Кіровоградщині – 75 Розробки уроків і позакласних заходів для проведення Першого уроку в 2013/2014 навчальному році



Сторінка9/20
Дата конвертації19.02.2016
Розмір4.47 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20
Тема 1. «Кіровоградська область».

10. Географічний центр цієї держави знаходиться в Кіровоградській області.

20. Саме по цій річці проходить більша частина кордону між Кіровоградською та Полтавською областями.

30. Після Кіровограда це найбільше місто за кількістю жителів у Кіровоградській області.

40. Місто Кіровоград стоїть на цих трьох річках.

50. Саме так до 1924 року називався Кіровоград.



Відповіді до теми 1.

1. Україна.

2. Дніпро.

3. Олександрія.

4. Інгул, Сугоклея, Біянка.

5. Єлисаветград.



Тема 2. «Символіку не обирають, її успадковують».

10. Цей девіз написаний на гербі Кіровоградщини.

20. Саме це означає шестикутна зірка з вензелем «СЄ» у центрі герба.

30. Злиття цих трьох річок змальовано на нашому гербі.

40. Малиновий (червоний) колір на нашому гербі символізує саме це.

50. Це символізує золота корона – вежа на гербі Кіровоградської області.



Відповіді до теми 2.

1. З миром та добром.

2. Фортецю Святої Єлисавети.

3. Річки Біянка, Сугоклея, Інгул.

4. Місцезнаходження фортеці на землях Вольностей Війська Запорозького.

5. Що цей герб належить місту регіонального (обласного) рівня.



Тема 3. «Театральна галерея».

10. У цьому місті 1882 року було відкрито перший український професійний театр.

20. Засновником першого українського професійного театру був саме він.

30. Родове «гніздо» цього великого актора та драматурга – маєток Надеждівка (хутір Надія).

40. Це театральне свято щоосені відбувається на хуторі Надія.

50. «Хто б не ступав на цю священну для української культури землю, нехай згадає, що тут Карпенко-Карий написав кращі свої твори». Ці рядки, відвідавши хутір Надію, написали саме вони.



Відповіді до теми 3.

1. Єлисаветград.

2. Марко Лукич Кропивницький.

3. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич).

4. «Вересневі самоцвіти».

5. Юрій Яновський, Петро Панч.



Тема 4. «Славетні люди й Кіровоградщина».

10. Саме цей педагог серце віддавав дітям.

20. Ця людина очолювала міську думу Єлисаветграда з 1878 року протягом 30 років.

30. Цей знаний градоначальник Одеси врятував Єлисаветград від чуми у XIX столітті.

40. Цей відомий полководець Вітчизняної війни 1812 року у 1773-1794 роках бував у фортеці Святої Єлисавети.

50. Відомий фізик, академік, лауреат Нобелевської премії, який свої дитячі роки провів у Єлисаветграді.



Відповіді до теми 4.

1. Василь Олександрович Сухомлинський.

2. Олександр Миколайович Пашутін.

3. Дюк Рішельє (Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє).

4. Михайло Іларіонович Кутузов.

5. Ігор Євгенович Тамм.



Тема 5. «Мій Кіровограде, як тебе звали?»

10. Саме таку назву має наше місто з 1939 року.

20. Саме таку назву носило наше місто до 1924 року.

30. Саме таку назву мало наше місто з 1924 по 1934 рік.

40. Саме таку назву носило наше місто з 1934 по 1939 рік.

50. Саме в цьому році утворилася Кіровоградська область.



Відповіді до теми 5.

1. Кіровоград.

2. Єлисаветград.

3. Зінов’євськ.

4. Кірове.

5. 1939 рік.



Тема 6. «Райони нашого міста».

10. Цей район Кіровограда виник у другій половині XVІІ століття, вірогідно 1674 року, і названий на честь козака Куща.

20. Цей район міста до 1774 року був слободою, в якій переважна кількість чоловіків були ковалями.

30. На честь купця Масленнікова, який збудував перший в Україні і другий в Росії цукровий завод, названо цей район.

40. Ці три райони Кіровограда розташовані недалеко один від одного, названі на честь козаків.

50. Ці вулиці – найстаріші в нашому місті.



Відповіді до теми 6.

1. Кущівка.

2. Ковалівка.

3. Масленіківка.

4. Лелеківка, Мамайка, Северинка.

5. Биківська і Пермські вулиці.



(По завершенню туру картки з відповідями подаються журі, яке оголошує кількість балів,що отримала кожна команда).

Ведучий ІІ. Ми переходимо до ІІІ туру нашої гри – «Що? Де? Коли?»

Команди уважно слухають запитання. Після чого вони мають одну хвилину на обдумування і десять секунд для того, щоб записати відповідь на спеціальну картку. Картку із відповіддю команди подають журі. Після цього ведучий оголошує правильну відповідь. За кожну правильну відповідь команда отримує 10 балів.



Запитання до гри «Що? Де? Коли?»

1. За одними джерелами, назва цієї річки походить від татарського слова «Ені-гел» («Нове озеро»), інші пов’язують її зі слов’янським словом «гул» («ліс»), треті – з латинським «хунгуліс». А як ми називаємо цю річку? (Інгул).

2. Як називали поселення, створені за розпорядженням царського уряду на території Україні для оборони від турків та татар, зважаючи на те, там було багато уродженців з Балканського півострова? (Нова Сербія).

3. Яким числом датована грамота про заснування фортеці Святої Єлисавети? (4 січня 1752 року).

4. В якому році почали споруджувати фортецю і ця дата є офіційним початком існування нашого міста (1754 рік).

5. Якої форми була фортеця Святої Єлисавети? (Шестикутної зірки).

6. Які видатні російські полководці кінця XVIII – початку XIX ст. бували у фортеці Святої Єлисавети? (Михайло Кутузов, Олександр Суворов).

7. У цій балці переховувалися солдати-втікачі з фортеці, яким набридла муштра. Звідси вони нападали на поміщицькі садиби, грабували та підпалювали їх. Мешканці вважали їх розбійниками та злодіями. Яку назву отримала балка? До речі, її називають так і дотепер. (Злодійська балка).

8. Такий район, як не дивно, існував не тільки в Києві, а й в Єлисаветграді. Знаходився він нижче від фортеці і був на території сучасного центру міста. Як називався цей район, співзвучний із назвою частини спідниці? (Подол).

9. Ці шотландські підприємці у 1888 році випустили в Єлисаветграді 10 рядкових сівалок оригінальної конструкції під назвою «Росія», аналогів яким не було у світі. Хто вони? (Роберт і Томас Ельворті).

10. Праці цього славетного українця перекладені на 29 мов світу і складають 32 томи. Його називають учителем учителів, видатним педагогом сучасності. 6 березня 1998 року йому присвоєно звання почесного громадянина міста. Хто він? (Василь Олександрович Сухомлинський).

Ведучий І. Поки журі підраховує бали, послухайте вірш про наш рідний Кіровоград

Кіровоград – місто моєї мрії

Дзвінкі солов’ї у гаях прозвучать,

Струмки голосні в лугах зажурчать,

І місто прокинеться знову від сну,

Мій Кіровограде, тебе я люблю!

Величний і гордий існуєш в віках,

Могутня фортеця стоїть на Валах,

Мала Батьківщино, мов сонцем ясним,

Крізь час ти проходиш, не згинеш, як дим!

Місто моє з добром до людей,


Поля хліборобів і вільних ідей.

Кіровоград – безсмертна земля

Козацької слави жевріє зоря.

Верхівки злоті православ’я звучать,

Пісні українські по місту летять.

Люблю я з дитинства свою сторону,

Бо хлібом тут пахне, і тут я живу.

Хай квітне це місто із року у рік,

Прославить воно Україну навік!


Ведучий ІІ. Зараз ми надаємо слово журі для оголошення остаточних результатів.

(Після оголошення загальних результатів гри відбувається церемонія нагороджує переможців).

Ведучий І. Сподіваюсь, що ви дізнались багато нового про наш рідний край, про нашу славетну Кіровоградщину.

Ведучий ІІ. На цьому наша зустріч добігає кінця. До побачення, до нових зустрічей.
Список використаних джерел:

1. Вахрів Т.З. «Своя гра» для інтелектуального дозвілля школяра. – Тернопіль: Мандрівець, 2007. – 144 с.

2. Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. – К: Просвіта, 1972. – 257 с.

3. Матівос Ю.М. Місто на сивому Інгулі. – Кіровоград: ТОВ Діаграма, 2004. – 296 с.



В.М. Федоров,

учитель географії та біології

Добронадіївської ЗШ І-ІІІ ступенів

Олександрійської районної ради
ЛІСОВИМИ СТЕЖИНАМИ ЧОРНОГО ЛІСУ

(заочна подорож для учнів 7-9 класів)
Мета: поглибити знання учнів про природу рідного краю, історичне минуле Чорноліського лісового масиву; визначити особливості його рослинного та тваринного світу, видовий склад; формувати екологічну компетентність учнів, навички поведінки в навколишньому природному середовищі.

Обладнання: фізична карта України, таблиці «Рідний край», книга «Заповідні куточки Кіровоградщини» (під редакцією докт. біол. наук Т.Л. Андрієнко), підручник «Географія рідного краю», фонограма «Ранок у лісі», відеофільм «Лісовими стежинами», відеомагнітофон, презентації.
Хід заходу

(На фоні музичного супроводу).

Коли б не ліс, не знали б ти і я,

Як сон цвіте й конвалії у маї,

Не слухали б ми пісню солов’я,

Що понад неї кращої немає...

Ведучий 1. Обрамлені розкішними лісосмугами неозорі лани золотавої пшениці. Неквапливі тихоплинні ріки і джерела кришталевої води. Крутобокі долини і балки, уквітчані шавліями, волошками та іншим барвистим різнотрав’ям. Шовкові косиці ковили, пахуче повітря, закучерявлені рясними вербами ставки, що у надвечір’ї хвилюють рибалок сплесками риби. Вишневі сади, квітучі поля соняшнику, калинові гаї. Пахуче солодке повітря під південним небом… І все це наша рідна Кіровоградщина.

Ведучий 2. Серед такої дивовижної краси є місця, де величезні дерева, густі хащі закривають тоненькі промені сонця, де чути чаруюче різноголосся птахів, таємничий стукіт дятла, де лякають своїм виглядом повалені вітром дерева, де величезні дуби і красуні-берізки надихають тебе на прекрасне.

Ведучий 1. Чарівний ліс з його дивовижною природою, з чистою росою на молодих травах можна побачити подорожуючи.

Ведучий 2. Сьогодні наша подорож у ліс, а точніше – в урочище Чорний ліс Знам’янського району. Ми з вами пройдемо незвіданими стежинами цього лісового масиву, познайомимося з його історією, з минулим та сучасним, побуваємо в місцях, де не часто ступає людська нога.

Перша зупинка подорожі «Чорний ліс – найбільше урочище Кіровоградщини» ( розповідь учнів з використанням карти та слайд-шоу).

Чорний ліс – найбільше урочище на території Кіровоградської області, що розташоване на піднятому правому березі верхів’я річки Інгулець та Інгул, на межі лісостепу та степу.

Площа його становить 7,4 тисячі гектарів. Найбільша протяжність із заходу на схід – 12 км, а з півночі на південь – 9 км.

Територія лісового масиву належить Богданівському (на заході) та Знам’янському (на сході) лісництвам. Чорний ліс порізаний великими балками. Серед них Чорноліська, що знаходиться в західній частині лісу, та Тиричина і Ухівська – на сході лісового масиву. Найменш порізана ярами та балками середня частина лісу, де знаходиться найвища над рівнем моря точка лісу (208 м).

Через західну частину лісу протікає річка Чорноліська. На території лісового масиву створено Чорноліський заказник площею 3491 га (1960) та гідрологічну пам’ятку природи болото «Чорний ліс» площею 2 га.

На північному сході лісу неподалік села Калинівка знаходиться заповідне урочище «Бочки» площею 15 га, а неподалік села Топило – пам’ятка природи «Витоки р. Інгулець».

Перший опис Чорного лісу належить ієромонаху Арсенію Іваненкову, він був опублікований у 1858 році під назвою «Чёрный лес и его окрестности». У його описі знаходимо характеристику насаджень, огляд економічних умов масиву, відомості про корисні копалини, а також навколишні села, їх населення, побут і добробут.

Чорноліський ліс ґрунтовно досліджував В.В. Докучаєв. Саме в районі лісових масивів неподалік села Водяного Знам’янського району він детально вивчав ґрунти, які під захистом лісових насаджень завжди краще зберігали вологу, забезпечуючи тим самим значно більшу врожайність сільськогосподарським культурам.



На ганок вийду – сад переді мною

До озера збігає під укіс.

А позаду хати темною стіною

Стоїть дрімучий, непроглядний ліс.

Там у склепіння заплелись зелене

Впереміж сосни, берести, дуби,



Там папороть мов віяло різьбляне,

І як намисто зроблені гриби.

І ледве чутно гомін плине плавко,

І тільки пташка тьохне де-не-де...

От-от, здається, з хащі вийде мавка,

За руку візьме й в казку поведе!..



Друга зупинка подорожі «З історії виникнення назви Чорний ліс».

Ліси з назвою Чорний ліс зустрічаються на Вінничині, у Хмельницькій області, на півдні Тернопільщини, біля Івано-Франківська. У цих іменах – відгомони древніх часів. Назви є пам’яттю поколінь. Говорять, у давні часи Чорний ліс тягнувся майже безперервно по всій Європі, закінчувався десь у Німеччині. Там і зараз великий гірський масив називається Шварцвальд. Тобто «чорний ліс».

Цю назву на Україні пов’язують з листопадовими деревами. І дійсно, взимку на фоні білого снігу листяний, ліс на відміну від зеленого хвойного, має вигляд контрастно чорний. Звідси і назва «чорнолісся». Та й стовбури дубів, кленів, ясенів, лип тощо мають темну, майже чорну, кору у порівнянні з червонуватою корою хвойних дерев.

Є і друга версія, що доповнює першу, – під шатами листопадного (листяного) лісу похмурі присмерки, завжди темно, майже чорно. Ось і ліс тому «чорний». А сама назва «чорний» звучить якось зловісно, таємниче, хвилююче, поетично.

Могутній ліс служив природі фортечним спорудженням. Північніше на слабких піщаних ґрунтах ростуть сосни та берези, до яких завжди рвалися суховії. А південніше в палючих променях сонця та у буйних вітрах виживає тільки ковила-трава. Завдяки своїй здатності згинатися під натиском бурі дуби ж стояли нерушимо. Саме тому видатний російський дослідник – ґрунтознавець В.В. Докучаєв назвав Чорний ліс «загадкою природи».

Густий туман у хащах тане,

Стрибає сонце по гілках.

І грибників русалки манять

У даль по росяних стежках.

Я крізь березову завісу

Піду, де дзвонять ручаї,

До сосен – патріархів лісу,

Що думи думають свої.



Там замилуюся на вроду

Джерельно-чистої ріки,

Де мавки кинули на воду

Купальські лілії-вінки.

Не знаю вище насолоди,

Як серед тиші й самоти

У храмі вічному природи

Очиститись від суєти.



Третя зупинка подорожі «Історичне минуле території Чорного лісу».

Зараз важко відшукати точні дати виникнення цього лісу. Справа в тім, що ще в XV-XVI століттях ці місця були нічиїми. Північ Правобережної України давно обжита. На самому півдні, у Криму й в усті Дністра, – татари, на берегах Чорного моря будують свої фортеці турки. Вузькою смугою уздовж Дніпра пролягали шляхи козаків у Запоріжжя, на Хортицю.

Тому темні діброви Чорного лісу приваблювали багатьох не тільки прохолодою зелених наметів. Тут було порівняно безпечно, навіть татари зі своєю кіннотою не могли впіймати у лісах «живий товар».

У Чорний ліс втікали від гнобителів із Заходу і Півночі, з Поділля і Бессарабії. Тут колишні кріпаки знаходили волю. Саме з втечами кріпаків пов’язане виникнення сіл Водяного, Макарихи, Шамовки, Диківки, Чутовки, Богданівки – тепер Знам’янського району. Ліс їх ховав, ліс годував і вдягав.

У XVI-XVIII століттях Чорний ліс у межах нинішньої Кіровоградщини став володінням Запорізької Січі. Тут козаки влаштовували свої зимівники, тут жили їхні родини, адже жінкам з’являтися на Січі було заборонено.

Історія Чорного лісу останніх століть – це історія боротьби різних сил. Тут базувалися загони Богдана Хмельницького. Тут набирали міць гайдамаки Ведмедя, Мамая. Народний ватажок Г. Голий заснував у лісі гайдамацький кіш.

У 1768 році тутешні краї охопило полум’я Коліївщини. Усі пригноблені почали сходитися в загони М. Залізняка, Г. Саржина, В. Щербини.

Чорнолісся було могутньою підмгою для Росії, що прагнула вийти до Чорноморських берегів і закріпити там своє панування. Саме зі струнких дубів цього лісу споруджувалися кораблі для другого азовського походу Петра I.

В травневім лісі галява пахуча

Старі дуби над схилом стали в ряд,

А біля них малий терновий кущик,

Укритий з голови до п’ят.

Старі дуби за дідівським звичаєм,

Скептичним оком дивляться на світ.

– Весна? Невже? А ми й не помічаєм!

Ніде й ніколи квапитись не слід...

Та молода задирлива тернина

Ніяк не хоче згодитись на те.

І без турбот за власну поведінку

Росте щосили й захватно цвіте.



Четверта зупинка подорожі «Чорний ліс – ліс-воїн».

Чорний ліс – ліс-воїн. У роки громадянської війни в його хащах базувалися загони під командуванням П. Ткаченка, І. Діброви, П. Несмашного та інших, які прославилися у боях проти кайзерівських окупантів. Пам’ятає Чорний ліс і легендарного героя громадянської війни, командира бронепоїзда А.Г. Железнякова, легендарних бійців Першої Кінної під командуванням С.М. Будьонного.

У роки Великої Вітчизняної війни в цьому лісі пролягали партизанські стежки. Тут базувалися загони, якими керував М.М. Скирда. Народні месники громили німецькі тили і штаби у м. Знам’янці та м. Кіровограді, обстрілювали ворожі обози і ешелони, здійснювали сміливі диверсії на прилеглих залізничних комунікаціях. З літа 1943 року від Знам’янки до Чигирина вже існувала стокілометрова зона партизанської діяльності, яка вийшла з-під контролю гітлерівців.

У лютому-березні 1943 року по тилах гітлерівців пройшло партизанське з’єднання Михайла Івановича Наумова. Це був важкий похід, який командир назвав «степовим рейдом». Розгром гітлерівців кіннотниками Наумова ще більше сприяв активізації партизанської боротьби. Останні свої операції партизани здійснювали наприкінці 1943 року. Разом з частинами і з’єднаннями 2-го Українського фронту вони звільняли м. Знам’янку.

Минають роки відколи відгриміли бої. Сьогодні на місці колишніх партизанських стоянок Чорного лісу встановлені монументи та меморіальні дошки, які увічнюють пам’ять про подвиги народних месників. Один із таких пам’ятників знаходиться неподалік села Водяного обабіч шосе Донецьк-Київ.

Сосна столітня на узвишші,

Довкруг – зелена дітвора.

Праматір лісу, сторож тиші

Гілками небо підпира.

Всіма опалена вітрами,

Та сонце вранішнє скупе,

Бува старі зігріє шрами –

У дні війни тут був КП.



На мінах тиша підривалась,

Осколки били по сосні.

Напруга бою наливалась

Звідціль по жилі дротяній.

Злітали вниз команд уривки.

Ще й досі в крону від землі,

Мов за поранення нашивки,

Ідуть обвітрені щаблі.



П’ята зупинка нашої подорожі «Незвичайні розкопки».

У 1949 році експедиція під керівництвом О.І. Тереножкіна розкопала поблизу села Богданівка Знам’янського району незвичайне поселення. Воно мало три лінії оборонних валів і ровів. Тут були знайдені як бронзові, так і залізні знаряддя праці, що свідчило про перехід місцевого населення з бронзового століття в століття залізне. Зустрічаються тут і залишки печей, землянок, господарські ями. При розкопках могильників виявлено людські захоронення і трупоспалення (переважно в посудинах-урнах).

Основу господарства племен Чорноліської культури становило орне землеробство, хоч певне значення мало і скотарство. Були розвинуті і ремесла. Найбільш характерними речами є кам’яні свердлені сокири, вироби з кістки і рогу, бронзи. Трапляються і залізні ножі. Посуд оздоблений різноманітними штамповими і врізними орнаментами, прикрашався валиком. Племена ці жили ще в десятому столітті до нашої ери, задовго до появи скіфів. За географічним принципом знахідки і культура в цілому, що існувала тут у X-VII століттях до нашої ери, була названа Чорноліською.

Потім сюди прийшли скіфи, яких Геродот називає скіфами-орачами. У 1763 році між селами Копані і Топило, неподалік від Кучерівських байраків був розкопаний скіфський курган, так звана Лита могила (Мельгуновський курган). Під товстим шаром чорнозему в піску, з якого власне, й була в основному насипана могила, розшукали кам’яну бабу з піщаника. У західній частині кургану на глибині близько двох метрів під кам’яними плитами відкрилося сховище дорогоцінностей, які тепер можна побачити в експозиції Ермітажу. Серед цих речей – майстерно сплетений золотий ланцюжок вагою 240 грамів, золоті діадеми і пластинки, срібні оздоби й золоті бляхи, шматки золота й срібла, сорок бронзових наконечників стріл, залізний меч у золотих піхвах, прикрашених різними зображеннями урартського і ассирійського стилю. Археологи віднесли розкопаний курган до VII – початку VI століття до нової ери. Це було поховання представника панівної скіфської верхівки, яке засвідчило про зв’язки тогочасного населення з країнами Середньої Азії.



Ми з лісу вийшли в степ на чорнозем,

Трималися поближче до узлісся,

І боронилися серпами та мечем,

І рідко захищали перенісся.



Як метеор, століття пронеслись,

І хоч струхлявіли ворожі жили,

Там, де степи із лісом обнялись,

Ми найгустіше землю заселили.



Шоста зупинка подорожі «Рослинний покрив Чорноліського масиву».

У Чорноліському масиві переважають дуб та граб, утворюючи дубово-грабові ліси. Граб тут, поблизу кордону із степовою зоною, знаходиться на південній межі ареалу та відзначається дещо уповільненим ростом. Менші площі в масиві займають ясенево-дубові та липово-дубові ліси, а також чисті дубові насадження. Зустрічаються клени гостролистий і польовий, в’яз, береза.

Основною породою тут, як і в лісах Кіровоградщини в цілому, є дуб. Його нерідко називають національним деревом України, оскільки дуб є однією з переважаючих порід у наших лісах. Здавна це дерево вважається втіленням міцності, сили, це – одне з найбільш довговічних дерев.

У Чорному лісі зустрічається 80 видів дуба з 600 видів, що відомі науці. Дуби займають більш 90% площ. Переважає дуб черешчатий, 6% становить ясен та інші твердолисті дерева. Лісовий масив неодноразово вирубувався, зараз у ньому дерева досягають 90-річного віку, хоча і збереглися окремі дуби 300-400-річні. За якістю високостовбурного дуба – це один з найбагатших лісів України.

На південь від Чорного лісу ліси вже не виходять на вододіли, а зростають лише в балках і мають здебільшого невелику площу.


Кремезний дубе! З тихого узлісся

Чи ти ще й досі радісно шумиш?

Чи шуляки тебе не відреклися,


По каченят літаючи в комиш?

Широкоплечий, лицарський, відвічний,

Ти пив потугу степових криниць.


Трав’яний покрив у великих лісових масивах Кіровоградщини не відрізняється значним різноманіттям. Найчастіше в ньому переважає зірочник ланцетовидний, по днищах та нижніх частинах схилів – яглиця звичайна, а по верхніх частинах більш стрімких схилів – осока волосиста.

Часто трапляються тут інші типові мешканці широколистяних лісів. До них належать копитняк, медунка темна, купина багатоквіткова, просянка розлога, переліска багаторічна та низка інших.

Одна з дуже вишуканих і загадкових рослин – купина багатоквіткова. У народі цю рослину називають «соломоновою печаткою». За легендою, цар Соломон був вражений елегантністю, вишуканістю цієї рослини і, бажаючи відзначити це, поставив на її кореневищі свою печатку. Насправді «печатка» – це округлий слід відмерлого гону.

Трапляється в цих лісах і овіяна легендами сон-трава.

Ці квіти милі та ласкаві, мені всміхаються й тобі,

Їх цвіт рясний в зелених травах – мов озеречка голубі.

В народі є таке повір’я: якщо ти хочеш міцно спати,

Сходити треба в надвечір’я у ліс, щоб сон-трави нарвати.

Я не зірву вас, прощавайте, без вас я бачу милі сни:

Ростіть собі та завітайте до нас наступної весни.

Дубові й особливо дубово-грабові ліси влітку затінені, темні. Але навесні вони сповнені світла та яскравих квітів. Тут, як і в степах, навесні розвиваються рослини-ефемероїди. Найчастіше зустрічаються анемона жовтецева, ряст ущільнений, проліски дволиста та сибірська, а також тюльпан дібровний.

Справжньою окрасою лісу навесні є голубі очі пролісок – дволистої та сибірської. Наукова назва роду «проліска» походить від слова, що означає «розділяти», оскільки луски її цибулини легко розділяються.

Один з найцікавіших видів, що утворює весняні килими у великих лісових масивах Кіровоградщини, – тюльпан дібровний. На території області проходить західна межа ареалу цього причорноморсько-передкавказького виду.

На території Чорного лісу виявлено 7 видів рослин, занесених до Червоної книги України. Серед них бруслина карликова, в’язіль стрункий, тюльпан дібровний, цибуля ведмежа, гніздівка звичайна, любка дволиста, коручка морозниковидна та коручка болотна.

Серед рідкісних рослин зустрічається хвощ великий (його висота – 1,5 м).

Гей, зберімся, друзі-браття, хоч би на годинку,

Тай погляньмо на сестрицю – лісову ялинку.

Кажуть, вона німувала, як Христа ховала,

Через те у домі кожнім царівною стала.

А осика затремтіла, бо дуже злякалась,

Ось такою трясучою на весь вік осталась.

Гей, погляньмо, друзі-браття, на дуба старого.

Де ще знайдеш козарлюгу міцного такого?

Люті бурі катували, блискавки шпиряли,

А він навіть після смерті іде на підвали.

Гей, згадаймо, друзі-браття, липу серцелисту.

Хто цвіте ще так духмяно і тривожно чисто?

Хто ж то чаєм-липоцвітом нас поїти буде,

Коли грудень пелехатий візьме та й застудить?

Хто ж то меду назбирає у духмяні чаші,

Щоб змогли ми лікувати всі болячки наші?

Гей, торкнімось, друзі-браття, клена молодого.

Де ще знайдеш у цім лісі красеня такого

Ми входимо у ліс, неначе в пісню,

Яку наспівано для нас давним-давно.

Від чого ж то хмеліємо: від кисню,

Який п’ємо, як чарівне вино?

Чи, може, від підсніжників духмяних,

Що ваблять ідеалом чистоти?

Можливо, від черемхових туманів,

Які спішать у хащі заповзти.

А може, нам фіалок темні очі

Бентежать юність, як вві сні цвітуть?

Чи сподіваємось, що у купальські ночі

Цвіт папороті з лісу принесуть?

Нехай сміються «любочки осінні»,

Які палають сонцем край галяв.

Народжується в мене підозріння,

Що хтось невидимий людські чуття украв,

По всіх лісах весною їх розсіяв,

Відчувши в цьому таємничу суть.

І тільки сонце в травні розімліє,

Як наші душі квітами цвітуть.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка