Київський університет імені бориса грінченка



Скачати 453.85 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації09.03.2016
Розмір453.85 Kb.
  1   2

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА


ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи

ВИПУСКНА РОБОТА

«Збагачення соціального досвіду як засіб становлення загально-пізнавального розвитку та соціальної компетентності



дошкільнят»




Виконала

_Кривенко Інна Олексіївна



ПІБ слухача

Практичний психолог

СДНЗ(ясла-садок) № 757

Деснянського району м. Києва



Керівник:

Олексенко С.В. ПІБ керівника




Київ 2013

Зворотня сторона
Дозволяю

використання повного тексту або фрагментів моєї роботи

у формуванні інформаційно-методичного фахового середовища

педагогів міста Києва із зазначенням імені автора.


Дата 11.11.2013 _Кривенко Інна Олексіївна ______________



ПІБ Підпис


Зміст

Пояснювальна записка………………………………………………….2

Розділ1.Теоретичні аспекти проблеми становлення соціального досвіду у дошкільників……………………………7

1.1.Періодизація етапів соціалізації, набуття соціального досвіду…….7

1.2. Соціальна досвід як складова соціалізації дитини дошкільного віку…………………………………………………………………………………10

1.3.Особливості формування соціального досвіду у дітей дошкільного віку…………………………………………………………………………………11

1.4. Критерії рівня сформованості соціального досвіду ………………13

Висновки до розділу 1……………………………………………………15



Розділ2. Характеристика організаційно-психолого- педагогічних умов формування соціального досвіду в дитини дошкільного віку…………………………………………….16

2.1. Роль соціального середовища у формуванні соціального досвіду в дошкільників………………………………………………………………………16

2.2. Взаємодія ДНЗ і сім’ї як умова успішного формування соціального досвіду в дошкільників…………………………………………………………18

Висновки до розділу2……………………………………………………21



Додатки…………………………………………………………………...23

Список використаних джерел…………………………………………40

Пояснювальна записка

В умовах розбудови української державності надзвичайно актуальною є проблема соціалізації особистості дітей і молоді, оволодіння ними соціальним досвідом, що зумовлено пошуком оптимальних шляхів підготовки їх до життя у оновленому соціально-економічному середовищі. На сьогодні в Україні спостерігаються негативні тенденції в усіх сферах життєдіяльності людини, а саме: деградація моральних цінностей, соціальна дезадаптація, низька правова захищеність дітей. Усе це викликає необхідність формування успішної соціальної адаптації, вміння реально, адекватно і відповідно реагувати на стрімкі соціальні зміни.



Дошкільний вік — період, коли в дитини формуються уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві. Все це здійснюється завдяки соціальному розвиткові.

У наукових роботах з психології, педагогіки, філософії велика увага надається процесу соціального розвитку, досліджено важливі аспекти формування соціального досвіду, а на його основі соціальної компетентності особистості. Зокрема, змістовне, ґрунтовне уявлення про соціальну компетентність особистості висвітлений в багатьох працях науковців. Серед них: соціалізація особистості (Т. Алєксєєнко, А.Капська, І. Кон, А.Мудрик та ін.), соціальне становлення особистості (Д. Іванова, Т. Лобанова, А. Зимня, О. Карпенко, Є. Нікуліна, К. Абульханова-Славська), соціальна активність (О. Киричук, Н. Михайленко, Н. Пономарчук) самовизначення (І. Звєрєва, А. Мудрик, О. Щербініна та ін.).В працях психологів Д. Куна, В. Слота та ін. робиться акцент на психологічних особливостях індивіда; педагогами Д. Єгоровим, В.Масленніковою, В.Цвєтковим звернено увагу на міжособистісну взаємодію та відповідальність; соціологами Е. Гіденсом, Е. Ісламгалієвим та ін. підкреслено можливість впливу на соціальну дійсність; філософи Б. Беденко, Л. Шабатура та ін. виділяють адекватність стосовно соціальної дійсності. Сам процес становлення соціалізації особистості вивчали Д. Леонтьєв, А.Маслоу, Ч. Тард, Е. Фромм, А.Адлер, Б.Братусь та ін. Науковці дійшли висновку, що процес соціального розвитоку, зокрема соціальна компетентність, пов’язаний з інтелектуальними і вольовими процесами особистості.

На сучасному етапі проблемою соціального розвитку особистості дітей та молоді займаються вчені Л.Коваль, В.Москаленко, А.Капська, С.Хлєбік, М.Лукашенко, В.Радул та ін.

Зважаючи на реалії сьогодення, формування соціального досвіду як основи соціальної компетентності слід починати з періоду дошкільного дитинства. Необхідність формування соціального досвіду дитини-дошкільника задекларовано Базовим Компонентом дошкільної освіти (2012р.,) Базовою програмою «Я у Світі» (2008 р.). У цьому документі серед завдань розвитку дитини дошкільного віку визначається, зокрема, необхідність «створювати сприятливі умови для становлення соціального досвіду, основи соціальної компетентності дитини, розвитку у неї соціальних емоцій та мотивів; навчання орієнтуванню у реальних соціальних умовах життя» [Базова, 205].



Дошкільний навчальний заклад – друга після сім’ї інституція соціалізації, яка історично завжди була і сьогодні залишається суспільним середовищем розвитку і виховання дошкільника, єдиною можливістю забезпечити дитині повноцінне дитинство, якісний соціально-особистісний розвиток, педагогічно виважену соціалізацію, перший соціальний досвід спілкування з однолітками.

Така соціальна інституція є не лише освітньою виховною установою, що здійснює підготовку дитини до шкільного навчання. У більшості випадків – це джерело соціалізуючого впливу на дітей, соціального досвіду, який, окрім розвитку інтелекту і передачі знань, умінь, навичок, цілеспрямовано формує моделі поведінки дітей, їхні цінності, систему взаємин із суспільним оточенням. Усе це становить той соціальний ресурс, з яким дитина переходить у наступну соціальну стадію розвитку – молодший шкільний вік.



Під впливом дошкільного навчального закладу в дитини формується свідоме ставлення до себе як до самостійної особистості, рівної з іншими людьми, відбувається становлення позитивного образу „Я”, формування почуття гідності та власної значущості серед інших людей.

У дошкільника формується адекватна самооцінка, збереження свого особистого простору, усвідомлюється власна поведінка з урахуванням можливих реакцій інших людей, виховується вміння пристосовуватися до життя в нових соціальних умовах, а також протистояти негативним впливам незнайомих людей, коректно припинити неприємне спілкування.

Здійснений на теоретичному рівні аналіз наукових і науково-методичних праць засвідчив, що, попри велику кількість створених донині досліджень з питань соціалізації особистості, означена проблема залишається однією із найбільш значущих у педагогічній науці, (у теперішній час – й у дошкільній педагогіці) та потребує подальших наукових розробок. Цим і обумовлена актуальність даного дослідження.

Тому темою є «Збагачення соціального досвіду як засіб становлення загально-пізнавального розвитку та соціальної компетентності дошкільнят».

Тема дослідження є складовою такої глобальної наукової проблеми: соціалізація дітей і молоді, здійснення соціального розвитку.

Науковий напрям дослідження: формування соціального досвіду дітей дошкільного віку в процесі загально-пізнавального соціального розвитку.

Об’єкт дослідження: процес формування соціального досвіду у дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження: аспекти формування соціального досвіду у дошкільників.

Метою дослідження є визначення та обґрунтування процесів формування соціального розвитку, організаційно-психолого-педагогічних умов формування соціального досвіду дошкільників.

Реалізація поставленої мети уможливлюється розв’язанням таких завдань:

1. Проаналізувати стан розробки проблеми формування соціального досвіду у дітей дошкільного віку у науковій та науково-методичній літературі.

2. Охарактеризувати сутність і складові соціального досвіду дошкільників.3.Розкрити поняття соціальний досвід дитини дошкільного віку відповідно до вимог Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» та Базового Компонента дошкільної освіти.

3.Визначити та науково обґрунтувати організаційно-педагогічні умови формування соціального досвіду в дошкільників.

Методи дослідження: теоретичний аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація, класифікація.

Теоретичне значення роботи полягає в обґрунтуванні поняття «соціальний досвід дошкільного віку», і соціальної компетентності як складової соціального розвитку дитини дошкільного віку, визначенні та науковому обґрунтуванні організаційно-педагогічних умов формування соціального досвіду у дошкільників. У розширенні полягає у розширенні теоретичних уявлень про особливості становлення соціального досвіду дошкільників.

Практична значущість дослідження: запропонований комплекс занять, вправ, ігор, тренінгів з формування та збагачення соціального досвіду дошкільників може застосовуватись у психолого – педагогічній практиці роботи з дітьми дошкільного віку.

Структура роботи: робота складається зі змісту, вступу, двох розділів з підрозділами, висновків до розділів, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Теоретичні аспекти проблеми становлення соціального досвіду у дошкільників

1.1.Періодизація етапів соціалізації, набуття соціального досвіду

Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: за деякими аспектами він продовжується все життя.

Для успішної соціалізації, по Д. Смелзеру, необхідна дія трьох фактів: сподівання, зміна поведінки і прагнення відповідати цим сподіванням. Процес формування, на його думку, відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих; 2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; 3) стадії групових ігор, на якій діти учаться розуміти, що від них чекає ціла група людей.

Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій у розвитку особистості, наголошує на розвитку пізнавальних структур індивіда у їхній наступній перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії переміняють одна іншу у визначеній послідовності: сенсорно-моторна (від народження до 2 років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (з 7 до 11), стадія формальних операцій (з 12 до 15). Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Взагалі перелік етапів соціалізації залежить від того, як той чи інший автор бачить розвиток особистості на різних стадіях її життя. Цікавою і досить відомою є концепція американського психолога Бріка Бріксона, який поділив увесь життєвий цикл на вісім фаз. Кожна з них має свої специфічні завдання щодо формування певних психологічних утворень, і вони можуть розв'язуватися сприятливим чи, навпаки, несприятливим чином.



Перша фаза — немовля. її головне завдання — сформувати у немовляти несвідоме почуття "базової довіри" до зовнішнього світу. Основним засобом для цього слугують батьківська турбота і любов. Якщо "базова довіра" не виникає, у немовляти з'являється відчуття тривоги, недовіри до світу, у дорослому віці воно може обернутися замкненістю, озлобленістю тощо.

Друга фаза — раннє дитинство. У дитини формується почуття автономії й особистої самоцінності або, навпаки, сорому. Зростання самостійності дитини на цій стадії узасаднює такі майбутні якості особистості, як почуття відповідальності, поважання дисципліни та порядку.

Третя фаза — вік гри (приблизно від 5 до 7 років) — формує почуття ініціативи. Якщо бажання щось зробити самостійно блокується, у дитини виникає почуття провини. У цьому віці вирішальним чинником є групова гра, яка дає дитині можливість приміряти до себе різні ролі. Цей етап відповідальний за утворення почуття справедливості, яку розуміють як відповідність правилу.

Четверта фаза — шкільний вік, коли формуються почуття підприємливості та ефективності, здатність добиватися поставленої мети. Найважливіші цінності тут — підприємливість та ефективність. У негативному варіанті в дитини з'являється відчуття неповноцінності як наслідок недостатньо успішного навчання. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці.

П'ята фаза — юність — характеризується виникненням почуття власної неповторності, індивідуальності, в негативному варіанті виникає протилежне — дифузне "я", рольова та особисті сна невизначеність. Типовим для цієї фази є також "програвання ролей", коли молода людина не обирає ролі остаточно, а начебто приміряє їх до себе.

Шоста фаза — молодість — характеризується появою потреби і здатності до інтимної психологічної близькості з іншою людиною, включаючи сексуальну близькість. Незадоволення цих потреб призводить до почуття самотності та ізоляції.

Сьома фаза — дорослість — включає насамперед творчу діяльність та відчуття продуктивності; вони виявляються не лише у праці, а й у турботі про інших, включаючи нащадків, у потребі передати свій досвід. У негативному варіанті з'являється відчуття застою.

Восьма фаза — зрілий вік, або старість, — характеризується почуттям задоволеності, виконаного обов'язку, повноти життя; у негативному варіанті виникають відчай та розчарування.

Механізми соціального досвіду характеризуються основними механізмами соціалізації.

Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. З.Фрейд відзначає, що почуття сорому, і провини тісно зв'язані один з одним і майже нерозрізнені. Однак між ними існують визначені розходження. Сором звичайно асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми. Відчуття ж провини зв'язано з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людиною своїх учинків. Покарання тут відбувається само собою, що контролюється формою виступає совість.



1.2. Соціальна досвід як складова соціалізації дитини дошкільного віку.

Процес соціалізації передбачає пристосування дитини до навколишнього світу, суспільного середовища, засвоєння, привласнення нею знань, норм певного угруповання. І відбувається він у трьох основних сферах: ігрова діяльність, спілкування, свідомість.

Г.М. Андрєєва зазначає: «Соціалізація - це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого боку, (часто недостатньо підкреслюється в дослідженнях) процес активного відтворення системи соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище ». (2, с.340)

А.В. Мудрик також говорить про дві сторони соціалізації: «З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, входячи в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, а з іншого, в процесі соціалізації він активно відтворює систему соціальних зв'язків за рахунок активного входження в середовище». (54, с.6)

С.Н. Беличева також підкреслює, що «соціалізація перш за все передбачає включення в систему суспільних відносин і самостійне відтворення цих відносин»

Процес соціального розвитку як результату соціалізації-індивідуалізації не може обмежуватися лише адаптацією індивіда до соціального оточення, тому що, по-перше, він відбувається в умовах змінного соціального буття, а по-друге - припускає реалізацію суб'єктної, творчої позиції людини.

Соціальний розвиток здійснюється в соціокультурному просторі в ході прилучення людини до культурних цінностей, їх засвоєння та створення.

Саме на дошкільний заклад покладається виконання замовлення сім'ї щодо формування соціального досвіду вихованців:



  • з одного боку, діти мають набути навичок та практичних умінь для соціальної адаптації,

  • з іншого — навчитися вирізняти себе з-поміж інших, відстоювати свою індивідуальність, "не розчинятись" у групі однолітків.

Організовуючи роботу в підгрупах, наші дошкільнята мають можливість орієнтуватися одне на одного, зазирнути в роботу товариша, набувати навичок взаємодопомоги. У "компаніях" або "сімейках" кожний знаходить максимально вигідні умови для колективного ділового спілкування. У таких мікрогрупах лідери активізують більш пасивних дітей, кожна дитина може виразити своє ставлення до товаришів, об'єктивно оцінити власні невдачі та успіхи.

Той, хто раніше виконав своє завдання, має можливість походити по групі та подивитись, як із ним справилися в інших підгрупах, порівняти з власними результатами. Коли команди змагаються між собою, фішки-нагороди вихователь кладе на середину загального столу кожної команди, незалежно від того, хто з дітей заробив цю фішку. Нашим вихованцям подобаються ситуації спільного пошуку, за яких водночас кожний з учасників може здійснити пробні дії з власної ініціативи (за рекомендаціями Є.Є. Шулешка).

Отже, виховуємо дитину не егоїстичним індивідуумом, а колективістом, соціально компетентною особистістю.

1.3.Особливості формування соціального досвіду у дітей дошкільного віку

Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість. Варто запізнитися, як почнуться необоротні процеси. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, проте, це є самий незахищений її етап.

Вікові особливості соціального розвитку визначають магістральну лінію соціалізації дошкільників. До них відноситься ігрова діяльність, через яку дитина відтворює систему соціальних стосунків в суспільстві.З точки зору Д.Б. Ельконіна, гра - це спосіб освоєння соціальної дійсності, в якому виражається зв'язок дитини з суспільством. Крім того, гра є засобом освоєння соціальних цінностей, ролей і моделей поведінки, засобом формування соціального досвіду. Високий рівень розвитку гри впливає на рівень популярності дитини.

Кінцевим ефектом соціалізації у вигляді особи і у вигляді суб'єкта діяльності є утворення індивідуальності.

Протікання процесу соціалізації дітей старшого дошкільного віку розкривається через показники: статеворольова поведінка; здатність вирішення конфліктів; самосвідомість; самооцінка; засвоєння соціальної інформації, що є змістовою частиною соціального досвіду.

Діти – єдина категорія населення, що не має соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не вважати статусів «дитина», «чоловіча - жіноча стать», «син - донька», «племінник» і т.п., які вони ще не осмислюють повною мірою. Тому що діти не є виробниками матеріальних благ і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних і політичних статусів і ролей. Їм не знайоме те, з чого складається суть статусів – коло прав і обов'язків. Вони не знають обов'язків інженера, листоноші, парламентарія, чи парафіянина. Вони не знають, що таке відповідальність. Діти не знають, що таке соціальні норми, хоча дорослі їм про це розповідали.

Для активного засвоєння дошкільнятами цінностей, соціальних норм і правил в єдності мотиваційного, когнітивного і діяльнісно-практичного компонента в їх життєдіяльності необхідно направляти виховну роботу таким чином, щоб дитина відчувала себе впевненим, захищеним, щасливим, переконаним у тому, що його люблять, задовольняють його розумні потреби. Цілісність в осмисленні понять соціальної дійсності досягається завдяки широкому використанню літератури, музичного, образотворчого матеріалу, а також власному творчому використанню навколишньої дійсності.

З огляду на особливості віку, визначаємо тематику дня і зміст роботи відповідно до загальної теми тижня. Для повноти розкриття змістовного аспекту теми важливо створення протягом дня морально-етичних ситуацій як найважливішої умови для виникнення емоційно-творчого переживання дійсності. Велике місце протягом дня займає спільна діяльність дорослого і дитини щодо закріплення понять у різних формах.

Крім того, створюються умови для вільної та самостійної діяльності дітей.

Заняття проводяться у формі захоплюючих і пізнавальних ігор, тому що ігровий метод навчання сприяє створенню зацікавленої, невимушеної атмосфери, встановленню психологічно адекватної віком ситуації спілкування.

Зміст навчання має виводити дитину за межі його безпосереднього особистого досвіду у сферу досвіду людського і тим самим давати дитині нову форму життя в суспільстві - взаємодія з узагальненими, загальнолюдськими знаннями.

Дитині пропонується подумки стати учасником подій, дати оцінку вчинків героїв, запропонувати та обгрунтувати свій варіант поведінки.

1.4. Критерії рівня сформованості соціального досвіду

Критеріями рівня сформованості уявлень соціального досвіду (соціальної дійсності) виступають:

1. Сформованість уявлень про соціальну дійсність в рамках застосування і використання знань у спілкуванні і діяльності в обсязі працюючої програми.

2. Сформованість певних емоційно-ціннісних та оціночних відносин до фактів, явищ і подій соціальної дійсності, до самого себе в ній.

3. Оволодіння способами соціально-прийнятної діяльності, спілкування і на цій основі - здатність задовольняти власні бажання і потреби, здатність до творчості.

4. Сформованість діяльної й активної позиції в оволодінні соціальною культурою, а також наявність особистісних якостей: активності (ініціативності і самостійності), довільності, здатності до самооцінки.



Критеріями оптимального соціального розвитку дитини, А.В. Запорожець і його послідовники відносять наступні:

компетентність, креативність, здатність до ініціативності, довільність поведінки і психічних процесів у цілому, самостійність, відповідальність, безпека, свобода поведінки, розвинене самосвідомість, здатність до самооцінки.



Система критеріїв та показників рівня сформованості уявлень соціального досвіду (соціальної дійсності) дошкільнят

Критерії

Показники

1.Мотіваційно-потребовий

наявність сформованості мотивації на успішне виконання різних видів діяльності (художньо-творча, ігрова, трудова, мовна і т.д.);

прагнення довести розпочату справу до кінця;

наявність емоційних переживань від виконаної діяльності.


2.Когнітивний

наявність знань про соціальну дійсність;

уявлення, розуміння значення соціальних дій;

спрямованість на пізнання соціальних відносин, на засвоєння і дотримання соціальних норм і правил.


3.Діяльнісно-практичний

придбання самостійного досвіду через різні види діяльності;

рефлексія- здатність переносити набутий досвід у життя;

вміння і бажання дбайливо ставитися до результатів своєї діяльності та діяльності оточуючих.




Висновки до розділу1

1.Невід’ємною умовою всебічного розвитку дитини є набуття нею соціально-емоційного досвіду в перші шість років життя. Оволодіння соціальним досвідом – основний шлях до інтеграції індивіда в суспільство,у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

2.Збагачення соціального досвіду - це є процесс розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі й набути конкретного статусу; система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передач і й засвоєнню тощо.

3. Соціалізувати дошкільника — означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, виховати "відчуття іншого", сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно "вписуватися" в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.


Розділ 2. Характеристика організаційно -педагогічних умов формування соціального досвіду в дитини дошкільного віку

2.1. Роль соціального середовища у формуванні соціального досвіду в дошкільників.

Як основні інститути соціалізації, які справляють основний формуючий вплив на становлення особистості у певні життєві періоди, звичайно виокремлюють сім'ю, дошкільні дитячі заклади, школу, навчальний та трудовий колектив.

Соціальне пізнання і освітнє середовище дошкільного закладу важливий шлях формування соціального досвіду.

За своєю суттю освітнє середовище в дитячому садку соціальне. Люди, що безпосередньо оточують дитину дошкільного віку в його житті відіграють головну роль. Це батьки дитини, педагоги і однолітки. По-друге, середовище дитячого садка наповнене найрізноманітнішими предметами, речами, створеними не лише руками людини, але і її розумом, соціальні при першому ж наближенні.

У дошкільному віці дитина глибше занурюється в наш світ і за допомогою педагогів освоює його закономірності. Можна стверджувати: соціальне середовище дошкільного закладу не лише забезпечує сам процес соціалізації за допомогою виховання дошкільників але й сприяє розкриттю їх індивідуальності.

Освітнє середовище ДНЗ сприяє реалізації всього спектру вибору дитини для активізації її соціального пізнання з одного боку, ця ефективність обумовлена природною допитливістю дитини, а з іншого – психолого-педагогічними методами і прийомами. зацікавленості, що забезпечує розвиток шляхів її соціального пізнання і позитивної взаємодії з партнерами.

З перших днів свого існування людина оточена іншими людьми. З самого початку свого життя вона включена в соціальну взаємодію. Перший соціальний досвід спілкування людина набуває ще до того, як навчиться говорити.

Людина — істота соціальна, її прогрес залежить не тільки від біологічних, а, перш за все, від соціальних законів. Тому вона формується лише за наявності суспільних умов життя.



Дошкільний вік — період, коли в дитини формуються уявлення про навколишній світ, явища суспільного життя, взаємини між людьми. Вступаючи у життя, малюки мають засвоїти багато правил, які склалися в суспільстві.

Як зазначено у Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку „Я у Світі” вступ дитини до дошкільного закладу – важлива подія в її житті, що знаменує новий етап розвитку, пов’язаний з входженням у широкий соціум, адаптацією до нових умов життя, освоєнням правил поведінки в групі. На відміну від сім’ї, тут дитина перебуває в колективі однолітків, з якими може себе порівняти, разом гратися, товаришувати. Завдяки цьому формується почуття належності до дитячого співтовариства, яким дошкільник дорожить і в якому прагне перебувати. Він поводиться самостійніше, ніж удома, звільняється від центрації на собі та своїх проблемах, навчається узгоджувати власні інтереси з інтересами інших дітей, домовлятися, поступатися, доводити власну думку, виявляти гнучкість та самоповагу.



Дошкільний навчальний заклад – друга після сім’ї інституція соціалізації, яка історично завжди була і сьогодні залишається суспільним середовищем розвитку і виховання дошкільника, єдиною можливістю забезпечити дитині повноцінне дитинство, якісний соціально-особистісний розвиток, педагогічно виважену соціалізацію, перший соціальний досвід спілкування з однолітками.

Така соціальна інституція є не лише освітньою виховною установою, що здійснює підготовку дитини до шкільного навчання. У більшості випадків – це джерело соціалізуючого впливу на дітей, соціального досвіду, який, окрім розвитку інтелекту і передачі знань, умінь, навичок, цілеспрямовано формує моделі поведінки дітей, їхні цінності, систему взаємин із суспільним оточенням. Усе це становить той соціальний ресурс, з яким дитина переходить у наступну соціальну стадію розвитку – молодший шкільний вік.



Під впливом дошкільного навчального закладу в дитини формується свідоме ставлення до себе як до самостійної особистості, рівної з іншими людьми, відбувається становлення позитивного образу „Я”, формування почуття гідності та власної значущості серед інших людей.

У дошкільника формується адекватна самооцінка, збереження свого особистого простору, усвідомлюється власна поведінка з урахуванням можливих реакцій інших людей, виховується вміння пристосовуватися до життя в нових соціальних умовах, а також протистояти негативним впливам незнайомих людей, коректно припинити неприємне спілкування.



Соціальне середовище є однією з важливих концепцій соціалізації.ї

Спілкування з ровесниками є неодмінною умовою соціалізації дитини. Воно створюється у таких малих групах, як групи дитячого садка, шкільні класи, різні неформальні дитячі, підліткові і юнацькі об'єднання.

Міжособовим відношенням дитини з ровесниками властива вікова динаміка. Так, дошкільники у грі і реальному житті відтворюють взаємини дорослих, реалізують норми і цінності, які засвоїли у спілкуванні з ними. Якщо дошкільник дотримується цих норм, то він оцінюється іншими дітьми позитивно, якщо ж відходить від них, то виникають ''скарги'' дорослому, викликані бажанням підтвердити норму. Відносини дітей у групах ровесників характеризуються ситуативністю і нестійкістю. Діти часто сваряться і швидко миряться. Проте саме в цьому спілкуванні відбувається засвоєння певних норм взаємодії. Від позиції дитини в групі, уміння спілкуватися, популярності серед ровесників, інтенсивності спілкування залежить прискорення процесу соціалізації.

2.2. Взаємодія ДНЗ і сім’ї як умова успішного формування соціального досвіду в дошкільників.

Сім'я є важливим чинником у вихованні та розвитку дитини, у придбанні нею соціального досвіду. Будучи соціальним інститутом виховання, сім'я здійснює соціалізацію дитини найбільш природно і безболісно через спадкоємність поколінь.

Фахівцям добре відомий багаторазово доведений факт, що сім'я і дитячий сад як первинні соціальні виховні інститути здатні забезпечувати повноту і цілісність соціально-педагогічного та культурно-освітнього середовища для життя, розвитку і самореалізації дитини. Головний ефект їх успішного впливу не в дублюванні, не в заміні соціальних функцій одного інституту виховання іншим, а в гармонічному взаємодоповненні один одного.

Сімейна ситуація являє собою сукупність умов, що забезпечують сприятливе або несприятливе середовище для процесу соціалізації дитини.

Головними трансляторами соціальних і культурних цінностей були і залишаються батьки дитини. Сила виховного впливу сім'ї зумовлена характером процесу засвоєння морального досвіду в ній. Цей процес має ряд особливостей: вплив батьків є найпершим впливом дорослих на формування особистості дитини, а перше сприймання, як відомо, є найсильнішим і має тенденцію до збереження; воно здійснюється передусім шляхом реального прикладу життя батьків; торкається багатьох сторін життя дитини, у тому числі і найпотаємніших, що створює особливу психологічну й емоційну атмосферу в сім'ї; спирається на традиції слухняності, що панують у стосунках з батьком і матір'ю.

Для успішного становлення збагачення соціального досвіду, росту, розвитку індивідуальності дитини в сім'ї необхідна наявність цілого ряду умов:

1) Створення достатньої свободи для проявів активності дитини.

Дитина в родині має певний ступінь особистісної свободи. Послідовне і логічне розширення меж самостійності дитини представляється доцільним і впливає на загальну адаптивність дитини.



2) Розвиток всередині особливого знаково-символічного середовища (спілкування дитини з дорослими і однолітками).

Становлення свідомості дитини залежить від форм спілкування з дорослими, від характеру спілкування - діалогічність або монологічність, від образу думок оточуючих дорослих і від того наскільки вони можуть зробити цей образ думок «видимим» для дитини, тобто зрозумілим йому. Саме дорослий у спільному аналізі створює умови для осмислення і усвідомлення дитиною себе людиною з певними цілями, намірами, симпатіями і антипатіями, людиною, наділеним певними здібностями відчувати, мислити, розуміти, вибудовувати свою діяльність.



3) Емоційно насичене і цілеспрямоване спілкування дорослих з дитиною.

Ще І.П. Павлов стверджував, що емоція є для людини своєрідним і дуже сильним енергетичним джерелом. Уміння дорослих знаходити вірну і постійну пропорцію для своїх реакцій на ту чи іншу подію, той чи інший вчинок дитини сприяють формуванню у дитини твердих повсякденних орієнтирів у світі почуттів.



4) Наступність освоєння знання з попереднім досвідом дитини.

Знання виростає з усвідомлення дитиною певних ситуацій своєї діяльності. Сім'я, яка дає дитині право вирощувати свої знання на основі свого досвіду, розуміння, тих понять, які у неї до цього часу сформувалися, право вибору способу роботи індивідуального або колективного, сприяє формуванню у дитини здібності здійснювати самостійний вибір і нести за нього відповідальність.



5) Гармонійні взаємини в сім'ї.

Дослідження, проведені Л.І. Божович, О.М. Леонтьєвим, А.В. Запорожець та ін, дозволили виділити два типи факторів, що існують в сім'ї та що впливають на дитину. Перший тип становлять стосунки батьків, відносини між батьками, стосунки між братами і сестрами. До другого типу можна віднести матеріальне становище сім'ї, житлові умови, структуру сім'ї (повний або неповний її склад). Фактори першого типу дослідники віднесли до домінуючих у порівнянні з другими.

На основі багаторічного практичного досвіду вчені роблять висновок про те, що порушення в сімейних міжособистісних відносинах є причинами так званих «збоїв» у процесі соціалізації дитини. У системі взаємовідносин «батьки-дитина» слід спиратися на індивідуальні особливості дітей, які необхідно враховувати при виборі типу і стилю виховного впливу в родині. Успішність соціальної адаптації дитини залежить від домінуючого в сім'ї стилю батьківського ставлення і розуміння батьками індивідуально-психологічних особливостей дітей. Успішність сімейного виховання дитини залежить від виховного потенціалу сім'ї.

Висновки до розділу2:

1. Дошкільний навчальний заклад – це джерело соціалізуючого впливу на дітей, джерело соціального досвіду, який, окрім розвитку інтелекту і передачі знань, умінь, навичок, цілеспрямовано формує моделі поведінки дітей, їхні цінності, систему взаємин із суспільним оточенням. Усе це становить той соціальний ресурс, соціальний досвід, з яким дитина переходить у наступну соціальну стадію розвитку – молодший шкільний вік.

2. Можна впевнено стверджувати: соціальне середовище дошкільного закладу не лише забезпечує сам процес соціалізації, формування соціального досвіду за допомогою виховання дошкільників але й сприяє розкриттю їх індивідуальності.

3. Сім'я, яка дає дитині право вирощувати свої знання на основі свого досвіду, розуміння, тих понять, які у неї до цього часу сформувалися, право вибору способу роботи індивідуального або колективного, сприяє формуванню у дитини здібності здійснювати самостійний вибір і нести за нього відповідальність.

4. Сім'я є важливим чинником у вихованні та розвитку дитини, у придбанні нею соціального досвіду. Будучи соціальним інститутом виховання, сім'я здійснює соціалізацію дитини найбільш природно і безболісно через спадкоємність поколінь.

5.. Сила виховного впливу сім'ї зумовлена характером процесу засвоєння морального досвіду в ній. Успішність соціальної адаптації дитини залежить від домінуючого в сім'ї стилю батьківського ставлення і розуміння батьками індивідуально-психологічних особливостей дітей. Успішність сімейного виховання дитини залежить від виховного потенціалу сім'ї.


Додаток 1

Корекційно-розвиваючі методи роботи з дітьми та батьками для збагачення соціального досвіду

Комунікативні ігри (три групи):

- Ігри, спрямовані на формування у дітей уміння побачити в іншій людині її гідності і підтримувати вербально або за допомогою дотиків;

- Ігри та завдання, що сприятимуть поглибленню усвідомлення сфери спілкування;

- Ігри, навчаючі вмінню співпрацювати.



Приклади ігор: («З ким я подружився», «Квітка дружби», «Уявна картинка на тему« Справжній друг», «Маша - справжній друг, тому що ...», «Справжній друг у нашій групі»)

Ігри та завдання, спрямовані на розвиток довільності

Для дошкільнят особливо важливе значення мають ігри, які сприяють формуванню у них довільності. Однак важливо, щоб формування довільності здійснювалося досить усвідомлено, тому що дошкільнятам вводяться такі поняття як «господар своїх почуттів» і «сила волі».



Приклади ігор («Казка про силу волі», «Тикалки», «Якалкі»).

Ігри, спрямовані на розвиток уяви

Їх можна розділити на три групи: вербальні ігри, невербальні гри, «уявні картинки».



Завдання на формування у дітей «емоційної грамотності»

Ці завдання припускають навчання дітей розпізнаванню емоційних станів у міміці, жестах, голосі; навчання розумінню дуальності почуттів; навчання вмінню приймати до уваги почуття іншої людини у конфліктних ситуаціях.

Необхідність даних умінь можна зрозуміти, звернувшись до розгляду феномену алекситимії як передумови психосоматичних розладів. Сьогодні алекситимія розуміється як нездатність до диференціації почуттів і тілесних відчуттів, недостатність уяви, ригідність. Тому так важливо сформувати «емоційну грамотність» у дітей до підліткового віку - кризового етапу в розвитку.

Теоретичною базою, на якій грунтуються ці завдання, - теорія фундаментальних емоцій К. Є. Ізарда, за якою емоції розглядаються як основна мотиваційна система людини, а також як особистісні процеси, які надають сенс і значення людського існування. І. Є. Ізардом виділяється десять фундаментальних емоцій, кожна з яких веде до різних внутрішніх переживань і різним зовнішнім виразами цих переживань.

Тут використовуються наступні технології: «Незакінчені речення», «Малюнок почуттів».

Дітям пропонується уявити себе ілюстраторами дитячих книг і виконати малюнок на тему «Радість» («Гнів», «Страх» і т.д.).



Приклади вправ («Закінчи пропозицію», «Зоопарк», «Малюнок радості», «Художники», «Папуга»).

Емоційно-символічні методи

Вони грунтуються на уявленні К. Юнга та його послідовників про те, що формування символів відображає прагнення психіки до розвитку і перетворення символів або зразків фантазії у відчутні факти за допомогою малювання,творів, розповідей і віршів, ліплення сприяє особистісній інтеграції Можна використовувати дві основні модифікації емоційно-символічних методів, запропоновані Д. Алланом.



А. Групове обговорення різних почуттів: радості, образи, гніву, страху, печалі, інтересу. Як необхідний етап обговорення використовуються дитячі малюнки, виконані на теми почуттів. Причому на стадії малювання іноді досліджуються і обговорюються почуття і думки, які не вдається розкрити в процесі вербального спілкування.

Б. Направлене малювання, тобто малювання на певні теми. Можна використовувати малювання при прослуховуванні терапевтичних метафор. Дітям пропонується малювати будь-який малюнок, який навіюється метафорою. Направлене малювання так само може використовуватися на початковому етапі роботи перед серійним малюванням, бо полегшує процес саморозкриття дітей та процес прийняття рішень.

Релаксаційні методи

Грунтуються на розумінні релаксаційного стану як антипода стресу з точки зору його прояви, особливостей формування і механізмів запуску. У програму включені вправи, засновані на методі активної м'язової релаксації Е. Джекобсон, дихальні техніки, візуально-кінестетичні техніки.



Метод нервово-м'язової релаксації Е. Джекобсон передбачає досягнення стану релаксації через чергування сильного напруження і швидкого розслаблення основних м'язових груп тіла.

Серед дихальних технік використовується глибоке дихання, ритмічне дихання з затримкою.

В основі візуально-кінестетичних технік лежить використання візуально-кінестетичних образів.

Приклади вправ 3 груп.

«Зайчик злякався - зайчик розсміявся». По черзі приймати пози зайчика, який злякався, а потім розсміявся (чергування напруження - розслаблення).

«Повітряна кулька». Діти коллективно «надувають» дуже велику повітряну кульку до тих пір, поки вона не лопне.

«Вичави лимон». Ведучий просить хлопців уявити, що в лівій руці у них знаходиться лимон, постаратися вичавити сік, відчути напругу, потім кинути лимон і те ж саме проробити іншою рукою.

Когнітивні методи

Заняття на тему: радість, страх, злість (діти 3-4 років)

«Як виглядають почуття».

«Покажи почуття язичком».

«Покажи почуття руками».

«Листочок падає».

Заняття на тему: «Ти образу не тримай, скоріше розкажи» (діти 4-5 років)

«Уявна картинка на тему: хлопчик (дівчинка) образився (образилася)».

«Простукайте образу на барабані». Дітям пропонується придумати (пофантазувати), що вони на когось образилися. Потім «простукати» образу на барабані, щоб інші здогадалися, на кого вона спрямована.

«Казка про Лисеня, який образився». Діти слухають і обговорюють казку про лисеня. Приходять до висновку, що слід розповісти про свою образу, вона тоді зазвичай минає. Потім розучують секрет «Ти образу не тримай, скоріше розкажи».



Казка про Лисеня, який образився

У великому лісі, де живе багато звірят, жила-була сім'я лисичок з сином лисеням…



Заняття «Баба Яга» (діти 6-7 років)

«Уявна картинка» на тему: «Щось дуже страшне».

«Конкурс на найстрашнішу Бабу Ягу». Ведучий говорить про те, що один з найстрашніших персонажів казок - це Баба Яга, пропонує по черзі в неї перетворюватися. Діти по черзі виходять з кімнати, надягають маску Баби Яги. Ведучий при цьому промовляє: «Була Саша - стала Баба Яга». Потім дитина повертається в групу і лякає інших. Визначається, кому вдалося показати найстрашнішу Бабу Ягу. Діти згадують секрети, вивчені в минулому році: «Щоб не боятися, треба розслаблятися. Щоб не боятися, треба розсміятися».

«У Баби Яги захворіли зуби». Ведучий садить на стільчик перед групою саму виразну Бабу Ягу. Пропонує показати, як у неї захворіли зуби, як їй боляче і страшно йти в поліклініку, а хлопцям по черзі пожаліти її.

«У Баби Яги немає друзів». Ведучий розповідає дітям, що вони так добре пожаліли Бабу Ягу, що зуби престали у неї боліти, а сама вона сильно подобріла («щоб злий подобрішав, я його пожалів»). Але вона все одно продовжує сумувати, бо в неї немає друзів. Далі хлопці по черзі підходять до неї і тиснуть руку зі словами: «Бабуся Ягуся, я хочу з тобою подружитися». Ведучому потрібно стежити за наявністю при цьому контакту очей. Добре, якщо цю роль після хлопців прийме ведучий, вихователька.

Таким чином, ефективність соціального досвіду залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе і свої соціальні зв’язки: спотворене чи недостатньо розвине уявлення про себе призводить до порушення адаптації, крайнім проявом якої є аутизм.
Додаток 2

Для активізації соціального пізнання, збагачення соціального досвіду необхідні:

- опанування змістом подій і простору;

- взаємодія із значущими дорослими;

- визначення соціальних ролей, актуалізованих ситуацією.



Активізація соціального пізнання, соціального досвідудошкільника

Простір, де знаходиться дошкільник, спонукає його на засвоєння так званих соціальних дистанцій. Поведінка старших дошкільників коректна, вони не порушують просторових норм взаємодії. А ось в незнайомій обстановці діти допускають помилки.

Діти можуть розташовуватися близько або далеко, вони або контактують або уникають контакту, поводяться зухвало, привертаючи увагу жестами, словами, діями, мімікою і так далі). В даному випадку педагог може використовувати педагогічні прийоми, спрямовані на освоєння дітьми соціальних дистанцій.



ПЕРШИЙ ПРИЙОМ: ритуали в групі.

Соціальні дистанції можна підтримати певними ритуалами ( вітатися за руку) і відзнаками ( відмітна пов'язка чергового, прапорець у командира).



ПРИЙОМ ДРУГИЙ: комунікативні ігри .

«Тактильний телеграф». Парна кількість дітей стоїть по колу. Двоє дітей, що стоять один проти одного, будуть «передавачем» і «приймачем». Починає гру «передавач», відправляючи повідомлення «приймача», тиснучи одночасно ліву руку дитини, що стоїть з правої сторони від нього і праву руку дитини, що стоїть зліва і передає імпульс. Отримавши імпульс, «приймач» говорить: «Телеграму отримав». Виграє та частина круга, яка передасть повідомлення швидше і точніше. Отримавши імпульс, «приймач» говорить: «Телеграму отримав». Виграє та частина кола, яка передасть повідомлення швидше і точніше.

«Спостережливість». Вибирається той, що водить лічилкою, він виходить за двері. Малюки вибирають дитину, про якогу ставитимуть п'ять питань дитині, що водить. Якщо задуманого гравця відгадали, то він водитиме, якщо не відгадали – вибирається лічилкою новий.

«Хто за ким?» Той, хто водить стоїть обличчям до колони дітей і запам'ятовує порядок їх розташування. Ведучий відвертається і називає порядок розташування дітей. Можна ускладнити гру, називаючи в чому були одягнені діти. Можна дітям перебудуватися, а ведучого попросити обернутися і відновити попереднє розташування.

При взаємодії з партнером дитина відчуває дистанцію, освоює простір спілкування і взаємодії, демонструє характер емоційної близькості і взаємної зацікавленості, що забезпечує розвиток шляхів її соціального пізнання і позитивної взаємодії з партнерами.



ПРИЙОМ ПЕРШИЙ: традиції групи

«Уранішнє вітання» - дорослий і діти стоять в колі і бажають один одному доброго ранку, передаючи при цьому іграшку або будь-який предмет, звертаючись до товаришів: «Здрастуйте, я прийшов!»; при цьому один говорить вітання, а інші додають до нього ім'я попередньої дитини і так далі

«Читацький день» (за вибором педагога) – діти по черзі приносять свої улюблені книги, заздалегідь готують переказ однієї історії і вихователь організовує її обговорення , для того, щоб усі могли уявити собі картину того, що відбувається, висловити своє відношення до героїв і подій, придумати продовження історії.

ПРИЙОМ ДРУГИЙ: колективні творчі роботи

Колективні роботи – це один з шляхів соціального пізнання, за умови, що при їх виконанні приділяється увага спільному проживанню втілюваних подій. Це може бути колаж з дитячих фотографій, картинок, дитячих малюнків. А спільно виконана дитяча газета підштовхне багатьох дітей до активного пізнання дійсності.

Педагогічний ефект створення середовища «подій». Дитина міняється сама, якщо поміняти події і погляд на них самої дитини. Події допомагають змінити внутрішній стан і погляд на навколишній світ. Події дозволяють актуалізувати внутрішній стан, виділити головне, значиме у змісті ситуації, виразити емоційну оцінку, тим самим забезпечують розвиток пам'яті, уваги, мислення і так далі і, що особливо важливе, формування емоційно-вольової сфери дошкільників.

Значимі дорослі – це можуть бути батьки і вихователі – люди, яким діти довіряють, мають з ними теплі відносини. Дитина вибирає для себе значимого дорослого невипадково. Малюк поділяє не лише зміст загальних справ, але думки, оцінки, які висловлюють дорослі. Якщо людина, яка має значення для дитини, забезпечує їй інформаційне і емоційне поле, то дитина тягнеться до нього, шукає нові контакти, які повноцінно задовольняють її потребу в спілкуванні і соціальному пізнанні. А для цього необхідно, щоб дорослі і діти не просто були організаторами, а й активними учасниками життєдіяльності групи.

ПРИЙОМ ПЕРШИЙ: малюнок

Проектний малюнок. У малюнку дитина на невербальному рівні проявляє своє відношення до тих людей, які мають велике значення в її житті. За завданням педагога діти можуть малювати свято в дитячому садку або коло своїх знайомих і рідних. Слід пам'ятати, що будь-які діагностичні процедури дають миттєвий зріз; отже, висновки носитимуть актуальний характер в конкретний момент часу і повинні використовуватися обережно.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка