Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка13/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   42

ФУНДАМЕНТАЛІЗАЦІЯ ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

ЕКОНОМІСТІВ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ
Однією з провідних тенденцій сучасної освіти є фундаменталізація її змісту, яка передбачає якісні зміни у змісті підготовки студентів економічних спеціальностей: оволодіння фундаментальними знаннями та вміннями з кожної окремо взятої дисципліни, вироблення раціонального мислення та виховання професійної культури, професійне спрямування навчального матеріалу для формування ґрунтовних, довготривалих та прог­ностично обґрунтованих професійних знань і творчої особистості фахівця.

Фундаменталізація змісту освіти передбачає встановлення методологічних зв’язків між навчальними дисциплінами та формування методологічної культури студентів. Це сприяє становленню професійної компетентності майбутніх економістів та розвиткові їхнього творчого професійного мислення.

Правильне розуміння та застосування філо­соф­сь­ких категорій до теоретичних і практичних цілей освіти суттєво допо­ма­гає в розв’язанні суто професійних завдань. Філософські категорій у контексті фундаменталізації освіти, зокрема, математичної освіти економістів визначено на основі загальноприйнятих визначеннях і трактуваннях філософських категорій, відображених у філософській літературі.

Теоретичною базою є наукові розробки С. Гончаренка, В. Єременка, В. Кондратьєва, В. Кушніра, В. Подоляка, Ж. Сайгітбаталова, З. Скринник, А. Субетто, В. Філіпова та інших.

Метою статті є обґрунтування філософських передумов реалізації принципу фундаменталізації змісту освіти у вищій школі.

Пізнання має дві взаємопов’язані і взаємозумовлені сторони – аналіз і синтез. Аналіз спрямований на дослідження окремих сторін явища, а синтез передбачає узагальнення одержаних фактів з метою одержання системної, цілісної картини явища, що досліджується. Хоч аналіз і синтез ідуть поряд, на різних етапах пізнання вони представлені по-різному. На початкових етапах поширенішим виявляється аналіз. Саме він становить основу дослідження глибинної суті процесів природи і дає змогу сформувати окремі фрагменти, що характеризують системне явище. У міру накопичення фактів виникає потреба в синтезі, з’являється можливість сформувати більш або менш цілісну картину явища[2].

Люди здатні самі вибудовувати своє життя, завжди прагнучи до вершин особистого зростання. У міру просування в ієрархії потреб людина стає все більш вільною у виборі напрямів саморозвитку, самостій­но вирішуючи питання про те, якою вона хоче стати [5]. Розглянуті психологічні механізми творчого мислення для нашого дослідження взаємозв’язку інноваційної освіти і продуктивного мислення є фундамен­тальними. Творче мислення – один із видів мислення, що характеризується створенням суб’єктивно або об’єктивно нового продукту, новоутворен­нями в самій пізнавальній діяльності (інтенсивність мотивації і новизна цілей, оригінальність методів і прийомів досягнення цієї мети та ін.) [3]. Освоєння студентами елементів логіки і теорії пізнання ідеально відповідає як фундаменталізації вищої освіти, так і його гуманітаризації. Вона стає базовою і для організації науково-дослідної роботи студента: по-перше, це дає йому знання саме тих законів, які визначають структуру раціональної людської миследіяльності незалежно від різноманіття її конкретних форм, від історичної мінливості конкретних областей знань в аспекті фундаменталізації професійної підготовки. По-друге, наука логіки є суто суспільствознавчою теорією: як і в будь-якій суспільній науці, у ній систематично вивчається своя форма людської діяльності (пізнавальна) в єдності суб’єктивно-цільових і суспільно необхідних чинників [1]. Водночас, навіть глибоке засвоєння фундаментального знання зовсім не рівнозначне «автоматичному» розу­мінню окремих випадків і можливості продук­тивно його використовувати. Проте спотворене розуміння фундаменталізації, на практиці іноді виражається в абсолютному розриві фундаментального і прикладного блоку навчальних дисциплін. Щоб запобігти спрощеному розумінню фундаменталізації, необхідна орієнтація перш за все на глибокий зв’язок змісту профільних курсів навчання з фундаментальним блоком [4].

Однією з важливих проблем науки є проблема наступності в пізнанні, яка виявляється в різних формах. Зокрема, це кількісне накопичення об’єктивних істин та якісна переробка знання з його узагаль­ненням. Виділимо істотно важливе для фундаменталізації змісту освіти поняття засвоєння – процес відтворення індивідом історично сформо­ваних, суспільно вироблених здатностей, способів поведінки, знань, умінь і навичок, процес їх перетворення у форми індивідуальної суб’єктивної діяльності (точніше, активність). Після засвоєння індивідом об’єктивні відомості перетворюються в суб’єктивні навички, знання, уміння, пере­ко­нання конкретної людини. Розглянемо в контексті філософських категорій проблему фундаменталізації освіти.

Одиничне, загальне і особливе. Одиничне – це об’єкт у всій сукупності властивих йому ознак, що відрізняють його від усіх інших об’єктів і складових, формують його індивідуальну якісну і кількісну визначеність. У контексті професійної освіти одиничним може виступати математична освіта фахівця. За умови глибшого пізнання схожості однорідних предметів або процесів з’ясовується, що підставою для цієї схожості є закономірність існування, зміни і розвитку одиничних предметів у їхньому зв’язку, взаємодії і єдності. У цьому сенсі загальне виступає як єдність у різноманітті одного класу предметів, процесів. Предмети можуть мати різні ступені спільності. Якщо загальні властивості й відношення властиві тільки вузьким групам об’єктів, тоді вони виступають як особливе. Прикладом такого особливого може бути математична освіта економіста, тобто фахівця конкретного профілю.

При цьому загальне – професійна освіта – виступає у двоякому відношенні: стосовно одиничного (математичної освіти) економічна освіта виступає як загальне, а стосовно більшого ступеня спільності (професійної освіти) воно виступає як особливе. Аналогічно, поняття «економіст» виступає як загальне стосовно кожної конкретної людини, економіста за професією, та як особливе стосовно поняття «фахівець». Останнє виступає як загальне щодо поняття «економіст» і як особливе щодо поняття «фахівець».

Фундаменталізація математичної освіти економіста не існує сама по собі, поза зв’язком з іншим. Вона не може ні виникнути, ні зберегтися, ні змінитися без зв’язку із загальними тенденціями фундаменталізації професійної освіти, підготовкою економістів тощо. А ці поняття пов’язані між собою, взаємодіють, перебувають у взаємній залежності, вони повинні мати «точки» зіткнення, бути сумірними, однорідними, володіти спільністю.

Акцентуємо на дуже важливій думці, яка обґрунтовує доцільність дослідження конкретного виду освіти (наприклад, математичної) у професійній підготовці конкретного профілю фахівця (наприклад, економіста). Адже явище, яке згодом стає загальним, спочатку завжди з’являється як одиничне, як особливе явище, як виняток із правила. При цьому зберігаються і відтворюються розвитком, перетворюючись на загальні факти, лише такі одиничні «винятки», які відповідають загальній тенденції розвитку, вимогам, які випливають з усієї сукупності умов. Суто випадкові одиничні відхилення відсіюються і зникають, взаємно погашаючи одне одного, не перетворюючись на загальнозначущі.

Загальне розкривається в понятті тільки через віддзеркалення одиничного. Завдяки цьому наукове поняття і втілює в собі багатство особливого, а не абстрагується від нього. Наука має справу з узагальнен­нями і оперує загальними поняттями. Саме узагальнення дає їй можливість встановлювати закони. Водночас загальне виявляється тільки через одиничне. Наприклад, за загальним поняттям «фундаментальна математич­на освіта економіста» криється множина різноманітних фахівців, особис­тостей, які здобули фундаментальну математичну освіту, але виявляють і використовують її по-різному, залежно від своїх індивідуальних особли­востей. Аналогічно, викладачі-практики, маючи на меті формування фундаментальної математичної освіти у студентів, роблять це по-різному, виходячи зі своїх індивідуальних можливостей та уявлень.

Фундаментальність математичної освіти економіста залежить не лише від того, які цілі та установки сформовані в межах освітнього процесу. Умовна шкала «сприйняття» ідей фундаментальності має величезний діапазон: від моментального, інтуїтивного сприйняття самої суті фундаментальності в освіті до практичного її нівелювання. Це стосується як студентів, так і викладачів.

Як викладач-практик, так і вчений, дослідник небагато досягне, а може навіть досягти результату, прямо протилежного тому, до якого він прагне, якщо він підходитиме в процесі реалізації до ідей фундаментальної освіти з погляду загального поняття «студент» чи «майбутній економіст». Тому принцип індивідуалізації має важливе значення під час розроблення, а головне – на етапі впровадження фундаменталізації освіти у практику.

Фундаменталізацію математичної освіти еконо­містів як одиничне доцільно науково обґрунтовувати та реалізувати в навчанні, ураховуючи тісний зв’язок із фундаменталізацією професійної економічної освіти як загальним та фундаменталізацією матема­тичної освіти як особливим.



Причина і наслідок. Причинність найбільш рельєфно виражається саме у фундамен­тальних знаннях. Загальне поняття про причинний і функціональний зв’язки слугує основою для виявлення та пояснення конкретних зв’язків у межах спеціальних чи прикладних знань фахівця. Не менш важливими є розуміння детермінізму, доцільності.

Будь-який наслідок викликається взаємодією принаймні двох явищ чи процесів. Тому взаємодія і виступає як справжня причина наслідку, характер якого визначається природою і станом суб’єктів взаємодії. Лише у найпростіших випадках можна представити причинно-наслідковий зв’язок як односторонню дію. Зокрема, причиною того чи іншого рівня знань чи вмінь студента є співпраця його і викладача у навчальному процесі, результат їхньої взаємодії. Інша річ, як розподіляється значущість діяльності студента чи викладача для формування певних знань. Часто така взаємодія зводиться до діяльності викладача, де студентові належить пасивна роль. Така практика нині не схвалюється, але водночас процес переходу на новий рівень співпраці «студент – викладач» є тривалим і складним.

На наш погляд, переосмислення ролей у цій співпраці є особливо актуальним в умовах фундаменталізації професійної освіти. Одним із важливих завдань наукових досліджень у царині фунда-менталізації освіти є не лише обґрунтування підходів до неї, розроблення змісту навчання тощо, а й орієнтовне прогнозування часового інтервалу появи реального результату фундаменталізації. Ми наголошуємо на цьому тому, що фундаменталізація освіти, образно кажучи, є процесом, який викликає саме фундаментальні зміни в її змісті та організації, тому і явний результат цього процесу потребує тривалого часу.

Для кількісного опису причинних зв’язків явищ застосовують функціональні залежності, за допомогою яких можна виражати закономірні зв’язки співіснуючих властивостей і явищ. У цьому разі має місце оборотність, тобто можливість перестановки місцями незалежних змінних функцій між собою. За допомогою функціональних зв’язків можна описувати також закони, зв’язки причини і наслідку, що характеризуються необоротністю. Проте не всякий функціональний зв’язок є причинним; і навпаки. Тому слід відрізняти причинні і функціональні зв’язки у процесі фундамен­талізації освіти й акцентувати увагу саме на перших.

У науках розрізняють повну причину і причину специфічну. Повна причина – це сукупність усіх подій, за наявності яких народжується наслідок. Установлення повної причини можливе тільки в досить простих подіях, в яких бере участь порівняно невелике число елементів. Звичайне ж дослідження спрямоване на розкриття специфічних причин події. Специфічна причина – це сукупність обставин, взаємодію яких викликає наслідок. При цьому специфічні причини викликають наслідок за наявності багатьох інших обставин, що вже були в цій ситуації і до настання наслідку. Ці обставини становлять умови дії причини. Специфічну причину становлять найістотніші в даній ситуації елементи повної причини. Решта елементів повної причини відіграє роль умов дії специфічної причини. Перехід причини в наслідок відбувається за певних умов – обставин для настання певної події, які самі по собі її не викликають. Зокрема, жодна причина не може викликати реальний результат – фундаментальність освіти, якщо відсутні сприйнятливі для цього суб’єкти: студенти, викладачі, методисти, науковці, державні установи. Упровад­жена в навчальний процес фундаменталізація освіти може дати позитив­ний результат, а може й не дати, залежно від середовища, в якому вона реалізується. Наприклад, зростання інтересу до економічних наук викликало збільшення «виробництва» економістів навчальними закладами, а це, у свою чергу, породило нову хвилю інтересу до професії економіста (причина і наслідок помінялися місцями). До речі, аналогічна ситуація спостерігалася у 60-х та 70-х роках ХХ століття у природничо-матема­тичних науках.

У процесі фундаменталізації освітніх систем, які належать до систем самоорганізованих, причина їхнього існування виявляється їхнім власним наслідком. Зокрема, розвиток теорії фундаменталізації освіти не є тільки наслідком вимог практики, а й теорія має зворотну дію на практику.

Адаптація до навколишнього середовища, орієнтація в ньому та адекватність реакцій на зовнішні дії характерна не тільки для тварин, а й для людини. Тому будь-які інновації потребують психологічної готовності до їх впровадження: недостатньо науково обґрунтувати та впровадити провідні ідеї фундаментальної освіти в навчальний процес, а слід подбати про адаптацію викладачів і студентів до нових підходів у навчанні, забезпечити усвідомлення ними того, що саме фундаменталізація освіти дає максимальний результат професійної підготовки з мінімальною затратою сил та навчального часу.

Результативність фундаменталізації освіти, окрім наукового обґрунтування та прогнозування часового інтервалу появи реального результату фундаменталізації, потребує забезпечення певних умов у середовищі навчання, адаптації до цих умов викладачів і студентів, що дає змогу одержати максимальний результат професій­ної підготовки з мінімальною затратою сил та навчального часу.



Закономірність, необхідність і випадковість. Коли пізнання про­никає у взаємозв’язки речей, то зв’язок між причи­ною і наслідком може проявлятись як у формі закономірності (закону), необхід­ності, так і випадковості. Зв’язок між предметами і явищами може бути необхідним або ж випадковим. Закон виражає такий зв’язок між явищами, який у даних умовах здійснюється з необхідністю і завжди. Закони можуть бути менш загальними, такими, що діють в обмеженій галузі, і більш загальними. Одні закони виражають кількісну залежність між явищами і фіксуються в науці математичними формулами, а інші не піддаються математичному вираженню.

Закон вказує також на певний порядок, послідовність, тенденцію розвитку явищ. Зокрема, зміст професійної освіти закономірно розвива- ­ється шляхом структуризації, оновлення, доповнення, очищення від застарілих знань тощо. За допомогою розкриття закономір­ностей досяга­ється можливість прогнозувати подальший розвиток освіти на основі взаємодії педагогічної теорії і практики. Без виявлення закономірностей практично неможливо розвивати наукові теорії.

Однак у педагогічній науці закономірності часто не піддаються математичній формалізації, формулюються вербально, що веде до їх неточності. Окрім того, цих закономірностей на кожному етапі розвитку педагогіки є досить багато, що само по собі знижує їхню наукову цінність. Доволі часто випадкові явища в педагогіці оголошуються закономірними. Звичайно, вони причинно зумовлені, але від цього не стають необхідними. Простий приклад: студент прослухав цикл лекцій викладача, який цілком відповідає всім вимогам фундаментальної математичної освіти, і не сприйняв його – це випадковість. Адже для іншого студента в таких самих умовах цей цикл лекцій може слугувати базою для розуміння фунда­ментальних основ його майбутньої професійної діяльності. Водночас будь-яка випадковість містить у собі момент необхідності, так само як необхідність реалізується через низку випадковостей.

Викорис­товуючи образне порівняння, можна сказати: як дерева однієї породи відрізняються точною кількістю листків чи контурів цього листка, діамет­ром стовбура чи кількістю гілок тощо, так і фундаменталізація математичної освіти економістів дасть не чітко окреслений результат, а певну множину схожих результатів, проте усереднений результат повинен мати чіткі видові ознаки (необхідність) – оскільки ми завжди можемо відрізнити березу від клена, якщо навіть вони різного віку, виросли в різних умовах (випадковість) тощо.

Одним із найважливіших завдань фундаменталізації математичної освіти економістів є виокремлення закономірностей її фундаменталізації серед інших випадкових явищ. Останні харак­теризують суб’єктивні умови реалізації цієї фундамен­талізації на практиці.

Можливість і дійсність. Можливість виражає тенденцію руху певної системи, вона виникає в певній дійсності і реалізується в ній. Мож­ливість може бути формальною, абстрактною або ж реальною, конкрет­ною, причому конкретна можливість – це істотна тенденція розвитку предмета, за певних умов вона може реалізуватися. Водночас значна кількість формальних можливостей ніколи не перетворюється на дійсність. Реальна можливість узгоджується з об’єктивними законами, які діють у певних умовах.

Зокрема, у процесі фундаменталізації математичної освіти еконо­містів вирішальну роль відіграли умови, які склалися в ході розвитку професійної освіти: об’єктивна значущість математичних знань та вмінь для професійної діяльності економістів, необхідність регулювання та мінімізації базових математичних знань економістів, орієнтація фахівців з економіки не тільки на засвоєння математичних професійно спрямова­них знань, а й на вміння правильно використати математичний апарат у професійній діяльності. За цих умов з’явилися реальні можливості для фундаменталізації професійної освіти, які поступово перетворюються на дійсність. Водночас таке перетворення можливості на дійсність не повинно відбуватися стихійно.

Одним із завдань педагогічної науки нині є не лише від­криття можливостей фундаменталізації освіти, а й цілеспрямовані дії для перетворення цих можливостей у дійсність.

Зміст і форма, функція і структура. Як і кожен об’єкт, освіта складається з елементів, які можуть відрізнятися способом їх зв’язку, який характеризує структуру. Іншими словами, кожен об’єкт є певним чином структурно оформленим змістом. Зміст – це те, з чого складається предмет, сукупність істотних властивостей і внутрішніх процесів, які становлять його основу, а форма – це порядок розташування складових елементів змісту, внутрішня організація, що робить можливим його існування як чогось якісно визначеного.

Так, внутрішньою структурою фундаментальної освіти є спосіб формування змісту освіти з його внутрішніми взаємозв’язками, а реалізація фундаментальної освіти в конкретних навчальних закладах та для конкретних профілів підготовки фахівців – це зовнішня її форма, яка виражає її зв’язок з іншими компонентами освітнього процесу. У дослідженнях із проблем фундаменталізації професійної освіти часто випускається з уваги співвідносна зі структурою категорія функції. Це порушує обов’язкову єдність квартету: зміст, форма, функція і структура. Аналогічно, часто говориться про зміст фундаменталізації освіти, однак практично немає розробок щодо форми, яка відповідає цьому змісту, сприяє і прискорює його розвиток. Адже саме форма, яка перестає відповідати змісту, в кінцевому підсумку, через конфлікт між формою і змістом, викликає виникнення форми, відповідної до нового змісту. Наприклад, у розвитку професійної освіти виникають зміни, пов’язані з фундаменталізацією її змісту, які починаються із змін у методиках навчання під впливом нових вимог суспільства до фахівця. Структура ж освіти залишається до певного часу без істотних змін, але зміна змісту освіти, спричинена впровадженням ідей фундаменталізації, рано чи пізно приводить до того, що змінюється і структура. Як величезна різноманітність білкових речовин залежить переважно від порядку послідовного розташування в їхніх молекулах амінокислот, так існує реальна можливість значної варіативності фундаментальної математичної освіти економістів, залежно від конкретних умов. Вирі­шальним тут є структурний підхід, спосіб зв’язку елементів у цілому, причому цей спосіб розташування елементів виявляється не менш важ­ливим, аніж самі елементи.

У фундаменталізації освіти необхідно реалізувати єдність змісту, форми, функції та структури, тому що нівелювання форм фундаменталізації суттєво гальмує розвиток її змісту, а недооцінка функцій гальмує інноваційні зміни структури освіти, оскільки ефек­тивність формування змісту математичної освіти зумовлена не лише змістом навчального матеріалу, а й характером його побудови.

Зовнішнє і внутрішнє. На наш погляд, важливо розрізнити два аспекти фундаменталізації математичної освіти економістів: зовнішній
і внутрішній. Фундаменталізацію математичної освіти, з одного боку, можна розуміти як процес формування фундаментальної математичної освіти економістів як такої. З другого боку, зовнішнього, – фундаментальна математична освіта слугує засобом фундаменталізації економічної освіти, використовуючи специфічні, характерні для математики способи і прийоми. Зовнішній і внутрішній бік речей завжди перебувають в єдності, взаємно проникають один в одного. Процес пізнання передбачає рух від зовнішнього до внутрішнього.

Фундаментальна математична освіта передбачає перш за все розуміння внутрішнього її сенсу, розкриття суперечностей тенденцій професіоналізації та професіоналізму у професійній підготовці економістів, і лише ці глибинні процеси дають можливість коректно та ефективно розвивати зовнішній бік фундаменталізації освіти.



Сутність і явище. Розвиток пізнання рухається від поверхневого, видимого до глибокого, часто прихованого – сутності, яка визначає підставу всіх змін, що відбуваються з процесом чи явищем, відділяючи неістотне від істотного (основного, необхідного, закономірного). Сутністю фундаменталізації математичної освіти економістів є форму­вання у студентів довготривалої системи фундаментальних знань і вмінь, які забезпечують здатність економіста ефективно використовувати їх у професійній діяльності. З цього випливають усі інші її функції, можли­вості тощо. Явище фундаменталізації математичної освіти, яке часто не відрізняють від її сутності, є лише зовнішнім виявом сутності фундамен­талізації, формою її прояву в реальному навчальному процесі. Нерозріз­няння цих категорій може привести до серйозних дидактичних помилок та зайвих труднощів у розвитку освітнього процесу, спотворення самої суті фундаменталізації, підміни сутності видимістю. А така підміна часто відбувається тому, що, на відміну від суті, яка прихована, явище лежить на поверхні, хоча всі приховані і видимі процеси є складовими єдиного руху.

Аналіз категорій суті, явища і видимості дає змогу зробити важливий методологічний висновок: щоб обґрунтувати та ефек­тивно використати в навчанні фундаменталізацію математичної освіти, слід розкрити її сутність, вивчити внутрішні процеси, а не зупинятися лише на зовнішньому боці явища фундаменталізації.

Таким чином, як вихідне теоретичне положення фундамен­талізації освіти приймається ідея єдності світу, що виявляється в загальному взаємозв’язку у сфері неживого, живого, духовного. Єдність світу вияв­ляється в єдності культурної, наукової і практичної сфер цивілізації і, як наслідок, в органічних зв’язках усіх наук. До подальших напрямів дослідження відносимо філософський аналіз проблеми фундаменталізації змісту освіти у контексті законів філософії.


Список використаної літератури


  1. Делия В. П. Формирование и развитие инновационной образователь­ной среды гуманитарного вуза : научное издание / Виктор Павлович Делия. –– М.: ДЕ-ПО, 2008. –– 484 с.

  2. Мельник Л. Г. Фундаментальные основы развития / Леонид Григорьевич Мельник. –– Сумы : Университетская книга, 2003. –– 288 с.

  3. Педагогика : большая современная энциклопедия / сост. Е. С. Рапо­цевич. –– Мн. : Современное слово, 2005. –– 720 с.

  4. Попков В. А. Теория и практика высшего профессио­наль­ного образо­вания : учебное пособие для системы дополнительного педагогического образования / В. А. Попков, А. В. Коржуев. –– М. : Академический Проект, 2004. –– 432 с.

  5. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. –– СПб. : Питер, 1997. –– 606 с.


Розділ ІІ.

Фінансова парадигма сучасного

всесвітньо-історичного процесу

Іван Іванович Нестеренко,

Голова Аудиторської палати України,

заслужений економіст України,

м. Київ

МАЙБУТНЄ БАНКІВ:

БАНК 2.0, ONLAINE VS OFFLINE, ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ

З кожним роком все більше проникають у повсякденне життя інтернет- технології та інші способи електронних послуг. У зв'язку з такою буденною і необхідною річчю як гроші, електронні технології, телекомунікаційні зв'язки та інтернет дозволяють говорити про електронну комерцію в цілому, та про електронні гроші зокрема. Раніше це була вигадка і фантазія фантастів, які наприкінці 19 ст. уявляли собі світ 21 ст. як індустріальний волонтерський комунізм, де все виробляється безплатно і розподіляється кожному за допомогою прототипу електронних грошей. Зараз же, важко уявити, що мобільний телефон не можна поповнити через систему Приват24, або що гроші з США заробітчани повинні висилати довгими заплутаними банківськими перерахунками. Світ стає швидший, і електронні гроші - один з основних рушіїв пришвидшення, трансформації та глобалізації людства.

Гроші в сучасній економіці мають суто функціональне визначення: це будь-який інструмент, який виконає ключові функції грошей. Гроші повинні забезпечувати проведення платежів, служити для збереження вартості та функціонувати як одиниця розрахунків. Традиційні форми грошей, що включаються до грошової маси - це паперові гроші та банківські вклади. Широкі визначення грошової маси також відносять до грошей низку ліквідних цінних паперів. Термін «електронні гроші» є відносно новим і часто застосовується для позначення широкого спектру платіжних інструментів (цифрові гроші, цифрова готівка, електронна готівка, інтернет гроші, кібергроші, інш.), заснованих на інноваційних технологічних рішеннях. Наслідком цього є відсутність єдиної, загальновизнаної дефініції електронних грошей, яка б однозначно розкривала їхню економічну та правову сутність. Також хибним є повне ототожнення електронних грошей із безготівковими грішми. Проте, можна виділити дві головні притаманні електронним грошам характеристики, наявність яких дозволяє стверджувати, що електронний платіжний інструмент можна віднести саме до електронних грошей:

• Він повинен виконувати функцію грошей, принаймні, функції міри та еквіваленту вартості та засобу обігу/платежу, а також (як похідну від перших двох) функцію засобу накопичення.

• Він має існувати в електронній формі (непаперовій формі) і відрізнятися від традиційних банківських рахунків та цінних паперів (та інструментів управління ними).

Таким чином, електронні гроші - це різновид так званих «фідуціарних»1 грошей, як і практично всі існуючі зараз гроші, які мають вищезгадані відповідні характеристики. Вони є зобов'язаннями емітента, випущеними з метою розрахунків, але при цьому не мають власної внутрішньої вартості (на відміну від, наприклад, монет, вироблених із дорогоцінних металів). Більше того, практично всі наявні форми електронних грошей - це так звані «репрезентативні» гроші. Випущені емітентом електронні гроші на 100% забезпечуються традиційними формами грошей та інколи - іншими високоліквідними активами, причому в більшості випадків емітент зобов'язується на вимогу власника грошей обміняти їх на звичайні гроші і навпаки. Слід відзначити, що зобов'язання емітента, які приймаються до розрахунку лише емітентом, до грошей переважно не зараховуються, тому ще однією ознакою електронних грошей є можливість їх використання для здійснення розрахунків третіми особами (як фізичними, так і юридичними), відмінними від емітента електронних грошей, оскільки у іншому випадку вони не будуть виконувати функцію засобу обігу. Якщо спиратись на визначення електронних грошей, прийняте в Європейському Союзі та подібне до нього в Сполучених Штатах Америки, то електронні гроші повинні мати такі характеристики:

• Мати здатність до накопичення та підрахунку балансу, а отже - мати певну монетарну вартість (тобто вартість, виражену в певній валюті);

• Прийматися економічними агентами (як фізичними, так і юридичними особами) для розрахунків;

• Бути зобов'язанням емітента, що надходить в обіг лише після його обміну на традиційні гроші в обсязі не меншому, ніж емітована грошова вартість, а також бути об'єктом зворотного обміну за першою вимогою їх власника.

• Зберігатися в електронному вигляді або на фізичному пристрої (такому, як смарт-карта, телефон або комп'ютер тощо) у володінні власника таких грошей, або віддалено на сервері.

При цьому, як видно із характеристик електронних грошей, межа між електронними грошима та іншими електронними платіжними інструментами є досить нечіткою: одні й ті ж платіжні інструменти можуть (в першу чергу) забезпечувати зручний спосіб використання звичайних банківських рахунків і водночас використовуватись в системах електронних грошей. Однак, з нашої точки зору, ключовою відмінністю електронних грошей від традиційних грошей є те, що вони можуть бути неперсоніфікованим платіжним інструментом (тобто не потребують ідентифікації власника) та обертаються до певної міри поза межами банківської системи. Незважаючи на те, що емітенти електронних грошей мають тісно взаємодіяти із банками для забезпечення вільного обміну електронних грошей на традиційні і навпаки, електронні гроші не є «банківськими грішми», вони не враховуються при розрахунку монетарних агрегатів та не можуть бути використані для здійснення банківських послуг (прийому депозитів та видачі кредитів). Також не вважаються електронними грішми й ті закриті системи, які мають обмежену сферу використання (наприклад, розрахункові/дисконтні карти торгівельних мереж, транспортні карти тощо), оскільки у даному випадку коло учасників системи, які можуть приймати електронні гроші, є обмеженим. Часто це лише емітент і пов'язані з ним особи. Сьогодні не існує єдиної класифікації систем електронних грошей.

Гроші у якості платіжного інструменту визначають розвиток економіки та сучасного суспільства. Вони дозволяють забезпечити універсальний обмін між власниками мільйонів товарів і послуг, забезпечують функціонування кредиту і державних фінансів. Після поширення в 50-их роках XX ст. перших комп'ютерів, одним з перших напрямків застосування нових обчислювальних можливостей стало переведення розрахунків і бухгалтерського обліку в електронний формат. Міжбанківські розрахунки, які раніше вимагали фізичного перевезення банкнот, тепер стали проходити практично повністю в електронній формі. Електронні платіжні інструменти, такі, як карткові платежі та електронні банківські перекази, поступово стали витісняти готівку та паперові чеки і в роздрібних платежах, хоча паперові гроші залишаються в обігу в значних кількостях, як зручний засіб платежу для дрібних розрахунків і обслуговування неформального сектора. Особливо помітним є падіння використання чеків у безготівкових операціях. Якщо в 1983 році на чеки припадало до 82-98% безготівкових платежів у США, Великобританії, Канаді, Франції, Італії , то в 2010 році ця частка впала до 7-21%. У 1990-х роках різке зростання обчислювальних потужностей та нове покоління комп'ютерних технологій дозволило зберігати гроші на кремнієвому чіпі або на персональному комп'ютері. Розвиток мережі Інтернет та «інформаційного суспільства» також спричинив необхідність в обміні нематеріальними товарами та послугами (в електронній формі). Це сприяло виникненню нового платіжного інструменту - електронних грошей, які дали новий імпульс діяльності банків.

Сучасний банкінг дозволяє припустити, з чим ми зустрінемося у фінансовому секторі в найближчі роки. Пригадаємо, що років десять тому, мало хто міг одумати, що до 90 відсотків щоденних транзакцій будуть проходити по електронних каналах, інтернет-банкінг стане більш прибутковим, ніж робота у відділеннях, соціальні мережі будуть критерієм довіри до конкретних банків, а банкіри будуть стурбовані дилемою: традиційний банкінг або банк 2.0, - онлайн або оффлайн? Так, банки прискорюють економічний розвиток, банки потрібні як бізнес для їх власників, зрештою є і конспірологічні версії: якась всесвітня змова банкірів.

 Відомо, що об'єктивно банки стали необхідними, починаючи з 16-го століття, коли (спочатку в Західній Європі а потім в Америці і в усьому світі), з'явилася економічна модель, побудована на інноваціях та постійному поглибленні поділу праці. Рушієм моделі є науково-технічний і технологічний прогрес.

Поглиблення поділу праці об'єктивно і постійно збільшувало ризики виробника. У цій ситуації роль банків полягала насамперед у тому, що вони стали приймати на себе основну частину тих ризиків, які були у виробника, кредитуючи його ще до того, як він виготовив продукт, і до того, як він його продав. Тим самим був створений механізм перерозподілу ризиків.

І чим більше виявлялося поглиблення поділу праці, тим більшими ставали ризики, тим більш змушені були брати їх на себе банки. І в даний час не існує якихось інших інститутів всередині них, або якогось іншого інструментарію перерозподілу ризиків, окрім тих, якими володіє банківська система. Будь-які інші системи фінансового або технологічного секторів потенційно нездатні реалізувати цю функцію.

Говорячи про сьогоднішні проблеми фінансової системи, можливої зміни парадигми монетарної моделі, - якщо припустити, що її час закінчився (адже у кожної теорії є свої межі застосування), то в рамках моделі науково-технічного прогресу функція банків з перерозподілу ризиків (а Центробанків, як кредиторів останньої інстанції - перерозподілу ризиків банків) є унікальною і ніякими іншими інститутами і технологічними системами замінена бути не може. Переваги банків порівняно з будь-якими іншими фінансовими або технологічними системами, що працюють на полі банкінгу і в тому, що у них є зарплатні моделі, є кредитування клієнтів. Зрештою, банк виступає джерелом грошей.

Але бізнес іде в інтернет. І це один з ключових моментів сьогодення та майбутнього. Для порівняння: якщо взяти вартість однієї транзакції в банківському відділенні за 100 одиниць, то вартість однієї транзакції, проведеної через банкомат або термінал, буде вже 10 одиниць, а вартість однієї транзакції в інтернет-банкінгу-1 одиниця. Економія часу - ще один аргумент користувачів. Навіть безнадійні скептики погоджуються, що електронні платежі - це дуже зручно. Пластикова картка, електронний гаманець проти купюри - за чим майбутнє? У країнах, де активно використовуються електронні гроші, - рівень крадіжок помітно знижується. Вигідно це державі і торговельним мережам. Прискорюються економічні процеси. Тим більше, що сьогодні є безліч ступенів захисту електронних засобів, а головне - люди стали більш уважними, не сплачують послуги на сумнівних сайтах, розумно поводяться при користуванні пластиком і електронним гаманцем. В силу чого частка готівки в розрахунках постійно падає. Так, у США вона становить 7%, в Євросоюзі 9%, а, наприклад, у Швеції - 3%.

Електронні гроші виводять економіку з тіні, допомагають боротися з грошовими махінаціями, відмиванням коштів.

Економія за рахунок відсутності відділень варіюється. Але якщо не брати вартість зростання клієнтської бази (це велика стаття витрат), то вартість обслуговування в онлайн-стуктура набагато нижче, ніж в оффлайні. Але чому відділення ще потрібні? Вважається, що це вже чисто психологічний фактор,- спрацьовує менталітет старого покоління, яке бажає бачити, що є фізичне відділення. І це як визначення "традиційний банкінг», яке характеризує вже не більше ніж як спадкоємність поколінь. Адже ми зі своїми дітьми вже сьогодні в різних епохах, а наші діти зі своїми дітьми та онуками будуть жити одночасно вже в абсолютно різних світах.

Банк 2.0 повинен бути нам необхідним як повітря, доступним і повсюдним, він повинен чекати клієнта, йти за ним, бути там, де клієнт знаходиться: в соцмережах, в інтернеті, в роздрібних мережах, в супермаркетах, салонах стільникового зв'язку і т.п. Так, - потрібно бути скрізь, де є клієнт.

І ще одна непроста задача онлайн-систем, яка полягає в тому, щоб процес «розставання» з грошима був якщо не приємним, то менш болючим, тим більше, що ринок платіжних послуг перестав бути ринком продавця, - тому, що конкуренція буде зростати і банки будуть постійно відчувати її з боку провайдерів платіжних послуг, які можна буде отримати не тільки у банку, але і свого стільникового оператора, і у своїй соціальній мережі, у пошукача, - хто тільки цим не займається. І хто тут твій союзник, хто твій супротивник і де проходить «лінія фронту» ...?

Соціальні мережі, великі ритейлери, - вони є грізними супротивниками для банків, тому що у них величезна клієнтська база і вони вміють працювати з роздрібними клієнтами. Але вони є й потенційними партнерами, бо тільки разом з банком вони завжди здатні оптимізувати ризики. Ще один сегмент-це банківські картки, які зараз до 90% переводяться в готівку, але це швидко може змінюватися. І якщо традиційні банки підкорять цей тренд, то у них є шанс виграти. Хоча часу залишається не так багато, оскільки альтернативні провайдери платіжних послуг швидко стають мейнстримом, - вони добудовують свою інфраструктуру, надають не тільки платіжні послуги, але і кредитування як мінімум у формі овердрафту, заходячи на територію банків.

Сучасний клієнт і особливо майбутній клієнт, - сильно відрізняються від клієнта, який любив постояти в чергах, - цей клієнт стрімко йде в минуле. І для сучасної людини насправді не має значення, хто більш «бездушний»: термінал самообслуговування або операціоніст в традиційному відділенні банку. Зрозумівши це, банки мають дуже хороші шанси на виживання.

 Споживча поведінка швидко змінюється за двома напрямками: - а саме – психології самоактуалізації і технологічним новаціям (їх сприйняття). У банків в цьому випадку варіантів небагато - або спробувати наполягти на традиційних механізмах і поведінці, або прийняти зміни в поведінці і далі розвиватися відповідно з ним. Масштаби і швидкість поведінкових змін ростуть, отже залишається менше і менше часу на реагування і передбачення таких змін.

Сьогоднішні споживач очікує, що йому буде доступний весь споживчий досвід, який в даний час існує, і банк тут потрібен для того, щоб надавати послуги, які йому потрібні.Щоб отримати ці послуги, споживач не буде доводити свою ексклюзивність і цінність як клієнта. Отже, якщо ви не схочете працювати з ним, він перейде на інший бік сайт (вашого конкурента). Слід знати клієнта так добре, щоб розуміти його потреби ще до того, як він сам про це дізнається. Необхідно надати клієнтові те, що повністю відповідає його критеріям. Він - споживач і має значення тільки його споживчий досвід. І він розуміє, що у нього є вибір з мільйона можливостей.

У нашій країні при дуже високому рівні освіти, глибокому проникненні засобів зв'язку (інтернет, мобільного комерції) дуже консервативний фінансовий сервіс, що платіжний, що кредитний. Він сьогодні настільки не відповідає всім іншим трендам, що є реальна можливість заповнити ці прогалини і швидко виростити бізнес, якого кілька років майже не існувало.

Але існує в світі і певний парадокс. Так, США з точки зору платіжного сервісу досить відстала країна. У них досі в обігу паперові чеки. Чому це відбувається? Тому, що це і так працює. У них прекрасна пошта, у них прекрасні банки, які обробляють ці чеки. А якщо працює, - навіщо міняти? Тому платіжні інновації якраз і з'являються в країнах, що розвиваються. Адже там немає готової фінансової інфраструктури і її потрібно будувати з нуля. А якщо будувати з нуля, то навіщо ж повторювати те, що з часом буде відкинуто. Що ж буде далі? Не думаю, що ми будемо дуже відрізнятися від країн розвинених, у нас поступово буде відмирати готівка, гроші підуть у безготівкові, в онлайн.

Платіжні системи країн СНД (у тому числі і в Україні) зросли на бурхливому розвитку стільникового зв'язку, тому що банки виявилися не готові обслуговувати величезний потік дрібних платежів. Тепер у платіжних систем- це банківські грошові перекази, погашення банківських кредитів і в принципі (потенційно) всі види платежів. Вже є приклади технологічних бізнесів, які сьогодні активно і доволі успішно працюють на полі банків. Як приклад - компанія ТКС-О.Тінькова (Російська Федерація), яка будує модель класичного банкінгу в онлайн-середовіщі. Активно працює в онлайн-середовіщі Альфа-Банк, є цікаві моделі та Інноваційні підході у російского Сбербанку. В Україні в цьому сегменті активно працює внутрідержавна небанківська платіжна система «ГлобалМані».

Таким чином, у країнах з вищим рівнем ВВП на душу населення, як правило, реєструється й більша кількість безготівкових платежів. Причинно-наслідковий зв'язок у даному випадку працює в обох напрямках. З одного боку, вищий рівень добробуту і розвиток фінансової системи в багатших країнах стимулює безготівкові розрахунки. З іншого боку, існує ряд причин, через які впровадження безготівкових платежів сприяє прискоренню економічного розвитку країни: По-перше, поширення електронних платежів при розрахунках за інших рівних умов стимулює споживання домогосподарств. Коли споживач розраховується готівкою, він може купити не більше, ніж є грошей у нього в гаманці. Це особливо обмежує імпульсивні покупки, але також може змусити споживача відмовитись від вигідної, але обмеженої за часом угоди. Водночас електронні платіжні інструменти дають доступ до всіх коштів на рахунку, що робить споживання більш зручним і збільшує його обсяги. Оскільки електронні платіжні інструменти часто є індивідуалізованими, вони також дозволяють емітентам і торговцям пропонувати свої програми зі стимулювання споживання. Торгові мережі використовують дані стосовно платежів кожного окремого користувача для надання знижок і конусів своїм клієнтам. Емітенти можуть пропонувати програми бонусів для користувачів карт, щоб стимулювати використання цього інструмент. Отже, роздрібна торгівля також отримує додатковий імпульс до розвитку. Такі особливості сучасної банківської діяльності.



Список використаної літератури

  1. Бек У. Власти и её оппоненты в эпоху глобализма. Новая всемирно-политическая экономия / У. Бек. – М.: Издательский дом «Территория будущего», 2007. – 464 с.

  2. Везердорф Дж. История денег: Борьба за деньги от песчанника до киберпространства / Дж.Везердорф. – М.: ТЕРРА-Книжный клуб, 2001. – 320 с.



Тамара Олександрівна Панфілова,

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Інституту світової економіки і міжнародних відносин

НАН України, м. Київ
БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА РОЗВИНЕНИХ КРАЇН – ЧИННИК ГЛОБАЛЬНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ
Вже шостий рік поспіль світова економіка не може відновити стійке економічне зростання. Оцінюючи ситуацію, поважні міжнародні інституції постійно оновлюють свої прогнози та коригують основні виклики стабілізації соціально-економічної ситуації як для окремих країн, так і глобальної економіки в цілому.

За оцінками ЮНКТАД у 2012 р. світова економіка значно ослабла [1]. Зростає кількість розвинених країн, особливо в Європі, які вже ввійшли в «подвійний спад». У деяких країнах поглиблюється боргова криза. Розвинені країни потрапили на «траєкторію спадної спіралі» через високий рівень безробіття та слабкість сукупного попиту, що спричинено жорсткою економією бюджетних коштів та фінансовою нестабільністю.

У період, коли фінансова криза позначилася на реальній економіці (торгівлі, обсягах виробництва та зайнятості) й поширилася в усі куточки світу, МВФ сформулював наступні пріоритети економічної політики як на національному, так і на міжнародному рівнях [2].

Оздоровлення балансів фінансового сектора – рішучі заходи з рекапіталізації банків та очищення їхніх балансів як необхідна умова для забезпечення роботи кредитних ринків і поновлення розвитку глобальної економіки. Поки це не буде зроблено, спроби відновити рівні попиту, швидше за все, будуть приречені на невдачу.

Визнання важливості підтримки грошово-кредитної політики залежно від оцінки внутрішніх умов.

Надання бюджетних стимулів у глобальному масштабі в 2009 і 2010 роках. Фонд рекомендував країнам (як розвиненим, так і тим, що розвиваються), які мають відповідні бюджетні можливості, використовувати їх для стимулювання попиту. Криза наочно показала важливість бюджетного потенціалу, що дозволяє вживати антициклічних заходів податково-бюджетної політики під час економічного спаду.

Директивні органи більшості європейських країн виявили здатність до адаптації й наполегливість у вирішенні багатьох обумовлених кризою проблем в сфері економічної політики та координації дій. Мова йде про зниження процентних ставок, нестандартні заходи в грошово-кредитній сфері та стрімке збільшення бюджетних дефіцитів, що в цілому допомогло зупинити падіння економічної активності.

У результаті, за попередніми оцінками (відповідно до базового сценарію прогнозу ООН), економіка єврозони зросте лише на 0,3% у 2013 р. й на 1,4% в 2014 р. проти зниження на 0,5% в 2012 р. Зберігається високий рівень загрози реалізації набагато гіршого сценарію, реалізація якого може бути викликана ще більш масштабними скороченнями у бюджетно-фінансовій сфері [1].

Протягом 2012 р. рівень безробіття в єврозоні продовжував зростати, досяг рекордно високого рівня у 12,2% й збільшився більш ніж на один процентний пункт у порівнянні з попереднім роком. Найгірша ситуація зберігається в Іспанії та Греції, де не мають роботи більше чверті працездатного населення й більше половини молодих людей є безробітними. Лише в декількох країнах регіону, таких як Австрія, Німеччина, Люксембург і Нідерланди, відзначається відносно низький рівень безробіття – близько 5% [1].

За даними Еurostat, у січні нинішнього року рівень безробіття в єврозоні виріс до рекордної оцінки у 11,9%. Найбільше річне зниження рівня безробіття населення зафіксоване в Естонії (з 11,1% до 9,9%), Латвії (з 15,5% до 14,4%), Румунії (з 7,4% до 6,6%) та Великобританії (з 8,3% до 7,7%). Найбільше підвищення рівня безробіття відзначене в Греції (з 20,8% до 27%), на Кіпрі (з 9,9% до 14,7%), у Португалії (з 14,7% до 17,6%) та в Іспанії (з 23,6% до 26,2%).

Як відзначають експерти ООН, у більшості розвинених країн була прийнята комбінація заходів бюджетної економії й стимулюючої кредитно-грошової політики, спрямована на скорочення державного боргу й зменшення вартості рефінансування боргу. Уряди цих країн сподівалися, що така політика призведе до заспокоєння фінансових ринків і відновлення впевненості серед споживачів та інвесторів, у подальшому – до відновлення економічного зростання й зниження рівня безробіття. Проте зазначені заходи мали зворотній результат – погіршення соціального захисту (урізування пенсійних виплат, скорочення періоду виплати допомоги з безробіття тощо), зниження рівня доходів населення та, відповідно, попиту, перекладання тягаря видатків на медичне обслуговування на населення.

Зазначені проблеми розвинених країн поширюються на країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою через ослаблення попиту на їхній експорт та скорочення потоків капіталу.

Так, після «піку» відновлення обсягів світової торгівлі (зростання на 12,6% у 2010 р.), триває процес їх скорочення: до 6,4% в 2011 р. й 3,2% в 2012 р. За базовим варіантом прогнозу ООН в 2013 р. уповільнення зростання світової торгівлі припиниться й наблизиться до довгострокових середніх темпів росту в 5% у 2014 р.

Глобальні прямі іноземні інвестиції (ПІІ) скоротилися на 18% у 2012 р – з 1,6 трлн. дол. США в 2011 р. до приблизно 1,3 трлн. дол. США. Таке зниження потоків ПІІ знаходиться в різкому контрасті з іншими макроекономічними показниками, в тому числі ВВП та торгівлі, які є позитивними. Очікується, що приплив ПІІ може зрости помірно до 1,4 трлн. дол. США в 2013 р. та 1,6 трлн. дол. США у 2014 р. [3].

За оцінками фахівців Центру економічних досліджень Інституту глобалізації й соціальних рухів, перебороти кризу в єврозоні заважає консерватизм європейських політичних верхів. Вони вважають, що «Євросоюз капітулював перед спадом в економіці й не пропонує ніяких дієвих рішень: його політика будується на підтримці фінансової рівноваги, але не на генерації господарського зростання. Нового курсу від нього в цей час очікувати не доводиться» [4]. Експерти вважають, що Євросоюз продовжить політику «ощадливості», що в 2013-2014 рр. погіршить стан справ в економіці. На підтвердження наводиться прогноз ЄЦБ, який очікує в 2013 р. скорочення ВВП Євросоюзу на 0,5%, а в 2014 р. – зростання на 1%.

Наведені прогнози підтверджуються даними МВФ щодо динаміки величин ВВП на душу населення 33-х розвинених країн. Аналіз даних таблиці дозволяє визначити наступні тенденції. По-перше, серед усіх розвинених країн лише для Японії величина даного показника не знизилася у 2009 р. у порівнянні з 2008 р. По-друге, 18-ті країнам ЄС не вдалося у 2011 р. перевищити величину показника 2008 р. За прогнозними даними до 2017 р. не перевищать рівня ВВП на душу населення, досягнутого у 2011 р., – Люксембург, Швейцарія, Данія, Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Кіпр, Греція, Португалія, Чеська Республіка, Франція (до 2016 р.). По-третє, більшість із зазначених країн не досягне за цим показником рівня 2008 р.



Таблиця

Динаміка ВВП на душу населення розвинених країн,



(тис. дол. у поточних цінах)

Країна

2000

2007

2008

2009

2010

2011

2012*

2013*

2014*

2015*

2016*

2017*

Люксембург

46,59

107,10

118,91

104,73

105,51

115,81

105,72

104,20

105,79

107,90

110,36

112,86

Норвегія

37,39

83,34

94,82

77,39

85,06

97,61

99,32

102,25

103,56

104,91

106,48

108,12

Швейцарія

35,74

60,00

69,05

65,44

69,97

83,07

77,84

76,60

77,24

77,85

78,47

79,13

Австралія

20,73

44,66

48,82

45,25

56,10

66,37

67,98

69,58

70,48

71,34

72,64

74,06

Данія

30,03

57,17

62,80

56,45

56,37

59,71

55,45

55,15

56,08

57,11

58,33

57,97

Продовження таблиці


Швеція

28,15

50,99

53,10

44,02

49,84

57,64

54,88

55,97

58,36

60,86

63,26

65,75

Канада

23,65

43,31

45,17

39,72

46,28

50,50

50,83

52,09

53,23

54,55

55,93

57,30

Нідерланди

24,25

47,84

53,20

48,30

47,02

50,22

45,94

45,64

46,67

47,84

49,07

50,37

Австрія

24,05

45,25

49,92

45,99

45,31

49,69

46,33

46,41

47,84

49,27

50,69

51,99

Сінгапур

22,79

36,69

38,09

36,57

43,86

49,27

49,94

50,90

52,05

53,35

54,72

56,20

Фінляндія

23,58

46,50

51,30

44,85

44,14

48,78

45,54

46,24

47,98

49,57

51,13

52,72

США

35,25

46,47

46,90

45,46

46,81

48,33

49,80

51,06

52,80

54,95

57,34

59,95

Ірландія

25,79

59,62

59,53

50,37

46,44

48,29

44,78

45,39

47,36

49,63

51,84

54,21

Бельгія

22,79

43,49

47,79

44,14

43,59

46,99

43,18

42,73

43,30

43,89

44,58

45,31

Японія

37,30

34,04

37,87

39,32

42,86

45,87

46,90

47,10

48,50

49,90

51,25

52,50

Німеччина

23,02

40,46

44,33

40,39

40,51

44,11

41,17

41,33

42,50

43,66

44,83

46,02

Франція

22,60

41,85

45,79

42,05

40,95

44,01

40,69

40,27

40,96

41,95

43,18

44,63

Ісландія

30,62

65,18

53,25

37,85

38,89

43,09

41,15

41,10

42,35

44,42

46,60

49,10

Сполучене Королівство

25,11

46,36

43,51

35,49

36,44

38,81

38,59

39,88

41,49

43,42

45,38

47,52

Італія

19,45

36,03

38,88

35,25

34,15

36,27

32,52

31,95

32,30

32,85

33,53

34,26

Нова Зеландія

13,74

31,14

30,95

27,14

32,06

35,97

37,40

38,60

39,33

40,17

40,77

41,51

Гонконг

25,20

29,85

30,93

29,92

31,79

34,26

35,96

37,83

40,20

42,78

45,59

48,59

Ізраїль

20,76

24,21

28,58

27,02

29,54

32,35

32,06

32,93

34,05

35,15

36,36

37,62

Іспанія

14,46

32,17

35,11

31,78

30,21

32,08

28,98

28,20

28,61

29,18

29,79

30,42

Кіпр

13,19

28,04

31,69

28,66

27,39

28,67

25,63

24,77

24,68

24,89

25,54

26,33

Греція

11,66

27,48

30,78

28,91

26,97

26,73

22,76

21,04

20,91

21,37

22,18

23,09

Словенія

10,09

23,59

27,24

24,57

23,41

24,90

22,46

22,17

22,81

23,58

24,50

25,47

Корея

11,35

21,59

19,03

16,96

20,54

22,42

23,02

24,56

26,19

27,95

29,81

31,82

Португалія

11,54

21,90

23,84

22,08

21,54

22,36

19,77

19,37

19,70

20,25

20,83

21,43

Чеська Республіка

5,72

17,54

21,72

18,74

18,81

20,44

18,34

18,21

18,70

19,33

19,99

20,49

Тайвань

14,64

17,12

17,37

16,33

18,57

20,08

19,89

19,85

21,12

22,67

24,41

26,34

Словацька республіка

3,79

13,91

17,50

16,12

16,05

17,64

16,73

17,10

17,98

18,89

19,87

20,91

Естонія

4,14

16,38

17,81

14,34

14,14

16,57

15,99

16,43

17,39

18,38

19,47

20,65

* прогнозні дані



Джерело: Складено та проранжовано автором за даними 2011 року з використанням бази даних МВФ.
На думку експертів криза в Європі не може бути переборена без створення нової моделі інтеграції й методик регулювання, чому заважає консерватизм європейських політичних верхів.

Про наявні проблеми свідчать й дані щодо неспроможності ЄС ухвалити бюджет Євросоюзу на наступні 7 років через розбіжності між прихильниками політики жорсткої економії й прихильниками збільшення видаткових статей для стимуляції економічного зростання.

У цьому зв’язку слід відзначити, що інтеграційні процеси сполучені з рядом серйозних ризиків. Відкриваючи кордони на шляху руху фінансового капіталу, країни-члени інтеграційного угруповання піддаються ризику неконтрольованого руху капіталу усередині блоку, а також можуть бути значною мірою піддані швидкому поширенню кризових явищ, які виникають в одній із країн. Тобто інтеграція сприяє «захисту» країн-членів блоку від зовнішніх факторів ризику, однак може бути каталізатором для внутрішніх [5].

Зазначені ризики знайшли своє підтвердження під час сучасної фінансово-економічної кризи для країн ЄС поряд із іншими чинниками глобального і регіонального характеру.

Слід зауважити, що у початковому періоді сучасної кризи експерти ЮНКТАД застерігали країни щодо напрямів реалізації антикризової політики. У своїй концептуальній записці в грудні 2008 р. ними обґрунтовано тезу, що «всі країни, реальна економіка яких піддається ризику, повинні будуть проводити антициклічну політику для стимулювання внутрішнього попиту й компенсації зовнішнього попиту, що скорочується» [6]. Світ не засвоїв уроки колишніх фінансових криз: традиційні пакети адаптаційних заходів можуть бути контрпродуктивними, а для досягнення й утримання валютно-фінансової стабільності, необхідні більш дієві глобальні механізми валютного курсу. Підхід МВФ, згідно з яким охопленим кризою країнам пропонується проводити проциклічну політику, є неадекватним.

Про актуальність антициклічної політики йдеться й в інших рекомендаціях ООН [1]. Вони відзначають, що бюджетна політика повинна стати більш противоциклічною, більшою мірою сприяти створенню робочих місць і бути більш справедливою. Акцент на консолідацію бюджетів у короткостроковому плані, особливо в розвинених країнах, виявився контрпродуктивним. Головним пріоритетом коригування бюджетної політики повинна стати пряма підтримка зростання виробництва й зайнятості шляхом стимулювання сукупного попиту при розподілі зусиль по досягненню бюджетної стабільності на середньострокову й довгострокову перспективу. Вплив бюджетної політики на розподіл доходів також повинен бути прийнятий до уваги не тільки із позицій соціальної справедливості, але й через наслідки для економічного зростання й створення зайнятості. Нарешті, економічне відновлення може бути прискорене як у короткостроковому, так і в довгостроковому плані шляхом сприяння екологічно чистому зростанню через фінансові стимули та інвестиції в інфраструктуру й нові технології.



Список використаних джерел

1. Мировое экономическое положение и перспективы в 2013 году. Резюме. [Электронный ресурс] / ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/en/development/desa/policy/wesp/index.shtml.

2. Преодоление глобального кризиса. Годовой отчет 2009 [Электронный ресурс] / Вашингтон, МВФ. – 84 с. – Режим доступа: http://www.imf.org.

3. Global FDI recovery derails [Electronic Resource]. – Mode of access : http: //unctad.org/en/pages/newsdetails.aspx?OriginalVersionID=390&Sitemap_x0020_Taxonomy=Investment%20and%20Enterprise;#561;#Statistics;#20;#UNCTAD Home


1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка