання з певної галузі знань; порадник, довідник .

Тези – коротко сформульовані основні положення 1 доповіді, лекції, статті.

Стаття – науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті; публікація. Логіка викладання матеріалу така ж як і у монографії. Обсяг статті становить 6-24 сторінки.

Доповідь – прилюдне повідомлення на севну тему, виступ, промова. Готується у письмовій формі обсягом 6-8 сторінок (розрахована на 15-20 хв виступу). Логіка викладання матеріалу така ж, як і в монографії

Повідомлення – невеликий публічний виступ, невелика доповідь' на якусь тему (5-7 хв)

Інформація – відомості про які-небудь події, про чиюсь діяльність. Матеріал подається детально систематизовано, але без аналізу згаданих явищ.

Рецензія – критичний розбір праці з метою рекомендації її до друку, захисту; відзив

Фундаментальні наукові дослідження – наукова теоретична або експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини.

Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямо­вана на здобуття та використання знань з прак­тичною метою

Науковий результат – нове знання, одержане в процесі фундаменталь­них або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації.

Курсова робота – самостійне навчально-наукове дослідження, що виконується відповідно до обраної студентом і затвердженої кафедрою теми з певного курсу або окремих його підрозділів

Дипломна (магістерська) робота – самостійне кваліфікаційне навчально-наукове дослідження, що має комплексний характер і виконується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі.

Проблема в науці – суперечлива ситуація, що виступає у вигляді протилежних позицій в поясненні будь-яких явищ, об'єктів, процесів і потребує адекватної теорії для її розв'язання. Проблема містить низку тем.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка