Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка15/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   42

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ЯК СПЕЦІАЛІЗОВАНА ЧАСТИНА

ЄДИНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ СВІТОВОГО РОЗВИТКУ
В історичному плані феномен грошей і фінансів вивчений досить непогано. Правда, більшість досліджень суттєво спрощують процеси виникнення, еволюції і саму сутність цього феномену. Головним чином автори тут обмежуються описом форми, дійсної та номінальної вартості носіїв грошових знаків. Значно менше в соціально-економічній історії при­ділено уваги саме проблемам викриття сутності і виявлення закономірнос­тей побудови структури та функціонування грошової системи в сус­пільстві. Наприклад, в сучасній науковій та навчальній літературі до­сить чітко, але знову ж таки дещо спрощено, визначені основні функції грошей: міра вартості; засіб обігу, накопичення та платежу. 5

І майже зовсім нерозробленими постають перед нами фундаментальні питання грошової сфери як природно закономірного соціального феномена - засобу економічного саморегулювання суспільства. Безумовно, і це сьогодні ніхто не стане заперечувати, в функціональному плані феномен грошей органічно поєднаний з феноменом ринку. Але як конкретно? В якій системі? Що тут виступає в ролі системостворюючого та рушійного факторів? Зрозуміло, що тим чи іншим чином вчені та фахівці в усіх кінцях світу роздумували над цими питаннями. Неможливо навіть орієнтовно перелічити цінні відкриття, концепції та окре­мі новації з соціально-економічної проблематики, розробленої в ХІХ-ХХ століттях. В цей час активно досліджувались так звані політекономічні проблеми, які фактично треба вважати просто теоретично-методологічними проблемами соціально-економічкого розвитку, постали вчення про класичну економіку, про капіталізм, про ринкову та командно-адміністративну економіку. 2

Сам факт визначення сьогоденного соціально-економічного стану нашого суспільства як перехідного – до ринку, може свідчити про те, що його у нас або не було, або про те, що ми не зовсім розуміємо його сутність та функцію. Щоб мати більш чітку початкову думку з цього питання, звернемо увагу на наявні в названій економічній літе­ратурі визначення сучасного ринку.

Ринок – це результат історичного розвитку суспільства, явище господарювання; це – ефективне мірило товарного виробництва, форма функціонування економіки; це економічна категорія, яка виражає від­носини стихійного регулювання виробництва на основі вільних цін і прибутку; це відносини, які складаються між товаровиробниками і по­купцями, тобто це органічний зв’язок між виробництвом та сферою спо­живання; це організація економічних зв’язків у взаємодії покупців і продавців для того, щоб визначити ціни та обсяг необхідних суспіль­ству товарів та послуг.

Ми бачимо, що це лише більш-менш чіткі фрагменти визначення ринку. До них можна додати також існуючі у нас поняття регульовано­го, вільного та "чорного" ринків. Функції ринку визначаються як ре­гулятивні, контрольні, розподільні та стимулятивні. Інформативна функція ринку вбачається лише в можливості завдяки цьому феномену прослідковувати стан справ в економічному житті. Тому змістом викладеної тут роботи є розкриття глибинної трансінформаційної сутності феноменів грошей, фінансів та ринку, пошук органічних їх взаємозв’язків в сис­темі соціально-економічного функціонування, в системах трансфінансового суспільного прогресивного руху і саморегулювання.

Щодо ретроспективного погляду на проблематику грошового та ринкового саморегулювання суспільства нагадаємо лише суттєві вузлові моменти наукового усвідомлення закономірностей в цій сфері. Так, А.Сміт і його послідовники розглядали суспільство як "міновиій союз", тобто як природну схильність людей до взаємообміну продукцією своєї праці. І навіть принцип поділу праці вони виводили з "психологічного синдрому обміну", а феномен гро­шей уявляли як результат стихійного виділення його «з товарної сфери в процесі еволюції”. Але при цьому Сміт, наприклад, чітко бачив підлеглу роль "великого колеса обігу" - грошей відносно виробництва, а власне працю визнавав джерелом усякого багатства. Останні два положення економічної школи Сміта сьогодні вважаються класичними і найціннішими.

Продовжуючи ці логічні думки і користуючись глобальносистемною трансінформаційною методологією цілісного дослідження соціально-економічних процесів, можна зафіксувати деякий ефект неоднозначності праці, яка об’єктивно здатна породжувати не тільки цінності – позитиви, але й негативи, навіть соціально-руйнівні наслідки. Тому тут треба провести сутнісний аналіз. Працею, як відомо, ми можемо назвати лише свідомо, цілеспря­мовану діяльність. Які ж фактори роблять людську діяльність цілеспрямованою? З одного боку – це життєвоважливі потреби, а з другого – об’єктивні можливості їхнього задоволення. Сфера потреб в глибинному вимірі – це відчуття, бажання, усвідомлення бажань.

Сфера об’єктивних можливостей – це матеріально-енергетичні ресурси та природні закони речовинно-енергетичних процесів. Мету трудової діяльності як ідеальний образ її результатів можна сформувати лише "матеріалом" інформаційних знань про закони природничих процесів та про усвідомлені потреби. Таким чином, людська трудова або цілеспрямована діяльність як речовинно-енергетичні процеси в рамках необхідних законів природи на фундаментальному плані опосередкована ідеальним феноменом інформації. Більш глибокий аналіз, який тут ми не приводимо, показує, що саме ідеальний по своїй природі феномен інформації є єдиним орієнтуючим зв’язком людини з об'єктивно існуючим матеріальним світом.* Але розуміння цього методологічно архіважливого положення також є лише певним рівнем глибини усвідомлення розроблюваної нами проблематики.

Найбільш проблематичним постає перед нами питання: для чого функціонально дано природою інформаційне опосередкування в людсь­кій, соціалізованій діяльності? Для відповіді на це питання треба вести загальний системний аналіз з урахуванням взаємозалежності факторів, які "створили" людину по її сутності. Кажуть, що праця створила людину. Але праця, як було вже сказано, це цілеспрямована діяльність. Мету ж здатна сформувати тільки людина. Отже, повинно бути й навпаки, тобто трудові системи принципово може створювати тільки людина.

Наведені роздуми підштовхують нас до пошуку саме сис-темостворюючого фактора в процесах людської діяльності. Тут знову ж таки доречно нагадати про два існуючих в матеріально-енергетичному світі прцеси об’єктивного плану: безпосередній саморозвиток природи та цілепокладаюча діяль­ність людського суспільства. Із загальної теорії відображення відо­мо, що взаємодіючі об’єкти залишають по собі сліди, а в біологіч­ному світі такі "сліди" вже мають вигляд відповідних біомоделей, природно функціональне призначення яких - випереджаюче відображен­ня подій в навколишньому середовищі. 3 У феномені людини природа пішла ще далі. Принципова відмінність суто людського відображення світу - це можливість абстрактного, тобто ідеально-інформаційного моделювання подій - дійсних та можливих природних явищ - процесів в рамках відображених закономірностей. Людина соціально-економічно, функціо­нально-історично накопичує інформацію як знання про закони природи і формує відповідну психоінформаційну картину світу. Завдяки такій картині людина розвиває свою психіку аж до рівня свідомості нomo sapies і, вже завдяки високоорганізованій психіці, найкраще се­ред усіх створінь оріантується в світі. Практичність трансінформаційної світової орієнтації тут цілком зрозуміла, адже вена не тільки сигнально-випереджальна, але й передбачувальна та прискорювальна.

Тут треба попередити, що інформація як феномен – це тільки психічний відтінок дійсних явищ, процесів і об’єктів. Тобто – це ідеальний, несаморухомий образ, відірваний від свого носія і тому енергетично "мертвий". Інформація породжується виключно в суб’єкт об’єктних відносинах і тому вена може бути "оживленою" тільки відповідною "компетентною" психікою людини. Тобто, суворо кажучи, тут ми маємо справу не просто з інформаційними, а з психоінформаційними процесами.

Отже, як ідеальний несаморухомий феномен (видимість) інформація абсолютна, а як образ конкретних об’єктів речовинно-енергетичного світу – відносна. Слід додати також, що інформаційні аб­стракції можуть мати різний рівень: від первинного з максимальною об’єктивністю і до похідного, включаючи фантастику і пряму дезінфор­мацію. Але це вже предмет спеціальних досліджень.

Ми визначили, що активно-творча діяльність людини здійснюєть­ся в речовинно-енергетичному середовищі і має повністю відповідати його непохитним законам. І саме для того, щоб мати можливість дотримуватись цих законів, людство в процесі свого цивілізаційного самороз­витку формує психо-інформаційну картину світу. Але щоб зрозуміти це більш глибоко, треба пізнати фундаментальний, транс-психо-інформаційний механізм діяльності. Як показали ці загальносистемні дослід­ження, свою світоорієнтовну, цілепокладаючу або трудову діяльність сучасне розвинуте людство реалізує виключно на інформаційній основі як єдиному об’єктивному субстраті - зв'язку з речовинно-енергетичною першоосновою.

Оскільки трудовий процес, завдяки складнощам та принципу поділу праці, завжди складається із окремих операцій, то інформація служить також єдиним субстанційним зв’язком в ієрархічному комплексі цілей і фактично, за рушійною силою свідомої психіки (мислення, емоції, воля) створює кожну трудову систему.

Таким чином, деякою, дещо скороченою, мірою ми визначили випереджальну світоорієнтуючу та системостворюючу (цілепокладальну) функції інформації. Однак феномен інформації дуже складний і за сутнісною ознакою його можна назвати поліфункціональним. З певної точки зору інформацію як знання про світ треба вважати одним з найголовніших факторів, породжуючих і розвиваючих свідому психіку та духовну сутність людини. Адже вона є змістовним фактором мислення і активно-творчого відношення людини до об’єктивно існуючого світу, прямим і зворотним зв’язком в цих відносинах. Тобто, це – сутністний міст в суб’єкт-об’єктній взаємодії.

Але в контексті цього розгляду нас найбільш цікавить прискорю­вальна або прогресотворча функкція інформації. З загальносистемної точки зору ця функція нам здасться первинною і найголовнішою. Тут також треба викрити механізм прискорення та визнаичити, для чого це потрібно людині. Мабуть, можна і треба почати цей аналіз із історично та практично виваженої вузлової економічної категоріїї – продуктивності праці. Як відомо вона означає кількість виробленої в трудовій системі продукції за певний час (тобто за одиницю часу). Життєву важливість цього також дещо спрощеного показника розуміла кожна, історично існуюча соціально-економічна система, вважаючи ще він врешті-решт є головним критерієм прогресуючого суспільного розвитку.

Тобто мова тут іде про швидкість виробничого як штучного формостворюючого процесу. Фундаментальні закони фізики, отже природи, вка­зують нам на зворотно пропорційну залежність швидкості речовинно-енергетичних процесів від опору такого ж середовища, яке існує за своїми законами і в цьому відношенні не залежить від людини. Таким чином, проблемою тут є питання – як діяти? Як рухатись, щоб терпіти найменший опір середовища і конкретних об’єктів? Мінімум опору – це одночасно і мінімум речовинно-енергетичних ресурсів в трудових системах. І, кінець кінцем, за виразом відомого мислителя Ш. Монтеск’є “найбільш досконалим є те, що досягається за найменших витрат".

Що в цьому плані дає нам інформація? По-перше, вона дає змогу ідеального, абстрактного моделювання мисленням, швид-кість якого переважає швидкість майже усіх інших природних процесів, за виключенням мабуть, енерговипромінювання. Якби людина була тільки абсолют­но духовним створінням, то цього було б уже досить. Але людина ще має складне фізичне тіло, яке також фізично треба задовольняти, щоб організм як система міг добре функціонувати. Саме задля цього люди­на, використавши випереджальні переваги свого мислення повертається знову до речовинно-енергетичної сфери і з огляду на екологічні на­слідки створює так звані прогресивні технології своєї соціалізова­ної діяльності. По-друге, від безпосередніх природних (стихійних) процесів така діяльність відрізняється швидкістю процесів, спрямо­ваних на якнайскоріше задоволення життєвоважливих потреб: матері­альних, духовних, екологічних. Справа тут в тому, що середовище по-різному спричиняє опір однаковим по цілям, але різним за при­строями і способами технологічним системам. Менше опору - більше швидкість виробничого процесу, отже більше продукції за одиницю часу.

Безперервне, творче вдосконалення технологічних процесів - це і є шлях науково-технічного прогресу як прискореного накопичення цінностей (вартості) або суспільного багатства. Ось чому багатство як таке створюється виключно в сфері виробництва, яке безумовно треба розуміти системно, тобто як прогресуючу, соціально та гуман­но спрямовану трудову систему, складовими частинами якої треба вважати усі транс-психо-інформаційно-технологічно-виробничі дії, починаючи з творчого інтелектуального процесу на вже здобутій інформаційній основі.

Прискорене накопичення цінностей як засобів задоволення різноманітних людських потреб може забезпечувати не тільки необхідний для їх виробників обсяг, але й створювати значні надлишки. В умовах же поділу і спеціалізації праці ці надлишки стають товаром, тобто продукцією, зорієнтованою на попит всієї соціально-економічної системи. Таким чином, темпи цивілі-зованого збагачення природно закономірно залежать від темпів виробництва, тобто його швидкості як продуктивності праці.

Але, як ми це спостерігаємо в реальному житті, власне процес збага­чення також не є простим. Тому, що за процесом виробництва продук­ції постає також специфічний по своїм складнощам процес її реалі­зації. Скажімо, географію попиту треба було б на всіх підставах порівняти з географією бажань, настроїв та всіх інших психічних ім­пульсів в соціально-психологічному полі суспільства. Цілком зрозу­міло, чому навіть сучасні засоби вивчення товарного попиту можуть бути тільки орієнтовними.

Історичні дослідження свідчать, що в початковому плані проб­леми попиту і реалізації виробленої продукції вирішувались натурально-міновим, тобто обмінним шляхом. Сучасні форми безпосереднього об­міну товарами, наприклад бартер, також виникають переважно в краї­нах або в регіонах перехідного та кризового стану. Але не зважаючи на майже абсолютну функціональну відповідність і певну надійність, бартер є громіздким і негнучким способом взаємообміну продукцією між її виробниками і споживачами. Цей спосіб може ефективно функціо­нувати лише в певних умовах, на певному рівні розвинутості еконо­міки і суспільства. Тому в історії розвитку закономірно виникає потреба в більш прогресивних методах організації взаємообміну про­дукцією в спеціалізованих та географічно розділених трудових системах і в повних соціально-економічних комплексах. Тут знову ж таки людина веде пошук на шляху трансінформаційного прискорення процесів, за принципом зниження опору середовища по­токам товарообміну. Так же як і в методах абстрактного моделюван­ня думкою, людина тут користується інформацією як знанням про об’єкти-товари, як їх образами, тобто як певним психо-інформаційним або грошовим еквівалентом товару. Вище вже було зазначено, що інформація як така породжується лише в суб’єкт-об’єктних відносинах. Отже, вона відображає з одного боку людські потреби, а з другого – об’єктивні можливості їхнього задоволення.

Таким чином, феномен цінності (вартості) як спеціальна інформація про товар, породжується не тільки трудовими та ресурсними витратами, а й інтенсивністю конкретних потреб, тобто конкретної «пихоінформаційної напруги» споживача. Строго кажучи, мірою таким чином виваженої вартості є так звана вільна ціна, а породжений прогресом (соціально-економічною еволюцією) феномен грошей є лише системою інформаційних знаків вартості (цінності) виробничо-споживчих чинників.

Отже, насправді в суспільстві існує товар як справжня, дійсна або натуральна по відношенню до потреб цінність і існує відповідний йому психоінформаційний еквівалент – абстрактно виражені в кількісних одиницях знаки, тобто гроші. Тільки натуральна цінність – товар, дійсно потрібна споживачам і саме він їх по-справжньому задовольняє. Цей акт здійснюється за принципом «тут і тепер». Інформаційно-грошовий еквівалент необхідної в суспільстві продукції дозволяє і споживачам і виробникам гнучко підійти до проблем реалізації проміжних та кінцевих цілей і вищезгаданий принцип перетворюється на зразок «де і коли вигідно».

Таким чином, якщо наявність у виробничій сфері необхідної споживачам продукції – це ще тільки природно закономірна потреба в ринку як процесі доцільного товарообміну в трудових системах і соціально-економічних комплексах, то паралельна наявність в суспільстві системи інформаційно-грошових еквівалентів товару – це вже структура сучасного ринку. До цієї структури ще треба прикласти психоінформаційну рушійну силу – суб’єкт як свідомо і компетентно розвинену людину – і модель вільноринкового господарства готова. Але це тільки ідеальна, загальносистемна (методологічна) модель. Саме життя значно складніше з багатьох причин.

По-перше, тільки соціальною психопатією можна назвати спотворене відношення сучасних людей до інформації взагалі і особливо до суто інформаційно-грошового еквіваленту. Феномен грошелюбства, наприклад, є досить поширеним майже в кожному суспільстві. І не без підстав можна сказати, що суттєву роль тут зіграли монетарно-меркантилістські теорії про багатство, про капітал та про його роль в соціально-економічних системах.

По-друге, тут є і так би мовити принципово неминучі, об’єктивні втрати за рахунок змішування феноменів ідеального і матеріального, тобто відображеного і дійсного, інформаційного образу і його натурального носія – об’єкта споживання. Адже, як ми в цьому вже переконались, людина по своїй активно-творчій сутності, вже на початку пізнання абстрактно розділяє єдиний саморухомий світ. Це хоч і умовне, але дуже важливе для свідомої психіки, функціональне розділення далеко не завжди прослід-ковується та враховується суб’єктами праці, і зокрема в процесах товарообміну і споживання.

І, по-третє, “несаморухомість” феномену ідеальної по своїй «природі» інформації, куди ми вже віднесли і її спеціалізовану форму – гроші, є фундаментальною причиною породження економічних псевдотеорій, в яких гроші розглядаються як самоактивна, саморухома субстанція.

Суб’єкт-об’єктні відносини взагалі і соціально-економічні процеси зокрема – це жива діалектика взаємодії людини з речовинно-енергетичним середовищем. Навіть духовна сфера як сфера ідеального існує, живе і функціонує в умовах цієї взаємодії. Тому, що кожний процес як такий є процесом енергетичним, тобто існуючим на матеріальній основі, яка тільки і може забезпечити процесуальність феноменів. Ця, суто філософська вставка – не примха автора. Справа в тому, що інформаційно-енергетичні процеси безпосередньо пов’язані з так званим основним питанням філософії – відношення матерії і свідомості. І саме в цій проблематиці збігаються рівні так званого теоретичного і практично-концептуального розглядання проблем, тобто теорія і практика в рамках вивчення власне психоінформаційних процесів означають одне і те ж. Найскладнішою тут є, безумовно, проблема усвідомлення діалектичного переходу «матеріального в ідеальне» і ця проблема все ще залишається відкритою. Не поглиблюючись занадто в ці питання, наголосимо тільки на вже зафіксованому вище: активність любого об’єкта, і в першу чергу, суб’єкта як об’єктивного носія феномена ідеального, може виявитись тільки на енергетичній основі.

Про що це свідчить? А саме про те, що взаємодіяти можуть тільки речовинно-енергетичні об’єкти і потоки, тобто про те, що в процесах зазначеного інформаційного переходу взаємодіють, власне, енергетика середовища із специфічно модульованою інформаційними знаннями енергетикою людини. Таким чином, повторюємо: інформація як система знаків, зокрема як грошовий знак, сама по собі несаморухома і не може активно взаємодіяти з середовищем. Вона починає діяти тільки в органічній єдності з людською свідомою і відповідно настроєною психікою. Відповідний лад в соціально-психологічному стані людей надає якість інформації – рівень її об’єктивності й достовірності. А ці характеристики, в свою чергу, виникають в процесах сприйняття і пізнання життєвоважливого середовища.

Як висновок можна викласти думку, що в діалектичних «відносинах» грошової системи з соціально-економічним середовищем без урахування відповідного психологічного стану людей, без їх довіри до життєвоважливої інформації, в першу чергу – до грошей, принципово не можна одержати позитивного результату. Монетарно-меркантилістська політика в соціально-економічному житті, якщо певною мірою і виправдана, то тільки в суспільствах відносно здорового психологічного стану. І тут виникає два питання: які межі можна визначити для ефективного маневрування фінансово-грошовою системою як важелем впливу на соціально-економічні процеси?

Щодо першого запитання, ми тільки ще раз зафіксуємо, що в суспільствах з фактично відсутнім системостворюючим фактором активна монетарна політика, наприклад, ніколи принципово не може принести успіху. Феноменально, системостворюючим фактором тут можуть бути, скажімо релігія, так звана ідеологія або високої свідомості національна ідея і патріотизм. Сюди можна віднести, мабуть, і суспільство з високорозвиненими споживацькими властивостями.

Відповідь на друге запитання можливо викласти як продовження першого. Релігія, ідеологія, національна свідомість та патріотизм – це лише явища соціально-економічного життя. Сутність треба шукати знову ж таки у рівні розвинутості свідомості громадян, особливо кадрової еліти, на основі знання, хоча б у формі виховання, фундаментального механізму діяльності і прогресуючого соціального розвитку. Якщо, наприклад, функціонально необхідну для організації ефективної діяльності інформацію накопичувати без кваліфіковано скоординованої системи та перевірки на якість, то це кінець-кінцем неминуче приведе до тих чи інших потрясінь. Тому, що це вже дезорієнтація, і ми є живими свідками наслідків такої дезорієнтації. Звичайно, не треба ідеалізувати те чи інше суспільство. Але, мабуть, існує певна величина «критичної маси» наявної в суспільстві об’єктивної і достовірної, соціально важливої інформації. І вектор розвитку вирішально залежить від цієї маси. Рух суспільства в певному, краще зрозуміло, в прогресуючому напрямку, набирає тоді позитивної інерції і процес розвитку значно полегшується. Отже, психологічно найбільш здоровим сьогодні можна визнати суспільство з високорозвиненою та добре і цілеспрямовано систематизованою науковою інформацією та відповідно підготовленими кадрами.

Громадянство також має великий вплив на суспільно-інформаційну проникність соціально-економічної сфери. Тому вирішальним фактором тут треба визнати атмосферу моральності та правосвідомості, яка врешті-решт формується на основі якісно сформованої інформаційно-цільової системи. І саме морально-правову сферу суспільства можна порівняти з деяким «психоінформпроводом», по якому в різних напрямках ідуть регулюючі соціально-економічну систему імпульси.

Суто інформаційна система взагалі складається з первинно-об’єктивних знань, які в по-сучасному розвинених країнах спеціалізовано добуваються фундаментальним природознавством, і вторинних або похідних, вже прикладних знань. В певним чином систематизовану інформаційну основу входять (повинні входити) усі без виключення спеціалізовані інформаційні підсистеми. Адже з огляду на єдність об’єктивно існуючого матеріального світу, його інформаційна картина генетично є і методологічно також повинна бути системно єдиною.

Таким чином, якщо мова йде про суб’єкт-об’єктні відносини взагалі або про системоповний соціально-економічний процес, то закономірно уявити їх розгортання на генетично та методологічно єдиній інформаційно-цільовій основі. Суто економічна діяльність в такому суспільстві здійснюється вже на дещо спеціалізованій інформаційній підоснові – фінансово-грошовій. Але оскільки здатність саморухомості цьому процесові надає тільки людська психіка, то економічний процес в більш орієнтованому науковому плані треба розглядати як соціально-економічний процес. Саме тому ефективне функціонування фінансово-грошової системи принципово можливе лише в межах морально-правових норм і принципів, які в свою чергу можуть дієво функціонувати як інформаційні знання та зміст психіки суб’єкта. Тобто, феномен грошей як і всяка інформація, безпосередньо пов’язаний з соціально-психологічною сферою суспільства і саме в такому зв’язку може бути відповідно впливовим важелем його саморегуляції.

Нагадаємо різницю між первинно-об’єктивною та похідною інформацією. Так, якістю першої «володіють» природничонаукові знання, які породжуються в гносеологічно майже безпосередньому процесі споглядання власне «живих» явищ речовинно-енергетичного світу. Тобто – це інформація про натуральні речі і процеси і вона, відповідно має найвищу ступінь об’єктивності на “найнижчому рівні абстракції”. Таким чином, в найпроблематичнішому питанні діалектичного переходу від сфери ідеального до матеріального світу, природни-чонаукова інформація знаходиться найближче до сутності її законів. Похідна інформація стоїть на більш високому рівні абстракції і в структурі вказаного переходу вже опосередкована первинно-об’єктивною як критерієм істини, отже, як критерієм формування свідомої психіки з «абсолютною» довірою (тобто довірою до законів природи). І саме в цьому плані спрацьовує механізм так званої «мотивації» – стимулу праці, як засобу виживання та самовдосконалення людини.

Через трудове обгрунтування категорії вартості, як першу ступінь астрактно-інформаційного опосередкування, в соціально-еволюційному процесі виникає «другий поверх» інформаційної абстракцїї – гроші, вже як міра відносної цінності (вартості конкретного товару). Абстракція грошової міри, як ми бачимо, вже деяким чином відірвана від свого більш безпосереднього носія – поняття вартості, а тим більше від натурального процесу праці і матеріально-енергетичних об’єктів (продукції). Саме в такій відірваності і треба шукати обмеженість монетарної економічної політики, яка ще органічно потребує врахування соціально-психологічного стану громадян кожного конкретного суспільства.

Таким чином, як фундаментальнонаукова психоінформаційна картина світу функціонально послуговує людині для орієнтації, розвитку, саморегуляції і самоуправління в суспільному житті, так інформаційно-еквівалентна грошова система в соціально-економічному комплексі служить орієнтуючим, прискорюючим та регулятивно-управлінським фактором. А з урахуванням вищевикладених положень цю систему можна визначити вже як спеціалізовано прикладну психоінформаційну товарно-еквівалентну систему. Товаром, і це зрозуміло з точки зору системно-інформаційної методології, тут треба називати абсолютно усі, як статистичні так і динамічні, як матеріальні так і ідеальні складові повного соціально-економічного комплексу.

Власне в господарських процесах ми маємо два потоки – натурально-товарний і інформаційно-еквівалентний йому потік, а саме фінансово-грошовий. Натуральний товарний потік має свої специфічні закони руху і здебільшого це фізичні тіла, швидкість руху яких пов’язана з подоланням великого опору речовинно-енергетичного середовища. Швидкість фінансово-грошового потоку, як це можна зрозуміти з вищевикладеного, значно вища за рахунок меншого опору і врешті-решт цей потік випереджаючим чином врівноважує соціально-психологічне поле в суспільстві як суб’єкті продуктивної (товаро-виробничої) праці, дає змогу прискорити розділені в просторово-часовому плані трудові дії, а також успішно здійснити заходи по їх необхідній інтеграції.

Процес безпосереднього задоволення людських потреб – це лише умовно кінцевий етап соціально-економічного циклу. З іншого боку, з боку розвитку – це початково-спонукальний етап, як етап усвідомлення недоліків і недосконалості існуючого укладу діяльності, а також усвідомлення нових потреб. Це початок досконалішого, більш прогресивного соціально-економічного циклу. Звичайно, функції інформаційно-еквівалентної (тобто грошової) системи тут не змінюються. Змінюватись може тільки форма означення вартості (цінності), наприклад – цифрові коди в електронних системах обліку та руху потоків капіталу.

Мова тут фактично йде про ринковий процес, як спосіб найбільш оперативного врівноваження системи соціально-економічного життя. Однак, феномен ринку як такий є значно складнішим ніж феномен грошей. Це тому, що ринок як процес функціонального опосередкування в різноцінністній структурі розподільно-інтеграційної праці більш наближений до натурально-товарних потоків. Він вже враховує не тільки абстрактно-кількісні, тобто вартістні або фінансово-грошові показники товарів, але і їх якість. Показники якості продукції становлять гуманітарну основу критерію задоволеності споживачів і фактично є кінцевим етапом маркетингового циклу. На всіх інших етапах циклу має місце, власне, абстрактна фінансово-грошова взаємоконвертація товарів – конкретної продукції проміжних етапів господарського комплексу. Таким чином, гроші – це ідеально-інформаційний засіб системотворення та абстрактно еквівалентної взаємоконвертації продукції в процесах сучасно спеціалізованої праці.

Далі, якщо гроші це тільки засіб, то сам процес такої взаємоконвертації товарів по своїй сутності є феноменом ринку. Отже, власне ринок є сутністно необхідним психоінформаційним феноменом в сучасній соціально-економічній системі, є її найбільш мобільним системоврівноважуючим, системорегулюючим, прогресосприяючим і товарно-конвертуючим процесом, а також загальногосподарським самауправлінським зв’язком. Скажімо, якщо держава як така дійсно існує, то це система з усіма складовими її самозабезпечення. А ефективний ринок – це один з найголовніших факторів

Повертаючись до визначень ринку, треба ще раз сказати, що навіть у квазісоціалістичному режимі нашого існування ринок все-таки функціонував. Інша справа, що він був «чорним», «сірим» чи волюнтаристським. Тоді в суспільстві панувало багато квазі-цінностей і колір ринка був відповідним. Таким чином, якщо мова йде про перехідний стан суспільства, то це перехід не просто до ринку, але мабуть до вільноринкового господарювання. По-перше, в умовах волюнтаристського (командно-адміністративного) ринку саморегулююча функція грошової інформації була спотворена свавільною політикою ціноутворення, відсутністю справжнього стимулу до праці через злиденну зарплату, відчуження та занадто надмірне опосередкування систем праці незацікавленими в її ефективності функціонерами. По-друге, діяла аморальна система «подвійного стандарту» цінностей: одна для можновладної номенклатури і друга – для простого народу. Для партократів – це різні так звані пільги, спецдачі, спеццехи, спецмагазини, спец-обслуговування, включаючи спецімунітет до правоохоронного середовища.

Врешті-решт, спотвореність психоінформаційної по своїй суті системи грошово-ринкового «регулювання» набула негативної «критичної маси» і в командно-адміністративному механізмі почала виявлятися загроза економічної катастрофи. Під час як слід не усвідомленої перебудови, «хворий» механізм почав «температурити» інфляцією, а головним «застудним» фактором тут була саме спотворена політика ціноутворення, починаючи з «біржі» праці, ресурсів і аж до специфічно закорпоратизованої духовно-інтелектуальної сфери. Тут треба сказати прямо: краще стихійна соціально-економічна саморегуляція суспільства, аніж «активнотворче» некваліфіковане регулювання в рамках помилкової системи і аморальної методології.

Як на теоретико-практичний надвисновок з викладеного матеріалу можна вказати на принципову неможливість подолання суто монетарними засобами загальносистемної соціально-економічної кризи з невизначеними основними параметрами. Навіть так званий метод «шокової терапії» (лібералізації цін), по суті абстрактна приватизація і інфляція як реакція на хвору економіку, також принципово не можуть привести до успіху. І однією з глибоко фундаментальних причин тому є ідеально-інформаційна сутність грошей, які функціонують ефективно тільки в органічній єдності із здоровою психікою людей як рушійній силі усіх соціальних процесів.


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка