Кіровоградщині – 75 Розробки уроків і позакласних заходів для проведення Першого уроку в 2013/2014 навчальному році



Сторінка11/20
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.47 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   20

Учень 6. При визволенні навколишніх сіл відзначилися воїни 52 Шуменсько-Віденської дивізії під командуванням Л. Максимова. Вони тримали оборону поблизу с. Байраки з листопада 1943 року по березень 1944 року, зимували в окопах, траншеях, бліндажах. Ветеран цієї дивізії Іван Бариш (м. Кіровоград) згадує: «У моїй пам’яті на все життя закарбувалися бої за звільнення Петрівщини, зокрема Червонокостянтинівки. І не випадково. Понад п’ять місяців ворог з люттю приреченого оборонявся і кидався в контратаки, не бажаючи залишати багатющої української землі. Поле перед селом назвали «залізним». У тому не було перебільшення. Його покривав метал (осколки снарядів, мін, бомб). Пригадалося, як у цьому селі мені довелося ходити в розвідку «взяти язика». До речі, за нього командування нагородило мене орденом Червоної Зірки» (газета «Трудова слава» від 16 травня 1995 року, «Присядьмо, як було»).

У складі цієї дивізії воював наш земляк герой Радянського Союзу Булда Степан Костянтинович з Вовчанки, який був кулеметником 429 стрілецького полку і відзначився під час форсування Дністра. Про нашого земляка і про бойовий шлях цієї дивізії написав нарис ветеран дивізії Д. Балашов. При визволенні села Байраки загинув Герой Радянського Союзу Ф. Бабаченко. Подружжя Дереків, з цього ж села, ризикуючи своїм життям, заховали червоноармійців у печі, за що були розстріляні. Сини ж їх, Микола і Федір, з честю воювали на фронтах, повернулися живими і плідно працювали в мирний час.



Учень 7. Село Костянтинівку та прилягаючі села визволяли воїни 58 гвардійської стрілецької дивізії, яка входила в склад 57 стрілецького корпусу 37 Армії. На Костянтинівку просувався 175 стрілецький полк під командуванням гвардії майора Гордєєва.

Спільно з гвардійцями 178 стрілецького полку на чолі з гвардії майором Анісіним було визволено село від ворога. Було це 8 березня 1944 року. Пізніше воїни 58 ГСД брали участь у боях за визволення Польщі, Німеччини. У квітні 1945 року дивізія першою підійшла з боями до р. Ельба і зустрілася з американськими союзниками. Території наших сіл – суцільне поле бою, до цього часу механізатори «виорюють» залишки війни з так званого «залізного поля». Враховуючи той факт, що внаслідок тяжких боїв, земля була щедро залита кров’ю, були перейменовані села Костянтинівка на Червонокостянтинівку, Перша Лелеківка на Краснопілля.

У братській могилі Червонокостянтинівки (№ 455) поховано 1556 воїнів, 736 з них нещодавно були встановлені районною ветеранською організацією.

9 травня 1979 року в нашій школі був відкритий військово-історичний музей, у якому зібрані матеріали про подвиг нашого народу, про земляків-учасників війни. Сьогодні музей є центром патріотичного виховання підростаючого покоління. Частими гостями школярів є ветерани війни.



Учень 5.

Пам’яті загиблих поклонімося,

Квіти до могил їх покладем.

Все, що в 45-му здійснилося,

На віки нащадкам збережем.

Григорій Крячко



Ведучий. Сторінка четверта – «Відбудова і сьогодення».

Учень 8.

Отак й жили усі чотири роки:

Від втрат до перемог і відбудов,

Свої рівняли по загиблих кроки,

І мир жаданий в наший дім прийшов.

Григорій Крячко



Учень 9.

Після війни потрібно було починати все спочатку. Село, яке повністю було зруйноване за роки війни, відроджувалося з труднощами. Все робили вручну, не було навіть худоби. Очолив місцевий колгосп Левченко Павло Федорович. За роки окупації господарствам місцевої сільської ради нанесено збитки в сумі 32 млн. 411 тис. 386 крб. Відроджені колгоспи сіл Петропілля, Другої Лелеківки, Краснопілля об’єдналися в 1951 році в один – імені Сталіна.

У 1953 році було перенесено сільську Раду з Другої Лелеківки до Краснопілля. В її склад входили села:Друга Лелеківка, Краснопілля, Мишоловки, Байраки, Раївка, Червонокостянтинівка. Головою сільської ради був Сиротюк Іван Юхимович. Колгоспом імені Сталіна керував Дуда Микола Степанович, з 1954 року головою став Косолапав Віктор Григорович, повний кавалер орденів Слави. У 1962 році сільська рада була переведена до Червонокостянтинівки, її очолив Трибухов Олександр Федорович. У підпорядкування Червонокостянтинівської сільської ради, крім зазначених вище сіл,увійшли ще й села Братське та Луганка (до 1981 року). У 1956 року (за іншими даними – 1962 року) колгосп імені Сталіна було перейменовано в колгосп «Росія», упродовж 30 років його очолював Максімов Георгій Герасимович, далі – П. Мовчан, В. Плічко, А. Давидовський (двічі), О. Компанієць, Г. Черевко, нині з 2008 р. – В. Максімов.

Учень 10. На кінець 60-70-х рр. припадає період найбільшого піднесення господарства і культури села. Протягом наступних років у селі будуються: адміністративний будинок, будинок культури, дитячий садок, школа, магазини, нові ферми, відкривається швейна майстерня, поповнюється машино-тракторний парк, асфальтуються вулиці села. У 1974 році місцеві господарства, колгосп «Росія» та ім. «Ульянова» (с. Баштине) об’єднуються в один колгосп «Росія», а у 1987 році роз’єднуються. У 1975 році розпочала діяльність новозбудована школа-восьмирічка (до цього була з 1945 року початкова школа), згодом вона була реорганізована у середню школу. Перші випускники десятикласники її закінчили у 1987 році. Її директорами були: Г. Малиця, Г. Москалець, В. Сайко, І. Богун, Г. Баканьов, А. Біленко, Н. Бренчук, Г. Коннік, тепер – Н. Гавриленко. Нині у школі працює 20 учителів, навчаються 141 учень.

Учень 8. Червонокостянтинівська сільська рада є органом місцевого самоврядування територіальної громади, якій підпорядковані села: Червонокостянтинівка, Краснопілля, Баштине, Друга Лелеківка, Новопетрівка. Головами Червонокостянтинівської сільської ради були: В. Литовка, І. Онищенко, І. Гавеля, В. Держак, І. Катрук, С. Лавріненко. О. Осіпов, нині виконує обов’язки голови секретар сільської ради Н. Ушакова. Місцеве господарство СВК «Росія» спеціалізується на хліборобстві, м’ясо-молочному тваринництві. Зернову спеціалізацію мають і фермерські господарства села.

На території села діє МТФ, тракторна бригада, автогараж, ФАП, три магазини, млин, хлібопекарня, олійниця, середня школа, дитячий садок, бібліотека, закладено будівництво церкви. У 2001 році село було газифіковане. Через Червонокостянтинівку проходить автомобільний шлях обласного значення.



Учень 9. Відомими людьми села є ветерани – земляки: Заворотній Микола Іванович, Максімов Георгій Герасимович, Дудко Лазар Петрович. У період війни героєм став наш земляк Галуган Олексій Іванович, уродженець с. Баштине. Свій подвиг він здійснив при форсуванні р. Одер південніше м. Ракув. 29 січня 1945 року його рота 337 гвардійського стрілецького полку 121 стрілецької Гомельської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії першою увірвалася на околицю м. Раудтен і розчистила шлях для наступальних дій військовим з’єднанням. Гвардії старший лейтенант О.І. Галуган 10 квітня 1945 року був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Одна з вулиць с. Баштине носить його ім’я.

За мирну працю державними нагородами нагороджені: Г. Максімов, М. Заворотній, Є. Годецька та ін. Відзначені нагородами і земляки – ліквідатори аварії на ЧАЕС: А. Зуєнко, С. Кухта, І. Левченко, С. Степина, А. Тетаренко, В. Стахів, Г. Оришака. Далеко за межами села славляться майстрині – вишивальниці села: Галина Білець, Лідія Пиріг, Галина Масюк, Надія Осіпова, Марія Лебіч, Ганна Алексейчик, Тетяна Масюк, Ольга Хральченко.

Гордістю нашого краю є відомі земляки: кандидат фізико-математичних наук Х. Решотка, кандидат технічних наук С. П’ята, доктор філософських наук, професор Вервес Григорій (Петропілля). Кандидатом сільськогосподарських наук став випускник нашої школи В. Кравченко (Червонокостянтинівка).

Учень 10.

Вишнево-тополиний краю мій,

Моє пшенично-вічне шумовиння!

Відкрий мені скарби свої, відкрий,

З твого коріння – я ж твоє насіння.

Володимир Бровченко



Ведучий. Сторінка п’ята – «Сторінка поезії».

Наша рідна Петрівщина оспівана у піснях, усній народній творчості, поезії. Ці чудові слова про наш край написав Роман Попович.



(Учні, які вивчили поезії, декламують їх для класу).

Любе Петрове

Здрастуй миле моє Петрове,

Здрастуй, тихий мій Інгулець!

Ви – пісня моя колискова,

Ромашка моя і жовтець.



Ви – слово моє і тривога,

Щоденна турбота моя,

І рання в роботу дорога,

Й закоханий спів солов’я.



Ведучий. Під час демонстрації сторінок усного журналу було використано поезію нашого земляка, члена Національної спілки журналістів України, члена Кіровоградського обласного об’єднання «Степ» Григорія Крячка, який 30 років завідував відділами Петрівської районної газети «Трудова слава». Послухайте ці його поетичні рядки.

Петрівський край

Знов бузками пахне Петрівщина,

В садах закохано співають солов’ї,

Така вона, маленька батьківщина

В моєму серці і в моїм житті.

Коріння роду в ній не засихає,

Сліди віків тут не змива вода,

Поки ми є, і віра не вмирає,

Й земля правічна буде молода.

Петрівський край – і сивий, і дитинний,

І неповторний, як матусин спів.

Петрівський край – ліричний і гостинний,

Поетом названий колискою степів.

Ведучий. На початку нашого усного журналу була виконана «Пісня про Червонокостянтинівку». Слова до неї написала вчитель початкових класів нашої школи С. Круглик, музику – вчитель музики Н. Пилипчук.

Будинки всміхнуться привітно,

Протягують віти тополі,

Коли у село своє рідне

З дороги вертаю чужої.

Усе тут знайоме й привітне,

І сонце ласкаве тут гріє,

Коли повертаю додому –

У серце вертає надія.

Приспів:

Червонокостянтинівка –

Село моє каштанове.

І душу, й серце милує

Привітними світанками.

Як жайвір чутливо співає,

Як хлюпають радісно хвилі –

Лиш той усе це відчуває,

Хто в край закохався мій милий.

Душі променисті розливи

Зберу, ніби скарб, обережно.

А скрізь зорепадові зливи

Про простір розкажуть безмежний.

Приспів:

Ведучий. Послухайте поетичні рядки учениці нашої школи, нині – студентки V курсу філологічного факультету Криворізького державного університету Антоненко Лілії.

Моя маленька Батьківщина

Червонокостянтинівка –

Моє село привітне.

Поля багаті колосом

І небо тут блакитне.

Тут хлібороби славні

І вчителі розумні,

Тут доярки невтомні

І діти гарні й чуйні.

Це край Петрівський, зоряний,

Він рідний, не чужий.

Красою неповторний

І завжди дорогий.

Моя Петрівщина

Долина з ромашками навколо річки,

Пшеничні просторі поля,

І темні, казкові, і зоряні нічки –

Моя незрівнянна земля.

Моя Петрівщина, мій край неозорий –

Рідна серцю кохана земля.

І неба блакить, і пшеничні простори –

Все це батьківщина маленька моя.

На тій Петрівщині Інгулець синьоокий,

І тут соловейко найкраще співа.

Тут мамині руки і степ одинокий,

Від маминої посмішки мій край ожива.

Ведучий 2. Про воєнні події краю розкажуть поетичні рядки керівника військово-історичного музею Т. Шаповал.

Пройшло багато уже літ

Пройшло уже багато літ,

Як відгриміли в нас бої,

Давно змінився увесь світ –

Лишились спогади одні.

Про перемогу в 45-м

Ми згадуємо повсякчас, –

І не лише в дні свята

Вона живе в душі у нас.

Могили, пам’ятники, обеліски

Стоять у кожному селі.

Ми їм вклоняємось низько

І згадуємо воєнні дні.

У тім далекім 43-м

Тут лінія фронту йшла –

Протистояння на півроку,

І битва грізною була.

Танкісти знову проривались

У листопаді у ці дні,



У ході розвідки боєм

Загинув Паршин у вогні.

А Галуган – наш земляк

Згодом став героєм –

Розчистив переможний шлях

Із ротою боєм.

І лиш у березневі дні:

Дні подвигу й негоди

Солдати ворога погнали

І принесли свободу.

Земля полита щедро кров’ю

За нашу Петрівщину,

Дорого заплатили

За волю Батьківщини.

А ми, як вдячні їх нащадки,

Повинні пам’ятати

І подвиг нашого народу

Не будемо забувати.



Ведучий. Ця спроба поетичного пера належить учениці 8 класу Гринчишиній Анастасії.

Батьківщина для мене – це отчий край.

Моя рідненька! В зеленім листі – хати,

І степ широкий й ліс густий,

Який не можна забувати.

Ведучий. А ці рядки про село належать випускниці нашої школи Тороп Оксані, нині журналістці з м. Києва.

Цвіте земля

Цвіте земля вся в розмаїтті

І зелень сад мій прикраша.

Село моє! В усі століття

Воно каштанами буя.

Твої сади, твої будинки

Я пам’ятатиму повік.

В них – кожну квітку і билинку

І кожної пташини крик.

ІІІ. Заключне слово учителя. Підійшов до завершення наш усний журнал. Як бачите, наше село має багатовікову героїчну історію. Скількох видатних людей воно зростило і вивело у світ широкий? А ми, сучасне покоління. повинні зробити все для примноження кращих традицій своїх односельців. Любіть свою батьківщину, плекайте її, примножуйте успіхами і здобутками.

ІV. Підсумки та завдання творчого пошуку

1. Складання сенканів про село, видатних людей.

2. Конкурс малюнка на кращий герб села.

3. Учнівські презентації.



О.І. Бикова,

учитель історії та правознавства

комунального закладу «НВО «ЗНЗ

І-ІІІ ступенів № 16 – ДЮЦ «Лідер»

Кіровоградської міської ради

Кіровоградської області»
ОСТАННІ ЗАПОРОЖЦІ

НА ТЕРИТОРІЇ КІРОВОГРАДСЬКОГО РАЙОНУ

(краєзнавче віче для учнів 7-9 класів)
Мета і завдання: поглибити знання дітей про історію рідного краю, систематизувати краєзнавчий матеріал; удосконалити картографічні вміння учнів; підвищити рівень самосвідомості учнів; формувати патріотичні почуття, моральні якості, виховувати любов до Батьківщини; розвивати акторські здібності, креативність, ініціативність.

Обладнання: проектор, плакати, роман Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр», виставка випусків шкільного часопису «Велика Верба».
Хід заходу

І. Вступне слово

Учитель. Після відновлення української держави у 1991 році, на руїнах радянської армії постали Збройні сили України. 6 грудня воїни склали присягу на вірність Україні. Ця дата увійшла в історію Збройних сил України ще 1919 року як початок славного Зимового походу Армії УНР. Зокрема, у січні-лютому 1920 року відділи Південної (Запорізької) групи Армії пройшли територією нинішнього Кіровоградського району.

Сьогодні ми запрошуємо вас взяти участь у засіданні краєзнавого віче та перегорнути сторінки історії сіл Кіровоградського району у 1920-х роках.



ІІ. Засідання краєзнавчого віче.

(У заході беруть участь школярі, які перевдягнуті в історичну військову форму, з метою інсценізації уривку роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр». Під час дійства можливий перегляд фото картин хорунжого Теодора Грінченка «Козаки Армії УНР під час Зимового походу»).

Ведучий. Зима. З півсотнею кінноти їду в авангарді 2-го Запорізького (збірного) полку, їдемо в напрямку Холодного Яру. Поперед нас пішли вже різними шляхами наші частини. Зустрічаю знайомого старшину з двома козаками, який їде з донесенням до «дідуся» – отамана Омельяновича-Павленка. Оповідає, що під одним селом їх зустріла велика лава добре озброєних селян з кулеметами, яка залягла на вигідній позиції, готова до бою. Він поїхав на переговори; від села теж виступила група:

Учень 1. Якої армії? Чого і куди йдете через наше село?

Учитель. Знаючи настрої населення, старшина відповів, що Запорізька група Української Армії.

Учень 1. Як же ви тут опинилися?

Ведучий. Представники «противника» запитуюче глянули на одного із своїх. Той виступив вперед:

Учень 1. Які частини? Як звуть начальників? Тільки кажіть правду, бо я сам дорошенківець...

Ведучий. Після того, як цей старшина назвав йому частини і командирів, особливо як сказав, що й його Дорошенківський полковник Литвиненко з нерозлучними кійком та люлькою веде позаду 2-й запорізький полк, «дорошенківець» радісно усміхнувся і звернувся до товаришів:

Учень 1. Наші...

Ведучий. Отаман віддав наказ здіймати лаву з позиції і послати зв’язки до сусідніх сіл, щоб заспокоїлися, бо йдуть свої – українці... Кілометрів через три зустрічаю п’ять кіннотчиків на міцних невисоких «степняках». Два в місцевих, козацького крою чорних киреях, три в чорних довгих жупанах з грубого сукна, з під яких видно широкі, теж чорні штани. На всіх баранячі шапки з чорними оксамитовими верхами. У кожного рушниця, шабля, револьвер. До сідел приторочені ручні гранати. Приймаю їх спочатку за наших «чорношличників». Під’їжджають спокійно, видно, вже знають, з ким мають зустрінутися.

Учень 2. Якої частини?

Учень 3. Гайдамацького полку Холодного Яру.

Ведучий. Ця оповідь – не етнофантастика. А уривок із роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр» про реальні події у наших селах у 1920-х роках. Пригляньтеся до козаків – а це ж наші прадіди. Яка постава, який гонор, який дух мілітарний! Нам є на кого рівнятися.

(На сцені з’являються учні, які знайомлять учасників краєзнавчого віче зі свідченнями щодо участі жителів Кіровоградського району в описаних подіях. Розповідь супроводжується слайд-шоу).

Учень 1. Тоді, здесяткована тифом, затиснута між польською та червоною і білою російськими арміями, українська збройна сила, виявляючи надлюдську відвагу, вибилася з «трикутника смерті» під Любаром і рушила до Дніпра.

Учень 2. Українські воїни вертали до тих сіл, де в кожній сім’ї хтось загинув за волю України або служив в Армії УНР. Зокрема, у січні-лютому 1920 року відділи Південної (Запорізької) групи Армії пройшли територією нинішнього Кіровоградського району. Перед запорожцями розстелявся краєвид голих степів з рідкими селами і хуторами. Чепурненькі білі хатки під соломою іноді змінювалися великими, часто німецького типу, будівлями, коло яких рідко було побачиш сад.

Учень 3. Великою підмогою дієвій армії стали українські селяни, які доставляли продукти, іноді навіть зброю, допомагали рідному уряду як поодинці, так і зорганізувавшись у партизанські та повстанські збройні відділи. Запорізька група під час партизанського походу продиралася з боями через відступаючий денікінський та наступаючий більшовицький фронти і вийшла в кінці січня 1920 року в район сіл Володимирівки та Олексіївки, який займали українські повстанці. Старшина Запорізького полку кінноти Залізняк (Юрій Горліс-Горський), який перебував у Володимирівці 27 січня 1920 року, згадує, що було це тоді добре зорганізоване й озброєне, національно свідоме село.

Учень 1. Слід зазначити, що в 1920 роках довкола Єлисавету всі села були озброєні, свідомі і самоорганізовані. Той самий сотник Залізняк так описує молодих два десятки німців-повстанців з німецької колонії Старий Данціг (Крупське): «Нові козаки розмовляли, звичайно, українською мовою і мали добру рису: сміливо боролися з червоними без межі та краю».

Учень 2. Очолював усі повстанчі загони нашої місцевості отаман А. Гулий-Гуленко. Про цю безстрашну людину можна окремо писати нарис. Він був уособленням степового лідера – кмітливий, швидкий, відчайдушний, витривалий. Повстанчий відділ ішов за ним в огонь і в воду. Так, 16 квітня 1920 року під час бою за Вознесенськ отаман Гулий зі своїм загоном почав атаку.

Учень (в образі козака). Ми йшли не маючи набоїв і наполовину без рушниць, ляскаючи в долоні, підтримували атаку. Запорожці на плечах у ворога вдерлися до міста і здобули собі зброю на залишених червоноармійцями складах.

(Розповідь супроводжується показом карти «Рух Південної (Запорізької) групи Армії УНР через територію нинішнього Кіровоградського району») .

Учень 1. Армія УНР рухалася в Холодний Яр. Проте отаман А. Гулий-Гуленко запросив козаків у свої села для перепочинку. Отже, запорожці відійшли від основного маршруту, зробивши відхилення на південь: 30 січня – Осикувата, Велика Северинка, 31 січня – Мала Мамайка, 2 лютого – Високі Байраки, 3 лютого – Сухі Хутори, Лозуватка (Гаївка), 4 лютого – Демешкове, Покровське, Новоандріївка, 5-6 лютого 1920 року – Червоний Яр.

Учень 2. У той час як основні сили Південної групи рушили на північ від Єлисавету, колона Дубового обійшла місто з півдня: 27 січня – Клинці, 28 січня – Покровське і рушила на Пантаївку. Загін Гулого теж обігнув місто з півдня: через Олексіївку, Первозванівку, Клинці, Покровське, Аджамку і в Суботцях 7 лютого приєднався до армії.

Учень (в образі козака). Люди радо вітали повернення запорожців. Як згадують старожили Лозуватки й Сухих Хуторів (Гаївська сільська рада), місцеві селяни влаштовували застілля козакам, разом співали пісні, обмінювалися подарунками.

Учень 3. Козаки дбали про відродження українського культурного життя. У Гаївській громаді діяли хор, театр, просвітницькі організації, активними членами яких були і січові стрільці, що лишилися в Гаївці ще з 1918 року. Певно, відвідали запорожці і маєток відомої дворянської родини Мальчевських у Демешковому. Мальчевські – свідомі українці, просвітяни, родина, яка виплекала цілу плеяду вчителів краю.

2. Герої Зимового походу.

Учень 1. Південна група Армії УНР складалася зі Штабу Армії, Запорізької дивізія та 3-го Кінного полку.

Учень 2. Ціла низка видатних українських військових, громадських діячів у складі армії перебували у селах нинішнього Кіровоградського району:

- командуючий Армією УНР генерал-полковник Михайло Омелянович-Павленко;

- командир найкращого кінного полку Чорних Запорожців генерал-поручник Армії УНР Петро Дяченко;

- отаман повстанців Херсонщини та Січеславщини генерал-хорунжий Армії УНР Андрій Гулий-Гуленко;

- командир 2-го Запорізького збірного полку Запорізької дивізії, герой бою за м. Вознесенськ (16.04.1920) полковник Іван Литвиненко;

- командир непереможного кінно-гірського гарматного дивізіону Олекса Алмазов;

- старшина кінноти 2-го Запорізького збірного полку, відомий письменник-мемуарист Юрій Горліс-Горський (Залізняк);

- полковник Дубовий та багато інших.

Вони писали літопис шаблею, багнетом, кулею – як і личить козаку, щоб не тішився ворог безкарністю, щоб не зазіхав ворог на нашу землю та людей.

ІІІ. Заключне слово

Учитель. У сучасному переломлюються промені правди в минуле й майбутнє. Лише сучасне визначає цінність минулого і закладає добробут майбутнього. Козаки-запорожці до останнього боролися за свободу рідної держави і зберегли кришталь честі. А ми, їхні нащадки, маємо шанувати історію.

Географія Зимового походу (Кіровоградський район)

Складено на основі матеріалів, представлених у виданнях:

- Андрій Гулий-Гуленко, отаман Херсонщини та Катеринославщини // Роман Коваль. Повернення отаманів Гайдамацького краю. – Київ: Діокор, 2001. – 288 с. – С. 44-46.

- Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919-6.V.1920). – Київ: вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – 376 с. – С. 66, 226.

Загалом Армія УНР рухалася у Холодний Яр. Проте отаман Гулий переконав козаків відійти від основного маршруту, зробивши відхилення на південь для поповнення запасів зброї. У межах нинішнього Кіровоградського району Південна група Армії УНР пересувалася так:



Дата

1920 року



Місце перебування Південної групи

Основні події

24 січня

Максимівка


- Большевики перебувають у с. Ларія і тероризують населення. Сутичка запорожців із большевиками.

- Донесення розвідки, що район сіл Володимирівки, Олексіївки та Осикуватого перебуває під контролем українських повстанців.



25 січня

- Розвідка території. Допомога від українських повстанців отамана Гулого.

26 січня

- О 16.00: переможна сутичка з большевицькою бандою в одну роту. Старшині Богунівського полку полк. Коломийському за рішучість у час наступу висловлена подяка.

Володимирівка


- Зустріч Штабів Армії УНР і отамана Гулого. Відпочинок.

27 січня

- Нарада штабів Армії УНР та отамана Гулого.

- Рішення розвивати наступ із повстанцями Гулого в напрямку Вознесенська, щоб забезпечитися зброєю.



28 січня

- Реорганізація Запорізької дивізії у 3 кінні, один піший (Запорізький) полки та один кінно-гарматний дивізіон.

30 січня

Осикувата

-Розвідка. В Аджамці влаштовано зв’язок із
7 загоном полк. Дубового та кінно-горним дивізіоном Алмазова (колона Дубового відокремилася від групи внаслідок сутичок із денікінцями та большевиками 23 січня).

31 січня

Велика Северинка

- Розташування Запорізького кінного полку та інших відділів під загальним командуванням полк. Литвиненка. Перебування Штабу Армії УНР.

31 січня

Мала Мамайка

- Розташування 3-го кінного полку.

2 лютого

Високі Байраки

- Розвідка. Забезпечення подальшого руху Армії.

3 лютого

Сухі Хутори-Лозуватка-Демешкове-Покровське

- Перехід залізниці.

- Великий привал у Сухих Хуторах.



4 лютого

Новоандріївка

- Розвідка на Красний Яр, Митрофанівку.

5 лютого

Красний Яр

- Пильна охорона і розвідка. Виставлено пости у напрямку ближчих сіл: на Аджамку, х. Богданівку, на Покровське і Клинці (для зв’язку із Гулим), на Митрофанівку, Вершино-Кам’янку і Новоандріївку.

6 лютого


Красний Яр

- 11.30: Вимарш на Суботці Костянтинівну, Вершинополе, Казарню й Коханівку. Штаб переходить у Костянтинівку.

Аджамка

- Рух повстанських загонів отамана Гулого з Клинців-Покровського на Суботці.

7 лютого

Цибулів, Чута, Чорноліска,

- Перехід залізниці.

8 лютого

Цибулів

- Сутичка козаків із большевиками.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка