Кавун Валентина Михайлівна



Сторінка8/10
Дата конвертації20.02.2016
Розмір2.06 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема. Література рідного краю № 3. Валентина Коваленко. Повість «Вовчик». Проблема сирітства в українській державі
Мета. Ознайомити учнів із творчістю письменниці Черкащини Валентини Коваленко, показати її майстерний і цікавий доробок, звернути увагу на проблеми, порушені у творі; формувати життєву позицію учнів у сприйнятті художнього твору; розвивати спостережливість школярів, уміння бачити і відчувати за художнім словом людську душу, її переживання і радощі; виховувати відповідальність за свої вчинки, почуття співчуття, взаємовиручки.
Обладнання. Портрет В. Коваленко, виставка її збірок.
Тип уроку. Урок-бесіда.
Торкаючись таїни дитячої душі, глибше осягаю себе.

Валентина Коваленко


Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Слово вчителя.

Черкаська письменниця, відомий педагог написала чудову повість, в якій заторкнула дуже болючу тему, показала нам жорстоку правду про явище сирітства у нашому суспільстві. Природа цього сирітства доходить до абсурдності: в дитбудинках виховуються сироти незвичні, сироти при живих батьках.

Явище не видане в світі, а у нас воно є.

2. Повідомлення учнів.

1-й учень. З давніх-давен у свідомості українського народу сирота – це було щось святе. Сироті співчували, старалися допомогти. Образити сироту, обідити – вважалося в народі великим гріхом. У народній пісні-пересторозі так співається:

Впав сніжок на обліжок,

На густії лози,

Поб’ють тебе, козаченьку,

Сиротинські сльози.

2-й учень. Наш народ склав багато пісень, прислів’їв, у яких висловлено співчуття до сиріт, заклик не кривдити сироту, бути уважним, добрим, лагідним до неї:

Чужа ласка – сироті Великдень.

Сироті й осіннього сонця не дано.

Сирітська сльоза не крапле дарма.

Ніхто не баче, як сирота плаче.

На сиротах і світ стоїть.

В одній із п’єс М. Кропивницького так сказано: «Гляди ж, Семене, і ти, Одарко, - як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину».
Учитель. Багато теплих, емоційних слів в українській мові: сирота, сиротина, сиротинка, сиріточка, сиротиночка і т. д. Це мова доброї, гуманної, цивілізованої нації. І раптом у повісті «Вовчик» ми читаємо про неувагу до сиріт, про грубе, черстве, нелюдяне ставлення до них з боку вихователів і навіть учителів. Звідки це? Чого ж забулося все добре, що споконвіку жило в нашому народі?
Учень. Багато сиріт пустила по світу радянська влада під керівництвом комуністичної партії. Ці діти розстріляних неписьменних колгоспників, яким клеїли енкаведистські катюги «антирадянську агітацію», діти «ворогів народу», діти репресованих військовополонених, які вижили в німецьких концтаборах після Другої Світової війни. Діти, діти, діти…

А в мирний час де взялися ожорсточені людські серця? Чому діти лишаються сиротами при живих батьках і матерях? Чому батьки самі відмовляються від дітей або їх позбавляють батьківських прав? Чому? Цього не можна виправдати ніяким здоровим глуздом.


Учитель. Ось про таких дітей-сиріт при живих батьках і пише В. Коваленко у повісті «Вовчик».
ІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.
ІІІ. Сприйняття навчального матеріалу.

Учитель. Хто ж вона – Валентина Коваленко? Яка вона людина, про що мріє, як пише свої твори, якими турботами переймається щоденно?

  1. Повідомлення учня про життєвий і творчий шлях письменниці.

Повідомлення учня.

Коваленко Валентина Михайлівна народилася 9 вересня 1964 року в селі Самгородок Смілянського району Черкаської області у родині Михайла та Лідії Чуйченків. Вірші пише з дитинства. Після закінчення Макіївської середньої школи вступила до Черкаського педагогічного інституту на факультет української філології.

Працювала вчителем української мови та літератури в ЗОШ № 5 м. Черкаси.

Зараз працює викладачем у Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького на кафедрі української літератури та компаративістики, доцент, кандидат педагогічних наук. Валентина Михайлівна – улюблений наставник студентів, організувала і проводить заняття літературної студії «Верхія». ЇЇ кредо – найбільше – це вони, а ще - творити словом красу душі.

Має сина Ігоря, студента юридичного факультету Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького та доньку Людмилу, спеціаліста Головного управління освіти Черкаської державної адміністрації.

Авторка книг: «З любові» (1993 р.), «Перевесла істин» (1996 р.), «Приворот-зілля» (1998 р.), «Вовчик» (1999 р.), «Ненароджене сонце, або Великий піст Зінька Самгородського» (2000 р.), «Трунок Сварожого рогу» (2002 р.), «На осонні слова» (2004 р.), «Перелесниця» (2006 р.), «Тобі б моїм поговорить вогнем» (2008 р.) та численних статей науково-методичного характеру з проблем формування літературно-творчого досвіду обдарованих школярів.

Валентина Михайлівна – член Національної Спілки письменників України з 1998 року.


  1. Бесіда з учнями за твором.

  • У який час була написана повість «Вовчик».

  • Тема та основна думка твору.

  • Головні образи тексту.

  • На чиїх образах письменниця розкриває проблеми складних стосунків між дітьми і дорослими?




  1. Обговорення повісті «Вовчик».




  • Доля Толі Безродного, від якого відмовилися батьки.

  • Толя – вразливий хлопчик, з тонкою дитячою психікою, талановитий від природи, мрійник;

  • Мама Андріївна – добра, душевна вихователька, яка розуміє душу

хлопчика, оберігає його тонкий, вразливий світ;

  • «Ангелочок» - людина груба, душевно глуха, черства, байдужа до дитячого горя, яка перетворила Толине життя в пекло;

  • найкращі друзі Толика – Марійка і Сашко;

  • невдала втеча маленького скривджених дітей із дитбудинку (Омріяна

воля!);

  • садистські методи виховання і навчання грамоти в школі-інтернаті;

  • світлі дні Толиного життя – зустрічі із порядними добрими людьми;

  • каламуть байдужості і недовіри очей жінки, яка народила…



  • А чому так називається повість?

(Учні обговорюють повість, зачитують цитати, самостійно роблять власні висновки.)

  1. Творче завдання.

  • Яким ви бачите подальше життя Толі?

(Варіант відповіді)

На короткому відтинку важкого життя Толю спіткало багато різних випробувань. Він зустрічався з добрими, чуйними людьми, які утримували його в душевній рівновазі. Але багато і зла відчув він на собі, напевне, набагато більше, ніж добра. А чи може дитина, яка все життя мріяла про тепло сімейного вогнища, витримати байдужість рідної матері? Мабуть, ні. Але я вірю, що Толю не зломлять ніякі життєві негаразди, ніщо не задушить у ньому почуття доброти і порядності. Він закінчить інститут культури, здобуде вищу освіту, буде талановитим художником і прекрасною людиною. Він не зломиться, він таки дійде до своєї станції щастя! Він буде мати гарну сім’ю, трьох дітей, і любитиме їх понад усе в світі, берегтиме їх як зіницю ока.



5. Підсумкове слово вчителя.

А й справді, чи дійдуть до своєї станції щастя ці діти – Толик, Марійка, Сашко, Віталька та інші? Задумаймось над цим? Задумаймось над тим, як ми живемо, чи все робимо, щоб кожен наш співвітчизник зміг дійти, знайти свою станцію щастя. Я думаю, я впевнена, що кожен з нас буде щасливий у цьому житті, буде потрібний незалежній Українській державі, і буде благословен Господом на справжнє щасливе життя, на чисте і вірне кохання, на добрі справи, бо ми того варті.


ІV. Узагальнення вивченого.

Тести за повістю «Вовчик»

  1. Толя просив не вмикати світла у кімнаті, бо

а) воно засліплює очі;

б) воно з’їдає день;

в) воно примушує спати.



2. Галина Андріївна подарувала хлопчика:

а) картину із власної колекції;

б) альбом для малювання;

в) блакитну чашку із перламутровим відтінком.

3. Як прозвали діти нову виховательку:

а) «Ангелочок»;

б) Галіна;

в) Гордіївна.

4. Хто з дітей намагався втекти з дитбудинку:

а) Толя, Сашко, Марійка;

б) Толя, Максим, Віталька;

в) Толя, Сашко, Віталька.

5. Хто сказав про Толю: «Ти – наче малий Шевченко»:

а) няня Галина Сергіївна;

б) Софія Павлівна;

в) Сергій Іванович.

6. З кого з дітей найбільше сміялися на концерті, що проводився в інтернаті:

а) з Толика;



б) з «Пиріжечка»;

в) з Марійки.



7. «Він був високий, у новому сірому костюмі, білій сорочці та світлих черевиках». Це:

а) Сергій Іванович;

б) Толиків батько;

в) дядько Коля.

8. Кому належать ці слова: «Ану цить! Он по тебе вовчик прийшов!»

а) Ангеліні Гордіївні;

б) Софії Павлівні;

в) сестрі Валі.

9. Для кого «двох зрад в одній хаті забагато»:

а) мами Андріївни;



б) тьоті Варі;

в) дядька Колі.



10. Звідки родом Толя Безродний:

а) із Тимошівки Чернігівської області;

б) із Тихонівки Черкаської області;

в) із Тимофіївки Чернівецької області.

11. Який гостинець дала рідна мати сину:

а) торбу з горіхами;

б) кульок цукерок;

в) фотографію старшого брата.

12. Після зустрічі з сином, мати:

а) дала притулок синові у своїй хаті;



б) вигнала із двору геть;

в) переїхала жити до сина у місто.


V. Завдання додому.

Написати твір-роздум на одну з тем:

«Колючі остюки дитячої долі»

«Зарошені сльозами каштанчики очей»

«Станція щастя Анатолія Безродного».

Зв’язне мовлення. 9 клас

В.М.Кавун

Тема. Розвитку зв'язного усного мовлення № 1-2. «Весілля» - велична народна драма. Обряд весілля на Шполянщині.
Мета. Розкрити красу величної народної драми «Весілля», пояснити вмотивованість дотримання традицій і звичаїв; розвивати в учнів спостережливість, бажання наслідувати традиції наших предків; поважне ставлення до історії українського народу.
Обладнання. Класна кімната, стилізована під дві українських світлиці: піч, мисник, хатній посуд, довгий стіл, лавки, домоткані доріжки. Учні одягнені в український одяг відповідно до ролей
Тип уроків. Урок-вистава.

Хід уроків

І. Оголошення теми і мети

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Вступне слово вчителя. Наша Україна багата на народні драми, які

сягають сивої давнини і стали джерелами професійної драматургії. Ці сценки супроводжували чи відбивали певний обряд чи трудовий процес або являли собою гру дітей, підлітків, юнацтва. Та особливо багата наша країна на розмаїті весільні обряди, які мають свої відмінності у кожному регіоні. Значення цього обряду в тому, що він відбиває світогляд і мораль трудового народу, родинні та суспільні стосунки на кожному конкретному історичному етапі.

Протягом останніх тижнів ви збирали від літніх людей матеріал про особливості весільного обряду в нашому регіоні , систематизували його, а на сьогоднішніх уроках ви всі станете і артистами, і глядачами вистави «Весілля на Шполянщині».

ІІІ. Первинне сприймання і осмислення нового матеріалу.
Учитель. Дія 1. Сватання

Жінки (співають):

Не була ж бо я вдома,

Як мене засватали,

А приходить посол за мною:

«Ходім, Галю, додому,

Наїхали гостоньки

З чужої сторононьки,

Стали кіньми перед сіньми,

Самі сіли поза стільми,

Стали пити і гуляти,

Стали Галю підмовляти:

«Їдьмо, Галинко, з нами,

Добре тобі буде.

В нас гори крейдовії,

В нас ріки медовії».

Де взялася ластівонька,

Сіла, впала, защебетала:

«Де ж бо я не літала

Крейдових гір не видала,

Медових вод не спивала».


Мати. Галю, дитино, ану покинь оте прасування! Ану мерщій до печі, та колупай її, колупай! А ти, старий, чого розсівся? Хутко святкову свиту одягай та за стіл сідай. Як господар поважний.

Батько (не дуже поспішаючи) Та я зараз, а що там? Горить , чи що?

Мати. Та бодай тобі, свати йдуть.

Галя. Ой лишенько!

(Батько сидить за столом, зустрічає гостей. Галя колупає піч.)

Батько. Хто так пізно завітав?

Староста. А чи пустите до хати?

Батько. Добрим людям ми завжди раді. Ласкаво просимо до хати. (заходять)

Староста. Добрий вечір! Мир вашій хаті!

Батько. Доброго здоров’я, просимо сідати.

Сват. Сядемо, як законну річ сповнимо. Бо ми - гості не прості…

2-й сват. А таки-так.

Батько. Що ви за люди, звідки та куди йдете? Чи ви козаки, чи купці, чи ловці-молодці?

Сват. І козаки, і ловці-молодці. Агато ми по світу мандрували, усяких земель повидали: були і в Туреччині, і в Німеччині, і в Московщині. І кожен край має свій звичай.

2-й сват. Істинно так!

Сват. А одного разу сталася нам в путі пригода. Зустрівся нам князь красний, як місяць ясний. «Ей ви, ловці-молодці, - каже ,- станьте мені у пригоді, услужіть службу, покажіть дружбу! Трапилася мені раз куниця, красная дівиця. Скільки по світу блукав – такої краси не видав. З того часу не їм, не п’ю, спокою не маю, все її шукаю. Допоможіть її упіймати, за це від мене півцарства будете мати».

2-й сват. Так і сказав!

Сват. От ми і пішли, тридцять государств обійшли, а такого дива не знайшли. Кажемо князю: «Годі вже шукати, пора нам додому вертати».Та наш князь затявся. От ми і пішли в це село, не знаємо як зветься, прийшли. А тут якраз випала пороша і ми натрапили на слід. Видно, що наш звір зайшов у ваш двір, а з двору - в хату, та й засів у кімнату. Отут нашому слову кінець, а ви дайте вінець. Віддайте нашому князю куницю чи красну дівицю. І , як велить звичай, прийміть цей хліб святий. А як наше слово не в лад, то ми зі своїм назад.

2-й сват. То віддасте чи ще хай підросте?

Батько. Ти чуєш, жінко, що за напасть, що ж робити?

Мати. Ти хазяїн, ти всім нам голова: як скажеш, так і буде.

Батько. Ось що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не

цураємось. А щоб ви нас не порочили, буцім ми переховуємо куницю, або красну дівицю, то ми вас пов’яжемо. Дочко, годі піч колупати, давай чим оцих молодців пов’язати!



Мати. Іди, доню, чуєш, щ о батько велить? Чи, може, нічого не придбала, не вміла матері слухати, не вчилась прясти та вишивати, рушників не надбала. То в’яжи хоч валом чи вірьовкою, якщо вона ще є.

Галя. Постривайте, мамо, я зараз.

Батько. Зажди, доню, хочу спитати тебе, сватів вишитими рушниками пов’яжеш, чи, може, гарбуза даси молодому? Гарні ж вродили цього року.

Галя. А зараз побачите.

( Галя виходить і повертається з рушниками і хусткою)

Батько. А що, сватоньки, куницю - нашу красну дівицю – ви бачили, а от про свого мисливця що скажете?

Сват. Наш козак – мисливець – парубок гарний.

2-й сват. До роботи і до танцю вдачний. У нього гарна, щира душа.

Галя. Вишитою хусткою я тебе дарую, і при чесних людях кажу, що тебе люблю я.(Дає хустку нареченому).Вас, сватоньки, рушниками пов’яжу, за такого нареченого вам спасибі скажу. (Вклоняється, підходить до молодого).

Дозвольте, батьку, дозвольте, мамо,

На рушник вишиваний перед вами стати,

На рушник вишиваний перед вами стати

Та благословення вашого дістати.

Благословіть, мамо, благословіть, тату,

На щасливу долю, на життя багате.

(Батько й мати благословляють молодих).

Мати.

Бог благословляє і я благословляю,

Жити аж до віку в парі вам бажаю.

Хай діти, як квіти, життя барвінкове,

Веселе, як ружі, на цім рушникові.

Батько.

Щастя вам, діти, поваги, любові,

Хлібного столу, доброї долі.

Зерном молодим хай колишеться нива,

Хай родина буде багата й щаслива.

(Молоді вклоняються батькам)

Галя.

Спасибі тобі, ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

Та рушничка вишивала,

По тихій річці білила,

На сухому бережку сушила,

Своїх старостів дарила.


Учитель. Дія 2. П’ятниця. Лежні
Вчитель. У цей день жінки ліплять та печуть лежні і шишки . Після того, як спекли, мати нареченої роздає шишки сусідам

Жінки ( співають).

А ненька по сусідах ходить

І сусід своїх просить:

«Сусідоньки, мої голубоньки,

Прошу вас до хати,

Та й до своєї хати

До свого дитяти лежні бгати.

( Сходяться сусідки, місять тісто на лежні, печуть їх , співають)

А п’ятниця- починальниця,

А субота- коровайниця,

А неділя- розчеши коса,

Понеділок- загуби краса.
Учитель. Дія 3. Субота. Коровай
Традиційно випікають коровай у молодого і в молодої. Напередодні весілля мати запрошує кількох жінок, здебільшого старшого віку, шанованих у селі, щасливих у подружньому житті, щоб гарним вдався коровай, на щастя й долю молодим. За звичаєм на випікання короваю кожна жінка має взяти склянку борошна чи пару яєць, і гуртом прийти до хати молодого чи молодої.

1-а коровайниця. А чи не передумали господарі коровайниць запрошувати?

Мати. Ні, не передумали. Ласкаво просимо до хати.

2- коровайниця. Дозвольте благословляти вашому дитяті весілля почати!

(Мати вносить миску з водою і вишитий рушник. Коровайниці символічно миють руки).

1-а коровайниця. Щоб довго часу не гаяти, почнемо коровай готувати. А де ж ваші ночви, господине?

Мати.

На печі, щоб вдалися пишні калачі.



(Коровайниці місять тісто, співають ):

Короваю, гаю,

Я ж тебе вбираю,

У винові квіти,

Щоб родились діти.

Коровайне тістечко шипиться,

Та не дає в рученьки ліпиться,

Та дайте ж нам горілочки напитися.



2-а коровайниця. А де той кучерявий, що має нам піч вимести?

1-а коровайниця. Певно, десь повіявся, як рудий лис, у ліс.

2-а коровайниця. Може ж таки не встиг та заховався за поріг?

(Коровайниці виходять у сусідню кімнату і звідти виводять хлопця, він , трохи пручаючись, іде).

1-а коровайниця. (Подає хлопцеві віник).Ану , кучерявий, серденько, та підмети

нам піч чистенько!



(Хлопець підмітає припічок, а коровайниці кругом нього пританцьовують, а потім несуть саджати коровай).

Піч наша регоче:

Короваю хоче,

А припічок заливається,

Короваю сподівається.

(Після цього жінки знову миють руки).

Мати. А тепер, дорогі мої коровайниці, прошу до столу!

(Доки вечеряють, коровай випікається).

1-а коровайниця. Прошу всіх сторонніх вийти з хати, бо будемо коровай виймати.

(У хаті залишаються тільки 1-а коровайниця й мати, які бережно виймають коровай, несуть його на подушки, співаючи).

Ой у полі та овес рясний,

А у Галі та коровай красний,

Овес рясний, бо з віночками,

Коровай красний, бо з квіточками.

(Коровай красується на подушках. Всі, хто заходить, висловлюють захоплення його красою).

2-а коровайниця. Знатний удався коровай. Хай таким щасливим буде в молодих життя.

(Мати дякує коровайницям, вони розходяться).
Учитель. Дія 4. Суботній вечір – дівич-вечір
Логічним продовженням обряду випікання короваю є дівич-вечір. Увечері, коли тільки-но починає смеркати, до хати молодої приходять дружки.

Дружки (співають, заходячи до хати):

Місяцю-ріжку, світи нам доріжку,

Щоб з дороги не зблудиться,

Щоб Галинці не згубиться.


Місяцю рогатий,

де ми будемо ночувати?

Чи в руті, чи в м’яті,

чи в молодої в хаті?



(У хаті - батько, мати молодої, запрошують до світлиці, дружки прикрашають коровай квітами, барвінком, рутою-м’ятою, кетягами калини)

Дружки (співають).

Короваю-раю,

Я тебе одіваю

То в руту, то в м’яту,

То в рожевії квіти,

Щоб любилися діти.

Щоб любилися та кохалися,

Щоб з них люди не сміялися.



(Батьки садять дружок за стіл, пригощають. Тут же, у світлиці, на стільці сидить молода. Старша дружка приміряє їй весільний вінок, а інші дівчата вбирають гільце(гілку ялини, вишні), яку прикрашають квітами та стрічками).

Дружки (співають).

Дівич-вечір, славний вечір

Та рано-рано, та ранесенько.

На стіни кам’янії

Та рано-рано , та ранесенько.

На четвертій - золотії,

Та рано-рано, та ранесенько.

На тії золотії – ластівонька,

Та рано – рано, та ранесенько.

Звила гніздечко з чорного шовку,

З білого льонку

Та рано- рано, та ранесенько.

Та вивела дітки-однолітки,

Та рано – рано, та ранесенько.

Перше дитятко – молодий Іванко,

Та рано – рано, та ранесенько.

А друге дитятко – молодая Галя,

Та рано –рано, та ранесенько.

Ти ж , місяцю, рідний брате,

Не сходь же ти раніше зорі,

Та рано – рано, та ранесенько.

Не сідай на посад ранше мене,

Та рано – рано, та ранесенько.

А сядемо обоє разом,

Та рано –рано, та ранесенько.

Зійшла зоря до місяця,

Та рано – рано, та ранесенько.

Та звеселимо отця і неньку

Та рано - рано , та ранесенько.

Батько (коли гільце вбрано).

Бажаю тобі, доню, щастя, здоров’я і много літ. Щоби була дужа, як вода, багата, як земля, червона , як калина, і всьому родові мила.



Всі співають.

Ми гілечко вили,

Край зіллячко клали,

Руту – м’яту червону та калиноньку,

Ще й рожевії квіти,

Щоб любилися діти.



(Дружки полишають оселю молодої).
Учитель. Дія 5. Недільний ранок.
У домі молодого збираються бояри, а в молодої – дружки й дівчата, щоб розплести їй косу. Цей обряд, який у народі ще називають «прощанням з дівуванням», є особливо хвилюючим. Дівчат, які прийшли, зустрічають батько з матір’ю.

Мати. Спасибі вам, дівчата, за честь, що прийшли мою дочку розплітати.

Дівчата.

А де ж тая дівка,

Що бажала вінка?

Підіть її уведіте,

На стілець посадіте,

Русу косу розплетіте.



(Вводять у світлицю молоду, вона стає перед батьками, вклоняється)

Молода.Спасибі вам, тату й мамо, за хліб – сіль, за те, що мене ростили й добра навчили, а тепер благословіть косу розплести.

Батьки. Благословляємо тебе, доню, щастям – здоров’ям, доброю долею.

Дівчата (співають).

А в перший раз та добрий час

Благословіть отець – мати (двічі)

Своєму дитяті косу розплітати.

(Мати ставить стілець, покриває його кожухом. Старша дружка усаджує молоду і ритуал розплітання коси пропонує започаткувати матері. Та бере гребінець, починає розчісувати косу)

Дружки.

Ой дай, мати, масла,

Я ж корову пасла,

Гонила на росу,

Дай масла на косу.

Ой гребінця, матінко, гребінця,

Розчесати русу косу до вінця.

(Потім косу розчісують дівчата)

Дівчата.

Руса коса до пояса (двічі)

Розчесана до волоса,

Руса коса плечі вкрила (двічі)

Дрібна сльоза личко вмила.

(Менший братик розчісує косу)



Дівчата.

А брат сестрицю розплітав,

Де ж він виплітки подівав?

Меншій сестриці подарував:

«На тобі, сестричко, цей випліт,

Щоб ти діждала таких літ».



Мати.

Благословляю щастям – здоров’ям,

Доброю доленькою.

Щасливо гуляй, дочко, у весільному віночку.



(Молода цілує материні руки .Тут же прикріплюють квіти дружкам. Хату заходить молодий у супроводі музик та боярів , несучи на рушникові хліб – сіль. На порозі їх зустрічає батько з матір’ю, музика стихає)

Молодий (вклоняється).Дозвольте нам, козакам – молодцям, завітати до вашої хати!

Батько (жартує).А що вам у нас робити?

Молодий. Вашу дочку до шлюбу запросити!

Мати. А вона на це в згоді?

Старший боярин. Запитаймо в неї при всьому народі.

Батько. Ну якщо так, то заходьте.

Молодий з боярами. (Молодий з боярами заходить до світлиці , вклоняються). Здорові будьте в цьому домі!

Дівчата. І ви будьте здорові!

Старший боярин. Чи приймете нас до свого гурту?

Старша дружка. А це вже як молода скаже.

Молода. Приймаю запрошення до шлюбу.

Молодший братик. А я вам задаром сестри не віддам! Тому що я пас за неї корів, коли вона ходила на гульки, підмітав двір, щоб до нього частіше заходили хлопці, рвав у лузі руту – м’яту, щоб сестра мила у ній волосся, крав у матері масло, щоб довгими росли коси, тож задарма не віддам її!

Молодий. Що ж ти хочеш за неї?

Братик. Сто рублів золотих!

Молодий. Це багато. Скільки не дам.

Братик. То я й сестри не віддам. Тож хоч –не хоч, а плати тепер сто п’ятдесят.

(Молодий кладе на стіл символічний дріб’язок)

Братик. Не віддам, мало дав, якщо накинеш ще п’ятдесят, то вже віддам.

Дівчата. А наш молодий скупий – прескупий! Та в нього грошей катма! А де він їх розвіяв?

(Молодий нарешті назбирує грошей й подає братові).

Молодий. Обібрав ти мене геть! Самий вітер у кишенях лишився!

Братик. Ну гаразд, продаю тобі свою сестру, але за умови, що будеш берегти її, як я беріг, будеш її відпускати до нашої хати.

(Молодий киває на знак згоди, а дружки співають).

Дружки.

Ой бусурмане, ратичок, бусурмане,

Ой продав сестроньку задаром.

А русую косоньку за п’ятак,

А білеє личенько віддав так!

(Всі виходять з хати , щоб піти на вінчання).
Учитель. Дія 6. Неділя. Після вінчання - весільна гостина
Після вінчання молоді й гості йдуть до молодого.

Дружки й бояри, інші гості співають.

Як були ми у церкві,

Та бачили диво:

Два вінці на стільці,

А два на голівці.

Спасибі попові і тому дякові,

Що він нас ізвінчав

Та недорого взяв:

Півтора золотого із князя молодого.
Ой з дороги, вороги, з дороги,

Та не переходьте дороги,

Нехай перейде чоловік,

щоб було щастячко на весь вік.

Нехай перейде родина,

щоб була щаслива година.


Свекрушечко, моя душечко,

Подивись у віконечко,

Чи метіль мете,

Чи невістка йде.


Метіль мете на дорозі -

Вже невістка на порозі.



(Всі сідають за святковий стіл , переспіви)

Старша дружка(співає).

Боярине, біла зірочко,

Прошу тебе на горілочку,

Та не знаю, як тебе звати,

Буду тебе частувати.

Бояри.

Старша дружка, як стружка,

Друга - як мотузка,

Третя - як постіл,

Та й та лізе за стіл.

Дружки.

А в старшого боярина

Кривая нога,

А в другого боярина

Лиса голова.

А кривою ногою

Жар вигрібать,

А на лисій голівоньці

Біб молотить

Та бабусі – куховарці

Борщ варить.

(Далі звучить мелодія українського танку, молодий з молодою і всі гості танцюють).
Учитель. Недільний день. Дія 7. Поїзд
Погостювавши у молодого, всі гості разом з молодими з уквітчаним гілечком йдуть до молодої.
Гості ( йдучи, співають).

Одчиняй, братику, новий двір,

Застеляй, матінко, тисовий стіл,

Ставляй пляшечки в меду,

Бо я тобі дружечок наведу.

Мати.

Де ти , доню, забарилася,

Що обідать опізнилася,

Чи ти , доню, по горі бродила,

Чи ти , доню, виноград садила?

Молода.

А я, ненько, в горах не бродила –

До свекрухи обідать ходила

Та я в неї не обідала,

Тільки пішла та одвідала.

А свекорко дубиночку парить,

А свекруха вечеряти варить:

«Парся, парся, старая дубино,

Кайся, кайся, чужая дитино».

(Після цього всі гості сідають за стіл, співають народних пісень. Приїжджають готі від молодого за приданим (скринею).

Гості від молодого.

Готов, мати, скриню,

Готов, мати , скриню,

І білу перину,

І подушок пухових,

І сорочок шовкових.

І скриньку, й перинку,

Й Галинку-господиньку.



(Забирають скриню, постіль, і їдуть до молодого)

(Згодом молоді з іконами, лежнями також ідуть до молодого. У молодого сідають за стіл)

Молодиця.

Розкотітеся, кислиці,

Розійдітеся, дівиці,

Та нехай сідають молодиці.

Старша дружка:

Прощай, прощай, подружино,

Бо ми вже йдемо,

А ми твоє дівування

Собі беремо.

Та вкинемо дівування

в синє море,

А вже ж тому дівуванню

З моря не виринать,

А вже ж тобі, подруженько,

З нами не гулять.
Учитель. Дія 8. Недільний вечір. Дарування короваю
(Доки гості веселяться, староста , перев’язаний рушником, вносить коровай на рушникові )

Староста. Старости і пани підстарости!

Гості. А ми раді слухаєм!

Староста. Благословіть коровай роздавать!

Гості. Бог благословить. І перший раз, і другий, і третій!

Дружки (співають).

Благослови, Боже,

Благослови, Боже,

Пречистая схоже

І отець, і мати

Цей коровай роздати!



( Староста спочатку викраює зверху дві шишки і подає їх молодим. Потім одрізує два шматочки і накликає:

Староста. Десь тут є рідні батько й мати, просимо коровай взяти!

(Батьки підходять, батько бере коровай, дякує. Мати кладе на тарілку подарунок. Так само роблять другі батьки, хрещені батьки, найближчі гості, говорячи у відповідь: «Спасибі батькові й матері, молодому й молодій».



Дружки (співають).

Ми пшеницю пололи,

Ми пшеницю пололи,

Руки попололи,

На Бога ввіряйте,

Короваю й нам дайте!



(Староста дає коровай і їм, дружки беруть, дякують, як прийнято).

Дружки (співають).

Підошви не крайте,

Підошви не крайте-

Музиці оддайте,

Бо музика гарно грає,

Він підошви ожидає.

Ще й тому соколу, що сидить на полу,

Дайте йому!



(Один із музик бере коровай, танцює, до нього приєднуються свати, батьки й матер, інші гості).

Староста. Дорогі гості! Від імені молодих і їхніх батьків красно дякую вам усім, що не погордували і прийшли на весілля розділити нашу спільну радість. Доброго вам всім здоров’я, а молодим у парі многії літа прожити й на перші родини нас всіх запросити!

( Музики грають веселу пісню, гості розходяться).
Учитель. Дія 9. Понеділок. Сніданок
(Брати, сестри, найближчі гості несуть молодій снідати, співають):

Наша мати Хівря,

Наша мати Хівря,

Зарубала червоного півня,

Заховалася в комору,

А ви, люди, йдіть додому!



(Їх зустрічають молоде подружжя, батьки чоловіка, саджають за стіл)
Учитель: Дія 10. Вівторок. Кури
(Ці ж гості , перевдягнені в циган, несуть по курці, веселяться, співають пісень)

Учитель. На цьому закінчується наша вистава, та не закінчується весільний обряд. У наступну неділю проводилася така його частина як борщ, коли родичі молодої дружини йшли до її нової домівки їсти «борщ»: різні святкові страви, в тому числі обов’язково й борщ. На наступну неділю «борщ» молода жінка несла своїм батькам. На цьому весільний обряд закінчувався.

IV.Узагальнення і систематизація знань.

Тестування



V.Пісумок уроку. Виставлення оцінок

VI. Домашнє завдання. Записати обряд родин

Обряд весілля записано від жительки с. Мар’янівки Шполянського району

Тутик Любові Сарапинівни, 1927 року народження.

Додаток


Тести

  1. Укажіть початковий етап традиційного українського обряду

  1. Понеділкування

  2. Сватання

  3. Заручини

  4. Лежні

  1. Укажіть, які словесні елементи влючає традиційний весільний обряд

  1. Лише пісні

  2. Лише приказки

  3. Пісні, діалоги, замовляння, мприслів’я, приказки та ін.

  4. Лише діалоги

  1. Укажіть персонажів, які пов’язані з весільним обрядом

  1. Свати, бояри, дружки, світилки

  2. Князі, графи, барони

  3. Колядники, посівальники

  4. Щедрівники, колядники, цигани

  1. Укажіть, що дівчина подавала парубкові під час сватання на знак відмови

  1. Весільну хустку

  2. Гарбуза

  3. Тютюн та люльку

  4. Хліб

  1. Укажіть, яку назву має ритуальний весільний хліб

  1. Коровай

  2. Паляниця

  3. Пампушка

  4. Булочка

  1. Укажіть, яку назву має ритуальне весільне деревце

  1. Вишенька

  2. Гільце

  3. Гілка

  4. Деревце

  1. Розташуйте в логічній послідовності окремі етапи проведення народної драми «Весілля»

  1. Заручини

  2. Лежні

  3. Дівич-вечір

  4. Коровай

  5. Гільце

  6. Викуп


1

а

2

б

3

г

4

в

5

д

6

е



  1. Вид родинно-побутових пісень, що виконуються під час весілля.


в

е

с

і

л

ь

н

і
















  1. Напишіть, як називають у народі матір чоловіка.


с

в

е

к

р

у

х

а
















  1. Назвіть центральних персонажів весільного обряду.






































































І.І.Чекмак

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка