Кавун Валентина Михайлівна



Сторінка1/10
Дата конвертації20.02.2016
Розмір2.06 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10






Кавун Валентина Михайлівна, методист райметодкабінету,
учитель вищої категорії, вчитель-методист Мар’янівського НВК


Коваленко Віра Петрівна, керівник районного методичного об’єднання учителів-україністів,учитель вищої категорії, вчитель-методист Топилянського НВК



Косянчук Галина Євгенівна, учитель вищої категорії,

вчитель-методист навчально-виховного комплексу «Загально-

освітня школа І-ІІІ ступенів № 2 – ліцей» м.Шполи




Книгиницька Марія Петрівна, учитель вищої категорії, старший

учитель загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 м.Шполи







Головко Ольга Степанівна, учитель І категорії

Васильківського НВК






Бондар Антоніна Михайлівна, учитель І категорії

Лебединського НВК № 2






Чекмак Інна Іванівна, учитель вищої категорії навчально-

виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2

– ліцей» м.Шполи




Задорожня Наталія Петрівна, учитель вищої категорії, вчитель-

методист Лебединського НВК № 1


Відповідальні за випуск: В.М.Кавун, Н.П.Задорожня

Анотація
У посібнику вміщено плани-конспекти різних типів уроків позакласного читання, літератури рідного краю, зв’язного мовлення для 8 і 9 класу за програмою для 12-річної школи (із розділу «Додаткова література для читання»), а також тестові завдання для контролю знань учнів та послідовності і наступності навчання.

Згідно програмових вимог розподіл годин на такі уроки у 8 класі: 4 години на позакласне читання, 8 годин (із резервного часу) на уроки розвитку зв’язного мовлення та 2 години на уроки літератури рідного краю. У 9 класі такий же розподіл годин.

Відповідно вікових особливостей учнів підібрані тексти для уроків позакласного читання і літератури рідного краю.

Розвиток мовлення учнів на уроці літератури має специфіку: діти вчаться не тільки володіти літературною нормою, а й творити словесні образи – тропи і стилістичні фігури, писати в різних літературних жанрах. Тому вчителі динамічної творчої групи й розробили так звані дуетні уроки: 1-ий – усний (підготовка до написання творчої роботи), 2-ий – письмовий .

Із запровадженням тестового оцінювання на вступних іспитах до вищих навчальних закладів дуже актуальними є розробки тестових завдань навіть до таких уроків, як позакласне читання і література рідного краю. З огляду на це до кожного із таких уроків у посібнику вміщено тестові завдання, які учитель, за бажанням, може використовувати на різних етапах заняття.



Зміст

8 клас

Позакласне читання

Н.П.Задорожня. Позакласне читання №1. Наталена Королева. «Легенди старокиївські». Порівняльний аналіз легенди «Перунове прокляття» із літописними оповідями «Повісті минулих літ» ………………………………..8
І.І.Чекмак. Позакласне читання № 2. Місточок пам’яті мого дитинства (за повістю А. Дімарова «На коні й під конем»)…………………………………..20
Н.П.Задорожня. Позакласне читання № 3. Остап Вишня. «Мисливські усмішки»: «Екіпіровка мисливця», «Ружжо», «Відкриття охоти». Щирий, доброзичливий і наївний сміх усмішок………………………………………...24
В.М.Кавун. Позакласне читання № 4.Складними і драматичними дорогами національної історії (аналіз книги художніх оповідей М.Слабошпицького «З голосу нашої Кліо»)……………………………………………………………...29
Література рідного краю

О.С.Головко. Література рідного краю № 1-2. ”Все має свій досвіток і вечір, за яким приходить ніч. Людина, пташка, звірина, дерево...” Урок літератури рідного краю за романом Катерини Мотрич „Досвіток”……………………..36
М.П.Книгиницька. Література рідного краю № 3. Гуморина Черкащини.45
Розвиток зв’язного мовлення

Г.Є.Косянчук. Розвиток зв’язного мовлення № 1-2. Письмова робота. «Роль української пісні в житті народу»………………………………………………60
О.С.Головко. Розвиток зв’язного мовлення. № 3-4. Підсумковий урок за творчістю Т. Г. Шевченка. Підготовка до творчої роботи……………………66
М.П.Книгиницька. Розвитку зв’язного мовлення. № 5-6. Письмовий твір – роздум за поемою Л. Українки «Давня казка»………………………………..73
А.М.Бондар. Розвиток зв’язного мовлення № 7. Підготовка до твору на морально – етичну тему за матеріалами творів В.Сосюри, Б.Олійника, В.Підпалого, І.Малковича………………………………………………………84
А.М.Бондар. Розвиток зв’язного мовлення № 8.Усний твір – роздум на морально – етичну тему…………………………………………………………86

9 клас

Позакласне читання

В.М.Кавун. Позакласне читання № 1. Зірка на чужому небі (аналіз роману-есе М.Слабошпицького «Марія Башкирцева»)………………………………..88
О.С.Головко. Позакласне читання № 2. Позакласне читання. Філософський погляд на життя в оповіданні Івана Сенченка „Діоген”………………………96
І.І.Чекмак. Позакласне читання № 3. Зворушлива любов до пригноблених, віра в силу народу в оповіданні Марка Вовчка «Отець Андрій»……….......111
А.М.Бондар. Позакласне читання № 4. П.О Куліша «Гордовита пара». Звичаї і традиції українського народу в оповіданні……………………….116
Література рідного краю

О.С.Головко. Література рідного краю № 1-2. Сповідальна повість Катерини Мотрич „Перед Храмом любові і болю”. Проблематика твору. Образ матері…………………………………………………………………………....119
В.П.Коваленко. Література рідного краю № 3. Валентина Коваленко. Повість «Вовчик». Проблема сирітства в українській державі…………......130
Зв’язне мовлення

В.М.Кавун. Розвиток зв'язного мовлення № 1-2. «Весілля» - велична народна драма. Обряд весілля на Шполянщині……………………………...………...135
І.І.Чекмак. Розвиток зв’язного мовлення № 3-4. Підготовка до написання письмового твору «Образ Наталки – яскравий тип національного характеру» за драмою І.П. Котляревського «Наталка Полтавка»………………………..149
В.П.Коваленко. Розвиток зв’язного мовлення № 5-6. Письмовий твір на самостійно обрану тему за творчістю…………………………..…………......153

Г.Є.Косянчук. Розвиток зв’язного мовлення №7-8. Письмова робота

за творчістю Пантелеймона Куліша…………………………………………..158


Покласне читання. 8 клас

Н.П.Задорожня

Тема. Позакласне читання №1. Наталена Королева. «Легенди старокиївські». Порівняльний аналіз легенди «Перунове прокляття» із літописними оповідями «Повісті минулих літ» .
Мета. Ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Наталени Королевої; проаналізувати цикл творів «Легенди старокиївські»; зробити порівняльний аналіз зазначених творів; розвивати вміння аналізувати та систематизувати матеріал; виховувати в учнів патріотичні почуття на основі емоційного сприймання старовинних легенд про рідну землю
Теорія літератури. З’ясувати літературознавче поняття літературна легенда
Література кожного народу - це найкраще дзеркало його життя
Іван Франко

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація суб’єктивного досвіду. (Незакінчене речення»: «Для мене історія – це…»)

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

  1. Запитання до учнів.

  • Коли ви вперше бачите людину, з якою хотіли б познайомитися, на що звертаєте увагу насамперед?

  • А про що б ви в неї запитали б?(Учні відповідають)

  • Учитель демонструє портрет письменниці . Познайомимося з Наталеною Королевою.

( Ззаздалегідь підготовлена учениця відповідає на запитання учнів).

  1. Приблизні запитання:

  • Де Ви народилися?

  • Де пройшло Ваше дитинство?

  • Чому Ви не погодилися з думкою Вашої мачухи: вигідне одруження і спокійне існування?

  • За який вчинок Ви отримали солдатський хрест «За храбрость»?

  • Хто спонукав Вас писати твори українською мовою?

  • Який період Вашого життя був найбільш плідним?

  • Як Ви ставитесь до того, що за життя Вам не судилося встановити контакти з київськими видавництвами та Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР?

  1. Озвучення вражень від почутого:

  • Що Вас найбільше зацікавило, схвилювало, вразило в біографії Н.Королевої? Чому?

  1. Розповідь учителя про цикл творів Наталени Королевої «Легенди старокиївські».

Цикл «Легенди старокиївські» - це 25 легенд-оповідань, написання яких було завершено на початку 40-х років минулого століття. А вже перша частина циклу з життя стародавнього Києва і Київської Русі була надрукована ще на початку 30-х років ХХ ст. у празькому українському журналі «Пробоєм». 1942 року вони вийшли окремою книжкою у двох частинах з присвятою у першій частині:

«Мойому дружині В.Короліву-Старому, що вивів мене з інших далеких шляхів на шлях українського письменства, присвячую ці легенди. Авторка»

Кожен твір циклу містить цілий комплекс ідей, думок, фактів,спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем.

Ми з вами повинні мати на увазі, що авторка не скрізь у своїх легендах дотримується відомих історичних фактів. Це зумовлюється не лише малодоступністю для неї достовірних першоджерел, а й особливостями жанру легенд. Тож нам, допитливим читачам, буде цікаво з’ясувати такі розбіжності і порівняти достовірні факти з авторською фантазією.



  1. Робота над текстом легенди «Перунове прокляття».

  • Виразне читання легенди заздалегідь підготовленим учнем.

  • Визначення схеми, за якою розгортається сюжет легенди.

  • Поверження Перуна.

  • Всеволод Ярославович приходить до «ясновидки Богдарки» - «щоб був я батькові за братів миліший. Мені щоб спадщину отчу дістати і над братами сісти».

  • Князь Ярослав Мудрий працює над «Руською правдою».

  • Князь Ярослав креслить плани храму Святої Софії.

  • Дискусія істориків і літературознавців, які досліджували зміст легенди і віднаходили достовірні історичні факти та розбіжності.

Історики. Легенда «Перунове прокляття» тематично належить до легенд княжої Русі. Наталена Королева використала у цьому творі історичні факти із «Повісті минулих літ». Під датою 988 року читаємо такий запис: « Коли ж він (Володимир) прийшов у Київ, то звелів повалити ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж наказав прив’язати коневі до хвоста і волочити його з гори крутим Боричевим узвозом до річки Почайни. І поставив дванадцять дружинників, щоб вони били Перуна палицями. Робилося це не тому, що дерево що-небудь почуває, а для наруги над бісом, який облещував людей у подобі цій, щоб він тепер дістав покару від людей.

Великий ти, Господи, і чудні діла твої!

Вчора ще був шанований людьми, а сьогодні зганьблений!

Коли тягли Перуна до Почайни, оплакували його невірні люди, всі ті, хто не був ще охрещений. І, притягнувши до берега, кинули його в Дніпро.

Володимир же послав людей і сказав їм:

  • Якщо пристане десь до берега, то відпихайте його. А коли промине пороги, тоді тільки облиште його.

Вони ж виконали все, що було їм звелено. І коли пустили Перуна і проминув він пороги, викинуло його вітром на рінь, і від того прозвалось те місце Перунова рінь, і назва ця й досі живе в народі.

Літературознавці. У легенді ці факти відтворені майже повністю. У цій частині твору письменниця використала такі малозрозумілі слова – гзмиз (різьблений стовп), Понт Евксін (Чорне море), Мокош (у давньоруській язичницькій міфології – жіноче божество родючості й домашнього господарства), притик (стовп, до якого прив’язували корабель), що відображає авторську манеру літературного письма.

Історики. А от наступні факти про те, що Всеволод Ярославович приходить до «ясновидки Богдарки» - «щоб був я батькові за братів миліший. Мені щоб спадщину отчу дістати і над братами сісти», є певною мірою вигадкою. Вони ще й порушують хронологічну послідовність . Адже далі у творі йдеться про князя Ярослава Мудрого. Виходить, що ще ненароджений син, дбає про своє майбутнє. Зазначимо, що у «Повісті минулих літ» сказано, що «Всеволод Ярославович сів у Києві на столі батька свого» 1078 року.

Літературознавці. Але ж це пояснюється жанром твору. Нагадаємо, що легенда – це епічний твір, у якому про певні події, явища, особи розповідається у фантастичному, казковому плані. Саме такою є розповідь про візит Всеволода Ярославовича до баби Богдарки.

Історики. Ми згодні з Вами. Адже пророчі слова, вкладені у вуста баби Богдарки( « - Цим сонного батька свого, господина Ярослава – князя покропиш. Стріли ж, - ох! Княжичу! – стріли з «холму Перунового» розмечеш в різні боки… Київський стіл твоїм буде, Ярославовичу. Але, знай,княжиче ясний: ворожнечу братню у землі цій ти сієш!.. а вона – прокляттям Перуновим так уже тут довіку і загніздиться…») , мають історичне підґрунтя.

Звертаємося знову до літописа:



  • «Літо 1030. Народився четвертий син Ярослава, і нарекли його іменем Всеволод»,

  • «Літо 1054… всеволод був тоді при батькові, бо любив його батько більше за всіх синів і завжди тримав при собі»,

  • « Літо 1073. І звів диявол чвари поміж братами Ярославовичами»,

  • «Всеволод сів у Києві, на столі батька свого, взявши владу над усією Руською землею».

Літературознавці. Хочемо звернути увагу на малозрозумілі слова у цій частині легенди. П’ястуки( кулаки ), берло( палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою; символ влади), барма( ),тектина (рідина).

Історики. Скажемо, що наступні історичні факти, використані письменницею, подані у хронологічній послідовності і мали місце у «Повісті минулих літ».

  • «В літо 1037. Заклав Ярослав місто велике, біля того міста Золоті ворота. Заклав і церкву Святої Софії».

  • «Літо 1054. Помер великий князь руський Ярослав».

  • Підсумок роботи над змістом легенди. Слово учителя. Підтекст легенди.

(Охрещенню киян передувало яскраво змальоване нашим літописцем знищен­ня загальнодержавного пантеону язичницьких божеств. Глумлива розправа над Перуном була вчинена для «знеславлення біса». Однак в системі морально-етичних цінностей язичницького суспільства ця акція насправді була обрядовим дійством, яке символізувало урочисте «вигнання» чи «поховання» кумира найповажнішого язичницького божества. Його не випадково перенесли до води, адже вона у стародавніх слов'ян віддавна пов'язувалася зі смертю, «по­тойбічним», «тим» світом. Окрім того, вода відіграє тут очисну магічну роль. Побиття Перуна палицями теж було символічним: ідола необхідно було фізич­но знищити. Перуна проводжали аж до дніпровських порогів, за якими відкривав­ся чужий простір — світ кочового «Поля». Тобто кияни відпровадили його до край­ньої межі своєї землі. Це означало, що за межі їхньої держави випроваджувалося язичництво. Як бачимо, народжуване християнське царство ніби «розгортається» із новоосвяченого центру, утворюючи довкола нього такий же освячений простір.

Християнізація Русі означала входження її до світової християнської спільно­ти, віднайдення нею свого, чітко визначеного, місця серед християнських держав. З прийняттям християнства Київська Русь ніби очистилась від сквер­ни, знайшла духовне прозріння (просвітлення) й відтак із недержави, якою вона була в очах християнських правителів, стала державою.

У центрі нового міста, на полі, де Ярослав розбив печенігів, було збудовано Софійський собор. Він повторював назву знаменитого храму святої Софії в Царгороді. Уславлюючи діяння Ярослава, перший руський за походженням митропо­лит Іларіон порівнює князя з біблійним царем Соломоном: «Не говорячи, а діючи, він докінчив те, що не було докінчене, як Соломон діла Давидові. Він збудував ве­ликий дім Божий Святої Премудрості Його — на святість і освячення... города, прикрасивши його всякою красою: золотом, і сріблом, та дорогим камінням, і священним начинням, — таку подиву гідну й славну церкву серед усіх навко­лишніх країн, що іншої такої не найти в цій північній половині землі від сходу й до заходу».

Цим будівництвом київський князь прагнув утвердити велич своєї держави і її столиці, рівноправної, радше рівночесної, Царгороду. Ці прагнення володаря київського трону не залишилися поза увагою сучасників, яких це найбільше місто тогочасної Русі вражало могутністю оборонних укріплень, пишністю монумен­тальних споруд, сяйвом золотих церковних бань, зокрема храму св. Софії. Старокиївські книжники називали Київ оздобою або принадою світу — Другим Єруса­лимом, а західні хроністи — суперником константинопольського скіпетра.

Між старшими братами Ярославичами не було повної злагоди й раніше. Ката­строфа 1068 р. поклала початок такому розбрату, виявивши неприязнь молодших Ярославичів до старшого брата. Після трагічної й загадкової загибелі Ізяслава в міжусобицях 1078 р. київський стіл посів, цілком у відповідності до Ярославового заповіту, третій за старшинством княжич — Всеволод. Йому доводилося доклада­ти чималих зусиль, аби стримати владні амбіції та претензії молодших родичів. Його смерть і поклала кінець, сказати б, чинності заповіту Ярослава.)

Висновок. Очевидно, усі ці розрізнені факти мають на меті показати читачеві:


  • християнізація Русі означала входження її до світової християнської спільно­ти, віднайдення нею свого, чітко визначеного, місця серед християнських держав.

  • будівництвом Софії Київської київський князь Ярослав прагнув утвердити велич своєї держави і її столиці, рівноправної, радше рівночесної, Царгороду.

  • князь Всеволод – продовжувач Ярославового заповіту.

Усі вони достойні уваги широкого кола читачів. Водночас стилістика легенди відображає й авторську манеру літературного письма: інтелектуалізм (треба глибоко розуміти певні історичні факти, співставляти їх і з’єднувати в єдине ціле); історичне підгрунтя розповіді одухотворене піднесено-романтичними інтонаціями.

IV. Підсумок уроку. Тестування (додаток № 2).

V. Домашнє завдання. (Згідно календарного плану).
Додаток № 1

Матеріал до біографії Наталени Королевої

Література кожного народу - це найкраще дзеркало його життя Іван Франко

Останнім часом зріс інтерес до історичного минулого, в літературу повертаються імена письменників, які з різних причин жили й працювали поза межами України. Наталена Королева не належить до української еміграції. Не українка за походженням і освітою, вона прийшла в українську літературу. Сталося так, що доля зв'язала її з українським письменником Василем Королівом-Старим, який схилив талановиту письменницю до української літератури. І вона все життя була вдячна чоловікові за те, що вивів її «з інших далеких шляхів на шлях українського письменства».

Випущені в 30-х роках у Львові її книжки стали справжньою бібліографічною рідкістю, їх лічені примірники в наукових бібліотеках закриті для широкого читача. В останній рік життя письменниці у Пряшеві побачили світ дві її повісті. Проте вони майже не дійшли до України. Видання не було навіть прорецензоване, і самобутня творчість Н. Королеви після її смерті понад двадцять років залишалася забутою.
Життя письменниці комусь може нагадати фантастично-пригодницьку казку, але насправді воно було тяжким і тривожним.

Народилася Наталена у Північній Іспанії. Її мати померла при пологах. Батько займався археологією і жив переважно у Франції. Відразу після народження Наталену взяла до себе бабуся, родовий маєток якої знаходився у с. Великі Борки на Волині. Після смерті бабусі дівчинку віддали у монастир, де вона пробула майже дванадцять років. Тим часом батько одружився вдруге та оселився в Києві. Мачуха забажала, щоб її падчерка продовжувала навчання тут. І восени 1904 року сімнадцятирічна Наталена приїздить до Києва і вступає до київського Інституту шляхетних дівчат, який закінчила через два роки.

Мачуха готували для Наталени вторований шлях для дівчат її стану - вигідне одруження і спокійне існування. Але дівчина й чути не хотіла про це, і поїхала здобувати вищу освіту. Спочатку вчилася в Петербурзі, закінчила тут археологічний інститут, одержала ступінь доктора археології за праці з литовської старовини. Потім зайнялася єгиптологією і водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої одержала диплом «вільного художника». Мала свої художні виставки в Петербурзі й Варшаві.

Контакти з батьком і мачухою не налагоджувались, Тоді Наталена йде на нечуваний у шляхетському роду вчинок - вступає до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом укладає контракт з паризьким «Theatre Gymnase», що гастролював тоді в столиці. Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар'єра Наталени не вдалася через слабке здоров'я.


Перша світова війна застає Н. Королеву в Києві. Не маючи змоги виїхати, вона стає сестрою милосердя в російській армії. Майже три роки пробувши на війні, вона одержала солдатський хрест «За храбрость».

Після смерті батька й мачухи Наталена дісталась до Праги, де почала працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона зустрілася з Василем Королівом-Старим, якого знала ще з Києва як письменника, культурно-громадського діяча і видавця. Вони одружилися, придбали скромний будиночок на околиці містечка Мельнік біля Праги. Тут вони і жили. Та після чергового допиту в гестапо у 1941 році помер її чоловік. Наталена ж все подальше життя присвятила літературній праці.

Приїхавши з Києва до Праги, вона на замовлення міністерства освіти уклала невеличкий шкільний чесько-український словник, пізніше - великий французько-український словник, який залишився недрукованим. Писати художні твори українською мовою письменниця почала з 1919 року за порадою В. Короліва-Старого. Перше оповідання українською мовою «Гріх (З пам'ятної книжки)» було надруковано у віденському українському тижневику «Воля» у січня 1921 року. З того часу понад двадцять років усі західноукраїнські, буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в Чехословаччині, друкували її твори. Вона не відмовляла жодній редакції, тому її ім'я зустрічаємо в досить строкатому списку української періодики. У середині 30-х - на початку 40-х років виходять книжки Н. Королевої, що принесли їй широке визнання и популярність: збірка легенд «Во дні они», повісті «1313», «Без коріння», «Предок», «Сон тіні», «Легенди старокиївські», збірка оповідань «Інакший світ».

Як вчений-археолог, ерудит, людина новітньої європейської культури, пишучи твори на світові теми, Н. Королева зовсім не переслідувала пізнавальні і популяризаторські цілі. В центрі її уваги - людина, її духовний світ. Героїв її об'єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів загального добра, братерства і любові. За зовнішньою оболонкою світових тем творів Н. Королевої бачимо те, основне, що є наслідком болісних шукань письменниці, виявом її високого благородства, чистоти і шляхетності.



Останні роки життя письменниця жила самотньо, всіма забута, заробляла на прожиття приватними уроками французької та іспанської мов. Її намагання встановити контакти з київськими видавництвами та Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР успіху не мали. Їй судилося ще побачити віддруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313». Та 1 липня 1966 року письменниця померла.
Додаток № 2

Тестування

Завдання 1—6 мають по чотири варіанти відповідей, з яких лише ОДНА правильна. Виберіть правильну відповідь і запишіть її у листок відповідей

  1. Наталена Королева народилася в

  1. Франції

  2. Іспанії

  3. Англії

  4. Португалії

  1. Вивів Наталену Королеву «з інших далеких шляхів на шлях українського письменства»

  1. В. Короліва-Старого

  2. І.Нечуй-Левицький

  3. Г.Квітка-Основ’яненко

  4. Б.Антоненко-Давидович

  1. Вкажіть, Перун є богом

  1. Сонця

  2. Води

  3. Моря

  4. Вогню

  1. Що зробили кияни із тілом Перуна

  1. Спалили у вогні

  2. Розбили на шматки

  3. Вкинули у воду

  4. Порубали на друзки

  1. Вкажіть, над проектом якого храму працював князь Ярослав Мудрий наприкінці легенди

  1. Андрія Первозваного

  2. Софії Київської

  3. Десятинної церкви

  4. Печерської Лаври

  1. Цикл «Легенд старокиївських» складається із

  1. 21 легенди

  2. 22 легенд

  3. 24 легенд

  4. 25 легенд

Завдання 7-8 мають по шість варіантів відповідей, з яких КІЛЬКА пра­вильних. Виберіть правильні відповіді й запишіть їх у листку відповідей.

  1. Вкажіть імена київських князів, які згадуються у творі

  1. Володимир Великий

  2. Ярослав Мудрий

  3. Ігор Святославович

  4. Всеволод Сятовлавович

  5. Ізяслав Святославович

  6. Володимир мономах

  1. Вкажітьназви подій, на які опиралася письменниця, пишучи легенду «Перунове прокляття»

  1. Прийняття християнства

  2. Поверження Перуна

  3. Похід Ярослава на печенігів

  4. Робота Ярослава Мудрого над «Руською правдою»

  5. Смерть князя Ярослава

  6. Чвари після смерті Ярослава

  1. Встановіть послідовність схеми, за якою розгортається сюжет легенди.

  1. Поверження Перуна.

  2. Князь Ярослав Мудрий працює над «Руською правдою».

  3. Князь Ярослав креслить плани храму Святої Софії

  4. Всеволод Ярославович приходить до «ясновидки Богдарки» - «щоб був я батькові за братів миліший. Мені щоб спадщину отчу дістати і над братами сісти».

  1. Запишіть назву однієї з історичних повістей, що належать перу Н.Королевої






































Додаток № 3



Наталена Королева

Перунове прокляття


  • У воду наузника!

  • Геть з чарівником!

  • Най за богом своїм іде!

І тіло Перунового жерця стрімголів полетіло з кручі, ши­роко розкидаючи руки, немов уостаннє власною кров'ю, не люстральною водою, кроплячи своїх вірників.

Рев ошалілого від насолоди знищення натовпу злився з тріскотінням вогню. Полум'я обхопило Перунів храм. Во­гненний язик висунувся з-під стріхи. Лизнув різьблений, дубовий гзмиз, немов пробуючи свою здобич. І уже не­стримно, квапливо ковтав, швидко та часто облизуючись. Як голодний пес смачну поживу.

Раптом з оглушуючим гуркотінням завалився дах Пе­рунового храму, обсипаючи люд дощем іскр. Натовп витве­резився. І несподівано стало жаль старої святині.

Кожний звик до неї з дитячих літ. І порожнеча на «Перу­новому холмі» відбилась в серці болісною раною.

Після опоєння знищенням прийшло пробудження. Натовп, мінливий, як море, переходив від бурхливої хурто­вини до меланхолійної тиші. Було ніяково. Як після трусливого вчинку. Стали розходитися більшими й меншими гуртками... як колись, зі свят у Перуновому гаю...

Бойовний настрій, як вогонь, зруйнувавши, що було можна, впав, вибризкуючи іскрами питання: «А чи ж не помститься Перун?»

Плохіші мовчали, спустивши голову. Завзятіші, щоб під­бадьорити самих себе, кидали камінням у ріку: влучали у де­рев'яне тіло Перунове, що коливалось на поверхні води, пе­ревертаючись на хвилях, як людина, що умощується до сну і шукає зручнішого положення.

Зненацька над дніпровими хвилями блиснула, зломана в лікті, срібна рука поверженого бога. Немов піднеслась до неба,— скалічена — з загрозою й прокльоном.



  • Видибай, боже! — розпачливо метнувся з натовпу несамовитий зойк. Немов

простягаючись з поміччю до ги­нучого бога... Люд на мить нашорошився. Як отара перед небезпекою. І раптом кинувся врозтіч з криком.

  • Видибає!

Виконаний чин не викликав ясно оформленого виснов­ку. Лише рефлекс Спустошена й опустіла круча «Перунового холму» по­малу западала у мерле мовчання й пітьму.

З-за хмар обережно виглянув край місяця. Співчутливо торкнувся прохолодою свого срібла чорних ран лісової свя­тині. Перечекав хвилину за легенькою хмаркою. І, заспоко­єний безлюддям і тишею, виплив цілковито — повновидий і блідий. Та й завмер нерухомо, болісно здивований довер­шеним ділом знищення. Рясним віттям крислатого дуба промінь продерся аж до лапатої рослини, що непорушна лишилась у прим'ятій траві. Саме в цей мент на листя впала метко кинутим камінчиком невеличка жабка-рахкавка. Ди­хала часто й швидко. Немов по довгому плачу або з втоми далекого шляху. Глипнула жовтавими повіками. Та й залізла в траву. Лапате листя заколивалось, розхилилось. У місяшному сяйві блиснула бліда — як у мерлого — срібна рука. Стиснуті пальці тримали золоті громові стріли. Здавалось: загрожує стиснутим п’ястуком. Мало не торкаючись поло­мленого галуззя, низько'залопотіли ледве чутно крила нічвидів-кажанів. За ними — немов навздогін — майнув м'я­ким летом пущик. Кинув протягло-смутний, як ридання, свій крик. І зник у пітьмі. З обпалених, поломлених дерев сльо­зами падало зв'ялене листя. Місяць скрився за хмару. І зга­сла срібна рука, немов всмоктана потолоченою землею.


Давно уже аж у глибини Понту Евксінського віднесло срібнорукого Перуна. Перестав він бути пострахом й малим дітям. Навіть бабам-ворожбиткам, які перейняли спадщину від колишніх жрекинь Мокоші, — що у таємних вирах чорториїв сидять,— зарікання та наговори, став Перун лише «наговорним словом».

Але прокляття Перунове пережило давніх богів. Впаде-бо пошесть на Київську землю, поверне в жалобі з побойовиїда княжа дружина, суш чи помір люд київський морить — хи­тають головою християне:



  • Перунове це прокляття!

А дехто крадькома й під кручу «Перунового холму» пора­ди шукати іде, до землянки, що під корінням старезних осо корів ховається – тих, що то ще «варязьким кораблям за притик служили».

Не звір лісовий у печері тій ховається. Не чернець святий у печері спасається, «ясновидка Богдарка» у тім лігві живе. Хто каже сорок і вісім літ. Інші — ніби споконвіку живе там. І до скінчення віків там перебуватиме. Несмертельна-бо ба­ба Богдарка. Знає все: і що було, й що буде. Тож на пораду ясновидки стар і млад іде, убогий і багатий свою журу несе...

Але, дарма що люди сотками Богдарчин вік рахують. Око у баби зорке та гостре, мов у рисі. Тому не вкриється від во­рожбитки, хто це пізньою порою, не в мнозіх, а сам-одним до печери під кручею зайшов. Золот перстень на правиці іскрою-самоцвітом ясніє, коли блискуче Володимирове срі­бло перед бабою мече.


  • Не зі світу звести, ніже смерть заподіяти прагну! Тіль­ки зроби, щоб я

був батькові за братів

миліший. Мені щоб спадщину отчу дістати і над братами сісти!

Хитає головою стара Богдарка. Та на свого гостя так ди­виться, що аж відсахнувся він й за меч хапається. А баба спокійно рукою меч відхиляє.


  • Сховай, господине, свій ясний кінчак! Не честь-бо ме­чу жіночою кров'ю

умиватися! Ворогів

же тобі, княже Ярославичу,— ох! — не забракне!.. На них меч свій сховай!



  • Хто прозрадив? — стискує п'ястуки княжич.

А баба своєї:

  • Тяжке ти лихо задумав, ясний Ярославичу! Прокляття Перунового

просиш! Ворожнечі братної, княже! Але дам, дам, що бажаєш, бо то доля твоя!..

І здається синові Ярославову — не у вічі живі він дивить­ся, а над безоднею чорною нахилився.

Богдарка ж коло вогниська вже заходилась. Вогонь з іскри малої пробудила, котлик наставила, зілля-ненависник з тисовим деревом варить. Шепоче слова наговори!. З кутка, мов помічницю — подругу рись ветху – як і сама баба,— покликала. Добре обряд таємний вчена звірюка знає! Коло ватри примостилась. Прискає, дме на вогонь, бабі помагає. Мов той учень ковалів, що міхами вогонь роздимає.

Кипить у котлі. Над котлом пара здіймається. Княжичеві здається: постаті братів в ній... і стіл Київський? І битви мнозі... берло княже та барми — ознаки володарські!— та­ки у нього, у Всеволода Ярославича?..

А баба ллє чорну тектину до котла. По краплинах відрахо­вує. Не то жалі-спогади виливає. Не то закляття чинить...

Сім разів по три поклони вдаривши, зі схованки таємної срібну руку несе... Золоті грімові стріли зі стиснутих пальців виймає,— княжичеві Всеволодові подає.

А до плящини глиняної гарячого зілля звареного наливає.


  • Цим сонного батька свого, господина Ярослава -князя покропиш. Стріли

ж,— ох! княжичу! - стріли з «холму Перунова» розмечеш в різні боки... Київський стіл твоїм буде, Ярославичу. Але, знай, княжиче ясний: ворожнечу братню у землі цій ти сієш!.. А вона — прокляттям Перуно­вим так уже тут довіку і загніздиться...

Таж не слухає княжич.

Таке вже серце людське, що водночас і вірити, і не віри­ти вміє. Вірить Всеволод Ярославич, що на стіл Київський сяде, бо бажає цього. А прокляття Перунове?.. Маріння це нерозумної баби Богдарки!..

Сипле золото князь. І вже немає його. А баба золото кня­же — мов сміття — ціпком своїм відсуває... І довго самітня та нерухома стоїть, прислухається, як в долині завмирає ту­потіння княжого коня...

Вгасла ватра в печері. Пітьма і в Богдаркиному серці. Хоч над Києвом стольним божий ранок ясніє... Зблідло небо. Здригнулась ніч, відчула: треба вступитись, бо ясне сонце іде! Спить ще Київ. Лише на «Ярославовому дворі» меркає світ­ло, серцем недрімним вартує, змагаючись з ніччю-пітьмою...

Запрацювався князь Ярослав. Аж до біл-дня над «Руською правдою» час забув. Розкрив крила мудрий дух княжий та й просторами Вічної Правди ширяє...

Здобуває ліпшої долі для землі своєї князь Мудрий. І ба­дьорий та радісний дух його. Нема-бо радіснішої праці на світі, як щастя кувати... Зненацька — краплиною щі-отруї — в душу тривога впа­ла. Чадом гаснучої свічки протяглась перед Ярославом згад­ка про прокляття Перунове...

Сперся підборіддям на руку. Думкою пливуть відгуки му­дрості країв далеких — з книг чужих вичитаної...



  • Царство «пресвітера Іоанна», що в ньому жодної тіні нема?.. Так! Не

казку-мрію, а дійсність,

здобуту твердою во­лею своєю, впертою працею духа творитиме у Києві князь Ярослав!..



  • Царство «пресвітера Іоанна», сплетене з Мудрості,Правди і Любові!..

Най же стане тоді з ним на прю те прокляття Перунове!

Небо на сході всміхається князеві ясним усміхом Світла. Зоря Вранішня перлиною білою тремтить... І довгим погля­дом спочив на ній зір Ярославів. Любить князь зорі, що з ха­осу вийшли, але хаосом більше ніколи не будуть...

І хвалою вічною озивається серцем Ярославовим улю­блений його вірш зі Святого Письма,— про Божу Пре­мудрість: «Коли круг земний ще не був закреслений, а бе­зодні водні не були ще створені — я уже була,..»

І відкладає князь «Руську правду»,бере новий, блакитна-вий аркуш. Вправно й швидко креслить — відпочинок-бо є переміною праці! — плани храму Святої Софії — Премудро­сті Божої — царства Божого нерушимої стіни...

На «тріумфальній арці» храму — так само, як і у церківці Золотої Брами мусить бути зображення Благовіщення.

Бачить у духу цей образ князь: Пречиста — ясна і ніжна, як перлина — Зоря Вранішня. Перед нею ж архангел з жез­лом мандрівника...

Доки-бо не знайдуть сталого дому свого у Премудрості Божій — мандрівниками є лише люди на шляхах життя...

І від брами до вівтаря святині київської най кожний, хто у Київ увійде, — відганяючи прокляття Перунове — словом архангельським вітається з землею Київською:



  • Радуйся, благодатна, — Господь з тобою!.

І.І.Чекмак

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка