Кіровоградщині – 75 Розробки уроків і позакласних заходів для проведення Першого уроку в 2013/2014 навчальному році



Сторінка14/20
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.47 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20

Хід заходу

І. Організаційний момент

ІІ. Вступне слово вчителя

СТЕПОВА ЕЛЛАДА

Повіє вітер з Понту. Скитський степ

Прокинеться, зітхне, і буйна тирса

Зеленим морем знов на нім зросте,

І побіжать зелені хвилі.

Ширша за синє море встане широчінь.
О земле вічна, ти – одна на світі! –

На небі – глибочіє древня синь,

Внизу – прозора велетенська тінь

Від хмари, що жене південний вітер.



І при балках оселі заквітчав

Вишневий цвіт, розквітлий снігом сонця, –

Твій шлюбний цвіт – та срібная парча…

І чорні очі ваблять крізь віконця.


Ой, вийди в сад, що бджолами бренить,

Поглянь: земля справляє з сонцем шлюби!

Та вдарить час. Мов меч, упаде мить,

І нікому тоді оборонить

Твою весну від вихору і згуби.


Євген Маланюк

Наш край – обдарована Богом земля. Відомий письменник Євген Маланюк називав Кіровоградщину Степовою Елладою, де безкраї поля з налитими колосами пшениці сягають горизонту.

Ця земля подарувала світу таких видатних письменників, як В. Винниченко, Ю. Яновський, Є. Маланюк, композитора Ю. Мейтуса. Саме на Кіровоградщині завдяки братам Тобілевичам та М. Кропивницькому виник перший український професійний театр…

Славиться наш край таємничими місцями. Тут є Чорне озеро, оповите віковими легендами. Монастирище – комплекс доісторичних мегалітичних споруд, де кам’яні ансамблі вражають своїми розмірами, а призначення їх і досі достеменно невідоме. У безкраїх полях видніються кургани та хрести на козацьких могилах як символи зв’язку сучасників з героїчним минулим нашого краю.

Природа милує око і милозвучними струмками в каскадах, і багатою флорою та фауною Степового природного заповідника, а місцеві чорноземи славляться на весь світ та демонструються як еталон в Паризькому музеї мір та ваг. Сьогодні ми здійснимо віртуальну екскурсію наймальовничішими та найцікавішими куточками нашої області.

ІІІ. Засвоєння нових знань

Учитель. Починаємо нашу екскурсію з першої експозиції «Символіка Кіровоградської області».

1. Символіка Кіровоградської області.

Опис герба Кіровоградщини

У червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою й охоплена декоративними гілками; обабіч щит, обрамований золотим колоссям, знизу – дубовим листям, перевитими синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз: «З добром до людей».

Автори герба – В. Кривенко та К. Шляховий, автор девізу – В. Сибірцев.

Найдавнішим відомим державним утворенням, до складу якого входили землі сучасної Кіровоградщини, була Велика Скіфія, яка існувала на території степової та лісостепової зон України з VII по ІІІ ст. до н. е. біля с. Кучерівки (нині Знам’янського району) в 1763 році при розкопках Литої Могили (Мельгуновського кургану) виявлено поховання вождя одного зі скіфських племен кінця VII – початку VI ст. до н. е. При цьому знайдено золоті прикраси із зображенням степового орла, використані як символ при розробці варіантів герба. При стилізації зображення орла збережено всі основні риси археологічної знахідки.



Значення символів

Орел вважається символом мужності та великодушності, проникливості та справедливості, сили і влади. У дохристиянських уявленнях співвідноситься з небом і світлом (сонцем). У християнській символіці передає ідею вічності праведного життя. В обох випадках знак орла є емблемою духовності. Золотий орел у символах Кіровоградської області символізує рідну землю, спадковість від минулих поколінь та духовне відродження нащадків.

Синя хоругва з тризубом вказує на належність області до України. Золоте пшеничне колосся підкреслює багатство хліборобського краю, золоте дубове листя – могутність і витривалість. Синій, жовтий і червоний (малиновий) кольори у пропорі підкреслюють давні козацькі традиції краю та багатство землі степової України.

10 січня 2014 року виповниться 75 років з дня створення Кіровоградської області. Вона налічує 21 район; 12 міст, із яких 4 – міста обласного значення 8 – міста районного значення; 27 селищ міського типу; 19 селищ; 984 села.



2. Подорож визначними місцями Кіровоградщини.

З історії заснування фортеці святої Єлисавети

(Про історію заснування фортеці святої Єлисавети можна переглянути фільм авторського колективу під керівництвом Ю. Митрофаненка «Історія фортеці святої Єлисавети в українському контексті. Петро Калнишевський». Фільм можна переглянути та завантажити на сайті науково-методичної лабораторії виховної роботи і формування культури здоров’я КОІППО імені Василя Сухомлинського (http://koippo414.at.ua).

Цікавими стежками рідної Новоукраїнщини

Учень 1. Символіка Новоукраїнського району тісно пов’язана з прадавнім минулим краю. Ексампей. Cвященні шляхи. Таку назву мала в часи Великої Скіфії територія між сучасним Кіровоградом та річкою Синюхою. Саме тут, у сакральному центрі Великої Скіфії, за свідченнями давньогрецького історика Геродота, було головне святилище скіфів, від якого в усі кінці держави розходилися Священні Шляхи.

В околицях сучасного села Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області, біля витоку річки Ексампею (Чорний Ташлик), стояв гігантський бронзовий казан – символ величі і непереможності Скіфії. Його Геродот вважав одним із найбільших див світу (діаметр – 2,5 м, маса – 2 тонни). Казан був виплавлений із наконечників стріл, які скіфи здали за наказом царя Арата (Аріанта) (5 ст. до н.е.) з метою перепису населення, що в цілому склало близько 2 млн чоловік.

Саме тому логічним є зображення на гербі району золотого скіфського казана на синьому фоні. На казані в три ряди зображені солярні (сонячні) знаки, скіфський орнамент, подібний до давньогрецької літери «альфа», що асоціюється з ім’ям скіфського царя Аріанта. На прапорі зображені дві восьмипроменеві зірки, які були одними із головних елементів козацької символіки; сонячне коло та курган як характерна прикмета Новоукраїнського степу. Ці знаки нагадують про належність території до Запорозької Січі. Поєднання жовтої та синьої барв символіки співпадає з кольорами національної символіки України.

Учень 2. (Повідомлення про Глодоський скарб).

Історія відкриття «Глодоського скарбу» датується 9 червня 1961 р. Саме того дня Володя Чухрій, десятикласник із села Глодоси (Кіровоградщина), повертаючись із колгоспного поля, де він допомагав матері сапати буряки, раптом побачив над головою степового орла, який «пікірував», тримаючи в дзьобі впольованого ховрашка. Хлопець нагнувся за грудкою, щоб кинути нею у птаха – і несподівано… провалився в землю. Ґрунт осипався, і перед очима Володі, наче в казці, відкрився скарб: ланцюжки, рештки зброї, стремена, фрагменти посуду, обривки тканини… Зібравши все, що ховала земля, Володя Чухрій поніс скарб додому, склав у решето й заховав у погребі під діжкою з квашениною. А в школі розповів про знахідку вчителеві. Той вислухав і порадив написати листа в Кіровоград, директору обласного історико-краєзнавчого музею. Володя так і зробив, але поки лист ішов до адресата, події у Глодосах почали розгортатися майже за законами детективу.

Чутка про скарб швидко поширилася, і зрозуміло, що чимало цікавих і собі кинулося на берег Сухого Ташлика – а раптом щось іще залишилося в землі?! Довідався про знахідку й дільничний міліціонер капітан Солодєєв. Прийшов до Чухріїв – і батько Володі, з’ясувавши, що скарб потрапив на «тимчасове зберігання» в льох, передав його служителеві порядку; мовляв, той знає, що в таких випадках слід робити.

А тим часом почав «працювати» Володин лист. Директор музею О. Ноземцева, отримавши сенсаційну звістку, вирушила на місце події, в Глодоси. Проте скарб несподівано зник. Довелося їхати до першого секретаря Хмелівського райкому партії Чередника, який в свою чергу звернувся за допомогою до КДБ.

Володимир Чухрій пам’ятає, що обласне управління цієї спецслужби тоді очолював полковник Калюжний, земляк, сам родом із Глодос. Приїхали до дільничого додому, але той розвів руками: звідки мені було знати, що то скарб, а не якісь бляшки? Залишив на подвір’ї, а діти, бавлячись, десь порозтягували.

Допомогла техніка. Коли солдат із металошукачем у руці сів перепочити під хатою, де жив капітан Солодєєв, пролунав «писк» – прилад подав сигнал. Відірвали дошку під дахом, і звідти витягли загорнутий у холошу старих ватяних штанів той самий «глодоський скарб».

Настала розв’язка: знахідка перекочувала в Київ; археологи цілий місяць вивчали річковий берег; про скарб написали дослідження. Що ж до капітана Солодєєва, то було слідство і був суд – дільничий отримав п’ять років ув’язнення…

Вчені встановили, що це було поховання дуже багатого і знатного вождя кінця VII ст. або початку VIII ст. н.е. Обрядова специфіка дає можливість припущення слов’янської приналежності похованого. Скроневі підвіски й нагрудні прикраси, браслети і персні, деталі піхов кинджала й меча, прикраси вузди – і все це золоте й срібне диво було створене майстрами-ювелірами мало не півтора тисячоліття тому!

Зберігаються прикраси у музеї історичних коштовностей України, який розміщується на території Києво-Печерської лаври. В експозиції виставлено найкоштовнішу частину скарбу, загалом же він, згідно з описом фахівців, налічує понад двісті предметів. Серед них майже сто золотих предметів масою 2,583 кг та сімдесят срібних масою 1,026 кг.

Учень 3. (Повідомлення про трипільські поселення на території Новоархангельського району).

Поблизу села Небелівка Новоархангельського району вчені-археологи розкопали й дослідили поселення та храм з вівтарем часів трипільської культури. Дослідження 2009 року спільною українсько-британською археологічною експедицією показали, що воно існувало наприкінці V – на початку IV тис. до н.е. і в цей час було найбільшим за розмірами населеним пунктом на території Європи, його площа сягає понад 300 га. Тоді було розкопано рештки одного наземного житла, знайдено фрагмент посудини із намальованим зображенням людини. У липні-серпні 2012 року українсько-британською експедицією на чолі з ученим-археологом Михайлом Відейком та британським вченим Джоном Чапменом було досліджено залишки трипільського храму – споруди розмірами близько 20 х 60 х 8 м. Основа конструкції двоповерхової споруди була виготовлена з дерева, потім обмазана глиною.



Учень 4. (Повідомлення про історію битви на Синіх Водах).

У 2012 році відзначалася 650-річчя перемоги у Синьоводській битві. Скупі джерела (відомо до десятка літописних списків, у яких побіжно згадується про битву) дають лише загальну картину цієї події. З них випливає, що на річці Сині Води поблизу фортеці Торговиця (нині село Торговиця на річці Синюха у Кіровоградській області) великий князь литовський Ольгерд (1345–1377) на чолі війська литовців, білорусів та українців у 1362 році розбив військо трьох татарських мурз – Кутлуг-бея, Хаджи-бея та Димитрій. Ця битва поклала початок звільненню руських земель від монголо-татар. Після неї Велике князівство Литовське включило до свого складу більшість українських князівств, у тому числі Київське, та розширило свої кордони аж до Чорного моря і стало найбільшою державою в тогочасній Європі.

Докладний опис Синьоводської битви міститься лише в хроніці польського історика Мацея Стрийковського (XVI століття): «Ольгерд, уклавши на два роки угоду про мир із пруськими та ліфляндськими хрестоносцями, відправився у похід в Дикі Поля проти татар. З ним вирушили також чотири його племінники, сини новогрудського князя Коріата, княжичі Олександр, Костянтин, Юрій та Федір. І коли вони, минувши Канів і Черкаси, дійшли до урочища Сині Води, то побачили в полі велику татарську орду… Один загін вів султан Кутлубах, другий очолював Качибей-Керей, а третім командував султан Дімейтер. Ольгерд, побачивши, що татари готові до бою, вишикував своїх у шість вигнутих загонів, по-різному їх з боків та на чоло розсадивши, так щоб татари, як задумали, не могли їх оточити у звичайних сутичках та заподіяти шкоди стрілами. Татари з шаленим завзяттям розпочали бій, засипавши литву густим залізним градом із луків, сталося кілька сутичок, але завдали мало втрат через правильний її шик та швидке маневрування. А литва з русинами враз з шаблями та списами наскочили на них і в рукопашному бою прорвали лобові частини та змішали їм танці півколом, а інші, особливо новогрудці з Коріатовичами, із самострілів зі стрілами наскочили з боків і довгими списами скидали їх із сідел, наче вітер снопи в бурю. Не змігши довше витримати лобового натиску литви, татари почали мішатися та перелякані тікати в розлогі поля. На побоїщі залишилися вбиті три їхні царки: Кутлубах, Качибей (від імені якого назване Качибейським солоне озеро в Диких Полях дорогою до Очакова) і султан Дімейтер та разом з ними дуже багато мурз і уланів...»

Під час відвоювання українських земель Ольгерд і його прибічники проявили політичну мудрість. Вони здобули довіру місцевого населення, намагаючись не ставити себе вище від місцевих феодалів, шанувати місцеві звичаї та культурні надбання українського народу, навіть більше – вони цілком свідомо переймали його культуру, намагалися використати її здобутки в усіх сферах життя.



3. Видатні особистості краю.

Учень 5. Багата наша земля талановитими людьми. Прославляють нашу батьківщину письменники і драматурги, художники та музиканти, конструктори, вчені та навіть астронавти. Так, уродженець Єлисаветграда, Володимир Винниченко, відомий далеко за межами України прозаїк, драматург, художник та громадський діяч, народився 26 липня 1880 року в селянській родині. Його літературна спадщина – золотий фонд України. Він автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина» (написаний у 1922-1924 рр.). Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. 1902 рік, в «Киевской старине» з’являється його перше оповідання «Краса і сила». М. Жулинський підкреслював: «Жоден український письменник першої третини ХХ ст. не мав такої величезної слави, такої читацької популярності, такої кількості видань своїх творів, як Володимир Винниченко». Помер геній слова 6 березня 1951 року в Мужені, Франція, перебуваючи в вимушеній еміграції на тлі сталінської агресії в Радянському Союзі.

Іншим не менш відомим літератором, вихідцем з Кіровоградщини був Євген Маланюк. Народився майбутній письменник, поет, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик 1 лютого 1897 року в селищі Архангород, яке розташувалося над річкою Синюхою (тепер місто Новоархангельськ). Творча спадщина поета, визнаного за українського класика, розмаїта ідейно та тематично. Збірки поезій та есе були видані у багатьох містах Європи й Америки. Помер Є. Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку, похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі. Уже після смерті письменника у мюнхенському видавництві «Сучасність» з’явилася впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (1972), що стала його лебединою піснею.

Щорічно відбувається нагородження літераторів Кіровоградської області премією імені Євгена Маланюка за високохудожні твори, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства.

Ще однією видатною постаттю нашого краю є Василь Сухомлинський, який народився 28 вересня 1918 року в с. Василівці (нині Онуфріївський район Кіровоградської області). Вже у 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Все своє життя пропрацювавши педагогом, він цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Василь Олександрович написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей. Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки ХХ ст. Помер Василь Сухомлинський 2 вересня 1970 року на 51 році життя.



Учень 6. Славиться наш край і музичними талантами. Відомий український радянський композитор, народний артист України Юлій Мейтус народився 28 січня 1903 року в Єлисаветграді. Митець вважається фундатором української радянської опери, він є автором 17 різноманітних за жанрами опер, також значне місце в його творчості займає вокальна музика – написав близько 300 романсів на слова Л. Українки, І. Франка, Т. Шевченка, В. Сосюри, А. Малишка, П. Тичини, Д. Павличка, О. Пушкіна та інших. Багато інструментальних та хорових творів написано для дітей. 2 квітня 1997 року в Києві Юлій Мейтус помер. У 1999 році на честь композитора названа одна з вулиць Києва.

Український професійний театр було засновано 1882 р. в Єлисаветграді за сприяння родини Тобілевичів та Марка Кропивницького. Після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед кожною українською виставою мусила відбутися російська) цей крок міністерства внутрішніх справ все-таки легалізував український театр. Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.

Відома Кіровоградщина і художниками. Олександр Осмьоркін народився у Єлисаветграді 8 грудня 1892 р. У ранніх роботах художника (переважно натюрмортах) домінують кубістичні мотиви й предметна зосередженість («Натюрморт з бандурою», 1920; «Натюрморт з черепом», 1921), а в пізніших полотнах митця панівною стає саме кольорова експресія, при тому, що час від часу художник творить реалістичні полотна. За вільний стиль творчості митець зазнає серйозних утисків від влади, йому було заборонено приймати замовлення, продавати свої твори, проти нього розпочато судовий процес, який затягнувся до 1952 року. Помер О. Осмьоркін 25 червня 1953 року. Похований на Ваганьковському цвинтарі в Москві.

Петро Павлович Оссовський – народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР, лауреат міжнародної премії ім. М. Шолохова, дійсний член Російської Академії мистецтв, народився у с. Мала Виска на Кіровоградщині 18 травня 1925 року. І хоча у Малій Висці прожив лише шість перших років, саме її вважає своєю «землею обітованою», адже, за словами художника, вона – «моя Вкраїна – Україна». Петро Павлович Оссовський вважається основоположником так званого «суворого стилю» в мистецтві, для якого характерні декоративність, узагальнення форми, відсутність нюансів та монументальність. Для творчості художника також характерна робота серіями. Широко відомі його цикли, присвячені Кубі, Мексиці, Чехії, Словаччині, Псковській землі, Московському Кремлю та інші. Нині художник живе і працює в Москві.



Учень 7. Багата Кіровоградська земля й іншими талантами. Так, Левко Мацієвич – український корабельний інженер, суднобудівник, автор проектів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів, морських аеропланів тощо, перший український авіатор, громадський і політичний діяч, народився 13 січня 1877 року в с. Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії (нині Кіровоградська область). Загинув в авіакатастрофі під час показового польоту у Санкт-Петербурзі на Всеросійському святі повітроплавання 7 жовтня 1910 року.

Перший український космонавт також родом з Кіровоградської області. Попов Леонід Іванович, двічі Герой Радянського Союзу, народився 31 серпня 1945 року в місті Олександрія Кіровоградської області. Здійснив 3 космічних польоти. Космонавту в його рідному місті Олександрія було встановлено пам’ятник на площі, названій в його честь. Леонід Іванович зараз мешкає в місті Москва.



Уродженцем нашої області є Юрій Іванович Маленченко, який народився 22 грудня 1961 року у Світловодську. У космосі побував чотири рази. Інструктор-космонавт-випробувач 1-го класу Роскосмосу, 308-й космонавт в світі, 78-й космонавт Російської Федерації. Герой Російської Федерації та Національний Герой Казахстану. Любов до своєї професії покликала Юрія Івановича навіть одружитися в космосі.

4. Природні чудеса Кіровоградщини.

Учитель. Далі ми помандруємо унікальними куточками нашого краю, які зачаровують своєю красою та загадковістю. Урочище «Каскади», Козацький степ, урочище «Монастирище» та Чорний ліс потрапили до переліку ста природних чудес України.

Учень 8. (Розповідає про урочище «Каскади»). В околицях Злинки Маловисківського району – екзотичний куточок первісної природи, що радує відвідувачів справжніми водоспадами, які шумно збігають між величезних гранітних брил. Час утворення цього ландшафту біля 2 мільярдів років тому, коли на планеті тільки почали формуватися континенти, активно діяли вулкани і мов величезні коржі затвердівали потоки лави, а в теплих водах зароджувалися перші живі організми. За словами очевидців, що раніше відвідували ці місця, на стінах гранітних брил і печер, нині затоплених, можна було побачити загадкові знаки і письмена, які можливо були виконані скіфськими жерцями. Можливо, тут було одне із скіфських святилищ.

Учень 9. (Розповідає про унікальність Петрівських степів). «Козацький степ» репрезентує малозбережені на теренах держави рослинність степів та представників тваринного світу. Серед мальовничих степів Кіровоградщини часто можна побачити кургани кочовиків та кам’яні хрести на козацьких могилах. Так, біля села Савівка Петрівського району Кіровоградської області стоїть один із таких хрестів. Напис на ньому засвідчує, що «тут почиває Раб Божий Сава Самодрига Капітан Військ Запоріжжя, представився 1783 року». У селі Аврамівка біля Кіровограда на великому пагорбі посеред села стоїть інший кам’яний хрест, датований 1794 роком. Старожили згадують, що ніби тут похований козак, якого було виселено із Чернігівщини за непокору царській владі. Також хрести, датовані кінцем XVII – поч. XVIII ст., збереглися біля містечка Бобринець, сіл Іскрівка, Трояново, Плетений Ташлик. Ці мовчазні свідки історії нагадують нам про героїчне минуле наших предків.

Учень 10. (Розповідає про Чорний ліс та Чорне озеро). Біля Знам’янки в Чорному лісі розташоване унікальне озеро, глибину якого досі виміряти не вдалося. І влітку, і взимку вода в Чорному озері, яке насправді називається Берестувате, абсолютно холодна. Головна «пам’ятка» водойми – золотий карась, який нібито тут водиться. Кажуть, ця риба сліпа, а тому, хто її зловить або хоча б побачить, відкриється шлях до скарбів, похованих на самому дні. І ще один феномен озера – так звані плаваючі острови. Це невеликі ділянки суші з травою і деревами, вони постійно мігрують і міняють своє місце розташування. На них цвітуть орхідеї, яких, до речі, немає більше ніде в степовій Україні.

Озеро має і свої легенди. Про турецького агу, який втікаючи від козаків, загубив у озері золоту карету, та про хана Керім-Гірея, котрий після спустошливого походу на Україну 1768 р. спішно відступав після невдалої спроби захопити фортецю святої Єлизавети і нібито втопив у озері частину награбованих скарбів.



Учень 11. (Розповідає про красу та унікальність заповідника Монастирище).

На березі Інгулу між селами Інгульске та Завутрово в Устинівському районі, розташований ландшафтний комплекс Монастирище, який є дохристиянською культовою спорудою. Тут можна побачити жертовники з язичницькими символами на каменях. Це місце тепер називають «кіровоградським Стоунхенджем». Територія вимощена величезними прямокутними кам’яними блоками і за формою нагадує зрізану піраміду з плоским верхнім майданчиком. Особливо вражають розміри кам’яних блоків. У центрі урочища – велика овальна скеля висотою 13, довжиною 50 та шириною 20 метрів. Мешканці навколишніх сіл вважають це місце магічним і вірять у цілющу силу прадавніх каменів.



ІV. Узагальнення та систематизація знань
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка