Кавун Валентина Михайлівна



Сторінка3/10
Дата конвертації20.02.2016
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема. Література рідного краю № 1-2. ”Все має свій досвіток і вечір, за яким приходить ніч. Людина, пташка, звірина, дерево...” Урок літератури рідного краю за романом Катерини Мотрич „Досвіток”.
Мета.Ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом відомої письменниці-землячки, із змістом її роману „Досвіток”, розвивати вміння аналізувати прочитане і почуте, спостережливість, виховувати любов до людей рідного краю, навчати дітей розбиратися в людях, співпереживати.
Обладнання. Портрет письменниці, виставка її поетичних та прозових творів, текст роману, твори-відгуки учнів про Катерину Мотрич.
Хід уроку
І. Організаційна частина

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку

ІІІ. Вивчення нового матеріалу
1. Вступне слово вчителя. Мотивація навчальної діяльності

2. Розповідь про життя і творчість письменниці

Серед видатних людей сучасності налічується багато художників, скульпторів, письменників, науковців. Серед них є і наша землячка. Це одна із сучасних, популярних письменниць – Катерина Мотрич.

Катерина Вакулівна Мотрич народилася 3О листопада 1947 року в селі Васильків на Шполянщині (Черкаська область). Батьки її – прості селяни-колгоспники, які виросли в тяжких умовах. Мати – Мотрич (в дівоцтві – Торба) Оксана Семенівна, батько – Мотрич Вакула Никонович, – були гарною подружньою парою. Сім'я була велика, у Катерини Вакулівни було три брати, яких, на жаль, вже немає на світі, та є дві сестри, що мешкають далеко від неї. Вся сім'я була дуже талановитою: батьки чудово співали, брат Іван малював, майже всі писали вірші. Та лише наймолодша Катерина змогла стати відомою.

Навчалася Катерина Мотрич у Васильківській середній школі. Всі предмети давались добре, та українська мова і література були найулюбленішими , тому з ними і пов'язала вона своє життя. Дуже любила писати твори, хоча траплялись помилки, та зміст завжди був чудовий. Також Катерина Вакулівна гарно співала, вона виступала в різних селах із Васильківським хором. Одним із найближчих друзів і порадників письменниці був її старший брат Іван, тому саме з ним по закінченню восьми класів Катерина поїхала до Києва. Брат, як ніхто інший, розумів її, адже і сам навчався в одному із столичних вузів. На той час Катерина Вакулівна чомусь вирішила, що вступатиме до радіотехнічного училища, та брат відмовив її. Тоді вона надумала вступати до музичного училища імені Глієра, та виявилось, що туди можна було потрапити лише після десяти класів. Так і повернулись вони додому. Катерина Вакулівна пішла до школи, яку закінчила із золотою медаллю, та твердо вирішила, що знову поїде до Києва.



Прибувши в столицю, дівчина вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на факультет журналістики. Дуже тяжко доводилось молодій студентці, адже старенькі батьки, які отримували дванадцять карбованців пенсії, не мали змоги допомогти їй. Та, не дивлячись на труднощі, навчалась гарно. По закінченню університету молода журналістка влаштовується на роботу в газету «Молода гвардія» коректором. Саме в цій редакції вона зустрічає свого майбутнього чоловіка Михайла Мигаля, з яким і в наш час у шлюбі. Катерина Вакулівна має двох дочок – Мар'яну та Олесю.

Перша книжка письменниці – «Соняхи» – видана в 1978 році. Це були новели. Теплі ліричні розповіді про людей села, їх любов до землі, до рідного краю, про чисте і світле кохання. Є в письменниці і драматичні новели, які не тільки хвилюють, а й викликають роздуми, змушують читача поглянути на себе очима стороннього. В цьому їх сила й майстерність. В 1989 році з'являється книга «Перед Храмом любові і болю», яка вміщує оповідання та сповідальну повість. Один з творів Катерини Вакулівни «Політ журавлів над нетолоченими травами» про Чорнобильську трагедію став популярним і актуальним. Взагалі, це книжка про незнищенність скарбів народної моралі, про високу любов і біль-тривогу за майбутнє рідної землі, сплюндрованої горе-реформаторами та вченими-руйнівниками, це гостродраматичні твори, позначені глибоким психологізмом . Одним із найкращих і найпопулярніших у наш час творів Катерини Мотрич є роман «Ніч після сходу сонця». Написала авторка його дуже швидко: за неповні два роки. Якщо враховувати, що працювала лише зранку – 1,5-2 години, – в сукупності вийде зо три місяці безперервної роботи. Але підготовка тривала не день і не місяць. Вона прочитала багато літератури і присвятила цей твір другому тисячоліттю від Різдва Христового. Хотіла показати історію України з духовної точки зору, розібратися в багатьох питаннях сучасності. Письменниця каже, що наша трагедія лежить на трьох китах – відсутності усвідомлення ієрархії, розбраті й заздрості. Та головне – нерозуміння ієрархії, на законах якої тримається світ: спершу – триєдиний Бог, потім – ангели, які мають ступінь посвяти, ієрархічну залежність і виконують певну місію. Є ієрархія і в Галактиці, тож на ній увесь світ тримається. Роман дуже складний, та коли людина невіруюча, не знає історії, її не обходить, як відбувалося те хрещення, як відбувалася боротьба між язичниками і православними – їй це нецікаво. А от авторка провела оці два роки наче по спіралі, показуючи, який плід родить погане дерево і який – добре. За цей роман Катерина Вакулівна висувалась на звання лауреата Шевченківської премії, але, на жаль, не отримала її. Зовсім недавно, в 2007 році вийшла нова збірка Катерини Мотрич «Почайна». Це важливий, новий етап у житті і творчості письменниці, адже до цього вона ніколи не видавала віршів.



Ми можемо впевнено сказати, що творчість нашої землячки тісно увійшла в культуру України. Та популярність зовсім не змінила простої сільської жінки, бо Катерина Вакулівна завжди носить у серці свою рідну землю і любов до неї.
3. Тестування за змістом твору

1. Теплу балку врятував від загибелі:

  1. Іван Верес;

  2. Павло Байда;

  3. Михайло Вернега;

  4. Софія Байда.

2. У центрі села, де зливаються дві дороги – курна хутірська і цілком сучасна, якою мчать автобуси на Умань, Вінницю, Одесу, викопав колись криницю:

  1. Василь Яда у XV столітті;

  2. Василь Яда у XIII столітті;

  3. Микола Яда у XV столітті;

  4. Микола Яда у XIII столітті.

3. Назвати героя твору, котрий носить прізвище, яке відповідає його внутрішній суті, його характеру:

  1. Дмитро Солоп;

  2. Вікторія Яничарська;

  3. Софія Байда;

  4. Іван Верес.

4. Назвати прізвище героя, котре гумористично-сатирично вказує на його ваду:

  1. Павло Байда;

  2. Михайло Вернега;

  3. Гриць Непитущий;

  4. Микола Непитущий.

5. Водій Вернеги, Андрій, ніколи не огризався йому, а всі монологи проголошував або подумки, або щоб ніхто не чув, тому що:

  1. боявся, що Вернега наговорить йому грубих слів;

  2. це давало внутрішню рівновагу і знімало роздратування;

  3. бо тільки таким чином він міг висловити своє невдоволення;

  4. бо він і сам боявся своїх думок.

6. Софія Байда покинула навчання у медичному інституті і вступила до сільськогосподарського, бо:

  1. навчатися було дуже важко;

  2. не склала першу ж сесію – „завалила”;

  3. таким чином хотіла бути ближче до Івана;

  4. відчула бажання бути потрібною своїм односельцям.

7. Який художній засіб використовує письменниця у таких прикладах: „не чоловік, а старий, втомлений кінь...”, „лиця такі, ніби їх довго вимочували у воді, як коноплі”, „не чоловік, а ртуть”, „Вернега йшов од траси, як столітній дуб”:

  1. порівняння;

  2. алегорія;

  3. метонімія;

  4. гіпербола.

8. Односельці зненавиділи Дмитра Солопа на все життя за:

  1. його постійні крадіжки з ферми;

  2. сварку з головою колгоспу;

  3. побиття свого сусіда Гриця Непитущого;

  4. звіряче побиття маленького Стася Вереса.

9. Як доля відомстила Дмитру Солопу за скоєне:

  1. він потрапив у страшну аварію;

  2. він смертельно захворів;

  3. захворіла його дружина;

  4. він потрапив до в’язниці.

10. У Явдохи найкращим у селі був:

  1. квітник;

  2. тин;

  3. півень;

  4. двір.

11. Найбільшу насолоду в житті Явдосі приносило:

  1. базікання з сусідами;

  2. сварка з сусідами;

  3. дармові гроші і довгий сон;

  4. відвідання церкви.

12. Явдоха часто бачила химерні сни:

  1. бо душа її була порожньою і черствою;

  2. бо її сни часто були уривчасті і нетривкі;

  3. бо перед сном багато їла;

  4. бо знала багато дивних життєвих історій.

13. Яка подія змінила Михайла Вернегу, і дружина йому сказала, що він став добрим, як і раніше:

  1. народження онука;

  2. народження онука і вихід на пенсію;

  3. народження онука і поїздка до санаторію;

  4. зміна місця роботи.

14. Іван Верес розлучився зі своєю дружиною, бо:

  1. не зуміли зберегти кохання, і воно минуло;

  2. в їхнє родинне життя весь час втручалися батьки;

  3. справжнього кохання у них ніколи і не було;

  4. вона весь час мріяла про іншого чоловіка.

15. Стефа Богданівна виявляла зневагу до чоловіка таким чином:

  1. лаялася з ним так, що чула вся вулиця;

  2. спокійно виставляла його на посміховисько перед знайомими;

  3. починала говорити до нього на ви;

  4. дорікала, що він поганий сім’янин.

16. Розлучившись з Іваном Вересом, Стефа Богданівна знайшла сенс свого життя:

  1. в учительській роботі в рідному селі;

  2. в одруженні зі своїм колишнім однокласником-вдівцем та догляді за його дітьми;

  3. в одруженні зі своїм колишнім однокласником-вдівцем та народженні спільних дітей;

  4. у викладацькій роботі в університеті, в якому навчалася.

17. Іван Верес сказав Вернезі: „Працювати з вами –

  1. що бігти нагору”;

  2. що котити важкий камінь під гору”;

  3. що тупцювати на місці”;

  4. що ходити по колу”.

18. У Вікторії вперше по-справжньому заболіла душа:

  1. коли її покинув чоловік Микола;

  2. коли її покинув коханець Володимир Сергійович;

  3. коли її надурили в колгоспі, недоплативши за роботу;

  4. коли їй підсунули гнилі яблука ї вона відчула, що поруч з нею нікчемний чоловік Гринь.


4. Запитання для обговорення роману


  • Про які роки життя нашої країни розповідає авторка?

  • Сформулювати тематику твору. Чи є вона актуальною у наш час?

  • Назвати головних героїв твору.

  • Чи є у романі негативні персонажі? Як ставиться до них письменниця?

  • Стася Вереса можна назвати своєрідним філософом. У чому ж полягає його бачення життя?

  • Як ставився Михайло Вернега до роботи Софії Байди?

  • Якого стилю керівництва дотримувався М. Вернега?

  • Чому ніяк не могли знайти спільної мови у роботі Іван Верес і Михайло Вернега?

  • Охарактеризувати Софію Байду. З якого роду ця дівчина? Чому, на вашу думку, письменниця наділяє цю родину таким прізвищем?

  • Навіщо Софія вийшла заміж за Гриня?

  • Чому Гриневі так страшно було у хаті Байди?

  • Ким здавався Гринь майбутньому тестеві?

  • Чому Гринь нагадував жебрака, що випадково забрів у розкішний палац?

  • На кого натякав дід Пилип: „Хто з мухами в носі, а хто з вавками в голові”?

  • Як Іван Верес характеризує своє подружнє життя із Стефою?

  • Що об’єднало Гриня і Вікторію?

  • Який момент твору ми можемо назвати кульмінаційним?

  • Чи можемо ми підтвердити життям героїв твору народну мудрість, яка каже, що свою долю не об’їдеш і не обійдеш?

  • Чи закономірною є кінцівка твору?


5. Зображення стосунків головних героїв твору у вигляді схеми.
Обговорення.




6. Спостереження над текстом
Протягом твору слово „досвіток” вживається авторкою багато разів. Вона використовує його, характеризуючи явища природи, своїх героїв, а також вдаючись до широких узагальнень та філософських роздумів. В окремих моментах це звичайне слово перетворюється на слово-символ, без якого не можна уявити цей твір. Воно навіює роздуми, ностальгію, душевний щем, воно окрилює, зароджує любов до рідної землі ...
Завдання: виписати речення із словом „досвіток”, поспостерігати за його звучанням в окремому контексті. Зробити висновки
Все ще непривітне, але досвіток весни починався.
Досвітки сивіли росою, і хрипливі голоси молодих півників таки були осінні.
Сонце ховалося за скирту, а заграва наливалася фарбою, червоніла й обіцяла холодний досвіток.
Обоє вийшли в холодний, аж крижаний досвіток.
Досвіток сховав останню зорю.
Цей сплеск і тиша після нього відбатували від прожитих років сорок п’ять окрайців і воскресили далекий досвіток, ранню рань, схід сонця, запахи, кольори, звуки ...
Цілу ніч і досвіток Іван був сам не свій. Не спалося. Лежав із розплющеними очима і думав про Софію. Вмикав торшер і читав її листи. Потім пірнув у досвіток.
Це визолочене і висвячене тишею небо віщувало погожу днину, і Байда з нетерпінням чекав досвітку.
Була середина весни, все зеленіло й квітувало. Проклюнувся досвіток ...
Михайло Васильович глянув на світанкові небеса, дзвінку і чисту синь досвітку ...
Крізь шибки цідився у хату сивий досвіток, чіплявся за павутину по кутках і пахнув Явдосі цвіллю.
Радісний і дужий той, хто не проспить досвітку, благословенної пори пробудження. Встигне зробити за довгий день і навіть за коротке життя багато той, хто прокидається разом із досвітком.
IV. Закріплення вивченого матеріалу
Мова героїв твору індивідуалізована і неповторна. Мову одного персонажа неможливо сплутати з мовою іншого. До уваги дітей завдання-гра.
Кому належать слова”
– Тобі, Андрію, не шофером, а міністром бути. Вчиш старого сивого чоловіка пороти шиту білими нитками брехню. Я що, схожий на того, що задешево продає свою совість?

(Вернега)

– Самі ви, мамо, красотка! Вчепилися: красотки та красотки. Скіки повторять: кра-сов-ки. Ясно Вам?



(Гринь Непитущий)

– Чи думала я колись, що житиму в цьому селі і в такому оточенні! Яка жорстока річ – життя ... Село не для мене. Я постійно страждаю. Задуху відчуваю і в педколективі. Ніякого тобі натяку на інтелігентність.



(Стефа Богданівна)

– Відсьогодні я – завідуючий фермою ... Ну як тобі моя нова посада? Машини, правда, не буде. Ходитиму пішки і буду довгожителем. І ну їх під три чорти, ті посади! Всі вони суще ніщо в порівнянні з тим, що я тримав тільки що в руках. Таке маленьке, а таку любов і радість викликає ...



(Вернега)

– Я люблю все більше і більше, я розучився думати про будь-що, окрім тебе. Без тебе життя нічого не варте. Думав, здурію. Скільки днів шукав і не знаходив. Якесь зачароване коло. Не знав, що ти хворієш.



(Іван Верес)

– З яблуками трохи простіше, а коли кавуни везла аж з Херсонської області, то думала, що одурію. На кожнім міліцейськім посту тіпало. Дурне діло ті кавуни ... Швидко гниють.



(Вікторія Яничарська)

– Чортові лисому я тато, вовкам і гадюкам, а не тобі, стерво лягаве! Тата воно, ледащо, знайшло! Язика біля самісіньких гланд вирву, якщо ще хоч раз назвеш мене татом. Ясно? А тепер вимітайся з моєї хати по-доброму, бо буде по-лихому!



(Павло Байда)

– Знаєш, Гриню, чого люди часто страждають? Того, що вони більше дбають про тіло, а не про душу. Тобі треба подумати про душу. В тебе з нею не все в порядку. Інфарктна в тебе душа.



(Стась Верес)

– А чого це так мало? Там, мамо, тіки сметани було рублів на двадцять, сиру кілограм шість, молоко.



(Варка)

– Зажерлися ... Людям потрібні постійні стреси, щоб душа не обросла жиром і шерстю. Колись десь прочитав у когось страшну фразу: війни освіжають людство.



(Андрій, водій Вернеги)
V. Підведення підсумків уроку
VI. Домашнє завдання
Опрацювати таблицю, дібравши цитати до образу Софії Байди (учням роздані листки із надрукованими таблицями, які треба заповнити)


Риси

характеру

Цитати

працьовита,

уміла, турботлива






нерозсудлива,
вперта




віддана,

постійна
в почуттях






відповідальна,

совісна





горда,

самостійна






„справжня”,

прямолінійна







М.П.Книгиницька

Тема. Література рідного краю № 3. Гуморина Черкащини
Мета: розширити знання учнів про письменників – гумористів Черкащини, ознайомити дітей з їх творами, розвивати інтерес до літератури рідного краю, творче мислення, вміння декламувати гумористичні твори, виділяти головне, формувати уміння тактовно реагувати на іронію, гумор, виховувати почуття національної гордості і гідності, любові до рідного слова.
Обладнання: портрети гумористів, збірки їх творів, гуморески учнів, учнівські ілюстрації до творів, плакати з висловлюваннями.
Тип уроку: урок – свято
Хід уроку

Учитель: Доброго дня, шановні друзі. У нас сьогодні незвичайний урок – урок свято. Він присвячений його величності сміху, бо Черкащина здавна славиться письменниками-гумористами, з творчістю яких ми і познайомимося.

Гумор, дотепне слово притаманне майже кожному українцеві. А цей дар рідкісний! Добрий сміх допомагає людині жити, лікує її від „небезпечних хвороб: ледарства, зазнайства, тупості, бундючної дурості, скупості, зажерливості, гордині, а то й просто покращує настрій. Можливо, й ми сьогодні комусь допоможемо вилікуватися.

Сміх людський – чудесна штука.

Він – мистецтво і наука.

Він – в житті і для життя.

Від малого й до старого –

Всі ми любим щирий сміх.

Із потворного й дурного

Посміятися не гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить.

Він на світі жити учить.

П.Глазовий.



Звучить жартівлива українська пісня у виконанні групи дівчат.

Учень. Ми вже знайомі з поетом, казкарем Василем Симоненком, який жив і творив у Черкасах, а сьогодні познайомимося з гумористом В. Симоненком. Він любив пожартувати, був веселим, дотепним співрозмовником, знав безліч зразків української народної мудрості, а коли розповідав – усі від сміху за животи бралися. Про це засвідчують і його власні гумористичні та сатиричні твори. До гумору звертався у своїй творчості часто: писав байки, пародії, сатиричні мініатюри „Короткими, чергами” на щоденні події із життя Черкащини, на друзів, але це робилося з таким тактом, що товариші ніколи на Василя не ображалися. Сатиричні і гумористичні здібності поета знайшли витоки і у віршах „Мій родовід”, „Перший”, „Пучок суниць” та новелах „Посмішки нікого не ображають”, „Сірий пакет”.
Звучать гумористичні твори В. Симоненка у виконанні дітей.

Гриць

Щоб показать свою породу,

Доклавши мінімум зусиль,

Гриць за останнім криком моди

Знайомства виробив свій стиль:
Підійде чемно, гляне в очі,

Легенький зробить реверанс,

Під ніс собі щось пробурмоче,

І запита: - Парле ву Франс?


Сміялись хлопці і дівчата:

- Для чого дурня корчиш ти?

А Гриць говорить: - Треба знати

Французьку мову, щоб... рости.

От якось трапилось – приїхав

Француз до нашого села,

І молодь, бризкаючи сміхом,

До нього Гриця притягла.


Гриць розгубився: що робити?

Хоч би один за нього шанс!

І втік він, соромом прибитий,

Забувши враз про реверанс.


Сміялись хлопці і дівчата,

Що в грязь упав хвастунчик ниць...

Не вадить іншу мову знати,

Та тільки не отак, як Гриць.



Скупий у гостях

Іван у гостях так допався їсти,

Що аж опух у бідного живіт,

Що вже не міг ні встати, ані сісти,

Ані поглянути на білий світ.
Тоді й сказав сусід йому лукаво:

- Шановний і бажаний гостю мій,

Нехай ти не жалів чужої страви,

Але живіт у тебе ж свій?



Два осли

На ринок до сусіднього села

Повів господар продавать осла.

І так втомився, що на півдорозі

Прип’яв осла та й захропів на возі.

Прокинувся під вечір, глянув – і заквиснув:

Осла давно якийсь бродяга свиснув.

Та скоро дурень став себе втішати:

- Як добре все таки, що ліг на віз я спати:

Якби заснув на ішаку своїм,

Мене б украли також разом з ним.
Учень. Микола Данилович Шапошник народився 20 вересня 1934 року в селі Леськи на Черкащині. Закінчив середню школу, потім понад три роки служив в армії. Посмакував в Кривому Розі хлібом шахтарським (на руднику попрацював). Потім вступив до Одеського культурного – освітнього училища на режисерський факультет. Закінчив училище з відзнакою і продовжив навчання в Київському державному театральному інституті ім. Карпенка Карого.

Працював режисером народного театру, журналістом. Створив ансамбль авторської пісні „Козак Мамай і брати січовики”. Побував на гастролях в Америці, Канаді, Бельгії, Білорусії, Росії, Молдавії.

Заслужений працівник культури України та член спілки письменників України.

Є автором семи книг та двохсот козацьких пісень. Створив прекрасну гумористичну збірку для дітей і про дітей „ Пригорща сміху малечі на втіху”, в якій показав себе справжнім знавцем дитячих душ.

Лауреат літературної премії імені С. Руданського.

У виконанні дітей звучать гуморески М. Шапошника (інсценування)

Процідила

Кашу молочну мати варила.

- Молоко, доцю, ти процідила?

- Звичайно, мамо, про що тут речі?

- Крізь що? – Крізь тряпку, що біля печі!

Нею наш батько взуванку чистить!

- Ой, не годиться вам, рідна нене,

Отак погано думать про мене.

Коли цідила, я не заснула.

Брудним навиворіт перевернула!



Будеш винен

Підбіг Богдан на перерві

До Вітька Негреба:

- Позич мені десять гривен,

Бо позаріз треба!

Вітько поліз до портфеля,

Між книжок шукає.

- Ось бач, маю одну гривню.

А більше не має.

- Та я ж десять, - Богдан гірко, -

Роздобуть повинен...

Гаразд, давай одну гривню...

Дев’ять будеш винен!

Заховався

Із годину, а чи більше,

Дощ рясний хлюпоче.

Стоїть Петрик під вишнею.

В хату йти не хоче.

Із-за тину почувсь голос

Сусіда Кіндрата:

- Ти ж промок увесь до нитки

Біжи мерщій в хату!

Хмикнув Петрик раз і двічі

Й сусіду признався:

- Мати хоче купать мене.

То я заховався.

Звучить українська жартівлива пісня у виконанні групи дівчат

Учень. Володимир Олексійович Даник народився в 1957 році в с.м.т. Лисянці Черкаської області. Закінчив середню школу №10 в м. Черкасах із золотою медаллю, а потім – Рязанський радіотехнічний інститут. Працює інженером в Черкаському НДІ „Акорд”. Байки та гуморески В. Даника друкувалися в обласній та республіканській пресі, в журналах, звучали по радіо.

А в 1988 році став лауреатом конкурсу „Автора!Автора!”, який проводили журнал „Перець” і Міністерство культури України. Лауреат обласних конкурсів на кращу пісню.

В 1991 році вийшла в світ перша збірка В. Даника „Гуморески та байки”.

В 1992 році В. Даник став лауреатом І Всеукраїнського фестивалю гумору, який проводили спілка письменників України, газети „Голос України”, „Сільські вісті”, „Молодь України”, журнали „ВУС” та „Перець”.

У гумористичних збірках „Як стати молодим”, „Вічна тема”, „Гуморески, усмішки, жарти” В. Даник своє перо спрямовує проти нероб і гультяїв, бюрократів і чинуш, недотеп, невігласів, хитрунів, бездар, п’яниць.

Всім відомо, що сміх справа серйозна, а в світі є стільки серйозних речей, що про них можна говорити тільки жартуючи, адже в кожному жарті є доля істини.



У виконанні учнів звучать гуморески Володимира Даника (інсценування)

Курка на городі

В літній день після обіду,

Взявши кілька тарілок,

Свого сина – непосиду

Мати посила в садок:
„Кісточку бери від сливи

І у землю закопай

Деревце зросте красиве,

Буде з нього урожай.”


Син скептично усміхався,

Це не до смаку йому.

- Краще я... – за мить озвався, -

Кістку курячу візьму.


Сливи вже набридли. Годі!

Сливи мамо, то не те.

Хай на нашому городі

Курка смажена росте!..



Мавпа винна

В зоопарк прийшов нероба

Здоровий, як брила,

Все дивився, придивлявся

Мовчки до горили.
Придивившись, розгнівався,

Почав дорікати:

- Ну хто тяг тебе до праці,

Мавпо дурнувата?!..


В люди вибитись хотіла

І задерла носа.

Та лежала б під пальмою

І гризла кокоси!


Через тебе і мені

Спокою немає.

Всі чіпляються до мене

І кожен питає:


„Чи ти будеш, чоловіче,

Колись совість мати?

То коли ж ти, ледацюго,

Будеш працювати?!..



Посада для крота

Кроту посаду вирішили дати,

Щоб неважка і щоб побіля хати.

Яку ж йому роботу?! Що він вміє,

Як він сліпий, глухий і землю риє?
Але лисичка встигла підказати:

„Та хай навчить він

Горобців літати...”.

Спитаєте мене, що вийшло з того –

Всі горобці давно втекли від нього.
Учень. Звучить поезія В. П. Колоса „Шполянщино, ровеснице моя”

Землі Тараса і Богдана

Віддав я всі свої літа.

Шполянщина – земля жадана,

Для мене рідна і свята.

Куди не глянь – сади довкола,

Ліси і луки, дар ланів.

Гордиться здавна древня Шпола

Ділами знатних земляків.

Заглянь в історію, юначе,

Пізнай красу минулих літ,

Як подих весняний гарячий

І запашний вишневий цвіт.

Шполянщині, землі коханій,

Жаданій, рідній і святій,

Землі Тараса і Богдана

Віддать всього себе зумій!
Учень. Володимир Павлович Колос народився в 1923 році. Малий Володя мріяв стати художником. І свої дитячі фантазії втілював у різноманітних малюнках.

В роки Великої вітчизняної війни він скуштував гіркої „остербайтерської долі, гнучи спину на німецькій залізниці.

По закінченні війни Володимиру понад усе хотілося стати художником. Та через нужденне життя не міг дозволити собі податись на навчання до інституту.

Працюючи завклубом у селі, вступив до Новомиргородського педучилища й одночасно на курси іноземних мов у Москві.

В 1948 році В. П. Колоса направили учителем німецької мови в Товмацьку школу Шполянського району – так розпочалась його педагогічна кар’єра. Майже 40 років віддав він школі.

І ніколи й на хвильку не пожалкував, що його доля не склалась по-іншому.

Ще в перші повоєнні роки В.П. Колос став дописувачем районної газети. Писав про шкільні новини, а також пробував себе в поезії, гуморі. Часто в газетах та журналі „Перець” поряд з публікаціями з’явлись і малюнки, талановиті карикатури В.П.Колоса.

Він є автором багатьох гуморесок, гумористичних мініатюр, карикатур, які надруковані у збірці „жартома і всерйоз”. Влучне слово, тонка іронія, дотепні діалоги, ненав’язлива мораль – ось родзинки численних творів цього автора.


У виконанні дітей звучать гуморески В.П. Колоса (розігрування діалогів).

Зрозумів по – своєму

Не встиг Василько вивчить вірш,

Задачу розв’язати –

Тож по вечері за столом

„Мораль” читала мати:

- Ти в мене ледарем ростеш!

Згадай слова народні:

„Не відкладай назавтра те,

Що слід зробить сьогодні!”

Василько слухав, скільки міг,

І став просити мамку:

- Дозволь ще з’їсти той пиріг...

Залишений до ранку.

Виправдався

- Штанці даремно треш у школі, -

Так батько докоряв Миколі.

- Чому п’ятірок я не бачу?

В щоденнику ось двійка за задачу!

Сльозу Микола втер і проказав:

- Ти ж батьку, сам задачу розв’язав...

Порада лікаря

Напевне, скоро вріжу дуба,

Від лікаря плетусь тепер, -

Жалівсь Микола Олексію, -

Вночі я ледве не помер.

Цероз печінки, в грудях свище,

І голова щодня болить,

Ще непокоїть селезінка,

І підшлункова барахлить.

Трясуться руки, хворі нирки,

У серці біль якийсь тупий...

- То що ж тобі порадив лікар?

Сказав лише:

Побільше пий!



Учень. Віктор Миколайович Подорога народився у Шполі, тут закінчив середню школу, потім навчався у юридичному інституті. Довгий час працював суддею у Городищі, а зараз працює суддею в Черкасах.

Не втрималась творча душа В. Подороги у службових рамках, сімейних обов’язках, батьківських турботах. Виплеснулась щирим словом, колоритом, традиційними образами кумів, сватів, тещ, мисливців, диваків і простаків, героями давно знаними і улюбленими у гумористичних збірках «Рай у бур’яні» та «Одіссея кума Гарбуза».


У виконанні дітей звучать гуморески В. Подороги.

Сердоболець

Ох, і молодь в нас паршива, -

Друзям жалівся Тарас, -

Навіть в церкві дудлять пиво:

Бачив сам і вже не раз.
Ця зухвалість – ніж нам в спину,

Ніби плюнули в лице.

Ледь в зубах цигарку втримав,

Як побачив вперше це.



Принеси води

Лежить онук на дивані,

Сонно мух рахує,

Заодно і куснем сала

Залюбки смакує.
А коли живіт нагепав,

Що аж дихать важко,

Кричить: «Бабо, подай води

Мені повну чашку!»


Від роботи терпнуть руки,

Баба ж хазяйнує.

Робить вигляд, що онука –

Ледаря не чує.


Того нудить вже від сала,

Хочеться водиці,

Знов кричить: «Тобі заклало?

Дай води напитися!»


Не стерпіла стара жінка:

«Лежень ти ледачий.

Я товчуся вже он скільки

Ти лежиш – на бачиш?


Ось піду і замашненьку

Виріжу лозину,

Почешу тобі гарненько

Місце нижче спини.»


А онук не ворухнувся

(Що то значить звичка),

Буркнув: «Як по різку підеш,

Принесеш водички!»



Учень. Володимир Самойлович Постолака – композитор, гуморист. Народився в с. Капустине Шполянського р-ну Черкаської обл. в багатодітній селянській родині. Закінчив з відзнакою Тульчинське культосвітнє училище та Московський університет мистецтв.

Працював керівником народних хорів, методистом по хору та вокалу при районних будинках культури. Нині працює учителем музики в Киселівській зош І-ІІІ ст. та Ступичненській зош І-ІІ ст. і одночасно керує вокальним гуртом «Чотири броди».

Має власні збірки пісень «Акорди серця», «Стежками Кобзаря», «Краса почутої тиші», «Соловейкова весна», «Мелодії шкільного дзвінка», «Співай Україно».

А недавно митець відкрився у новому жанрі, у новій іпостасі. Він подався в гумористи, бо пісня і гумор – ліки від всіляких хвороб, особливо від негараздів, від смутку та примхів долі.

Його твори по-справжньому дотепні і правдиві, без надуманості, як у житті. В.Посталака злісно висміює тих українців, які нехтують своєю рідною мовою, дістається і п’яницям.

Твори написані просто і дохідливо, що наближає їх до відомих співомовок Степана Руданського.


У виконанні дітей звучать гуморески В. Постолаки

Піди, сину, по водицю

Каже мати: «Піди, сину,

У яр до криниці.

Туди знаєш ти стежину,

Принеси водиці».

- Не піду! Сама іди!»

Я не хочу пити!

-Ну, захочеш ти води,

Що тоді робити?!

…Борщу й каші рідна мати

Подає до столу,

Оселедця й пусту кварту

І гука Миколу:

«Їж, синочку: Бога славить, -

Маєм рибу й птицю…

Знаю, що обід заставить

Піти по водицю!»

Став Микола уплітати,

Як зек, що звільнився.

Став він матері казати:

«Добре я наївся.

Все смачне… і паляниці!

Дякую, матусю!

Тепер піду до криниці –

Там води нап’юся!»

Поема Дурлова

Кінчив Дурло інститут

За мед і за сало.

Вже не жити йому тут,

Бо село відстало...
Сняться йому лиш Парижі,

Що він у Анголі.

Сняться ще красуні рижі

Та ще й зовсім голі.


- Поки пришле запрошення

Чи Париж, чи Київ, -

Поживу я до осені

У батьків на шиї.


А щоб час не марнувати –

Напишу поему.

Будуть мене шанувати,

Як людину вчену.


Писать буду російською –

Вона жаром „дишеть”,

Бо своєю селянською

І дурак „напишеть”.


Звучить українська жартівлива пісня у виконанні учнів.

Учитель. Якщо народ співає і сміється,

То, значить, в нім здорове серце б’ється,

Вирує кров гаряча, не стара,

В ім’я життя, любові і добра.

Тож, дорогі діти, шановні гості, смійтесь на здоров’я, додавайте життєвої сили. І навіть за найскладніших обставин не втрачайте почуття гумору.
Додаток

Матеріали для вчителя
Якщо народ співає і сміється,

То, значить, в нім здорове серце б’ється,

Вирує кров гаряча, не стара,

В ім’я життя, любові і добра!

В. Іванович
Певен, - кожен з нас смакує

Сміх, що диху не дає.

Знайте, люди, - сміх лікує

Та ще й сили додає.

В. Постолака
Допоки гумор в світі

бродить, гуляє в селах

та містах, сміюсь з

тобою, мій народе,

я залюбки в своїх віршах.

В. Подогора

Гумор і поезія є золотими воротами до всього чесного, благородного, прекрасного.

А. Шопенгауер


Людського сміху боїться кожен, навіть той,

Хто вже нічого не боїться.

М. Гоголь.
Народна творчість

У злому зле й сидить.

Слова як мед, а діла як полин.

Праця людину годує, а лінь марнує.

Любиш жарти над Хомою – люби й над собою.
В.П. Колос

Вундеркінд

Всім хвалилася Фросина:

Дивуюся з свого сина –

Увесь день вмовляю Гришку,

Та заглянь хоч трішки в книжку.

В шостім класі вчиться Гришка,

Й не потрібна йому книжка,

Певно, добру пам’ять має,

Бо й без книжки він встигає,

У щоденнику п’ятірки,

Навіть жодної четвірки.

Якщо буде так і далі,

То потягне на медаль він.

Розчаруємо Фросину:

Треба краще вчитись сину –

Після нової реформи

Вже нові в оцінках норми.

Губа не з лопуцька

При зустрічі на вокзалі

До Семена Гриць:

- Сваток, дуже прошу, позич, друже,

Одну гривню на квиток.

- На жаль, в мене у кишені

Лиш десятка – гроші всі...
- Це ж чудово! Дай десятку,

Я поїду на таксі


В.М.Подорога

Помилка

- Дядьку, Гнате, не чіпайте,

Що ви хочете, скажіть?

Та не бийте і не лайте,

Моє вухо відпустіть!
А чому ж ти доньку Раю

В школі дражниш увесь час?

Вуха всі повідриваю

Й начиню їх на ковбас!


Гнат задиру не послухав –

Познущавсь над хлопчаком.

Ну хіба ж тут винні вуха,

Як дражнився язиком!



Перевтілення

- Мамо, мамочко, - питає

В матінки синок Іван, -

Чи на світі так буває,

Що був голуб, став – кабан?
- Лиш в казках це може бути, -

Матінка відповіла.-

Можуть чари обернути

Голуба і на осла.


- То чому ж, як татка вранці

Проводжаєш, в губи – цмок,

Та услід постійно кажеш:

«Не затримуйсь, голубок!»,


А коли він із роботи

Повернеться в кінці дня,

Ти йому кричиш: «Сволото,

Знов набрався, як свиня!»


В. Постолака

Середня освіта

Вперше ось призовника

Турчака Миколу

Військкомат зове – гука

У райцентр, у Шполу

…Став русявий капітан

Ставити питання:

Де родились? Ваш соцстан?

Служить є бажання?

Де родився? Звідки знать,

Я ж був немовлятком…

Та й соромлюсь розмовлять

На цю тему з татком.

Що таке отой соцстан?..

Я, їй – бо не знаю.

І якщо в Афганістан –

Служить не бажаю.

Важко з вами розмовляти! –

/Соромить Миколу/…

Скільки років, дайте знати,

Ви ходили в школу?

Став на пальцях рахувати…

Врешті, каже: «Десять!»

Це середня! Як не знати! -

/Бісики вже бісять/.

Я в науці справжній «Ас», -

Каже баба Віта, -

Десять літ у перший клас

Оце вся освіта
Тести

1. Хто з гумористів народився в Шполі?

А. Володимир Даник.

Б. Віктор Подорога.

В. М. Шапошник.

Г. В. Колос.
2. Яку мову, крім української „знав” Гриць з однойменного твору В.Симоненка.

А. Англійську.

Б. Французьку.

В. Китайську.

Г. Іспанську.
3. Твір В.Симоненка „Скупий в гостях” є:

А. Гумористичним.

Б. Саркастичним.

В. Сатиричним.

Г. Романтичним.
4. Що Богдан позичав у Віті (М. Шапошник „Буду винен”)

А. Книжку.

Б. Зошит.

В. Гроші.

Г. Мобільний телефон.
5. Чому Петрик заховався під вишнею (М. Шапошник „Заховався”)?

А. Не хотів іти до школи.

Б. Не хотів спати.

В. Не хотів обідати.

Г. Не хотів купатися.
6. Яку рису характеру висміює В. Даник у творі „Мавпа винна”?

А. Тупість.

Б. Заздрість.

В. Лінь.


Г. Бездарність.
7. Що син забажав посадити на городі (В. Даник „Курка на городі”)?

А. Черешню.

Б. Кісточку від сливи.

В. Курячу кісточку.

Г. Яблуньку.
8. Які слова мав згадати Василько (В. Колос „Зрозумів по-своєму”)?

А. Не відкладай на завтра те, що слід зробить сьогодні.

Б. Хочеш їсти калачі – не сиди на печі.

В. Книга вчить, як на світі жить.

Г. Праця людину годує, а лінь марнує.
9. Установіть відповідність між ілюстраціями та авторами і їх творами.

Ілюстрації Автор і назва твору

(пронумеровані й прикріплені на дошці)


1.




2.




3.




4.



1. А. В. Симоненко „Скупий у гостях”.

2. Б. В. Подорога „Перевтілення”.

3. В. М. Шапошник „Заховався”.

4. Г. В. Даник „Мавпа винна”.

Д. В. Колос „Виправдався”.


Розвиток зв’язного мовлення. 8 клас

Г.Є.Косянчук

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка