Книга Львів 2013 Університет банківської справи Національного банку України



Сторінка19/42
Дата конвертації09.03.2016
Розмір8.62 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   42

Список використаної літератури

1.Звернення Святішого Патріарха Кирила до учасників російсько-італійського симпозіуму з етичних аспектів банківської діяльності [Електронний ресурс]. – http://www.patriarchia.ru/ua/db/text/1668577.html

2. La banca ética: inversión socialmente responsable [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.revistafuturos.info/futuros13/banca_etica.htm

3. Banca etica: Mucho más que dinero [Electronic resource]. – Mode of access: http://infobancaetica.files.wordpress.com/2012/05/bancaeticamuchomasqueeldinero.pdf

4. Banca ética: los bancos con valores morales [Electronic resource]. – Mode of access: http://1000yunaletras.blogspot.com/2012/03/banca-etica-los-bancos-con-valores.html

С. О. Хвалінський,

кандидат економічних наук, науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м.Київ


  1. ЗЕЛЕНИЙ БАНКІНГ ЯК СПОСІБ ПОДОЛАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

В останні роки усе більше й більше розповсюдженою серед широкого загалу стає стурбованість станом навколишнього середовища. Найкращим доказом цього є нещодавній Екосаміт 2012, який зібрав найшанованіших вчених із усього світу для обговорення ряду глобальних екологічних проблем. Справа в тому, що вже минули ті часи, коли стурбованість проблемами навколишнього середовища ігнорувалася як апокаліптична істерія. Замість цього усе більш активно як окремі громадяни, так і цілі компанії вживають заходів, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, у своїй повсякденній діяльності. Організації всіх видів впроваджують корпоративні програми соціальної відповідальності, потужний поштовх отримав розвиток так званих «зелених» високих технологій, безліч компаній зобов'язують своїх підлеглих обмежити паперовий документообіг. Банківський сектор не став осторонь цієї нової тенденції і бере активну участь у збереженні навколишнього середовища. Цей рух отримав назву «зелений банкінг».



Дати визначення поняттю «зелений банкінг» досить просто: це звичайні банки, які враховують у своїй діяльності соціальні й екологічні фактори та беруть активну участь у захисті навколишнього середовища. Вони впроваджують зелені технології, намагаються зменшити екологічну шкоду від своєї операційної діяльності й сприяють збереженню природних багатств. Для досягнення поставлених цілей зелені банки використають наступні засоби: кредитування проектів з охорони навколишнього середовища (зокрема, очищення й охорона водних ресурсів), розвиток мобільного банкінгу й онлайн-банкінгу, що сприяє зменшенню витрат паперу (електронний документообіг), електроенергії (не створюються додаткові відділення) і зниженню забруднення навколишнього середовища (непотрібно нікуди їхати), відкриваються «зелені» поточні рахунки в банку, видаються «зелені» іпотечні кредити під будівництво будинків, що використовують зелені технології, в операційній діяльності банків використовується енергозберігаюче обладнання, використовуються поновлювані джерела енергії, випускаються «зелені» кредитні картки (вони підлягають повторній переробці і їхньому власникові нараховуються бонуси за купівлю екологічних товарів), відкриваються віддалені депозити (на депозит зараховується відсканований і надісланий електронною поштою чек), кредитуються проекти з впровадження у вжиток енергозберігаючих технологій і поновлюваних джерел енергії, видаються пільгові кредити організаціям, що займаються охороною навколишнього середовища, банківські співробітники залучаються до різного роду волонтерської діяльності екологічного спрямування і т.д.

Однак слід зазначити, що екологічні мотиви є не єдиними рушійними силами розвитку зеленого банкінгу. Глобальна фінансова криза справила сильний негативний вплив на банківський сектор. Через вимушені зупинки кредитування банки втратили не тільки безліч клієнтів, але й втратили довіру соціуму. Так, згідно з даними Edelman Trust Barometer, через кризу вже два роки фінансовий сектор займає останнє місце в рейтингу довіри до різних секторів економіки [1]. Налякані кризою, клієнти більше не хочуть вкладати гроші в ніщо. Небайдужість до проблем навколишнього середовища – вдалий інструмент підвищення репутації банку. В 2011 році в ході дослідження ООН, з-поміж 40 великих світових банківських установ, 76% керівників зізналися, що зміцнення бренду є головним стимулом для впровадження екологічних принципів роботи [2, с. 16]. Крім того, впровадження «зелених» технологій в операційну діяльність банків дозволяє їм заощаджувати. У квартальному звіті KPMG International (березень 2012 року) підкреслюється, що стійкий розвиток став важливою конкурентною перевагою, якою банки більше не можуть нехтувати [3]. З одного боку, кредити за «зеленими» проектам погашаються вчасно, з іншого боку – це дозволяє банкам створювати інноваційні фінансові продукти, виходити на нові ринки й залучати нових клієнтів. Наприклад, в 2010 році Standard Bank пропонував клієнтам у Південній Америці кредити для встановлення сонячних водонагрівачів у будинках. У своєму звіті за 2011 рік банк Barclays заявив: «Ми усвідомлюємо, що враховувати екологічні наслідки діяльності компаній не тільки правильно, але й вигідно». Фондовий ринок теж став індикатором вигідності «зелених» продуктів: за період 2006-2011 рр., MSCI World Bank Index (зважений показник по банкам розвинених країн) знизився на 47%, у той час як падіння Індексу стійких європейських банків за методикою швейцарського банку Sarasin склало лише 30-35% [4; 5]. Є ще кілька фактів на користь «зеленого» банкінгу. Так, згідно даних консалтингового агентства Roland Berger, станом на 2012 рік ринок «зеленого» банкінгу освоєний тільки на чверть: з 11,5 млн. потенційних клієнтів тільки 3 млн. користуються «зеленими» банківськими продуктами [6]. І це ще не межа, тому що близько 67% клієнтів зацікавлені в підвищенні соціальної відповідальності й прозорості банків, а 43% прагнуть бачити широкий перелік «зелених» фінансових продуктів. За умови зростання фондового ринку на 5% щорічно, зниження напруги в інвестиційному середовищі й подальшого розвитку «зелених» продуктів, до 2015 року приріст «зелених» (стійких) інвестицій буде становити 22% щорічно й досягне 100 млрд. євро. В 2012 році обсяг «зелених» інвестицій становив 40 млрд. євро. Навіть у випадку реалізації негативного сценарію й збереження невизначеності в таких питаннях, як державна заборгованість, і при зростанні фондового ринку тільки на 3% приріст стійких інвестицій буде становити 8% і досягне 55 млрд. в 2015 році. Оптимістичний сценарій при зростанні фондового ринку на 7% обіцяє щорічний приріст стійких інвестицій в обсязі 34% і досягнення в 2015 році показника в розмірі 161 млрд. євро. Бурхливий розвиток ринку «зелених» продуктів є викликом для традиційних банків, оскільки маленькі «зелені» банки маловідомі – рівень впізнаваності їх брендів коливається в межах 5%-17%. Традиційні банки повинні розробити агресивну стратегію й почати освоювати цей динамічний ринок. Особливості цього ринку можуть допомогти їм обійти обмеження низької маржі у висококонкурентному роздрібному банкінгу й відновити загублену довіру. Головне, не загратися й не допустити перегріву ринку «зелених» інвестицій.

Заклики до сталого розвитку й використання «зелених» технологій впроваджені в бізнесі-стратегії практично кожного великого західного банку. У США й Західній Європі «екологічністю» банківського бізнесу вже нікого не здивуєш. Перше у світі «зелене» відділення було створено американським PNC в 2002 році. З тих пір таких відділень відкрилося вже 40 у шести штатах. Установи PNC сертифікуються спеціальною організацією з «зеленого» будівництва (US Green Building Council). Крім того, створюються фінансові установи, що спеціалізуються винятково на «зеленому» сервісі. Першим у 2006 році став Техаський Green Bank, активи якого нині перевищують відмітку в $1 млрд. Уже через кілька років у нього з'явилися конкуренти – First Green Bank (Флорида) і GreenChoice Bank (Іллінойс). Наприкінці квітня минулого року перші інвестиції в «зелену» енергетику здійснив створений з ініціативи уряду Великобританії Green Investment Bank – перший у Європі інвестиційний банк, що спеціалізується на фінансуванні екологічних проектів. У жовтні того ж року через цей банк стартувала державна програма фінансової підтримки скорочення викидів оксиду карбону приватним сектором і просування зелених ініціатив обсягом 3 млрд. фунтів стерлінгів [7]. Першим таким проектом, обсягом 21 млн. фунтів стерлінгів, стало створення підприємства з переробки органічних відходів. Проект отримав 2 млн. фунтів стерлінгів від Green Investment Bank і подальшу підтримку від мера Лондона. Банком створені чотири фонди для інвестування коштів обсягом 180 млн. фунтів стерлінгів. Вартість кожного фонду складає близько 30 млн. фунтів стерлінгів і вони залучені у спів-інвестування з відповідними компаніями. До 2020 року банк планує вкласти близько 200 млрд. фунтів стерлінгів в енергетичний сектор Великобританії і розраховує на значну державну допомогу [7].

В 2012 році агентство Bloomberg склало рейтинг найбільш ефективних «зелених» банків [8]. Рейтинг поданий у табл. 1. Таблиця показує, що на даний час банки схильні більш активно інвестувати в альтернативну енергетику. Крім того, видно, що великі банки ще не виявили повністю свій потенціал на ринку стійкого інвестування.

Таблиця 1



Назва

Загальне місце

Місце за внеском в:*

Активи**, трлн. USD

Країна

альтернативну енергетику

збереження навколишнього середовища

Banco Santander

1

1

9

1,633

Іспанія

Bank Of America

2

3

17

2,21

США

Intesa Sanpaulo

3

12

1

0,867

Італія

CitiGroup

4

7

3

1,865

США

Lloyds Banking Group

5

5

6

1,495

Велико-британія

Mitsubishi UFJ Financial Group

6

2

27

2,761

Японія

HSBC Holdings

7

8

5

2,693

Велико-британія

Societe Generale

8

6

16

2,107

Франція

BNP Paribas

9

11

15

2,588

Франція

Barclays

10

4

37

2,362

Велико-британія

* - список складається з більш ніж 40 банків;

** - за станом на кінець 2012 року

Джерела: [8-10]
Тепер проаналізуємо стан «зеленого» банкінгу в Україні. «Зелений» банкінг в Україні не популярний і перебуває в зародковому стані. Основні причини такого стану справ дві: 1) український банківський сектор ослаблений, перевантажений проблемами, тому «зелені» ідеї стоять у банківського менеджменту далеко не на першому місці; 2) українці не розуміють «зеленого» світогляду, в той час як на заході це стало якщо не нормою, то гарним тоном. Хоча в Україні присутні дочірні установи Intesa Sanpaolo, Citigroup, Societe Generale, BNP Paribas, «зелені» ініціативи в більшості випадків зводяться до внутрішньокорпоративних проектів. Наприклад, Укрсоцбанк реалізовує корпоративний проект «Зелений офіс» і закликає всіх співробітників дотримуватися «зелених» правил офісного життя [11]. Відсутність попиту на «зелені» продукти в Україні й невизначеність з точки зору еко-ризиків приводить до того, що іноземні банки не запускають уже діючі екопроетки. Так, в Угорщині Erste Group з 2007 року випускає так називані «облігації майбутнього», що дозволяють клієнтові заробляти на підвищенні цін акцій 20 обраних екологічно відповідальних компаній. В українському Erste Bank подібних продуктів немає. Парадоксально, але причиною впровадження елементів «зеленої» філософії в практику українського банкінгу стала не стільки стурбованість екологічною ситуацією, скільки бажання заощадити. Так, з цією метою впроваджуються енергозберігаючі технології в офісах банків для зменшення операційних витрат, одночасно із закриттям відділень банки роблять більший акцент на використанні інформаційних технологій і починають працювати он-лайн. Так, у Правекс-Банку для виготовлення візиток, пакетів і деяких промо-матеріалів використається вдруге перероблений папір, а старі комп'ютери банк замінює на нові – «зелені», що споживають на третину менше енергії. Крім того, Правекс-Банк – чи не єдина фінансова установа на ринку, де з минулого року можна одержати «зелений» автокредит. Його особливість полягає у нижчій відсотковій ставці в порівнянні зі стандартним кредитним продуктом і більш оперативною є процедура погодження [11]. Також, прихильність до «зелених» ідей використовується для створення позитивного іміджу при роботі із західними партнерами, хоча часто це декларативний «зелений» банкінг. Прикладом такої практики є український Грін Банк, на сайті якого «зелена» філософія проголошена наріжним принципом ведення бізнесу. У той же час співробітники банку не можуть назвати, у яких напрямках ведеться реалізація проголошених екологічних принципів, а топ-менеджмент банку відмовляється спілкуватися, аргументуючи це відсутністю інтересу до «зеленої» теми [11].

Інтернет-банкінг як складова «зеленого» банкінгу, напевно, єдиний напрямок, у якому українські банки намагаються наздогнати своїх європейських колег. У групі найбільших банків фактично всі установи просувають свої системи інтернет-банкінгу. Щоправда, самі клієнти в цьому напрямку поки не досить активні. Станом на початок 2012 року в Україні нараховується до 45% Інтернет-користувачів від загальної кількості жителів, в той час як в розвинених країнах цей показник сягає 80%. За прогнозами експертів, протягом 2-3 років буде спостерігатись активне зростання кількості Інтернет-користувачів. За даними досліджень «Touchpoll», в Україні на початок 2012 року користувачами Інтернет-банкінгу є близько 30% користувачів Інтернету, що майже на 7% перевищує їх кількість в попередньому році, та складає майже 7 млн. осіб [12].

Також слід відзначити екологічну пропаганду, яку проводять Приватбанк і деякі інші банки: друкують інформацію про охорону навколишнього середовища на чеках банкоматів і платіжних терміналів. Термінали Приватбанку пропонують відмовитися від друкування чеку заради збереження лісу. Чи не єдиний банк на території України, що реально дотримується «зеленої» філософії – це грецький Piraeus Bank.

Таким чином, у контексті погіршення стану навколишнього середовища, «зелений» банкінг являє собою реальний шанс на позитивні зміни в цьому плані. «Зелений» банкінг лише починає розвиватись і має великі перспективи не лише на ринках розвинених країн, але й в Україні. В Україні для стимулювання «зеленого» банкінгу перш за все необхідно проводити широку інформаційну кампанію для населення з роз’яснення важливості екологічних питань та залучати до співпраці екологічні організації. Це створить попит на «зелені» фінансові продукти, а за попитом, як відомо, прийде і пропозиція. Залишається сподіватися, що фінансова система не зіпсує цю соціальну ініціативу й не зробить з неї інструмент для одержання надприбутків, тому що це може стати поштовхом до нового витку глобальної фінансової кризи з непередбачуваними наслідками.



Список використаних джерел

  1. Burke L. Trust in Financial Services [on-line resource]/Laura Burke// Mode of access: http://www.edelman.com/post/trust-in-financial-services/

  2. Towards a New Era of Sustainability in the Banking Industry: UN /Global Compact-Accenture CEO Study / United Nations Global Compact. - 2011. - 36 p.

  3. Private Banking Study III - Performance through focus [on-line resource]. - Mode of access: http://www.kpmg.com/Global/en/IssuesAndInsights/ArticlesPublications/Pages/private-banking-2012.aspx

  4. MSCI World Bank Index [on-line resource]. - Mode of access: http://www.bloomberg.com/quote/MXWO0BK:IND

  5. STOXX® Europe Sustainability [on-line resource]. - Mode of access: http://www.stoxx.com/indices/index_information.html?symbol=SUTP

  6. Green Banking - Sustainable Banking Offers Financial Institutions High Growth Potential [on-line resource] /Roland Berger Strategy Consultants. - Mode of access: http://www.rolandberger.com/media/publications/2012-11-16-rbsc-pub-think_act_CONTENT_Green_Banking.html

  7. Leftly M. Green bank ready to commit £3bn to environmental firms [on-line resource] /Mark Leftly // The Independent. - Monday 03 of September 2012. - Mode of access: http://www.independent.co.uk/news/business/news/green-bank-ready-to-commit-3bn-to-environmental-firms-8101524.html

  8. Foroohar K. Santander Proves Greenest as No. 2 Bank of America Becomes Solar [on-line resource] /Kambiz Foroohar// Bloomberg Markets Magazine. - Mode of access: http://www.bloomberg.com/news/2012-03-29/santander-proves-greenest-as-no-2-bank-of-america-becomes-solar.html

  9. Bradford H. The 10 Greenest Banks In The World: Report [on-line resource] /Harry Bradford// The Huffington Post. - Mode of access: http://www.huffingtonpost.com/2012/03/30/10-greenest-banks-world-bloomberg_n_1391531.html

  10. Ycharts [on-line resource]. - Mode of access: http://ycharts.com/

  11. Буй Т., Мошенец Е. Молодо, зелёно [электронный ресурс] /Татьяна Буй, Елена Мошенец// Инвестгазета. - Режим доступа: http://www.investgazeta.net/kompanii-i-rynki/molodo-zeleno-162738/

  12. Огієнко В. Інтернет-банкінг як перспективний напрям розвитку ринку фінансових послуг [електронний ресурс] /В. І. Огієнко, О. В. Луняков, О. Ю. Лісняк// Ефективна економіка. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=1217

Катерина Ігорівна Котлярова,

аспірантка Інституту світової економіки

і міжнародних відносин

Національної академії наук України,

м. Київ
ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА
Створенню сучасних офшорів передувала багатовікова історія інтернаціоналізації міжнародних економічних зв’язків та формування світового господарства. В процесі становлення міжнародної економіки поставали питання сплати податків, зручності підприємництва, забезпечення умов для комерційної діяльності іноземців, а це, в свою чергу, провокувало до створення певних «спеціальних зон», які б полегшували здійснення міжнародного бізнесу. В історичному розрізі ці спеціальні зони не є офшорними в точному сенсі, хоча є фундаментом для їх формування. Спільною рисою між офшорами та іншими спеціальними зонами є надання фінансових (перш за все податкових та митних) пільг на їхніх територіях. Основною відмінністю є те, що пільги в офшорних юрисдикціях надаються лише тим агентам, які діють поза межами цих юрисдикцій. А спеціальні зони надають пільги агентам, що діють саме в межах їхніх юрисдикцій. Таким чином, не дивлячись на багату та давню історію формування всіх спеціальних зон і на спільні риси (надання пільг на своїй території), офшори є окремим, специфічним, самостійним феноменом.

Схеми ухиляння від податку не є сучасним явищем, їх використовують ще з часів давніх Афін, де головним джерелом надходжень до бюджету було обкладання податком торгівельних операцій. Ці збори пояснювались тим, що за них торговці отримували певні послуги. Таким чином податок на експорт-імпорт складав 2%, користування портом – 2%, а на лініях, де було багато піратів – 10%. Також податок сплачували за користування мостами та дорогами, аукціони, послуги готелів, рабів, угоди з нерухомістю. Більшість податків сплачували іноземці, які приїжджали в Афіни робити бізнес. Покаранням за несплату податків було їх стягнення у 10-икратному розмірі (інформатори отримували 50% від суми стягнення). Щоб уникнути сплати грецькі і фінікійські купці почали об'їжджати територію Афін у двадцять миль. Через деякий час невеликі сусідні острови виступили в якості податкових та митних притулків, куди завозилися контрабандні товари [1].

Перший задокументований випадок створення «зони вільної торгівлі» був у 166 році до н.е. на острові Делос в Середземному морі. Цей випадок є одним із визначних податкових історій античного світу. Ще з кінця ІІІ ст. до н.е. в політику Греції та територій Східного Середземномор’я починає втручатись Рим. Острів Родос займає дружню позицію по відношенню до римлян та стає активним союзником в регіоні; є головним портом для імпорту зерна, рабів та інших товарів Східного Середземномор’я, також здійснює банківські послуги, має звід законів про торгівлю, підтримує флот для боротьби з піратами . Однак, коли родосці відмовляють римлянам в допомозі у війні проти Персея, спадкоємця Македонського царя Філіпа V, Рим завдає удару по економічному добробуту острова: перетворює Делос (прилеглий острів) на безподаткову гавань. В Родосі ж податок на торгівлю складав 2%. Торгівцям було вигідно не сплачувати двохвідсотковий збір. Через це лише протягом року об’єм торгівлі Родосу скоротився на 85%, щорічні надходження до казни в 1 млн. срібних драхм скоротились до 150 тис. Родосській торгівлі це завдало непоправного збитку, а Делос став першою зоною податкового раю та протягом століття грав визначальну роль в торгівлі між Заходом і Сходом. Площа острова Делос складала всього 5 кв. км., але кількість населення сягала 30 тис. осіб. Греки, італійці, фінікійці, сирійці, єгиптяни, палестинці, євреї, перси їхали сюди, щоб здійснювати торгівлю. Делос був основним джерелом постачання рабів, де щодня продавались десятки тисяч невільників без сплати жодних податків (в Римі ж за продаж раба податок складав 2% від вартості, за звільнення – 5%). На острові можна було вмістити до 120 тис. рабів одночасно [8]. Отже, Делос став найбільшим міжнародним невільничим ринком з усіх, які знала історія.

В ХІ – ХІІ ст. н.е. зони вільної торгівлі функціонували вже у досить розвиненій формі.

Своєрідною зоною вільної торгівлі є Ганзейський союз, який включав у себе вільні міста Європи.

Вільне місто – так в Німеччині з початку ХІІІ ст.. називали політично незалежне місто, що звільнилось від влади феодального сеньора. До вільних міст належали Бремен, Гамбург, Любек, Регенсбург і Франкфурт-на-Майні.

Ганзейський союз – це союз «ганз» - купецьких гільдій вільних міст, а пізніше і самих цих міст, коли термін «ганза» почали застосовувати до всього союзу, що існував у XIII – XVII ст. Ганза сформувалась у ХІІ ст. як союз купців, пізніше перетворилась на союз купецьких гільдій, а потім – в союз міст. Їхньою основною метою був захист торгівлі та купецтва від влади феодалів і від піратства.

Ганзейські спілки працювали над тим, щоб отримати особливі торгівельні привілеї для своїх членів. На приклад, купці із ганзи Кельна переконали короля Англії Генриха ІІ надати їм особливі торгівельні привілеї та ринкові права, що звільняли від усіх Лондонських зборів та дозволили торгувати на ярмарках по всій Англії ще у 1157 році.

В 1211 р. єпископ подарував місту Рига свободу від митних зборів для всіх купців, що їхали в місто з острова Готланда. В 1282 р. Рига увійшла у склад Ганзейського союзу. В 1293 році офіційними членами спілки стали 24 міста. Головним містом Ганзи був Любек. На першому спільному з’їзді у 1356 році в цьому місті Ганза отримала офіційну структуру та офіційну дату створення.

В період розквіту в XIV – XV ст. в Ганзі налічувалось більше 100 міст. Ганзейський союз сприяв розвитку торгівельних відносин Західної та Східної Європи. Успіх полягав у дешевих масових перевезеннях, а також у відсутності митних зборів в портах.

Епоха Середньовіччя є початком розвитку вільних економічних зон. У XV столітті Фландрія була квітучим міжнародним комерційним центром, де були дуже низькі торговельні обмеження і податки, через це англійські купці воліли везти і продавати шерсть у Фландрії, аніж в Англії, де б вони мали сплачувати високі податки та мита.

У Сполучених Штатах Америки історія ухилення від податків через використання спеціальних зон розпочалася ще в XVIII столітті, коли задля ухилення від імпортного податку, що накладався Англією, торговці намагалися здійснювати свою торговельну діяльність через Латинську Америку.

В той час формуються перші вільні митні зони. З метою протистояння жорсткому митному режиму більшості європейських країн середньовіччя, виникають перші райони «порто-франко». Італійські міста Ліворно та Тріест (1791 р.), югославський Шибеник були першими вільними портами того часу.

Ліворно – найбільший порт Тоскани, провінції Італії. Під час правління Фердинандо І Медічі (Великий герцог тосканський 1587 – 1609 рр.) у 80-х рр. ХVІ ст. проголосив Ліворно «порто-франко» (італ. porto franco – вільний порт). Можливість безмитної торгівлі перетворила Ліворно на прогресивне квітуче місто. Для ефективного регулювання цієї торгівлі Великий герцог тосканський у 1590 році прийняв ряд законів, що увійшли в історію під назвою «Leggi Livornine» [7], [4]. В цих законах зокрема йшлося про забезпечення економічного розвитку міста та заохочення збільшення населення через залучення іноземців. Особливо запрошувались єврейські купці, також іспанці, португальці, греки, німці, італійці, турки, маври, вірмени, перси та ін. 44 пункти закону проголошували для приїжджих амністію за злочини, вчинені раніше, звільнення від попередніх боргів, всі права і привілеї місцевого населення, можливість ведення бізнесу на території всієї Тоскани [6].

З середини XVI ст. також формуються перші порто-франко в європейських містах Генуя (1595), Венеція (1661), Марсель (1669), Гамбург, Бремен, Любек, Данциг (пізніше російські: Одеса – 1817, Владивосток – 1862, Батумі – 1878). Територія порто-франко відокремлювалась від всього міста розташування спеціальним митним кордоном. Рух товарів між порто-франко та іншими країнами був вільним (без митних зборів та формальностей). Якщо ж товар перетинав кордон своєї країни, застосовувався звичайний митний режим. Такий статус портів сприяв надходженню інвестицій, розвитку виробництва в регіоні та транзитних перевезень, забезпеченню населення товарами, які місцево не вироблялись, створенню нових робочих місць.

Згодом вільні порти отримали подальший розвиток, перетворюючись в інші форми «особливих зон», реалізовувались вже не тільки по відношенню до морської торгівлі, а й до сухопутної.

Промислова революція у XVIII – XIX ст. замінила мануфактурне виробництво на машинне. Індустріалізація сприяла значному збільшенню виробництва, а це в свою чергу посилювало експортний потенціал країн-виробників. Конкуренція та пошук своєї ніші на ринку породили міжнародний поділ праці. Тепер зовнішньоекономічні зв’язки охоплюють не тільки торгівлю, а й інші сфери діяльності, пов’язані з вивозом капіталу, інвестиціями. Дані умови стали визначальними для формування нового виду «вільних економічних зон» - податкових гаваней, або оффшорів.

Питання принципу місцерозташування компаній розглядалось ще в ХІХ столітті на засіданні суду в Англії. Англійський суд вирішив, що місцем розташування (резиденцією) компанії є країна, звідки здійснюється її централізоване управління директорами, які проживають в цій же країні.

Суть цього принципу полягала в тому, що компанія може бути зареєстрована в будь-якій країні і, разом з тим, в ній не перебувати, за умов, що даною компанією володіють і управляють нерезиденти країни реєстрації, сфера діяльності компанії спрямована за межі цієї країни і ніяких доходів всередині країни компанія не отримує. Така компанія не платить ні прибуткового, ні інших корпоративних податків у країні реєстрації. Іншими словами, компанія територіально переміщує діяльність за межі можливої досяжності податкових органів [3].

Перші відомі квазіподаткові гавані було створено в американських штатах Нью-Джерсі і Делавер в кінці ХІХ ст.

Концепція створення податкового притулку почала розроблятись у 1880 році, коли Нью-Джерсі був у скрутному фінансовому положенні та потребував залучення коштів. В цей час корпоративний юрист з Нью-Йорка (за деякими даними його ім’я було містер Ділл, - прим. автора) запропонував губернатору Нью-Джерсі Леону Аббету схему збільшення доходів штату через введення франшизного податку (податок штату у США на зареєстровану корпорацію за право займатись бізнесом). Губернатор Нью-Джерсі вводить цей податок, а в середині 1880-х рр. проводить закон, що дозволяє підприємцям, підприємства яких розташовані вздовж ріки Гудзон, реєструвати свої фірми на території штату [2]. Тобто бізнесмени з Нью-Йорка, де податки були значно вищими, ніж в Нью-Джерсі, отримали можливість зменшити податковий тягар, а штат Нью-Джерсі поповнював бюджет за рахунок реєстрації все більшої кількості компаній.

Вже у 1898 році штат Делавер, прагнувши повторити успіх Нью-Джерсі, скористався його ідеєю та дозволив реєстрацію на своїй території фірм з усієї країни. Хоча Нью-Джерсі та Делавер не були офшорами в повному сенсі цього слова через те, що залишались в межах юрисдикції Сполучених Штатів Америки, проте вони виконували одну з основних офшорних функцій – ухилення від податкового тягаря. А вже у 20-х рр. ХХ ст. Швейцарія часткова використала цю концепцію залучення компаній – нерезидентів для перетворення себе у повноцінний офшор.

Швейцарія представляє собою першу сучасну модель офшорної юрисдикції фінансової секретності, створену як притулок для іноземного капіталу. Ще у 1713 році Міською Радою Женеви (Швейцарія) було прийнято закон, який вимагав від банкірів вести облік рахунків своїх клієнтів, але забороняв розкривати цей облік кому б то не було без чітко вираженої згоди Міської Ради.

Хронологія подій, таких як Велика депресія 1929 р., серія банкрутств в Австрії та Німеччині, пізніше соціальний і політичний переворот у Німеччині в 30-х роках ХХ століття підштовхнули Швейцарію до реформ у банківській сфері. В 1934 році був уведений в дію закон «Про банківську діяльність», в статті 47 якого вперше було визначено, що банківська таїна – є кримінально-правове поняття і за її розголос передбачено кримінальну відповідальність.

До 1934 року положення про банківську таємницю містились у Цивільному та Трудовому кодексах держави. До прийняття саме кримінальної відповідальності за порушення закону Швейцарію підштовхнули скандали, що виникли напередодні у Франції та Німеччині. Під час судового процесу над швейцарським банком Basler Handelsbank у 1932 році стало відомо, що більше 2 тисяч французьких аристократів мали рахунки в Швейцарії. Це викликало сильну негативну реакцію зі сторони французького уряду. А в 1934 році три громадянина Німеччини було страчено через наявність у кожного з них банківського рахунку в Швейцарії. Нацистська влада Німеччини зобов’язувала громадян декларувати усі свої закордонні активи, за ухиляння передбачалась страта. Це переконало швейцарську владу прийняти закон задля забезпечення таємниці вкладників, щоб захистити своїх клієнтів. А вже у 1937 році Кримінальний кодекс було доповнено статтею про шпіонаж, яка була направлена проти іноземних шпигунів, що збирали інформацію на клієнтів швейцарських банків [5].

Це забезпечило Швейцарії провідне місце в світовій фінансовій секретності. Мільярди доларів європейського багатства зберігалися в безпеці в швейцарських банках під час Другої Світової війни.

Ідея швейцарської банківської таємниці пізніше була використана іншими юрисдикціями для створення податкових притулків. В 30-і роки сформувались офшорні зони на територіях Панами, Нідерландських Антильських островів і Люксембурга. Подальший розвиток світової економіки сприяв появі офшорів у багатьох країнах Європи та Америки.

Англійські платники податків оцінили переваги офшорів в 60-і рр. ХХ століття, коли податковий тиск збільшився до 80-90%. Саме тоді більшість залежних від Великобританії країн стали «зонами податкового раю» для заможних британців.

Основною причиною необхідності використання офшорів у 60-х рр. ХХ ст. стало принципово нове значення економічної інтеграції (розвиток якої відбувся через стрімке нарощування ринків позик та промислового капіталу). Причиною даного процесу стали транснаціональні корпорації, які почали проводити експансію ринків на всіх рівнях, а це в свою чергу призвело до збільшення їхніх фінансових ресурсів.

Початок стрімкого зростання офшорного бізнесу пов'язують з антиінфляційними заходами, вжитими Сполученими Штатами в 70-ті роки ХХ століття, зокрема, з помітним посиленням резервних вимог для банків. Через ці жорсткі міри великі американські транснаціональні корпорації для фінансування своїх операцій почали відкривати власні банки-філії за межами США - спочатку у Швейцарії, а потім і в інших країнах.

1960 – 1990-і рр. були «золотим часом» для створення нових офшорів. В кінці 90-х років в світі було зареєстровано 3 млн. офшорних компаній. Країни запроваджували закони про секретність подібні до швейцарських і стали конкурувати за залучення міжнародних капіталів. Багато країн, що є податковими притулками, розглядають фінансовий бізнес в якості відносно стабільного джерела доходів і активно розвивають його. Більшість країн-податкових гаваней проводять активну політику щодо залучення фінансового бізнесу. Для багатьох острівних держав, що не мають конкурентних переваг, даний вид діяльності є чи не єдино доступним засобом залучення ресурсів в національні економіки.

На початку ХХІ ст. продовжується тенденція розвитку офшорного бізнесу. Загальне число зареєстрованих офшорних компаній за деякими юрисдикцій станом на 2002 рік складало: Британські Віргінські острови - 437 тис., Багамські острови - 123 тис., Беліз - 27 тис., Сент-Кітс і Невіс - 25 тис., Нідерландські Антильські острови - 20 тис. Також популярними офшорами є: Нідерландські Антили, Маврикій, Гернсі, Беліз, Барбадос, Антигуа, Бермуди, Мадейра, Теркс і Кайкос.

У 2008-2009 роках міжнародний фінансовий рівень стабільності значно похитнувся через світову економічну кризу. З огляду на це провідні країни вирішили, що необхідно консолідувати свої сили та разом виходити із ситуації, яка склалась на міжнародній арені та в рамках національних господарств. Міжнародна спільнота вперше серйозно замислилась над проблемою «утечі» капіталів та податкових схованок.

Так, Міжнародна група по протидії відмиванню брудних грошей (Financial Action Task Force) призвела до серйозних змін по відношенню до офшорних компаній з боку європейських банків і фірм. В даний час багато іноземних компанії відмовляються мати справу з потенційними партнерами, які пропонують працювати через офшор. Європейська фірма, погодившись на подібну угоду, відразу привертає до себе непотрібну увагу податкових органів.

Щороку під час зустрічі «Великої двадцятки» (G-20) складається «чорний список» країн, які мають недоліки в боротьбі з відмиванням злочинних доходів і фінансуванням тероризму. У 2009 році через побоювання опинитись у «чорному списку» ряд провідних країн, зокрема європейських (Швейцарія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Андорра, Австрія, Бельгія, Сінгапур) заявили про готовність переглянути свої банківські законодавства задля більшої прозорості, оскільки перебування країн в цьому списку може стати причиною їхньої міжнародної ізоляції. Напередодні саміту «Великої двадцятки-2009» в Лондоні вони встигли підписати угоду, яка передбачає надання інформації про клієнтів, підозрюваних у податкових махінаціях. На зустрічі в Лондоні держави G-20 оголосили війну офшорам і мають намір застосовувати санкції проти територій з пільговим оподаткуванням, які відмовляться надавати інформацію про клієнтів.

Якщо зони фінансового притулку і надалі будуть відмовляти в інформації, то піде відповідна реакція - міжнародні та регіональні інститути розвитку можуть отримати рекомендації про перегляд інвестиційної політики в країнах, що не дотримуються стандартів обміну інформацією. «Велика двадцятка» готова до введення санкцій, щоб захистити державні фінанси і фінансові системи. G-20 наголошує: «Ера банківської таємниці закінчена».


1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   42


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка