Кіровоградщині – 75 Розробки уроків і позакласних заходів для проведення Першого уроку в 2013/2014 навчальному році



Сторінка19/20
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.47 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

1. Чорний О. Село Красносілля в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) / Краєзнавчий вісник Кіровоградщини. – Випуск ІІІ. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2009. – С. 156-171.




В.М. Іванов, М.В. Іванов,

учителі історії

ЗШ І-ІІІ ступенів с. Хащувате

Гайворонського району
ТРИПІЛЬСЬКІ ПОСЕЛЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ ГАЙВОРОНЩИНИ

(уявна подорож для учнів 10 класу)
Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів з теми «Дослідження Трипільських поселень на території Гайворонщини»; з’ясувати історичне значення пам’яток та стан їхнього збереження; розвивати вміння працювати з картою, використовувати літературні джерела, комп’ютерні технології, експонати, документи; розвивати вміння аналізувати, порівнювати; виховувати почуття патріотизму, причетності до творення історії рідного краю, поваги до історичної спадщини народу; почуття гордості за рідний край.

Обладнання: карта Гайворонського району (загальна та за кількістю груп); набір карток із запитаннями для експертних груп, набір круглих паперових фішок (за кількістю поселень Трипільської культури на території Гайворонщини – 17); скринька із 17-ма конвертами, в яких розміщені картинки-фото у вигляді пазлів; довідкова література (книги краєзнавців, дослідників Трипільської культури), комп’ютери (фото артефактів – керамічний комплекс, електронна версія енциклопедії Трипільської цивілізації); виставка артефактів, знайдених під час екскурсій на поселення; картки з планом аналізу пам’яток (по одній на пару учнів); глина для ліплення, роздруківки карток «Трипільські знаки-обереги з тлумаченням значень» (з розрахунку на пару учнів); шнури, гребінці, палички; клей, папір, ручки; презентація «Трипільська культура на території Гайворонщини»; аркуші паперу, вирізані у вигляді язиків полум’я (в розрахунку на кожного учня).
Хід уроку

І. Організація класу

ІІ. Вступне слово учителя

З маленьких джерел Небайдужості народжується могутня всенародна ріка Вічної Пам’яті, бо немає в історії чогось малого та незначущого. Навіть невеличка інформація, зібрана та записана учнями, студентами, вчителями, усіма небайдужими громадянами, стає вагомою і значущою для незалежного українського народу, що віками жив у невіданні й забутті. Настав час прокинутися, подивитися у вічі часу та історичному минулому, віднайти коріння, докопатися до істини, зібрати воєдино уривки складної суперечливої інформації і відродити історію кожного села, містечка, хутора, свого рідного краю, створити правдивий життєпис єдиної свободолюбивої та нескореної України!

Ми з вами вже долучилися до великої справи відродження історичного минулого. Здійснювали дослідження пам’яток Трипільської культури на території Гайворонського району. Проводили конференції і зустрічі в бібліотеках села та району. Організовували фотовиставки в приміщенні школи с. Хащуватого. Створили презентації на теми «Історія села Хащувате», «Трипільська культура на території Гайворонщини», «Гайворонщина в роки Другої світової війни». Поповнили Народний краєзнавчий музей новими експонатами (фотографії, книги-саморобки, реферати). Створили експозицію «Керамічний пояс Гайворонщини», брали участь в обласному історико-географічному конкурсі «Моя Кіровоградщина – перлина скіфського степу», представивши на розгляд журі роботу на тему «Давня історія та археологія Гайворонщини».

Ми намагалися критично ставитися до інтерпретацій історії рідного краю, прагнули вдосконалити свої вміння, щоб поповнити багаж знань, дошукатись істини. З цією метою під час дослідження використовували інтерактивні технології, брали інтерв’ю у старожилів, записували легенди та розповіді. У процесі дослідження виникали деякі труднощі. Не сприяла роботі відсутність потрібної літератури з висвітлення питань про пам’ятки району.

Нема нічого неважливого й незначущого в історії рідного краю. І починати його вивчення слід з витоків, першооснов. Саме тому наш найперший урок присвячений найдавнішій і найцікавішій добі – Трипіллю. Сьогодні ми здійснимо уявну подорож вже відомими стежинами, відкриємо нове й незвідане, підіб’ємо підсумки і складемо плани на новий навчальний рік.

ІІІ. Актуалізація знань учнів

1. Розминка «Картографи».

Учні працюють у групах. У кожної групи є карта Гайворонського району і набір круглих паперових фішок (за кількістю поселень Трипільської культури на території Гайворонщини). Потрібно розмістити фішки на карті в тих місцях, де розташовані поселення, пронумерувати і підписати назви.

Кожна група представляє на розгляд свій варіант. Здійснюється аналіз роботи, виправлення недоліків, якщо такі є.

2. Мозковий штурм.

Учитель. Пригадайте все, що ви знаєте про добу Трипілля на території Гайворонщини:

- природні умови;

- побут та господарське життя;

- суспільний устрій та духовна культура.



ІV. Усвідомлення матеріалу.

1. Гра «Скринька Пандори».

Учні працюють у парах. Потрібно дістати зі скриньки конверт із завданням (у конвертах – зображення поселень, розрізані на 10-14 частин). Слід скласти цілісну картинку-фото із пазлів, назвати зображене на ній поселення і охарактеризувати його за планом. Можна користуватися довідковою літературою (книги краєзнавців, дослідників Трипільської культури), мультимедійними даними (фотографії артефактів – керамічний комплекс, електронна версія енциклопедії Трипільської цивілізації).



План аналізу пам’ятки

1. Назва поселення.

2. Географічне положення.

3. Коротка характеристика.

а) до якого етапу належить;

б) площа поселення;

в) керамічний комплекс;

г) останні знахідки (артефакти) на території даного поселення.

4. Унікальність, значення.

5. Стан збереження пам’ятки.

Після закінчення роботи кожна пара презентує свій проект дослідження.

2. Гра «Голос сивої давнини». (З використанням стратегії вільного письма та елементів театральної педагогіки).

Учні працюють у групах. Представники (по одному з кожної групи) підходять до столу, на якому розміщена виставка знайденого на поселеннях матеріалу; з заплющеними очима обирають одну з решток і повертаються в групи. Завдання: розглянути артефакт, уявити те, решткою чого він міг бути, написати про це невеличке оповідання від імені предмета. Написане оповідання слід проілюструвати та інсценізувати.



Наприклад:

Що я? Непримітний на перший погляд шматочок глини… А були ж часи! Колись я був чудовим горщиком. Округлі боки, оздоблені дивовижним орнаментом: барботином, канелюром, рустом. Ох, скільки таємничості в тих малюнках! Ось – наше світило Сонце, а ось – нескінченний Всесвіт, дорога Життя, Колос-годувальник. Чого тільки нема на мені.

Чудове життя було. Щодня теплі руки зігрівали мене, носилися зі мною, наповнювали зерном (водою). Я був важливий і незамінний у господарстві…

V. Рефлексія

1. Практична робота з елементами релаксації «Все в твоїх руках».

Існує така притча:

Бог зліпив із глини людину, і залишився в нього невикористаний шматок.

– Що ще тобі зліпити? – запитав Бог.

– Зліпи мені щастя, – попросила людина.

Нічого не відповів Бог, тільки поклав людині в долоню решту глини.

- Як ви гадаєте, яким чином дана притча стосується нашого уроку? (Відповіді учнів).

- Для трипільців створення та прикрашання посуду було своєрідним магічним ритуалом. Елементи орнаменту, знаки, символізували найважливіші об’єкти життя та й сам посуд часто слугував оберегом, що приносить щастя.



(Учитель роздає шматочки глини учням. У кожної пари учнів на столах є роздруківки карток «Трипільські знаки-обереги з тлумаченням значень», гребінець, шнур, паличка для нанесення візерунків).

У вас в руках шматочки глини. Виліпіть з них свій невеличкий горщик щастя. Прикрасьте його Трипільським орнаментом. Залиште на згадку про нашу подорож і як талісман-оберіг.

Притча, яку я вам розповів, стосується безпосередньо вас. Усе у ваших руках: доля Землі, майбутнє України, Кіровоградщини, Гайворонщини, маленької батьківщини, де народилися і виросли. Від того, яке ви оберете життя: чи бути «Іванами Безрідними», чи знати, вивчати і поважати історію краю, залежить не лише ваше майбутнє, а й доля багатьох наступних поколінь. Втрачене сьогодні вже не повернеться ніколи. Запам’ятайте це.

2. Перегляд презентації «Трипільська культура на території Гайворонщини».

3. Висновки про значення Трипільської спадщини для сучасності.

VІ. Підсумки уроку

Побажання «Трипільське вогнище».

Учні записують на аркушах паперу, вирізаних у вигляді язиків полум’я, побажання щодо наступного вивчення Трипільської спадщини на території Гайворонщини. Прикріплюють аркуші на дошці, викладаючи їх у вигляді вогнища – символу світла, тепла, очищення, єднання, дружби.



Примітка: до уроку запропоновано додатки та мультимедійну презентацію, які можна переглянути та завантажити на сайті науково-методичної лабораторії виховної роботи і формування культури здоров’я КОІППО імені Василя Сухомлинського (http://koippo414.at.ua).

Список використаних джерел:

1. Брайченко О., Бокій Н., Куценко Л. До джерел історії краю. – Кіровоград, 1994.

2. Бурдо Н.Б., Відейко М.Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік / Худож.-оформлювач І.В. Осипов. – Харків: Фоліо, 2007.

3. Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. – К.: Наш час, 2008.

4. Круц В. Поселення-гіганти трипільської культури в межиріччі Південного Бугу й Дніпра // Трипільська цивілізація у спадщині України. – К.: Видавничий центр «Просвіта», 2003.

5. Пересунчак О. Із глибини тисячоліть / Гайворонські вісті. – 2005. – № 80. – С. 4.



Ю.С. Митрофаненко,

учитель історії

Первозванівської ЗШ І-ІІІ ступенів

Кіровоградської районної

державної адміністрації
«НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ» В ЄЛИСАВЕТГРАДІ 1918 РОКУ – ІСТОРИЧНА ОСНОВА ПОВІСТІ Ю. ЯНОВСЬКОГО «БАЙГОРОД»

(інтегрований урок з історії України та української літератури

для учнів 10 класу)
Мета: визначити історичну достовірність подій повісті Ю. Яновського «Байгород»; виховувати інтерес до історії рідного краю; формувати почуття місцевого патріотизму; виробляти вміння співставляти дані з історичних джерел та художньої літератури.
Хід уроку

І. Мотивація

Учитель української літератури. Повість Юрія Яновського «Байгород» не така відома як його роман «Вершники» або «Чотири шаблі». Уперше її було надруковано в журналі «Вапліте» в 1927 році. Події, описані в творі, відбуваються на території міста Єлисаветград. Важливим є той факт, що майбутньому письменнику довелося брати у них безпосередню участь, зокрема, у цьому творі є такі рядки: «Поле, моє поле! Місто моє. Ти найпрекрасніша на світі дівчина. Ти лежиш на затишних берегах. Бажання стискують моє серце. Твої ноги пахнуть травою, і, впавши на твої груди, я відчуваю найбільшу насолоду в світі». Відчуваєте енергетику цих рядків, відчуваєте патріотизм до малої Батьківщини! Тож нехай слова відомого земляка надихнуть вас на розв’язання проблеми уроку: відтворити історичні події, у романтичному стилі зображені письменником у повісті «Байгород».

(Учителі пропонують учням пригадати, що їм відомо про Ю. Яновського. Застосовується метод «мозковий штурм»).

II. Вивчення нового матеріалу

Учитель історії (розповідає учням про єлисаветградські сторінки біографії відомого письменника).

Юнацькі роки письменника збіглися з періодом жорстокої, тривалої боротьби за владу. На той час Ю. Яновський мешкав у Єлисаветграді. До речі, будинок, в якому жив письменник, зберігся до наших днів, про що нагадує меморіальна дошка. Народився майбутній митець у 1902 році в с. Нечаївці (нині Кіровоградська область). У 1909 році переїхав до Єлисаветграда, в якому проживав та навчався до 1922 року.

Історію міста, яке стало рідним для письменника, можна умовно поділити на два періоди: до і після епохи революцій, яка розпочалася в 1917 році. Єлисаветград дореволюційний – затишне повітове містечко Херсонської губернії. «Місто відзначається великим благоустроєм. Воно має широкі мощені вулиці, бульвари з тополь та білих акацій, сквери, парки, добре оснащений водогін, освітлення, телефони, трамвайне сполучення. Найкраща вулиця – Велика Перспективна». Такі враження про Єлисаветград ми можемо знайти на сторінках «Полного географического описания нашого отечества», під редакцією П. Семенова-Тян-Шанського. Населення міста на 1897 рік становило 61,5 тис. чоловік. Єлисаветград мав до десяти православних храмів, міську та земську лікарні, 40 навчальних закладів, кілька училищ, 4 ярмарки, друкарні, бібліотеки, театр». Підприємства міста давали значний прибуток – 10 млн. карбованців.

У такому Єлисаветграді пройшло дитинство Ю. Яновського. Освіту він здобував у земському реальному училищі. У різні роки в ньому навчалися такі видатні особистості, як М. Садовський, П. Саксаганський, О. Тарковський, Г. Юра, Г. Нейгауз, К. Шимановський, Є. Маланюк. У 1919 році майбутній письменник закінчить цей заклад з золотою медаллю. (Учням демонструються фотографії Ю. Яновського – учня реального училища, а також фотографії приміщення цієї споруди, зроблені на початку та в кінці ХХ століття).

У 1917 році в Росії розпочалася епоха революцій, яка наклала свій відбиток на долю людей, міст, сіл, країн. Змінився Єлисаветград. Зі степового оазиса він перетворився на арену жорстокої боротьби за владу; за втілення різноманітних концепцій державного устрою. У буремну епоху місто, за словами Ю. Яновського, «загубило свою спокійну метушливість». За словами інших дослідників, стало «нещасливим містом», перетворилося на «степову столицю громадянської війни».

Учитель історії (пропонує учням попрацювати в парах і пригадати, що їм відомо про події в місті у 1917-1920 рр.).

Учитель української літератури. Письменник був живим свідком всього, що відбувалося на вулицях рідного міста в 1917-1919 рр. М. Бажан назве його «ошелешеним споглядачем» карколомних подій. У 1918-1919 рр. Ю. Яновському судилося стати безпосереднім учасником подій. У 1918 році в Єлисаветграді розпочалася епідемія чуми, і хлопець записався до складу добровільної санітарної дружини.

Учитель історії (зачитує уривок зі спогадів сестри письменника): «З хвилюванням перечитую повість «Байгород». Письменник описав те, що відбувалося на наших очах. Повстання революційно настроєних городян. Отаманша Маруся – опецькувата, зла, опухла від пиятики. Бої на вулицях міста. І саме місто. Багато чого побаченого, пережитого не ввійшло в повість: письменник ретельно добирав факти».

Досліднику-краєзнавцю В. Кобзарю поталанило зустрітися з С.О. Тюріним – дитячим другом Ю. Яновського. Розмова торкнулася сюжету повісті. Тюрін, згадуючи про події тих років, підкреслив, що основну картину письменник змалював реально. Проте багато деталей та епізодів повісті є художнім вимислом письменника.



Учитель історії (просить учнів відповісти на питання). Про яку подію, згадується в повісті?

Учитель української літератури. Повернемося до повісті «Байгород». Ю. Яновський достатньо точно окреслив район боїв. Він перераховує назви вулиць, де тривали сутички, назви споруд, що стали своєрідним форпостами. Залізничний вокзал, Ярмарочна площа, «корпуси величезного заводу», Балка, єврейське кладовище… Їх легко можна знайти на карті міста початку ХХ століття, вони зустрічаються в спогадах інших свідків. До сторінок повісті, яка, до речі, є чудовим матеріалом для виховання патріотизму та любові до рідного міста, доведеться звертатися доволі часто. Це дозволить відчути атмосферу міста, яке бореться з ворогом, зрозуміти настрій бійців, з’ясувати їх ставлення до виконання свого громадянського обов’язку. Повість надала нам можливість поспостерігати за подіями очима одного з безпосередніх учасників подій.

Доцільно розповісти про саму повість. Вона була написана Ю. Яновським у 1927 році під час його перебування в Одесі, у романтичному стилі притаманному його творчості. «Байгород» має дві сюжетні лінії, які переплітаються одна з одною. Перша – кохання Лізи та головного героя – Кіхани, юнака, якого В. Панченко порівняв із самим Ю. Яновським: «Юрій Яновський схожий на Кіхану – заглибленого в хмари фантазій романтичного юнака, якому хочеться бути сильним, благородним лицарем».

Друга – повстання байгородців проти анархістів під проводом Марусі, яке закінчується перемогою жителів міста. Кіхана є активним учасником подій і гине як герой.

Учитель історії. Зазначимо, що події, які відбулися в Єлисаветграді взимку 1918 року та стали історичною основою повісті «Байгород», були відомі далеко за межами міста. Інформація про бої єлисаветградців та никифорівців отримала широкий резонанс. Зокрема, згадки про них ми знаходимо у В. Антонова-Овсієнка, Н. Махна, журналіста часів громадянської війни В. Амфітеатрова-Кадашева. Головком більшовицьких військ на Україні М. Муравйов під особистим контролем тримав ситуацію, яка склалась в Єлисаветграді наприкінці лютого 1918 року Двічі більшовики влаштовували судові процеси проти М. Никифорової в 1918 та 1919 роках, і щоразу проти неї висувалися звинувачення в пограбуванні Єлисаветграда. З представників мистецьких кіл, які пережили буремні роки в Єлисаветграді, про Марусю згадував не лише Ю. Яновський, а й А. Тарковський, М. Цетлін.

І досі містом поширюються легенди про загадкову отаманшу Марусю. Сучасні дослідники особистості М. Никифорової та її ролі в революційних подіях також не обійшли увагою єлисаветградський період життя, оспіваного Ю. Яновським. Це стосується, зокрема, істориків-краєзнавців: В. Боська, Ф. Шепеля, В. Постолатія, П. Кизименка. «Народне повстання» – така назва подій кінця лютого 1918 року в архівних матеріалах Єлисаветградської міської управи, в місцевій та одеській пресі.

Отже, маємо достатній обсяг інформації про події, які відбулися в Єлисаветграді взимку 1918 року, аби відтворити реальну картину, а також надати можливість сучасникам та безпосереднім учасникам висловити своє ставлення до них.

Учитель української літератури. Спочатку запропонуємо літературну версію Ю. Яновського. Незважаючи на те, що автор допускає елементи художнього вимислу (і це цілком зрозуміло), знавці літературної спадщини Ю. Яновського (В. Панченко, С. Плачинда, В. Кобзар) також підтримують версію про те, що сюжетом для повісті є реальні історичні події. Заслухаємо доповідь, підготовлену вашими однокласниками.

Учениця. Події повісті розгортаються навесні одного з революційних років. У місті панувало безвладдя, тому воно відразу потрапило під контроль анархістів на чолі з отаманшею Марусею, які перебували в ньому протягом тижня. Вони наклали на Байгород контрибуцію, дозволили торгівлю, грабували крамниці та склепи. Міські жителі були незадоволені діями анархістів. Під час зустрічі обох сторін на заводі (заводі Ельворті) спалахнув конфлікт. Байгородці почали вимагати припинення свавільної політики анархістів. У відповідь розлючена Маруся почала стріляти. По дорозі до приміщення залізничного вокзалу (місце-резиденція анархістів) у бік Марусі, яка їхала в автомобілі, пролунало кілька пострілів, одна з куль поранила її в руку. Ввечері вулицями міста просуватиметься панцирник і обстрілюватиме будинки.

Наступного дня Байгород повстав. Бої точилися просто на вулицях: у районі залізничного вокзалу, Ярмаркової площі, Єврейського кладовища, Вокзальної вулиці, Поштової площі. Проти анархістів билося все місто: від старого до малого. Однак ядро повстанців становили, за Ю. Яновським, «справжні байгородці: робітники, люди околиць, гетто». У перший день запеклих боїв анархістів було вибито з міста. Маруся дістала поранення. Байгород святкував перемогу. Хоча поряд зі справжніми героями вистачало мародерів.

Уранці наступного дня Маруся поновила наступ, але знову зазнала невдачі. На подальші активні дії сил в анархістів більше не було. Цього разу перемога байгородців була остаточною та переконливою. Такими зобразив події письменник – безпосередній свідок та учасник подій.

Учитель історії. Під час уроку «Наш край у 1917-1920 рр.» ми згадували про події «Народного повстання», на цьому уроці ми розглянемо їх більш ґрунтовно. Отже, що являло собою те «народне повстання», яке докладно змалював один з найталановитіших його учасників? Звернемося до історичних фактів (джерельна база тих подій достатньо широка: архівні документи, мемуари, матеріали преси, аналіз подій істориками та сучасниками), використовуючи при цьому художній текст Ю. Яновського, який дозволить краще відчути атмосферу міста під час повстання.

Більшовицька влада встановилася в Єлисаветграді в кінці січня 1918 року не без допомоги загону анархістів М. Никифорової (Марусі). Комендантом міста було призначено більшовика Беленкевича, який видав наказ для мешканців Єлисаветграда: негайно здати зброю. Кожен, хто не виконає наказу, оголошувався поза законом. Місцеві жителі відмовилися підкоритися і змусили самого коменданта тікати з міста: він намагався силою відібрати зброю, але наштовхнувся на рішучий опір єлисаветградців. Один з учасників тих подій згадував: «Нас оголосили «поза законом» за те, що ми не хотіли здавати зброї, а ми цією зброєю відновили закон і врятували місто від беззаконня». Це був перший етап повстання.

Після вигнання Беленкевича в Єлисаветграді було створено комітет із захисту міста, основу якого складали меншовики та есери. Однак більшовики не змирилися з втратою Єлисаветграда й за наказом самого М. Муравйова до міста було направлено загін анархістки М. Никифорової із завданням поновити радянську владу. Розпочинається другий етап «народного повстання» – захист міста від анархістів, союзників більшовиків. Єлисаветградці вважали їх зграєю злочинців, «летючими гастролерами, що користуються з моменту». Ю. Яновський, передаючи ставлення єлисаветградців до «небажаних гостей», напише: «Місто без влади – кожному ласий шматок... Маруся замахнулася рукою на Байгород... Ми, байгородці, ніколи не любили тимчасової влади... А згадаючи, що ми – місто чималеньке звише півсотні тисяч, легко поставити крапку: так, кожна така влада мала з нами клопіт». Настрій захисників міста був рішучим:

«Робітники, молодь і люди похилого віку заявили, що вони будуть захищатися до останнього набою, що вони відійшли від політики, але не бажають підкорятися злочинцям», – писала газета «Голос Юга» про настрої жителів міста. Ю. Яновський: «Все підготовлено. Гніт повстання тліє і шипить. Кров нудьгує в тілах, що мають сьогодні нехотя пролити її в землю».

24 лютого 1918 року Марусі вдалося увійти до міста. В Єлисаветграді розгорнулися вуличні бої з використанням панцирників, гранат, артилерії, кулеметів. Найбільш гострими були сутички в центрі міста та в районі залізничного вокзалу. Під натиском жителів міста анархісти залишили Єлисаветград. Ось як писала про перший день боїв тодішня преса: «Це були дні, коли, здавалося, стерлися всі непорозуміння, кудись далеко відійшли всі минулі рахунки, забута була колишня ворожнеча, всі відчули себе рівними, потягнулися до свободи від загрози та насильства, під гнітом яких протікало все життя міста останнім часом. Люди, які приїжджали до міста, і знали про перипетії повстання, надзвичайно дивувалися мужності єлисаветградців. Тодішні публіцисти назвали єлисаветградські бої «найкращими сторінками історії міста».

Проте наступного дня бої поновилися з новою силою. М. Никифорова продовжила наступ на місто. Захищаючись, Єлисаветград перетворився на військовий табір. Усі бажаючі отримували зброю, створювались палатки милосердя та санітарні дружини. У своєму розпорядженні жителі міста мали чимало зброї, важку й легку артилерію, кулемети і навіть три аероплани. Місто виявило неабияку солідарність, патріотизм. Ю. Яновський називає учасників повстання справжніми байгородцями – це, насамперед, робітники, люди околиць і гетто. Крім них, анархістам протистояли міліціонери, вояки 8-го авіадивізіону, червоногвардійці, охоронці квартальних комітетів, ченці, волонтери, студенти, юнкери, міщани, гімназисти. Економічні конкуренти-пивовари підприємці Зельцер та Макєєв постачали на фронт спирт, хліб, ковбаси. Жінки випікали пиріжки для бійців. В аптеці Шосса влаштували перев’язний пункт. Почуття патріотизму об’єднало всіх. Своєрідним форпостом міста стала Петропавловська церква (нині район вулиці Полтавської), неподалік від якої проходила умовна лінія фронту.


1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка