Картка №1 Мистецтво, а, с р. творча художня діяльність; галузь творчої художньої діяльності



Сторінка2/2
Дата конвертації20.02.2016
Розмір0.61 Mb.
1   2
Тема: Творча робота за картиною Т. Яблонської "Хліб".
Мета: Познайомити учнів із творчістю Т. Н. Яблонської, зокрема

картиною "Хліб";

Розвивати в учнів уміння аналізувати твори живопису;

Виховувати любов до праці, гордість за результати людської праці.


Обладнання: Репродукція картини: Т. Яблонської "Хліб",

портрет художниці;

Репродукції картин: Т. Яблонська "Хліб" С. Шишко "Жнива".
Хід роботи
І. Повідомлення теми, мети. Слово вчителя про Т. Яблонську, про живопис. Живопис - це передача за допомогою фарб живого світу, який ми бачимо навколо себе. Саме слово "живопис" означає живописати, тобто писати життя. Це твори мистецтва, виконані будь - якими фарбами. В живописі предмети і явища дійсності зображуються зо допомогою фарб, що нанесені на будь - яку поверхню. Те, що зображення створюється зо допомогою кольору, істотна відмінна особливість живопису.

Будь — який твір живопису не існує сам по собі. Він існує для глядача. Створюючи картину, художник передає людям щось особливе, важливе, суттєве.

На уроці ми ознайомимося із одним з найкращих творів Т. Яблонської "Хліб".

ІІ. Повідомлення учням - екскурсовода про Т. Яблонську. Тетяна Нилівна Яблонська народилася в Смоленську. З одинадцятирічного віку жила в Україні, де і стала художницею. Вона малювала багато картин про рідну землю, про життя людей. Праця селянок була їй добре відома і близька, оскільки у молоді роки сама працювала у полі.

Адже сільськогосподарськими роботами після війни в основному займалися жінки. Вона багато їздила по Україні, вивчала працю жінок, робила етюди і малюнки, які їй дуже допомагали в роботі над картинами; захоплювалася роботою в полі. Це і дало поштовх до написання картини "Хліб", Ця картина - справжній гімн праці, що збагачує нашу Україну. Картини Т. Яблонської сповнені радості життя, характеризуються багатством кольорів і майстерністю. Т. Н. Яблонська - Герой України, проживала у Києві.

Ш. Робота над прислів'ями, приказками про хліб і працю.

Хліб — всьому голова.

Щира праця мозолеві.

Роботящі руки гори вернуть.

Уперта праця все переможе.

Труд чоловіка годує.

Лежачого хліба ніде нема.

IV. Що спільного є між картиною Т. Яблонської "Хліб" та С. Шишка "Жнива"?
V. Подготовка до творчої роботи.

1. Словникова робота.

Репродукція - відтворення картин, їх точне повторення в

невеликій кількості примірників.

Живопис вид образотворчого мистецтва, художнє відображення

видимого світу фарбами на будь — якій поверхні.

Колорит — певна гармонійність кольорів у картині, що служить

способом правдивого та виразного відтворення дійсності.

Композиція — побудова художнього твору, співвідношення

окремих частин і елементів.

Гармонія - в архітектурі, в музиці, в образотворчому мистецтві, в природі - принцип організації форми, узгодженість, спів розмірність окремих частин, цілісність явищ і процесів.

2. Робота над запитаннями;

- Яка пора року зображена на картині? Яка стоїть погода? Чому ви так вважаєте?

- Розкажіть про колгоспний тік. Назвіть сільськогосподарські машини, що працюють на току. Опишіть двох молодих жінок на передньому плані картини. Чим вони зайняті? Який у них настрій?

- Як зображені на полотні інші люди і їх праця?

- Зверніть увагу на барви й тони картини. Який настрій створює таке кольорове зображення?

- Яку думку утверджує Т. Яблонська своєю картиною?
Орієнтовний план.
1. Тема картини.

2. Опис колгоспного току.

3. Зображення праці людей на току.

4. Хліб - державі.

5. Які настрої і почуття викликає картина?

VI. Написання творчої роботи.

І. Перед нами картина Т. Н. Яблонської "Хліб". В ній розповідається про те, як з настанням жнив, коли дозріває зерно, всі гуртом виходять на збирання врожаю. Подивіться, яка сила, який розмах і їх руках! Ми бачимо тік, великі мішки золотої пшениці, уявляємо стрекотіння віялок, гудіння молотарок, машин, пере кликання веселих голосів. Бачимо молодих жінок, веселих.

життєрадісних. Посмішка від задоволення гарним врожаєм грає на їх губах. Великі копиці снопів як фортеця, стоять на току. Художниця яскравими фарбами наголошує дивіться, радійте чудовому сонцю, золоту і аромату зерна. Дивишся на цю красу і ніби відчуваєш, як повіває від цієї краси запахом хліба, теплим золотим сонечком. Художниці вдалося показати симфонію радісної праці, вміло будуючи її у композиційному плані, зобразивши в центрі селянку. Вона тільки-но встромила дерев'яну лопату в золотаву гору зерна й заклично дивиться на глядача, мовби запрошуючи і його до роботи. Т. Яблонська одягнула своїх героїнь у типові українські рясні спідниці з широкою лиштвою і яскравою, цвітастою підшивкою. І які ж вони ці "рясні спідниці", як все по — справжньому святкове! І самі жінки набагато красивіші, стрункіші в них. Інші постаті зображено в живому русі, вони природно компонуються в мальовничі групи, створюючи загальну картину натхненої праці. В глибині простір "замкнуто" масивною темною скиртою необмолоченого хліба. Золотисті тонни пшениці та білі й червоні плями жіночого вбрання надають картині яскравого, гармонійного колориту. В ній відчувається і пропахле сухим збіжжям повітря, і розмірений стукіт машин, і гомін та сміх збуджених людей.

її. Картина Т. Н. Яблонської "Хліб "створена для нас, щоб ми зрозуміли, яка нелегка праця потрібна для того, щоб виростити і зібрати хліб.

В центрі картини художниця зобразила колгоспний тік, на якому працюють чоловіки та жінки. Всі вони веселі, засмаглі від сонця. На передньому плані ми бачимо жінок, які вбрані в звичайні

рясні спідниці та світлі сорочки. їхні обличчя сяють радісно із задоволенням від того, що вдалося зібрати такий гарний врожай. На току багато вантажних машин, сушилок, мішків із зерном, та й земля на току теж покрита зерном, яке сушиться.

"Хліб - наше багатство," - не раз ми чуємо від старших. З жахом дізнаємось про страшні роки голодомору, коли цього багатства ми були штучно позбавлені...

Нерідко ми забуваємо про це, і як наслідок - шматочки хліба, які можна побачити і на смітнику, і під ногами. Тому, що практично, ми не доклали своїх зусиль для збору нового врожаю. Найпростіше нам купити в магазині вже готовий хліб. Дивлячись на картину Тетяни Силівни, мені хочеться самій бути серед її героїнь. Люди на току працюють із задоволенням. їхні вмілі натруджені руки не мають спочинку, вони то зав'язують мішки, то мішають зерно, щоб швидше висохло, то піддають мішки із зерном чоловікам, які несуть їх до вантажних машин. Пращ їхня важка, хоча, здасться, люди цього не помічають: вони сміються, співають.

Ще раз звернемо свій погляд на картину. У мене виникає якесь дивне почуття. Здається, люди зайняті важкою, хоча і потрібною працею. А мені хочеться радіти. Радіти за працьовитих людей, за нашу державу. Коли такі люди є у нас, означає, добробут, щастя і пісня у нас буде вічно.


Тема уроку: Підготовка до написання твору за картиною

І. І Левітана "Золота осінь"

Мета уроку: Формувати в учнів відчуття краси навколишнього

середовища, любо до природи рідного краю;

- розвивати в учнів уміння аналізувати художні твори.

Обладнання: Репродукції картин 1.1. Левітана, портрет художника,

поетичні твори про осінь.



Хід уроку:

І. Вступне слово вчителя.

Різноманітна природа нашого краю: високі гори, живописні краєвиди, дрімучі ліси і зелені гаї, могутні ріки і тихі струмки. Жодна людина, що любить природу, не може не звернути увагу на ті живописні барви.

Багато є співців краси природи рідного краю: про неї писали і пишуть вірші поети, вона знайшла відображення у музиці, в живопису. Особливо багато творів про красуню - осінь написано нашими письменниками. П. Словникова робота

(Учні читають поетичні твори про осінь І. Франка, В. Сосюри, Ліни Костенко.) Словникова робота

- А які художники - пейзажисти відтворили на полотнах картини осені?

(Учні називають художників І. Левітана, В. Шишкіна, Васнєцов).

- Сьогодні на уроці ми більше дізнаємось про життя і творчість Ісака Ілліча Левітана.

Розповідь учня про життя художника.

Народився 18 серпня І 860р. в Ровенській губернії. В кінці 60-х років переїздить з батьками до Москви. У 1873 році вступає на навчання до Училища живопису і скульптури. Його вчителем був прекрасний пейзажист Саврасов. Першими великими полотнами його були "Вечір", "Сонячний день. Весна". Любив Левітан як північну, так і південну природу, багато подорожував. На його полотнах відтворені всі пори року, але особливо часто ми зустрічаємо його роботи про осінь. Краса природи на полотнах Левітана передана просто, невимушено, барвисто.

- Вдивіться в ці картини, хіба ви не бачити навколо себе подібних пейзажів?

Ш. Обговорення змісту картини "Золота осінь".

- Яка пора року зображена на картині?

- Яка пора осені зображена на картині?

- Чи вдало названа картина?

- Яке забарвлення має вода в річці на передньому плані?

- Що можна сказати про течію річки?

- Які елементи пейзажу зображено на передньому плані?

- Що можна сказати про правий берег річки?

- Що видніється вдалині?

- Чи є на картині люди?

- А чи відчувається їх присутність! (Видно результати праці людини. Вони зібрали врожаї, посіяли озимину, зорали поле на пар для майбутнього врожаю).

- Чи видно на картині сонце?

- Що можна сказати про повітря?

- Яких відтінків барв більше на картині?

Тема уроку: Твір - роздум за картиною Ф. С. Панка "Пє журавка воду".
Мета уроку: Формувати в учнів відчуття краси рідного слова, любов до української культури, народної творчості, ніжне, чуйне ставлення

до матері.



Унаочнення: Портрет заслуженого художника України Ф, С. Панка,

картина "П'є журавка воду".



Хід уроку

І. Повідомлення теми і мети уроку, і коротка розповідь вчителя про художника Ф. С. Панка.

Народився художник 21 лютого 1924 року в с. Петриківці на Дніпропетровщині в родині селянина. Ще в дитинстві виявилося його мистецьке обдаровання. Захопленими очима художника спостерігав він рідну природу Придніпров'я. Звідси прийшла в його творчість зозуля, перепілонька, квіти соняшника, калина, дубове листя. Його твори виставлялися більш як у ста країнах світу, деякі з них постійно експонуються в Музеї декоративно - прикладного мистецтва в Києві, час від часу з'являються друком репродукції його творів. У творчості художника є тематичні розписи, в яких він розвиває традиції народної картини. Серед них декоративні панно "Степові птиці", "Господар сільського двору", серія робіт "Бережіть природу" та інші. Не менш цікавими є панно на сюжет народних пісень "Цвіте терен", "Кують зозулі сиві", "П'є журавка воду". Картина "П'є журавка воду" має свою історію написання.

П. Звучить українська народна пісня "П'є журавка воду".

Музика О. Зуєва Слова І. Зінченка
Де круті дороги Не здійма крилята

Вийшли за село, Журавель від ран.

Там у журавлихи Вже й не закурличе,

Синє джерело. Де трава - бур'ян.


П'є журавка воду – П'є журавка воду,

Джерело без дна, А кругом дими

П'є журавка воду, На світанку вмилась.

Воду п’є одна. Вмилася слізьми

Як весна настала -

Зацвіли льони,

Йшла весна степами А у журавлихи

Та й до білих хат, Виросли сини

А у журавлихи

Двоє журавлят..


П'є журавка воду П'є журавка воду,

Крилонька згортала: В косах сивина...

Журавель напитись П'є журавка воду

Та й не не приліта. Воду п'є одна.


Ш. Підготовлений учень розповідає історію створення картини. Після війни Федір Савич працював у колгоспі токовим. У неділю на колгоспному току працювали жінки. Ф. С. Панко взяв підводу і привіз їм з баштану кавунів, хоч міг би в той час добряче поплатитися за це, адже тоді судили навіть за взятий колос. Жінки щиро дякували йому за смачну їжу. Мішок кавунів залишився. До токового підійшла одна з жінок, удова, чоловік якої загинув на фронті і попросила дозволу взяти ці кавуни додому. А йти їй треба було 7 км. Стернею навпростець.

Наступного дня Федір Савич дізнався, що вона додибала - таки додому і нагодувала голодних діточок. І дуже раділа за малих синів.

Пройшли роки, діти цієї жінки виросли, здобули вищу освіту, оселилися у великих містах. І от старенька матуся тяжко занедужала й поїхала до синів, але жоден із них не погодився взяти її до себе. Жінка поїхала до будинку пристарілих та й померла там.

Ця історія до глибини душі схвилювала художника, і під її впливом він створив картину, яку назвав першим рядком відомої народної пісні,

VI. Бесіда за змістом картини "П'є журавка воду".

1.На які роки припадає початок історії?

2.Що вас найбільше вразило в цій розповіді?

3.Яка головна думка розповіді?

4.Чи є ця тема актуальною в наш час?

5.Що спонукало художника написати цю картину?

6.Що зображено на передньому плані картини? А на другому?

7.Які кольори переважають на панно?

8.Що символізує кущ калини, близько якого зображено журавку?

9.Чому саме журавка стала героїнею картини?

V. Самостійна робота учнів над написанням твору.

Позакласна робота

Чарівний світ Катерини Білокур


На сцені — слайд з портретом Катерини Білокур. Тихо лине українська мелодія. Голос ведучої.

Ведуча. Куди я не йду, що не роблю, а те. що я надумала малювати, слідом за мною. Та й спати я ляжу, воно мені вчувається, те нібито щось до мене промовляє, щоб я його не кидала, щоб я його не цуралася, щоб я його малювала, та чи на папір, чи на полотно виливала,

Ведучий. Ім'я Катерини Василівни Білокур, самобутньої художниці з народу, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, її неосяжні степові далі, колгоспні пани, щедрі дарунки родючої землі і розмаїті квіти - символ радості, щастя і духовного життя народу — назавжди вписалося в Історію українського мистецтва,

Життєвий і творчий шлях Катерини Василівни Білокур був нелегкий.

Народилася вона 7 грудня 1900 року в селі Богданівні колишнього Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Яготинський район Київської області, в бідній селянській родині, Безрадісно пройшли її дитячі та юнацькі роки. Прядка й веретено правили за «розвагу» майбутній художниці. Ще коли вона була малою, хтось подарував їй букваря, і невдовзі по ньому здібна дівчинка навчилася читати й писати. Коли час підійшов віддати її до школи, батьки між собою порадились і вирішили.

Ведуча. «Навіщо Катю посилати до школи, коли вона і сама може вчитися, а купімо їй ще один буквар, та й хай вона собі помаленьку продовжує навчання, та й прясти пора вже допомагати, та й чоботи будуть цілі» «На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася». — з сумом говорила Катерина Василівна, згадуючи своє нерадісне минуле.

Ведучий. У дитинстві Катерина не чула про малювання І поняття не мала про художників. А вже дівчиною, читаючи багато літератури, спілкуючись з місцевою інтелігенцією, і, зокрема, з учителем Іваном Григоровичем Калитою, який дозволив їй користуватися бібліотекою, дізнається, як вона говорить, про «чарівне слово — художник».

(Тихо звучить мелодія на вірші Т. Г. Шевченка).



Ведуча, «Та ніщо на мене не вдіяло такого враження, як «Кобзар» Як узяла я того «Кобзаря» я руки, як глянула на ті чарівні малюнки, як прочитала ті вірші дорогі і прозу (там же він і про художників пише, та так, як ото старі люди кажуть, наче мені хто дання дав. От як засіло мені в голову те велике слово художник

(Слайд картини «Квіти» 1942—1943).

Цю картину подарувала Катерина Василівна Київському музею Тараса Григоровича Шевченка.

Ведуча. Нишком від усіх Катерина почала свої перші студійні роботи вуглем на клаптиках домашнього полотна. Пробує вступити спочатку до художньо-керамічного технікуму у Миргороді, а згодом, у 1928 році до Київського театрального технікуму. Але їй відмовили через брак освіти.

І у 33-річному віці Катерина Василівна заявляє батькам, що з цього часу вона буде вчитися малювати не пише у святкові дні. а й щодня, кожної вільної від роботи години. За науку і вчителя їй стає природи. Вона студіює її, спостерігає

зміни, що відбуваються о різні пори року, досліджує будову кожної квіточки, кожної пелюсточки від бутона І до буйного квітіння, старанно аналізує різницю в кольорах кожної рослини, зміни в залежності від пори дня. сонячного освітлення.

Перші роботи Катерини Білокур 20-—30 років ще мають учнівський характер. Вони виконані на шматочках полотна вугіллям і рослинними фарбами власного виробництва із буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав, а також олійними фарбами на фанері.

(Слайди з портретами Олі Білокур (1338) і Тетяни Бахмач(1932)).

Ведучий. Друга половина 40-х років — то радісний і результативний період у творчості Катерини Василівни-Художниця знаходить свій жанр, поступово опановує техніку живопису й художню майстерність. Уже перші роботи цього періоду — «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935) свідчать про неабияке обдаровання художниці, про великі творчі можливості.

(Слайди картин «Берізка ввечері». «Квіти за тином». «Квіти в тумані»).

(Українська народна пісня «Чи я а пузі не калина була» у виконані Наталі Конончук (школа співу)).

Ведуча. Ця пісня у виконанні Оксани Петрусенко так схвилювала серце художниці, що в неї визріла потреба чимось віддячити за той проникливий спів, і вона намалювала калину й разом з листом відіслала до Києва. Діставши листа й малюнок від колгоспної художниці, співачка звернулася до Полтавського будинку народної творчості, щоб там поцікавилися долею, як на її думку, талановитої художниці.

В одній з автобіографій Катерина Василівна згадувала:

«В 1940 році Полтавський будинок народної творчості дізнався про мою роботу. Приїхали, взяли мої роботи, влаштували виставку моїх картин, а потім позвали і мене в Полтаву. О. як в Полтаві зустріли мою роботу і мене — дуже привітно. Посилаю їм усім велику подяку і тій мудрій голові, що видумала будинки народної творчості та й поставила їх на захисті, на службу культури і мистецтва, Ну, тоді, в Полтаві, преміювали мене поїздкою в Москву на екскурсію в деякі художні установи. Дали мені велику надію на будуще. О, з якою енергією працювала кінець 1940 року, початок 1 941 року, бо вже рідні мої не лаяли, бо в Полтаві сказали, що я художник. Чуєте? Вчені люди назвали мене художником!»

1940 року спочатку на обласній виставці в Полтаві, а потім на республіканській у Києві вперше експонуються її роботи. Дивовижні полотна на виставці викликали подив і величезне захоплення громадськості, а з боку фахівців високу оцінку й визнання. Того ж року здійснюється мрія Катерини Білокур «побачити справжні картини справжніх художників». Натхненна побаченим, вона почала працювати ще з більшим завзяттям. Постійно шукаючи, вона неухильно розвиває своєрідні прийоми в техніці живопису, малюнка, вдосконалює професійну майстерність. З величезним піднесенням змальовує художниця щедрі плоди колгоспних ланів, чарівні дива природи. І в кожній її композиції переважають квіти, якими так часто милується у полі, в гаю, в саду, на луках.

Але такого сусідства розмаїття квітів, яке ми бачимо на картинах, в природі немає, У вінки та букети їх об'єднала багата фантазія художниці.

(Слайди картин «Квіти й берізоньки ввечері», «Польові квіти», «Квіти в тумані». «Півонії», «Привіт урожаю»).



  • Видатна її картина і найкраща в її доробку — «Цар-колос»

  • (Слайд картини і фонограма, на їх фоні розповідь про картину).

Не полишала художницю й тема хліборобства. Два роки наполегливої праці принесли справжній величний твір - - «Колгоспне поле» (1948-

1949 рр.) прекрасний за ідейним задумом і художньою мовою.

(Слайд картини «Колгоспне поле» і розповідь про неї на фоні тихої музики).

Ведучий. П'ятдесяті роки для Катерини Білокур були найбільш плідними. На той час у її творчості вже остаточно утвердився декоративний підхід до трактування дійсності. Ця особливість виразно втілена а її натюрмортах.

(Слайди картин «Квіти й виноград», «Богданівські яблука», • «Квіти, яблука, помідори», «Снідання». «Кавун, морква, квіти»).

Слайд і розповідь про картину «В Шрамківському районі на Черкаській землі».

— У невеличкій галереї портретів Катерини Білокур слід відзначити найціннішу рису — це вміле поєднання духовної і фізичної краси при Індивідуальній характеристиці зображуваних осіб.

(Слайди картин-портретів «Надя Білокур». «Портрет племінниць художниці», «Автопортрети»).

— 1955 року Спілка художників України направляє групу видатних майстрів народного мистецтва, в тому числі і Катерину Білокур, до Будинку творчості на хутір Шевченкове. Двомісячне перебування в середовищі художників сприяло розширенню діапазону Білокур. Вона розпочала ретельно вивчати графіку І працювати а ній, Твори, виконані аквареллю і олівцем, — «Вересень в селі Богданівні». «Осінь в селі Богданівні». «На загребеллі», За селом», «Гой», «Напровесні». «Осінь» (слайди) — розкривають багатогранність таланту народної майстрині.

У передостанні роки життя Катерина Василівна створює ряд значних живописних полотен.

(Слайди «Жоржини», «Півонії», «Богданівські яблука». «Натюрморт з глечиком і колосками». «Букет з квітів», натюрморт «Хліб»).

А тяжка невиліковна хвороба все більше й більше давала про себе знати, забирала останні сили й енергію художниці. Певно, відчуття наближення неминучого кінця навіяло мінорний лад у картині «Осінь».

Слайд картини «Осінь» (1960), фонограма. Розповідь про картину



Ведучий. Так, це була остання осінь в житті славетної художниці, це був останній її твір і останній подих в її самовідданій творчій діяльності.

9 череня 1961 року талановитої художниці не стало. Вона померла на 61 -му році життя а розквіті творчих сил, нескінченних планів і задумів.



Катерині Василівні надане високе звання народного художника України, нагороджено орденом «Знак пошани» та Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. В селі Богданівні Яготинський району на майдані проти школи стоїть висічений з граніту пам'ятник. Біля його підніжжя завжди свіжі квіти. Квіти Катерина Білокур любила над усе. їм і проспівала гімн. До цього ще ніхто з художників з таким зачаруванням, так оригінальне й натхненно, так поетично й багатогранне і водночас так просто не зображував квіти. Втаємничити це пристрасне захоплення квітами допомагає нам лист самої художниці;

«Мови незадовільне ні моєю працею, що я малюю лише квіти? Так як же їх не малювати, як вони такі ж красиві! Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як що закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин, та одна від другої чудовіші, та одна від другої красивіші, та все ж і світи. Оце вам таке. А як прийде весна, та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой боже мій! Як глянеш кругом, те гарне, а те ще краще, а те ще чудовіше, та начебто аж посхиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду, та й знов малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькій і далекі друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві».
1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка