Кіровоградщині – 75 Розробки уроків і позакласних заходів для проведення Першого уроку в 2013/2014 навчальному році



Сторінка3/20
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Розділ ІІ

Славетні постаті нашого краю

Л.С. Явтушенко,

заступник директора

з виховної роботи

Павлиської ЗШ I-III ступенів № 1

імені В.О. Сухомлинського

Онуфріївської районної ради
ВІЧНИЙ СЛІД УЧИТЕЛЯ НА ЗЕМЛІ

(лінійка пам’яті, присвячена В.О. Сухомлинському)
Кіровоградщина відома самобутніми, талановитими особистостями, які творили її історію, розбудовують і збагачують економічний і духовний потенціал, визначають особливості спільноти регіону, яка консолідується під егідою спільної державно-національної ідеї.

Серед них – Василь Олександрович Сухомлинський – педагог, вчений, філософ зі світовим іменем, мудрий учитель, Громадянин.

Він не лише навчав дітей, а й виховував у кожному з них найкращі якості: доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.
Мета: ознайомити учнів з життям, діяльністю та творчою спадщиною відомого земляка В.О. Сухомлинського; формувати патріотичні почуття та морально-духовні якості; популяризувати педагогічну та творчу спадщину видатного педагога.

Обладнання: портрет В.О. Сухомлинського; плакат, на якому написані його слова: «Людина народжується для того, щоб залишити після себе слід вічний».

Хід заходу

(Учні шикуються на шкільному майданчику, запрошені гості займають свої місця на трибуні).

1 ведучий. «Ходімо, діти, до школи, – сказав загадковим голосом учитель і помандрував у сад вузькою стежкою.

– Наша школа буде тут, під голубим небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею. Скиньмо ось тут черевички і підемо босі, як звикли ви бігати ціле літо...»



2 ведучий. Незвичайна школа. Незвичайний учитель.

Школа під голубим небом. Школа радості. А створив її В.О. Сухомлинський, людина великої душі, людина, наділена талантом Вчителя і безмежною любов’ю до дітей.



Читець.

Не зігне, не зіб’є, не змете нас лихий буревій.

На героїв багатий народ український:

Є у нас Корольов, той звіздар Мудроокий Сергій,

Серцезнавець є, вчитель Василь Сухомлинський.

1 ведучий. Він з нами завжди. Усім своїм талантом, усім своїм мудрим розумом, роботящими руками, всім гарячим серцем своїм, до останку відданим дітям, всією правдою і совістю вчителя.

2 ведучий. Диву даєшся, скільки встигла зробити за своє не таке вже й довге життя ця зранена, хвороблива людина з тихим, лагідним голосом, з добрими, розумними, трохи сумними очима – директор школи, талановитий учений і, може, перш за все, просто вчитель. До останніх днів своїх – учитель.

Читець.

Він жив лише дітьми – своїми й чужими.

Та, власне, усі вони стали, як рідні,

Бо долі були їх для нього земними,

Їх радощі, болі, тривоги й надії.

Він серце по крихті умів роздавати,

Засівав з нього зерна в дитячі душі.

Умів краще батька з дітьми розмовляти,

Любив сині ранки і зоряні ночі.

Не прагнув до слави і шаноби,

Був просто він людяним, добрим учителем.

Плекать людські душі Вітчизна довірила,

І був до останнього їх покровителем.

(Виступи гостей).

1 ведучий. Звідки черпав великий Учитель оту безмежну любов, оту справжню, а не показну доброту, що переливав із свого великого серця в маленькі довірливі дитячі сердечка?

2 ведучий. І любов, і доброту, і щирість передали синові його батьки – Олександр Омелянович та Оксана Овдіївна.

1 ведучий. Були вони хліборобами з діда-прадіда. Все життя трудилися на землі, ростили хліб. А ще виховували чотирьох дітей – Василя, Івана, Сергія, Меланію.

Батько кохався у музиці, у вільний від роботи час майстрував музичні інструменти. Мати любила співати, особливо народних пісень.



2 ведучий. Це була дружна, весела сім’я, батьки ніколи не сварилися, дотримувалися традицій народної педагогіки.

1 ведучий. Уявімо на хвилину таку картину: проста селянська хата, прибрана вишиваними рушниками, засушеними квітами. Пахне свіжоспеченим хлібом. Ледь блимає каганець. Молода мати гойдає дитячу колиску і щось стиха шепоче немовляті...

Читець.

Десь за полями широкими,

Десь за морями глибокими

Вже спочиває сонечко,

Не загляда у віконечко.



Слухай мою порадоньку,

Рідний синок чубатенький,

Цвіте мій, любий Василечку,

Спи, засинай, мій синочку.



1 ведучий. І тихий, лагідний материнський голос переходить у ніжну колискову.

(Звучить «Колискова»).

2 ведучий. В душі його часто звучав голос матері, яка читала вірш незабутнього Тараса Шевченка:

...Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

як у Дніпра веселочка

воду позичає.

Як широка сокорина

віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась.

1 ведучий. І пригадувалась передвечірня година. На квітці рожі, що полум’яніла під вікном, трепетав великий барвистий метелик, шелестіло листя на тополі, а в блакитному небі пливла біла хмаринка. Заходило сонце, від ставка пливла хвиля прохолоди... І вчувалася в душі материна пісня...

(Звучить українська народна пісня).

2 ведучий. І така прекрасна була та пісня, що, здавалось, і листочки на тополі перестали шелестіти, прислухаючись до материнського співу. Ту хвилину він запам’ятав на все життя.

1 ведучий. Дуже близькими для Василя Олександровича були в дитинстві його дідусь і бабуся. В книзі «Як виховати справжню людину» він згадує...

Читець. «Найближчою людиною була для мене бабуся Марія – чудова людина, якій я зобов’язаний усім, що ввійшло в мою душу гарного, чесного, мудрого. Вона померла, коли їй було 107 років. Вона відкрила переді мною світ казки, рідного слова і людської краси... Усе найскладніше вона вміла пояснювати казкою».

2 ведучий. Бабуся так цікаво, вдумливо і захоплююче розповідала казку, що Василькові здавалося, ніби вона її бачить, і він просив показати йому ту казку. І не дивно, що словами прощання бабусі Марії зі своїм дорослим онуком, уже вчителем, були саме слова з казки: «Людина вмирає, а роки її доброї праці залишаються, якщо тільки вона справжня людина».

1 ведучий. Дуже любив і поважав Василь Олександрович свого діда Овдія, який, переказуючи цікаві оповідання на історичні теми, розкрив йому красу людської праці, прищепив любов до рідної природи, Батьківщини. Дідові очі завжди світилися добротою.

Пізніше він згадуватиме дідові слова: «Хто дітей любить, той добрий чоловік».



Читець.

Сказав мудрець:

– Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.

Хай оживає істина стара –

Людина починається з добра.



2 ведучий. Ось так звичайна селянська сім’я стала життєдайним джерелом натхнення і самовідданої праці на благо іншим людям для Василя Олександровича та його братів і сестри, бо всі вони обрали професію вчителя.

1 ведучий. «На важкий шлях ступаєш, Васильку. Щастя ж тобі на ньому. Вчитель – то людська надія і правда», – такими словами благословила мати сина, проводжаючи його на перший урок.

2 ведучий. І пішов син тим важким шляхом, і світилися теплом і любов’ю до дітей його добрі, ласкаві очі, і на кожен урок ішов з тими же трепетом і хвилюванням, як і на перший.

1 ведучий. Ставши учителем, Василь Олександрович вибрав нелегку дорогу до дитячих сердець.

Своє відкрите, щире серце,

Усе, що мав, любив і знав,

Натхнення, працю і турботу

Учитель дітям віддавав.

2 ведучий. Сімнадцятирічним юнаком Сухомлинський переступив поріг, школи як учитель, а потім – директор. І залишився в ній до кінця життя. Тільки війна відірвала на деякий час від улюблене справи.

1 ведучий. Вона підірвала його здоров’я. Тяжким було поранення у праву руку. Хірурги хотіли її ампутувати. Про це сказали Василю Олександровичу. «Ой, ні! Будь-що, а руку треба залишити». «Навіщо тобі рука, ти що – артист?» – запитав його старенький хірург. «Ні, я – вчитель». І це були не просто слова.

2 ведучий. Це – подвижництво. Це труд і піт, і вічний бій, бо така вже вона – вчительська доля.


Вчительська доля

Мудрістю вкрита.

Дзвенить вона сміхом

Дитячих сердець.



Вчительська доля

Дощем раннім вмита.

Вона для людей

Буде вічний взірець.



(Звучить пісня «Вчительська доля»).

1 ведучий. Повчальне саме життя Сухомлинського, яке не стелилося килимом під ноги, а бралося боєм. Сільський хлопчина виріс у видатного вченого завдяки щоденній невтомній праці, постійному пошуку.

2 ведучий.

Він в спадщину нам залишив

Чисті джерела науки.

Нас з тих джерел напоїв

Духом безмірно високим.

1 ведучий. 35 років працював В.О. Сухомлинський учителем і директором школи. 22 роки незмінно очолював нашу школу. Саме туту розкрився талант Сухомлинського – вчителя, керівника, вченого, письменника. Саме тут він знайшов однодумців, з якими творив історію Павлиської школи.

Читець.

Павлиській школі він віддав тепло

Й неспокій, бо собі він не належав.

Хотів, аби в усіх в душі цвіло –

За школою очима серця стежив.

(Виступ ветерана педагогічної праці).

2 ведучий. 32 роки Василь Олександрович вів педагогічний щоденник, в якому записував свої роздуми й спостереження, які потім ставали книгами й статтями.

Для наймолодших він написав понад 1500 мініатюр-казок, оповідань, легенд, притч, новел.



1 ведучий. Та найчастіше звертався Сухомлинський до жанру казки, бо сам виховувався на них, а ще тому, що любив у казковій формі про всі речі оповідати власним дітям – Сергієві та Ользі.

2 ведучий. «Казка – це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови», – казав Василь Олександрович.

Отож, давайте підемо зачарованою стежиною до дивної країни казок.



1 ведучий.

Казку в гості кличем нині –

Так ведеться споконвік.

День, який почнеться з чуда,

Буде щедрим цілий рік.

2 ведучий. Але де ж знаходиться ця дивна країна? Хто нам підкаже?

Читець.

Веди, стежинко, нас туди.

Ми підем лісом, лугом

І пісню просимо: «Ходи,

Будь нашим вірним другом.



Ти з нами трішки погуляй

І будемо вертатись».

Від нас, стежинко, не тікай,

Ми не дамо сховатись.



(Звучить пісня «Павлиські казкарята»).

Читець.

Приходить осінь, і тумани

Нам сірії вона несе.

Кущі, дерева і паркани

Від нас ховає геть усе.

Це Дід Осінник ходить краєм,

Бо вже прийшла його пора.



Жовтіє листя й опадає,

І вкрила луки сивина.

Сидить під дубом на узліссі

І тихо-тихо щось співа.

Прислухайся, бо то ж не пісня –

Сердитий вітер завива.



(Учениця читає казку В.О.Сухомлинського «Дід Осінник»).

1 ведучий.

Його казки для нас повчальні,

Бо їх писав письменник-педагог.

Вони веселі і печальні,

Їх корінь мудрості не всох.

(Інсценізація казок В.О. Сухомлинського «Де ночує водяна лілея», «Бджілка і фіалка»).

2 ведучий. «Пам’ятай, що ти – людина». Це були не просто слові це був смисл його життя як особистого, так і вчительського.

А людина починається з добра, з розуміння краси. Бо людина стала Людиною відтоді, коли зачарувалась красою оточуючої; світу, коли почала вдивлятися в саму себе. Краса – це глибоко людське.



Читець. «Людина стала Людиною тому, що побачила глибин блакитного неба, мигтіння зірок, рожевий розлив вечірньої заграві багряний захід сонця, безкраю далечінь степів, журавлиний ключ і голубому небі, фіолетову хмаринку на кущі бузку, ніжну стеблинку| голубий дзвіночок проліска – побачила і, вражена, пішла по земле створюючи нову красу. Зупинись і ти в захопленні перед красою – і в твоєму серці розквітне благородство» (В.О. Сухомлинський, «Листи до сина»).

1 ведучий.

До Сухомлинського припавши світлих дум,

Збагачуючись мудрою красою,

Ми стверджуєм: його життя –

Могутній струм,

Що подвиг вчителя освячує собою!



2 ведучий. Василь Олександрович виховував у своїх учнів глибоку пошану і любов до матері, бо безмежна материнська ласка, ніжність, любов. Бо без матері чого ми варті? Бо у неї вірне і чуйне серце – в ньому ніколи не згасає любов.

(Читець читає оповідання В.О. Сухомлинського «Прийшла мама»).

1 ведучий. Це і багато інших оповідань присвятив Василь Олександрович матерям. Він був добрим, ніжним, люблячим сином. Ось лише кілька рядків з його листа воєнних літ до неньки: «Люба мамо, коли я отримав звістку про те, що ви живі – я заплакав од радощів щастя. Мандри, усякі поневіряння, страждання – і все це ви знесли Люба наша, кохана, бережіть себе».

Він любив пісню про чорнобривці, що уособлювали для нього і образ матері, і образ Батьківщини.



(Звучить пісня «Чорнобривці»).

2 ведучий. Якось, фотографуючись разом з матір’ю, Василь Олександрович сказав: «Усміхайтеся, мамо. Як будуть фотографувати, то усміхайтеся. Вас не буде, а ми вас будемо бачити». Але на знімок дивилася мати, яка прожила більше 100 років, а не син.

1 ведучий. Поломеніють квіти на його могилі, і сонце кладе свої вінки на могилу Добротворця, золоті і срібні вінки, які викували його ковалі-велети на щастя, щоб по всій землі було світло і сонячно.

2 ведучий.

Вчитель-Добротворець. Він красиво жив:

Дітям, школі, людству чесно він служив.

Пам’ять його квітне вдячністю й теплом.

Ми в серцях несемо радість і добро.

1 ведучий. Йому судилося народитися і вмерти у вересні, коли тихою ходою ступає на нашу землю золотокоса осінь... Мабуть, тому він так любив цю пору.

2 ведучий.


Вересніє Павлиш,

Опромінює землю зорями,

Золотою живицею

Сотень провісних книг.



Зачитались народи

Василя Сухомлинського творами.

Всі ми учні його,

Доки літ миготітиме біг.



1 ведучий. Прошуміли теплими зливами, холодними заметілями відкружляли роки над Павлишем. Мов гриби після дощу, виросли діти й понесли з собою в життя світлий образ Учителя, понесли час­точку його палкого серця, до останку відданого дітям.

2 ведучий.

Хай сурмою в наших серцях виграє,

Квітує рожевим суцвіттям

Живе невмирущеє серце твоє –

До крапельки віддане дітям.

(Звучить пісня «Учитель з Павлиша». Закриття лінійки).
Ю.В. Кравченко,

завідувач науково-методичної лабораторії суспільствознавчих дисциплін КОІППО

імені Василя Сухомлинського
А.Б. РЕЗНІК – УЧЕНИЙ, ПЕДАГОГ-НОВАТОР, СУЧАСНИК І

ПОСЛІДОВНИК В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО
Розбудова української держави вимагає модернізації та розвитку вітчизняної системи освіти, потребує глибокого вивчення, осмислення, теоретичних надбань та практичного досвіду нагромадженого у 50-70-х роках ХХ століття. Саме в ці роки на терені Кіровоградщини виникають центри новаторської педагогічної думки, високоефективної організації навчально-виховного процесу.

Творчий доробок педагогічних колективів Павлиської, Богданівської № 1, Гайворонської № 5, Новоукраїнської № 6, Маловисківської № 3, Новгородківської № 2, Комишуватської, Созонівської, Новопразької, Олександрійських № 2, 10, 13 середніх шкіл був відомий у Радянському Союзі та за його межами. У цей період зростає плеяда творчих, ініціативних керівників шкіл: І.Г. Ткаченко, А.Б. Резнік, Н.А. Калініченко, П.Ф. Козуль, С.Г. Максютін, Г.М. Перебийніс, М.І. Кодак, Г.К. Настасьєв та ін. Вони створили колективи педагогів однодумців та досягли високих результатів у навчально-виховному процесі учнівської молоді. Серед них – Арон Борисович Резнік (1919-1995), талановитий освітянин, кандидат педагогічних наук, який з 1963 по 1979 рік очолював Гайворонську загальноосвітню школу № 5. Він у числі тих, хто започаткував в області систему вивчення і реалізацію ідей В.О. Сухомлинського про розумове виховання учнів. Створена ним оригінальна творча лабораторія Гайворонської школи № 5 стала відомою за межами області, а також у республіках колишнього СРСР. У 70-ті роки ХХ ст. досвід шкільного колективу був представлений на обласних, республіканських виставках, на ІІІ та IV Всесоюзних педагогічних читаннях (2 – Всесоюзних, 8 – республіканських та 16 – обласних конференціях), висвітлювався в плакатах та методичних рекомендаціях обласного ІУВ, в 10 книгах, численних брошурах, у союзній та республіканській пресі [5, с. 18].

А.Б. Резнік – автор 6 окремих видань, 86 статей у 26 журналах, понад 200 статей у 22 газетах, загальний тираж книг – понад 250 тисяч примірників. Неопублікованими залишилися його книги: «Творчий потенціал шкільного життя» (1991 р., 238 стор.), «Наука вчителювання» (1994 р., 97с).

Арон Борисович Резнік народився 27 травня 1919 року на Миколаївщині в родині службовця. У 1936 році він став студентом філологічного відділення Одеського державного університету. Навчання і роботу перервала Велика Вітчизняна війна, в якій він брав участь, був поранений, лікувався у шпиталі, продовжив службу зв’язківцем, начальником рації. Після закінчення війни Арон Борисович успішно закінчує університет. У 1946 році направляється на роботу в Гайворон і працював майже півстоліття. Його учительська кар’єра почалася у місцевій залізничній школі № 14. У 1946 році Резніка переводять в апарат райкому партії: він завідує парткабінетом, далі – бібліотекою, а з 1954 року – відділом пропаганди і агітації. Паралельно викладає російську та українську мови і літератури в школі. У 1963 році А.Б. Резнік стає заступником директора, а незабаром і директором Гайворонської середньої школи № 5. Це був період творчих пошуків, натхненної та плідної праці, активної новаторської діяльності. Про нього писала вчителька англійської мови, а потім його наступник на посаді директора О.І. Чабан: «Арон Борисович зумів згуртувати навколо себе колектив педагогів-однодумців. Якимось тільки йому притаманним чуттям він знаходив у кожному з нас ті якості, які в подальшому розкрив і старанно вирощував».

У 1977 році у Москві він захищає дисертацію на тему «Спільна діяльність педагогічного колективу та комсомольської організації з формування у старшокласників готовності до самоосвіти». З 1980 до 1983 року працював науковим співробітником НДІ трудового навчання та профорієнтації АПН СРСР. Очолював науково-методичну лабораторію «Проблеми інновацій навчально-виховного процесу і вчительської діяльності в умовах сільського району» у Гайвороні.

Знаменною подією в освітянській галузі став вихід у світ у видавництві «Педагогіка» збірника «Педагогічний пошук», що вмістив відомі роботи педагогів-новаторів: Ш.О. Амонашвілі, С.М. Лисенкової, І.П. Волкова, В.Ф. Шаталова, Є.М. Ільїна, Т.І. Гончарової, А.Б. Резніка, І.П. Іванова, О.О. Дубровського.

У ньому вперше зібрані у своєрідну антологію новаторського і передового педагогічного досвіду роботи тих авторів, зусиллями яких, не дивлячись на супротив чиновників від педагогіки, сформувався особливий напрямок, який отримав назву педагогіки співробітництва.

Академік М.Н. Скаткін у передмові до цієї книги писав: «Книги самих учителів-новаторів, що діляться досвідом роботи, розмірковують, сперечаються, доводять, немов би вводять читачів у свою творчу лабораторію, яка сьогодні притягує увагу багатьох колег-учителів. Адже скільки днів та безсонних ночей віддано новаторами для того, аби кожному з них вдалося створити свою систему навчання і виховання, що дає нерідко дивовижні результати у педагогічній практиці учителя!» [2, с. 7].

А.Б. Резнік як педагог-новатор ретельно аналізував процеси реформування освіти, давав об’єктивну оцінку її здійсненню і у своїх нових поглядах випереджав час, прогнозував її майбутні шляхи щодо якості навчання та виховання школярів. Це відображено в його статтях: «Перспективна програма дій», «Не ожидая директив», «Реформа школи: проблеми і труднощі її реалізації», «Тести й тестування», «Гражданское становление школьников», «Інтеграція в педагогіці», «Перестройка проходит через школу», «История в школе», «Вторгаясь в диалог», «Куди йдемо?», «Не хотим быть пасынками», «Придивляймося до доріг, які вибираємо».

Колишній завідуючий Гайворонським районним відділом народної освіти І.Л. Мудрий згадує: «Споглядаючи життєвий і творчий шлях А.Б. Резніка, не можу не поставити на чільне місце його діяльність як педагога-вченого, коли він досяг вершин педагогічної мудрості. Діяльність на посадах керівника науково-методичних лабораторій засвідчила його талант як педагога-новатора, вченого. На початку 90-х років ми з Ароном Борисовичем часто обмірковували ситуації, що склалися в народній освіті на теренах молодої незалежної Української держави. Зрозуміло, що нас гостро хвилював занепад, який переживала тоді освіта у зв’язку з розпадом Радянського Союзу» [3, с. 14].

Про нього згадує колишній учень, вчитель, науковець П.І. Самовол: «Арон Борисович був природженим оратором. Та не це змушувало учасників наради чи конференції слухати його з великою увагою. Резнік ніколи не виходив на трибуну даремно, бо у нього завжди було що сказати, він знав, що турбує багатьох присутніх. Інколи думаю, в чому ж феномен Арона Борисовича, його педагогічного довголіття? Однозначної відповіді немає. Але одну з його якостей спеціаліста я хотів би назвати: йому властиве дуже сильне інтелектуальне поле» [3, с. 210].

Як згадує колишня вчителька школи № 5, відмінник народної освіти РРФСР Г.О. Кін, А.Б. Резнік був справжнім учителем учителів, з яким не завжди було легко і просто. Але він завжди був на гребені педагогічної науки і вчив нас пізнавати її суть та втілювати на уроках, у позакласній роботі і в повсякденному житті [3, с. 210].

Арон Борисович здобув широке визнання як в Україні, так і за її межами. Він був знаний як педагог-новатор, науковець, керівник педагогічного колективу, громадський діяч. З його ім’ям пов’язані значні результати в організації розумового, громадянського виховання учнів, створення моделі школи з гуманними, гармонійними стосунками, в основі чого лежить педагогіка співробітництва [1, с. 6].

Завдяки А.Б. Резніку та педагогічному колективу, який він очолював, Гайворонська середня школа № 5 стала творчою педагогічною лабораторією, відомою далеко за межами України. Як вчитель-новатор Арон Борисович висунув та обгрунтував педагогічні ідеї, що мали продуктивний вплив на вдосконалення самоорганізації і життєтворчості шкільних колективів.

А.Б. Резнік творчо реалізував педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського, створив ефективну систему розумового виховання, розвитку пізнавальної активності школярів, яка озброювала їх уміннями й навичками самоосвіти, сприяла формуванню активної життєвої позиції громадянина-патріота.

Неоціненним є його досвід управлінської діяльності як директора школи, завідуючого науково-методичною лабораторією з проблем інновацій навчально-виховного процесу і вчительської діяльності в умовах сільського району, як вчителя-новатора суспільствознавства.

Дослідження педагогічної спадщини А.Б. Резніка свідчить, що у своїй науковій та практичній діяльності він надавав велику увагу розробці теорії і методики самоосвіти учнів, насамперед, старшокласників і вчителів, дав чіткі відповіді на питання, які стоять перед нинішнім поколінням учителів: як зробити навчання і учіння цілісним, результативним і творчим процесом.

В результаті своєї багаторічної педагогічної діяльності А.Б. Резнік здійснив подальше обгрунтування основних принципів керівництва школою, зокрема, чітко визначив стратегію управління школою як складною динамічною системою, розвитком педагогічного і учнівського колективів, розвитком особистості вчителя і учнів. На основі глибокого педагогічного аналізу вдосконалив систему планування роботи школи і власної управлінської діяльності. Він гармонійно поєднував у своїй роботі наукові дослідження з інноваційно-продуктивною практикою. Інноваційними підходами відзначалась, зокрема, його діяльність щодо керівництва процесом професійного становлення вчителя. Педагогічні ідеї, досвід роботи А.Б. Резніка – цінне надбання педагогічної думки України [4, с. 5]

Він у числі тих, хто створював педагогічний імідж України. Зокрема листування з учительською елітою того часу свідчить про захоплення мовою, освітою України. І сьогодні крізь призму епістолярію А.Б. Резніка можна зробити висновки, якими були знаними, популярними визначні постаті освітянського олімпу Кіровоградщини. Листи помережані схвальними відгуками, інтересом до новаторських ідей: «Арон Борисович, в чем секрет успеха украинских школ? Вот и «Учительская газета» пишет в основном о директорах украинских школ». «Вообще у Вас, на Украине, как видно по учительским конкурсам АПН, педагогической печати, творческая мысль бьет ключом. Пока что Ваша Украина дала стране великих педагогов».

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка