Книга Богдан 2011 Сектор поезієзнавства Інституту Івана Франка



Сторінка16/20
Дата конвертації08.03.2016
Розмір4.1 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

ПЕРЕДМОВА

(до видання: Ямаш Ю. Труш малює Каменяра: Образ Івана Франка у творчості Івана Труша. – Львів: Ліга-Прес, 2008. – С. 10-11)
Знаний мистецтвознавець, реномований дослідник Юрій Ямаш продовжує свій вдало започаткований виданням «Труш малює Італію» (2005) черговий проект «Труш малює». Дуже тішить, що нарешті починається масштабніше осмислення творчості феноменального українського художника Івана Труша, якому чомусь приділялося досьогочас замало уваги в науковому контексті. Ю. Ямаш береться розставляти крапки над і, віддаючи належне небуденному талантові. Івана Франка пов’язували з Трушем тісні особисті та творчі контакти, не завжди рівномірно активні, проте таки регулярні. Саме Іван Труш створив цілу галерею малярських портретів Каменяра, які не лише адекватно відтворюють його візуальний образ, але й відображають певні риси внутрішнього світу великого поета. Дуже цінними (зокрема й через те, що дотепер були маловідомими) є відомості про Труша-скульптора. Саме він був автором першого проекту надгробку-пам’ятника на могилі Франка. Чимало в монографії фактографії, яка зацікавить не лише компетентних франкознавців, але й ширший загал. Йдеться, зокрема, про нюанси перепоховання тлінних останків Франка, інтригуючі історії зі збереженням (чи таки зникненням) частини його епістолярії тощо. Деякі начебто незначні нюанси можуть стати цілими відкриттями для зацікавленої публіки. От як, наприклад, художницьке кольористичне спостереження Труша про те, що Франко не був рудоволосим, а був «скоріше темно-бльонд», рудими ж були його вуса та брови. До речі, про брови; на раніших портретах вони рідкі, бо їх поет постійно вищипував пальцями при читанні, а на пізніших портретах, коли руки поетові вже відмовляли, брови густі. Автор монографії вельми компетентно розшифровує (не скажемо ж: розвінчує) деякі «міфи» стосовно творчих взаємин поета й художника. За потреби науковець доповнює чи спростовує деякі постулати своїх попередників, і робить це він не голослівно, а на базі ґрунтовних досліджень. Гарно підібраним і пізнавальним у сенсі своєї значущості є ілюстративний матеріал. Авторові спостереження та висновки щодо малярської техніки І. Труша свідчать не лише про мистецтвознавчу фаховість, але й про тонке відчуття мистецтва та про витончений художній смак. Про авторову наукову ретельність свідчить багато чинників, з яких варто виокремити бодай один: саме він виявив справжнє місцезнаходження єдиної світлини Франка, виконаної Трушем у власному саду (якщо цю фотографію належним чином із використанням новітніх технологій відреставрувати, вона може стати окрасою ще не одного франкознавчого дослідження). На моє глибоке переконання, монографію Ю. Ямаша «Труш малює Франка» треба видавати без зволікань, лишень у робочому порядку з текстом мав би ще попрацювати фаховий літературний редактор. Ця монографія безумовно заслуговує на те, щоб її рекомендувати до видання. Маю надію, що на цьому трушезнавство Ямаша не вичерпуватиметься, тож очікуватимемо й наступних монографій цієї серії, хоча б «Труш малює Карпати». Зичу авторові творчої наснаги на нові звершення.
7 травня 2008
НАЙДОРОЖЧИЙ СКАРБ

Про всі антології Володимира Лучука й цю зокрема

(передмова до видання: Свого не цурайтесь. Твори українських письменників про рідну мову: Антологія / Упоряд. В. Лучука; редакція, передм. І. Лучука. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – С. 5-12)
Найдорожчий скарб – це рідна мова. Ціле своє творче життя мій батько Володимир Лучук перебував у стихії рідної української мови. Вона була і його поетичним знаряддям, і світоглядною основою, і предметом зацікавлень. Чи не найрезонансніша батькова антологія «Найдорожчий скарб» теж природно була присвячена рідній мові. Але про все – за порядком. Починаючи від коротенької біографії.

Володимир Лучук народився 27 серпня 1934 року на Холмщині в селі Матче Грубешівського повіту Люблінського воєводства (тепер Польща). 1945 року сім’я Лучуків вимушено переселилася на Волинь, спершу на хутір Остошина, згодом – у село Доросині Рожищенського району. У містечку Рожище навчався у середній школі. Закінчив Львівський університет ім. І. Франка (1958). 1957–1958 працював у львівській молодіжній газеті «Ленінська молодь» (тепер «Молода Галичина»), 1958–1963 обіймав посаду старшого редактора поезії в редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»), 1963–1965 навчався в аспірантурі при кафедрі слов’янської філології Львівського університету, 1969–1975 був завідувачем відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, 1981–1984 був завідувачем редакції підручників для шкіл із польською мовою викладання (львівської філії видавництва «Радянська школа»), останній рік свого життя працював науковим співробітником у новоствореному Львівському відділенні Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України. Член Спілки письменників України з 1960 року. Володимир Лучук є предтечею та яскравим представником «шістдесятництва» в українській поезії. Автор поетичних збірок «Довір’я» (Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1959), «Осоння» (Київ: Молодь, 1962), «Полум’я мене овіює» (Київ: Держлітвидав України, 1963), «Маєво» (Львів: Каменяр, 1964) , «Обрій на крилах» (Київ: Молодь, 1965), «Вагомість» (Львів: Каменяр, 1967), «Поезії» (Київ: Молодь, 1968), «Братні луни» (Львів: Каменяр, 1974), «Довір’я (вибране)» (Київ: Дніпро, 1979), «Дивовид» (Київ: Радянський письменник, 1979), «Навстріч» (Львів: Каменяр, 1984), «Колобіг» (Київ: Радянський письменник, 1986), книги перекладів «Друзі» (Львів: Каменяр, 1987). Автор книжок віршів і казок для дітей «Уставати рано треба» (Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1962; поширене видання — Львів: Каменяр, 1971), «Я малюю голуба» (Київ: Веселка, 1967), «Сіла хмара на коня» (Київ: Веселка, 1968), «Хитрий лис фарбує ліс» (Київ: Веселка, 1970), «Зелене Око» (Київ: Веселка, 1974), «Чарівний глобус» (Львів: Каменяр, 1977), «Жива вода» (Київ: Веселка, 1980), «Казкова орбіта» (Львів: Каменяр, 1981), «Маленькі друзі» (Київ: Веселка, 1984), «Дарунки для мами» (Київ: Веселка, 1985), «Загадковий зореліт» (Львів: Каменяр, 1988), «Найрідніші слова» (Київ: Веселка, 1989). Лауреат премії ім. Лесі Українки (1995, посмертно). Перекладав з усіх слов’янських мов; окремими виданнями вийшли антології серболужицької літератури для дітей «Ластівка з Лужиці» (Київ: Веселка, 1969) та «Пташине весілля» (Київ: Веселка, 1989; премія Товариства лужицьких сербів «Домовіна» 1990), збірки дитячих віршів Франтішка Грубіна «Про що співає деревце» (Київ: Веселка, 1975, з чеської) та Василя Зуйонка «Покотився клубок» (Київ: Веселка, 1978, з білоруської). Поезії В. Лучука надруковано в перекладі понад двадцятьма мовами народів світу. Окремими виданнями вийшли дві збірки: дитяча білоруською мовою «Возера-бульдозера» (Мінськ: Мастацкая літаратура, 1978) і доросла російською мовою «Братское эхо» (Москва: Советский писатель, 1981). Помер у дорозі зі Львова до Києва 24 вересня 1992 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

В упорядкуванні Володимира Лучука вийшли антології «Космічний акорд» (Київ: Молодь, 1981), «У вінок Каменяреві» (Львів: Видавництво при Львівському державному університеті видавничого об’єднання «Вища школа», 1984), «Оріон золотий» (Київ: Молодь, 1986), «Молода Муза» (Київ: Молодь, 1989), «Найдорожчий скарб» (Київ: Радянський письменник, 1990), «Дзвінок з минулого» (Київ: Веселка, 1991).

Чи не першим реально зафіксованим упорядницько-антологійним досвідом Володимира Лучука стала книга «Поезія лужицьких сербів» (Київ: Дніпро, 1971), укладена спільно з Костянтином Трофимовичем. Співпраця із Трофимовичем на ниві українсько-лужицьких зв’язків тривала практично упродовж цілого творчого життя мого батька. Про це дещо докладніше можна взнати з передмови мого брата Тараса та моєї післямови до впорядкованого нами видання «Ластівка з Лужиці: Антологія серболужицької поезії для дітей у переспівах Володимира Лучука» в серії поетичних антологій «Дивоовид». До слова, із моїх передмов до двох видань серії «Дивоовид» можна дещо докладніше взнати ще про дві батькові антології. Про «Оріон золотий» йдеться у передмові до видання «Літургія кохання: Антологія української любовної лірики кінця ХІХ – початку ХХ століття», яка, властиво, є переробленим і значно розширеним варіантом «Оріону». А про «Дзвінок з минулого» йдеться у передмові до видання «Зелене Око. 1001 вірш: Антологія української поезії для дітей». Отже, відсилаю зацікавлених читачів до двох вищеназваних антологій із серії «Дивоовид».

«Космічний акорд» був першою батьковою власною (вже без співупорядництва) антологією. Він мав започаткувати умовну антологійну серію розмаїтих «Акордів», яких батько задумав чимало, працювати ж почав принаймні ще над двома. «Античний акорд» мав увібрати зразки української поезії на античні теми. «Сковородинський [приблизно чи умовно так. – І. Л.] акорд» мав бути присвячений висвітленню постаті та творчості Григорія Сковороди в українській поезії. Задуми, начерки, проспекти та картотеки цих та інших «Акордів» (як і цілі масиви інших матеріалів) заархівовані й чекають поступового нашого із братом опрацювання.

Антологія «У вінок Каменяреві» присвячена українській поетичній Франкіані. Вона має обсяг 144 сторінки, містить віршові тексти сорока восьми авторів, передмову укладача «Українські поети – Великому Каменяреві». Більшість авторів представлені одним текстом, лише деякі – двома або трьома творами. Цикл віршів у цьому контексті трактується як один твір: диптих Уляни Кравченко «Спогад», триптих Лесі Українки «Сльози-перли», пентаптих Дмитра Павличка «Живи, задивлений у будущину» і диптих Оксани Сенатович «Ольги». Фрагменти, уривки та частини поем прирівняні до окремих творів – фрагмент поеми Василя Бобинського «Смерть Франка», уривок із поеми Романа Кудлика «Етап», розділ «Над томом Франка» з поеми Петра Скунця «На границі епох». Трьома творами представлений Максим Рильський, двома представлені Павло Тичина, Дмитро Павличко та Володимир Лучук. Антологія (номінально – збірник) «У вінок Каменяреві» є наразі єдиною спробою компактного презентування української поетичної Франкіани, не рахуючи різножанрового видання «Вінок Івану Франкові» (1957). Сам укладач так сформулював визначальні формальні риси цієї своєрідної антології в передмові до неї: «У цьому виданні вибрано тільки дещицю з кращих віршів українських поетів, присвячених Великому Каменяреві. Збірка побудована за принципом, прийнятим в антологіях, – послідовність поезій визначається роком народження їх авторів. А щоб читачі мали змогу орієнтуватись, у який контекст з тенденціями і розвитком усієї нашої поезії в’яжеться той чи інший твір, під віршами вказуються дати їх написання чи опублікування». У передмові упорядник згадує також про тих авторів, чиї твори не увійшли до видання. Це – Агатангел Кримський, Валер’ян Поліщук, Юрій Шкрумеляк, Микола Шпак, Агата Турчинська, Леонід Первомайський і Євген Хоменко. Восьмисторінкова передмова накреслює основні риси української поетичної Франкіани. До слова, цю тему В. Лучук розвиває ще у двох своїх публікаціях: «До історії прижиттєвих поетичних присвят Іванові Франкові» («Іван Франко і світова культура», кн. 2, Київ, 1990) і «Маловідомі сторінки до образу Івана Франка в західноукраїнській поезії» (зб. «Іван Франко і національне відродження», Львів, 1991). У другій із цих публікацій сам Володимир Лучук, об’єктивно оцінивши власну працю і зрезюмувавши зроблене, висловив такі міркування: «Можна не сумніватися в тому, наскільки потрібна нова своєрідна антологія “У вінок Каменяреві”, з суттєвими додатками і без кон’юнктурних (а, отже, й фальшивих) висвітлень, характерних у цій чи іншій мірі усім недавноминулим виданням; вона стала б у добрій пригоді і читачам, і дослідникам творчості Івана Франка». Залишається лише висловити надію, що продовження і здійснення цього задуму Володимира Лучука буде справою недалекого часу. Тому-то я вже понад десятиліття з гаком опрацьовую відповідні матеріали, щоб незабаром у серії «Дивоовид» могло з’явитися видання «Скромний дар весільний: Антологія української поетичної Франкіани».

Упорядковане Володимиром Лучуком видання «Молода Муза: Антологія західноукраїнської поезії початку ХХ століття» лапідарно може охарактеризувати видавнича анотація, в якій список згаданих лише п’яти авторів варто розширити до повного комплекту з чотирнадцяти осіб: «Створене у Львові на початку ХХ століття творче угруповання “Молода Муза” залишило помітний слід у духовному бутті нашого народу. Проторюючи модерні шляхи в мистецтво, Богдан Лепкий, Василь Пачовський, Петро Карманський, Степан Чарнецький, Остап Грицай, Остап Луцький, Сидір Твердохліб, Осип Шпитко, Михайло Яцків, Станіслав Людкевич, Мелетій Кічура, Франц Коковський, Михайло Рудницький, Микола Голубець стали визначними майстрами на українському овиді, та, на жаль, їхня творчість належно не оцінена й до сьогодні. Пропонована антологія молодомузівців – перша спроба панорамно подати краще з їхнього доробку, доповнивши поезію репродукціями робіт Івана Косинина, титулами перших видань, а також уривками з книги П. Карманського “Українська богема”». В останній земній подорожі Володимир Лучук мав зі собою сигнальний примірник книжки молодомузівця Петра Карманського «Поезії» у власному упорядкуванні. А через декілька років я здійснив наукове редагування повного перевидання «Української богеми» (1996).

Перед тим, як перейти до «Найдорожчого скарбу», згадаю ще про деякі менші (неантологійні, або ж малоформатно-антологійні) видання, упорядковані Володимиром Лучуком. Мабуть, логічною в цьому маргінальному сюжеті виглядатиме ретроспекція. 1992 року до Паски в бібліотечці трускавецької «Франкової криниці» вийшла тематична збірочка віршів українських поетів «Великодня писанка», яку зладив Володимир Лучук. Окрім оригінальних віршів там був ще один батьків переклад із серболужицької вірша Кіто Лоренца «Пишучи писанки». На обкладинці була зображена фотографія семи писанок, про які батько написав у передньому слові: «Ці сім писанок, відтворених на обкладинці, розмалювала на моє прохання моя 80-річна мама в селі Доросині на Волині. Я попросив, щоб орнамент був такий, який малювали колись у селі Матче на Холмщині. Мама так і зробила. Правда, не було ні писачка, ні відповідної фарби. Все роблено тими засобами, що знайшлись під рукою. На жаль, і у Львові я не зміг ніде відшукати потрібних для цього матеріалів. Як же відроджувати занехаяні традиції? Хай же хоч слово воскрешає в душах почуття любові до Бога, возроджує добрі звичаї народу. Кумаймось писанками і крашанками – адже уперше після віків неволі святкує на волі вся Україна свій Велик День!» У тій же бібліотечці «Франкової криниці» роком раніше (1991) вийшла «Книжечка тонка для маленького Левка», збірочка, упорядкована Володимиром Лучуком спільно з Оксаною Сенатович, для їхнього внука Левка, Тарасового сина. Того ж року вийшла також книжечка «“Пагоня” Максіма Багдановіча», присвячена шедевральному віршеві титульного білоруського поета Максима Богдановича, куди увійшла низка його (вірша) українських інтерпретацій. А 1990 року вийшла книжечка «Ow klinč a brinč mi, rodna rěč!», тематична збірочка, присвячена проблемі рідної мови у серболужицькій поезії; вірші подані мовою оригіналу, а деякі з паралельними українськими перекладами. У серболужицькому контексті тут напрошується одна алюзія, одна цікавинка, про яку майже нікому, либонь, досьогочас і не відомо. Під сорок шостим номером у серії «Мудрість народна» 1988 року вийшло видання «Серболужицькі прислів’я та приказки». Упорядником там зазначений Костянтин Трофимович, а перекладачем – Володимир Лучук. Костянтин Трофимович (як провідний наш фахівець із лужицьких матерій) вибрав цілий масив серболужицьких народних прислів’їв і приказок, зробив підрядковий (філологічний) переклад, а батько вже їх відшліфував літературно й поетично, після чого дав мені стос листків із передрукованими підряд начисто мініатюрами, кожну з яких я вирізав ножицями, посортував їх і наклеїв у відповідній композиції на чисті аркуші – так воно й пішло до друку. Здається, треба було робити чи не три примірники (принаймні два) того всього. Ще й таким чином я відробляв свою славістичну освіту. От чи можна те моє заняття назвати упорядкуванням? Навряд, адже це було лише вправляння, здобування досвіду, синівська й учнівська допомога.

У серпні 1990 року вийшов друком упорядкований батьком збірник «Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову: Поезії, вислови». Передмови там не було, зате її замінив прикінцевий невеликий батьків текст під скромною назвою «Примітки», в якому сконденсовано визначення основних рис видання:

«Збірник “Найдорожчий скарб” формувався як своєрідна поетична антологія, з додатком думок, висловів про українську мову вітчизняних та зарубіжних авторів, узятих з різних джерел.

Тематично книжка сягає великих обширів, адже сфера рідної мови охоплює всі ділянки людського буття, його історію й праісторію, науку, міфологію, духовні взаємозв'язки поколінь і народів.

В основному дотримано антологічного принципу упорядкування книжки. Твори хронологічно розміщені за часом народження авторів. Проте строге дотримання правила внесло б формальний дисонанс. Тому в деяких випадках, крім народження автора, враховується і час його вступу в літературу, творча активність у певний період життя і місце в культурному процесі, а також смислова структура збірника, зв'язана з розвитком теми рідної мови в українській літературі, поетичним осмисленням мовної української проблеми в інших братніх країнах.

Окремі вислови, взяті з іншомовних джерел, — перекладені спеціально для цього видання, якщо не було відповідних публікацій українською мовою або якщо не влаштовував уже наявний переклад.

Дати з'яви творів подаються в авторському написанні, а в дужках — час першої публікації (в періодичній пресі або окремим виданням), за винятком не встановлених.

Поетичні твори, які з тих чи інших міркувань подаються в неповному обсязі, відповідно зазначені в змісті. Враховано авторські виправлення при підготовці видання. В окремі тексти внесено незначні видозміни, які не порушують семантично-стилістичної основи оригіналу. Зроблено підтекстові пояснення у випадку крайньої на те необхідності.

Упорядник складає подяку рецензенту книжки, поетові Дмитру Павличку, за слушні поради, її редактору, поету Володимиру Коломійцю, за потрібні доповнення й доупорядкування збірника, а також залучення до фахових порад знавців рідної культури та історії — Я. І. Дзири (зокрема, він підготував матеріали: Пересопницького євангелія, “Лексикону” Лаврентія Зизанія, Козацького реєстру, Універсалів Богдана Хмельницького, Літопису Самовидця, цитат із Климентія Зиновіїва, Павла Шафарика, Квітки-Основ'яненка, Степана Руданського, Івана Пулюя, Олександри Єфименко, Олени Пчілки, Ватрослава Ягича, Юрія Шевельова, Зденека Неєдли, Ельвії Челебі...), В. О. Шевчука, М. Ф. Кагарлицького, В. А. Чабаненка, Р. І. Доценка, В. Л. Юхимовича та інших. Щира дяка й львів'янам — літературознавцеві Г. А. Нудьзі, мовознавцеві О. Т. Захарків, педагогам Ю. М. Ломницькому і Н. М. Сализі — за їх поради при розшуках потрібних джерел».

На титулі першого примірника «Найдорожчого скарбу» батько написав: «В. Лучук, 13/VІІІ 90 р. Ірпінь». Цей примірник цінний ще й тим, що на ньому поставило свої автографи чимало людей, так чи інак причетних до видання. Наведу тут ці написи із найбільшою прецизійністю, майже як факсиміле (в переносному значенні), а де треба, то й прокоментую.

Біля уривка «Слова про Ігорів похід» (с. 22): «В кожному, без винятку, образі української жінки, коли він відтворений талановито, є риси Ярославни. (На мою скромну думку). Г. Стефанова». Галина Стефанова у виставі Молодіжного театру в Києві за мотивами «Слова о полку» грала тоді роль Ярославни, якщо мені не зраджує пам’ять; я був якось чи не на прем’єрі, майже випадково.

Біля статті Ярослава Дзири «Мовно-історичний кут зору» (с. 24): «Упоряднику – упорядникові Року Божого на Успення Пресвятої Богородиці 1990. Дзира».

Біля цитати із праці Юрія Шевельова «Українська мова в першій половині двадцятого століття» (с. 166): «Ю. Шевельов. 28. 8. 90».

Біля вірша Миколи Брауна «Українська мова» в перекладі з російської Абрама Кацнельсона (с. 181): «Освідчившись народові в любові, / віддай ти шану його пісні й мові, / вбирай у серце звуки і слова, / оті, що ними промовля й співа / душа народна... А. Кацнельсон».

Біля вірша Григорія Кочура «Я тих повинен бути голосом (Медитація)» (с. 182): «Без мови нема народу. Мову маємо берегти й плекати. Така книжка, як ця – дуже на часі. Гр. Кочур. 14. VІІІ. 90».

Біля вірша Дмитра Паламарчука «Осії, глава ХІV (Продовження)» (с. 189): «Дорогий Володимире, велике спасибі Вам за чудову, таку потрібну цікаву книжку. З найглибшою повагою до Вас Дм. Паламарчук. Ірпінь, 14. VІІІ. 1990». І Дмитро Паламарчук, і Григорій Кочур мешкали в Ірпені під Києвом.

Біля вірша Станіслава Тельнюка «“Забувайте українську мову”» (с. 234-235, на розвороті): «Не для радості, не для краси / Ми усі позбирались до гурту... / Та й яка ми співдружність? Ми всі / Войовничо-бездарні манкурти... Дорогому Володі Лучуку – на згадку про наше з тобою перебування у краю манкуртів – Ст. Тельнюк. 15. VІІІ. 90 р., Ірпінь. P. S. “Ми всі” – то означає те, що з нас намагалися зробити і в Казахстані, і на Україні... Ст. Т.»

Біля вірша Володимира Коломійця «Мово...» (с. 239): «З вдячністю за співпрацю – на славу Рідній Нені – твій В. Коломієць. 15. VІІІ. 90 р.» Володимир Коломієць був редактором цієї книжки, що вийшла у видавництві «Радянський письменник».

Біля вірша Івана Драча «Діти ходять по Києву» (с. 249): «Іван Драч».

Біля вірша Олеся Лупія «Розмова» (с. 273): «Такій мові, як наша, квітувати вічно. Олесь Лупій. 14. 09. 90 р.»

Біля вірша Біруте Балтрушайтіте «О мово, надіє, вогню дай і мрію...» в перекладі з литовської Дмитра Чередниченка (с. 275) – фраза литовською мовою, рукою і з підписом Д. Чередниченка.

Біля диптиха Петра Осадчука «В надрах слова» (с. 282): «Я той, хто вірить в Україну, / Як вірять в царствіє твоє. П. Осадчук. 15.VІІІ – 90 р.»

Біля вірша Володимира Міщенка «Спогад через тридцять літ» (с. 296): «Рідна мова рятувала мене в хвилини розпачу. Хай вічно квітне й зеленіє мовний сад народу! В. Міщенко. 12. Х. 90 р., м. Київ».

Біля вірша Івана Сокульського «Слово» (с. 297): «“Вернімось в рідну мову!” – це повинно стати першим гаслом національного відродження на Східній Україні. І. Сокульський. 23. VІІ. 91».

Біля вірша Станіслава Реп’яха «Кожному батькові, матері кожній» (с. 299): «Володю, я тебе люблю! Довго і щиро! Ст. Реп’ях. 29/VІ – 91 р. Чернігів». Батько тоді їздив до Чернігова на якусь літературну акцію.

Біля вірша Романа Лубківського «Слова вмирають. Блякнуть. Їх багато...» (с. 303): «“Рідне слово подібне до польного крину”. Це кажу я, згадавши Франциска Скорину. Р. Лубківський. Мінськ, 5. 09. 1990». Батько тоді їздив до Білорусі.

Біля вірша Василя Рубана «...завтра Новий рік» (с. 305): «Від [нерозбірливо] до Дунаю наша мова хай лунає, як трембіта світанкова. 23. VІІІ. 1990. В. Рубан».

Біля вірша Богдана Стельмаха «Рідна мова» (с. 309): «Рідна мова! Все у нас від неї – / Пісня, слава, зустрічі в “Енеї”! Б. Стельмах. 27. 08. 90. “Еней” у Києві». У підвалі будинку Спілки письменників України в Києві по вулиці Банковій була (мабуть, є й далі, я вже дуже давно там не був) кнайпа «Еней».

Біля вірша Степана Пушика «Фольклорист» (с. 311): «Декларація про незалежність України, яку прийняли ми на сесії Верховної Ради, то берегиня нашої мови. Ст. Пушик. 28. VІІІ. 90 р.»

Біля вірша Валерія Іллі «Коли міністр...» (с. 313): «Пану Володимиру з дякою за його зусилля за якими першорід нашої мови засяє чистим не вечірнім світлом Щиро! автор».

Біля вірша Дмитра Іванова «На лекції нудній про вічність мови...» (с. 318): «Народ, який вигубив рідну мову, перетворюється в натовп, приречений на самознищення. 29. 06. 91 р. Дм. Іванов, шлях Батурин – Чернігів».

Біля вислову Василя Бикова (с. 329): «Васіль Быкаў». Рукою В. Лучука дописано: «(10. ІХ. 90, під час створення т-ва “Бацькаўшчына”)». Вже згадана поїздка до Білорусі.

Біля вірша Григора Мовчанюка «Рідне слово – не мертве» (с. 347): «Українська мова – український Бог, українська душа! Українське слово – українська свобода! 18 серпня 1990 р. Григор Мовчанюк».

Біля вислову Валерія Шевчука (с. 349): «Українська мова один із богів, яким я цілий вік поклоняюся. 29 серпня 1990 р. Валерій Шевчук, конгрес МАУ». У той час в Києві проходив перший Конгрес Міжнародної асоціації україністів; я теж брав у ньому участь, мав виступ.

Біля вислову Григорія Аврахова (с. 354): «Слово геґемонія має передаватись через одне, лиш друге ґ. Фонолоґічна краса, поправна музика мови – найперша признака смислової, інтеліґентної доспілості висловлюваної думки, а рівнозначно – і найліпша репрезентація індивіда. Аврахов».

Біля вірша Оксани Пахльовської «...Страшний мисливець вийде знов на лови...» (с. 356): «Оксана Пахльовська. 30 серпня 1990 р.»

Біля вірша Ігоря Римарука «Репліка в дискусії» (с. 360): «Хай у Нашої Мови буде майбутнє менш трагічне, аніж її історія... І. Римарук. 15. 08. 90».

Біля вислову Івана Дзюби (с. 366): «Дорогому Володимирові зичу дальшої успішної праці на нашій спільній ниві. І. Дзюба. 29. 08. 90. Київ».

Біля вірша Олександра Ірванця «Пісня австралійського аборигена» (с. 367): «п. Володимире! За неньку-Австралію, як і за неньку-Україну з Вами – завжди! Сашко Ірванець. 14. 10. 90. Ірпінь». Після останніх рядків вірша (с. 368) «...Маленька моя вітчизна, вона довіку зі мною / І навіть якщо я впаду, вона тільки збільшиться втроє...» Ірванець дописав від руки: «Або до розмірів Трої...»

Біля вірша Тараса Лучука «Статус-кво (З циклу “Нова Греція”)» (с. 369): «Чи “новий грек” чимось відрізняється від “старого українця”?* Т. Лучук. 1 вересня 1990, І Конгрес МАУ. *Sapienti sat». Мій брат Тарас теж був учасником першого Конгресу Міжнародної асоціації україністів.

На цьому ж примірнику «Найдорожчого скарбу» батько олівцем позначив, з яких віршів зробити ксерокопії для антології «Свого не цурайтесь». Майже всі вірші перейшли з «Найдорожчого скарбу» до «Свого не цурайтесь», і ще сила-силенна свіжовибраних. До нової повнішої антології про рідну мову Володимир Лучук вибрав не лише віршовані тексти, а й прозові. Усі твори, що були в картонній папці з титулом «Свого не цурайтесь» на понад тисячі пронумерованих батьковою рукою сторінках, потрапили до цього видання. Якщо батько щось і планував додати, то це залишилося в задумах чи начерках, якими не можна було керуватися, щоб таки остаточною залишилася батькова упорядницька воля в цьому виданні. Я лише відредагував усі тексти і підготував їх до друку; у цьому й полягає моє титульно-реквізитне за редакцією.

Вихід антології «Свого не цурайтесь» був у планах видавництва «Освіта», але після передчасного батькового відходу все зупинилося. Можливо, була вже й верстка. Я її не бачив. На початку нового тисячоліття я ледь чи не навмисно (лукавлю, бо таки принагідно) завітав до видавництва «Освіта» у страшну хляпу зимового дня, щоб вияснити ситуацію. Ані щось взнати, ані тим більше видобути ймовірну верстку не вдалося. Коли я потрапив у їхні стіни поміж їхні люди, то наче прокатався машиною часу – такий там савєцкий саюз законсервований. Добре, що збереглася в нашому родинному архіві папка із оригіналами (й частково копіями). Можливо, це й був чи не єдиний примірник (або один із двох), адже на багатьох сторінках стоять власноручні підписи авторів під їхніми творами, позаклеювані домашні адреси тощо. На моє глибоке переконання, саме цей варіант слід уважати остаточним, саме він відображає останню авторську волю упорядника. І хоча тут чимало текстів, яких би я і близько не підпустив до антології, проте не наважуюся їх викидати, щоб не покривити душею. Зрештою, залучення розмаїтих текстів до антології виправдане тим перехідним часом, коли щойно відкрилися шлюзи свободи і коли табуйована дотогочас тематика підкуповувала наповненням, а не оформленням. Але це винятки, які губляться у загалом якісній картині.

У кінці видання є два додатки. Це статті Володимира Лучука, що стосуються питань рідної мови у творчості українських поетів. Перша стаття «Тема рідної мови в поезії Маркіяна Шашкевича (До проблеми перекладу й поетичних інтерпретацій)» була написана 1989 року як доповідь на конференції «“Руська трійця” і культура слов’янського світу», а опублікована посмертно щойно 2000 року. Друга стаття «Євшан-зілля рідної мови (З приводу поезій Галі Мазуренко)» була написана наприкінці 1991 року, тут публікується вперше.
1 – 12 червня 2008

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка