Класифікація уроків по способу проведення



Скачати 188.26 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір188.26 Kb.
КЛАСИФІКАЦІЯ УРОКІВ

ПО СПОСОБУ ПРОВЕДЕННЯ.
В основу класифікації уроків можна покласти способи їх проведення. В

результаті виділялись урок-лекція,урок –семінар, урок-бесіда, кіно-урок, програмований урок, урок-конференція, урок самостійної роботи учнів, уроки лабораторних та інших практичних занять.

Всі ці типи уроків можна обєднати одним тенрміном – «нестандартний урок». Термін нестандартний урок зявився у 70-ті роки 20 ст. Вчителі почали використовувати нестандартні форми проведення уроків внаслідок загострення проблеми, повязанної зі зниженням зацікавленості школярів до навчання.

Під нестандартним уроком розуміють імпровізоване навчальне заняття з нетрадиційною структурою.

Ставлення до таких уроків досить неоднозначне. Однак, незаперечно,що нестандартні уроки підвищують зацікавленість учнів до предмету, розвивають творчість, навчають працювати з різними джерелами знань, у якісь мірі знімають перевантаження учнів домашніми завданнями, розширюють кругозір.

Розглянемо деякі з них.


УРОК-ЛЕКЦІЯ ТА її АНАЛІЗ

Лекція - одна із форм організації навчання в загальноосвіт­ньому навчальному закладі, її основою є системне усне викла­дення вчителем навчального матеріалу протягом одного уроку (чи пари уроків), головний зміст якого становлять аналіз та уза­гальнення фактів, а провідними прийомами є пояснення й мірку­вання. Залежно від теми лекції в ній можуть превалювати харак­теристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища.

Структура традиційної лекції включає в себе такі компоненти;

  • організація діяльності вчителя й учнів;

  • формулювання теми, постановка мети і завдань;

  • актуалізація опорних знань учнів;

  • викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями;

  • узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у про­цесі читання лекції.


Зміст підготовки вчителя до лекції:

  • визначити оптимальний обсяг нової інформації;

  • забезпечити відповідність інформації теоретичним поло­женням тієї науки, до якої належить навчальний предмет;

  • акцентувати увагу учнів на основному, істотному;

  • забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчального матеріалу;

  • вибрати та раціонально використати методи і засоби викла­ду змісту лекції;

  • визначити метод-домінанту викладання навчального матері­алу (репродуктивний, проблемний, творчий);

  • уникати перевантаження учнів при визначення домашнього завдання.

Типи лекцій залежно від дидактичної мети та місця в логіч­ній структурі навчального матеріалу:

    • вступна,

    • оглядова,

Специфіка вступної лекції:

  • узагальнююча,

  • лекція-інструктаж.

  • розкриття провідних ідей і аспектів курсу навчального пред­мета;

  • визначення перспективи навчальної роботи з учнями щодо оволодіння змістом курсу предмета;

  • забезпечення цілісного сприйняття та уявлення про предме­ти, які вивчаються, їхню практичну значущість.

Прийоми викладання навчального матеріалу під час вступної лекції:

^ порівняння,

^ співставлення,

^ опора на знання учнів, здобуті у практичній діяльності та спіл­куванні,

^ доведення,

^ висновки,

^ оціночні судження.

Оглядова лекція проводиться, як правило, з метою:

> висвітлення широкого кола питань з того чи іншого курсу навчального предмета,

> ознайомлення з новою інформацією з цих питань,

> розширення світогляду учнів,

> підготовка учнів до логічного сприйняття систематизованої інформації та засвоєння системних знань.

Прийоми оглядової лекції: розповідь, опис та аналіз фактів, явищ, процесів.

Засобами реалізації змісту оглядової лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності (таблиць, кодокарт, кодо-фільмів, різних видів ТЗН, зокрема комп'ютера та ін.).

Узагальнююча лекція зазвичай проводиться після вивчення повного курсу навчального предмета або великого його розділу з метою систематизації та поглиблення знань учнів. Вона є підсу­мком системи проведених раніше уроків і включає провідні аспе­кти курсу даного навчального предмета. У процесі уза­гальнюючої лекції доцільним є використання узагальнюючих таблиць, схем, ТЗН тощо.

Лекція-інструктаж проводиться з метою підготовки учнів до семінару, лабораторної роботи, практичного заняття.

При підготовці лекції-інструктажу вчитель:

чітко визначає місце теми лекції в логічній структурі курсу навчального предмета;

визначає оптимальний обсяг навчального матеріалу;

вибирає оптимальні форми, методи та засоби ефективної його реалізації.



Під час лекції-інструктажу вчитель:

• акцентує увагу на можливих та доцільних шляхах ви­користання теоретичних знань, навичок і вмінь у процесі само­стійної роботи;

• дає розгорнуте трактування того кола питань, які передбачено розглянути на наступному занятті;

• ставить завдання репродуктивного, реконструктивного, варіа­тивно-тренувального, пошукового та творчого характеру;

• зосередження увага учнів на джерелах додаткової інформації.

Типи лекцій залежно від форми організації і керування навча­льно-пізнавальною діяльністю учнів:

> монологічна,

> полемічна.

> діалогічна,



Характерні ознаки монологічної лекції:

Ш викладання її змісту самим учителем, який розкриває ті чи інші положення у вигляді готових висновків;

Ш учні сприймають на слух інформацію, фіксують основні положення, запам'ятовують.

Переваги монологічної лекції:


  • вчитель може чітко визначити обсяг змісту лекції та забезпечити його реалізацію,

  • регламентувати власну діяльність і діяльність учнів,

  • дозувати матеріал за блоками й фрагментами,

  • варіювати ними залежно від сприйняття учнями інформації.

Недолік монологічної лекції:

  • відносна пасивність учнів,

  • недостатність зворотного зв'язку щодо засвоєння її змісту,

  • відсутність можливості оперативно внести корективи у зміст лекції, навчально-пізнавальну діяльність учнів та її результ

Діалогічна лекція розрахована на певний ступінь участі учнів у розкритті її змісту при керівній та спрямовуючій ролі вчителя.

Умови успіху лекції, яка проводиться в діалогічній формі:

  • вчителем добре продумані та сформульовані запитання для

  • діалогу з учнями,

  • передбачені можливі варіанти відповідей на них,

  • визначені серед них найбільш суттєві.


Параметри аналізу лекції

1.підготовка вчите­ля до лекції

• доцільний вибір теми лекції;

• постановка триєдиної мети та завдань лекції;

• розробка систем питань (плану), що розкривають зміст лекції;

• знання основної та допоміжної літера­тури з теми лекції;

• підбір засобів реалізації мети;

• визначення провідних ідей;

вибір оптимальної структури лекції;

2.прийоми викладан­ня вчителем на­вчального матеріа­лу

• логічність викладання матеріалу;

• використання наочності, у тому числі ТЗН, комп'ютерної техніки, додаткового дидактичного матеріалу;

3.прийоми організа­ції навчально-пізнавальної діяль­ності учнів у про­цесі читання лекції

• складання розгорнутого або тезисного плану;

• конспектування лекції;

• фіксація фактів, які необхідні для на­ступного проведення практичного заняття чи лабораторної роботи, розв'язання задач тощо;

вибір прийомів запису матеріалу лек­ції;

4.способи активізації навчально-пізнавальної діяль-ностіучнів

• постановка запитань і завдань для ана­лізу;

• зіставлення і порівняння різних фак­тів, явищ;

• формулювання самостійних висновків та пропозицій



5.привертання уваги учнів до змісту ле­кції

• за допомогою відомих прийомів спіл­кування під час її читання: "Це особли­во важливо!..", "Вдумайтесь...", "Звер­ніть увагу..." тощо;

• за допомогою таких висловів: "Зро­бимо висновки", "Отже ми бачимо...";

• риторичних запитань, на які пізніше дасть відповідь сам учитель: "Чим по­яснити цей факт?", "Як пов'язані між собою ці події?";

• за допомогою пауз, які дають змогу учням вдуматися у викладене;

6.тип лекції залежно від дидактичної мети і її місця в логічній структурі навчального мате­ріалу

• вступна;

• оглядова;

• узагальнююча;

• лекція-інструктаж;

7.тип лекції залежно від форми організа­ції і керування на­вчально-пізнавальною дія­льністю учнів

• монологічна;

• діалогічна;

• полемічна;



8.ефективність лек­ції

• стан дисципліни учнів;

• інтерес до інформації, викладеної вчи­телем;

• якість виконання навчальних завдань;

• вміння учнів робити висновки, вноси­ти пропозиції;

• міцність, повнота та глибина знань учнів з висвітленої теми



СЕМНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ ТА ЙОГО АНАЛІЗ

Семінарське заняття є формою і навчання, що дає змогу ефективно організувати самостійну роботу учнів. Семінарські за­няття найчастіше проводяться у старших класах. При цьому уч­ням надається можливість активно оперувати знаннями, здобу­тими на уроках, а також у процесі самостійної роботи з реко­мендованою літературою. На семінарському занятті допустимі дискусії; заперечення, обговорення, аргументація тощо, що дає змогу учням більш осмислено і міцно засвоювати тему.
Основні завданнями семінарського заняття:

  • закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобу­тих раніше на уроках;

  • формування і розвиток навичок самостійної роботи учнів;

  • реалізація диференційованого підходу до навчання з ураху­ванням індивідуальних особливостей учнів;

  • створення умов для формування й розвитку їхніх пошуково-творчих знань та навичок.

Типи семінарських занять:

> випереджальні,

> навчальні,

> узагальнюючі (підсумкові)



Випереджальні семінарські заняття проводяться перед вивченням невеликої за обсягом та нескладної за змістом теми.

Мета випереджальних семінарських занять:

> формувати вміння орієнтуватися у змісті навчального матеріалу,

> виділяти описовий, пояснювальний та інструктивний матеріал,

> визначати головне, істотне у змісті теми.



Підготовка до семінару такого типу вимагає:

. обов'язкового інструктажу,

. розробки групових та індивідуальних завдань,

. контролю за процесом підготовки учнів до семінару,

. розробки системи навчальних завдань для самостійної ро­боти.
Навчальний семінар проводиться у процесі вивчення теми та ставить за мету:

> поглибити знання,

> сформувати уміння та навички застосування теоретичних знань учнів у практичній діяльності;

> усунути прогалини у навчальних досягненнях учнів із засво­єної теми.



Основні методи та прийоми роботи вчителя на навчальному семінарі:

обговорення, дискусія, аналіз, висновки і пропозиції.



Узагальнюючий (підсумковий) семінар проводиться після ви­вчення складної за змістом та великої за обсягом теми чи розділу навчальної програми.

Його мета — формувати вміння та навички учнів самостійно систематизувати і поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності.



Зміст підготовки вчителя до узагальнюючого семінару:

  • . визначити місце семінару в системі інших уроків з навчального предмета;

  • . правильно сформулювати тему, мету і завдання семінару;

  • . визначити обсяг матеріалу для розгляду на занятті;

  • . розробити питання та диференційовані завдання для обговорення;

  • . скласти перелік основної та додаткової літератури;

  • . завчасно (за 10— 15 днів до заняття) довести до відома учнів план семінару;

  • . повідомити про форму організації та проведення заняття;

  • . визначити роль кожного учня як активного його учасника підсумкового семінару;

  • . підготовити спільно з учнями необхідний наочний матеріал;

  • . забезпечити методичне та технічне оснащення семінарсько­го заняття;

  • . організувати виставку книг, посібників, зразків наочних ма­теріалів, самостійних творчих робіт учнів та ін.


Технологія проведення семінарського заняття:

> Семінарське заняття починається із вступного слова вчителя (оголошення теми, розкриття її актуальності, ознайомлення з планом).

> Обговорення питань плану заняття може починатися з ра­ніше запланованого повідомлення учня або з вільного його ви­ступу.

> Бажано викликати надійних учнів, але не найсильнишіх. Сильні учні повинні бути у резерві та залучатися в ролі опо­нентів, яким можна доручити узагальнення виступів з того чи ін­шого питання семінару.

> Після першого повідомлення чи виступу викликаного вчи­телем учня в обговоренні питання можуть брати участь всі ба­жаючі. При цьому їм дозволяється користуватися конспектами, підручниками, будь-якими джерелами.

> Вчитель стежить за тим, щоб під час семінару була створе­на атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обмі­ну думками, співробітництва та співдружності.

> Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів на се­мінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення про­блемних ситуацій, розгортання мікродискусій.

> Завершується семінарське заняття підбиттям підсумків обговорюваної теми, оцінюванням знань учнів.



Параметри оцінки семінарського заняття

вибір теми

• співвідношення вивченого та нового матері­алу;

характер матеріалу, що дає змогу поглибити знання учнів, підвищити їх

• інтерес до навчального предмета, розширити світогляд;

• можливість забезпечити учнів літературою з теми;

• врахування ступеня сформованості в учнів умінь та навичок самостійної роботи;



педагогічна доцільність постановки мети та за­вдань семі­нару;

підготовка вчителя та учнів до се­мінару

• розчленування теми на конкретні питання;

• інструктаж щодо роботи з основною та дода­тковою літературою;

• вибір форм самостійних повідомлень учнів — доповідь, реферат, виступ, опонування;

• підготовка ілюстративного матеріалу;

технологія проведення семінару

• повідомлення теми, мети та завдань заняття;

• надання слова учням для повідомлення з пи­тань семінару;

• коментар щодо повідомлень учнів;

• концентрування уваги учнів на питаннях, які передбачені планом;

• постановка питань у процесі повідомлень учнів, що спонукають до дискусії, вимагають доказовості, міцних знань, винахідливості;



розкриття теми семі­нарського заняття

• чи всі питання розкриті;

• глибина та повнота їх висвітлення;

• кількість "активних" учасників семінару; активізація і стимулювання учнів у процесі роботи;



підбиття підсумків се­мінарського заняття

• чи розкрита тема;

• які знання здобули учні;

• ставлення до заняття і творча активність уч­нів;

• досягнення мети заняття;

• оцінювання і стимулювання учнів до актив­ної участі в семінарі;

• похвала за кращі відповіді та активну участь у роботі семінару;

результати­вність семі­нарського заняття

закріплення та поглиблення здобутих раніше знань учнів;

• набуття нових знань;

• формування в учнів умінь та навичок, зок­рема самостійної роботи з першоджерелами;

• розвиток здібностей учнів;

• формування умінь застосовувати теоретичні знання на практиці;

• ступінь творчого мислення учнів;

• самоорганізація та самоконтроль




УРОК-КОНФЕРЕНЦІЯ ТА її АНАЛІЗ
Конференція як форма організації навчально-виховного про­цесу передбачає присутність в одній аудиторії учнів, які об'єднані однією метою -- розв'язання певної теоретичної чи практичної проблеми. Творче обговорення та розв'язання обраної проблеми визначають зміст конференції, характерною ознакою якої є дискусія, а результатом — осмислення цієї проблеми.
Мета учнівської конференції:

> формування знань, умінь і навичок учнів;

> їх закріплення та вдосконалення;

^ узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів;

> поглиблення, зміцнення та розширення здобутих знань;

> розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їхньої ак­тивності;

> створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів.

Типи шкільних конференцій:

оглядові, підсумкові, тематичні.



Оглядова конференція проводиться з однієї чи кількох пов'я­заних між собою актуальних проблем, з яких учні повинні погли­бити знання та отримати додаткову інформацію.

Мета оглядової конференції:

> систематизаця знань, умінь та навичок учнв,

> стимулювання їхньої пізнавальної активності,

> забезпечення системних знань учнів,

> формування колективних й особистісних відносин,

> формування самостійності у виборі засобів, форм і методів навчально-пізнавальної діяльності.



Оглядова конференція може проводитися:

^ на початку вивчення того чи іншого предмета з метою роз­криття перспективи вивчення нового курсу;

^ в середині або наприкінці його вивчення з метою розширен­ня, поглиблення та систематизації знань, умінь і навичок учнів.

Підсумкова конференція проводиться як заключний етап ви­вчення певного розділу навчальної програми. Це може бути кон­ференція з підбиття підсумків вивчення творчості окремого письменника; окремого великого за обсягом літературного твору; зі споріднених проблем різних навчальних предметів, тобто з міжпредметної тематики.

Тематична конференція, як правило, проводиться з окремої акту­альної теми: наукової, технічної, практичної. Вона може стикуватися з навчальною програмою окремих предметів; зумовлюватися політичними чи соціально-економічними подіями, умовами розвитку су­спільства в країні та за кордоном.

Етапи підготовки конференції:

На першому етапі:


  • визначається тема конференції, ставляться мета та завдання;

  • розробляється перелік питань, які розкривають тему (план);

  • оголошується конкурс на кращу доповідь і девіз конференції;

  • розподіляються обов'язки між учнями;

  • готуються література, виставкові та наочні матеріали.

На другому етапі:

  • уточнюється план конференції, визначаються її учасники (учні одного класу, паралелі класів);

  • складається список рекомендованої літератури;

  • оголошуються доповідачі та виступаючі;

  • готується інформаційний стенд.

Робота вчителя на другому етапі:

    • надає допомогу учням, іншим учасникам конференції;

    • переглядає зміст доповідей, аналізує їх;

    • порівнює, зіставляє, прогнозує можливі зіткнення різних думок, поглядів, переконань.

Вимоги до змісту доповідей: наявність нової інформації, ці­кавих статистичних даних, фактів, прикладів з літератури і прак­тичної діяльності, які мають узагальнюючий характер і сприяють підвищенню інтересу учнів до певного курсу навчального пред­мета, в т.ч. до теми конференції.
Технологія проведення уроку-конференції:

> оголошення теми, виголошення доповідей, співдоповідей, виступів; затвердження регламенту роботи;

> підтримка робочої обстановки;

> концентрація уваги учнів на темі конференції, активізація навчально-пізнавальної діяльності учасників конференції;

> дотримання чіткої процедури її проведення;

> забезпечення позитивної установки на сприйняття змісту повідомлень, відповідного морального і психологічного мікро­клімату, атмосфери поваги і довіри.


Параметри аналізу уроку-конференції

раціональність і вибору теми конференції, по­становки навча­льно-виховних ці­лей та завдань

• зміст доповідей, співдоповідей, ви­ступів, рекомендацій, внесених доповіда­чами як результату самостійної творчої праці;

• ознайомлення учнів із запропонова­ною літературою;

• підготовка наочних та інших ілюстративно-демонстраційних матеріалів;



дотримання про­цедури проведен­ня уроку-конференції

• повідомлення теми, регламенту роботи;

• психологічна настроєність на спри­йняття та обговорення інформації учас-никами-конференції;

дисципліна учнів під час проведення конференції, зацікавленість змістом допо­відей та повідом­лень, зміст конференції

• глибина, повнота розкриття теми;

• зміст окремих доповідей;

« читання напам'ять уривків, цитат з лі­тературних джерел;

• використання наочних матеріалів;

• ораторські здібності доповідачів;

• літературний стиль, грамотність і чис­тота мови;

ефективність конференції

• формування світогляду учнів;

• поглиблення й розширення діапазону знань у цій галузі науки;

• формування навичок самостійної ро­боти з літературою та її аналізу;

• формування умінь писати доповіді, ви­ступати публічно перед своїми одноліт­ками і старшими;

• виховання почуття відповідальності;

• задоволення учнів від проведеної кон­ференції

УРОК-ЗАЛІК ТА ЙОГО АНАЛІЗ

Залік — це форма перевірки навчальних досягнень учнів з вивченої теми чи розділу курсу навчального предмета.



Метою заліку є:

> оцінити навчальні досягнення, систематизація, узагальнення та поглиблення знань, усунення прогалин у знаннях учнів;

> виявити, як учні засвоїли тему (міцно, глибоко, поверхово);

> встановити, які відповіді були найкращими, яких навичок набули учні в результаті вивчення теми;



> визначити, наскільки учні просунулися вперед у своєму роз­витку, які були недоліки у змісті та організації заліку.

Умови ефективності уроку-заліку:

  • визначитися на предмет доцільності проведення уроку-заліку з даної теми чи розділу навчального курсу;

  • підібрати відповідний матеріал, виділити в ньому головне, істотне;

  • скласти перелік питань, законів, теорій, ідей, алгоритмів, що охоплюють основний зміст розділу;

  • розробити диференційовані завдання практичного і тео­ретичного характеру.

Підготовка вчителя до уроку-заліку:

    • сформулювати питання, що виносяться на залік так, щоб від­повіді на них були розраховані на виявлення в учнів умінь аналі­зувати, зіставляти, узагальнювати, систематизувати, робити ви­сновки і пропозиції, тобто рівня загальнонавчальних навичок та умінь;

    • скласти перелік додаткових питань, які можна було б поста­вити учням у разі необхідності;

    • підготувати довідкову літературу, методичні посібники, під­ручники, демонстраційний матеріал, ТЗН та інші види наочних матеріалів (таблиці, малюнки, схеми, графіки, комп'ютер), вико­ристання яких допомагало б об'єктивніше виявити знання учнів з визначеної для заліку теми;

    • розподілити учнів класу на групи за рівнем підготовки та ін­тересами; для кожної групи визначити консультантів з-поміж си­льних учнів;

    • створення сприятливого мікроклімату, забезпечення пози­тивного емоційного настрою на залік, атмосфера доброзичливос­ті, співробітництва та співдружності, дотримання педагогічного такту.

Підготовка учнів до уроку-заліку:

  • учні заздалегідь ознайомлюються з питаннями, що ви­носяться на залік,

  • виконують завдання практичного характеру, аналогічні тим завданням, що включені до заліку.

Технології проведення заліку:

    • Питання та навчальні завдання учні можуть отримувати методом "жеребкування" або за картками, що містять питання і завдання, розраховані на виявлення системних знань, практичних умінь та навичок учнів.

    • Питання вчитель ставить усно з урахуванням індивідуаль­них особливостей та рівня знань учнів.

    • Відповіді можуть бути усними, письмовими (на дошці, в зошиті) та оцінюються вчителем.

    • Урок-залік можна провести як громадський огляд знань.' При цьому обирається журі (учитель, представник батьківського комітету, класу, виробничник, делегат від учнів, представник адміністрації загальноосвітнього навчального закладу, член ради школи).

Підбиття підсумків заліку:

      • повідомлення учням оцінок, отриманих під час заліку;

      • відзначення найбільш повних, глибоких та оригінальних відповідей;

      • аналіз (можливо, і спільно з учнями) помилок, неточностей у відповідях;

      • рекомендації окремим учням щодо поглиблення та система­тизації знань, усунення прогалин у засвоєнні навчального матері­алу.

      • висвітлення результатів заліку на екрані змагань, по шкіль­ному радіо, на класних зборах, шкільних лінійках.


Параметри оцінки уроку-заліку

доцільність проведення за­ліку з даної теми з точки зору її теоретичної та практичної значущості, складності



підготовка вчителя до за­ліку

визначення змісту та обсяіу навчального матеріалу, що ви­носиться на залік; • організація та проведення консультацій;

підготовка учнів до заліку

організація індивідуальної та самостійної роботи в групах; • зосередження уваги на засво­єнні головного, істотного; • практичний тренаж;

вибір форми проведення заліку та її педагогічна до­цільність

письмова перевірка; • усне опитування — фронта­льне, групове, індивідуальне; • самоконтроль; • взаємоконтроль;

диференційований підхід до учнів під час заліку



організація та забезпе­чення дисципліни учнів під час заліку



облік рівня навчальних до­сягнень учнів



раціональність технологи



проведення заліку, до­зування часу на опитуван­ня одного учня



стимулюючий та ви­ховний вплив уроку-заліку на навчально-пізнавальну діяльність учнів, інтерес до вивчення даного пред­мета



підбиття підсумків заліку та визначення форми ого­лошення його результатів









База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка