Кеш-кредитів: брати чи не брати?



Сторінка11/12
Дата конвертації19.02.2016
Розмір2.03 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Що таке profit-sharing?

На особливу увагу заслуговує нова система підвищення мотивації роботи персоналу profit-sharing. В її основі - виплата всім працівникам певного відсотка від прибутку (саме такий спосіб стимулювання найбільш поширений у світі). Однією з перших в СНГ її впровадила російська телекомунікаційна компанія. У результаті вдалося вирішити проблему підбору співробітників і посилення ефективності їхньої мотивації, зміцнення корпоративної культури в цілому.

Рrofit-sharing — це розподіл прибутку рівними частками між усіма учасниками програми. На початку року організація заявляє про свої плани на 360 днів і повідомляє: якщо чистий прибуток після сплати всіх податків перевищить певну суму, то якийсь відсоток від цього прибутку буде порівну розподілено між усіма штатними співробітниками, що підписали документ (ця програма діє лише протягом календарного року). До речі, система має мінус: якщо щось не вийшло, організація може відмовитися від виконання зобов'язань перед працівниками.

На думку керівництва згаданої телекомунікаційної компанії, profit-sharing — сильний мотиваційний фактор, що дозволяє людям свідомо брати участь у діяльності організації. Програма розрахована на початкову і середню ланки (в profit-sharing не беруть участі топ-менеджери та деякі високопоставлені керівники, оскільки для них передбачено інші компенсаційні й мотиваційні програми).

Як свідчить практика, profit-sharing — досить дієвий інструмент. Якщо співробітник знає, що наприкінці року одержить велику суму, то він точно не звільниться дочасно.
Підвищення мотивації по-українськи
Зупинимося на системі заохочень у відомій українській компанії «Київстар». При прийомі на роботу співробітника ознайомлюють з його обов'язками, які чітко визначені відповідними інструкціями; для кожної посади встановлено певний рівень заробітної плати (грейд). Розмір зарплати може змінюватися залежно від успіхів працівника. У процесі роботи фахівець має можливість перейти на іншу посаду, беручи участь у внутрішньому конкурсі на заміщення вакансії. При цьому враховуються як компетенції співробітника, так і його ініціативність.

Добробут може поліпшуватися як внаслідок кар'єрного зростання (переходу на вищу посаду), так і завдяки підвищенню професіоналізму й компетенцій на займаній позиції. Окрім заробітної плати кожен штатний співробітник «Київстар», залежно від індивідуальних результатів праці й успішності роботи його підрозділу й компанії в цілому, може розраховувати на додаткову винагороду. Зазвичай в «Київстар» виплачуються щоквартальні й щорічні премії, які є істотним доповненням до зарплати.

Крім цього, кожен штатний співробітник одержує соціальний пакет: медичну страховку, доплату до відпустки, пенсійне накопичувальне страхування, страхування від нещасного випадку, мобільні послуги для членів родини.

Фахівці певного рівня отримують також індивідуальний компенсаційний пакет. На відміну від стандартного він дає можливість працівнику самому вибирати, на що витратити виділені компанією гроші. Пропоновані блага покликані стимулювати співробітника турбуватися про власне здоров'я й здоров'я членів родини, навчання – своє і дітей тощо.

Компанія «Київстар», активно сприяючи підвищенню кваліфікації працівників, оплачує відповідні семінари, тренінги, а також спеціальні програми розвитку; проводить конкурси бізнес-ідей із заохочувальними преміями й можливістю впровадження пропозицій на практиці.

Після купівлі австрійським «Райффайзен Банк» українського «Авалю», за словами керівництва банку, розпочалося вдосконалення системи заохочення персоналу. Прийнято рішення стимулювати працівників до продуктивної роботи через підвищення заробітної плати. Таким чином, у декілька разів збільшилися доходи менеджерів середньої й вищої ланки. Особливо престижною та високооплачуваною стала робота ризик-менеджерів.

За твердженнями західних експертів, у наш час спектр людських прагнень і бажань настільки широкий, що вимірювати його лише грішми не варто. Не випадково багато відомих міжнародних компаній під час прийому на роботу цінного фахівця намагаються з'ясувати внутрішню мотивацію останнього. Керівництво не проти високої заробітної плати, але воно має бути впевненим, що співробітника спонукає не любов до великих грошей, а інтерес до справи.
Підготував Сергій Іваненко


Заголовок

Революція неминуча


Підзаголовок

Якщо власник не може, а топ-менеджер не хоче...


Рубрика

HR-консалтинг

Підрубрика

досвід

Автор

Антоніна ЛОМАЧУК

Вріз на початку статті

Власників, цілком і повністю задоволених роботою найманих топ-менеджерів, знайти не просто. Більшість скаржаться, що, мовляв, управлінець, незважаючи на тривалий і складний процес його пошуку, ніяк не виправдовує сподівань. А найбільше їх дратує ситуація, коли менеджер починає перебудовувати компанію на свій лад, змінюючи сталі порядки, що вже давно пройшли перевірку часом. Додайте до цього вимогу найманого управлінця розширити повноваження і збільшити свободу дій – і реакцію власника спрогнозувати не складно:„Нехай спочатку покаже результат своєї діяльності і відпрацює вкладені в нього кошти!”. Знайома пісня?


Кількість знаків

8 200


У конфлікті завжди винні обидві сторони
А от інший заспів тієї ж пісеньки. Топ-менеджер працює у компанії давно, бізнес успішний, дає стабільний дохід. Однак власник запрошує консультантів і замовляє проведення аудиту системи управління, керуючись тезою: „Щось мої менеджери стали занадто самостійними - зі мною практично не радяться. А дружина і друзі натякають, що вони взагалі можуть мене „кинути”, відкривши власну справу і переманивши до себе клієнтів”. Іншою причиною проведення аудиту може стати підозра власника в тому, що прибутки найманого управлінця різко зросли: „А чи не в моїй компанії він безконтрольно бере собі кошти?”

Якщо поговорити з самим топом, від нього можна почути третій заспів. Мовляв, власник не дає нормально працювати, вимагає результату, а відповідних повноважень для його досягнення не надає. І взагалі, руки опускаються, робити нічого не хочеться. Може, звільнитися?

У такому настрої, звичайно, управлінець перестає бути ефективним, працювати на результат, а в окремих випадках навіть може підсвідомо завдати компанії шкоди. Адже його емоційний стан не тільки передається персоналу, а й сигналізує вашим клієнтам про те, що в організації виникли проблеми. Тож чи варто укладати з нею солідні контракти?

У такій ситуації однозначно визначити, хто правий, а хто ні, неможливо. Та й чи потрібно це робити? Якщо виникає конфлікт, винні у ньому обидві сторони. Отже, краще розглянути його причини і способи попередження.


Кожен має займатися своєю справою
Основна причина виникнення подібних ситуацій – синдром вигорання управлінців. Такі спеціалісти, якими б професіоналами вони не були, не можуть ідеально виконувати різнопланову роботу. Одним з них цікаво розбудовувати систему з нуля, а іншим більше до вподоби, власне, адміністрування. Є топ-менеджери (кризовики), яким добре вдається розібратися у корпоративному хаосі, структурувати бізнес, налагодити систему управління. Запрошувати на роботу варто не просто прекрасного управлінця, а високопрофесійного спеціаліста. Так, втримати кризового менеджера, доручивши йому адміністраторську діяльність, неможливо. Такий працівник буде ефективним, впроваджуючи новий проект чи вибудовуючи систему роботи іншого бізнесу. Ефективно здійснювати управління системою може лише керівник-адміністратор. Розібратись у тому, хто є адміністратором, а хто – кризовиком, має спеціаліст з управління персоналом.

Глибинна причина вигорання управлінської команди - зміна стратегії, цілей чи пріоритетів розвитку компанії, з якими її керівник категорично не погоджується. Наймані менеджери болісно реагують на постійне втручання власників у процес управління компанією, зміну домовленостей і умов найму чи просто „перекваліфікацію” бізнесу. Приміром, часті вибори й перевибори в Україні не найкращим чином позначаються на підприємницькій діяльності. Ще вчора власник займався політикою, засідав у Верховній Раді і тільки іноді контролював управлінців. Після чергових виборів до парламенту він не потрапив, енергію дівати нікуди, тож починається активне втручання в управління компанією. Збивається сталий ритм функціонування організації. Керівників, що звикли працювати самостійно на результат і відповідати за власні рішення, намагаються перевести на ручний режим управління. А далі ситуація розвивається за вже знайомим сценарієм: власник не розуміє найманого менеджера і навпаки.


Уроки з життя
Власників перш за все цікавить, як запобігти таким ситуаціям? Щоб знайти відповідь на це запитання, пропонуємо розглянути найбільш поширені проблеми й оптимальні варіанти їх розв’язання.

Проблема №1. Ви як власник переймаєтесь тим, що, набувши досвіду, дізнавшись про специфіку вашого бізнесу, найманий управлінець відкриє аналогічну фірму, та ще й переманить найкращих клієнтів.

Варіант стратегії поведінки. Перейматися не варто! Кому, як не вам, відомо, наскільки важко створювати бізнес: розпочинати, вкладати кошти, роками чекати на прибуток. Чи потрібні ці проблеми цілком успішній людині, що звикла якісно виконувати роботу і отримувати хорошу винагороду за свої старання? Та й кон’юнктуру ринку ваші менеджери знають не гірше за вас. Чи стануть вони ризикувати? Тому краще допускайте їх до управління, але не забувайте про контроль за результатами діяльності. Остерігатися варто іншого: синдром вигорання чи конфліктна ситуація можуть призвести до того, що управлінець, обізнаний із секретами вашого бізнесу, може перейти до конкурентів.

Проблема №2. Ви підозрюєте вашого управлінця у фінансових махінаціях. Через це ви встановили за ним тотальний контроль, а працівники служби безпеки постійно перевіряють всі його фінансові операції, доходи родини тощо. Про всяк випадок ви почали самостійно підписувати всі фінансові документи.

Варіант стратегії поведінки. Людина, яка поважає себе, у таких умовах працювати не буде! Якщо у вас є сумніви щодо порядності управлінця, поговоріть з ним відверто і віч-на-віч поставте запитання, які вас тривожать.

Проблема №3. Ви намагаєтесь постійно допомагати менеджерам порадами. Ще б пак! Адже це ваш бізнес і ви його знаєте краще за всіх! А управлінці чомусь пручаються, не прислухаються чи навпаки - дотримуються ваших настанов, але знімають з себе усю відповідальність. Більше того, саме після вашого втручання компанія починає втрачати позиції на ринку чи зменшувати темпи розвитку!

Варіант стратегії поведінки. Запитайте себе: „А чи дійсно ви так добре саме у цей момент володієте ситуацією на ринку?” Або інше: „Навіщо ви наймали таких дорогих фахівців, якщо самі знаєте, що і як робити?” Делегуйте свої повноваження! Переріжте нарешті пуповину, що пов’язує вас з власним бізнесом! Він настільки виріс, що може розвиватись самостійно під керівництвом досвідчених вузькофахових спеціалістів. Ваша справа – вказувати кінцеву мету плавання, а право вести корабель залиште топ-менеджерам. Вони вміють це робити краще за вас, не варто „допомагати” їм своїми порадами. Не царська це справа...

Проблема №4. Щойно найнятий управлінець замість того, аби займатися роботою, постійно чіпляється до вас з незрозумілими запитаннями: яка місія компанії? довгострокові цілі? пріоритети подальшого розвитку? Вас це дратує, адже й так зрозуміло: розвиватись, збільшувати прибуток, стати лідером на ринку. То й що з того, що це не формалізовано і не зафіксовано на папері, всі й так розуміють або принаймні здогадуються.

Варіант стратегії поведінки. Західний професіонал нізащо не візьметься вести корабель, якщо не знає точних координат пункту призначення. Наші топ-менеджери, виховані в українському бізнес-середовищі, не маючи чітких цілей, місії та мети, визначають їх самостійно. Як правило, вони виходять з власного досвіду, бачення й специфіки ринку. Власнику ж демонструють лише результат. Тому, якщо ви точно не знаєте, де хочете опинитись, то яка різниця, куди пливти? Головне, аби кінцева мета вас задовольняла. Згубною є ситуація, коли ви точно не знаєте мети, але постійно змінюєте курс корабля – саме тоді й виникає конфлікт з менеджментом.
Коли ресурси вичерпані
У деяких ситуаціях власник, незалежно від стратегії поведінки, не в змозі вплинути на найманого менеджера. Приміром, останній переріс вашу компанію і прагне чогось масштабнішого й складнішого або вирішив деякий час пожити за кордоном, або йому запропонували значно сприятливіші умови тощо. Не забувайте: він найманий працівник! Інтерес до нього на ринку праці не згасає ніколи. Людина завжди обере роботу, на якій їй буде краще. Не варто на неї ображатися за це. Тож якщо ви не можете запропонувати привабливіші умови (звичайно, безболісно для компанії), відпустіть управлінця з миром. Тоді він собі й гідну заміну підготує, і з вдячністю згадуватиме вас і вашу компанію, та й порадою допоможе. Адже життя – річ непередбачувана.


Заголовок

Якщо трапилася пожежа


Підзаголовок

Психологічні аспекти виникнення конфліктів у колективі


Рубрика

HR-консалтинг

Підрубрика

відносини

Автор




Вріз на початку статті

У кожному колективі завжди знайдеться особа чи група людей, інтереси яких не збігаються з іншими. Іноді виникають спроби примусово нав’язати власну позицію, що призводить до психологічної напруженості та протиборства. Згідно з теорією управління за наявності 30% незадоволених або критично налаштованих осіб у колективі починається дезорганізація, а коли таких 50% - настає криза, що породжує конфлікт. Спробуємо розглянути, що ж таке конфлікт, з’ясувати основні аспекти виникнення та можливі засоби їх вирішення.


Кількість знаків

15 400


Конфлікт і його складові
У житті ми часто стикаємося з конфліктами. Вони виникають з різних причин: через невміння взаємодіяти, конкуренцію, непорозуміння, відмінності між людьми. Більшість із нас сприймає конфлікт лише в негативному плані. Саме тому, звертаючись до психолога по допомогу, просять: "Навчіть мене не конфліктувати". Хоча насправді життя без проблем - ілюзія. Недаремно основою будь-якого драматичного твору є конфлікт. Саме він спонукає героїв діяти, шукати вихід з критичної ситуації. Варто зрозуміти, що конфлікт може стати початком розвитку гармонійних стосунків, поштовхом до реальних змін.

Звичайно, конфлікт не завжди має позитивний характер. Інколи він може заважати задоволенню потреб окремої особи і досягненню цілей організації. Наприклад, якщо в колективі є людина, схильна до суперечок, колеги можуть поділяти її думку, аби тільки не вступати в суперечку, хоча позиція любителя подискутувати й неправильна. Проте в багатьох випадках конфлікт допомагає виявити різноманітність поглядів, альтернативні рішення проблеми, дає додаткову інформацію.

Отже, конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів або думок опонентів. Це поняття можна визначити також як відсутність згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути фізичними особами або групами. Кожна сторона робить все можливе, щоб була прийнята саме її думка і заважає опонентам робити те саме.
Типологія
Розрізняють чотири основних типи конфлікту: внутрішньоособистісний, міжособистісний, конфлікт між особистістю і групою, міжгруповий конфлікт.

Внутрішньоособистісний конфлікт може виявлятися в різних формах. Одна з найпоширеніших — рольовий конфлікт, коли до однієї людини висуваються суперечливі вимоги з приводу того, яким має бути результат її праці.

Міжособистісний конфлікт є найбільш поширеним. В організації він виявляється по-різному. Найчастіше це боротьба керівників за обмежені ресурси, капітал чи робочу силу, за використання певного обладнання, за схвалення певних ідей. Кожен з управлінців вважає, що вище начальство повинне виділити їх саме йому, а не комусь іншому. Міжособистісний конфлікт виявляється як зіткнення особистостей. Спільна службова діяльність об'єднує людей з різними рисами характеру і різним інтелектом та вихованням. Як правило, погляди і цілі таких осіб дуже відрізняються. Іноді вони зовсім не можуть співпрацювати через психологічну несумісність.

Конфлікт між особистістю і групою може виникнути, якщо остання встановлює певні норми поведінки. Кожен повинен дотримуватися їх, щоб бути визнаним неформальною групою і тим самим задовольнити свої соціальні потреби. Однак, якщо очікування групи суперечать очікуванням окремої особистості або коли очікування особистості не збігаються із прийнятими групою установками, може виникнути конфлікт. Бувають ситуації, коли людина вважає свою ідею найціннішою, а група цього не сприймає. Конфлікт між керівником і виконавцями виникає, якщо незаслужено застосовано засоби покарання чи винагороди.

Міжгруповий конфлікт спостерігається тоді, коли між формальними і неформальними групами організації виникають розбіжності в цілях чи інтересах.

Конфлікти в колективі не лише знижують ефективність трудового процесу, але й призводять до нервово-емоційного напруження, розвитку стресових ситуацій, нехтування правилами техніки безпеки та вимогами охорони праці, небезпечних і нещасних випадків.


Основні ознаки конфлікту:

- наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми. Таке протиріччя може виникнути власне як функція ситуації, так і бути результатом «зусиль» учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;

- зміна характеру спілкування в напрямі конфронтації, негативної спрямованості однієї, а частіше - обох сторін. Відчуваючи взаємну неприязнь і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;

- активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів - осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив тощо;

- підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до повної безконтрольності.
Причини
Можна виділити об'єктивні й суб'єктивні причини виникнення конфліктів, котрі однаково негативно впливають як на стосунки в офіційній і неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

Об'єктивними причинами конфліктів у колективі можуть бути: недоліки в організації роботи, невідповідне матеріально-технічне забезпечення діяльності (нестача технічних засобів, перенаселеність службових кабінетів), нераціональний розподіл обов'язків і нерівномірна завантаженість працівників роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи (відділи, підрозділи тощо) без урахування психологічної сумісності учасників. Причому кожна об'єктивна причина набуває особистісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загострення стосунків між людьми.

Власне суб'єктивними причинами є: негативний соціально-психологічний клімат, невідповідність офіційної та неофіційної структур колективу (протиборство між керівником і неформальним лідером, ворожнеча між окремими неформальними групами), негативні риси характеру та деякі особливості особистості (егоїзм, недостатні самовладання і витримка, завищені самооцінка й рівень домагань, тривожність), наявність психологічних бар'єрів.

Конфлікт інколи викликається відразу кількома причинами, одна з яких - основна, базова, а інші можуть не усвідомлюватись чи маскуватись (наприклад, особиста недисциплінованість пояснюється великим обсягом роботи, проблемами з громадським транспортом). Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домінуючими або ж повністю заміняють первісні.

Кожен конфлікт має свою динаміку, він виникає і розвивається протягом певного часу. Динаміка конфлікту - це послідовна зміна стадій, що характеризують його з моменту виникнення до вирішення.
Основні стадії
Виділяють чотири основні стадії конфлікту.

1. Виникнення конфліктної ситуації. На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має навмисний характер, то приховане протиріччя загострюється з ініціативи однієї із сторін.

2. Усвідомлення конфлікту. Cторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, суперницьких відносинах із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної - визначаються причина, привід, склад учасників, переглядаються варіанти дій та обирається оптимальний з них, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гострої форми і досягти перемоги.

3. Зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбувається відкрите зіткнення протилежних сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторони можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), найбільш ефективний результат яких - взаємні поступки.

4. Вирішення, завершення конфлікту. Учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють досягнутий результат із наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (загасає) або ж розвивається далі і заново проходить всі стадії, але вже на новому рівні.

Звичайно, виділення зазначених стадій досить умовне, якщо враховувати різноманітність ситуацій, в яких виникає конфлікт, і форм його перебігу. В одних випадках вони виявляються чітко, в інших – поєднуються, зливаються одна з одною, що, зокрема, характерно для швидкоплинних конфліктів. Інколи не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішуватись повністю, частково чи не вирішуватись зовсім (удаване вирішення). В останньому випадку в однієї зі сторін або у всіх учасників виникають негативні емоційні стани (відчуженість, злобливість, песимізм тощо). Невирішений конфлікт може трансформуватися з міжособистісного у внутрішньособистісний, що супроводжується тяжкими переживаннями, самозвинуваченнями, виникненням невротичних станів, хоча зовні все виглядає пристойно. Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується награною байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою.

Правильна діагностика стадій перебігу конфлікту та чинників, що його загострюють чи пом'якшують, дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про вибір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, профілактики його можливих деструктивних результатів, чим значно зменшує негативні наслідки протиборства.

Динаміка конфлікту значною мірою визначається тим, яка стратегія поведінки в проблемній ситуації раніше сформувалась у його учасників. Стратегія визначається двома параметрами: наступальністю і кооперативністю. Перший - це наполегливість у реалізації власних інтересів, другий - здатність враховувати інтереси іншого. Поєднання цих факторів дає п'ять тактик поведінки:

1) співробітництво (висока наступальність і висока кооперативність) - дії спрямовані на пошук рішення, що задовольняє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;

2) протиборство (висока наступальність і слабка кооперативність) - прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;

3) поступливість (слабка наступальність і висока кооперативність) - орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;

4) уникнення (слабка наступальність і слабка кооперативність) - прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

5) компроміс (середні значення наступальності і кооперативності) - прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прийняття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторони повною мірою.

Правильною може бути кожна зі стратегій, усе залежить від ситуації розвитку конфлікту. На жаль, люди переважно обирають одну стратегію на всі випадки життя, часто вважаючи протиборство єдиним засобом вирішення конфліктної ситуації.

Слід зазначити, що конфлікти можуть розв'язуватись як у результаті прийняття та реалізації системи заходів цілеспрямованого впливу на обидві сторони, так і шляхом самоплинного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль. «Мимовільне затухання» конфлікту може статись через виникнення нової напруженої ситуації, внаслідок чого попередні переживання мовби відсуваються на другий план. Окремим випадком трансформації конфлікту є «механічне» розведення сторін у просторі. Але позиція «ще трохи, і все вирішиться само собою» — непродуктивна, бо втрати (об'єктивні та суб'єктивні) у такій ситуації надто великі, а інколи й непоправні.
Конкретними засобами вирішення конфлікту можуть бути:
- вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення;

- компроміс, який базується на взаємних розумних поступках;

- поступове згладжування протиріч;

- відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілкування на певний час, повне припинення стосунків між ними.
Попередження проблемних ситуацій
Попередити конфлікт - означає завчасно збагнути можливість його виникнення й усунути причину. Слід пам'ятати, що людина, як правило, конфліктує в суб'єктивно значимій для себе ситуації, з якої не бачить іншого виходу. Щоб запобігти цьому, спробуйте зрозуміти, чому ця ситуація така важлива для вашого партнера, чому викликає такі переживання.

Причина не завжди «в сьогоднішньому», конфлікт може бути відстроченим у часі. Людину образили, вчинили несправедливо, але вона не змогла належним чином (як вона це розуміє) відповісти; напруженість у стосунках поступово накопичується, і врешті-решт конфлікт спалахує з незначного, зовні неадекватного приводу. Причому суперечка, яка виникла у сфері ділових відносин, може перейти на особисті стосунки і навпаки. Метою стає боротьба сама по собі, психологічний зміст якої — довести свою вищість над суперником.


До речі
Існують досить прості, але ефективні правила поведінки, щоб не провокувати конфлікт:

- у поганому настрої чи в момент роздратування обмежте спілкування;

- якщо відчуваєте, що зустріч з людиною чи ситуація можуть викликати у вас роздратування, завчасно підготуйтесь;

- керуйтеся здоровим глуздом і завжди обирайте розумну лінію поведінки;

- ваші слова та дії мають бути правомірними і зрозумілими для навколишніх;

- не прагніть принизити співбесідника, бо в цьому випадку дуже велика ймовірність отримати зворотну реакцію;

- не наполягайте на тому, чого людина безсумнівно не може виконати.
Найперший сигнал виникнення конфлікту — взаємна лайка, яка сама себе живить: різке слово викликає грубість у відповідь, докір стимулює відповідну реакцію. Щоб не втягнутись у конфліктну ситуацію, будьте підкреслено спокійними: тримайтесь упевнено, говоріть стримано і владно, уникайте багатослів'я, дивіться співрозмовнику в очі. Витримка не принижує вашого авторитету, а надто емоційна реакція є демонстрацією слабкості та невпевненості у своїй правоті.
Підготувала Раїса СМИРНОВА


Заголовок

Півтора карата щастя


Підзаголовок

Ювелірні прикраси для ділової людини


Рубрика

LifeStyle

Підрубрика

розкіш

Автор

Ірина КАЦАЛ

Вріз на початку статті


Відомий американський дизайнер і модний критик пан Блекуелл нещодавно оприлюднив рейтинг знаменитостей, абсолютно позбавлених смаку. Цього року його очолила Вікторія Бекхем – дружина зірки світового футболу Девіда Бекхема і солістка колись популярного жіночого гурту „Спайс Герлз”. Проблеми зі смаком у Вікторії очевидні: насичена засмага, яскравий одяг, недоречно підібрані прикраси... І якщо з надмірним захопленням солярієм і дещо специфічною манерою одягатися ще якось можна було б миритися, то з кілограмовими діамантами посеред білого дня - за яких умов!


Кількість знаків

16 300



Огранка для успіху
Кажуть, навчитися носити коштовності неможливо. Цей дар дається від народження людям, наділеним вишуканим смаком, відсутність якого не можуть компенсувати найдорожчі прикраси. Вже згадувана Вікторія Бекхем – яскравий приклад цьому.

Між тим, знаменитості, політики й бізнесмени залишають в ювелірних магазинах величезні суми, купуючи кольє і сережки, персні і каблучки, підвіски і ланцюжки, запонки і браслети, одягаючи усю цю „красу” разом при кожній слушній (і не дуже) нагоді. Так імена любителів „поблищати” потрапляють на перші рядки сумнозвісних рейтингів і обкладинки не надто шанованих видань. Поговорити про прикраси відомих осіб, а надто якщо вони провокують виникнення курйозних ситуацій, полюбляє й народ. Згадайте хоча б історію з намистом Юлії Тимошенко.

То, може, краще взагалі відмовитися від прикрас? Гроші будуть зекономлені, та й репутація збережена. Подібний підхід навряд чи можна назвати правильним, адже відмовляти собі в задоволенні додати до образу успішної людини коштовного блиску – абсурдно. Головне у цьому питанні - не передати куті меду. Особливо актуальним це твердження є для ділових людей.
Золото, срібло, платина... Що бажаєте?
У діловому світі цінуються помірність і стриманість. Це стосується поведінки, стилю одягу, аромату парфумів і, звичайно ж, прикрас.

Чим вищий статус представника бізнесу, тим дорожчими мають бути його прикраси. Перевагу слід надати золоту, платині і коштовному камінню – діамантам, рубінам, смарагдам, сапфірам тощо. Біжутерія - навіть якщо йдеться про вироби іменитих дизайнерів – може надовго зіпсувати імідж ділової людини.

Не до кінця зрозуміла ситуація із сріблом. Аристократи дивуються: „Як можна носити срібло, коли з нього потрібно їсти?!”. Незважаючи на таку категоричність вироби з цього металу все частіше зустрічається в колекціях найкращих ювелірних домів світу, він вважається разом із платиною і білим золотом „чоловічим” металом.

І все ж золоту в ювелірній справі поки що скласти конкуренцію важко. Це стосується навіть платини – металу, прикраси з якого завжди є модними і оригінальними. Сьогодні ювеліри пропонують вироби із золота білого, червоного, рожевого, жовтого і навіть зеленого відтінків. Колір залежить від домішок, які обов’язково додаються до складу золотого сплаву, - лігатури. Так, у виробах із білого золота використовується лігатура на основі нікелю чи паладію. Червоного відтінку надає мідь, а зеленого – срібло. Останнім часом в модних ювелірних бутиках можна зустріти прикраси із чорного і блакитного золота, рецепт виготовлення якого наразі є комерційною таємницею.

Цікаво, що в чистому вигляді золото являє собою м’який метал блідо-жовтого кольору з зеленуватим відтінком. Для виготовлення ювелірних прикрас найчастіше використовуються золоті сплави 585 та 750 проби. Остання вказує на пропорцію вмісту золота до інших домішок. Скажімо, 585 проба означає, що в одному грамі сплаву міститься 585 міліграмів чистого золота, а 999-та вказує на мінімальну кількість домішок. Але, незважаючи на те що вироби з 750 проби менш практичні, вони вважаються більш статусними, престижними, адже коштують дорожче.

До речі, проба як ювелірна дефініція використовується лише на пострадянському просторі, на Заході вміст золота, платини або срібла у виробі вимірюється в каратах. На чисте золото вказує маркування „24 карати”. Якщо ж сплав містить 50% власне золота і 50% лігатури, на ціннику буде позначка „12 карат”.


Найкращі друзі для дівчат
Коштовне каміння надає ювелірному виробу урочистого, святкового вигляду, воно індивідуалізує прикрасу і її господаря, надає вишуканості і неповторності. Попри поширену думку про те, що дорогоцінне каміння доречне лише ввечері і аж ніяк не на роботі, бізнес-леді все частіше „засліплюють” колег не лише гострим розумом, а й вишуканими гарнітурами, що вдало поєднуються з діловим костюмом. Не лишилися осторонь цієї тенденції і чоловіки – запонки й годинники з коштовним камінням вже давно перестали бути екзотикою.

Спеціалісти з етикету допускають наявність діамантів у ювелірних виробах, призначених для ділових людей. Причому одягати їх можна не лише ввечері. Єдине застереження – діаманти не мають бути великими, а прикраси занадто яскравими. Такі коштовності контрастуватимуть з діловим костюмом і відволікатимуть увагу навколишніх від роботи. Саме тому їх краще приберегти для вечірніх світських раутів з відповідним дрес-кодом.

Вартість дорогоцінного каміння залежить від його твердості, колірності, дефектності (наявності тріщин, включень тощо), а також рідкісності. Чим твердіший мінерал – тим зазвичай яскравіший блиск він матиме після обробки. За спеціальною 10-бальною шкалою твердості діаманти мають 10 балів.

Вага діамантів, як й іншого коштовного каміння, вимірюється в каратах. Не всі знають, що термін „карат” походить від назви дерева, насіння якого колись використовували як еталон маси. Один карат дорівнює 0,2 грама.

За масою діаманти можна поділити на дрібні (до 0,29 карата), середні (від 0,30 до 0,99 карата) та великі (від 1,00 карата).

Якщо говорити про колір діамантів, то він може бути найрізноманітнішим – від прозоро-білого до чорного. Ще більше діаманти мають відтінків – червоний, блакитний, зелений, рожевий, фіолетовий, жовтий... Найбільше цінуються камені яскравих, насичених кольорів. Неабиякого поширення набули чорні діаманти, які в поєднанні з білими надають ювелірними виробам воістину неперевершеного вигляду.

Алмаз стає діамантом тільки після огранки. Найдорожчі діаманти мають круглу форму. Вони мають 17, 33, 57 граней. Найбільш раціональною вважається останній вид огранки.

Відрізнити справжній діамант від його імітації - циркону або фіаніту - нескладно. Діамант – єдиний камінь, який виблискує всіма кольорами спектру. Побачити красу цього дивовижного каменю можна і в погожий сонячний день, тож чому не одягати діаманти на роботу, позбавляючи себе і оточуючих неймовірної краси?


Щастя не тільки в діамантах
Cапфір і рубін належать до групи так званих корундів. За твердістю ці мінерали поступаються хіба що діамантам. А от за красою вони можуть дати фору навіть королю коштовного каміння.

Прикрасами, оздобленими рубінами, захоплювалися володарі Римської імперії і цар Іоанн Грозний. Якщо ви думаєте, що червоний абсолютно не вписується в діловий стиль, то помиляєтеся. Річ у тім, що колір цього каменю може бути і гранатовим, і шафрановим, і пурпуровим, і багряним, і фіолетовим... Гарнітур із золота, оздоблений рубінами й діамантами, якнайкраще підкреслить вроду бізнесвумен бальзаківського віку і надасть витонченого шарму власнику таких запонок. Щоправда, подібні вироби не слід одягати щодня. Вони більше підійдуть для якихось визначних офісних подій, скажімо, урочистостей з нагоди виходу компанії на міжнародний ринок або перемоги в солідному тендері.

З рубіном часто плутають благородну шпінель. Так, „Рубін Чорного Принца”, яким оздоблена англійська корона, виявився... шпінеллю. Цей камінь є душе коштовним, він може бути не лише червоним, а й рожевим, оранжевим, коричневим, чорним. Відрізнити шпінель від рубіну можна не лише за специфічною структурою мінералу, а й характерним скляним блиском цього напрочуд гарного каменю. Його неповторність вдало підкреслює золота оправа.

Важко лишити поза увагою і сапфір. Особливо вражають блакитні сапфіри, дозволити які собі можуть справді найбільш успішні люди. Романтикам вони нагадують море в погожий літній день, а меланхолікам – осіннє небо. А дехто, дивлячись на цей унікальний камінь, бачить волошкове поле.

Зустрічаються сапфіри зеленого, рожевого і помаранчево-жовтого кольору. Найбільший з-поміж відомих нині сапфірів називається „Зірка Індії”. Він зберігається в Американському музеї природничої історії.

Як і рубін, цей камінь вважається королівським. Нагрудні прикраси єгипетських жерців обов’язково прикрашали сапфірами. Цікаво, що сапфір також є символом цнотливості й скромності. Своєму власнику він приносить щастя в коханні, оберігає від наклепу, сприяє концентрації життєвих сил. Кажуть, потрапивши до рук підлої і брехливої людини, цей магічний камінь знайде спосіб загубитися. Він самостійно обирає господаря. Перстень із сапфіром допомагає відчувати чужу брехню, тож керівникам солідних бізнес-структур слід особливо пильно придивлятися до подібних прикрас.

Таємничим коштовним каменем вважається опал. Він здатен запам’ятовувати інформацію, саме тому з ним слід бути максимально обережним – камінь може приносити нещастя. Однак усе це стає неважливим у момент, коли людина його бачить. Опал не просто привертає до себе увагу, а заворожує: у ньому відображаються всі природні стихії. Тут і вогонь, і вода, і блискавка... Бурхлива літня злива і кольори веселки – усе це можна побачити у магічних відблисках опалів. Мінерал просто-таки випромінює світло. Його батьківщиною є Австралія, де добувається практично 95% цього каменю. Вміст води у його складі варіюється в межах від 1% до 21%, інколи навіть більше. Старіючи, опал втрачає значну частину вологи і перетворюється на халцедон – різновид кварцу.

Безбарвні і прозорі опали називаються скляними або молочними. Сірий, коричневий, червоний, бурштиново-жовтий колір мають камені з включеннями. Їх називають вогняними. Повною мірою насолодитися грою кольорів можна, дивлячись на благородний опал.

Приглушені кольори опалів роблять їх просто незамінними у стилі ділової людини. красі Краса мінералу найкраще розкривається у персні або намисті.

Ще один коштовний камінь, про який не можна не сказати, - смарагд. Уже один тільки його колір змушує зважитися на покупку. Цікаво, що цей мінерал рідко позбавлений включень. Тож вартість каменю без дефектів еталонного кольору інколи перевищує ціну діамантів. Насиченість забарвлення смарагдів може змінюватися залежно від освітлення. Під сонячними променями камінь стає прозоро-зеленим, а от штучне освітлення робить колір глибоким і густим.

Смарагд – камінь примхливий. За шкалою твердості він має лише 6,5 балів. Тому огранка мінералу – справжнє мистецтво. Лише для цього каменю було створено спеціальну технологію огранювання – смарагдову. Мінералу надають прямокутної або квадратної форми, заокруглюючи кути. Це дає змогу не лише підкреслити його красу, а й захистити від механічних пошкоджень.

Попит на смарагди сьогодні великий, тому почастішали випадки підробок. Зважившись на покупку, не забудьте поцікавитися наявністю документів, які підтверджують справжність каменю.


Дари морів
Уявити діловий стиль без прикрас з перлинами сьогодні практично неможливо. Ювеліри пропонують наразі багато цікавих рішень для таких виробів: перлини обрамлюють золотом (білим і жовтим), сріблом, платиною і навіть титаном. Для довершення дизайну можуть додаватися невеликі діаманти. Поєднувати в одному виробі золото із сріблом вважається ознакою поганого смаку, однак ця заборона перестає діяти, коли ювелір створює черговий шедевр, головна роль в якому належить перлині. Щоправда, носити такі прикраси можуть впевнені в собі люди – це занадто сміливо.

Консерватори (а ними є більше половини представників світу бізнесу) віддають перевагу виробам з білими перлинами правильної форми – намистам, сережкам, каблучкам. Класика ніколи не виходить з моди.

Дуже популярними стали прикраси з чорними перлинами. Особливо пасують вони людям зі світлим волоссям. Ділова мода допускає поєднання в одному виробі кольорових перлин. В основному йдеться про білі і чорні – завдяки контрасту досягається неперевершеного ефекту, а також мінерали різних відтінків – блакитні, рожеві, золотисті тощо.

Більшість перлин, представлених у ювелірних бутиках, - вирощені штучно. Це дає змогу досягти правильності їхньої форми. Хоча й асиметричні натуральні мінерали (химерні, барокові) можуть прикрасити собою будь-який ювелірний виріб.

Перлини живуть життям людини, яка їх носить. Якщо в неї все гаразд, вона здорова і щаслива, перли починають блищати. Коли ж власник прикраси хворіє, то й мінерал тьмяніє. „Живе” перлина приблизно стільки ж, скільки й людина – 70-100 років, перетворюючись після своєї смерті на порох... Не варто зберігати прикраси з перлами в приміщенні із сухим повітрям. Ці органічні мінерали також бояться прямих сонячних променів.

Маючи деяку подібність з місячним світлом, перли краще підійдуть жінкам, організм яких живе за місячним календарем. Рекомендують носити їх також дівчатам та незаміжнім.



Прикраси... Їхній блиск чарує і вабить, а невимовна краса змушує серце битися частіше. А ще коштовності, як ніщо інше, красномовно свідчать про статус свого власника: „Ось вона, жадана вершина успіху!” Однак, перебуваючи на ній, не варто забувати просту істину життя: навіть найкоштовніший діамант може стати дешевою мішурою, якщо його власник не має дорогоцінного каменю в душі.
До відома чоловіків
Сережки з діамантами роблять більш насиченим колір очей своєї власниці, привертають увагу до жіночого обличчя. Такий подарунок буде доречним як партнерам по бізнесу жіночої статі, так і близьким родичкам.

Невисоким жінкам не варто дарувати масивні сережки з великими діамантами. Зупиніть свій вибір на прикрасах з камінням середньої величини. Слід пам’ятати, що сережки з великими діамантами роблять лінію підборіддя більш чіткою.

Каблучка з діамантом якнайкраще підкреслить ніжність жіночих рук і охайний манікюр. Проте подібні подарунки за правилами етикету не слід робити колегам і партнерам по бізнесу – зазвичай такі вироби своїм обраницям дарують закохані.

Діамантове кольє – блакитна мрія кожної жінки. Отримавши такий дарунок, дамам слід пам’ятати: носити на роботу цю вишукану річ категорично заборонено. Кольє буде доречним на шиї чарівної нареченої або ж заході на кшталт Віденського балу.

Якщо смакові уподобання жінки так і лишилися для вас чимось незбагненним, подаруйте їй діамантовий браслет. Цей символ дружби, щирості, вірності і підтримки стане чудовим подарунком для подруги, сестри або колеги. Браслети з діамантами вважаються сьогодні одним із наймодніших аксесуарів.


Думка експерта
Ювелірний ринок вважається консервативним, але й тут, як і у світі фешн-бізнесу, виділяються актуальні тенденції. Проте слід зауважити, що мода на прикраси – річ досить умовна і залежить від країни, соціокультурних уподобань і, зрештою, індивідуального смаку споживачів і виробників. Скажімо, те, що є хітом у США, не користується популярністю в Європі і навпаки. І в Україні мода на ювелірні вироби має специфічні риси. Зокрема, у нас популярні традиційні марки, такі як Cartier, Damiani, Chopard, Tiffany.

У 2008 році збережеться мода на контрастні поєднання: чорних і білих діамантів, платини і каучуку, білого, жовтого, зеленого золота тощо.

Чоловічі прикраси мають передавати силу і мужність свого власника. Для цього використовуватимуться платина, паладій, титан, сталь, діаманти. У жіночій моді очевидна тенденція до етнічного, переважно орієнтального, і барокового (химерні форми, рослинний орнамент) стилів.

Хітом же не тільки 2008-го, а й кількох наступних років стане кольорове каміння: жовті, зелені, сині діаманти, шпінель, рубін, а також аметист, турмалін, золотистий топаз, танзаніт, аквамарин. Серед дорогоцінних сплавів безсумнівним лідером стане рожеве золото.

Діловим людям краще обирати прикраси відомих ювелірних домів світу. Вироби швейцарської компанії Chopard виділяються з-поміж інших завдяки оригінальному рішенню – „плаваючим” діамантам: закріплені камені плавно переміщаються, ніби перетікають, під лейкосапфіровим склом.

Вироби від Tiffany найкраще підійдуть діловим жінкам – аристократична, довершена елегантність прикрас підкреслить чесноти власниці і її високий соціальний статус.

Останнім часом надзвичайною популярністю серед ділової еліти Європи також користуються вироби Yukiko, в основі яких чорні і білі перлини та діаманти.
Юрій Макаренко, приватний ювелір


Заголовок

Гра аристократів


Підзаголовок

Гольф в Україні стає все популярнішим





Рубрика

LifeStyle

Підрубрика

імідж

Автор




Вріз на початку статті


У Європі 550 років тому з'явилася вишукана гра — гольф. Втім, розвагою аристократів вона стала не відразу. Існує версія, що основи цієї гри були закладені середньовічними чабанами, які вдаряли своїми ціпками по круглих камінчиках, щоб не нудьгувати, випасаючи овець.

У 15 столітті в дещо зміненому вигляді гольф поширюється в Шотландії, Данії, Голландії й Бельгії. А от грою промисловців, фінансистів і банкірів він став лише на початку 20 століття. Тоді в Європі й Америці з'явилися перші гольф-клуби, членами яких були найбагатші люди того часу.


Кількість знаків

10 300



Шотландські корені
Китайці стверджують, що гольф зародився в їхній країні. На шовкових сувоях епохи династії Мінь можна побачити зображення жінок, що грають в „Suigan” — розвага, дуже схожа на сучасний гольф.

Нагадує цю гру і популярна в ті часи в Англії «Сabuca». А от у Франції тоді захоплювалися «Jeu de mail» (суміш більярда, крокету й міні-гольфу). В Англії гру перейменували на «pall mall», оскільки вперше в неї зіграли на вулиці Pall Mall у Лондоні. Правила досить прості: потрібно було загнати великий дерев'яний м'яч у залізний обруч, використовуючи „стукалку” з довгою ручкою. Попередником гольфу також вважають датський «Кolf», про який вперше згадується наприкінці 13 століття.

Найвірогдніше, гольф походить від гри, започаткованої в 15 столітті на східному узбережжі Шотландії. Гравці вдаряли по каменю палицею, що віддалено нагадувала сучасну ключку, і тим самим переміщували його по полях. Офіційно гольф було зареєстровано теж у Шотландії в 1421 році.

Етимологія слова «гольф» досить цікава. Існує думка, що воно походить від староголландського «kolf» або «kolven», яке означає «клуб», «клуби». Деякі науковці переконані: гольф — це абревіатура фрази «Gentlemen Only, Ladies Forbidden» («Тільки Джентльмени. Леді Заборонено»).


Гра мільйонів
Нині в стінах західних гольф-клубів укладаються мільярдні контракти, тому статус таких установ неможливо недооцінити. В Америці діє понад 18 тис. полів для гольфу, у Європі з американцями може конкурувати хіба що Великобританія, де понад 2,6 тис. полів. Інші європейські країни поки що істотно відстають. Однак останнім часом намітилася очевидна тенденція до скорочення цієї різниці. Особливо вражають успіхи скандинавських країн. Скажімо, у Швеції за останні 7 - 8 років кількість полів практично подвоїлася й становить близько 500 об'єктів. У цій країні другий після Ірландії показник поширення гольфу серед населення. Більше ніж 6% шведів — зареєстровані гравці, тобто кожен 16-й житель країни. Тож полів не вистачає, на однин майданчик припадає майже 1300 осіб, тоді як допустимий показник - 600 - 800.

Значні темпи розвитку гольф-господарства спостерігаються не тільки в Західній, а й у Східній Європі, яка з певних історичних причин тривалий час була фактично ізольована від аристократичної гри. Наприклад, Чехія приєдналася до світової гольф-індустрії порівняно недавно. Однак у період з 2000 по 2005 рр. тут з'явилося понад 50 майданчиків для гольфу різного класу, тільки в Празі створено 7 полів європейського стандарту.

Тенденція до прискореного розвитку гольф-індустрії спостерігається в державах Близького Сходу. Звичайно, кількість полів і гравців там не вражає. У всіх близькосхідних країнах загалом лише 25 майданчиків. Але якщо в 2000 році гольфом у цьому регіоні активно займалося не більше ніж 3 тис. осіб, то нині цей показник перевищує 10 тисяч. Ситуація в Африці, а точніше в ПАР, набагато краща. В африканських країнах наразі діє понад 500 полів, а кількість гольфістів перевищує 130 тисяч.

Розвивається ця гра і в державах колишнього СРСР. У країнах Балтики вже побудовано 12 полів, по одному мають Казахстан й Узбекистан, завершується спорудження майданчику для гольфу в Молдові.

Цікаво, що найбагатшим серед спортсменів є саме гольфіст — американець Тайгер Вудс, щорічний прибуток якого становить $100 млн — більше, ніж заробляв, намотуючи кола на швидкісному боліді, знаменитий гонщик «Формули-1» Міхаель Шумахер.
До речі

Середня вартість будівництва професійного поля для гольфу (без готелів і котеджів) у світі становить близько $5 - 6 млн, тоді як окуповується воно в середньому за 5 - 6 років. Враховуючи спорудження закладів розміщення, розважальних комплексів, в один об'єкт гольф-індустрії доводиться інвестувати від $25 до 500 млн.

Незважаючи на досить значні вкладення, вітчизняні бізнесмени зацікавлені в розвитку гольф-індустрії. Нині в Україні є кілька полів (Київ, столична область, Луганськ, на черзі Крим), у будівництво яких уже вкладено близько $20 млн.

Ініціаторами створення перших полів для гольфу в нашій країні є закордонні й вітчизняні компанії, а забудовниками — українські структури. Наприклад, гольф-центр у Києві фінансує канадська компанія, а в Криму — українська. А от східну частину півострова збираються освоювати росіяни.

За свідченнями фахівців, останніми роками у світі спостерігається різке збільшення інвестицій у створення майданчиків для гольфу та додаткової інфраструктури. І не завжди спонукальний мотив при ухваленні відповідного рішення - отримання прибутку. Часто йдеться просто про задоволення особистого інтересу інвестора до цієї гри. Зрештою, практично будь-яке «працююче» поле за правильної експлуатації здатне приносити гроші його власникам.
Пропозиція для еліти
До гри мільйонів починає долучатися й Україна. Так, у Конча-Заспі незабаром з'явиться не просто професійний, а елітний майданчик для гольфу. Його архітектором став Дейв Томас — засновник професійної Асоціації гольф-архітекторів Європи. Проект будівництва, у тому числі технічна документація й дизайнерські розробки, обійшовся більш ніж в $1 млн. На полі для гольфу буде 18 традиційних лунок. Комплекс планують обладнати тренувальними майданчиками для відпрацьовування далеких (драйвінг-рейндж) і коротких (патінг-грін) ударів, завдяки чому тут зможуть удосконалювати свою майстерність люди з різним рівнем підготовки, у тому числі новачки.

Для відвідувачів збудують зручні роздягальні, душові, кімнати відпочинку з каміном, затишні ресторани й традиційний бар «19-та лунка». Все необхідне для гри можна буде придбати в спеціалізованому магазині гольф-аксесуарів — Pro Shop. Любителі зможуть скористатися послугами служби прокату спортивного інвентаря. Для розміщення гостей передбачено будівництво п’ятизіркового готелю на 200 номерів класу «люкс» із сауною, конференц-центром й іншими атрибутами закладу вищої категорії. Оскільки поле для гольфу стане частиною котеджного містечка, до послуг гравців також будуть спортивно-оздоровчі і медичні центри, зокрема корти для великого тенісу, майданчики для гри в баскетбол і волейбол, фітнес-центр, відкриті й закриті басейни, футбольне поле. Багато мешканців котеджного містечка матимуть свої гольф-кари.


Діловий імідж регіону й екологічний острів
Перше в східній частині України велике поле для гольфу з 18-ма лунками незабаром з'явиться в Луганську. Мета гольф-клубу — популяризація цієї аристократичної гри, створення умов для професіоналів та любителів, поєднання здорового способу життя й комфортного відпочинку. Луганська школа гольфу (гольф-академія) має стати центром підготовки дітей та молоді. Планується відновити порушений раніше природний баланс: сформувати газони на площі 60 га, створити три прекрасних озера площею 4,5 га, висадити понад 3 тис. дерев. «Поява гольф-поля в Луганській області, безумовно, відіграє позитивну роль у формуванні ділового іміджу регіону, — відзначають члени клубу «Перший гольф», заснованого ще в 2004 році. — Оточене масштабною інфраструктурою для активного відпочинку й корисного проведення часу, луганське поле буде, по суті, екологічним островом Донбасу».
Крим створений для гольфу
Наприкінці червня 2007 у Ялті компанія «Антал-Крим» уклала договір на будівництво першого на півострові професійного гольф-клубу над Гурзуфською бухтою, в районі села Партизанське (інша назва — Лаванда), на величезній території 120 га (приблизна вартість — $12 - 15 млн). Підрядниками виступили компанії Gary Player Group, Inc (США) і Synthesis Engineering (Італія). За словами генерального директора компанії «Анталсервіс» Дениса Коляки, клуб «Делос» планується відкрити наприкінці 2009 року. Остаточну вартість проекту ще не визначено, але, за розрахунками замовника, мінімальна сума інвестицій становитиме близько 300 млн гривень, або $60 млн. За іншим даними — $100 млн.

За свідченнями фахівців, ландшафт Криму просто створений для гольф-поля, про це подбала сама природа. Тому його вартість буде набагато нижчою, ніж в інших регіонах країни.

Гігантський курортно-рекреаційний центр з гольф-клубом, лазнями, ресторанами, амфітеатром і кінноспортивним комплексом збираються побудувати неподалік від Феодосії - у селищі Орджонікідзе. Депутати місцевої ради дали згоду на підготовку необхідних документів, і незабаром у селищний бюджет має надійти перший великий транш (6 млн гривень).

За деякими відомостями, у проект збираються вкласти близько $100 млн, причому значна частина надійде до місцевого бюджету «на розвиток”. За словами керівництва с. Орджонікідзе, переговори щодо проекту почалися рік тому. Крім внеску в місцевий бюджет інвестори платитимуть ще й орендну плату за 60 га землі. Комплекс розташується у Двоякірній долині з виходом в однойменну бухту.

Великі гроші у розвиток Східного Криму обіцяє вкласти Ю. Лужков. За словами московського градоначальника, уряд столиці Росії зацікавлений в потужному освоєнні цієї території й створенні там великого розважального комплексу із санаторіями, готелями, аквапарками, полями для гри у футбол і гольф. Росіяни мріють створити в Україні місцевий Лас-Вегас. У проект планується вкласти як мінімум $1,5-2 млрд. Джерела інвестування – бюджет столиці Росії, а також кошти московського бізнесу.

Чи стануть плани реальністю, покаже час. Однак зрозуміло: приєднуючись до світової гольф-еліти, Україна має всі шанси стати справжньою європейкою, що тяжіє до всього дорогого, вишуканого й неординарного.



До речі

Не всі знають, що гольф в Україні не зароджується, а відроджується. Перше поле для гольфу було створено в Житомирській області, у родовій садибі князів Муравйових-Апостолів ще в 1913 році. Працювали над ним спеціально запрошені майстри із Шотландії. Після революції поле переорали під картоплю.

Підготував Сергій Маненко


Заголовок

Зимова казка


Підзаголовок

Гірськолижні курорти Європи


Рубрика

LifeStyle

Підрубрика

відпочинок

Автор




Вріз на початку статті


Природа щедро обдарувала Європу горами — Альпи, Піренеї, Татри, Родопи, Карпати. Любителям активного зимового відпочинку сьогодні є з чого вибирати. Традиційно елітними гірськолижними курортами вважаються французькі, австрійські, швейцарські, італійські й словенські Альпи. Меншою популярністю користуються зимові курорти Німеччини, Туреччини, Фінляндії й Лівану. А туристам, яким до вподоби неординарність, український ринок туристичних послуг віднедавна пропонує зимовий відпочинок у чилійських Андах. Цікаво, що катання на лижах — не єдина розвага в засніжених горах.


Кількість знаків

12 300




Пропозиція, від якої неможливо відмовитися
Любителів відпочинку в горах у світі понад 100 мільйонів, їх умовно можна поділити на дві групи. До першої відносяться люди, що віддають перевагу активному відпочинку, а до другої — «зимові ледарі», які приїжджають у гори помилуватися пейзажами й оздоровитися. Гірські курорти захоплюють останніх не крутими спусками, а можливістю позбутися стресів, накопичених протягом року, розважитися й повеселитися. Адже створена в горах інфраструктура дозволяє реалізувати найпримхливіші мрії абсолютно всіх туристів.

Сучасні гірськолижні курорти – це рекреаційно-оздоровчі, ресторанні, розважально-культурні комплекси, де кожен знайде розвагу до смаку.



1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка